Культурне структурування суб’єктивно значущих місць і закладів міським населенням

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.7

КУЛЬТУРНЕ СТРУКТУРУВАННЯ СУБ'ЄКТИВНО ЗНАЧУЩИХ МІСЦЬ І ЗАКЛАДІВ МІСЬКИМ НАСЕЛЕННЯМ

CULTURAL STRUCTURING OF SUBJECTIVELY MEANINGFUL PLACES AND ESTABLISHMENTS BY URBAN POPULATION

Тащенко А.Ю. викладач кафедри соціології Національний авіаційний університет

Яковенко А.К. доцент, професор кафедри соціології Національний педагогічний університет

Анотація

У статті розкрито зв'язок структурування простору зі статусними ознаками на прикладі населення Києва. Окреслено «анти- стереотипну» та «спостережницьку» тактику дослідження міста. Встановлено відповідність суб'єктивно значущих місць і закладів приналежності до різних соціодемографічних, світоглядних і професійно-робочих категорій.

Ключові слова: простір, культура, місто, символічна економіка.

В статье раскрыта связь структурирования пространства со статусными признаками на примере населения Киева. Очерчены «антистереотипная» и «наблюдательская» тактики исследования города. Установлено соответствие субъективно значимых мест и заведений принадлежности к разным социодемографическим, мировоззренческим и профессионально-рабочим категориям.

Ключевые слова: пространство, культура, город, символическая экономика.

Key words: space, culture, city, symbolic economy.

Вступ

Постановка проблеми. Гносеологічний аспект проблеми полягає в нестачі знання з приводу культурно обумовленого суб'єктивного структурування простору міста і села в умовах набуття «просторовими» темами популярності серед соціологів і не тільки [1-4; 6-10; 13], а це підводить і до розкриття онтологічного аспекту - зіткнення, ускладнення і браку узгодженості різних способів структурування і визначення «своїх» та «не своїх» місцин і установ жителями та «гостями» міста/села. Влучно характеризує ситуацію Ш. Зукін: «Міра присутності тієї чи іншої групи в громадському просторі часто визначається за допомогою врегулювання питань фізичної безпеки, культурної ідентичності, близькості соціальних і географічних спільнот. Ці питання сотні років були джерелом турбот і тривог міських жителів. Вони залишаються актуальними і сьогодні, оскільки міське населення стає все більш різноманітним» [3]. Ще Г. Зіммель підкреслював, що вивчати необхідно не стільки специфіку певних просторових утворень, скільки «душевний процес» його сприйняття та поділу, а О.Ф. Філіппов журився, що таке вивчення недостатньо затребуване [12, с. 6-33, 64-117] через надання соціологами переваги тематиці соціального часу.

А нині збувся прогноз вітчизняного фахівця, С.В. Літвінова: «Перехід від мегаметафори «системи» до мегаметафори «простору» як нового підґрунтя теоретичного представлення соціального світу є, на наш погляд, процесом необхідним, неминучим і релевантним тим змінам, які відбулись у пізньоіндустріальних суспільствах після закінчення другої світової війни» [5], і для однієї з авторів даної статті навіть була нагода почути на одній із соціологічних конференцій 2018 р., що тепер у програші за мірою розробки предметної області соціологічних досліджень виглядає саме час.

Втім, це стало очевидно для обох авторів і в процесі викладання дисципліни «Соціологія простору». Тож, справа за малим - виправдовувати очікування після запитів на аналіз соціального самовизначення людей у зв'язку із «символічною економікою» (термін Зукін) щодо різних (суб)просторів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що серед науковців, зайнятих вічними питаннями «осимволізовування» та «розсимволізовування» простору міста, існує два табори: одні метою своїх розвідок бачать руйнацію стереотипів, вибудованих на основі уявлень про «належні»/«неналежні» для певних суб'єктів місця, інші - «ненасильницьке» спостереження за стихійними вподобаннями щодо відвідування певних місць і закладів чи прокладання маршрутів. Серед представників першого - наприклад, А.О. Петренко-Лисак (доходить висновку, що «парк XXI ст. має перестати бути простором вартісних ландшафтних декорацій, але має перетворитись в область реалізації зелених технологій для творення середовища з динамічним рухом, розвитком та оздоровленням людини» [7, с. 18]) та О.О. Сафронова і М.С. Міщук (доводять, що «жителі хостелів - це не лише студенти і малозабезпечені верстви населення», та що слід «зламати стереотип, що хостел - це дешевий гуртожиток без необхідних умов проживання» [9, с. 120-121]); серед представників другого - А. Колмикова (розглядає культурний простір італійських, британських, французьких і українських футбольних вболівальників, кількість та якість залучення «живих» глядачів на трибуни [4]), С.К. Личко і Н.Л. Мосієнко (порівнюють типи вибудовування шляхів повсякденних пересувань і сприйняття їх містянами залежно від того, яким транспортом вони користуються [6]) тощо.

