Ресурсний потенціал волонтерського руху українського суспільства: дослідницька розвідка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ресурсний потенціал волонтерського руху українського суспільства: дослідницька розвідка

В умовах посилення зовнішніх і внутрішніх викликів, які постали перед Україною та її громадянами, у ситуації загострення невизначеності й нестабільності суспільство відчуває гостру потребу в механізмі надання оперативних, виважених та адекватних відповідей для мінімізації ризиків і загроз, у способах вирішення пріоритетних проблем та оперативного реагування при їх виникненні. Події Революції гідності та військова агресія на Сході країни показали, що українські структури державного управління за багатьма напрямами продемонстрували низьку результативність, а в окремих випадках - навіть неспроможність розв'язати нагальні проблеми, які постали перед країною, регіонами та громадянами. Нині Україна опинилась в ситуації браку внутрішніх і зовнішніх ресурсів - людських, трудових, економічних, фінансових, особистіс - них тощо. Тому саме сьогодні надзвичайно актуалізується проблема мобілізації внутрішніх ресурсів країни та її регіонів для забезпечення самозахисту і соціальної безпеки.

Яскравим проявом мобілізації та залучення соціальних ресурсів громадянської участі і конструктивної самоорганізації активної частини населення, спрямованої на вирішення най - гостріших проблем сьогодення став розвиток волонтерської діяльності в Україні. Набутий досвід є надзвичайно цінним, з точки зору розвитку громадянського суспільства в Україні, а його дослідження та пошук шляхів подальшого використання - одне з головних завдань як науковців, так і представників системи державного управління.

Визначення шляхів ефективного використання соціальних ресурсів громадянського суспільства, в тому числі волонтерських організацій, потребує розробки відповідної стратегії залучення цих ресурсів для вирішення актуальних суспільних проблем, реалізація якої сприяла б розвитку громадянського суспільства та становленню демократії в Україні. Це потребує предметного дослідження та осмислення розвитку волонтерства в Україні протягом останніх двох років, його рушійних сил, мотивів, проблем і перспектив.

Таким чином, проблема полягає у наявності потреби у концептуальному осмисленні та подальшому дослідженні феномену розвитку волонтерського руху в Україні у 2013-2016 рр., виявленні його рушійних сил, специфіки, проблем і перспектив розвитку з метою подальшої мобілізації та залучення його соціальних ресурсів до процесів реформування українського суспільства. Певні кроки в цьому напрямі авторами вже зроблені: у попередніх публікаціях обґрунтовано теоретико-методологічний підхід до розробки механізмів залучення соціальних

ресурсів громадських об'єднань на основі поєднання теорії мобілізації ресурсів і соціокультур - ного підходу [1], а також запропоновано варіант виокремлення категорій та видів соціальних ресурсів громадських об'єднань та орієнтовний перелік показників для їх оцінки [2]. Ця стаття продовжує вирішення зазначеної проблеми та являє собою спробу використання попередніх теоретичних і методичних результатів з метою виявлення потенціалу мобілізації соціальних ресурсів у межах волонтерського руху в Україні.

Проблематика розвитку громадянського суспільства в Україні, зокрема волонтерства, досліджується досить давно і плідно. Так, особливості становлення громадянського суспільства в Україні розглядаються в працях вітчизняних соціологів О.М. Балакірєвої, М.О. Шульги, І.Е. Бекешкіної, Є.І. Головахи, О.С. Резніка, В.П. Степаненка та інших. У дослідженнях, які розкривають проблеми волонтерства в Україні, значним є внесок таких наукових установ, як Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України [3], Центр «Соціальний моніторинг», Український інститут соціальних досліджень ім. Олександра Яременка, відділ моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» [4], Інститут соціології НАН України (липень 2015 р.), Інститут соціальної та політичної психології НАПН України (жовтень 2015 р.) [5], Інститут економіки промисловості НАН України [1; 2] та Київський міжнародний інститут соціології (на замовлення видання «Дзеркало тижня»; грудень 2014 р.) [6]. Проте через велику швидкість соціальних процесів окремих фундаментальних досліджень бурхливого розвитку волонтерського руху в Україні за 2014-2015 рр. проведено не було.

