Дослідження основних потреб учасників АТО та членів їх сімей в соціальних послугах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження основних потреб учасників АТО та членів їх сімей в соціальних послугах

Повернення учасників АТО та членів їх сімей до цивільного життя є своєрідним викликом як для самих ветеранів, так і суспільства у цілому. На нашу думку, адекватна відповідь повинна включати зміщення акценту з соціального забезпечення на соціальні послуги для цієї категорії населення. Такий підхід передбачає постійне вивчення потреб ветеранів та членів їх сімей в громадах, де ці послуги надаються. З цією метою було проведено оцінку потреб військовослужбовців Збройних Сил України та інших силових структур, звільнених в запас, а також членів їх сімей, що беруть участь у проекті з професійної підготовки «Україна- Норвегія» в м. Ужгороді. Вона проводилася методами анкетування та «фокус-груп». Відповідно до завдань було визначено сфери життя ветеранів та членів їх сімей, які зазнали найбільшого впливу війни, досліджено потреби в соціальних послугах та окреслено фактори, що впливають на рівень їх використання цільовою групою. Вдалося виявити ряд закономірностей у використанні ветеранами соціальних послуг.

Одним із головних, спричинених війною на сході країни, викликів для українського суспільства є повноцінна адаптація ветеранів та членів їх родин до цивільного життя. Набутий протягом останніх років вітчизняний досвід, як і зарубіжна практика, жорстко вказують на можливу «ціну» невдачі у вирішенні цієї задачі як для ветеранів та членів їх родин, так і для суспільства у цілому. Формат публікації не дозволяє навести повну статистику, але й перелічені нижче дані є достатньо інформативними. Наприклад, у Сполучених Штатах самогубства серед ветеранів тривалий час залишалися у середньому на рівні 22 випадки щодня [18]. Щоправда останнім часом цей показник дещо знизився - до 20 смертей, що складає 18 відсотків всіх суїцидів у країні [15]. Майже 1,4 млн. ветеранів постійно знаходяться під загрозою бездомності, 300 тис. вже мали такий досвід, а майже 39,5 тис. - перманентно живуть на вулиці [11]. Вітчизняні реалії не менш вражаючі. За даними Головного військового прокурора 518 учасників АТО покінчили життя самогубством. Більше того, спостерігається тенденція до зростання [6]. Збільшення кількості заяв щодо проявів насильства в сім'ях ветеранів війни на сході у 8 разів [13] розкриває ще один, нажаль не єдиний, вимір проблеми.

Слід визнати, що за короткий проміжок часу, в умовах війни та її фінансово-економічних наслідків, Україна зробила значний прогрес у розбудові системи соціального захисту учасників АТО та членів їх сімей. Прийнято цілий ряд необхідних законодавчих актів, запроваджено доволі широкий набір пільг, вдосконалюються вже існуючі та створюються нові послуги тощо.

Виникає питання щодо причин того, що ситуація з ветеранами суттєво не покращується, а в деяких випадках, як із суїцидами, навіть погіршується. Можливо відповідь слід шукати у несподіваних, на перший погляд, паралелях, які можна провести між українським та зарубіжним досвідом, наприклад американським. Ось лише деякі із них. У обох країнах проходження психологічної реабілітації учасниками бойових дій є обов'язковим, але наступні показники повною мірою вказують на реалії. Згідно американських досліджень від 56 до 87 відсотків військовослужбовців, які зазнали психологічного виснаження під час виконання завдань не одержали психологічної допомоги [1]. В Україні лише 0,1% учасників АТО скористалися цією послугою 2017 року [6]. В Сполучених Штатах під егідою Департаменту у справах ветеранів існує спеціалізована система послуг з охорони здоров'я (VA Health Care) із запланованим на 2019 рік бюджетом у 76,5 млрд. доларів [16]. Станом на 2015 рік, згідно даних самого департаменту, нею скористалися 62 відсотки ветеранів, що брали участь у бойових діях починаючи з 2001 року [17]. Показники, що наводяться дослідниками дещо різняться. Згідно опитування 2000 року, не користувалися медичними послугами Департаменту 87 відсотків, щоправда, від загальної кількості ветеранів [12]. Станом на весну 2016 року тільки 27 відсотків учасників АТО скористалися медичними пільгами, які їм належать [7, с.121]. Як зазначив в цьому контексті Головний військовий прокурор України: «.. .наявність значного матеріального ресурсу не гарантує його раціонального та ефективного використання» [6].

