Страх самотності в інформаційному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Страх самотності в інформаційному суспільстві

Горохова Л.В.

Анотація

Автором запропоновано розгляд страху самотності як екзистенціалу та соціокультурного феномену. Зазначено, що специфіка та складність окресленого феномену проявляється у його багатогранності, що потребує міждисциплінарного підходу до його аналізу. Різноманітні аспекти страху та його модуси залишаються актуальними і ключовими не тільки у психологічній сфері, а й у філософській рефлексії, що передбачає осмислення самотності як емоційно-психологічного стану, екзистенціальної основи буття людини чи метафізичної категорії. Відтак це потребує використання не лише загальнонаукових методів та прийомів, ай їх синтез.

Метою статті є аналіз страху самотності як екзистенціалу буття, а основними завданнями є соціально-філософське обґрунтування страху самотності, його місця і ролі в житті сучасної людини, а також визначення можливих шляхів його подолання, способів мінімізації деструктивних впливів чи перетворення їх на конструктивні.

У висновках зауважено, що страх самотності є специфічним існуванням свідомості, яка функціонує між абсолютною відкритістю і поєною замкненістю, а цілковите відчуття самотності властиве людині лише перед обличчям смерті, позаяк саме самотня людина не лише замислюється про смерть, а й здатна до самогубства. Зазначено, що позитивні (конструктивні) аспекти страху самотності розкриваються через його психологічно-компенсаторну та культурно-креатиєну функції, коли самотність проявляється у вигляді захисту, цінності, умови творчості, соціокультурного феномену, які допомагають відчувати, цінувати і не відкладати життя "на потім". Констатовано, що у сучасному середовищі страх самотності актуалізується як екзистенціал буття людини у ситуаціях вимушеної самотності як способу життя, який був проаналізований ще Плотіном. Самотність сучасної людини є підсумком її самооцінки, що проявляється у активному протиборстві (людини проти всіх і світу) чи пасивному протистоянні (всіх і світу проти людини). Причинами самотності можуть бути внутрішня порожнеча, руйнування зв'язків, соціальний вакуум чи ізоляція. страх самотність соціокультурний

Ключові слова: екзистенціали страху, страх самотності, інформаційне суспільство, існування, страх майбутнього, страждання, задоволення.

Сучасна людина, не зважаючи на всі досягнення і переваги інформаційного суспільства, все ж таки не звільнилася від впливу окремих екзистенціалів, що супроводжують її від народження. Ні науково-технічні, ні науково-технологічні революції, ні розвиток ІТ- технологій не дозволили знайти порятунок чи панацею від тривог і страхів, джерела яких можуть бути достатньо різними. Зважаючи на те, що страх не може існувати сам по собі і виникає лише по відношенню до чогось, оскільки "Немає такої речі, як абстрактний страх; є страх перед відомим або невідомим, страх перед тим, що людина зробила, або що вона може зробити; страх перед минулим або майбутнім..." [7], страхи сучасної людини теж не є безпідставними. Підтвердженням зазначеного є думка Джідду Крішнамурті про те, що "Страх може виникнути тільки в ставленні до чого- небудь. Це може бути ваша сім'я, ваша робота, ваша заклопотаність з приводу майбутнього або з приводу смерті" [6]. Дослідження підтверджують той факт, що у XXI столітті, навіть перебуваючи у соціальному середовищі індивід характеризується як Homo Solus (Людина самотня). Людина боїться самотності і це не просто "не Віра в Себе", вона потребує участі в її житті інших. Людина скута тривогами чи страхами, не може повноцінно сприймати життя, а отже питання потребує розв'язання. Окреслена проблема є достатньо актуальною і потребує більш Грунтовного соціально- філософського обгрунтування.

Проблема екзистенціалів буття людини, зокрема і страху була предметом досліджень ще в період античності. Велику увагу питанням страху приділяли М. Бердяев, М. Гайдеггер, А. Камю, Р. Мей, О. Ранк, Ф. Ріман, Ж.-П. Сартр, П. Тілліх, К. Юнг, К. Хорні, 3. Фрейд, Е. Фромм, Л. Шестов, І. Ялом, К. Ясперс та ін. Різні аспекти даного феномену аналізували сучасні дослідники Т. Аболіна, О. Александрова, Г. Аляев, І. Бичко, П. Гайденко, А. Гагарін, Л. Газнюк, Є. Головаха, А. Гуревич, В. Мельник, М. Мовчан, О. Логінова, С. Логвінов, В. Лук'янець, Т. Лютий, Н. Паніна, О. Туренко, О. Фролова, Н. Хамітов тощо. Напрацювання В. Мельник присвячені екзистенціально- антропологічному і психологічному підходам до визначення сутності страху, дослідниця також вивчала страх самотності як онтичний та деструктивний екзистенціал буття у психологічному аспекті.

