Основні аспекти дослідження процесу політичного вибору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні аспекти дослідження процесу політичного вибору

Гіоане І.М.

Анотація

Аналізується проблема політичного вибору; політичний вибір характеризується як багатоскладовий процес, визначальними аспектами розгляду якого є філософський, психологічний, економічний, соціологічний аспекти тощо; автор наголошує на їх єдності, взаємодії теорії та практики, глибокого усвідомлення проблеми та наявності волі для прийняття рішення. Випадковий (емоційно обумовлений) вибір може привести до не прогнозованого результату.

Ключові слова: людина, політика, вибір, освіта, культура, наука, життєвий досвід.

Політичний вибір є багатоаспектним процесом. Саме тому, їх треба аналізувати, формуючи на цій основі можливості збігу обставин та взаємодії чинників. Оскільки головну роль у виборі відіграє свідоме осмислення політичного процесу, а воно, як відомо, базується на глибокій філософській рефлексії, розпочнемо з розгляду філософського аспекту політичного вибору. Філософська інтерпретація процесу політичного вибору передбачає розкриття його сутності за посередництва таких засадничих категорій, як свободи, відповідальність, задоволення, обов'язок, етична норма. Проблема вибору постає одним із ключових питань філософії екзистенціалізму. Зокрема, такі мислителі, як М. Хайдеггер, А. Камю, Ж.-П. Сартр, Е. Фромм, В. Франкл, досліджують сутність вибору крізь призму проблеми самовизначення, свободи та цінностей людини. Серед цих інтерпретацій особливе місце посідають думки щодо чуттєвої, спонтанної, інтуїтивної природи вибору, здійснюваного людиною відповідно до її внутрішнього стану і водночас - такого, що є зумовленим певними зовнішніми чинниками.

У межах екзистенційної філософії М. Хайдеггера проблема вибору розглядається в річищі буття людини, що розгортається у двох вимірах: "das Man", у межах якого людина виступає у якості "соціального автомата", є знеособленою у думках і вчинках, які мають відповідати тому, що роблять та думають інші люди, та "Dasein" - буття в екзистенційному вимірі самоконструювання. "Невизначене-особисте" здійснює свою диктатуру над людиною, щоб зняти з неї особисту відповідальність і взяти на себе увесь тягар людського існування. Воно гарантує спокій, безпеку, впевненість, в обмін на втрату людиною власної індивідуальності, тобто відмови від самої себе [1, с. 351]. Протистояння такому знеособленню стає можливим на шляху вибору, який людина має здійснити самостійно. Це повною мірою стосується і здійснення індивідом власного політичного вибору.

Смерть-вибір-свобода - таку концептуальну тріаду можна розглядати як своєрідний маркер кризового переживання трагічного суспільно-політичного досвіду

XX ст. інтелектуалами-екзистенціалістами [2, с. 54]. Зокрема, А. Камю визначає позицію письменника як "свідка" таким чином: "Якщо я не роблю вибору, мені потрібно мовчати і визнати себе рабом. Якщо я роблю вибір, йдучи і проти Бога, і проти історії, я стаю свідком, який дає свідчення на користь чистої свободи і якого історія прирікає на загибель. Сьогодні моя доля - мовчання або смерть" [3, с. 176]. Отже, у філософії екзистенціалізму саме вибір постає межею між смертю та свободою людини.

У постекзистенціальній антропології кінця XX-

XXI ст. проблема вибору набуває подальшої визначеності, конституюючись у царині політики як однієї з ключових сфер самовиявлення людського "Я" в суспільстві. Так, У. Хороз приділяє увагу відповідальності як ключовому складнику вибору, характеризуючи її як прагнення людини "повернутися до себе", "ствердити себе" як дійсного замовника і виконавця в системі суспільно- політичних відносин. Тільки на такій основі теоретично- світоглядного, ціннісного самовідродження людини стає можливим її звільнення від гноблення тоталітаристських структур і подальше оздоровлення цивілізації [4, с. 154].

Е. Боденхаймер убачає витоки відповідальності у соціальному бутті людини. У зв'язку з чим політичний вибір постає запорукою подолання відчуженого людського існування і досягнення максимально можливої за конкретних соціально-політичних умов самоактуалізації людини [4, с. 155].

