Глобалізація і безпека соціально-економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І БЕЗПЕКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ



ВСТУП

глобалізація соціальний економічний демографічний

В теперішній час глобалізація є невід'ємним процесом, що відбувається у світовій економіці, однією з найбільш впливових сил, що визначають подальший розвиток та безпеку людства. Вона впливає на безпеку всіх країн та має багатоаспектний характер, що проявляється в економічній, соціальній та екологічній сферах.

Глобалізація зачіпає виробництво товарів та послуг, використання природних і трудових ресурсів, інвестицій в фізичний і людський капітал та їх переміщення з одних країн в інші. Це тим чи іншим чином визначає економічний розвиток, соціальне становище та екологічні наслідки для суспільства. “Початок третього тисячоліття абсолютно по-новому змушує замислитися людину і суспільство над корінними проблемами свого існування. ХХ ст. залишилося в людській колективній пам'яті трагічною, переломною епохою, “моментом істини” для більшості тих ідей, проектів і смислів, якими жила культура на протязі, як мінімум, всієї християнської ери. Те, що здавалося великим, вічним, абсолютним, нескінченним, було повалено зі своїх п'єдесталів. Істина, Розум, Буття були відверто висміяні, а філософська сакральність та інтелектуальна обраність перетворені в гротескні маски самої ж людини, яку ще не покинуло бажання символічного облаштування свого світу” [3, с. 418].

Все це впливає на ефективність виробництва, конкурентоспроможність та інші сфери господарських відносин, що визначає ступінь економічної безпеки як на транснаціональному, національному, так і мікрорівнях.



РОЗДІЛ 1. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ШЛЯХ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА

1.1. Сутність, причини та ознаки процесу глобалізації

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які суттєво впливають на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація (від англ. "globe" - земна куля) - складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби.

Існують такі визначення:

Глобалізація - тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв'язання глобальних проблем людства.

Глобалізація - складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв'язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.

Глобалізація - процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей, тощо

Причини формування глобалізаційних процесів

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв'язки (зниження витрат на трансакції);

- загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людства.

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

Глобалізація проявляється у широкому проникненні компаній в економіку зарубіжних країн за допомогою експорту, а за допомогою іноземних інвестицій у відкриття заводів з виробництва комплектуючих виробів, виробничих підприємств або дочірніх фірм зі збуту продукції. Таким чином компанії одержують додаткові можливості для збуту, який стримується через недостатні розміри внутрішнього ринку окремої країни. Цим вони зменшують свою залежність від єдиного внутрішнього ринку при отриманні прибутку.

Глобалізація в сучасному вигляді стала можливою і набула додаткової активності завдяки інвестиціям на фінансових ринках. Наприклад, вона дає змогу інвесторам, скажімо в Лондоні, купити акції або цінні папери безпосередньо в японських брокерів у Токіо, не звертаючись до посередників.

Протягом останніх десятиліть глобалізація розвивається дуже стрімко і починає переростати у всепоглинаючий процес, структуризація якого дана українськими вченими Д. Г. Білорусом, Д. Г. Лук'яненком, А. М. Поручником і представлена на рис 1.1.

Рис.1.1. Структуризація глобалізаційного процесу



1.2 Основні типи та рівні глобалізації

В теорії та на практиці не існує точного визначення типів або видів глобалізації. Види глобалізації залежать від сфері, в якій вона спостерігається. На нашу думку, серед багатьох існуючих варіантів типів глобалізації найбільш доречним є наступні:

- фінансово-економічна;

- технологічна;

- політична;

- культурна;

- інформаційна;

- етнополітична.

Фінансово-економічна глобалізація призводить до розвитку в усьому світі ринкової економіки, посилення міжнародного поділу праці, зростання транснаціональних корпорацій, створення широко розгалуженої системи міжнародних банків і фондів, перетворення долара на міжнародну валюту та ін.

Глобалізація в економіці - це процес, коли до світових економічних правил наддержав намагаються долучати якомога більше держав. Вступивши у світові організації, держава бере на себе зобов'язання виконувати правила торгівлі між країнами. Але варто збагнути, ці правила були створені сильними країнами. І нові держави, вступаючи в ці об'єднання, відкривають свої ринки (це і є основою правил міжнародних економічних організацій). Відкривши свої ринки, на них великим потоком направляються продукція сильних держав.

