Характеристика стану інвалідизації населення в Україні (зведені статистичні показники)

Размещено на http://allbest.ru

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка.

Характеристика стану інвалідизації населення в Україні (зведені статистичні показники)

Гаврилов Олексій, кандидат психологічних наук,

доцент, завідувач кафедри логопедії і спеціальних методик

Вступ

Актуальність дослідження. Однією з основних парадигм функціонування демократичного суспільства, яке в своїй основі сповідує ідеї гуманізму, милосердя, добросусідства - є ставлення до осіб, які не здатні адаптуватись до життя в соціальному середовищі внаслідок наявних у них фізичних або психічних недоліків, що сповільнюють, пошкоджують або викривлюють їхній розвиток. Оскільки в Україні одним з найголовніших завдань національної концепції реформування освіти є її демократизація і гуманізація то передбачається, що людина виступає як найвища цінність незалежно від наявних у неї порушень розвитку і держава повинна забезпечити розкриття її здібностей, можливостей, задоволення її освітніх потреб у доступній для кожної особистості формі і ступені.

Тривалий час в Україні відбуваються реформи освіти, в тому числі і спеціальної. Але необхідно відзначити, що якщо в системі організації навчально-виховного та корекційно-розвиткового, реабілітаційного та абілітаційного процесів в середовищі дітей різних вікових груп досягнуто значного прогресу, то організація допомоги і соціального супроводу таких осіб після закінчення спеціального закладу потребує значного удосконалення і навіть реорганізації.

Термінологія і визначення понять

Досить тривалий час в Україні осіб з інвалідністю розглядали як таких, що через втрату здоров'я певною мірою (повністю або частково) втратили працездатність. Відповідне трактування інвалідності відображало лише медичні й діагностичні підходи та ігнорувало недосконалість і недоліки оточуючого середовища, що цілком влаштовувало державних службовців.

Декларація про права інвалідів, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1975 році зазначено, що інвалід - це особа, яка має порушене здоров'я зі стійкими розладами функцій і не може самостійно повністю чи частково забезпечувати потреби нормального особистого та/або соціального життя з причин вад - вроджених або набутих - що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту.

Відповідно до закону України „Про реабілітацію інвалідів в Україні”, інвалід - це особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Інвалідність згідно з національним законодавством - це обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психічними, сенсорними, соціальними та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині інтегруватися в суспільство і брати участь у житті сім'ї та держави на тих самих умовах, що й інші члени суспільства внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Отже, на теперішній час поняття „інвалід” та „інвалідність” включають в себе не лише соціальний захист у вигляді надання пенсій та пільг, як це було до ратифікації Конвенції, а вказують на недосконалість оточення та наявність бар'єрів для нормальної життєдіяльності людей з інвалідністю. Таким чином змінюється політика щодо людей з інвалідністю в Україні на теперішній час вже орієнтується на необхідність усунення бар'єрів та здійснення активних заходів у цьому напрямку.

Інвалідність як соціальне явище притаманна кожній державі. На сьогодні рівень інвалідизації жителів планети сягає показника в понад мільярд осіб або 15 %. В Україні чисельність осіб з інвалідністю становить 2 788 226 осіб або 6,1 % від загальної чисельності населення нашої держави. Ці дані красномовно свідчать про гостроту та поширеність проблеми інвалідності [5].

Інвалідність повнолітніх осіб (від 18 років) в Україні встановлюється медико-соціальними експертними комісіями - МСЕК, а дітей віком від 0 до 18 років - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів - ЛКК.

Інвалідність і ступінь втрати здоров?я хворих медико-соціальними експертними комісіями визначається, виходячи з комплексної оцінки стану організму на підставі аналізу клініко-функціональних, соціально-побутових, професійно-трудових, психологічних даних з використанням класифікації основних видів порушень функції організму, основних критеріїв обмеження життєдіяльності, реабілітаційного потенціалу [1].

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем унаслідок втрати здоров'я особі, визнаній інвалідом, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

До основних видів порушення функцій організму людини, які визначаються медико-соціальною експертизою, відносяться:

· порушення психічних функцій (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мови, емоцій, волі);

· порушення сенсорних функцій (зору, слуху, нюху, дотику, больової, температурної та ін. видів чутливості);

· порушення статодинамічних функцій (голови, тулуба, кінцівок, рухливих функцій, статики, координації руху);

· порушення функції кровообігу, дихання, травлення, виділення, обміну речовин та енергії, внутрішньої секреції, імунітету тощо;

· мовні порушення (не обумовлені психічними розладами), порушення голосоутворення, форми мови - порушення усної (ринолалія, дизартрія, заїкання, алалія, афазія) та письмової (дисграфія, дислексія), вербальної та невербальної мови;

· порушення, які викликають спотворення (деформація обличчя, голови, тулуба, кінцівок, які призводять до зовнішнього спотворення, аномальні дефекти травного, сечовидільного, дихального трактів, порушення розмірів тулуба) [1].