Очевидно, що існують відмінності між двома країнами у матеріальному забезпеченні та організації системи пільг і послуг для учасників бойових дій. Однак експерти з обох країн, як і самі ветерани, вживають навіть подібні слова, щоб описати причини невдач в процесі адаптації до цивільного життя, а саме: брак інформації про наявні послуги; ветерани не знають, з чого почати, куди, в першу чергу, звернутися; тривале очікування на надання пільг і послуг; фізична віддаленість установ, що їх надають (вони, як правило розміщені у великих містах); складність оформлення паперів та бюрократія; відсутність механізму залучення колишніх бійців до системи пільг і послуг; брак кваліфікованого персоналу; відсутність зв'язку і взаєморозуміння з громадами, де вони проживають тощо [18; 6; 12; 9].

Ми поділяємо точку зору дослідників з обох країн, які вказують, на нашу думку, очевидне вирішення проблеми - зміщення акценту із соціального забезпечення на соціальні послуги, їх максимально можливе перенесення у громади та найширше залучення самих ветеранів не тільки в якості об'єктів, але й суб'єктів процесу адаптації [14; 4; 19; 11; 12].

Запропонований підхід безумовно повинен спиратися на вивчення потреб, ретельно зібрані кількісні та якісні емпіричні дані. Очевидно, що акцент у подібних дослідженнях слід змістити із загальнонаціонального на рівень регіональний, і навіть громад. Тобто туди, де ветерани АТО живуть і отримують по слуги. Водночас ми в жодному разі не заперечуємо необхідність і важливість національних досліджень для розбудови системи соціальної адаптації учасників війни на сході України, визначення загальних тенденцій, виявлення інституційних потреб.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як нами зазначалося у попередніх статтях [19], у вітчизняній літературі, навіть присвяченій проблемам соціальної роботи, левова частка уваги приділяється психологічним, медичним та медико-соціальним підходам до реабілітації бійців та членів їх сімей. Соціальним аспектам приділено значно менше уваги і часто вони зводяться до проблем соціального забезпечення бійців та членів їх сімей.

Підхід, який ми поділяємо, зміщення акценту на надання послуг, передбачає вивчення потреб ветеранів і повинен спиратися на емпіричні дані. Саме таких публікацій явно бракує. Серед них слід виділити два загальнонаціональні дослідження, які стали результатом співпраці науковців і НУО. Перше було проведене весною 2016 року соціологами Київського національного університету ім. Тараса Шевченко за ініціативи Фонду ветеранів війни і учасників АТО, його результати представлено у низці публікацій [7; 3]. Дослідження дозволило виявити основні проблеми ветеранів АТО, дати оцінку ефективності роботи системи державних пільг, окреслити можливі причини, що впливають на гостроту соціальних негараздів цільової групи. Майже одночасно «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» провела дослідження «Психологічна та соціальна допомога очима ветеранів АТО» [9]. В ньому також присутній аналіз ефективності державної системи пільг, роботи офіційних установ, рівня задоволення від одержаних послуг. На особливу увагу заслуговує вивчення причин того, чому ветерани не можуть скористатися своїми законними пільгами та послугами.

Незважаючи на актуальність загальнонаціональних досліджень, слід зазначити, що послуги надаються на місцях, а тому роль локальних розвідок, на рівні організації, установи, громади, регіону, набувають не меншого, якщо не більшого значення. Природньо, що такі дослідження з'являються. Наприклад, Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників АТО проводила протягом 2017 року інтерв'ювання в місті Славутич з метою вивчення та узагальнення поточних потреб колишніх бійців [5]. Регулярною стає практика внутрішнього оцінювання потреб в організаціях і проектах, що надають послуги ветеранам АТО [10].

Метою статті є визначити основні потреби ветеранів АТО та членів їх сімей у соціальних послугах. Завдання дослідження:

1. Визначити на які сфери життя ветеранів та членів їх сімей найбільше вплинув досвід участі у війні;

2. Дослідити потреби ветеранів та членів їх сімей у соціальній допомоги;

3. Окреслити фактори, що впливають на рівень використання ветеранами та членами їх сімей існуючих соціальних послуг;

4. Перевірити наявність закономірностей у користуванні ветеранами соціальних послуг.