Під культурного глобалізацією мається на увазі процес виникнення і поширення "світової культури". Варто звернути увагу на те, що в поняття "світова культура" часом вкладається різний зміст.

Важливо зазначити, що процес глобалізації в соціокультурній сфері сильно відрізняється від глобалізації в політиці чи економіки. Бо політика чи гроші зачіпають незначний прошарок людей (чесно кажучи - політиків та бізнесменів, яких в країнах 5-10% від населення), а культура зачіпає всіх.

Процеси в культурі відбуваються більш боляче в суспільстві, ніж в економіці чи політиці, бо зміни в культурі зачіпають саму серцевину душі. У 80-ті роки починає вимальовуватися нова течія в культурі - постмодернізм. Що пропонує культура постмодернізму (глобалізаційна).

Ця течія пропонує стати частиною великого світу, вийти за межі власного суб'єктивного світогляду. Постмодернізм формувався як реакція на нову інформаційну революцію. Ця революція прийшла завдяки Інтернету. Тобто, той хто має вихід в Інтернет може швидко отримати доступ до глобальної культури та світу взагалі. Процес глобалізації напряму пов'язаний зі змінами у свідомості людини. Кордони які були раніше зникли.

Глобалізація в політиці - це об'єктивний реальний процес. На карті світу вже не лишилося білих плям. Світ поділений географічно чи топографічно на сушу і море. Суша та море теж поділені політично - на держави. Отже, якщо раніше ми мало знали про деякі держави, а то і взагалі не знали про їх існування, то зараз ми знаємо фактично майже все про всі країни. Ми знаємо де вони розташовані, їхні показники та ін. Ми знаємо політику певної держави на регіональному та глобальному рівнях та багато іншого. Отже, процес розширення і є глобалізацією. В політиці світ вже майже глобалізувався.

Риси та ознаки політичної глобалізації: посилення міждержавних відносин щодо руху товарів, капіталів та робочої сили; політична інтеграція країн з формуванням наднаціональних політичних органів (ЄС, СОТ, Світовий банк), зростання кількості міжнародних урядових організацій, зокрема універсальних (ООН), міжрегіональних (Ісламська конференція, Ліга Арабських держав), субрегіональних (Бенілюкс), військово-політичних (НАТО).

Тема інформації, інформаційних технологій є зараз вкрай актуальною. Навіть новий етап розвитку людства назвали інформаційним. Вкрай швидкий темп розвитку інформаційних технологій є очевидним. Більшість останніх досягнень присвячені пришвидшенню та покращенню якості передачі, зберігання інформації.

Проаналізувавши інформацію, мені вдалося прийти до таких висновків, що власне глобалізація економічна та політична привела до такого стрибка інформаційних технологій. Потім відбувся цікавий процес - інформаційні технології ніби як швидка течія значно пришвидшила її розвиток. Зараз ці процеси йдуть разом. Вважаю, що не коректно вважати, ніби інформаційні технології дали початок глобалізації.

Риси та особливості глобалізації в інформаційній та технологічній сферах: відтворюється друга природа - виробнича, енергетична, транспортна, комунікаційна та ін.; технологічні взаємозв'язки подолали кордони; створюються все нові і нові інформаційні технології та комунікаційні мережі; ліквідуються кордони для поширення інформації - це сприяє не лишень обміну ідеями, думками, досягненнями та культурами, а і експансії способу життя, культурних стандартів, стимулює процес універсалізації масової культури.

Слід особливо підкреслити, що, по-перше, процес глобалізації впливає не лише на окремі країни, етнонаціональні спільноти чи їх культури. Він справляє вирішальний вплив на цілі континенти і цивілізації. Підтвердження тому - послаблення й занепад таких колись впливових і могутніх цивілізацій, як індійська, китайська, мусульманська та інші, однією з причин чого, поза всякий сумнів, була "вестернізація". По-друге, процес глобалізації збільшує взаємозв'язок і взаємозалежність всіх країн та етнонаціональних спільнот, "спресовує" світ у єдине ціле, перетворює всю планету на "світове село" / "global village". По-третє, глобалізація, як і будь-який інший історичний процес, розвивається асиметрично /тобто з різною швидкістю і глибиною у різних регіонах і країнах /, має досить складний і суперечливий характер й може призводити, особливо в етнополітичній сфері, до непередбачених, а часом і діаметрально протилежних наслідків.

