Постановка проблеми. Необхідною умовою для розбудови громадянського суспільства в Україні є відновлення солідарного суспільства, адже криза, що існує у нашому соціальному просторі, призвела до значного збільшення соціальної диференціації і тому необхідно гармонізувати суспільні відносини в Україні.

Рівень солідарності в суспільстві визначає ступінь гармонійності його функціонування і в цілому життєві шанси та перспективи. Солідарність - це усвідомлення спільної мети й спільної відповідальності. Людина - істота колективна, отже, солідарність - це органічна властивість людських істот, що живуть у тій чи іншій соціальній групі. Навпаки, індивід, який не приймає корпоративних правил, "випадає" із соціуму - це виглядає швидше як аномалія [1]. Солідарність є невід'ємною частиною громадянського суспільства.

У соціологічних дослідженнях зазвичай використовують поняття тотальної солідарності, тому існує необхідність введення нового поняття - громадянської солідарності, яке могло б відтворити інноваційність поняття солідарності.

Метою дослідження є охарактеризування поняття солідарності та громадянської солідарності, визначення громадянської солідарності як поведінкової стратегії громадянського діалогу.

Аналіз досліджень і літератури. В соціологічній парадигмі розвиток поняття соціальної солідарності бере свій початок у працях О. Конта. Солідарним О. Конт вважав цілісне суспільство, в якому існує певна спонтанна гармонія. Термін "консенсус" О. Конт використовує для визначення найвищого ступеня розвитку і специфіки соціальної солідарності, що досягнуті на рівні соціуму. Кожне суспільство, за О. Контом, тримається на консенсусі (злагодженості) думок [4, c.139]

Герберт Спенсер, в свою чергу, розглядав два типи солідарних суспільств: промислове та військове. У промисловому суспільстві соціальна солідарність виникає на основі певних свобод:

1. Свобода комунікації індивідів;

2. Свобода ініціативи;

3. Свобода вільно здійснювати фінансові операції

Таким чином, промислове солідарне суспільство існує для індивідів та забезпечення їх свобод та волевиявлень. У військовому суспільстві творенню соціальної солідарності заважають примус, насильство, контроль та централізація управління з боку держави.

Ф. Тьоніс зазначав, що соціальна солідарність у суспільстві твориться лише за умови стороннього впливу з боку держави, соціум не має внутрішніх джерел консолідації. Тоді як для спільноти характерна апріорна соціальна солідарність, джерелом якої є "зв'язок життєвого розвитку від народження з волею індивідів". Відмінність спільноти і суспільства, за Ф. Тьонісом, - це відмінність органічної та механічної солідарності частин, що складають соціальне ціле [5, c.22].

Для визначення феномена солідарності необхідно проаналізувати взаємозв'язок між поняттями індивідуалізм та колективізм, як основних протиріч розвитку солідарного суспільства.

Головна тема у дослідженнях Е. Дюркгейма [2] - стосунки між індивідом та колективом. Дюркгейм розрізняє дві форми солідарності людей, що становлять суспільство: механічну й органічну. Механічна форма солідарності являє собою солідарність внаслідок схожості. У суспільстві, що ґрунтується на такій солідарності, індивіди та їх поведінка дуже ідентична одна до одної, вони мають одні цінності, почуття та традиції. Суспільство з механічною солідарністю є згуртованим, цілісним, неподільним, не диференційованим і має єдність у своїх думках та поглядах. Органічна форма солідарності має єдність лише завдяки диференціації індивідів, завдяки цій різниці між ними й досягаються згода та консенсус. В суспільстві з механічною солідарністю колективна свідомість є загальним почуттям, індивіди прагнуть мати спільність думок та цілковиту подібність, у суспільстві з органічною солідарністю переважає індивідуалізм над колективізмом, адже індивіди діють лише виключно у своїх інтересах та цілях.

П. Сорокін визначає поняття солідарності як позитивний модус взаємовідносин індивідів, що передбачає співзвучність установок та поведінки учасників, що взаємодіють, коли вони допомагають один одному в досягненні своїх цілей [11].

Т. Парсонс розглядає поняття солідарності у структурному функціоналізмі як головну умову стабільності та відтворення соціальної системи [3].