Методи дослідження. Матеріали статті базуються на даних розвідувального соціологічного дослідження, проведеного методами анкетування і «фокус-груп» протягом березня - квітня 20і8 року. Респондентами та учасниками «фокус-груп» виступили 19 військовослужбовців Збройних Сил України та інших силових структур, звільнених в запас, а також члени їх сімей, що беруть участь у проекті з професійної підготовки «Україна-Норвегія» в м. Ужгороді. Результати дослідження не є репрезентативними щодо всіх учасників АТО та членів їх сімей як соціальної групи. В даній статті представлені результати, які стосуються потреб ветеранів та членів їх сімей у соціальних послугах. Окрема частина дослідження була присвячена вивченню системи існуючих пільг для цієї категорії населення. Її результати будуть опубліковані пізніше.

Виклад основного матеріалу. Перший етап дослідження був спрямований на вивчення впливу досвіду, пов'язаного з бойовими діями, на різні сфери життя ветеранів. 84,2% респондентів вважають, що він вплинув на їхнє теперішнє життя (42,1% - «сильно вплинув», 42,1% - «скоріше вплинув»). 10,5% опитаних його не відчули. Аналіз рівня впливу на різні сфери життя ветеранів дозволяє зробити наступні узагальнення. Респонденти визначають найбільший негативний вплив (сумарно «сильний негативний» та «слабкий негативний») у сферах, пов'язаних із станом здоров'ям: психічне здоров'я (68,4%), узалежнення (52,9%), суїцидальні настрої (50%), фізичне здоров'я (47,4%), ПТСР (47,3%). Друга група стосується сфери матеріального добробуту, а саме: рівень доходів (52,6%), житлові умови (47,4%), доступність пільг і послуг (26,3). Третьою за рівнем негативного впливу стала сфера соціального життя: громадське життя (36,9%), відносини з друзями (36,8%), відносини зі знайомими (31,6%), користування громадськими послугами (21,1%). Наступною є сфера зайнятості, зокрема: задоволення від роботи (31,6%), можливості пошуку та збереження робочого місця (21,1%). Сфера сімейних відносин, на думку респондентів, зазнала найменшого впливу, а саме: відносини з дружиною/чоловіком (коханою людиною) (23,6%), відносини з дітьми (22,3%), відносини з батьками (15,8%). Слід відзначити високий відсоток респондентів, які не змогли визначитися із рівнем впливу (відповідь «Важко сказати»), якого вони зазнали у наступних сферах: узалежнення (29,4%), ПТСР (42,1%), відносини з батьками (26%), можливості пошуку та збереження робочого місця (47,4%), задоволення від роботи (36,8%), доступність пільг і послуг (31,6%).

Наступна частина дослідження була спрямована на виявлення потреб ветеранів та членів їх сімей щодо допомоги у подоланні негативних наслідків. Доволі показовими є розбіжності в оцінці респондентами власної та групової потреби у сторонній допомозі. Так 42,1% опитаних заявили, що самі здатні справитися, а ще 26,3% - скоріше не потребують зовнішньої допомоги. Водночас 94,7% цих самих людей вважають, що інші ветерани «дуже» (36,8%) або «скоріше» (57,9%) потребують сторонньої допомоги. Найбільше таке сприяння, на думку ветеранів та членів їх сімей, є доречним у сфері матеріального добробуту: рівень доходів (94,4%), доступність пільг і послуг (94,4%), житлові умови (88,9%). Що стосується здоров'я учасників АТО, то доречною зовнішню допомогу вважають у сферах: психічне здоров'я (77,8%), ПТСР (77,8%), фізичне здоров'я (72,2%), суїцидальні настрої (61,1%), узалежнення (55,6%). Доцільність стороннього сприяння у сфері зайнятості ветерани вбачають наступним чином: можливості пошуку та збереження робочого місця (73,7%), задоволення від роботи (68,4%). У сфері соціального життя сторонню допомогу вважають доцільною: користування громадськими послугами (77,8%), громадське життя (72,2%), відносини з друзями (33,3%) та відносини зі знайомими (27,8%). Найменш доцільною зовнішня допомога сприймається ветеранами у сфері сімейного життя, а саме: відносини з дітьми (50%), відносини з дружиною/чоловіком (коханою людиною) (38,9%), відносини з батьками (33,3%).

Цілий ряд запитань для подальшого вивчення залишає доволі низька частка ветеранів, які мають особистий досвід звернень до сторонньої допомоги у задоволенні власних потреб. Найбільше респондентів мали такий досвід у сфері матеріального добробуту: рівень доходів (52,6%), доступність пільг і послуг (63,2%), житлові умови (52,6%). За винятком використання громадських послуг (52,6%), пошуку та збереження робочого місця (36,8%) і фізичного здоров'я (36,8%), частка ветеранів, що зверталися за сторонньою допомогою в інших сферах ледве перевищує 26%. Досвіду звернень за допомогою у вирішенні проблем з суїцидальними настроями ніхто з респондентів взагалі не мав.

