"Ідеальна жінка": уявлення про жіночу красу в СРСР у 1920-1930-ті роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Ідеальна жінка»: уявлення про жіночу красу в СРСР у 1920-1930-ті роки

Ірина Ігнатенко

У статті розглянуто зміни у правовому та соціальному становищі жінок СРСР У1920- 1930-ті роки та вплив радянської ідеології на уявлення про жіночу красу.

Після 1917 р. світ змінився, а з ним цінності, ідеали, пріоритети. Жінки опановують нові ролі. Під тиском жіночого руху, радянська влада ухвалює низку законів, які давали значні права, свободи та можливості жінкам у політичній, освітній, економічній, культурній та інших сферах. Поміж тим, жінка не позбавляється ролі хранительки домашнього вогнища та матері-господині, а поступово ще й перебирає на себе традиційно чоловічі обов'язки й стає «супер-жінкою», яка несе «подвійний тягар»1.

Постає закономірне питання: а якою була вона - «ідеальна» радянська жінка? Якою уявлялася краса «по-радянськи»? Як втілювався ідеал жіночої краси у СРСР у 20-30-х рр. ХХ ст.?

Історіографічні напрацювання радянських науковців у цій сфері були підкорені офіційній ідеології держави. Фундаментальні дослідження жіночої краси у радянську добу фактично не велися. У своїх публікаціях науковці акцентували увагу на таких ролях жінки в суспільстві, як трудівниця, мати, активна громадська діячка2. Автори, опираючись на положення офіційних державних документів, підкреслювали рівноправне становище жінок в СРСР та широкий спектр можливостей особистісного розвитку жінки3. У контексті важливості суспільної праці для жінок пропагувалася природність у зовнішньому вигляді та підтримання здорового фізичного розвитку4.

Незамінним інструментом офіційної державної ідеології, що не лише відображав, але й творив актуальні жіночі образи, були періодичні видання - «Радянська жінка», «Колгоспниця», «Селянка» та ін. Кожна рубрика в жіночих журналах фактично складала окремий компонент образу ідеальної жінки. Інформація політичного характеру дозволяла їй бути свідомою та активною громадянкою своєї держави, знати останні світові події та оцінювати їх значення. Поради щодо прибирання допомагали завжди підтримувати чистоту та затишок у домі, а кулінарна колонка ставала у пригоді для приготування повсякденного або святкового столу5. Ще одним із невід'ємних компонентів ідеальної жінки була її доглянутість та здоров'я, і у цій справі не обійтись без порад на сторінках жіночих видань. Статті з ілюстраціями фізичних вправ допомагали сформувати струнке тіло та красиву поставу, а колонки з викрійками одягу та порадами щодо макіяжу - правильно це тіло презентувати.

В кінці 1970-х - на початку 1980-х років, в умовах послаблення ідеологічного тиску, на сторінках наукових досліджень та художніх творів з'явились відомості про труднощі життя жінок, їх повсякденне життя6.

Після розпаду СРСР у науковців з'явилась можливість об'єктивно та різнопланово дослідити радянське суспільство та становище жінки у ньому. Зокрема, серед українських істориків різноманітні аспекти гендерних відносин радянського періоду вивчають Оксана Кісь7, Марина Вороніна8, Катерина Кобченко9, Ольга Лабур10, Олена Стяжкіна11. Корисну інформацію щодо тенденцій радянської жіночої моди можна знайти в дослідженнях Лілії М'якоход12, Тетяни Козлової13 та інших. Щодо дослідження косметичних практик українських жінок, то тут є важливим напрацювання Владислави Москалець, що базуються на використанні низки періодичних видань Галичини.

Становище, формування системою ідеального образу радянської жінки, а також її приватне та сексуальне життя привернули значну увагу російських15, а також американських та європейських науковців16, які працюють у полі феміністичних та гендерних досліджень.

Загалом, дослідники радянської дійсності приходять до висновку, що гендерний режим в СРСР втілював одночасно такі складові, як декларація рівності у публічній сфері та наявність традиційного розподілу ролей у приватній17.

Поміж тим, дослідження про конструювання «ідеального» образу радянської жінки, стереотипи фемінності, краси тощо вивчалась досить побіжно, здебільшого в контексті дослідження радянського проекту вирішення жіночого питання взагалі. Запропонована стаття, в жодному разі не претендуючи на вичерпність, має на меті показати уявлення про канони поведінки та зовнішності радянської жінки, які були створені офіційною ідеологією та їхній вплив на суспільну свідомість; проаналізувати державну політику щодо жінок в СРСР, простеживши еволюцію тенденцій в одязі та макіяжі як засобів самопрезентації жінки у суспільстві, а також розглянути гендерні стереотипи, що пропагувались через засоби масової інформації.

На 20-30 роки ХХ століття припадає формування образу «нової жінки» в радянському суспільстві, що зумовлено цілим рядом чинників. Революційні події 1917-1920 рр. підвищили значення жінок як соціальної сили, залучили її до політичного життя країни. Більшовики запропонували проект «нової жінки-будівника» соціалізму, яка мала рівні права та можливості з чоловіком-пролетарем, вела активну трудову та суспільну діяльність, могла пожертвувати своїми інтересами «загального суспільного блага»18. Підкреслюючи роль жінок у колгоспній праці, Йосип Сталін зазначав, що жінка відтепер працює вже не на батька і не на чоловіка, а насамперед на себе, саме колгоспний лад робить жінку-трудівницю рівною чоловіку-тру- дівнику19.

Важливе значення для формування та виховання «нової жінки» мали ленінсько-сталінські комсомольські організації. В комсомольській організації вивчали історію революційної боротьби пролетаріату, обговорювали питання моралі та поведінки, будували плани нового життя. Саме в цій атмосфері дівчата засвоювали революційний світогляд, отримували навички громадської та організаторської роботи20. Фактично політична революція змінилась революцією гендерною, що мала свій прояв і у соціально-правовій сфері - українські жінки згідно з конституціями 1919 та 1929 років отримали рівність з чоловіками у громадянських та політичних правах21. Проте, міф про емансипацію жінок прикривав реальну їх експлуатацію. На межі 20-30 років ХХ ст. жінка стає лише крихітною деталлю механізму радянської держави - безликим, усуспільненим та повністю підкореним загальній інерції суспільства. Процеси маскулінізації жіноцтва у професійній та громадсько-політичній сфері призвели до атро- фування гендерних ролей у суспільстві. Попри пропаганду рівності нерідкісними були випадки насильства, дискримінації та неповаги жінок з боку чоловіків. Все це свідчить про зниження моральних цінностей чоловічого населення, що в умовах тендерної «рівності» втратили розуміння власного місця у соціумі та не могли повноцінно реалізуватись в ролі захисника та опори жінки22.

Поміж тим, варто сказати й про позитивні зрушення. Залучення жіноцтва до суспільно-політичної праці мало позитивний вплив на рівень освіченості пересічної радянської жінки. За даними перепису 1926 р., неосвічених жінок було 65,5%, а вже відповідно до перепису 1939 р. - залишилося лише 17,8%23.

З поширенням на теренах СРСР образу «нової жінки» утвердились і нові уявлення про канони жіночої краси, як зовнішньої, так і внутрішньої. Зміна ідеологічних установок відразу ж знайшла відображення в радянській літературі та періодиці, яка все більше перетворювалася на рупор партії. Ідеал радянської жінки, що широко пропагувався на урочистих зборах на честь Міжнародного Жіночого Дня 8-го Березня, в журналах «Робітниця» і «Селянка», поєднував в собі традиційні і революційні стандарти. Невтомна трудівниця, спортсменка, активістка, гарна господиня, вірна дружина та дбайлива мати - це ще не повний перелік рис, якими повинна володіти ідеальна жінка у радянському світогляді24.

Першим ідеальним зразком нової радянської жінки стала героїня, народжена у вирі революції та громадянської війни. Радянська героїня спочатку з'явилася на сторінках періодичних видань як медсестра, комісар в армії, боєць. Згодом, коли суспільство потребує мобілізації всіх сил для відновлення економіки, зразком стає невтомна жінка-робітниця. Зусиллями пропаганди формувався новий погляд на жіночу працю, утверджувалось уявлення, що жінка може бути «і добрим слюсарем, і токарем»25.

Одним із типових зразків тогочасної радянської кіноіндустрії, який відображав суть державної ідеології був фільм Г Александрова «Світлий шлях», що розповідав про пересічну радянську жінку, яка досягла значних кар'єрних висот завдяки працелюбності та терпінню. Такий образ мав надихнути жінок на важку працю заради світлого майбутнього і, таким чином, використати їх ентузіазм на благо державі26.

Офіційна радянська ідеологія, активно експлуатуючи жіночий ентузіазм для вирішення економічних та суспільних проблем держави, навіть її зовнішність повністю підкорила потребам виробництва та громадської діяльності. Зовнішній вигляд пересічної радянської жінки був досить скромним. Одяг - зручний та простого крою, волосся - коротке або сховане під хустиною, на обличчі - мінімум косметики або повна її відсутність. Намагання якимось чином себе прикрасити за допомогою косметики, складної зачіски або модного одягу засуджувалось ідеологією як дрібнобуржуазність, міщанство та обмеженість. У зразкової трудівниці та активістки просто не могло бути часу на такий дріб'язок, як підкреслення власної краси та жіночності27.

Професійність, компетентність, задоволення від самого процесу праці, романтика трудових буднів, постійне самовдосконалення і творчість, нестримний потяг до нових знань - такі цінності пропагувались як пріоритетні для робітниці28. Проте, вже з другої половини 20-х років на сторінках радянських жіночих журналів стали простежуватися деякі зміни в поданні жіночності. З актуалізацією завдання збільшення народжуваності образ жінки практично не розділяється з материнством, на неї покладається повна відповідальність за дітей і сімейне вогнище. В пресі з'являється низка статтей та порад для жінок щодо ведення господарства (прибирання дому, приготування їжі, пошиття одягу, прання) та догляду за дітьми, що свідчить про часткове повернення до старих патріархатних цінностей та знаменує собою подвійне, а то й потрійне навантаження на жінку - трудівницю, матір та господиню29.

Важливою складовою образу «нової жінки» був її фізичний розвиток. У перші десятиріччя радянської влади фізкультурні заняття поєднувались з ідеологічним вихованням та прагненням докорінно змінити спосіб життя населення, витіснити його шкідливі звички. Спорт став однією зі сфер емансипації жіноцтва, оскільки раніше вважався виключно чоловічою прерогативою. Зі сторінок преси 20-30-х років нерідко лунає заклик залучення жіноцтва до спорту, ідеалізується образ фізкультурниці - жінки міцної, з атлетичною будовою тіла. Така «маскулінізація» канонів жіночої краси була частково спричинена впливом Західної Європи, де був на той час поширений юнацький тип жінки «a la gar$on». Проте, якщо в західних країнах такий тип жінки був представлений юнацькими рисами фігури, короткою стрижкою та запозиченням елементів чоловічого костюму, то у Радянському Союзі маскулінізований тип жінки був представлений образом жінки в уніформі, робітниці, спортсменки-фізкультурниці. Спортивні заняття сприяли зміні уявлення про жінок як про представниць «слабкої» статі, формували товариське ставлення до жінок та партнерські стосунки між статями30.

У 1930-х роках у зв'язку із загрозою війни відбувається певна мілітаризація спорту, що фактично перетворилась у військову підготовку цивільного населення. На фоні державної пропаганди такі традиційно чоловічі заняття, як авіація та стрільба, ставали все більше популярними і серед жінок.

Важливо підкреслити, що радянській жінці було неприйнятно проявляти свою сексуальність в одязі чи манерах поведінки, адже це не вписувалося в офіційну ідеологію. За Ігорем Коном, в політиці Радянського Союзу щодо сексуальності було чотири періоди. Перший - короткий, прогресивний та зухвалий, який наступив одразу після Жовтневої революції та залишив після себе спадок таких більшовицьких теоретиків, як Олександра Колонтай, швидко минув й не виходив поза межі інтелектуальної еліти та прогресивної молоді. За ним наступив другий - сталінський період, який вчений назвав періодом жорстких репресій31.

В кінці 1920-1930-х роках сталінський режим повністю взяв під контроль сексуальність, як жінок так і чоловіків. Це стосувалося теорії та практики водночас: у 20-х роках був заборонений психоаналіз Зігмунда Фрейда, в зв'язку з чим зійшли нанівець всі наукові дискусії про сексуальність. З 1936 року була введена кримінальна відповідальність за гомосексуалізм та нелегальні аборти32.

Це суспільне табу на всі прояви сексуальності особливо виявлялось у сфері моди, зокрема, неприйнятним вважався одяг, що підкреслював жіночі форми. Жінки не носили декольте, використовували «плечики», одягали довгі й широкі спідниці. Вбрання громадянок СРСР мало бути скромним і максимально простим. Природність - головна характеристика радянської краси, що є антиподом «західної» штучності33.

Між тим, незважаючи на процеси «маскулінізації» жіночих образів, у 1930-ті рр. уявлення про жіночу красу дещо повертаються до класичних, грецьких канонів. Такі процеси знайшли відображення у художній культурі, де в цей період поширеними образами були «спортивні Венери», як піднесення природної краси здорових молодих тіл34. Образ фізичної досконалості жінки знайшов своє відображення у творчості низки художників (від «Спартаківки» О. Самохвалова до «Роздолля» О. Дайнеки)35.

Великий вплив на уявлення про канони жіночої краси мали засоби масової інформації. Поступово у жіночій періодиці з'являються статті про догляд за собою та можливості вдосконалення власного тіла за допомогою косметичних засобів. Найпоширенішим косметичним засобом для жінок виступає мило, як основа особистої гігієни. Щодо декоративної косметики, то досить поширеною була думка про шкідливість таких виробів, складовими яких могли бути свинець, ртуть або інші шкідливі речовини. Проте, незважаючи на застереження, природнє бажання жінки бути красивою та привабливою перемагало і косметичка пересічної радянської жінки потрохи наповнювалась новими «засобами краси». Не останню роль в таких процессах зіграв вплив реклами на сторінках жіночих видань - крем та пудра, фарби для волосся активно пропагуються як необхідні речі для підтримання молодого та здорового вигляду. Зміна у ставленні до декоративної косметики у першій третині ХХ ст. є ключовим моментом у визначенні канонів жіночої краси. Це було значною мірою пов'язано з процесами емансипації, коли у працюючої жінки з'явились власні гроші на догляд за собою та бажання самопрезентації у суспільстві. Стає важливим розуміння того, що зовнішність можна змінювати та вдосконалювати. На допомогу жінці в догляді за собою з'являються спеціальні косметичні кабінети, а в періодичних виданнях все частіше друкують рецепти власних косметичних засобів36. Штучність ідеалу краси поєднувалась з пропагандою здоров'я та спортивного способу життя, що були проявом одного і того ж процесу - культу тіла та його домінуючої ролі в конструюванні власної особистості кожної радянської жінки37.

Таким чином, «ідеальна» радянська жінка завжди має час на догляд за собою, сама в домашніх умовах може виготовити для себе засоби краси, знає всі маленькі таємниці про догляд за шкірою та волоссям. Вона струнка та фізично розвинена, має здоровий вигляд. Окрім того, вона слідкує за модними тенденціями, адже у кожному номері журналів є поради як шити одяг, як його прикрасити38.

Між тим, варто зазначити, що не кожна радянська жінка, заклопотана щоденними справами, сприймала позитивно такі тенденції, особливо вплив західної моди. Як зазначала передплатниця «Жіночого журналу»: «В вопросе о модах мы до сих пор являемся слепыми подражателями Запада. Наши трудящие женщины прилагают все усилия, чтобы одеться «по-модному» и тратят на это массу времени и средств. Пора бросить эту бессмысленную погоню за «парижскими модами» - они нашим советским женщинам не к лицу. Женщинам нашего Союза, работающим на производстве, в общественных учреждениях, нет времени изощрять свой ум над изобретением причудливых мод, как это делают заграничные «барыни». Время нам выработать свои моды, более простые, доступные для каждой женщины... Не менять моды каждый год, подчиняясь причудам отдельных «модниц», а изменять их только в смысле гигиены, упрощения, удобства и дешевизны»39.

Підводячи загальні підсумки, зазначимо, що у 1920-1930-х роках під впливом офіційної державної ідеології в СРСР відбувається становлення образу «нової жінки», що вела активну трудову та суспільну діяльність, була невід'ємним елементом нового соціалістичного суспільства. Офіційне декларування тендерної рівності полегшило справу експлуатації жінок, на яких відтепер покладалась подвійна функція - робота і материнство. За допомогою таких важелів впливу як преса, радіо та інші засоби масової інформації, партія нав'язувала суспільству нову систему цінностей, пріоритетів та стратегій поведінки. Ідеал жінки того часу поєднує традиційні та революційні стандарти: жінка має бути працьовитою та аскетичною, залишаючись водночас люблячою та відданою мамою та дружиною, яка охороняє домашнє вогнище.

Безумовно, неможливо сформувати єдиний зразок ідеальної жінки у радянському суспільстві, оскільки такі уявлення значно варіювалися в залежності від суспільної верстви, до якої належала жінка, її соціального статусу. Проте, зусиллями радянської ідеологічної машини, всі радянські жінки - від селянки-колгоспниці до жінки-політика, мали власні ідеали та приклади для наслідування. Отож, конструювання ідеалу радянської жінки є досить складною і багатогранною темою, що потребує детального дослідження у майбутньому.

стереотип жінка радянський макіяж

Література

1. Кісь О. Повертаючи власне минуле: жіноча історія як джерело сили для сучасного жіночого руху в Україні // Міжнародний жіночий день - і100рія у фотографіях. - К., 2010. - С. 15.

2. Березіна З. Жінки Радянської України - активні будівники комунізму. - К., 1954. - 112 с.

3. Кірсанова К. Повна рівність жінок в СРСР - К., 1937. - С. 9.

4. Воячкова Г Движение - залог здоровья и красоты женщины. - 2-е изд. - М., 1962. - 113 с.

5. Стяжкіна О. «Радянська жінка» і «лірична героїня»: Створення стереотипів в українській літературі 50-90-х років // Наукові праці. Збірник. Т.10: Історичні науки. - Миколаїв, 2001.- С. 146.

6. Кісь О. Рецепція радянської влади і незалежності в усних автобіографіях жінок України // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. Вип. 11-12.- Харків, 2008. - С. 17- 28.

7. Вороніна М. Жіноче питання в Донбасі та феномен Паші Ангеліної (20-30-ті рр. ХХ ст.). // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія»/ Харківський національний університет імені Г С. Сковороди. Вип. 33. - Харків, 2008. С. 147- 153.

8. Кобченко К. Емансипація по-радянськи: жінки в фізичній культурі та спорті в СССР у 1920-1930 рр. // Українознавчий альманах. 2010. - Вип. 4. - С. 106 -115.

9. Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920-1930-х років // Краєзнавство. - 2010. - № 3. - С. 205-213.

10. Стяжкіна О. Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття. Монографія. - Донецьк, 2002. - 270 с.

11. М'якоход Л. Жіноча мода в УРСР періоду хрущовської «відлиги» за матеріалами журналу «Радянська жінка» // Гілея. Вип. 49 (№ 7). Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки. - К., 2011. - - С. 153-156.

12. Козлова Т., Ильичева Е. Стиль в костюме ХХ века. Учебное пособие для вузов. - М., 2003.

13. Москалець В. «Штучна краса»: використання косметики в Галичині на початку ХХ століття // Народна культура українців: життєвий цикл людини: історико-етнологічне дослідження у 5 т. / [наук. ред. М. Гри- мич]. Т 3: Зрілість. Жіноцтво. Жіноча субкультура. - К., 2012. - С. 307-332.

14. Голод С. ХХ век и тенденции сексуальных отношений в России. - СПб., 1996; Пушкарева Н. Русская женщина: история и современность. - М., 2002; Кон И. Клубничка на березке. Сексуальная культура в России. - М., 1997.; Здравомыслова О. Семья и общество: гендерное измерение российской трансформации. - М., 2003; Темкина А. Сексуальная жизнь женщины: между подчинением и свободой. - СПб., 2008 и др.

15. Мішакова О. Радянська жінка в Великій Вітчизняній війні. - К., 1944. - С. 9-10.

16. Маркова С. «Жіноче питання» як фактор розширення соціальної бази радянської влади (20-30-ті роки XX ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. XXVII. - 2009. - С. 192-193.

17. Гогохія Н. Жінка у радянському соціокультурному просторі 1930-х рр.: гендерний аспект урбанізації // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. - 2004. - №. 5.- С. 378-379.

18. Гусарова К. «Я никогда не увлекалась косметикой»: советский опыт искусственной красоты // Неприкосновенный запас: дебаты о политике и культуре. - 2007. - № 4. - С. 142-156.

Размещено на Allbest.ru