Відомий представник політичної філософії Р. Арон зазначає, що в політиці, як і у повсякденному житті, людина стикається з фундаментальною антиномією. З одного боку, не існує науки про те, що ми маємо бажати, і ціннісні судження людина формує через переживання власного морального досвіду. З другого боку, у політиці домінує начало, яке протистоїть моральній вірі і моральній відповідальності. Або ми прагнемо передбачити наслідки наших дій і мірою можливості перемогти долю, або ми підкорюємося тільки вимогам сумління [5, с. 178]. Відповідно, у політиці моральна сторона вчинку та його ефективність є альтернативами вибору. Нормам політики суб'єкт завжди дає певні оцінки, але такі оцінки можливі лише внаслідок протиставлення [6, с. 182].

Із філософським аспектом дослідження процесу політичного вибору тісно пов'язаним є інший аспект - естетичний. Його значущість пояснюється тією обставиною, що проблема політичного вибору в ряді випадків набуває характеру естетичного вибору, а конфлікт між прибічниками різних політичних позицій постає як конфлікт естетичної інтерпретації. У такому випадку поняття норми є насамперед явищем політичної драматургії, символічної боротьби, яка водночас не заперечує конкретних політичних інтересів, як наприклад, емоційний вплив кандидата на свій електорат.

Політичний вибір, орієнтуючись на певну систему цінностей, норм, правил, настанов, залежить не лише від раціональних чинників (користь, вигода). У процесі здійснення політичного вибору суттєвими чинниками, що визначають його зміст та напрям, також можуть стати поточний емоційний стан людини, її певний смак, естетичне відчуття. Усвідомлення наявності естетичних чинників політичного вибору відкриває можливість більш глибокого розуміння естетичної норми, на яку є орієнтованою політична поведінка індивіда [6, с. 184]. політичний соціологічний вибір

Не менш важливим аспектом дослідження процесу політичного вибору (як і вибору загалом) постає соціологічний аспект: адже саме вибір індивідів породжує суспільство, а суспільство утворює відповідні ситуації вибору. Вибір кожної людини - це закономірний наслідок певних соціальних відносин, він є соціально зумовленим, оскільки актор вибору завжди діє в межах конкретного соціального простору (як у прийнятті рішення та його реалізації, так і в можливих альтернативах). Важливу роль у поступальному розвитку суспільства відіграє саме політичний вибір.

Соціологія політичного вибору поєднує макро- соціологічні підходи, які зосереджуються на дослідженні суспільства, соціальних систем і великих соціальних груп, з мікросоціологією, для якої характерна увага до повсякденності, поведінки та взаємодії "face- to-face". Ситуація політичного вибору як ключова характеристика соціологічного аспекту дослідження процесу політичного вибору виявляє себе через пошук і визначення оптимального варіанту з-поміж наявних альтернатив. У ситуації політичного вибору перетинаються соціальне та індивідуальне, дія та структура, знання та досвід [7, с. 194].

Ключовим чинником політичного вибору, що репрезентує його соціологічний аспект, постає ідентифікація індивіда з великою соціальною групою. Хоча усвідомлене прийняття особистістю норм і правил, характерних для певної спільноти, саме по собі ще не детермінує політичного вибору, проте воно є важливим індикатором системи цінностей конкретної особистості, а отже, впливає на вибір людиною конкретного рішення в певній ситуації політичного життя.

Потребу людини у приналежності до певного соціального середовища простежує П. Бурдьє, зазначаючи, що ідентифікація з групою впливає на широке коло переваг і потреб людей, на культурні норми, на форми спілкування. Під впливом макрогрупової ("середовищної") ідентифікації поступово формуються й політичні переваги: відбувається екстраполяція масових потреб у політичну сферу. Хоча подібні переваги однозначно не визначають політичну орієнтацію суб'єкта, вони окреслюють межі політичного вибору [8, с. 42].