Постає природнє запитання щодо причин такого низького, у порівнянні з потребами, рівня звернень по сторонню допомогу. Респонденти визначили їх наступним чином (робилося три послідовні вибори). Під час першого вибору учасники опитування майже рівномірно відзначили три причини: розрахунок на власні сили («я справлюся сам») - 27,8%, зневіра у можливість одержати допомогу («я не вірю, що мені допоможуть») - 22,2% та низька якість послуг 22,2%. Серед причин другого вибору однозначно домінує фактор часу («для цього потрібно витратити дуже багато часу (багато їздити, часто ходити по кабінетах тощо)» - 58,3%. Розраховує на власні сили 16,7% респондентів. Інші причини назвали менше 10 відсотків опитаних. Під час третього вибору було названо дві причини, а саме: складнощі в одержанні послуг («послугу так складно отримати (бюрократія, корупція тощо), що краще і не звертатися по неї») 87,5% та те ж саме покладання на власні сили - 12,5%.

Доволі показовими є результати оцінки респондентами доступності різного роду послуг у власних громадах. За винятком допомоги у сфері фізичного здоров'я, понад чверть опитаних взагалі не знають про доступність чи відсутність послуг у громадах. Більше половини ветеранів та членів їх сімей знають тільки про сервіси в сфері фізичного здоров'я, використання громадських послуг та допомоги у оформленні матеріальних пільг (див. табл. 1).

цивільний ветеран соціальний

Таблиця 1

Таблиця 2

Висновки

цивільний ветеран соціальний

1. Переважна більшість респондентів визнає негативний вплив бойового досвіду на їхнє теперішнє життя. Відповідно до оцінки самих ветеранів він проявляється у наступних сферах (у порядку від найсильнішого до найменшого): стан здоров'я, матеріальний добробут, соціальне життя, зайнятість і сімейні відносини. У кожній із цих сфер найбільшого негативного впливу відповідно зазнали психічне здоров'я, рівень доходів, участь у громадському житті, задоволення від роботи та відносини з дружиною/ чоловіком (коханою людиною). Слід відзначити, що для значної частини ветеранів та членів їх сімей виявилося складно оцінити вплив бойового досвіду на узалежнення, ПТСР, відносини з батьками, сферу зайнятості у цілому та доступність матеріальних пільг і послуг.

2. Майже всі респонденти вважають сторонню допомогу у задоволенні потреб інших ветеранів та членів їх сімей необхідною, але більшість із них не схильні говорити про себе в цьому контексті. Найбільш потрібною, на думку ветеранів, вона є у наступних сферах (від найбільш до найменш потрібної): матеріальний добробут, здоров'я, зайнятість, соціальне життя та сімейне життя.

3. Особистий досвід респондентів дещо відрізняється від загальної оцінки потреб, яку вони зробили. По зовнішню допомогу у сфері матеріального добробуту зверталося більше ветеранів та членів їх сімей, ніж тих, хто заявив, що її потребує. Загалом слід констатувати, що, за винятком послуг пов'язаних із матеріальним добробутом, використанням громадських послугам, фізичним здоров'ям та працевлаштуванням, доволі мала частка ветеранів має досвід їх споживання.

До певної міри цей феномен можна пояснити доволі слабою обізнаністю ветеранів про наявні в їхніх громадах послуги. Більшість респондентів знає тільки про сервіси в сфері фізичного здоров'я, використання громадських послуг та допомоги у оформленні матеріальних пільг. Понад чверть респондентів взагалі нічого не знає про доступність чи відсутність переважної більшості послуг у громадах. Ще однією причиною, на нашу думку, є те, що респонденти переважно користуються інформацією із джерел, які не є спеціалізованими, а саме: інші ветерани та члени їх сімей, соціальні мережі та Інтернет-видання. Не менш важливими факторами, які стримують ветеранів та членів їх сімей від звернень по соціальні послуги є складнощі в їх одержанні (бюрократія, корупція тощо), тривалість процедури звернення в часі, зневіра у можливість одержати допомогу, низька якість послуг та розрахунок на власні сили. На нашу думку, останній фактор може бути частково спричинений розчаруванням дією попередніх чинників.