За нашим переконанням, сьогодні існують всі підстави говорити про етнополітичну глобалізацію, як одну із відносно нових і виключно важливих форм глобалізації. Вперше висуваючи концепцію етнополітичної глобалізації, автор пропонує наступне її визначення: етнополі-ична глобалізація - це історичний об'єктивний процес розповсюдження по всій земній кулі етнічних, національних та етнополітичних ідей і концепцій, піднесення етнічного ренесансу, посилення політизації етнічності, вибуху націоналізму та етніцизму, поглиблення етнополітичної дезінтеграції та інтеграції тощо.

Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: Картунов О.В. | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях (рис.1.2.)

Рис. 1.2. Рівні глобалізації

1. Світовий - посилення економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їх господарських комплексів та економічних систем.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв'язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

2. Окремої країни - зростання відкритості економіки, її інтегрованість у світовій господарській системі.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

- співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

- прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

- потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технології.

3. Галузевий - зростання взаємопов'язаності конкурентоспроможності компаній всередині галузі в даній країні з її конкурентоспроможністю в інших країнах.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки.

Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

4. Окремих компаній - розвиток і поширення глобальних корпорацій і стратегічних альянсів як головних суб'єктів багатонаціонального виробництва, зорієнтованого на всесвітні джерела постачання та ринки збуту.



Переваги та недоліки глобалізації

Глобалізація тягне за собою безліч наслідків. Основні наслідки - це глобальний поділ праці, міграція людей, капіталу, виробництва, стандартизація законодавства, економічних процесів, а також злиття культур різних країн.

Глобалізація допомагає нам вирішувати спільні проблеми, але робить людей та країни залежними один від одного.

Що стосується переваг глобалізації ми можемо сказати про декілька пунктів:

- Підвищення ліквідності капіталу - інвестори з розвинених країн отримали можливість інвестувати в країни, що розвиваються; це, в свою чергу, дає вигоду не тільки інвесторам, а й дає серйозний поштовх до розвитку країнам третього світу.

- Підвищення швидкості інформації - люди в усьому світі отримали можливість миттєвого обміну інформацією, в першу чергу через світові ЗМІ. Це дає можливість швидкого реагування на основні події та проблеми і приносить людям ближче.

- Прискорення науково-технічного прогресу у світових масштабах.

- Стримування накопичення і використання засобів масового враження населення.

- Потенційні можливості протистояння глобальному тероризму

- Зниження ймовірності початку війни - країни занадто тісно взаємопов'язані між собою; в такій ситуації будь збройний конфлікт стає невигідною.

- Доступність інноваційних засобів спрощення бізнесу та підприємництва - в наш час стали доступними комп'ютери, техніка та Інтернет, що дає шанс відвідувати такі сайти: продаж широкоформатних принтерів і отримувати все, що потрібно в бізнесі.

- Збільшення можливостей ведення бізнесу завдяки появі нових ринків, напрямків діяльності.

- Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародних компаній.

- Заощадження на масштабах виробництва, може привести до зниження цін, отже, й до стійкого економічного зростання, підвищення рівнів зайнятості і життя.

Також необхідно сказати про деякі недоліки глобалізації:

- Безробіття - транснаціональні компанії завжди шукають більш дешеву робочу силу, що змушує їх переносити виробництво в країни, що розвиваються, такі як Китай.

- Надмірна залежність однієї країни від інших - кооперація допомагає країнам розвиватися, але і проблема однієї великої країни автоматично стає проблемою всього світу.

- Збільшення нелегальної імміграції - величезну проблему розвиненим країнам створюють нелегальні іммігранти з країн, що розвиваються, в основному тому, що їм вкрай важко знайти роботу, і вони лягають важким вантажем на бюджети держав.

- Зосередження влади та впливу розвинених країн.

- Навіювання єдиного світогляду, культури, стилю життя.

- Залежність людства від інформаційних технологій.

- Взаємозалежність фінансових ринків.

- Платіжна і торговельна розбалансованості, які у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях.

- Загрозливе руйнування навколишнього середовища та виснаження запасів природних ресурсів.

- Перенесення екологічно забруднених ресурсномістких виробництв у менш розвинені регіони.