Перша група інвалідності приписується особам, що мають стійкий і значно виражений розлад функцій організму, яке може бути викликане захворюванням, наслідком травми або дефектом розвитку. Внаслідок цього можуть бути в значній мірі порушені:

- здібність до самообслуговування, пересування, орієнтації в навколишньому просторі;

- здібність до спілкування і контроль над своїми діями.

Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров'я інваліда та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.

До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.

В першу чергу до підгрупи А відносяться: психічні розлади зі стійкими значно вираженими психопатологічними синдромами (деменція; олігофренія: ідіотія, імбецильність; слабоумство внаслідок шизофренії та епілепсії); хвороби центральної та периферичної нервової системи з прогресуючим перебігом та наслідки травм нервової системи із незворотними, значно вираженими порушеннями рухових, мовних та зорових функцій (тетра- або триплегія, виражена атаксія, виражений аміостатичний та гіперкінетичний синдроми з неможливістю стояння та ходи, верхня або нижня параплегія в поєднанні з вираженим порушенням тазових органів, виражені бульбарні порушення з тотальною афазією, повною сліпотою або концентричним звуженням полів зору до 10⁰ від точки фіксації на обидва ока).

До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Це такі діагнози: вобічний анофтальм (відсутність очей, уроджені рудиментарні очні яблука); сліпота (гострота зору з переносною корекцією менше 0,05 або концентричне звуження поля зору до 10⁰ від точки фіксації) на обидва ока в результаті стійких незворотних змін; хвороби центральної та периферичної нервової системи з прогресуючим перебігом і наслідки травм та інших уражень нервової системи з незворотними значно вираженими порушеннями рухових, мовних та зорових функцій (верхня або нижня параплегія, геміплегія, тотальна афазія, повна сліпота тощо); психічні захворювання: люцидна кататонія, яка триває більше ніж 1 рік, слабоумство внаслідок епілепсії з частими (15 і більше на місяць) епіднападами.

До другої групи інвалідності відносяться ті особи, у яких є стійкий виражений розлад функцій організму унаслідок хвороби, травмуючих дефектів розвитку. Порушення здоров'я веде до обмеження можливостей навчання і трудової діяльності, самообслуговування. Для дорослих встановлення другої групи інвалідності у зв'язку з утрудненнями в навчанні передбачається в тих випадках, коли ці утруднення пов'язані з деякими іншими обмеженнями життєдіяльності, пересування. Для дітей таке поєднання не потрібне.

Третя група інвалідності дається в тому випадку, якщо в результаті захворювань, травм або дефектів розвитку має місце стійкий, але трохи або помірно виражений розлад функцій організму, що веде до деякого обмеження життєдіяльності.

Інваліди другої і третьої груп можуть навчатися і трудитися. Для дітей і підлітків з відхиленнями в розвитку, що мають в перспективі обмеження працездатності, профорієнтаційна і профконсультаційна робота починається ще в період навчання в школі, не дивлячись на залежність змісту і методу профорієнтаційної роботи від характеру і ступеня тяжкості порушення. Існують загальні закономірності в організації такої роботи.

Особам у віці до 18 років ЛКК лікувально-профілактичних закладів встановлюється категорія „дитина-інвалід”, а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров'я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія „дитина-інвалід” підгрупи А.

Причинами інвалідності є загальне захворювання, інвалідність з дитинства, нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я), професійне захворювання, поранення, контузії, каліцтва, захворювання.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 передбачає, що особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання інваліда, а також інвалідам, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку. З вищезазначеного переліку лише остання підстава беззаперечно застосовується медико-соціальними експертними комісіями для встановлення інвалідності по життєво. Це породжує невдоволення багатьох інвалідів, які, не знаючи вищезазначених правових положень щодо порядку та підстав проходження переогляду, змушені впродовж багатьох років проходити його ще і ще раз [3].