Відтак, не зважаючи на значну кількість наявних праць, проблема залишається відкритою, позаяк дослідження та обгрунтування потребують сучасні прояви зазначеного екзистенціалу і способи його подолання. Зважаючи на те, що "страху не можна уникнути, він виникає у кожній спробі ствердження себе як нового "Я". Страх таїться в кожному проекті майбутнього. Людина перебуває під загрозою з боку страху і, водночас, він примушує людину "існувати". Можна сказати, що він водночас і небезпечне, і благодатне надбання людини, фундаментальна особливість її буття" [8, с. 154-155]. Дійсно, глобалізований світ, не є світом готових сенсів, а світом де сенси з'являються постійно в процесі життєдіяльності, а тому нам потрібно не лише вчитися жити поряд зі страхами, а й адекватно реагувати на них. Важливу роль у цьому відіграють екзистенціали як смисложиттєві основи та способи людського існування.

Метою даної статті є соціально-філософський аналіз екзистенціалу страху, а завданням є філософське обгрунтування страху самотності, його місця і ролі в житті сучасної людини, а також спроба визначення можливих шляхів і способів якщо не подолання, то принаймні мінімізації його деструктивних впливів чи перетворення їх на конструктивні.

Зважаючи на стрімкі зміни і процеси, які супроводжують людину в інформаційному суспільстві страх стає її постійним супутником від моменту народження до смерті. Єдине, що зазнає змін - це види та форми прояву зазначеного екзистенціалу, від тривог (неконкретних відчуттів, не пов'язаних із певним предметом чи ситуацією) до страхів (ситуативним, предметно зумовленим відчуттям). Проте не зважаючи на те, що людство змогло усвідомити і навчилося жити із природніми страхами (боязню атмосферних явищ, природніх катаклізмів, вулканів, землетрусів, повеней), воно досі залишається безпорадним та безсилим у ситуаціях зустрічі із соціальними та екзистенціальними страхами.

Сучасне суспільство перебуває у полоні тривог і страхів щодо самотності, несподіваної небезпеки, невизначеності, непередбачуваного майбутнього тощо. Проте, усвідомлення тимчасовості спонукає людину до дій, не зважаючи на страхи і обмеження. "Втеча від проблеми породжує страх. Страх приходить, коли ми втікаємо від факту, від того, що є. Яку б втіху не давала віра, вона містить в собі зерно страху. Людина відгороджується від факту смерті, так як вона не хоче подивитись на нього прямо; вірування і теорії пропонують їй для цього легкий шлях. Ось чому розум, якщо він бажає з'ясувати незвичайне значення смерті, повинен відкинути, абсолютно легко і без опору, своє бажання отримати обнадійливу розраду..." [5]. Оскільки "страх може існувати тільки в відношенні до чого- небудь. Як абстракція, страх - це тільки слово; але слово - не сам страх." [6], можемо констатувати, що тривога або страх обов'язково мають чинник або причину.

Не зважаючи на різницю в часі, не втрачає актуальності також думка С. К'єркегора про те, що "абсурдність нашого життя, а також причина тривоги і занепокоєння нашого покоління полягає в тому, що з одного боку, істина стає все сильнішою, охоплює все більше предметів, частково вона навіть зростає у своїй абстрактній ясності, але, з іншого боку, почуття впевненості неухильно зменшується" [11]. Нині також не втрачає актуальність думка автора про те, що віра в здатність розуму керувати емоціями, властива сімнадцятому століттю, перетворилася у звичку витісняти емоції зі свідомості. Не дивно, що саме в дев'ятнадцятому столітті, коли було порушено психологічну єдність, перед мислителями постала проблема тривоги. С. К'єркегор зазначав, що майстерність бути самим собою залежить від вміння зустрітися зі своєю тривогою і рухатися вперед, незважаючи на неї. Свобода ж залежить від того, як людина ставиться до себе в будь-який момент свого існування, тобто від того, наскільки відповідально і самостійно людина ставиться до себе [11]. Лише подолавши страх самотності людина відкриває доступ до повноцінної віри в свої безмежні можливості, така людина стає просвітленою і всесильною.