- Встановлення та використання у цілях ТНК глобального контролю над фінансами, ринками, науковими дослідженнями, наукоємними технологіями, інформацією.

- Нав'язування певних зразків і стандартів життя державам, які попали у сферу впливу глобалізації.

Таким чином, можна зробити висновок, що, як ми бачимо, глобалізація є складним і багатогранним процесом, який вимагає уваги і жорсткого контролю. Існує безліч недоліків глобалізації, з якими неможливо або вкрай складно боротися. У даній ситуації необхідно сконцентрувати увагу на позитивних ефектах і всіма силами намагатися знизити негативні.

Загалом, аналіз переваг і ризиків фінансової глобалізації для ринку України дає змогу зробити такі висновки:

1. Фінансова глобалізація створює для економіки України важливі переваги, які полягають у:

- розширенні зв'язків з основними учасниками глобального фінансового ринку - ТНК і міжнародними фінансовими організаціями;

- збільшення інвестицій (які регулюються насамперед глобальними ТНК);

- збільшення фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій (зокрема. МВФ);

- збільшення доступу до нових технологій, у тому числі технологій операцій на фінансовому ринку.

2. Фінансова глобалізація створює для економіки України серйозні ризики і загрози, зокрема:

- вигоди фінансової глобалізації розподіляються нерівномірно, і економічно розвинені країни мають більше можливостей скористатися ними, ніж країни з транзитивною економікою, зокрема Україна;

- випереджальний розвиток глобального фінансового ринку підвищує залежність країн з транзитивною економікою від змін на глобальному ринку, а можливості української держави впливати на цю залежність зменшуються;

- залежність національного фінансового ринку від глобального посилює процеси вивезення капіталу, збільшує зовнішній борг І, внаслідок цього, може призвести до втрати економічного суверенітету держави;

- зростання складності системи глобального фінансового ринку підвищує загальну нестабільність цієї системи, а мобільність фінансового капіталу стає передумовою фінансових криз, які через взаємозв'язки національного і глобального фінансових ринків можуть поширюватися в Україні.

Яскравим прикладом небезпечного впливу глобальних процесів на економічну безпеку є розгортання глобальної фінансово-економічної кризи. Основними факторами негативного впливу на економічну безпеку України у першому півріччі 2008 року були зростання інфляції та погіршення зовнішньоторговельного балансу, що свідчить про прямий вплив глобальної кризи на безпекові процеси в нашій державі. Міністерство економіки України дає показники, що суттєво змінилися внаслідок прямої дії глобальної кризи. Це зокрема:

- відношення сальдо поточного рахунка платіжного балансу України до ВВП, %;

- відношення дефіциту профіциту торговельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі, %;

- рівень інфляції (до грудня попереднього року), %;

- відношення обсягу імпорту до ВВП, %;

- частка імпорту продовольства у внутрішньому споживанні держави, %.

Аналіз складових економічної безпеки України за 2008 рік було висвітлено у попередніх параграфах, де показано, що, в першу чергу у зв'язку із глобальною фінансовою кризою постраждали такі складові економічної безпеки, як фінансова, інвестиційна та зовнішньоекономічна безпека. Це ті складові економічної безпеки, які першими реагують на будь-які зміни в світовому економічному просторі. Внутрішні проблеми національних економік країн-інвесторів змусили їх частково припинити чи зменшити інвестування в економіку України, що спричинило падіння рівня інвестиційної безпеки

Основним завданням держави за умов фінансової глобалізації є ефективне використання переваг від інтеграції до глобального фінансового ринку та одночасне обмеження наслідків такої інтеграції. Для цього необхідно виробити власну стратегію розвитку національного фінансового ринку, в основі якої має бути використання сучасних фінансово-кредитних технологій, адаптованих до специфічних умов національної економіки, а також гармонізація української законодавчої бази щодо фінансових ринків з європейським та міжнародним законодавством. З точки зору економічної безпеки необхідно досягти стабільної присутності України на регіональних ринках світу і відвернути монозалежність щодо постачання або споживання окремих видів товарів. Але ще більшої актуальності набуває проблема входження України на паритетних засадах до кола країн, які активно впроваджують високотехнологічну продукцію і проривні технології.

