Соціально-побутова адаптація молоді з розумовою відсталістю в умовах територіального центру соціального обслуговування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-побутова адаптація молоді з розумовою відсталістю в умовах територіального центру соціального обслуговування

37.015.31:376.42+37

Т. Г. Соловйова

tg_solovyova@rambler.ru

7.04.2015

Анотації

Соловйова Т. Г. Соціально-побутова адаптація молоді з розумовою відсталістю в умовах територіального центру соціального обслуговування. У статті висвітлено актуальність проблеми соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю, яка полягає у тому, що в Україні, незважаючи на те, що намітилася певна позитивна динаміка щодо створення «безбар'єрного» середовища для людей з інвалідністю, права людей з розумовою відсталістю та іншими порушеннями інтелекту залишаються нереалізованими. Інтелектуальний адаптаційний мінімум для самостійного проживання останнім часом значно зріс і проблемою стала навіть адаптація осіб з субнормальним розумовим рівнем. Молодь з розумовою відсталістю, досягнувши 18-20 років, виключається з системи освіти та, разом з тим, втрачає необхідну допомогу та підтримку щодо адаптації.

Здійснено аналіз поняття соціально-побутова адаптація, під якою розуміємо процес пристосування індивіда до умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Адаптація як результат передбачає формування готовності особистості до побутової, трудової діяльності та розвитку самостійності при орієнтації в часі і просторі. Соціально-побутова адаптація молоді з розумовою відсталістю забезпечується розвитком соціальних й побутових навичок та підготовленістю суспільства до взаємодії з такими людьми.

Висвітлено специфіку соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю в умовах територіального центру соціального обслуговування. Серед напрямків діяльності провідне місце посідає соціально-педагогічний, а загальною метою роботи відділення є допомога клієнтам у соціалізації. Головним завданням на різних етапах роботи є не досягнення певного рівня соціалізованості, а досягнення максимально можливої реабілітації та адаптації до практичного життя в оточуючому середовищі. Розвиток необхідних вмінь та навичок забезпечується цілеспрямованою роботою спеціалістів відділень і складається з наступних блоків: щоденні спеціалізовані заняття, мета й зміст яких визначається потребами конкретних клієнтів; організація волонтерської роботи; розвиток трудових та творчих навичок; організація взаємодії молоді з розумовою відсталістю з людьми похилого віку; робота з родинним оточенням; робота з близьким соціальним оточенням відділень. Успішність соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю забезпечується органічним поєднанням фахової та волонтерської роботи.

Ключові слова: територіальний центр соціального обслуговування, молодь з розумовою відсталістю, соціально-побутова адаптація молоді з розумовою відсталістю, організація волонтерської роботи.

Соловьева Т. Г. Социально-бытовая адаптация молодежи с умственной отсталостью в условиях территориального центра социального обслуживания. В статье рассмотрена проблема социально-бытовой адаптации молодежи с умственной отсталостью, заключающаяся в том, что в Украине, несмотря на определенную положительную динамику по созданию «безбарьерной» среды для людей с инвалидностью, права людей с умственной отсталостью и другими нарушениями интеллекта остаются нереализованными.

Интеллектуальный адаптационный минимум для самостоятельного проживания в последнее время значительно возрос, и проблемой стала даже адаптация лиц с субфебрильной умственной отсталостью. Молодежь с умственной отсталостью, достигнув 18-20 лет, исключается из системы образования и, вместе с тем, теряет необходимую помощь и поддержку в адаптации.

Осуществлен анализ понятия социально-бытовая адаптация, под которой понимается процесс приспособления индивида к условиям жизни, быта, предусматривающий улучшение положения, психологического самочувствия, согласованность с интересами, предпочтениями. Адаптация как результат предусматривает формирование готовности личности к бытовой, трудовой деятельности и развития самостоятельности при ориентации во времени и пространстве. Социально-бытовая адаптация молодежи с умственной отсталостью обеспечивается развитием социальных и бытовых навыков, и подготовленностью общества ко взаимодействию с такими людьми.