Постановка завдання. Призначення нашої статті ми бачимо в презентації та характеристиці результатів дослідження культурного структурування суб'єктивно значущих місць і закладів населенням у м. Києві, продовжуючи спиратися на результати власного емпіричного дослідження культурних кодів, проведеного Тащенко А.Ю. у 20І6 р. та вже згадуваного на сторінках даного журналу [11, с. 98]. Одна з його частин була присвячена відкритим питанням (остаточна кількість анкет - 409, вік респондентів - 20-79 років) про представників їхнього покоління, а точніше - про найбільш знакові складники повсякденного досвіду з відповідної «поколінської» точки зору, в тому числі й про схвалювані для відвідування місця і заклади. Тож, дані цього дослідження будуть корисні для відстеження, наскільки і в яких напрямках сприйняття «нейтральних» площ і споруд продовжує і бути стереотипізованим, і втрачати символічні приписи «сюди ходять лише ...».

простір місто населення статусний

Виклад основного матеріалу дослідження

Якби респонденти могли вести узагальнену й цілісно усвідомлену «пряму мову» від множини своїх соціальних ролей, вони б помітили, що на їхні судження вагомо впливають як мінімум 10 соціодемографічних, світоглядних та професійно-робочих обставин їхнього життя. Розпочнемо з відмінностей, що виявилися культурно «накладеними» на простір міста згідно з відмінностями у стандартному наборі соціально-статусних ознак (див. Табл. 1, в ній і в наступних таблицях представлені варіанти місць і закладів, що перетнули 10%-у межу, «*» позначено ті, щодо яких різниця згадування значуща на рівні 0,05, «**» - ті, щодо яких різниця згадування значуща на рівні 0,01, підкреслено ті, щодо яких значущість різниці часток не вдалося встановити, проте поява яких у топі відповідей є виключною для певної категорії респондентів). Отож, за помітної схожості розподілу відповідей за рангами виявляється, що: 1) чоловіки більш схильні «бачити» свої покоління в місцях і закладах, що призначені «для тіла», а жінки - в тих, що «для душі»; 2) молодь частіше уявно «привласнює» публічні й людні місця і заклади «для тіла» і «для спілкування», в той час як старші люди - природні зони і найближче фізичне та соціальне середовище; 3) кияни, які й живуть, і працюють у місті, частіше відмічають підвладність поколінськи собі подібних локалізованим спокусам «випити і потанцювати»; 4) малозабезпечених вирізняє лояльність до простору «тусовок», в той час як забезпечених - до простору незатьмареного танцями споживання спиртного і простору розгортання соцкультподієвості, участь в якій можна інтерпретувати як привід для власного розвитку.

Щодо світоглядних ознак можна відмітити наступне: 1) більш освічені люди частіше прагнуть відмаркувати схвалення своїми поколіннями тих локацій, де освіта отримує своє логічне продовження і де «навіть їдять виховано»; 2) віруючі більш схильні до злиття з природою й очікувано менш схильні до знаходження «серед п'яних» та «серед натовпу»; 3) українці більш тяжіють до бачення «своїми» територій ТРЦ; 4) чим критичніше люди налаштовані щодо свого середовища, тим більша лояльність до простору «випити і потанцювати» і менша - до простору «виховано поїсти» (Табл. 2).

Вплив професійно-робочих обставин у світлі суб'єктивних уявлень про схвальні і несхвальні субпростори у наших респондентів, як спостерігаємо, пов'язаний з баченням найефективнішого відпочинку для тіла й розуму, будь то відпочинок шкідливий чи корисний для їхнього здоров'я (див. Табл. 3).