У “Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів”, схваленої Кабінетом Міністрів України постановою № 1545 від 12.10.2000 р. зазначалось, що згідно з державними статистичними даними дитяча інвалідність, навіть на фоні зниження дитячої народжуваності, за період з 1994 по 1998 рр. зросла на 25,4% - з 130 194 дітей у 1994 до 152 210 дітей відповідно у 1998 році. Головні чинники дитячої інвалідності - органічні ураження нервової системи, хвороби сенсорних органів, психічні розлади та вроджені вади розвитку [2].

Характеристика стану інвалідизації населення в Україні

Як вже зазначалось раніше, станом на 1 січня 2013 р. чисельність осіб з інвалідністю становила 2 788 226 осіб або 6,1 % від загальної чисельності населення, проти 5,3 % у 2006 році. Таким чином, чисельність інвалідів станом на 1 січня 2013 р. на 293,0 тис. осіб більше порівняно з чисельністю інвалідів станом на відповідну дату 2006 р. (рис. 1). У загальній чисельності інвалідів в Україні за станом на 1 січня 2013 р. питома вага осіб, які мають І групу інвалідності, становила 10,7 % (298,2 тис. осіб), ІІ групу - 37,8 % (1 054,4 тис. осіб), ІІІ групу - 45,5% (1 268,5 тис. осіб) [5].

У 2014 році в Україні зареєстровано 151 125 дітей-інвалідів у віці до 18 років (показник 198,5 на 10 тис. дитячого населення)(у 2013-му - 168 280, Рис.1

Рис. 1. Динаміка загальної чисельності інвалідів в Україні станом на початок 2006 - 2013 рр. (за даними Мінсоцполітики)

показник 210,1 на 10 тис. дитячого населення), що становить близько 2,0% від усього дитячого населення країни, у тому числі 16 250 дітей, які вперше стали інвалідами протягом 2014 року (показник 21,3 на 10 тис. дитячого населення (у 2013-му - 18 292, показник 22,8 на 10 тис. дитячого населення). адаптація гуманізація інвалід соціальний

Причинна структура первинної інвалідності у дітей останні 10 років залишається стабільною:

· на І місці - вроджені аномалії, деформації та хромосомні порушення - 31,0% у 2014 році (30,4% - у 2013-му; 22,9% - у 2005-му);

· на ІІ місці - хвороби нервової системи - 17,1% у 2014 році (17,6% - у 2013-му; 20,4% - у 2005-му);

· на ІІІ місці - розлади психіки й поведінки - 13,9% у 2014 році (13,9% - у 2013-му; 16,6% - у 2005-му).

У віковій структурі дітей-інвалідів у 2014 році основну групу, як і в попередні роки, становлять діти шкільного віку від 7 до 14 років - 51,0% (у 2013-му - 49,8%), на другому місці - діти віком від 15 до 17 років - 21,6% (у 2013-му - 22,6%), на третьому - діти від 3 до 6 років - 20,2% (у 2013-му - 20,2%) [4].

В цілому по Україні і по відповідних областях розподіл інвалідів можна подивитись на таблиці 1 [5]. У таблиці 2 наведено кількість інвалідів відповідної групи по регіонах України та відповідно чисельність дітей-інвалідів до 18 років. В загальному частка дітей-інвалідів становить 0,6 % або 167,1 тис. осіб [5]. У Державні доповіді про станощеінвалідв в Україні за 2013 рік зазначається, що станом на 1 січня 2013 р. найбільше інвалідів І групи зосереджувалося в Донецькій, Львівській та Одеській областях - 8,8 %, 5,8 %, 5,6 % від загальної чисельності інвалідів І групи в Україні в цілому; найменша їх чисельність мешкала в м. Севастополі, Чернівецькій, Херсонській та Кіровоградській областях - 0,7 %, 1,6 %, 1,8 % та 1,8 %, що кореспондується з чисельністю населення цих регіонів (таблиця 3).

Таблиця 1

Динаміка чисельності інвалідів за регіонами України станом на 1 січня 2006 року - 1 січня 2013 року(за даними Держстат та Мінсоцполітики) (осіб)