Необхідно усвідомити, що Україна не може традиційними шляхами здійснити необхідний для суспільства стрибок уперед. Єдиний шлях для вирішення проблеми, по-перше, насичення економіки інформаційними технологіями, а по-друге - відкритий доступ до світової мережі інформаційних банків новітніх технологій та "ноу-хау" стосовно всіх сфер людської діяльності.

Україна виходить на новий етап свого розвитку, головними ознаками якого повинні стати економічне зростання і становлення громадянського суспільства. Запорукою успішного розвитку нашої держави у XXI столітті є цілеспрямована діяльність у напрямку передбачення і своєчасної нейтралізації впливу негативних факторів на її економічну безпеку.



РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2.1 Загальна характеристика соціально-економічної безпеки

На сучасному етапі невизначеності перед усіма країнами світу постають завдання пошуку балансу між економічними та соціальними потребами, вихід зі станів депресії та рецесії, зміцнення соціально-економічної безпеки в умовах глобалізації й формування економіки майбутнього.

З'ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті потребує розгляду її антиподу - небезпеки як такого явища, котре реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних суперечностей.

У процесі дослідження соціально-економічної безпеки небезпека розкривається як об'єктивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому можуть бути заподіяні значні збитки, які не тільки погіршують його стан, але й завдають об'єкту небажаних параметрів (характеру, темпів, форм, тощо).

Джерелами небезпеки при цьому виступають умови й чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу й мають природне, соціальне або техногенне походження.

Соціально-економічна безпека є фундаментальною категорією світового співтовариства і основою економіки майбутнього.

Негативні процеси і кризові явища, які практично охопили більшість національних економік, а саме: майнове розшарування суспільства, збільшення питомої ваги населення, яке живе за межею бідності, зростання безробіття, скорочення народжуваності, середньої тривалості життя, деформація демографічного й соціального складу суспільства, зниження духовно-морального й творчого потенціалу, соціальні конфлікти, відсутність національної ідеї створюють реальну загрозу національній безпеці багатьох країн світу [1; 2].

Події, які розгорнулися у світовій економіці,вимагають об'єктивного й всебічного моніторингу стану економіки і суспільства з використанням індикаторів економічної і соціальної безпеки, що насамперед передбачає фактичне відстеження, аналіз і прогнозування найважливіших груп економічних показників, а також реалізацію спеціально розроблених механізмів протидії загрозам безпеки й досягнення стабілізації економіки.

Економічну систему поступу уперед можна охарактеризувати наявністю проблем, які зародилися у минулому, мають продовження у теперішньому часі, а відтак механізмами та інститутами призначеними для їх вирішення у майбутньому.

Такими основними проблемами, на наш погляд, є проблеми економічного, соціального та екологічного характеру, а саме:

- економічні проблеми - спад виробництва,сповільнення темпів економічного зростання, безробіття, інфляція, несправедливий розподіл факторів виробництва, утворення фінансової олігархії, ріст корупції та тіньової економіки, технічне та технологічне відставання, вичерпність природних ресурсів, економічна залежність та політичний вплив одних країн на інші;

- соціальні проблеми - посилення ролі політичної влади, зміна стандартів соціальної поведінки та культури, концентрація проблем бідності, локальні конфлікти між державами, військово-політична перевага;

- екологічні проблеми, що обумовлені процесами руйнування глобальної екосистеми.

У більшості вищезазначених проблем домінує політика над економікою, що призводить до дисбалансу у соціально-економічній системі, структуру якої зображено на рис.2.1, зниження рівня і якості життя, створення ряду загроз для соціально-економічної безпеки країн світу.

Рис. 2.1. Структура соціально-економічної системи

Аналізуючи структуру соціально-економічної системи, сформулюємо поняття соціально-економічної безпеки.

Соціально-економічна безпека - це, стан перебування соціально-економічної системи у межах граничних значень та її здатність на відповідному соціально-економічному рівні створювати умови з метою реалізації і захисту природних прав людини та забезпечення достатнього рівня та якості життя.

Отже, соціально-економічна безпека є основою гарантування політичної, економічної та екологічної стабільності, основою забезпечення безпеки громадян, зміцнення інститутів громадянського суспільства, професійних об'єднань, консультативних рад громадян тощо.

Громадянське суспільство - це соціальний та соціокультурний простір, де люди тісно пов'язані і взаємодіють як вільні і незалежні індивіди.