У феноменологічній соціології А. Шютца солідарність виступає апріорним, соціально зумовленим феноменом, а індивід виглядає не стільки актором і суб'єктом соціальної творчості, скільки реципієнтом готових символічних форм, які сприймаються ним без будь-якого критичного дискурсу [10].

У символічному інтеракціонізмі Г. Блумера соціальна солідарність - динамічний стан, що виникає в ході людської взаємодії [9].

У критичній соціальній теорії Ю. Хабермаса солідарність є основою орієнтованою на взаєморозуміння дії. Вона символічно структурує життєвий світ, в основі якого інтерсуб'єктивність відносин і соціальної дії, які стимулюють згоду і діалог [6].

За Дж. Александером підставами солідарності в сучасному суспільстві можуть бути тільки усвідомлені рефлексивні прагнення людей до можливо більш справедливого суспільства [8].

Виклад основного матеріалу. Проаналізувавши поняття солідарності та соціальної солідарності, можемо дати визначення феномена громадянської солідарності - це осмислений вибір громадян суспільного об'єднання та ідентифікація себе з ним, тобто спільність норм та цінностей, спільність переконань, відчуття єдності, однорідність, самоідентифікація себе саме з цим об'єднанням, активна діяльність на спільну користь заради самореалізації у цьому процесі.

Я розглядаю громадянську солідарність як поведінкову стратегію громадянського діалогу. Громадянський діалог - це форма соціальної взаємодії організацій громадянського суспільства на міжсекторному рівні: з органами влади, з бізнесом для реального впливу на поточну політику і прийнятті політичних рішень з метою підвищення ступеня їх легітимності, ефективності і підконтрольності за допомогою переговорів, круглих столів, протестів тощо.

Громадянська солідарність визначається, на мою думку, через:

культурну й мовну подібність;

громадянську ідентифікацію;

територіально-просторову ідентичність;

групові відчуття і лояльність;

рівність громадянських прав;

відчуття єдності.

Тобто, громадянська солідарність - це згуртування подібних культурних та мовних громад на основі рівності громадянських прав.

Протягом 1992-2010 рр., як свідчать дані соціологічного моніторингу [7], частка тих, хто вважає себе громадянином України, збільшилась від 45,6% до 51,2%. Таке зростання не може вважатись великим. На жаль, дані на 2013-2014 роки відсутні, але ми можемо припустити, що після подій, що відбулись 19-20 лютого та Євромайдан загалом, ідентифікція себе з громадянином України значним чином збільшилась. І це нам довели вибори президента України 25 травня 2014 року, бо явка була дуже високою задля збереження єдності України.

Згідно з опитуванням, проведеним у липні 2000 року Центром соціальних і маркетингових досліджень "СОЦИС" на замовлення Фонду держмайна України, помітні розходження між різними регіонами в оцінках своєї національної ідентичності. Жителі Західної та Центральної України ототожнюють себе з українцями, переважно вдома розмовляють українською мовою та є українцями за національністю. В східних та південних регіонах України переважають дещо інші настрої. Так, у АР Крим лише 18,82% відсотки населення є українцями за національністю, на відміну від західного регіону - 92,78%. Що стосується ототожнення себе з українцями, то західні, центральні, північно та південно - східні та південні регіони вважають себе громадянами України та ідентифікують себе з українцями. Натомість жителі східних регіонів та АР Крим тяжіють до радянської ідентифікації. Значна частка тих, хто ідентифікує себе з Росією чи СРСР.

Таким чином, національна ідентичність посилює вплив на громадянську солідарність суспільства та почуття гордості від своєї приналежності до нього. Так, згідно з соціологічним моніторингом, проведеним Інститутом Соціології НАН України, протягом 2002-2010 років, частка тих, хто пишається українським громадянством, зросла від 30,8 % до 38,3% [7]. Саме спільна ідентичність і є основою громадянської солідарності. Найбільш значущим фактом втрати почуття громадянської солідарності є зміна громадянства або набуття іншого.

Щодо приналежності до організацій громадянського суспільства чи рухів, то ідентифікація українців з громадянсько-активними гру пами населення дуже низька. Так, у 2011 році частка тих, хто не належить до жодної громадської організації чи руху, становила 87%, в той час як у 1994 році - 82,2% [7,c.22].

Таблиця 1. Довіра громадським організаціям %¹

Структура громадянської солідарності як поведінкової стратегії громадянського діалогу.