Назва регіону	2006	2007	2008*	2009*	2010*	2011*	2012	2013
Україна	2 495 241	2 449 489	2 646 599	2 656 839	2 639 001	2 709 982	2 777 511	2 788 226
АР Крим	116 337	116 927	125 455	122 623	122 543	124 990	126 409	126 683
Вінницька	103 765	100 121	110 126	110 071	109 370	111 472	114 744	115 063
Волинська	66 439	65 099	72 297	74 110	74 284	75 152	76 017	76 285
Дніпропетровська	157 795	154 152	166 114	163 955	164 002	166 817	168 803	167 625
Донецька	239 706	242 056	258 333	257 141	259 281	262 617	267 794	266 135
Житомирська	85 852	82 581	88 990	91 885	91 135	94 675	98 410	98 301
Закарпатська	54 989	53 997	60 597	62 088	63 204	65 354	67 421	68 600
Запорізька	89 499	87 180	93 241	93 602	93 197	95 016	98 314	98 802
Івано-Франківська	77 842	77 417	86 685	86 768	88 359	90 415	92 046	92 695
Київська	93 106	92 708	100 007	100 264	101 795	104 592	108 605	109 931
Кіровоградська	52 535	50 157	54 217	54 579	54 293	54 926	56 228	56 555
Луганська	109 509	107 672	116 424	116 047	111 645	115 851	118 421	117 693
Львівська	153 149	152 635	165 247	168 902	169 899	176 719	182 849	186 303
Миколаївська	59 531	57 085	62 514	63 052	62 189	63 646	65 183	65 037
Одеська	129 013	127 907	136 528	141 143	138 709	143 429	146 947	149 297
Полтавська	80 780	77 568	82 701	82 938	82 442	84 358	87 928	88 460
Рівненська	62 106	60 859	66 396	66 311	66 565	68 422	71 283	71 479
Сумська	62 469	58 193	62 182	60 934	59 706	60 177	60 554	60 256
Тернопільська	50 962	50 009	56 001	57 049	57 575	59 177	61 215	61 663
Харківська	145 397	140 285	148 642	147 803	145 518	147 428	150 345	149 945
Херсонська	50 074	47 510	51 958	50 967	50 103	50 921	51 474	51 260
Хмельницька	91 174	90 933	104 691	107 111	106 490	110 695	114 650	116 368
Черкаська	83 525	80 600	86 756	87 124	86 287	89 270	93 216	95 146
Чернівецька	40 743	39 313	44 523	44 549	45 714	47 275	48 946	49 765
Чернігівська	81 842	78 063	81 955	81 713	79 144	80 728	82 115	81 156
м. Київ	140 624	141 920	146 439	146 323	138 741	147 391	148 487	148 646
м. Севастополь	16 478	16 542	17 580	17 787	16 811	18 469	19 107	19 077

* Дані про загальну чисельність інвалідів формуються на підставі відомостей про отримувачів пенсій та допомог, що виплачуються замість пенсій. До 2012 року здійснювався пошук джерела, яке б давало точні дані про чисельність інвалідів. Коливання чисельності інвалідів у попередні роки, починаючи з 2004 року, пов'язано з міграцією інвалідів з органів пенсійного фонду до органів соціального захисту населення у зв'язку з призначенням їм державних соціальних допомог відповідно до Законів України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” та „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”. За останньою інформацією МОЗ дані про чисельність інвалідів МОЗ зможе надавати після створення реєстру пацієнтів.

Таблиця 2. Інформація про чисельність інвалідів,які знаходяться на обліку в органах Пенсійного фонду України,в розрізі груп інвалідностіта дітей-інвалідів до 18 років станом на 1 січня 2013 року

№ п/п	Назва регіону	Чисельність всього	у тому числі:
			інваліди:	діти-інваліди до 18 років
			І групи	ІI групи	ІII групи
1	2	3	4	5	6	7
1	Республіка Крим	112 269	10 958	55 659	45 174	478
2	Вінницька	101 620	12 187	33 957	54 864	612
3	Волинська	65 820	7 205	27 023	31 271	321
4	Дніпропетровська	145 205	12 966	51 612	79 321	1 306
5	Донецька	237 185	20 425	80 661	134 497	1 602
6	Житомирська	86 551	12 142	37 214	36 717	478
7	Закарпатська	55 043	4 222	20 886	29 548	387
8	Запорізька	86 886	8 909	34 265	43 025	687
9	Івано-Франківська	78 032	6 019	31 430	40 101	482
10	Київська	96 661	9 578	49 685	36 495	903
11	Кіровоградська	48 813	4 242	18 566	25 615	390
12	Луганська	102 668	9 920	42 174	49 853	721
13	Львівська	162 151	12 866	50 863	97 655	767
14	Миколаївська	55 616	5 200	19 722	30 339	355
15	Одеська	129 973	13 541	68 543	47 241	648
16	Полтавська	78 267	8 190	33 665	35 937	475
17	Рівненська	59 975	4 836	21 440	33 286	413
18	Сумська	53 494	6 649	20 873	25 557	415
19	Тернопільська	51 619	5 365	18 788	27 206	260
20	Харківська	134 013	10 223	61 666	61 285	839
21	Херсонська	43 360	3 948	15 224	23 915	273
22	Хмельницька	104 660	11 348	39 724	53 085	503
23	Черкаська	85 713	9 382	34 008	41 844	479
24	Чернівецька	41 173	3 510	16 417	20 955	291
25	Чернігівська	72 526	10 987	29 432	31 789	318
26	м. Київ	134 345	13 780	72 762	46 436	1 367
27	м. Севастополь	17 035	1 766	8 874	6 272	123
	Всього	2 440 673	240 364	995 133	1 189 283	15 893