Д. Яковлев виокремлює низку дилем, розв'язання яких уможливлює поглиблення характеристики соціологічного аспекту дослідження процесу політичного вибору. Дослідник визначає такі головні дилеми:

- індивідуалізм - колективізм. Вибір між індивідуалізмом і колективізмом є продовженням дискусій між ліберальними мислителями та комунітаристами. Одиницею соціологічного аналізу ситуації політичного вибору може бути або індивід, або група;

- структура - дія. Вибір між структурними та інтерпретативними парадигмами передбачає постановку в центр дослідницької програми або соціальної структури, або соціальної дії;

- ієрархія - мережа. Для політичного вибору сучасності вкрай важливим стає розуміння політичної організації. Нині ми спостерігаємо перехід від ієрархічної до мережевої організації політичного простору, що справляє вплив на політичний вибір;

- конфлікт - стабільність. В історії філософської, політологічної та соціологічної думки поширеними є як підходи, що зосереджуються на засобах забезпечення миру та стабільності (передусім для правителів), так і підходи, що акцентують увагу на критичному баченні соціального світу, наголошуючи на неминучих конфліктах;

-Policy-Politics. Для здійснення політичного вибору у сучасному світі особливої ваги набуває вирішення дилеми між Politics (боротьбою між індивідуальними та колективними політичними акторами за голоси виборців у ході електоральних кампаній) і Policy (прийняттям рішень у процесі адміністрування);

- раціональність - ірраціональність. На сучасному етапі переосмислюється віра у всевладдя людського розуму, спостерігається занепад "духу Просвітництва", що в епоху Нового часу забезпечив теоретичне обгрунтування пріоритету економічної раціональності. Водночас, як було зазначено вище, представники теорії раціонального вибору вважають, що подібний вибір передбачає формулювання мети суспільного розвитку, пошук найбільш ефективних засобів її досягнення, обчислення витрат і вигід від реалізації певної стратегії, врахування поведінки різних акторів та оцінювання ситуації в цілому [7, с. 195].

Категорія політичного вибору набуває особливого значення в аспекті дослідження її сутності з позицій психології (як соціальної, так і політичної). Г. Батраченко визначає такі головні напрями дослідження психологічного аспекту політичного вибору: психологія об'єктів політичного вибору, їх виборчої активності, здатності вести політичну боротьбу та впливати на суб'єктів політичного вибору; психологія суб'єктів політичного вибору, їх електоральної поведінки та здатності робити політичний вибір; психологія організаторів виборчого процесу; психологія виборчого процесу як взаємодії та взаємовідносин об'єктів, суб'єктів, організаторів політичного вибору; психологія форм прояву результатів політичного вибору [9].

Здійснення досліджень політичного вибору у зазначених напрямах дає змогу: пояснювати феномени політичного вибору у психологічному аспекті; прогнозувати виборчу поведінки об'єктів та суб'єктів політичного вибору; психологічно обгрунтовувати та розробляти стратегії впливу на політичний вибір; розвивати здатність до конструктивного політичного вибору [9].

Психологічний аспект дослідження процесу політичного вибору позначає два головні компоненти такого вибору: вибір як вияв електоральної особистісної активності під час проведення виборів у державні (місцеві) органи влади; вибір як особистісна позиція щодо певної соціально-політичної дійсності [10, с. 38].

У психологічному плані реалізацію політичного вибору уможливлюють такі головні умови: наявність альтернативних об'єктів вибору. Особистість як суб'єкт політичного вибору є обмеженою заздалегідь визначеними альтернативами; суб'єкт, який має здійснити політичний вибір серед запропонованих альтернатив; організатори ситуації політичного вибору.

Психологічні чинники політичного вибору дослідники поділяють на раціональні та ірраціональні. На прийняття рішення впливають інформованість і інтелект, особиста й політична зрілість, неформальне мікросередовище та формальні соціальні спільноти, до яких належить суб'єкт політичного вибору. Варто враховувати, що людські інтереси, що реалізуються у процесі політичного вибору, далеко не завжди є раціональними, усвідомленими, дискурсивно осмисленими, так само, як і дії людей можуть бути зумовлені не раціональними й об'єктивними причинами, а несвідомими ірраціональними імпульсами. Людина часто не в змозі усвідомити, які з ірраціональних чинників минулого досвіду визначають ту чи іншу її потребу, формує інтерес або виступає мотивом учинку. Тому важливо оцінювати людей не тільки за вчинками, а й за тими цілями, яких вони прагнуть досягти. Крім того, політичний вибір здійснюється людиною з урахуванням прогнозу його результатів. Так, якщо виборець віддає голос за кандидата в депутати, то сподівається на певну передбачуваність поведінки останнього в якості обранця [11, с. 113-114].

Характеризуючи психологічний аспект дослідження здійснення політичного вибору, варто також враховувати, що у процесі прийняття рішення особистість є відкритою до сприйняття різноманітної інформації. За такої ситуації на формування певної політичної визначеності І невизначеності великий вплив справляє мотивація людини, що постає важливим психологічним чинником політичного вибору особистості [12, с. 209].