Таблиця 1 Суб'єктивно значущі місця і заклади, м. Київ, соціодемографічний вимір

Таблиця 2 Суб'єктивно значущі місця і заклади, м. Київ, світоглядний вимір

Таблиця 3 Суб'єктивно значущі місця і заклади, м. Київ, професійно-робочий вимір

Висновки з проведеного дослідження

Отже, маємо таку картину. 1. Місця і заклади, призначені для розпиття спиртних напоїв, відповідають культурному простору «чоловічому», «молодіжному», «для повноцінних киян», «для забезпечених», «для неосвічених», «для світських людей», «для критично налаштованих щодо інших», «для аналітиків», «для безробітних», «для боссів», що свідчить водночас і про значну диференціювальну «силу» питних закладів та підлаштованих для аналогічних цілей місцин (оскільки вони чітко «відокремлюють» одну від одної альтернативні категорії людей), і про значну зрівнювальну «силу» цих закладів і місць у столиці, де непереборні іншими, не алкогольними засобами стреси заторкують і аутсайдерів, і соціально успішних людей. 2. Місця і заклади, де розташовуються клуби та проходять вечірки і дискотеки, відповідають культурному простору «чоловічому», «молодіжному», «для повноцінних киян», «для малозабезпечних», «для неосвічених», «для критично налаштованих щодо інших», «для комунікабельних», «для безробітних», а отже, маючи не менш диференціювальну (проте однозначнішу у відсіканні від себе представників соціальної верхівки) «силу», ніж питні, ці заклади і місця несуть на собі яскраво виражений відбиток життя, спрямованого на пошуки шляхів задоволення примітивних фізичних потреб аутсайдерами (тож, розкішні «картинки» родом із західної масової культури, що презентують відповідні місцини як високостатусні, у свідомості наших людей ще не прижилися). 3. Заклади, призначені для харчування (та супутнього спілкування), відповідають культурному простору «молодіжному», «для забезпечених», «для освічених», «для критично налаштованих щодо інших», що свідчить про відтворення респондентами щодо них переважно позитивних стереотипів. 4. Культурно-просвітницькі місця і заклади відповідають культурному простору «жіночому», «для малозабезпечених», «для освічених» (в цілому інакшими словами - «для бідних, але гонорових», і що тут ще додати?..). 5. Спортивні та спортивно-розважальні місця і заклади відповідають культурному простору «чоловічому», «молодіжному», «для більш-менш забезпечених» - ось воно, актуальне поле боротьби проти сексизму та ейджизму. 6. Торгівельні та торгівельно-розважальні місця і заклади відповідають культурному простору «жіночому», «молодіжному», «для українців», і якщо перша характеристика вельми заскорузла («жінки і шо- пінг разом назавжди»), то остання характеристика вельми промовиста з точки зору прагнення збіднілої нації до ілюзії «розмаху» і «гарного життя» хоча б у великих різнокольорових магазинах, спроектованих за іноземними технологіями. 7. Природні рекреаційні зони відповідають культурному простору «старечому», «для релігійних людей», «для важко працюючих» - вочевидь, це є наслідком їхнього «буття простором вартісних ландшафтних декорацій». 8. Місця і заклади, де здійснюють масові соціально-культурні заходи, відповідають культурному простору «для забезпечених» і «для світських людей», а отже, масова культура в нас від народу ще досить далека. 9. І, нарешті, власне житло та житло близьких людей, білябудинкові двори очікувано відповідають «старечому» культурному простору.

Література

1. Грищенко М. Публічний простір міста як об'єкт соціологічного дослідження. Вісник КНУ. Соціологія. 2016. № 1 (7). С. 31-38.

2. Доній В.С. «Місто як текст»: соціокультурний та літературознавчий аспекти аналізу. URL: http:// litzbirnyk.com.ua/wp-content/uploads/2013/10/2.4.6.pdf

3. Зукин Ш. Культура как способ структурирования пространства; пер. Д. Симановского. М., 2015. URL: https://postnauka.ru/longreads/55864

4. Колмикова А. Образ футбольного фаната та фанатизму - як семіотичний простір культури. Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2016. Вип. 28. С. 252-262.

5. Лычко С.К., Мосиенко Н.Л. Общественный транспорт в практиках мобильности: повседневные маршруты горожан. Мониторинг общественного мнения: Экономические и социальные перемены. 2016. № 5. С. 256-273.

6. Петренко-Лисак А.О. Простір міського парку як середовище прогулянкової практики. SOCIO ПРОСТІР 2016. № 5. С. 10-22.

7. Прилуцька А.Є. Художньо-культурний ландшафт міста в координатах сучасного гуманітарного знання. Гуманітарний часопис. 2014. № 2. С. 35-44.

8. Сафронова О.О., Міщук М.С. Особливості формування інтер'єрного простору хостелів в умовах України. Теорія і практика дизайну. Мистецтвознавство. 2014. Вип. 5. С. 115-122.

9. Сенюра О.В. Чинники трансформації соціального простору міста в соціологічному дискурсі. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». 2015. № 8 (124). С. 81-89.

10. Тащенко А.Ю., Яковенко А.К. Прихована профанація цінностей у вираженні ціннісної прихильності. Габітус. 2018. Вип. 5/2018. С. 97-100.

11. Филиппов А.Ф. Социология пространства. СПб.: «Владимир Даль», 2008. 285 с.

Размещено на Allbest.ru