Таблиця 3 Відсоткове співвідношення інвалідів І групи по регіонах на 1 січня 2013 р. (за даними Мінсоцполітики)

	Назва регіону	Інваліди І групи (у %)
		до 2,0	2,1 - 3,0	3,1 - 4,0	4,1 - 5,0	понад 5,0
1	2	3	4	5	6	7
1	м. Севастополь	+
2	Чернівецька	+
3	Херсонська	+
4	Кіровоградська	+
5	Закарпатська		+
6	Івано-Франківська		+
7	Рівненська		+
8	Сумська		+
9	Тернопільська		+
10	Миколаївська		+
11	Волинська			+
12	Київська			+
13	Черкаська			+
14	Полтавська			+
15	Запорізька			+
16	Республіка Крим				+
17	Вінницька				+
18	Житомирська				+
19	Хмельницька				+
20	Чернігівська				+
21	Харківська				+
22	Луганська				+
23	Дніпропетровська					+
24	Донецька					+
25	Львівська					+
26	Одеська					+
27	м. Київ					+

Міжрегіональна диспропорція за абсолютною чисельністю осіб з інвалідністю І групи за станом на цю ж дату 2013 р. становила 12,9 рази (від 2 039 осіб з інвалідністю І групи у м. Севастополі до 26 271 осіб у Донецькій області) [5].

Щодо інвалідів ІІ групи, то станом на 1 січня 2013 р. найбільша їх чисельність в Донецькій області, м. Києві, Одеській області - 8,1 %, 7,1 %, 7,0 %, найменша - у м. Севастополі, Херсонській та Чернівецькій областях - 0,9 %, 1,6 %, 1,7 % (таблиця 4).

Варіація чисельності осіб з інвалідністю ІІ групи серед регіонів України у 2013 р. коливалася в межах від 9 244 інвалідів ІІ групи у м. Севастополі до 85 292 інвалідів ІІ групи у Донецькій області, а перебільшення становило 9,2 рази [5].

Таблиця 4 Відсоткове співвідношення інвалідів ІІ групи по регіонах на 1 січня 2013 р. (за даними Мінсоцполітики)

	Назва регіону	Інваліди І групи (у %)
		до 2,0	2,1 - 3,0	3,1 - 4,0	4,1 - 5,0	5,0 - 6,0	понад 6,0
1	2	3	4	5	6	7	8
1	м. Севастополь	+
2	Чернівецька	+
3	Тернопільська	+
4	Миколаївська	+
5	Кіровоградська	+
6	Херсонська	+
7	Закарпатська		+
8	Волинська		+
9	Рівненська		+
10	Чернігівська		+
11	Сумська		+
12	Івано-Франківська			+
13	Вінницька			+
14	Житомирська			+
15	Хмельницька			+
16	Черкаська			+
17	Полтавська			+
18	Запорізька			+
19	Київська				+
20	Луганська				+
21	Дніпропетровська					+
22	Республіка Крим					+
23	Харківська						+
24	Донецька						+
25	Львівська						+
26	Одеська						+
27	м. Київ						+

Відповідно до даних Мінсоцполітики, станом на 1 січня 2013 р. у Донецькій, Львівській та Дніпропетровській областях мешкало найбільше інвалідів ІІІ групи порівняно з іншими регіонами України - 11,1 %, 8,2 %, 6,6 % від загальної чисельності інвалідів ІІІ групи. Найменша їх чисельність зареєстрована в м. Севастополі, Чернівецькій та Херсонській областях - 0,5 %, 1,8 %, 2,0 % (таблиця 5).

