Роль громадських організацій у ресоціалізації засуджених до позбавлення волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

DOI: 10.15421/171868УДК: 316.614-058.56:061.2

Роль громадських організацій у ресоціалізації засуджених до позбавлення волі

Проскура В.В., Львівська політехніка

Анотація

громадський організація ресоціалізація засуджений

Виявлено, що, незважаючи на відсутність чіткого державного регулювання форм і напрямів діяльності громадських організацій (ГО), вони активно залучаються до діяльності установ виконання покарань (УВП) в різних сферах їх функціонування. Актуальність залучення ГО пов'язана з наступними чинниками: державні інституції не в змозі забезпечити успішну ресоціалізацію засуджених в контексті пенітенціарних закладів та створити передумови для подальшої їх реінтеграції у суспільство; працівники пенітенціарних установ та самі засуджені високо оцінюють діяльність ГО; представники ГО виступають важливим каналом зв'язку із соціумом, пропагуючи його норми та цінності тощо.

Встановлено, що роль ГО в ресоціалізації засуджених до позбавлення волі полягає у втіленні заходів, що безпосередньо сприяють повторному процесу засвоєння цими особами соціальних норм, цінностей, ролей та навичок, що є адаптивними для функціонування в некримінальних соціальних середовищах, а також сприяють активізації ресоціалізаційного впливу на засуджених з боку персоналу УВП.

З'ясовано, що основними функціями ГО щодо ресоціалізації засуджених до позбавлення волі є: 1) група функцій, що безпосередньо (або переважно) орієнтовані на засуджених (правова, психологічна, соціальна, матеріально-економічна, професійна, освітня, просвітницько-виховна, культурна, медична, фізкультурно-оздоровча), 2) група функцій, що не мають безпосередньої орієнтації на засуджених (інформування громадськості, налагодження співпраці, контролю, навчально-методичних заходів для працівників). Встановлено, що найширше у першій групі представлені професійна, просвітницько-виховна та культурна функції, а в другій - функція інформування громадськості.

З'ясовано, що за локалізацією серед ГО переважають місцеві та всеукраїнські, а за функціями - ГО з чітко вираженою соціальною спрямованістю, правозахисні та ті, які сприяють діяльності інших ГО.

Ключові слова: державна кримінально-виконавча служба; громадські організації; ре-соціалізація; засуджені до позбавлення волі; установа виконання покарань; функції

Annotation

The role of NGO's in resocialization of incarcerated individuals

Proskura V.V., Lviv polytechnic

This article presents the results of theoretical and empirical analyses of the role of NGOs in penitentiary resocialization. We found the lack of clear state regulation of the forms and directions of NGO activity. Despite this, NGOs are actively involved in the activities in the penitentiary institutions in different spheres of their functioning. The urgency of NGOs involvement is related to the following factors: state institutions are not able to ensure successful re-socialization of convicts in the context of penitentiary institutions and create preconditions for their further reintegration into society; prison staff and prisoners themselves highly appreciate the activities of the NGO; NGOs represent an important channel of communication with society, promoting its norms and values; the members of the NGOs help to reduce the feeling of rejection and overcome the negative mental states of convicts; NGOs contribute to the establishment of a support system for convicts both during and after serving the sentence, etc.

It is established that the role of NGOs in the resocialization of incarcerated individuals to imprisonment consists of the implementation of measures that directly contribute to the repeated process of persons' assimilation of social norms, values, roles and skills that are adaptive for functioning in non-criminal social environments, and also contribute to the formation of re-socialization influence on convicts on the part of the personnel of the penitentiary institutions.

It is revealed that the main functions of the NGO in relation to the re-socialization of incarcerated persons are: 1) a group of functions that are directly (or mainly) oriented on convicts (legal, psychological, social, material and economic, professional, educational, bringing up, cultural, medical, physical culture), 2) a group of functions that do not directly target convicts (informing the public, establishing cooperation, monitoring, teaching and methodological measures for employees). It has been established that the broadest group in the first group is represented by professional, educational, educational and cultural functions, and in the second, the function of informing the public.

It was found out that the majority of NGOs are of local and all-nation localization, and according to the functions of the NGO with a clearly defined social orientation, human rights defenders and those that facilitate the activities of the other NGOs.