Сучасний дослідник М. Мовчан, зауважує "Головне, згідно з буддизмом, позбавитися від причин, умов і наслідків страху, що є важливою передумовою для його успішного подолання. При цьому індивід мусить усунути зайві емоції, тобто заспокоїтись, позбутися повсякденних моделей поведінки, подолати обумовлені тенденції і дії (тобто карму - сукупність скоєних людиною вчинків і їх наслідків, яка визначає долю і нове перевтілення). Релігійно-філософське вчення буддизму наголошує, що зрозумівши страх, індивід перетворює (трансформує) його з негативного елемента в позитивний і страх тоді стає помічником людини. Позаяк у людській свідомості він з'являється через незнання та нерозуміння" [9, с. 219]. Саме розуміння і усвідомлення ситуації допомагає нам адекватно реагувати на виклики і несподіванки нашого життя. І відповідно це знову підтверджує уявлення Б. Спінози про те, як потрібно долати страхи, які відповідають раціоналізму тієї епохи, коли емоції не витісняли, а намагалися підпорядкувати розуму [4]. Слушною є також думка філософа про те, що емоцію можна перемогти лише за допомогою протилежної емоції, більш сильної, ніж перша, а цього можна досягнути лише за допомогою "упорядкування наших думок і образів". Дійсно людині для того, щоб подолати страх, потрібно сконцентруватися або думати про хоробрість, тобто уявляти собі всі небезпеки, які очікують її у житті, і розмірковувати про те, як їх можна уникнути чи перемогти за допомогою хоробрості або ж іншим способом.

Як уже зазначалося, інформаційне суспільство, не зважаючи на безліч досягнень, не змогло знайти панацею від тривог і страхів, які є екзистенціалами буття сучасної людини. Як не парадоксально, але ні філософи, ні психологи не змогли остаточно дослідити зазначені феномени. Наукові розвідки присвячені тривогам та страхам як почуттям, відчуттям, станам, емоціям, фобіям чи інстинктам самозбереження все ж потребують переосмислення відповідно до вимог часу з врахуванням особливостей епохи. Запропонована розвідка присвячена одному із різновидів екзистенціалу страху, оскільки аналіз досліджень і безпосередні спостереження підтверджують, що в XXI столітті людство все більше зазнає впливу страху самотності. Зазвичай людина не приречена на самотність, адже кожен здатний знайти близьку або рідну людину, яка буде розуміти й розділяти не лише перемоги, а й поразки. Проте, страх самотності може сковувати волю навіть дружелюбних, оточених значною кількістю людей, адже страх не лише те, що є насправді, це те чого ми боїмося не залежно від нас самих. Страх самотності може бути присутнім у людини, оскільки суспільство нав'язує нам соціальні стереотипи. Спроби суспільства штучно створювати соціальне середовище (організовувати концерти, масові заходи і зібрання) задля того, щоб люди не відчували себе самотніми насправді утворюють лише ілюзію спільності. Людина на певний час позбувається відчуття самотності, але опиняючись наодинці вона знову відчуває самотність. Страх самотності супроводжує людину постійно, відчувши його лише раз, вона знову і знову опиняється в його полоні, навіть у товаристві.

Невротична тривога, яка обмежує і позбавляє людину можливості творити, народжується у тій ситуації, коли людині не вдається рухатися вперед, переживаючи нормальну тривогу, що завжди супроводжує здійснення можливостей. У той же час, як зазначає К'єркегор "здатність бути самим собою залежить від здатності зустрітися зі своєю тривогою і рухатися вперед, незважаючи на тривогу" [4]. Мислителя вже тоді не дивувало те, що люди з усіх сил намагаються втекти від тривоги. Він говорить про "боягузливу епоху", коли "людина прагне відволіктися будь-яким доступним способом"" [4]. Важливе значення у житті сучасної людини відіграють саме екзистенціали як способи існування, адже саме вони на думку А. Гагаріна є сутнісними підставами її буття - ціннісними вузлами, квінтесенцією смислів, цілей, прагнень, які задають параметри присутності людей в світі [2, с. 72]. Зазначений екзистенціал може проявлятися в якості дистанціювання особистості (вільне усамітнення, закріплення і затвердження її автономності) або вимушеної самотності. Екзистенціал самотності може проявлятися і як підсумок внутрішньої самооцінки людиною відносин зі світом і людьми, і як усвідомлення розпаду духовних і соціальних зв'язків, фіксування ситуації "людина проти людей і всього світу". Страх і тривога в суспільстві слугують ідеальним підгрунтям для різноманітних форм пропаганди і маніпуляцій громадською думкою. В Україні ця проблема обумовлена нестабільністю економічних, політичних, соціально-психологічних процесів, які негативно позначаються на психічній стабільності громадян, їх готовності до розв'язання складних та несподіваних ситуацій. Слушними з цього приводу є зауваження Віктора Савінова про "перенапруження в очікуванні чогось жахливого, що ламає звичний спосіб життя. Протягом року ЗМІ активно підтримували в суспільстві соціальні страхи. Поступово психіка більшості людей адаптувалася до стану постійного напруження [1]. Ми погоджуємося також з думкою автора про те, що "неадекватність поведінки політиків наводить на думку про відсутність соціальних гарантій для населення. Але головне - в суспільстві все більше і більше зростає подив: як люди, які не здатні зв'язати навіть пару слів, можуть керувати державою? ... коли в місті мером є людина, дії, а головне - висловлювання якої не тільки не знімають соціальних страхів, а навпаки, створюють їх, люди починають замислюватися, а деякі вже вважають, що над ними знущаються" [1]. Зазначене засвідчує що у соціальному зрізі самотності поєднуються її зовнішні і внутрішні причини - втрата, руйнування повноцінних громадських зв'язків, покинутість людини, соціальний вакуум і психологічна порожнеча, що заповнюється ілюзіями.