Таблиця 5 Відсоткове співвідношення інвалідів І групи по регіонах на 1 січня 2013 р. (за даними Мінсоцполітики)

	Назва регіону	Інваліди І групи (у %)
		до 2,0	2,1 - 3,0	3,1 - 4,0	4,1 - 5,0	понад 5,0
1	2	3	4	5	6	7
1	м. Севастополь	+
2	Чернівецька	+
3	Херсонська	+
4	Закарпатська		+
5	Тернопільська		+
6	Рівненська		+
7	Волинська		+
8	Чернігівська		+
9	Сумська		+
10	Полтавська		+
11	Кіровоградська		+
12	Миколаївська		+
13	Івано-Франківська			+
14	Київська			+
15	Житомирська			+
16	Черкаська			+
17	Запорізька			+
18	Республіка Крим			+
19	м. Київ			+
20	Хмельницька				+
21	Вінницька				+
22	Одеська				+
23	Луганська				+
24	Харківська					+
25	Дніпропетровська					+
26	Донецька					+
27	Львівська					+

Диференціація між максимальною (у Донецькій обл.- 140 469 осіб) та мінімальною (у м. Севастополь - 6 653 осіб відповідно) чисельністю інвалідів ІІІ групи за регіонами становила 21,1 рази [5]. Слід зазначити, що станом на 1 січня 2013 р. відповідно до даних Мінсоцполітики такі регіони, як Донецька, Дніпропетровська та Львівська області концентрують найбільшу чисельність дітей-інвалідів віком до 18 років - 8,4 %, 6,9 % та 6,2%; найменшу - м. Севастополь, Херсонська та Сумська області - 0,7 %, 2,0 %, 2,1 % від загальної чисельності дітей-інвалідів віком до 18 років в Україні (таблиця 6).

Таблиця 6

Відсоткове співвідношення дітей-інвалідів віком до 18 років по регіонах на 1 січня 2013 р. (за даними Мінсоцполітики)

	Назва регіону	Інваліди І групи (у %)
		до 3,0	3,1 - 4,0	4,1 - 5,0	5,1 - 6,0	понад 6,0
1	2	3	4	5	6	7
1	Чернівецька	+
2	Тернопільська	+
3	Чернігівська	+
4	Сумська	+
5	Полтавська	+
6	Черкаська	+
7	Кіровоградська	+
8	Миколаївська	+
9	Херсонська	+
10	м. Севастополь	+
11	Закарпатська		+
12	Рівненська		+
13	Волинська		+
14	Івано-Франківська		+
15	Хмельницька		+
16	Житомирська		+
17	Вінницька		+
18	Запорізька		+
19	Республіка Крим		+
20	Київська			+
21	Одеська			+
22	Луганська			+
23	м. Київ				+
24	Харківська				+
25	Дніпропетровська					+
26	Донецька					+
27	Львівська					+

Станом на 1 січня 2013 р. у абсолютному вираженні максимум серед регіонів України становив 14 103 дітей-інвалідів для Донецької області, а мінімум - 1 141 дітей-інвалідів, у м. Севастополі. Таким чином, міжрегіональна диспропорція за рівнем дитячої інвалідності становить 12,4 рази [5]. За період 2006 - 2011 рр. спостерігалося зменшення чисельності населення, визнаного інвалідами вперше, з 194,0 тис. осіб у 2006 році, 203,0 тис. осіб - у 2007 році, 184,0 тис. осіб - у 2008 році, 175,4 тис. осіб - у 2009 році, 173,5 тис. осіб - у 2010 році, до 176,2 тис. осіб - у 2011 році, або на 6,4 %. Серед осіб, яких уперше визнано інвалідами, у 2011 р. більшість - 139,6 тис. осіб, або 79,3 %, - становили особи працездатного віку.

Із загальної чисельності вперше визнаних інвалідами у 2011 р. 120,6 тис. осіб, або 68,4 %, мешкали у містах, 55,6 тис. осіб, або 31,6 %, - у сільській місцевості. Із загальної чисельності вперше визнаних інвалідами 5,3 тис. осіб, або 2,9 %, - інваліди внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС). Слід також зазначити, що рівень первинної інвалідності населення внаслідок аварії на ЧАЕС має тенденцію до збільшення навіть всупереч тому, що з часів аварії минуло вже понад 25 років, протягом яких було вжито велику кількість заходів щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, особливо щодо зниження рівня захворюваності та показників інвалідності. Протягом 2006 - 2011 рр., спостерігалась тенденція до переважання серед уперше визнаних інвалідами осіб працездатного віку над чисельністю осіб у віці, старшому за працездатний. Висока чисельність осіб у працездатному віці серед осіб, уперше визнаних інвалідами, призводить до втрати трудового потенціалу населення країни.