Keywords: state criminal-executive service; non-governmental organizations; re-socialization; incarcerated individuals; penitentiary institution; functions

Аннотация

Роль общественных организаций в ресоциализации осужденных к лишению свободы

Проскура В.В., Львовская политехника

Выявлено, что, несмотря на отсутствие четкого государственного регулирования форм и направлений деятельности общественных организаций (ОО), они активно привлекаются к деятельности учреждений исполнения наказаний (УИН) в различных сферах их функционирования. Актуальность привлечения ОО связана со следующими факторами: государственные институты не в состоянии обеспечить успешную ресоциализации осужденных в контексте пенитенциарных учреждений и создать предпосылки для дальнейшей их реинтеграции в общество; работники пенитенциарных учреждений и сами осужденные высоко оценивают деятельность ОО; представители ОО выступают важным каналом связи с социумом, пропагандируя его нормы и ценности и т.д.

Установлено, что роль ГО в в ресоциализации осужденных к лишению свободы заключается в воплощении мероприятий, непосредственно способствующих повторному процессу усвоения этими лицами социальных норм, ценностей, ролей и навыков, являющихся адаптивными для функционирования в некриминальных социальных средах, а также способствуют активизации ресоциализационного влияния на осужденных со стороны персонала УВП.

Установлено, что основными функциями ОО в сфере ресоциализации осужденных к лишению свободы являются: 1) группа функций, непосредственно (или преимущественно) ориентированных на осужденных (правовая, психологическая, социальная, материально-экономическая, профессиональная, образовательная, просветительско-воспитательная, культурная, медицинская, физкультурно-оздоровительная), 2) группа функций, не имеют непосредственной ориентации на осужденных (информирование общественности, налаживание сотрудничества, контроля, учебно-методических мероприятий для работников). Установлено, что наиболее широко в первой группе представлены профессиональная, просветительско-воспитательная и культурная функции, а во второй - функция информирования общественности.

Установлено, что по локализации среди ОО преобладают местные и всеукраинские, а по функциям - ОО с четко выраженной социальной направленностью, правозащитные и те, которые способствуют деятельности других ГО.

Ключевые слова: государственная уголовно-исполнительная служба; общественные организации; ресоциализация; осужденные к лишению свободы; учреждение исполнения наказаний; функции

Постановка проблеми

Сучасний етап існування українського соціуму характеризується високим рівнем злочинності і широким застосуванням позбавлення волі як засобу боротьби з нею. Масштаб цього явища підтверджується статистичними даними Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС): станом на 1 січня 2018 р. в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, розташованих на території, контрольованій українською владою, трималось 57100 осіб. Зокрема, у 113 кримінально-виконавчих установах утримувалося 39513 засуджених [8].

Діяльність, спрямована на виправлення, ре- соціалізацію та підготовку засудженого до життя в суспільстві у контексті установи виконання покарань (УВП), суттєво ускладнюється тим, що умови відбування покарань кардинально відрізняються від умов існування індивіда у суспільстві, а чіткі критерії оцінювання діяльності УВП у цьому напрямі відсутні.

Суспільство мало би бути зацікавленим в успішній ресоціалізації засуджених, адже від успішності цього процесу залежить якість і безпечність життя решти членів суспільства. Так, протягом 2017 року з установ виконання покарань звільнилося 17681 особа (у 2016 році - 25085 осіб) [8]. Проте життєва ситуація конкретного індивіда, навіть якщо він щиро хоче порвати зі злочинною діяльністю, найчастіше мало хвилює як суспільство в цілому, так і окремих його членів.

У Кримінальному кодексі України зазначено, що одним із принципів виконання покарань є участь у ньому громадськості, а громадський вплив є засобом виправлення і ресоціалізації засуджених. Відтак, ресоціалізаційну роботу в установах виконання покарань може вдосконалити активніше залучення громадських організацій (ГО), які допомагають підтримувати зв'язок засудженого з суспільством, його нормами, цінностями; сприяють зменшенню відчуття засудженими відкинутості; надають матеріальну підтримку тощо. Така участь ГО має розглядатися не як додаткова допомога ДКВС, а як невід'ємна частина програм профілактики злочинності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Вивченням особливостей діяльності громадських організацій, їх типологізації були присвячені роботи вітчизняних науковців О. Бень, П. Дігтяр та ін.

Науково-прикладні аспекти ресоціалізації засуджених до позбавлення волі були досліджені у працях О. Богатирьової, Л. Жук, О. Караман, О. Неживець, А. Осипової, О. Романенко, О. Тур- чиної та ін. Однак, незважаючи на значний внесок у науку зазначених авторів, питання вивчення ролі ГО при роботі із засудженими до позбавлення волі в Україні залишаються недостатньо вивченими.

Мета статті: визначити роль та форми участі громадських організацій у роботі, спрямованій на ресоціалізацію засуджених до позбавлення волі.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження.