Сучасна соціально-економічна політика виконує такі важливі функції:

- традиційна, що стосується питань матеріального стану громадян, оплати праці, пенсійного забезпечення тощо;

- функція, що пов'язана із впливом інновацій на умови життя й праці.

Обидві ці функції визначаються станом економічного та суспільного розвитку, зберігають своє значення, оскільки багато соціальних та економічних проблем ще чекають свого вирішення;

- функція, що зумовлена визнанням пріоритету людського фактора й необхідності більш повного врахування інтересів суспільства, його політичних і психологічних аспектів, коли прослідковується зв'язок між ефективністю соціальної політики й підтримкою, яку виявляє населення владі;

- функція, орієнтована на зовнішній вимір соціальної та економічної політики, яка виходить за національні межі, проявляється в процесі розвитку міжнародної економіки і сприяє створенню широких зон соціально-економічної безпеки;

- функція, пов'язана з вирішенням глобальних проблем, що стоять перед світовою економікою: сталий розвиток, соціальна екологія, перетворення зон соціально-економічної безпеки в загальний простір [4].

Виявлення й виконання цих функцій стало можливим завдяки розвитку соціально-економічних технологій, можливостей інформаційного суспільства, що створює великий простір для спілкування, а значить і взаєморозуміння.

На нашу думку, відповідальність за забезпечення глобальної соціально-економічної безпеки однаковою мірою лягає на усі країни, бізнес, неурядові організації, громадянське суспільство в цілому й кожного громадянина зокрема.

Вирішення цих завдань дасть змогу за допомогою сучасної соціально-економічної політики зміцнити національну й міжнародну безпеку, оскільки забезпечивши фінансову стабільність, створюються широкі межі безпеки й сприятливе середовище для зовнішньополітичної й економічної діяльності.

Однак, над світовою економікою нависли загрози, які мають економічне й соціальне коріння і лежать у площині недосконалості соціальної структури і управління, наявності безробіття, диференціації доходів, гендерному дисбалансі, у проблемах бідності й соціальної відповідальності бізнесу й держави.

За даними Світового банку, 56% населення Земної кулі живуть в умовах бідності; понад 10 млн. громадян ЄС не можуть існувати без соціальної допомоги.

Рівень безробіття у ЄС у червні 2017 року був на рівні 7,7%, що є стабільним показником з травня 2017 та нижчим у порівнянні з 8,6 % у червні 2016. Він залишається найнижчим показником, зафіксованим у ЄС з грудня 2008 року

Як зазначається, у 19 країнах єврозони, які мають спільну офіційну валюту, кількість безробітних у червні була зафіксонавана на рівні 9,1 %. Це нижчий показник аніж 9,2 %, які було зафіксовано у травні цього року, та рекордно низький показник починаючи з лютого 2009 року.

Серед країн-членів ЄС найнижчий рівень безробіття у червні було зафіксовано у Чехії (2,9 %), Німеччині (3,8 %) та на Мальті (4,1 %). Найвищий рівень безробіття у Греції (21,7%) та Іспанії (17,1%).

Рівень безробіття в Україні, розрахований за методологією Міжнародної організації праці (МОП) для осіб у віці від 15 до 70 років, у першому кварталі 2017 року зріс до 10,1%, або 1,8 млн осіб, порівняно з 9,9% за підсумками 2016 роки (1,77 млн осіб).

Порівняно з першим кварталом 2016 року показник безробіття виріс також на 0,2 п.п. При цьому показник безробіття для людей працездатного віку (жінки у віці 15-58 років і чоловіки у віці 15-59 років) за підсумками січня-березня 2017 року становив 10,5%. У Держстаті відзначили, що рівень зайнятості населення у віці 15-70 років порівняно з даними попереднього року зменшився на 0,4 п.п. і становив 55,2%, або 15,9 млн осіб, а серед населення працездатного віку - на 0,1 п.п. і становив 63,3%.