Мотивація є сукупністю стійких настанов (потреб), які визначаються характером особистості, її ціннісною орієнтацією, відповідною діяльністю. Сутність мотивації визначається певними внутрішніми чинниками, які зумовлюють та скеровують людську діяльність. Психологічний аспект дослідження політичного вибору дає змогу інтерпретувати мотивацію як чинник, що спонукає людину до діяльності, спрямованої на зміну політичної ситуації та задоволення власних сподівань на покращення майбутнього [13, с. 124].

Наявність мотивації визначає психологічну готовність людини здійснити політичний вибір. Як зазначає В. Духневич, така готовність має три вектори: 1) можливість "політичних об'єктів" (політичних партій, об'єднань, окремих політиків) вести політичну боротьбу (сукупність методів, засобів, дій політичних об'єктів, спрямовані на здійснення впливу на електорат) і впливати на суб'єктів політичного вибору. Комплекс суб'єктивних чинників, що впливають на політичний вибір, може видозмінюватися внаслідок дії політичних об'єктів (політичної боротьби) на свідомість суб'єктів вибору; 2) можливість суб'єктів політичного вибору конструктивно робити такий вибір. Політичний вибір завжди є особистісно значущим. Виходячи з цього, альтернатива, яку обирає суб'єкт вибору, тією чи іншою мірою має задовольняти його потреби. У ситуації політичного вибору намір суб'єкта представлено мотивом, метою, способом досягнення мети. Альтернатива політичного вибору повинна бути мотиваційно зумовленою, значущою: у результаті акту вибору суб'єкт повинен одержати певний зиск від своєї дії. Способом досягнення мети є участь у виборах. У ситуації політичного вибору неповноцінний намір виявляє себе тоді, коли суб'єкт вибору не знає (не впевнений), яку із запропонованих йому альтернатив обрати. У крайніх проявах такий суб'єкт голосує проти всіх чи взагалі не використовує свою можливість вибору. Здебільшого це пов'язано з низькою політичною свідомістю суб'єкта вибору, недостатнім чи неефективним впливом політичних об'єктів на нього. Навіть якщо вибір і відбувається, то він є неконструктивним; 3) можливість організаторів політичного вибору ефективно організовувати процес виборів. Вона стосується переважно об'єктивних факторів, що впливають на суб'єктів політичного вибору. Можна з упевненістю припустити, що в ситуації виборів, коли на виборчих дільницях не створено необхідних умов для проведення виборчих процедур (голосування), активність електорату в цілому буде невисокою [14, с. 74-75].

До значущих аспектів дослідження процесу політичного вибору належить і правовий аспект. Розкриття його сутності актуалізує проблему правосвідомості як однієї з головних форм свідомості людини та суспільства. Правосвідомість охоплює об'єктивно існуючий набір взаємопов'язаних ідей, емоцій, поглядів, що відображають критику чинного права, а також ставлення груп та індивідів до права як цілісного соціального інституту, його системи і структури, окремих законів та інших елементів правової системи [15, с. 128].

Як зазначає Л. Герасіна, правосвідомість людей, які позиціонують себе у певному соціально-статусному шарі, разом із політичними преференціями визначальним чином впливає на їх політичний вибір і форми політичної активності, відображуючи рівень політичної культури. Тож результати будь-яких виборчих перегонів є онтологічно пов'язаними не тільки зі структурою ідейно-політичних уподобань громадян, а й із чинником соціального розшарування суспільства [16,с. 209].

До критеріальної характеристики правосвідомості

- правової культури особистості - належать знання, розуміння та уміння реалізовувати в практиці соціальних відносин норми права. Важливим елементом правосвідомості є також знання й реалізація громадянських, соціальних, економічних, політичних та інших прав і свобод людини [ЗО, с. 128]. До них належить право здійснення політичного вибору.

Свідомий вибір людини завжди визначається особливостями тих цілей, які вона перед собою ставить, та пов'язаний з необхідністю самовизначення в ситуації. Якщо ж така ситуація стосується політико- правової сфери, фактично відбувається оформлення певної громадянської позиції особистості. Це засвідчує динамічний характер становлення або трансформації політико-правової свідомості. Людина, яка вже проходила шлях політичного вибору та самовизначення, оформлення громадянської позиції, у новій проблемній політичній ситуації змушена буде повторити цей шлях. Тому громадянська позиція постає сумарним, сутнісним виявом політико-правової свідомості особистості [16, с. 224].