Мета статті - оцінити існуючий мобілізаційний ресурсний потенціал волонтерського руху в Україні в контексті запропонованого у попередніх публікаціях теоретичного підходу до розробки механізмів залучення соціальних ресурсів громадських об'єднань [1] та відповідної класифікації соціальних ресурсів організацій громадянського суспільства та переліку показників для їх оцінювання [2].

З огляду на новизну використаного теоретичного підходу, проведене дослідження має, насамперед, розвідувальний характер. Його мета - по-перше, первинна апробація методики та інструментарію, запропонованих авторами в попередніх публікаціях, по-друге, попередня оцінка мобілізаційного потенціалу волонтерського руху в України з урахуванням системи внутрішніх і зовнішніх факторів, що на нього впливають.

Теоретична база дослідження являє собою поєднання теорії мобілізації ресурсів і соціо - культурного підходу. Доцільність такого поєднання ґрунтується, з одного боку, на наявності в теорії мобілізації ресурсів добре розвинутої класифікації соціальних ресурсів, а з іншого - на необхідності дослідити та врахувати соціокультурну специфіку українського суспільства, насамперед, ціннісно-мотиваційний аспект, для чого в нагоді стає соціокультурний підхід. Отже, він має бути методологічною основою використання та змістовного наповнення теорії мобілізації ресурсів, що дозволить з'ясувати стан і можливості їх залучення, визначити показники вимірювання, а також створить необхідні передумови для розробки та впровадження дієвих механізмів залучення соціальних ресурсів громадянського суспільства (в тому числі й волонтерських організацій та рухів) до процесів реформ і розвитку.

Теорія мобілізації ресурсів дозволяє проаналізувати процес залучення та ефективності використання основних видів ресурсів, необхідних для створення і функціонування громадського об'єднання, формування та поширення соціальних рухів. У рамках теорії мобілізації ресурсів розглядають п'ять основних видів ресурсів: моральні, культурні, соціально-організаційні, людські, матеріальні. Соціокультурна специфіка українського суспільства певним чином обмежує можливості застосування теорії мобілізації ресурсів щодо дослідження процесів соціальної самоорганізації в Україні, та вимагає певних змін у засадах цієї теорії: по-перше, необхідно

уточнити структуру й різновиди наявних у суспільстві ресурсів, по-друге, розглянути цю теорію в контексті методології соціокультурного підходу.

Основними категоріями ресурсів є:

Моральні ресурси. До їх категорії зазвичай включають такі характеристики громадських об'єднань, як легітимність (legitimacy), солідарну, доброзичливу (sympathetic) підтримку і популярність (celebrity).

Культурні ресурси. До них належать артефакти та культурні продукти, такі як концептуальні інструменти та спеціальні знання, технології їх розповсюдження та використання. Саме культурні ресурси визначатимуть способи залучення громадськості до вирішення нагальних проблем місцевого та регіонального рівнів, використання легітимних форм громадської активності, а також характер і способи взаємодії з населенням в інформаційному та медіа-просторі. Сьогодні в Україні відбувається стрімке збільшення досвіду громадської діяльності, нарощуються обсяги духовно-культурних ресурсів, використання яких при вирішенні завдань відновлення регіонів в умовах децентралізації дозволить значно підвищити ефективність відповідних заходів.

У контексті застосування соціокультурного підходу доцільно внести зміни до традиційної класифікації структури соціальних ресурсів теорії мобілізації ресурсів на засадах соціокультур - ного підходу: виокремити як окремі різновиди інформаційні та духовно-культурні ресурси громадських об'єднань. Останні за своїм змістом поєднують моральні та культурні ресурси і мають додаткові критерії визначення, що відповідає методологічним принципам соціокультурного підходу.