Освещена специфика социально-бытовой адаптации молодежи с умственной отсталостью в условиях территориального центра социального обслуживания. Среди направлений деятельности ведущее место занимает социально-педагогическое, а общей целью работы отделений является помощь клиентам в социализации. Главной задачей на разных этапах работы является не достижение определенного уровня социализированности, а достижение максимально возможной реабилитации и адаптации к практической жизни в окружающей среде. Развитие необходимых умений и навыков обеспечивается целенаправленной работой специалистов отделений и состоит из следующих блоков: ежедневные специализированные занятия, цель и содержание которых определяется потребностями конкретных клиентов; организация волонтерской работы; развитие трудовых и творческих навыков; организация взаимодействия молодежи с умственной отсталостью с пожилыми людьми; работа с семейным окружением; работа с близким социальным окружением отделений. Успешность социально-бытовой адаптации молодежи с умственной отсталостью обеспечивается органичным сочетанием профессиональной и волонтерской работы.

Ключевые слова: территориальный центр социального обслуживания, молодежь с умственной отсталостью, социально-бытовая адаптация молодежи с умственной отсталостью, организация волонтерской работы.

Solovyova T. G. Social and domestic adaptation of youngpeople with a mental backwardness in the conditions ofterritorial center of social service. The article highlights the importance of the problem of social adaptation of youth with mental retardation particularly in Ukraine. Despite the fact that there has been some positive dynamics in terms of creation the "barrier-free" environment, nevertheless the rights of people with intellectual disabilities remain unfulfilled.

Intelligent adaptive level for independent living has increased significantly in recent years and has become a problem even for people with subnormal mental abilities. These young people (18-20yrs) are excluded from the education system and, consequently they are losing the necessary assistance and support for adaptation.

The article provides the analysis of the concept of social and domestic adaptation, which refers to the process of adaptation of the each individual for day-to-day life; this must involve the improving of his environment, psychological well-being, and consistency of intentions, interests and preferences. Social and household adaptation of youth with mental retardation should be supported by the constant development of social and communication skills, and also the preparedness of society to interact.

The author highlights the specifications of the routine job of the social services territorial center. The leading vector of work is socio-pedagogical approach to help and support the socialization process. The main goal is not a certain level of socialization, but the maximum rehabilitation and adaptation to the environment. The development of the necessary knowledge and skills is done through the following: the daily training sessions, where the purpose and the content is determined by the specific needs of client; organization of volunteer work; development of labor and creative skills; the interaction of disabled youth with elderly; work with the family environment; work with the closest social environment of each department. The success of the social adaptation of youth with disabilities particularly in Ukraine is provided by an organic combination of professional and volunteer work.

Key words: territorial center of social services, youth with intellectual disabilities, social adaptation of youth with intellectual development disorder, volunteer work organization.

Вступ

Постановка проблеми. Наприкінці 2009 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів 1971 Факультативного протоколу до неї». Означена Конвенція, яка, таким чином, стала частиною Законодавства України, передбачає забезпечення та заохочування повної реалізації всіх прав людини й основоположних свобод всім особам з інвалідністю без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. Однією з вимог стало забезпечення змін у всіх сферах життя, які б надавали можливість людям з інвалідністю, в тому числі й молоді з розумовою відсталістю, брати активну участь у суспільній діяльності та отримувати послуги поряд з іншими. З огляду на це, перед соціальними службами всіх рівнів постають завдання дотримання вимог міжнародної спільноти та держави при організації надання допомоги людям з особливими потребами.

Разом з тим, у зв'язку зі зростанням у державі негативних соціально-економічних та політичних тенденцій, констатується загострення проблем усіх уразливих верств населення, зокрема людей з інвалідністю, яких в Україні, за даними Мінсоцполітики, станом на 1 січня 2013 р., налічувалось 2 788 226 осіб або 6,1 % від загальної чисельності населення країни [4]. Означені цифри не є остаточними через те, що певна частина людей з особливими потребами, за різними причинами (у тому числі бюрократичними), не отримують статус інваліда.