Особливу роль для характеристики правового аспекту дослідження політичного вибору людини відіграють такі конструкта правосвідомості, як правові очікування

- сподівання особистості щодо соціально справедливого наповнення політичних програм й усвідомлення власної здатності брати участь у громадсько-правовому контролі за діями майбутньої влади. Правові очікування не тільки позначаються на відтворенні інститутів політичної системи, а й сприяють реалізації механізмів народовладдя, тож відповідно формують правову дієздатність громадянина [16, с. 210]. Вищеозначене зумовлює потребу в межах нашої роботи звернутися до характеристики зв'язків політичного вибору з правовою системою держави на різних рівнях її функціонування.

Для визначення конфігурації змістовності філософії політичного вибору в контексті його правової регуляції насамперед варто враховувати безпосередній зв'язок феномена політичного вибору (і відповідно - самої процедури виборів) із певним типом політичної системи, що існує в державі. Якщо основою політичного устрою держави є тоталітаризм, олігархія, то правова культура у ній буде контрольованою, характеризуватиметься численними порушеннями прав і свобод людини. Політичний вибір у тоталітарних системах фактично зводиться нанівець, оскільки вибори перетворюються на інструмент реалізації панування певної політичної сили, відбуваються під жорстким контролем партії та державних органів. Відповідно, опозиція не має жодних можливостей для участі у виборах і вираження своїх поглядів [18, с. 24]. Це ліквідує альтернативність як необхідну умову здійснення реального політичного вибору. Максимально можливим виявом політичного вибору, опозиційного щодо правлячого режиму, у тоталітарному суспільстві можуть стати дисидентські рухи.

На відміну від тоталітарних політичних систем, в авторитарних політичних системах політична опозиція має обмежені можливості для існування й артикуляції своїх поглядів. Опозиційні політичні партії здобувають право на легальне існування. Контроль над політичним вибором в авторитарних системах не є таким витонченим та досконалим, як при тоталітаризмі. Результати виборів, які не ставлять під сумнів підтримку прорежимної партії чи коаліції, водночас можуть засвідчувати різний рівень їх підтримки виборцями. Відповідно, варто зазначити, що в авторитарних політичних системах політичне змагання більшою мірою, ніж у тоталітарних, наближається до демократичного ідеалу, визначеного вільними виборами. Крім того, виборче право в авторитарних політичних системах реформується таким чином, щоб громадяни мали враження, що воно наближається до демократичних стандартів [18,с. 24].

Таким чином, конфігурація змістовності філософії політичного вибору в контексті його правової регуляції в тоталітарних та авторитарних політичних системах має певні відмінності. Проте спільним для них є та риса, що в недемократичних політичних режимах інститут виборів перетворюється на формальність, що необхідна для створення позитивного іміджу влади як ліберальної структури та пропаганди демократичних устремлінь тоталітарних й авторитарних правителів [19, с. 1].

За умов переходу суспільства до демократії відбувається послаблення репресивного механізму держави. При цьому миттєво відшукати в реальності адекватну заміну страху, що є психологічною опорою недемократичних режимів, виявляється досить складно. Внаслідок цього виникає проблемна ситуація: громадяни, втративши "священний острах" перед державою, починають досить критично ставитися й до державного апарату, і до встановлення ним правил поведінки. Звільнившись від остраху перед неминучістю покарання, громадяни починають зіставляти свою поведінку не із загальнозначущими правилами, закріпленими в нормах права, а з очікуваною вигодою. За такої ситуації право втрачає свою загальну значущість і результативність. Відповідно, посилюється правовий нігілізм, що являє собою масове невиконання правових норм, правове безкультур'я, відкидання або ігнорування права, правових цінностей, зневажливе ставлення до правових традицій [20, с. 91].

Найпоширенішими формами правового нігілізму є: недотримання і невиконання вимог законів та інших нормативно-правових актів; підміна законності політичною, ідеологічною чи прагматичною доцільністю; ототожнення права з фактичною доцільністю владних структур; відсутність поваги до суду [21, с. 64].