Соціально-організаційні ресурси. Вони набувають трьох основних форм: інфраструктури, соціальні мережі та організації, кожна з яких може бути різною мірою організаційно формалізована. Інфраструктури при цьому є соціально-організаційним еквівалентом суспільних благ (зокрема, поштова служба, дороги або Інтернет), які полегшують безперебійне функціонування повсякденного життя. До інфраструктури можна віднести ресурсні центри, а також фонди, що виконують функцію підтримки громадської активності та громадських об'єднань. На жаль, саме цей вид ресурсів є найбільш дефіцитним.

Людські ресурси. Дана категорія включає такі ресурси як праця, досвід, навички, експертні знання та лідерство. Їх особливістю є те, що вони є характеристиками конкретних осіб, а не соціальних організаційних структур чи культури в цілому. Кількість і якість людських ресурсів громадських організацій визначаються кількісним складом, досвідом, освітою, професіоналізмом, інтелектуальним і соціальним капіталом, людськими якостями керівництва та рядових членів.

Матеріальні ресурси. Дана категорія поєднує в собі те, що зазвичай називають фінансовим і фізичним капіталом: кошти, майно, офісні приміщення, обладнання та витратні матеріали. Можливості залучення матеріальних ресурсів часто залежать від обсягу та якості інших видів ресурсів, наприклад, репутації організації, особистості лідера, характеру навичок, якими володіють члени організації тощо.

Зазначену структуру основних видів соціальних ресурсів нами використано як базову схему для аналізу та дослідження стану соціальних ресурсів волонтерського руху в Україні. Цю структуру доповнено ціннісно-мотиваційною сферою, оскільки, з точки зору цілепокладання та ціле - досягнення, цінності та мотиви також можуть розглядатись у певному сенсі як ресурс, який сприяє або перешкоджає розвитку в обраному напрямі.

З метою апробації отриманих теоретичних і методичних результатів, первинної оцінки стану ресурсного потенціалу волонтерського руху нами в березні 2016 р. проведено 20 розвідува-льних інтерв'ю з волонтерами, насамперед з тими, які належать до керівного складу активно діючих волонтерських організацій, що допомагають і військовослужбовцям та їх сім'ям, і переселенцям, і уразливим верствам населення окупованих територій. Інтерв'ю проводились як безпосередньо з респондентами (за наявності такої можливості), так і у формі поштового опитування. Відбір проводився через участь у заходах, які проводилися волонтерськими організаціями, далі - методом снігової кулі. Практично всі відібрані експерти - люди, які стали волонтерами під час Революції гідності.

Ефективна мобілізація ресурсів волонтерських організацій в Україні можлива при наявності умов (внутрішнього і зовнішнього характеру) для залучення й ефективності використання основних видів ресурсів громадського об'єднання. За результатами опитування, виявлено основні потреби волонтерів у певних видах ресурсів. Так, найвищою затребуваністю волонтерських організацій стала потреба в нагромадженні соціально-організаційних ресурсів, що проявилась у запиті на співпрацю та підтримку з боку таких значущих і ресурсних суб'єктів суспільної взаємодії, як всеукраїнські та міжнародні фонди надання допомоги (16 виборів); бізнесові структури (15 виборів) та органи влади (13 виборів). Актуалізованою є потреба у фінансових (11 виборів) і кадрових ресурсах (10 виборів). Попередні результати дослідження показали відносно невисокий запит на розвиток духовно-культурних та інформаційних ресурсів. Так, понад половину опитаних засвідчили, що інтернет-ресурси, соціальні мережі не є дефіцитними видами ресурсів, які необхідно нарощувати (12 виборів). Близько половини експертів вважають, що в їхніх організаціях достатньо розвинутими є такі види ресурсів, як правова та політична грамотність, культура самозбереження членів організації (12 виборів), а також координація зусиль, згуртованість з іншими волонтерськими організаціями (10 виборів) (табл. 1).

волонтерство суспільство соціальний

Таблиця 1. Ресурсний потенціал волонтерських структур (запит і наявність різних видів ресурсів), кількість виборів *