Рівень державного захисту осіб з обмеженими можливостями є відображенням рівня розвитку суспільства в цілому. Обов'язком держави є створення в суспільстві умов для забезпечення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. І, дійсно, в останні роки, в Україні намітилася певна позитивна динаміка щодо створення «безбар'єрного» середовища для людей з інвалідністю - поступово з'являється та поширюється спеціальне обладнання, транспорт, пристрої та ін. Люди з фізичними, сенсорними вадами отримують більші можливості для інтеграції у суспільство. Втім, права людей з розумовою відсталістю та іншими порушеннями інтелекту залишаються нереалізованими. Сучасний темп життя, прискорений науково-технічний розвиток вимагають від людей все більшої життєвої компетентності. Н.А. Бастун [1] та інші дослідники зауважують, що інтелектуальний адаптаційний мінімум для самостійного проживання останнім часом значно зріс і проблемою стала навіть соціальна адаптація осіб з так званим субнормальним розумовим рівнем. Втім, якщо йдеться про дітей з вадами розумового розвитку, то вони ще отримують спеціальні (особливі) освітні послуги та допомогу у соціальній та соціально-побутовій адаптації у процесі навчання, у той час як молодь з розумовою відсталістю, досягнувши певного віку (зазвичай 18-20 років), виключається з системи освіти та, разом з тим, втрачає необхідну допомогу та підтримку щодо адаптації.Отже, забезпечення реалізації прав людини з розумовою відсталістю на гідне життя потребує все більш потужних зусиль фахівців соціальної сфери. У сучасних соціально-економічних умовах підтримка й допомога людям з інвалідністю потребує швидкого реагування соціальних служб, гнучкості програм такої допомоги, розробки нових підходів щодо роботи з даною категорією.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти означеної проблеми знайшли висвітлення у наукових працях Н. Бастун, Безпалько, І. Іванової, А. Капської, М. Николаєва, які розглядали питання соціальної адаптації та соціалізації людей з особливими потребами. Особливості роботи з оточенням людей з особливими потребами, висвітлювались Н.Грабовенко, В.Жмиром, А.Маллером, Ніжащою, Г.Цикото. Вивченням правового аспекту соціального захисту даної категорії займались Л. Дроздова, А. Іпатов, І. Пінчук. Психолого-педагогічну допомогу людям з особливими потребами обґрунтували Є. Волкова, Л. Пінчукова, С. Шаховська та інші дослідники.

На думку багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців, серед людей з інвалідністю, особливо уразливими є діти й молодь з розумовою відсталістю. У науковій літературі все частіше постають питання соціалізації, інтеграції, інклюзивної освіти, соціально-педагогічного та психологічного супроводу означеної категорії. Втім, ці проблеми неможливо вирішити без первісної соціальної та, зокрема, соціально-побутової адаптації людей з розумовою відсталістю. Соціально-побутова адаптація для даної категорії є підґрунтям без якого неможливо подальше вирішення проблем, пов'язаних з інвалідністю.

Метою нашої статті є висвітлення специфіки соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю в умовах територіального центру соціального обслуговування. Завданнями визначено аналіз поняття «соціально-побутова адаптація інвалідів з розумовою відсталістю»; теоретичне осмислення специфіки соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю у територіальному центрі; узагальнення досвіду територіального центру щодо забезпечення соціально-побутової адаптації.

Виклад основного матеріалу

Соціально-побутова адаптація є одним з компонентів соціальної адаптації людини. За визначенням Н.В. Заверико, під соціальною адаптацією розуміють процес і результат активного пристосування індивіда до умов соціального середовища та вид взаємодії особистості із соціальним середовищем. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості [1; 3]. суспільство соціальний молодь

Відповідно, побутову адаптацію, у загальному вигляді, можна розглядати як процес і результат пристосування індивіда до побутових умов соціального середовища або пристосування до побутового середовища. Коли йдеться про людину зі звичайним розумовим розвитком, процес пристосування до побутових умов здебільшого відбувається без сторонньої допомоги, за виключенням періоду дитинства та конкретних ситуацій, пов'язаних з об'єктивною складністю пристосування (наприклад, значні нововведення у побуті). Людина з розумовою відсталістю часто не здатна самостійно освоювати звичайний побутовий простір та відповідно не в змозі адаптуватися до нього без спеціальної допомоги. Крім того, побутова адаптація завжди відбувається у певному соціальному середовищі, тому йдеться саме про соціально-побутову адаптацію.