Отже, за сучасних негативних тенденцій демографічного розвитку, актуальною та вкрай необхідною є розробка на державному рівні комплексу заходів не тільки щодо скорочення рівня первинної інвалідності населення (необхідних заходів первинної профілактики інвалідизації працездатного населення), але й щодо сприяння залученню якомога більшої частки інвалідів працездатного віку до зайнятості в доступних їм за станом здоров'я умовах праці.

Аналіз показників первинної інвалідності серед дорослого населення в регіональному розрізі свідчить про їх значну варіабельність. Так, у 2011 р. значно вищий за середній в Україні (47 осіб) показник первинної інвалідності дорослого населення мав місце в Вінницькій та Чернігівській областях, м. Севастополі, Рівненській, Житомирській, Полтавській, Львівській областях та - 58, 55, 54, 54, 54, 53 та 53 особи відповідно (таблиця 7).

Таблиця 7

Кількість вперше визнаних інвалідами серед дорослого населення по регіонах на 2011 р. (за даними Держстату)

	Назва регіону	Інваліди І групи (у %)
		До 45	46 - 50	51 - 55	понад 55
1	2	4	5	6	7
1	Закарпатська	43
2	Івано-Франківська	42
3	Чернівецька	45
4	Сумська	39
5	Харківська	40
6	Дніпропетровська	42
7	Донецька	45
8	Херсонська	41
9	Республіка Крим	44
10	м. Київ	44
11	Волинська		46
12	Тернопільська		46
13	Хмельницька		46
14	Одеська		46
15	Кіровоградська		46
16	Черкаська		47
17	Луганська		47
18	Миколаївська		50
19	Львівська			53
20	Рівненська			54
21	Житомирська			54
22	Київська			52
23	Чернігівська			55
24	Полтавська			53
25	м. Севастополь			54
26	Запорізька			52
27	Вінницька

Подобные документы

• Соціальна допомога людям з обмеженою дієздатністю

  Сутність соціального проектування. Аналіз моделей інвалідності. Перспективи працевлаштування інвалідів з інтелектуальною недостатністю, організація соціально-педагогічної і психологічної допомоги. Програма розв’язання проблем інвалідності в Україні.
  
  курсовая работа [48,4 K], добавлен 07.06.2011
  

• Соціальна політика

  Стан соціального захисту економічно активного населення та нагальні проблеми, що потребують вирішення. Правові засади й основні складові соціального захисту інвалідів в Україні. Прожитковий мінімум як основа соціальних гарантій доходів населення.
  
  контрольная работа [35,4 K], добавлен 23.04.2008
  

• Соціальна система в Німеччині

  Соціальна політика як специфічна функція держави, її сутність. Встановлення соціальної системи захисту населення у Німеччині, основні напрями. Закони та принципи системи, на яких базується соціальна держава, види страхових послуг і порядок їх надання.
  
  реферат [29,9 K], добавлен 07.02.2011
  

• Стратифікаційні процеси у сучасному українському суспільстві

  Сутність соціальної стратифікації, основні категорії та системні характеристики. Теорія соціальної стратифікації та її критерії. Процеси трансформації структури населення та дослідження соціально-стратифікаційного виміру українського суспільства.
  
  дипломная работа [140,2 K], добавлен 23.09.2012
  

• Історія фахової соціальної роботи в Україні

  Організація соціальної роботи в Україні на початку XX ст. на професійних засадах: британська й американська моделі. Українська соціальна робота в радянській системі. Соціальна робота як самостійна профдіяльність. Сучасні умови соціальної роботи.
  
  реферат [20,1 K], добавлен 18.08.2008
  

• Соціальна стратифікація. Причини соціальної стратифікації в Україні

  Основні стратифікаційні системи. Диференціація сукупності людей на класи в ієрархічному ранзі. Традиційне стратифікаційне суспільство на прикладі стародавньої Індії. Уявлення про рівень життя суспільства. Соціальна стратифікація в наші дні в Україні.
  
  курсовая работа [34,1 K], добавлен 04.06.2011
  

• Шляхи формування громадянського суспільства в Україні

  Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства, особливості його становлення та формування в Україні. Порівняння конституційно-правових актів органів державної влади України та країн світу. Аналіз проблеми консолідації українського суспільства.
  