Ціннісний вимір громадянської солідарності залежить від рівня довіри громадян, саме почуття солідарності випливає з віри в те, що усі громадяни дотримуються однакових норм та цінностей.

Морально-ціннісний вимір громадянської солідарності використовується для об'єднання суспільства, для подолання кризи, економічної стабільності та піднесення, громадянського миру та єдності. До об'єднуючих цінностей громадянської солідарності ми включаємо поняття:

1. єдність;

2. консолідація;

3. злагода;

4. гармонія;

5. соборність. В умовах дослідження громадянської солідарності як поведінкової стратегії громадянського діалогу проблема довіри до влади стає однією з головних. Так як, саме органи місцевого самоврядування в умовах розвитку демократії стають об'єктом особливої уваги з боку громадськості. Високий рівень довіри до органів влади підвищує взаємодію державних структур і громадянського суспільства. Рівень довіри стає індикатором продуктивного громадянського діалогу між владою та організаціями громадянського суспільства і визначає ступінь громадянської солідарності.

Згідно з даними Європейського соціального дослідження, які оприлюднив фонд "Демократичні ініціативи" у прес-релізі до круглого столу в Інституті соціології НАНУ на тему: "Перспективи модернізації в Україні і тенденції змін суспільної свідомості", рівень довіри до органів влади низький. Серед 26 європейських країн Україна посідає останнє місце за показниками довіри до владних інститутів. У 2011 році довіра українців до парламенту становила 1.99 бала за 10-бальною шкалою (останнє місце серед 26 європейських країн).

У дослідженні, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" та Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова у 2013 році, довіра громадян України до Верховної Ради становить 16,3%, не довіряють їй - 76,8%; Президенту довіряють 25,8%, не довіряють 68,9%; Кабміну довіряють 22,3%, не довіряють - 71%. Не довіряють міліції (70%) та прокуратурі (63%).

У свою чергу, зросла довіра до недержавних інституцій: церкви (у травні 2013 р. їй довіряли 70%, не довіряли 20%); засобам масової інформації (у грудні 2005 довіряли 35%, у травні 2013 вже 58%), громадських організацій (у червні 2010 року їм довіряли 26%, у травні 2013 близько 38%) (див. табл.1).

Організації громадянського суспільства є суб'єктом громадянського діалогу та найбільш розповсюдженою формою солідаризації громадян. Громадянська солідарність являє собою спосіб зв'язку між владними інститутами та організаціями громадянського суспільства, її маркерами позначається громадянський діалог в системі "громадянин-держава". Отже, організації громадянського суспільства роблять спроби взяти на себе солідаризуючу функцію.

Що стосується іншого суб'єкта громадянського діалогу, а саме - органів державної влади, то з їх боку не спостерігається послідовної стратегії солідаризації суспільства. Солідаризація органів державної влади спостерігається лише під час виборів, а в інший період руйнує довіру людей у стабільне майбутнє.

Спираючись на вищевикладене, можемо стверджувати, що громадянська солідарність є поведінковою стратегією громадянського суспільства і продемонструємо її структуру у вигляді таблиці (див. табл.2).

Таблиця 2.

Отже, загальний погляд на громадянську солідарність як поведінкову стратегію громадянського діалогу, а саме на такі її складові, як національна самоідентифікація, ціннісно-моральна основа, довіра та актори реалізації даної стратегії, не надають багато оптимізму щодо перспективи утвердження солідарності в українському суспільстві і тому потребують напрямків зміцнення солідарної нації.

По-перше, необхідно створити освітні та виховні програми щодо формування національної ідентичності: посилити вивчення історії України та української мови, запровадити конкурси на найкращий твір "Я-громадянин України", підвищити рівень інформаційної культури.

По-друге, необхідно забезпечити принципи соціальної справедливості у всіх сферах життя та підвищити рівень культури українського населення у сфері політичних відносин, солідарності до старшого покоління, волонтерських програм, релігійної солідарності.

По-третє, необхідно зміцнити довіру всердині суспільства, а саме - до органів державної влади та організацій громадянського суспільства шляхом громадянського діалогу, інформування суспільства, прозорості влади, забезпечити участь організацій громадянського суспільства у контролі органів державної влади та органів самоврядування.

Список літератури