Зустрічаючись з тривогою, людина вчиться справжньої віри або внутрішньої впевненості, а "екзистенціал страху як загроза небуття, поряд із негативним, має й позитивний аспект - сприяє усвідомленню людиною сенсу свого призначення, цінності соціального буття" [З, с. 6]. Екзистенціал страху є невід'ємною складовою єства і визначає екзистенційні можливості людини, межі її соціокультурного існування та вільної самореалізації. Невпевненість людини в майбутньому, страх перед завтрашнім днем, збитками в бізнесі чи втратою зайнятості зробили страх онтологічною, тобто властивою буттю, характеристикою людини. Підтвердженням зазначеного є твердження В. Мельник про те, що "Повнота буття не може бути досягнута раціонально та без будь-якого страху самотності свободи тобто існуючого дзеркала, в якому відображується екзистенція людини Але можна організувати своє буття певним чином через засоби, що надаються нам, а такими засобами є витвори мистецтва, науки думки, культурні здобутки" [8, с. 158]. У той же час, цілковите відчуття самотності властиве людині лише перед обличчям смерті, позаяк саме самотня людина не лише замислюється про смерть, а й здатна до самогубства. Позитивні конструктивні аспекти страху самотності розкриваються через його психологічно-компенсаторну та культурно-креативну функції, коли самотність проявляється у вигляді захисту, цінності, умови творчості, соціокультурного феномену, які допомагають відчувати, цінувати і не відкладати життя "на потім" тощо.

Як висновок хочемо зазначити, що у житті кожної людини, мають місце стреси, депресії, апатії, кризи, що тісно пов'язані зі страхами та тривогами. Саме тоді й виникає відчуття, що все погано, нічого не змінити і не виправити. Цей стан зумовлений сукупністю соціальних, політичних, матеріальних, духовних та інших чинників. Це час коли поєднуються зовнішня і внутрішня реальність; це стан "маленької смерті", смерті віджилих поглядів, переконань, установок, зразків поведінки, старих типів реагування, попередніх способів мислення. І можливий позитивний вихід один - необхідна трансформація, зміна себе, свого відчуття в житті, нових смислів і цілей. На думку Р. Мея, "страх існує незалежно від культури і рівня розвитку народу чи його окремих представників: єдине, що змінюється - це об'єкти страху, бо як тільки ми думаємо, що перемогли чи подолали страх, з'являється інший вид страху, а також інші засоби і заходи, спрямовані на його подолання" [10, с. 225]. Страх самотності, як і інші його різновиди є передумовою буття сучасної людини у світі. Соціально- політична нестабільність, постійне зниження рівня життя спонукають сучасну людину жити в постійному страху і тривозі, які можуть призвести до формування катастрофічної свідомості. Самотність сучасної людини є підсумком її самооцінки, що проявляється у активному протиборстві (людини проти всіх і світу) чи пасивному протистоянні (всіх і світу проти людини). Причинами самотності можуть бути як внутрішня порожнеча, так і руйнування зв'язків, соціальний вакуум чи ізоляція. Саме вони і будуть предметом подальших наукових розвідок оскільки Homo Solus присутня у різні історичні епохи на всіх рівнях існування суспільства і потребує осмислення відповідно до вимог часу.

Список використаних джерел