У царині політичного вибору своєрідним виявом позиції правового нігілізму, на нашу думку, постає абсентеїзм - байдуже ставлення громадян до реалізації своїх політичних прав та обов'язків, що проявляється передусім в ухилянні від участі в голосуванні на виборах. На основі аналізу всіх чинників, які визначають рівень абсентеїзму, М. Бучин поділяє їх на чотири групи: суб'єктивні (вік, стать, рівень прибутків і соціальний статус, місце проживання, освіта, рівень політичної культури); об'єктивні (соціальні, економічні, політичні); кон'юнктурні (погодні умови, сімейні обставини, непередбачувані події); ініціативні (цілеспрямований вплив окремих політичних сил на електорат з метою збільшення чи зменшення явки на виборах) [19, с. 13].

У демократичному суспільстві визначення адекватної конфігурації змістовності філософії політичного вибору в контексті його правової регуляції передбачає необхідність подолання як правового нігілізму, так і абсентеїзму. Тим самим створюються умови для зростання правової культури, одним зі складників якої постає здатність до усвідомленого вибору. У зв'язку з цим важливе місце у структурі демократичних механізмів політики посідають об'єктивні та суб'єктивні чинники, які здатні стимулювати свідомий політичний вибір громадян, що відповідатиме рівню їх політико-правової культури. До них належать: вагомість економічної кон'юнктури, на Грунті якої розгортається політична виборча кампанія; динаміка соціальних настроїв, яким притаманно коливатися протягом електоральної кампанії; механізми розгортання кампанії, передусім орієнтовані на використання раціональних мотивів, але слід враховувати й емоційні імпульси; психологічні елементи виборчої інженерії, що мають спиратися на образні креативні форми, мистецькі акції, зрозумілі гасла, яскраві символи; формування позитивної харизми кандидатів - через уміння поводитися публічно, манеру спілкування, риторику, яскравість політичних промов і політичне рекламування "людських якостей"; тактика зваженого використання інформаційних технологій для ведення політичної агітації, просування інформації, впливу на масову та індивідуальну свідомість виборців [16,с. 211].

У демократичних політичних системах між виборами та демократією існує нерозривний зв'язок: поза виборами, поза відкритим змаганням соціальних сил і політичних груп за владу демократії як такої не існує. Правовий компонент політичного вибору дає змогу підпорядкувати неминучі при конструюванні виборчої системи елементи політичної доцільності та політичні чинники досягненню основної мети виборів - забезпечити виборцям вільне волевиявлення, гарантувати їхні права і свободи [22]. Тому, зокрема, до критеріїв вибору виборчої системи останнім часом все частіше додаються правові критерії, серед яких на перше місце висувається забезпечення дотримання основних принципів виборчого права [23, с. 121]. Будь- яка виборча система у демократичному суспільстві має бути підпорядкована меті забезпечення демократичних принципів виборчого права.

Конкурентні вибори постають сутнісною рисою демократії і одним із критеріїв, що відрізняє демократичну конфігурацію змістовності політичного вибору. Уряд, що виникає в результаті загальних та вільних виборів, визнається як легітимний та демократичний. Конкурентні вибори легітимізують політичну систему як цілісність у двох аспектах: легітимізаційна формула, яка через процедуру виборів формує систему здійснення влади; легітимізація у сфері свідомості, яка стосується діяльності політичної системи, де джерелом політичного лідерства є вільні вибори [18, с. 23].

Аналіз конфігурації змістовності філософії політичного вибору в контексті його правової регуляції дає підстави дослідникам для виокремлення двох основних типів правової культури, приналежність до кожного з яких визначається специфікою функціонування політико-правової системи країни, особливостями національного політичного режиму, своєрідністю правових традицій: відкриті правові культури, які у своєму розвитку взаємодіють з іншими правовими культурами, сприймаючи, опрацьовуючи і закріплюючи для себе надбання інших правових традицій, що зумовлює універсалізацію національних правових культур, поступове перетворення їх на демократичну правову культуру; закриті правові культури, які важче вступають у діалог з іншими правовими традиціями, обмежують сприйняття досягнень інших правових культур та стверджують власний правовий розвиток як єдино вірний і безпомилковий. Закриті правові культури характерні для більшості країн з авторитарним і тоталітарним політичними режимами [24, с. 60].

Для політичної культури демократичних країн притаманне раціональне ставлення з боку суспільства й окремих громадян до політичної еліти і до влади в цілому. Демократичному політичному устрою, що сформувався природнім шляхом, притаманні високорозвинена правова культура, високий рівень правосвідомості, прагнення людей захищати надані їм права і свободи [25, с. 36]. На нашу думку, важливим показником такої ситуації постає усвідомлений політичний вибір суб'єкта.

Для визначення конфігурації змістовності філософії політичного вибору в контексті його правової регуляції важливу роль відіграє характеристика правового менталітету, який відповідає певному типу правової культури. Правовий менталітет відображає сприйняття колективним суб'єктом політико-правових реалій, процесів реформування і функціонування держави і права. Зазначена ознака безпосередньо пов'язана з тим, які реалії політичного життя і в якому обсязі охоплені правовим менталітетом: адже від цього залежить взаємозв'язок правового і політичного менталітету. Політичний характер правового менталітету знаходить вияв у тому, що поряд з іншими сферами життя суспільства право регулює і політичну його складову [26, с. 159].

У процесі політичного вибору регулятивна функція правового менталітету здійснюється за посередництва усвідомлених та неусвідомлених правових настанов і ціннісно-правових орієнтацій, синтезуючи інші джерела правової активності. Результатом такої регуляції постає реакція людини, що знаходить вияв у правомірній або протиправній поведінці. Це дає змогу визначити роль правового менталітету як внутрішнього, особистісного механізму регулювання поведінки (діяльності) індивідів [26, с. 160]. Такий механізм набуває особливої значущості в контексті правової регуляції політичного вибору, оскільки він забезпечує волевиявлення людини як суб'єкта правосвідомості.

У сучасній правовій, політичній та соціологічній науці поведінка людини як суб'єкта політичного вибору розглядається передусім як особлива форма політичної активності або опосередкована політична дія. Вона є тією формою вияву політичної поведінки громадян, що визначає їх правову компетенцію щодо делегування власних владних повноважень шляхом персоніфікації засобами виборчого процесу. Правова культура як найбільш універсальний засіб реалізації соціально- політичних орієнтацій учасників виборчого процесу є результатом впливу на них цілої низки соціальних, економічних, політичних, правових, культурних чинників [24, с. 56].

Збереження й удосконалення демократичної конфігурації змістовності філософії політичного вибору в контексті його правової регуляції значною мірою залежить від результатів правосвідомого волевиявлення, активності та відповідальності громадян за реалізацію своїх конституційних політичних прав. На думку дослідників, підвищення політико-правової культури суб'єктів політичного вибору передбачає:

- створення належних умов для набуття широкими верствами населення знань чинного законодавства про вибори, а також вміння застосовувати їх на практиці;

- сприяння підвищенню правосвідомості й активності виборців у сфері реалізації їх конституційних політичних прав;

- запобігання порушенням законодавства про вибори у процесі його застосування;

- підвищення кваліфікації фахівців у сфері виборчого процесу (зокрема, членів виборчих комісій);

- надання консультацій кандидатам, їх довіреним особам, політичним партіям, виборчим блокам партій, їх уповноваженим особам у вдосконаленні ділових, організаторських навичок у роботі з виборцями, партнерами, ЗМІ;

- надання методичної допомоги органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування щодо практичного застосування законодавства про вибори та референдуми [16, с. 212].

У контексті правової регуляції політичного вибору актуалізується і проблема підвищення електоральної культури. Зазначене поняття охоплює досвід, знання, норми, навики людей, соціальних спільнот, політичних інститутів, пов'язані з участю у виборах органів влади. Відповідно, електоральна культура містить у собі правові орієнтації, які визначають позиції громадян у політичному виборі.

Електоральна культура має певні особливості (часову й територіальну "прив'язку", залежність від комунікативних каналів, своєрідну ритміку - тривалий час вона перебуває в латентному стані й актуалізується в періоди виборчих кампаній). Оскільки електоральна культура перебуває у стані постійної трансформації, її удосконалення нерозривно пов'язане з питанням правової освіти. Форми останньої можуть бути різними ("круглі столи", конференції, семінари й тренінги, видання літератури), що має сприяти досягненню її загальної мети - піднесенню електоральної культури кожного виборця, а не конкретної групи людей [27].

Значна частина політики реалізується у формі права. Тому право може розглядатися як складова політики, яка виражається в законодавчій формі. Сфера публічного права є тією цариною, де регулюються суспільні відносини політичного характеру, де норми права регулюють суспільні відносини в сфері державного і суспільно-політичного життя [25, с. 159].