Громадські організації часто називають організаціями третього сектору, на відміну від першого (держава та пов'язані з нею інститути) та другого (комерційні інститути) секторів. На протиставленні громадських організацій державним виокремлюють недержавні організації (НДО) та їх синонім неурядові організації (НУО, англ. - NGO)

- створювані і керовані громадянами без формального втручання держави. На протиставленні комерційному статусу громадських організацій засновані поняття: неприбуткові організації (НПО)

- (термін поширений у США) та волонтерські організації (ВО) (термін популярний у Великій Британії). В українській науковій літературі та практиці найчастіше використовують термін «громадські організації», рідше - «громадські об'єднання» та «неурядові організації» [1, с. 339-340], також благодійні організації (БО). Розглянемо як ці організації працюють в напрямку ресоціалізації осіб, засуджених до позбавлення волі.

Факт потрапляння засудженого в УВП переважно є свідченням неадекватності його попередньої соціалізації та потребі у ресоціалізації - повторному процесі засвоєння соціальних норм, цінностей, ролей та навичок, що є адаптивними для функціонування в некримінальних соціальних середовищах. Ресоціалізація пов'язана з соціальним досвідом, розвитком індивіда під впливом суспільства та агентів соціалізації. Процес ресоціалізації залежить від створення умов для розвитку позитивних просоціальних рис, а сам засуджений має поступово ставати суб'єктом власної ресоціалізації.

Основними етапами процесу ресоціалізації є пенітенціарний (під час відбування покарання) і постпенітенціарний (після звільнення засудженого від відбування покарання) [7, с.62]. В цій статті ми основну увагу зосередимо саме на пенітенціарному етапі у зв'язку з його значною тривалістю та важливістю у закладанні передумов успішності / неуспішності постпенітенціарної ресоціалізації.

Цей етап, на думку О. Караман, також поділяється на декілька під етапів / періодів: 1) адаптація до умов виконання покарання; 2) процес виправлення та самовиховання засуджених; 3) підготовка засуджених до звільнення [7, с. 62]. На кожному з етапів та періодів важливим є усунення або нейтралізація негативних факторів, які перешкоджають поверненню засуджених після відбуття покарання до суспільно корисної діяльності [5, с. 62].

Забезпечити в рамках УВП ресоціалізацію засуджених, яка би дозволяла їм у подальшому успішно реінтегруватися у суспільство є складним завданням. Під час відбування покарання засуджений повністю або ж частково десоціалізується паралельно із «затуханням» відповідних зразків недевіантної соціальної поведінки. Загалом, відбування покарання у вигляді позбавлення волі характеризується наступними чинниками: 1) розрив соціально корисних зв'язків на фоні загальної ізоляції від суспільства; 2) перебування під впливом норм кримінальної субкультури; 3) підпорядкування жорстким нормам; 4) стигматизуючий характер самого факту соціальної ізоляції; 5) наявність психологічних проблем [9, с. 158159]; 6) формування залежності від інших у вирішенні власних проблем тощо.

Вітчизняне законодавство передбачає низку заходів, покликаних знівелювати негативний вплив відбування покарання (наприклад, спрямованих на збереження соціально корисних зв'язків засуджених та підготовки їх до звільнення з УВП), однак вони здебільшого є малоефективними через формальність виконання і брак ресурсів.

Водночас засудженому під час перебування в УВП важливо знати, що про нього турбуються та вирішують проблеми, які він сам розв'язати не в змозі. Ефективна цілеспрямована діяльність персоналу УВП для забезпечення виправлення і ресоціалізації засуджених неможлива без залучення інших соціальних інституцій [2, с. 1] та агентів ресоціалізації.

На думку О. Турчиної, громадський вплив повинен відбуватися на усіх етапах, починаючи від затримання за вчинення злочину; після набрання обвинувальним вироком суду законної сили (найдовший процес взаємодії під час відбування покарання); після закінчення строку відбування покарання - завершальний етап закріплення та практичної реалізації напрацьованого досвіду [13, с.137].

До агентів пенітенціарного етапу ресоціалізації можна віднести державні структури (наприклад, відділи соціально-виховної та психологічної роботи УВП) та недержавні (наприклад, ГО та конкретні представники суспільства, що можуть з певною періодичністю взаємодіяти із засудженим). Родичі і близькі засуджених, представники ГО та ЗМІ також можуть відвідати УВП під час проведення в них Днів відкритих дверей.

Важливе місце в пенітенціарному етапі ресоціалізаційної роботи посідає підготовка засуджених до звільнення, яка передбачає надання комплексу правових, економічних, організаційних, психологічних, соціальних та інших заходів. Його суб'єктами виступають також організації, об'єднання громадян, а також фізичні особи, які беруть участь на добровільних засадах, а обсяг та форма участі визначаються їх установчими документами [6, ст. 1, 23]. Однак у Наказі «Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціального патронажу звільнених осіб» у механізмі цієї взаємодії ГО безпосередньо не згадуються.