4. Під час математичного аналізу даних була здійснена перевірка залежностей між рядом змінних (парний коефіцієнт кореляції Пірсона). Зокрема було встановлено, що респонденти, які визнають необхідність сторонньої допомоги у подоланні ПТСР, більш схильні потребувати її у сферах фізичного і психічного здоров'я, соціального життя (відносини з друзями і знайомими, участь у громадському житті), сфері сімейного життя (відносини з батьками, дітьми, дружинами). На нашу думку, ці дані вказують на правоту практиків, які відзначають на багатомірність проблеми ПТСР та необхідність враховувати в однаковій мірі психологічні, соціальні, духовні та культурні аспекти.

Доволі показовим є той факт, що на визначення потреб ветеранів більший вплив справляє не їх вік, а термін звільнення з активної служби. Респонденти, які припинили службу в армії раніше, мають більше потреб у сторонній допомозі, зокрема у таких сферах як: фізичне здоров'я, ПТСР, соціальне життя (відносини з друзями, користування громадськими послугами), сімейне життя (відносини з батьками, дітьми, дружинами). Вони, на відміну від тих, хто звільнився із армії нещодавно, мають більший особистий досвід звернень по допомогу в сфері узалежнень. Слід зазначити, що американська статистика також вказує на те, що проблеми і потреби ветеранів мають тенденцію до свого роду «накопичення» з часом.

Респонденти з нижчім рівнем освіти більш схильні визнавати необхідність сторонньої допомоги в сфері психічного здоров'я. Їх товариші з вищим рівнем освіти потребують такої допомоги в сфері покращення житлових умов.

Очевидно, що враховуючи досить незначний обсяг сукупності, виявлені залежності не можуть вважатися доведеними. Проте, вони вказують на певні тенденції та можуть слугувати основою для висунення гіпотез, із подальшою перевіркою на більших сукупностях.

Як зазначалося вище, дане дослідження є розвідувальним, проте його результати, на нашу думку, можуть бути використані в плануванні роботи соціальних служб, які надають послуги ветеранам та членам їх сімей, а також територіальним органом Державної служби України в справах ветеранів та учасників АТО в Закарпатській області. Одержані дані можуть стати основою для формулювання гіпотез із їх подальшою перевіркою в нових дослідженнях.

Список використаної літератури

1.American Public Health Association. Removing Barriers to Mental Health Services for Veterans. URL: https://www.apha. org/policies-and-advocacy/public-health-policy-statements/policy-database/2015/01/28/14/51/removing-barriers-to-mental- health-services-for-veterans

2.Реабілітація постраждалих в умовах надзвичайних ситуацій та бойових дій. Посттравматичний стресовий розлад. За ред. К.Д. Бабова, І.Я.Пінчук, В.В. Стеблюка. - Одеса, 2015. - 240 с.

3.Берездецька Л. Особливості користування державними програмами демобілізованими учасниками АТО в українському суспільстві [Текст] / Л.Берездецька // Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. - 2016. - Випуск 1/2 (29¬30). - С.30-38.

4.Buddy-to-buddy volunteer veteran program [Brochure]. (n.d.) Michigan:

5.Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників АТО (2017, лютий 10). Соціологічне опитування демобілізованих [Електронний ресурс].

6.Головний військовий прокурор Анатолій Матіос заперечив інформацію Міноборони стосовно того, що кількість самогубств в армії цьогоріч на тому ж рівні, що й торік [Електронний ресурс] // УКРІНФОРМ. - URL: https://www. ukrinform.ua/rubric-society/2410805-samogubstva-v-armii-matios-nazvav-brehneu-zaavu-generala-minoboroni.html

7.Харченко О. Проблеми ветеранів антитерористичної операції на сході України [Текст] / О.Харченко, О.Мраморова // Вісник ХНУ імені В.Н.Каразіна. Серія «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». - 2016. - Том 37. - С. 115-124.

8.Психологічна робота з військовослужбовцями - учасниками АТО на етапі відновлення: методичний посібник / [О.М.Кокун, Н.А.Агаєв, І.О.Пішко та ін.]. - К.: НДЦ ГП ЗСУ, 2017. - 282 с.

9.Психологічна та соціальна допомога очима ветеранів АТО [Електронний ресурс]: (Дослідження) / МБФ «Відродження, Психологічна кризова служба України. - 2016 - URL: http://www.psyservice.org/wp-content/uploads/2016/03/ Дослідження-“Психологічна-та-соціальна-допомога-очима-ветеранів-АТО”.pdf

10.Миськевич Т. Реабілітація військових АТО в Україні [Електронний ресурс] / Т. Миськевич // Центр досліджень соціальних комунікацій НБУВ. - Електронні дані.

11.National Coalition for Homeless Veterans. Background & Statistics.

Размещено на Allbest.ru