Право як порядок у соціумі є водночас антиподом безладу і хаосу і цим забезпечує своє практичне значення. Як зазначає А. Козловський, воно виражає об'єктивну потребу суспільства у певному порядку самоорганізації.

Об'єктивній характер зазначеної соціальної потреби породжує примусовий характер певного типу самоорганізації суспільства. Отже, нав'язувальний характер політичного ладу засвідчує силову природу права. Безсиле, безвладне право так само не є правом, як і ненормативна політична влада - не влада [28, с. 255].

Саме праву належить одна із провідних ролей у забезпеченні стабільності і сталості функціонування політичної системи правової держави, важливою умовою розвитку якої постає синхронізація розвитку права з динамікою соціально-політичного життя та економічних процесів у суспільстві. Сучасне розуміння сутності правової держави характеризується певними загальними ознаками, до яких належать: закріплення у Конституції та інших законах основних прав людини; взаємовідповідальність особи і держави; наявність високої демократичної культури.

Принципове значення для функціонування правової держави має чіткий поділ повноважень між гілками влади, а також юридична захищеність особи. Тільки у межах правової держави демократичні інститути здатні реалізувати повною мірою свій потенціал, зокрема у захисті приватного та персонального життя громадян, громадянського суспільства від формалізованих, політичних утворень соціуму.

Важливим джерелом стабільності демократичних інститутів є культура буття свободи, що характеризується відповідальністю, компетентністю, мобільністю громадян, їх здатністю ефективно діяти за умови обмежених владних та економічних ресурсів, у ситуаціях ризику і спровокованих загроз [29, с. 12]. Правова регуляція політичного вибору належить до умов, що гарантують дотримання подібного стану речей.

Призначення правової держави полягає в створенні міцних юридичних передумов становлення і розвитку громадянського суспільства як сфери приватного, різноманітних об'єднань, громадських рухів і публічної комунікації. Наявність принципу верховенства права зумовлює взаємодію правової держави і громадянського суспільства як однакових за своєю природою систем соціально-політичного організму.

Взаємна відповідальність, партнерські відносини між громадянами та владою є оптимальним способом політико-правових взаємовідносин у правовій державі. Тому правовій державі має відповідати демократична система, де функціонує режим конституційного правління, діють розвинена і несуперечлива правова система, ефективна й незалежна судова влада, реальний розподіл функцій між різними гілками влади, механізми взаємоконтролю та взаємостримання [ЗО, с. 267].

Відповідно, у процесі визначення змістовності філософії політичного вибору політологічний підхід не має протиставлятися правовому підходу, тим більше - його ігнорувати. Зазначені підходи характеризують два різні аспекти в дослідженні політичного вибору і в своїй сукупності дають цілісне уявлення про його сутність [ЗО, с. 60].

Отже, визначення теоретико-методологічних засад дослідження філософії політичного вибору передбачає всебічну характеристику цього феномена. У новітню добу політичний вибір постав об'єктом вивчення політичної науки, яка запропонувала низку дослідницьких підходів до його сутності: соціологічний, соціально-психологічний, раціонально-поведінковий. Найбільшого поширення в сучасному філософсько- політологічному дискурсі набула теорія раціонального вибору, що, однак, не зупиняє подальшого дослідження феномена політичного вибору.

Різні моделі політичного вибору дають змогу детально простежити його зміст, форми, типи, а також визначити головні аспекти дослідження процесу політичного вибору, до яких належать філософський, естетичний, соціологічний, психологічний, правовий. Необхідність їх комплексного розгляду зумовлена своєрідністю політичного вибору як феномена суб'єктно-об'єктного ряду.

Проблеми філософії політичного вибору в контексті його правової регуляції охоплюють інституційні, законодавчі, нормативно-правові проблеми здійснення політичного вибору. Різниця вирішення зазначених проблем у тоталітарних, авторитарних, демократичних політичних системах дає змогу визначати певну конфігурацію змістовності політичного вибору залежно від конкретних умов. Головними критеріями такої конфігурації постають правова культура і правовий менталітет, утвердження яких створює підгрунтя для функціонування інститутів правової держави. Можна стверджувати, що поза межами правової регуляції політичний вибір втрачає реальну змістовність.

Список використаних джерел