Незважаючи на розмитість державного регулювання форм і напрямів діяльності ГО, вони активно залучаються до діяльності УВП в різних сферах їх функціонування. За даними ДКВС, станом на кінець 2017 року з УВП у напрямку сприяння ресоціалізації засуджених співпрацювало 367 об'єднань громадян, 29 із яких - міжнародні неурядові благодійні організації, 106 організацій всеукраїнського, 107 - регіонального, та 125 - місцевого рівня. Представниками громадських організацій за 2017 рік здійснено 12,4 тис. відвідувань установ, проведено 11,4 тис. заходів, які охопили 41 тис. засуджених [10].

Розглянемо детальніше соціальні функції громадських організацій. Зіставивши їх зі сферами діяльності соціальних інститутів суспільства, О. Бень пропонує виділити соціальні, виховні, політичні, економічні, культурні [1, с. 343]. За функціями П. Дігтяр поділяє ГО України на декілька груп: 1) «взаємодопомоги»; 2) чітко соціальної спрямованості; 3) «клубного типу» для груп самовдосконалення; 4) «суспільно-охоронного» характеру; 5) правозахисні; 6) ті, що сприяють діяльності інших ГО [3, с. 194].

Працівники пенітенціарних установ також доволі високо оцінюють діяльність ГО. За результатами дослідження, проведеного автором статті, співпрацю із громадськими організаціями як ефективну оцінюють 41,9%, в той час як неефективну - 17,6% респондентів [11, с. 117]. За даними О. Романенка, діяльність громадських організацій позитивно оцінюють ще більше працівників УВП

- майже 73% вважають діяльність громадських організацій в цілому ефективною, а 95% опитаних вважають її необхідною складовою у сфері ресоціалізації засуджених [12, с. 14].

Важливим контекстом діяльності ГО в УВП є те, що переважна більшість засуджених має позитивне ставлення до діяльності ГО. За результатами дослідження автора статті, 79,3% засуджених знають про діяльність конкретних ГО щодо допомоги засудженим та звільненим із місць позбавлення волі, а 20,7% вже отримують або планують отримувати від них допомогу [11, с. 115]. А зважаючи на обмеженість реальної ініціативи з боку засуджених, О. Богатирьова вважає, що саме громадські інституції повинні ініціювати взаємодію із засудженими [2, с. 3].

Проаналізуємо види діяльності, втілювані громадськими організаціями в УВП України. Основним методом дослідження ми обрали кількісний контент-аналіз тексту. Джерелами для аналізу виступали он-лайнові новини, розміщені на веб-сайті Державної кримінально-виконавчої служби України. Це найбільше відкрите джерело, яке систематизує і поширює інформацію в сфері виконання покарань.

Критеріями, за якими аналізувалися обрані джерела були:

1) наявність у публікації інформації про діяльність ГО та / або окремих їх представників щодо осіб, які відбували покарання у вітчизняних УВП;

2) дата розміщення після 1 січня 2017 року.

Вибіркова сукупність є еквівалентною генеральній у зв'язку з обмеженістю кількості інформації по заданій темі. Одиницями аналізу виступали окремі слова, словосполучення, що відображали вище згадувані види діяльності. Одиницею підрахунку була кількість згадувань одиниць аналізу. Усього проаналізовано 71 публікація 61 у 2017 році та 10 у 2018 році.

О. Романенко виділяє такі напрямки діяльності ГО в роботі пенітенціарних установ: а) участь у соціально-виховній роботі; б) сприяння матеріально-технічному забезпеченню пенітенціарної діяльності; в) освіта засуджених; г) громадський контроль; д) надання допомоги персоналу установ виконання покарань [12, с. 15].

У рамках вивчення процесу підготовки засуджених до життя у суспільстві нами було встановлено, що відповідна робота може здійснюватися у наступних основних напрямках (і відповідних функціях): 1) правовий, 2) психологічний, 3) соціальний, 4) матеріально-економічний, 5) професійний, 6) освітній, 7) медичний, 8) фізкультурно-оздоровчий тощо. Взявши частково за основу цю класифікацію, ми емпірично виділили 14 функцій ГО. Їх можна умовно поділити на дві великі групи функцій: 1) ті, що безпосередньо (або переважно) орієнтовані на засуджених та 2) ті, що не мають безпосередньої орієнтації на засуджених. Усього нами було виокремлено 65 видів діяльності громадських організацій (Див. табл. 1).

Таблиця 1. Спектральний розподіл видів діяльності ГО у пітенціарних установах відповідно до їх функцій