Соціально-побутова адаптація, поєднуючи обидва поняття, розглядається як процес пристосування індивіда до умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями [1]. Соціально-побутова адаптація як результат передбачає формування готовності особистості до побутової, трудової діяльності та розвитку самостійності при орієнтації в часі і просторі (орієнтування на місцевості, знання інфраструктури мегаполіса, міста, сільського поселення).

Соціально-побутова адаптація є обов'язковою передумовою інших компонентів соціальної адаптації - економічного, комунікативного, регулятивного і самореалізації. Тобто від успішності соціально-побутової адаптації залежатиме успішність подальших процесів соціальної адаптації, соціалізації та досягнення основних цілей соціальної та соціально-педагогічної роботи з людьми з обмеженими можливостями - підвищення якості життя та сприяння їх максимальній незалежності.

Поняття «незалежного життя» передбачає реалізацію права людини бути невід'ємною частиною життя суспільства та прийняття активної участі у соціальних, політичних, економічних процесах; це свобода вибору та доступу до суспільних об'єктів, засобів комунікацій, праці, освіти тощо. Філософія «незалежного життя» орієнтує людину з обмеженим можливостями на те, щоб вона ставила перед собою такі ж завдання, як і будь-який інший член суспільства. Обмежені можливості у цьому випадку розглядаються як звичайна перешкода (невміння ходити, говорити та ін.), яка має компенсуватися за допомогою соціальних служб. Тобто людина з інвалідністю делегує свої обмеження соціальній службі (як компенсаторному механізму) і тим самим стає повноправним членом суспільства [6]. Це стосується всіх категорій інвалідів, зокрема й молоді з розумовою відсталістю.

Реалізація права людини з розумовою відсталістю на максимально незалежне життя ускладнюється багатьма причинами серед яких значне місце посідає елементарна соціально-побутова дезадаптація. Під останньою розуміємо повну чи часткову втрату людиною здатності пристосовуватись до оточуючого середовища у побутовому плані. І саме повернення, або розвиток такої здатності є, на нашу думку, першочерговим завданням соціальної служби.

Соціально-побутова адаптація традиційно складається з наступних елементів: самообслуговування, самостійності пересування, трудової діяльності, підготовленості до роботи з побутовою технікою і засобами зв'язку. Тобто соціально-побутова адаптація передбачає оволодіння навичками життєвої та соціальної компетентності: виконання норм і правил культурної поведінки в суспільстві, родині, вирішення життєво необхідних побутових завдань, а саме догляд за житлом та одягом, харчування, лікування тощо. Соціальна компетентність передбачає вміння користуватися транспортом, засобами зв'язку, оволодіння елементами правової культури.

Стосовно молоді з розумовою відсталістю, здатність до самообслуговування передбачає наявність елементарних навичок особистої гігієни, охайності, самостійне виконання необхідних повсякденних фізичних обов'язків по відношенню до себе самого або свого колективу. Самостійність пересування забезпечується навичками орієнтування у соціумі (адреси, маршрути, правила дорожнього руху, вміння вступати у взаємодію із сторонніми людьми та звертатись по допомогу).

Наступний елемент соціально-побутової адаптації - трудова діяльність - передбачає наявність навичок елементарної праці та розвиток творчих здібностей. Підготовленість до роботи з побутовою технікою та засобами зв'язку - вміння безпечно користуватись технічними побутовими приладами, телефоном, у деяких випадках - елементарна комп'ютерна грамотність, користування Інтернет- ресурсами.

Таким чином, соціально-побутова адаптація молоді з розумовою відсталістю забезпечується розвитком соціальних та побутових навичок, описаних вище та (враховуючи, що адаптація це взаємозумовлений процес) підготовленістю суспільства до взаємодії з такими людьми.