  магистерская работа [120,5 K], добавлен 24.05.2010
  

• Освіта як соціокультурний феномен

  Характеристика соціологічних методів дослідження (аналіз документів, спостереження, опитування, анкетування, експеримент), функцій (навчання, виховання), завдань та напрямків розвитку (демократизація, гуманізація) системи освіти як соціального інституту.
  
  реферат [43,1 K], добавлен 26.05.2010
  

• Соціально-демографічна ситуація в Україні

  Сучасний стан соціально-демографічної ситуації в Україні. Умови та чинники розміщення населення України. Фактори впливу на соціально-демографічну ситуацію в Україні. Основні напрямки державної політики щодо вирішення соціально-демографічної ситуації.
  
  реферат [43,4 K], добавлен 07.01.2012
  

• Суспільство як соціальна система

  Дослідження суспільства як конкретного типа соціальної системи і певної форми соціальних стосунків. Теорія соціальної стратифікації і аналіз відмінних рис сучасного суспільства. Соціальна взаємодія і соціальна структура суспільства: види і елементи.
  
  творческая работа [913,9 K], добавлен 26.07.2011
  

• Допомога соціального працівника

  Традиційним для української культури є етичне, гуманне, милосердне, толерантне ставлення до людей, які потребують особливої уваги внаслідок інвалідності або відхилень у фізичному чи розумовому розвитку.
  
  реферат [20,1 K], добавлен 23.03.2005
  

• Демографічна ситуація в Україні та шляхи її покращення

  Аналіз демографічної ситуації в Україні. Проблеми розміщення населення країни. Причини демографічної кризи. Характеристика факторів, що впливають на демографічну ситуацію: природний та механічний рух населення, економічне забезпечення охорони здоров’я.
  
  курсовая работа [416,0 K], добавлен 16.01.2011
  

• Доходи та рівень життя населення. Особливості формування в Україні

  Розгляд рівня життя населення як соціально-економічного поняття. Визначення основних показників купівельної спроможності, добробуту суспільства. Структура доходів населення України, темпи їх приросту. Дослідження проблеми зайнятості і соціальних виплат.
  
  презентация [1,4 M], добавлен 24.11.2015
  

• Соціальна політика держави та її реалізація

  Дослідження етапів становлення та розвитку системи соціального страхування, та особливостей її нормативно-правового забезпечення. Аналіз сучасного стану системи соціального захисту та пенсійного забезпечення в Україні та їх фіскального забезпечення.
  
  курсовая работа [728,5 K], добавлен 23.03.2016
  

• Проблема формування середнього класу в Україні

  Поняття, структура і загальна характеристика середнього класу як соціальної групи суспільства, що має стійкі доходи, достатні для задоволення широкого круга матеріальних проблем. Сучасні проблеми визначення і формування середнього класу в Україні.
  
  реферат [30,9 K], добавлен 15.08.2014
  

• Соціальна дискримінація жінок

  Соціальна дискримінація жінок означає обмеження або позбавлення прав по ознаці статі у всіх сферах життя суспільства: трудовій, соціально-економічній, політичній, духовній, сімейно-побутовій. Основні напрямки соціальної дискримінації жінок в Україні.
  
  реферат [18,1 K], добавлен 27.03.2008
  

• Аналіз стану соціальної політики в Україні

  Доходи населення. Структура доходів населення. Заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат. Питання охорони праці. Пенсийне забеспечення. Зайнятисть населення та стан на ринку праці. Соціальний захист населення.
  
  курсовая работа [92,5 K], добавлен 26.04.2002
  

• Демографічна ситуація в Україні

  Демографічна політика України. Громадянство, національний склад населення. Всеукраїнський перепис населення. Густота розміщення населення територією країни. Статевий й віковий склад. Сучасні тенденції. Демографічна ситуація в Україні поліпшується.
  
  реферат [22,3 K], добавлен 02.02.2008
  

• Демографічна ситуація в Україні з 2000 по 2008 рік

  Аналіз демографічної ситуації в Україні та по областях. Темпи приросту населення, зумовлені міграцією; істотні відмінності густоти в географічному розміщенні. Причини скорочення кількості населення, вплив екології на захворюваність та рівень смертності.
  
  реферат [33,3 K], добавлен 13.11.2010
  

• Основні завдання та напрями соціальної політики в Україні

  Розкриття особливостей соціальної політики в Україні, її основних напрямів та пріоритетів. Державна політика зайнятості працездатного населення. Соціальний захист та допомога населенню. Державне регулювання доходів. Мінімальний споживчий бюджет.
  
  контрольная работа [115,5 K], добавлен 02.08.2015
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам