Види закладів інтернатної форми опіки дітей-сиріт у КНР

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИДИ ЗАКЛАДІВ ІНТЕРНАТНОЇ ФОРМИ ОПІКИ ДІТЕЙ-СИРІТ У КНР

кандидат педагогічних наук, доцент,

докторант Інституту вищої освіти НАПН України

Анотація

Статтю присвячено питанням соціального та державного піклування про дітей-сиріт у КНР. Репрезентовано відомості щодо типів закладів інтернатної форми опіки дітей-сиріт з огляду на форму їх власності та ініціатора створення.

Ключові слова: діти-сироти, інститут соціального піклування, інтернатна форма, колективні форми утримання, соціалізація.

Аннотация

Статья посвящена вопросам социальной и государственной опеки детей- сирот в КНР. Представлены сведения о типах учреждений интернатной формы опеки детей-сирот в зависимости от формы их собственности и инициатора создания.

Ключевые слова: дети-сироты, институт социальной опеки, интернатная форма, коллективные формы воспитания, социализация.

Annotation

This article focuses on the problems of social and public care of orphans. In particular, the article presents information about the kinds of residential care forms for orphans in China as to their property and the initiator of creation.

Key words: orphans, institution of social care, residential form, collective forms of education, socialization.

Вступ

Усталена в Україні система державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, які залишилися без батьківського піклування, структурована таким чином, щоб дитина від народження до повноліття була під наглядом державних установ, завданням яких є її утримання, виховання, надання професійних навичок. У той же час в умовах економічної кризи загострилися проблеми матеріально-технічного забезпечення закладів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Відчуження випускників інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеження простору спілкування, регламентація дій призводять до формування специфічних рис особистості, які ускладнюють процес адаптації дітей-сиріт до дорослого життя у відкритому соціумі.

Міжнародний досвід державної опіки над дітьми засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернатних форм утримання дітей, позбавлених батьківського піклування, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм опіки. В рамках соціальних ініціатив Президента В. Януковича й під впливом реформ в Україні також спостерігається поступова відмова від інтернатних форм утримання дітей та перехід до сімейних форм виховання. Було вирішено, що в даній ситуації найоптимальнішим буде влаштування дітей до прийомних сімей та будинків сімейного типу [1, с. 7].

Але слід зазначити, що сьогодні в Україні є цілий ряд факторів, які стоять на заваді швидкій реалізації даної програми: неготовність суспільства до програм національного всиновлення у визначеному урядом обсязі; відсутність механізмів психологічної підтримки всиновлювачів та тих, кого всиновлюють, чіткого переліку обов'язків усиновлювачів та механізмів контролю і покарання у зв'язку з неякісним виконанням обов'язків; наявність дітей-сиріт із вадами здоров'я та психіки, які мають мінімальні шанси бути всиновленими тощо. Тому на перехідному етапі особлива увага має приділятися не тільки впровадженню нових форм соціального піклування про дітей-сиріт, а й реформуванню існуючої системи інтернатних установ з метою урізноманітнення їх форм.

Мета даної статті - охарактеризувати основні типи закладів соціального піклування про дітей-сиріт у КНР, окреслити шляхи їх розвитку.

Відповідно до мети статті було виокремлено наступні завдання:

1. Репрезентувати відомості щодо визначення переваг колективних форм піклування про дітей-сиріт, що є підґрунтям для сучасної системи соціального піклування про дітей-сиріт у КНР.

2. Охарактеризувати типи дитячих будинків державного зразка та дитячі селища як основну форму закладів соціального піклування про дітей-сиріт у КНР.

3. Окреслити альтернативні види закладів колективної форми утримання дітей-сиріт у КНР.

Аналіз досліджень та публікацій

соціальний піклування діти сирота

У 90-ті роки ХХ ст. у вітчизняній педагогіці з'явилися наукові дослідження та публікації, в яких приділялася значна увага проблемам виховання та розвитку дітей-сиріт, зокрема організації системи професійної освіти, шляхам подолання труднощів соціалізації, професійного та особистісного самовизначення (Л. В. Байбородова, Л. Г. Жедунова, В. І. Клівер, Л. І. Кочкіна, О. М. Посисоєв, М. І. Рожков); заходам соціальної адаптації (В. І. Каверіна, Б. А. Куган, Н. М. Лавриченко, Ю. В. Яблоновська); реабілітації (А. В. Гордєєва, В.В. Морозов, І. М. Трубавіна); корекції (А. Ярулов). У працях І. М. Андреєвої, Б. М. Лазарєва, Н. Ф. Плясової, Л. К. Сидорової, Г. В. Сім'ї, Г. І. Танечної та ін. представлено досвід роботи установ для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, в інших країнах. Щодо питання організації системи соціального піклування про дітей- сиріт у КНР (як і взагалі на Сході), то дотепер воно залишається поза увагою вітчизняних науковців унаслідок територіальної віддаленості та браку інформації.

Питання організації роботи дитячих будинків, взаємодія органів влади та установ для дітей-сиріт у КНР є предметом дослідження таких китайських науковців та практиків, як Лі Цзегао, Пі Айчін, Мей Сінлін, Г о Ліцзюнь та ін. У їхніх працях основна увага приділяється розширенню повноважень та обов'язків органів місцевого самоврядування (народних урядів), залученню іноземного досвіду організації освітньо-виробничого процесу в сиротинцях.

Виклад основного матеріалу

З історії відомо, що китайцям завжди був притаманний колективізм, а не прагнення до уособлення. Індивідуалізм, нехтування інтересами громади, родини, країни засуджувалися суспільною мораллю та суворо каралися. У новітні часи держава фактично «перетягнула» на себе функції виховання молоді, тому не випадково, що питання соціального піклування про дітей-сиріт у країні є пріоритетом виключно держави.

Китайська педагогічна думка, розвиваючись в умовах культурної ізоляції, напрацювала власну концепцію щодо понять соціальної адаптації та соціалізації. Так, Ван Ітао, професор, голова Інституту соціальної адаптації людей з особливими потребами, що діє при університеті Шучжень (провінція Чжецзян, м. Ханчжоу), трактує соціалізацію як «сприйняття людиною соціальних норм даного суспільства як єдино правильних і таких, що не викликають сумніву» [2, с. 27]. Го Ліцзюнь, доцент, головний науковий співробітник Пекінського центру соціальних досліджень, доповнюючи постулат Ван Ітао, зокрема відстоює думку, що соціалізація особистості відбувається в дитячому та юнацькому віці. Всі інші зміни поглядів людини обумовлюються наявністю у неї внутрішнього конфлікту інтересів і є компромісом між загальноприйнятими нормами поведінки та соціальною картиною світу конкретної особистості [3, с. 91].

Якщо європейська педагогіка визнає, що успішність соціальної інтеграції дитини-сироти до нового колективу, оточення, головним чином, залежить від бажання самої дитини, її готовності до сприйняття нових цінностей, правил, то китайська педагогічна практика вважає означену проблему питанням суто педагогічного характеру. Позитивно вирішити проблеми адаптації дитини до нового соціального оточення (дитячий будинок чи родина) покликані дисципліна, почуття колективізму та штучно створені педагогічні ситуації. Вважається, що чим старша дитина, тим складніше батькам (які не є професійними педагогами) повноцінно її адаптувати до оточуючого середовища. Тому діти-сироти, старші 9-ти років, у Китаї взагалі не підпадають під програми усиновлення, а направляються до сиротинців та дитячих селищ.

Сьогодні в Китаї нараховується 573 тис. дітей-сиріт, з яких 66 тис. живуть у фінансованих державою закладах (дитячих будинках та комунах) [5].

Дитячі будинки є основною формою соціального піклування про дітей- сиріт у КНР. Умови утримання дітей у міських та сільських дитячих будинках суттєво різняться. Так, міські дитячі будинки зазвичай складаються з кількох відділень: будинок дитини, дитячий будинок для дітей до 14 років, відділення для інвалідів, будинок престарілих. Вважається, що завдяки такій структурі зберігається вертикаль поколінь, яка традиційно присутня в китайській родині, а діти-сироти не лише відчувають себе потрібними комусь, а й привчаються до турботи про стареньких людей.

Дитячий будинок - це місце, де діти-сироти проживають, а навчаються ж вони у звичайній середній школі (за винятком дітей-інвалідів, які не можуть відвідувати школу за медичними показниками). Близько 12-15% випускників дитячих будинків отримують вищу освіту на загальних підставах [6, с. 27]. Ті діти-сироти, яким вдалося самостійно вступити до вищих навчальних закладів, звичайно, можуть розраховувати на пільги.

Перспективною формою утримання дітей-сиріт у КНР вважаються дитячі селища (комуни). У таких селищах, яких на сьогоднішній день у КНР нараховується 15, виховується 8750 дітей-сиріт [5]. Їх життя тут побудовано за принципом перебування в трудовому таборі: діти проживають у гуртожитку, для них організоване спільне харчування в їдальнях, відповідно до віку вони поділені на загони. За кожним загоном закріплена сільськогосподарча ділянка, урожай з якої йде на потреби комунарів, а залишки продаються. У комунах виховуються діти від 4-5 до 14-15 років. Для забезпечення належного рівня освіти в дитячих селищах діють школи, закінчивши які, випускники отримують сертифікати про вищу освіту державного зразка. Крім того, у селищах-комунах діють ремісничі цехи, які, по-перше, забезпечують комуну всім необхідним, а по-друге, дають вихованцям базові знання та вміння з робітничих спеціальностей.

Упродовж останніх років поширилася практика використання селищ- комун для потреб пенітенціарної системи (наприклад, у тому випадку, якщо неповнолітній правопорушник не становить загрози суспільству або ж для впливу на важковиховуваних підлітків). Також дитячі селища вважаються кадровим резервом для аграрного сектору країни, адже, призвичаюючись змалечку до праці на землі та маючи значний практичний досвід, колишні комунари зазвичай залишаються жити та працювати в селі.

Дитячі установи при громадських і благодійних організаціях, які створені іноземцями. У великих містах Китаю діють різноманітні благодійні навчальні центри, організовані благодійними та громадськими організаціями, які пройшли акредитацію в міністерстві юстиції КНР і не мають у своєму статуті положень про національну спрямованість діяльності на території країни (підтримка представників певної національності, сепаратистські положення тощо). Їх мета - фінансова та освітня підтримка китайських дітей, полегшення процедури усиновлення китайських сиріт іноземними громадянами, організація побуту дітей, які не мають права на державне утримання в дитячих будинках (як правило, це безпритульні).

Так, організований громадською релігійною організацією «Християнський будинок» навчальний центр у Пекіні, який патронується Всесвітньою організацією сприяння сиротам (World Ophan's Organization), узяв на утримання 76 дітей, які офіційно мають батьків, але у зв'язку з важкими фінансовими та психологічними умовами в родині вимушені виживати самостійно. Діяльність центру спрямована на надання таким дітям матеріальної, духовної, емоційної і психологічної допомоги [9, с. 250]. Більшість дітей потрапили до центру завдяки клопотанню його організаторів і лише згодом батьками було оформлено офіційний дозвіл на їх перебування у центрі. Упродовж першої половини дня ці діти відвідують загальноосвітні школи, а після закінчення уроків перебувають безпосередньо в центрі.

Діяльність іноземних громадських організацій на селі обмежена (виняток становлять лише проекти, що фінансуються та впроваджуються в життя спільними зусиллями китайського уряду та міжнародних фондів й організацій високого рівня, як правило, нерелігійного спрямування). За формою своєї діяльності вони подібні до традиційних для Китаю форм соціального піклування про дітей-сиріт. Як приклад, діяльність міжнародної організації «Дитяче містечко - SOS». На даний час ця організація відзначила 25 років своєї діяльності в КНР. «Дитяче містечко-SOS» - приклад дитячого будинку сімейного типу. У містечках, які складаються з 5-10 дитячих будинків сімейного типу, є спеціальні дитячі садки, школи, багатоквартирні будинки тощо. В одній «SOS-родині» можуть проживати 6-8 хлопчиків або дівчаток різного віку (всі діти в родині повинні бути однієї статі). Кожна така родина живе в окремому будинку, її главою є мати-вихователька, яка веде господарство і виховує дітей.

Перші китайські дитячі будинки сімейного типу за проектом «Дитяче містечко - SOS» були створені в містах Тяньцзінь і Яньтай (провінція Шаньдун) у 1985 р. Упродовж останніх 20 років завдяки спільним зусиллям китайського уряду і міжнародної організації «Дитяче містечко - SOS» створення означених дитячих будинків переросло в будівництво дитячих «SOS-містечок», яких сьогодні в КНР нараховується 9, де виховується понад 1500 дітей-сиріт. Згідно зі статистикою серед дітей-сиріт, які живуть в «Дитячих містечках - SOS», близько 300 вже досягли повноліття, а решта ще навчаються в школах [4].

Допомога іноземних громадян і громадських організацій китайським дитячим будинкам і притулкам недержавної форми власності передбачає також адресну благодійну допомогу. Серед найбільш активних громадських організацій, які працюють сьогодні в КНР із дітьми-сиротами та дітьми, що опинилися у складних життєвих обставинах, варто назвати Міжнародний Червоний Хрест; християнську організацію «Beyond Outreach Foundation», що займається адресною допомогою дітям, які зазнали насильства; благодійну організацію «All God's International Children», новий проект «Формула» якої спрямований на збір коштів серед іноземних меценатів на організацію харчування для дітей-інвалідів та недоношених дітей-сиріт, які утримуються в державних дитячих будинках КНР; AGCI - італійську асоціацію промисловців, що виділяє кошти на придбання меблів і предметів першої необхідності для малозабезпечених сімей із дітьми з південних провінцій КНР задля профілактики випадків відмов від дітей.

Школи-інтернати та дитячі будинки, організовані місцевими громадами (органами самоврядування), як правило, відкриваються в сільських економічно відсталих районах, серед поселень національних меншин, а також там, де ускладнена комунікація з великими містами. Сільська громада може прийняти рішення про створення інтернату для дітей із віддалених районів, неповних сімей (родини з одним із батьків) і таких, що перебувають у важкому економічному становищі. Крім того, громада має право відкрити дитячий будинок, якщо у ній нараховується 10 і більше сиріт (зазвичай, унаслідок стихійного лиха). Такі інтернати та дитячі будинки знаходяться на повному фінансовому забезпеченні громади Як правило, керівником такої школи- інтернату є людина, яка має базову вищу педагогічну освіту. Педагогічний колектив формується з випускників освітніх навчальних закладів (не нижче рівня педагогічного коледжу), які вступали на навчання поза конкурсом або ж за цільовим направленням від місцевої громади та відділу освіти відповідного рівня. Після 3-5 років роботи в такій школі викладачі матимуть значні пільги під час працевлаштування в навчальні заклади більш престижних районів країни.

Дитячі будинки та інтернати, що мають релігійну спрямованість.