Специфіка соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю вивчалася на базі Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування, зокрема, у Комунарському відділенні соціально-побутової адаптації інвалідів з розумовою відсталістю.

Клієнти відділення - молодь, віком від 18 до 35 років, відвідує заклад щоденно (групи денного перебування), або за графіком, декілька разів на тиждень. Загальна кількість - 63 особи. Близько 80% відвідувачів мають порушення розумового розвитку, часто ускладнені іншими патологіями (синдром Дауна, аутичні розлади, сенсорні вади, дитячий церебральний параліч тощо). Робота відділення забезпечується завідувачем відділення, фахівцем із соціальної роботи, соціальним працівником, психологом, медичною сестрою. Серед напрямків діяльності провідне місце посідає саме соціально-педагогічний, а загальною метою роботи відділення є допомога клієнтам у соціалізації. Головним завданням на різних етапах роботи є не досягнення певного рівня соціалізованості, а досягнення максимально можливої реабілітації та адаптації до практичного життя в оточуючому середовищі.

Розвиток необхідних вмінь та навичок, які підвищують рівень соціально-побутової адаптованості молоді з розумовою відсталістю, забезпечується цілеспрямованою роботою спеціалістів відділення і складається з наступних блоків:

1. Щоденні спеціалізовані заняття, мета й зміст яких визначається потребами конкретних клієнтів («Догляд за житлом», «Техніка безпеки вдома», «Особиста гігієна», «Культура харчування», «Правила дорожнього руху» тощо) по типу шкільних занять, які зазвичай проводяться у спеціальних освітніх закладах. Втім, по досягненні молоддю певного віку (18-20 років), існуюча система освіти не передбачає подальший розвиток набутих знань, вмінь та практичних життєвих навичок.

2. Організація волонтерської роботи (спільні заняття з соціально-побутової адаптації; творчі заняття, майстер-класи; екскурсії міським транспортом; супровід у місця регулярного відвідування: магазини, поліклініки тощо).

3. Розвиток трудових та творчих навичок: виготовлення нескладних виробів з тканини, парафіну, воску, паперу, робота на присадибних ділянках тощо

4. Організація взаємодії молоді з розумовою відсталістю з людьми похилого віку, які також є клієнтами даного відділення (у відділенні працює клуб спілкування для осіб похилого віку).

5. Робота з родинним оточенням (консультування, інформування, організація тренінгових занять).

6. Робота з близьким соціальним оточенням відділення (найближчі школи, бібліотека, магазини).

На рисунку 1 представлено специфіку роботи відділення з соціально-побутової адаптації. Зупинимось детальніше на кожному блоці.

Щоденні спеціалізовані заняття передбачають використання таких методів як розповідь, бесіда, практичні вправи, екскурсії. Використовуються різноманітні наочні засоби та моделювання життєвих ситуації, які проводяться на етапі закріплення матеріалу. Особливістю моделювання життєвих ситуацій на заняттях є те, що у ньому приймають участь самі клієнти. Тобто, моделюючи ситуацію «Покупка хлібу у магазині», відвідувачі самі будують прилавок, виготовляють з підручного матеріалу хліб, гроші тощо.

Рис. 1. Специфіка соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю у територіальному центрі соціального обслуговування

На початку та на завершення кожної теми передбачається проведення екскурсій (для знайомства та набуття практичного досвіду використання сформованих навичок - у магазині, бібліотеці тощо).

Організація волонтерської роботи передбачає залучення волонтерів з числа студентів вищих навчальних закладів - майбутніх соціальних педагогів, соціальних працівників та психологів; учнів довколишніх шкіл та ПТУ; волонтерів з громадських організацій. Спільна діяльність волонтерів та клієнтів відділення сама по собі стає фактором соціалізації останніх та сприяє інтеграції молоді з розумовою відсталістю в соціум. Особливою популярністю серед клієнтів відділення користуються майстер-класи з виготовлення різноманітних виробів та супровід у місця регулярного відвідування. Супровід волонтера надає людині з розумовою відсталістю впевненості, позбавляє від остраху стати об'єктом глузувань тощо.

Розвиток трудових та творчих навичок передбачає з одного боку розвиток крупної та дрібної моторики, а з іншого - творчу та трудову самореалізацію особистості. Спеціалісти відділення та волонтери організовують регулярні та разові заняття для спільної творчості. Акцент ставиться на тому, що клієнта не навчають цілеспрямовано якомусь виду образотворчого мистецтва чи рукоділля, а відшукують те, що людина може робити найкраще і обмінюються досвідом. Так, у відділенні декілька дівчат добре вишивають, і, за допомогою спеціаліста, проводять власні майстер-класи. У процесі занять у кожного клієнта виявляється явний чи прихований талант (здібності), яким потім пропонується поділитися з іншими. Це суттєво змінює ролі - з підопічного клієнт стає головною діючою особою певного процесу, що позитивно впливає на його адаптацію і соціалізацію.

Робота на присадибних ділянках традиційно є діяльністю, яка сприяє всебічному розвитку людини з особливими потребами. Позитивно впливає, в першу чергу - відносна нескладність, а, відповідно, й доступність такої роботи; по-друге - спілкування з природою сприяє розвитку духовності, екологічної культури, естетичному вихованню. Результати праці (вирощені рослини, красиво оформлені ділянки) є значимими як для вихованців так і для інших людей.

Ще одним напрямком роботи з соціально-побутової адаптації у відділенні є організація взаємодії молоді з розумовою відсталістю з людьми похилого віку. Як вже зазначалося, у відділенні працює клуб спілкування для осіб похилого віку. Цікавим є досвід роботи відділення у даному напрямку. За допомогою спеціалістів було впроваджено спочатку спільні свята, а пізніше і регулярні зустрічі (за бажанням обох сторін), на яких люди похилого віку навчають молодь певним навичкам щодо приготування їжі, догляду за собою, рукоділля тощо. В свою чергу, молоді люди з обмеженими можливостями діляться своїми успіхами у різних видах творчості, демонструють навички накривання столу для чаювання, знайомлять людей похилого віку з нескладними маніпуляціями на комп'ютері, допомагають у побуті, вчаться поводитись ввічливо, розважають пенсіонерів вивченими піснями та віршами.

Звичайно, не всі люди похилого віку та молоді люди з розумовою відсталістю готові до взаємодії, втім, вже спостерігається певний прогрес. Спільні заходи, спілкування, обмін досвідом є корисними для обох категорій громадян - для людей з інвалідністю це інтеграційні процеси, 204більш успішна соціалізація, - для людей похилого віку, особливо для самотніх, це можливість відчути себе потрібними, що безсумнівно підвищує якість їхнього життя.

Робота з батьками та іншими родичами клієнтів проводиться, в першу чергу, за запитами. Спеціалісти відділення надають консультативну допомогу, у випадках, коли члени сімей клієнтів звертаються до них. За свідченням спеціалістів, найчастіше батьки звертаються з питаннями щодо соціально-побутової адаптації та правовими питаннями. Окрім консультацій, батькам пропонується проект «Батьківська школа», який передбачає лекційну та тренінгову роботу, спрямовану на розвиток в учасників навичок спілкування з особливою дитиною, правової культури, стабілізацію власного емоційного стану, допомогу у питаннях реабілітації дорослої дитини. Батьківська школа працює один раз на місяць, протягом 1 - 2 годин. Після кожної зустрічі батькам надаються пам'ятки, інформаційні матеріали та рекомендується додаткова література чи інші джерела інформації з розглянутої теми.

Останній блок присвячений роботі з близьким соціальним оточенням відділення. Співробітниками розповсюджується інформація про особливості клієнтів відділення, починаючи з сусідніх будинків (зокрема, роз'яснювальна робота з підлітками), закінчуючи зустрічами/лекціями з педколективом та учнями прилеглих шкіл. Час від часу учні сусідніх шкіл запрошуються до відділення як гості, учасники заходів або волонтери. Завдяки проведенню такого роду роботи серед місцевого населення, клієнти відділення практично позбавлені можливості бути ображеними, висміяними, або стати об'єктом знущань. Більше того, мешканці прилеглих домів часто допомагають клієнтам відділення у деяких ситуаціях (перейти дорогу, зробити покупку у магазині, захистити від глузувань тощо).

Висновки

Отже, специфіка соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю в умовах територіального центру соціального обслуговування полягає у створенні сприятливого психолого-педагогічного і соціального середовища із залученням волонтерів, організації спеціальних занять з моделюванням різних життєвих ситуацій, розвитку трудових та творчих навичок, організації взаємодії молоді з особливими потребами з людьми похилого віку у межах відділення, співпраці з родинним та соціальним оточенням.

Успішність соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю забезпечується органічним поєднанням фахової та волонтерської роботи. Перспективним напрямком у подальших дослідженнях є визначення чітких критеріїв успішності соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю, зокрема, у територіальних центрах соціального обслуговування та обґрунтування й розробка програм такої адаптації відповідно до нозологій та віку клієнтів соціальних служб.

Список використаних джерел

1. Бастун Н.А. Реабілітація дітей і молоді з помірною, важкою та глибокою інтелектуальною недостатністю: сьогоднішні реалії та перспективи / Н.А. Бастун, К.С. Журавель, Т.О. Куценко // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: 36. наукових праць. - К.: Університет "Україна", 2004. - 448 с.

2. Гаврилов О.В. Особливі діти в закладі і соціальному середовищі / О. В. Гаврилов / Навчальний посібник. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2009. - 308 с.

3. Заверико Н.В. Соціальна педагогіка / Н.В. Заверико / Навчальний посібник. - К.: Видавничий Дім «Слово», 2011. - 240 с.

4. Права людей з інвалідністю // Щорічні доповіді про права людини. Права людини в Україні 2013. Узагальнена доповідь правозахисних організацій [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://helsinki.org.ua/index.php?id=139806014L - Назва з екрану.

5. Шипицина Л.М. Необучаемый ребенок в семье и обществе. Социализация детей с нарушением интеллекта / Л.М. Шипицина. -2-е изд., перераб. и дополн. - СПб.: Речь, 2005. - 477 с.

6. Ярская-Смирнова Е. Р. Социальная работа с инвалидами : учеб. пособ. / Е. Р. Ярская-Смирнова, Э. К. Наберушкина. - СПб. : Питер, 2004. - 316 с.

Spysok vykorystanyh dzherel

1. Bastun N.A. Read^c^a drtej і то^і z pomіmoju, vazhkoju ta glibokoju mtelektual'noju nedostatrnstju: s'ogodmshrn realn ta perspektivi / N.A. Bastun, K.S. Zhuravel', T.O. Kucenko // Aktual'rn problemi navchannja ta vihovannja ljudej z osoblivimi potrebami: 36. naukovih prac'. - K.: Urnversitet "Ukrarna", 2004. - 448 s.

2. Gavrilov O.V. Osoblm drti v zakladі і sodal'nomu seredovishh / O. V. Gavrilov / Navchal'nij pos^mk. - Kam^,janec'-PodіГskij: Aksdma, 2009. - 308 s.

3. Zaveriko N.V. Sodal'na pedagog&a / N.V. Zaveriko / Navchal'nij posftnik. - K.: Vidavnichij Dm «Slovo», 2011. - 240 s.

4. Prava ljudej z mvaHdrnstju // Shhorichrn dopov^ pro prava ljudini. Prava ljudini v Штаті 2013. Uzagal'nena dopovM' pravozahisnih orgarnzadj [Elektronnij resurs]. - Rezhim dostupu :

http://helsinki.org.ua/index.php?id=1398060141. - Nazva z ekranu.

5. Shipicina L.M. Neobuchaemyj rebenok v sem'e i obshhestve. Socializacija detej s narusheniem intellekta / L.M. Shipicina. -2-e izd., pererab. i dopoln. - SPb.: Rech', 2005. - 477 s.

6. Jarskaja-Smirnova E. R. Social'naja rabota s invalidami : ucheb. posob. / E. R. Jarskaja-Smirnova, Je. K. Naberushkina. - SPb. : Piter, 2004. - 316 s.

Размещено на Allbest.ru