2.2 Аналіз соціально-економічного розвитку України

Політика в області забезпечення соціально-економічної безпеки (СЕБ) неминуче пов'язана з необхідністю спрямовувати ресурси суспільства на розвиток певних галузей промисловості, імпорту технологій, будівництва інфраструктури, які безпосередньо не тільки не представляють інтересу з точки зору отримання порівняльних переваг, але і навіть не можуть в тривалій перспективі їх принести. Тим не менш, оскільки СЕБ повинна враховувати весь спектр загроз, у тому числі зовнішніх і неекономічних (але в кінцевому підсумку опосередковано впливають на економіку країни), такі заходи є дійсно важливими.

Таким чином, зміцнення соціально-економічної безпеки потребує:

1) спрямування значних ресурсів на невиробничі цілі. В якості одного з прикладів вкажемо на те, що 2011 р. зростання оборонних бюджетів Китаю та Індії склав більше 10%; на тлі скорочень таких витрат у найбільших розвинутих європейських країнах це говорить про однозначну важливості зробленого вибору;

2) реалізації програм розвитку певних галузей і видів виробництв з прицілом на створення повних циклів і здібності в найближчому майбутньому виключити або значно знизити технологічну і виробничу залежність від інших країн з широкого спектру промислових та інформаційних технологій;

3) радикального підвищення (нехай тільки стосовно частини населення) освітнього, культурного та матеріального рівня, накопичення знань і навичок як фундаменту майбутнього розвитку країни. Зовнішня удавана нераціональність спрямування коштів на цілі наздоганяючого розвитку в області сучасних технологій і виробництв призводить до якісної зміни в сфері людських ресурсів.

Критерієм оцінки стану соціально-економічної безпеки може служити здатність інститутів суспільства і влади до виконання визначених завдань, тобто до підтримання та поліпшення умов, при яких забезпечується високий рівень соціально-економічної безпеки. Найважливішими критеріями оцінки слід вважати ті, що характеризують здатність не тільки підтримувати, але і поліпшувати умови забезпечення безпеки, тобто здійснювати підтримку і підвищення досягнутого рівня. Ці дві мети служать критеріями динаміки: вони визначають, суспільство балансує на межі мінімального рівня безпеки або прагне у своїх реальних діях передбачити і попередити майбутні загрози і заздалегідь створити умови, при яких ці загрози будуть нейтралізовані або їх вплив буде мінімізовано.

Для визначення стану соціально-економічної безпеки і вироблення заходів для її забезпечення необхідно представляти існуючі та перспективні загрози. Необхідно уявлення про те, в яких галузях виникають небезпеки для країни, яка їх гострота. Ці питання пов'язані як з внутрішнім станом суспільства, так і з місцем, займаним країною у світовому співтоваристві в контексті процесів, що відбуваються.

Крім того, соціально-економічна безпека нерозривно пов'язана з національно-державними інтересами й національною ідеєю. Інтереси, які суспільство декларує, і завдання, які воно ставить перед собою, в свою чергу, значною мірою знаходяться у залежності від стану і тих умов, в яких суспільство перебуває.

У соціально-економічної безпеки розрізняють внутрішню та зовнішню складові.

Внутрішня складова характеризує стан економіки і суспільства по відношенню до негативних явищ, породжуваним відбуваються економічними, соціальними та іншими процесами всередині країни і ініційованим як природним ходом розвитку суспільства, так і цілеспрямованими діями окремих соціальних груп, корпорацій, підприємств у своїх приватних і групових інтересах.

Зовнішня складова характеризує стійкість економіки і суспільства по відношенню до тих загроз, джерелом яких є як природні процеси у світовій економіці, торгівлі, технологічному розвитку, так і цілеспрямовані дії окремих країн і груп країн, які ущемляють інтереси країни в цій сфері.

Внутрішня і зовнішня складові у багатьох випадках тісно пов'язані між собою.

Основна складова соціально-економічної безпеки - внутрішня; країна з ефективною економікою та значними внутрішніми ресурсами - трудовими, технологічними та природними - більш незалежна, більш конкурентоспроможною на світовій арені. Ослаблення, втрата ресурсів розвитку незмінно провокують інших - як країни, так і корпоративні освіти - на кроки, спрямовані на шкоду суспільству, від суто економічних до територіальних претензій і підриву державності.

Головна загроза економічній безпеці - це технологічне відставання. Ця загроза є спочатку непомітною, оскільки можна позичати знання зовні, але потім виникає залежність від інновацій зовнішнього походження.

Крім того загрозами економічній безпеці регіонів України є:

- відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам;

- критичний стан основних фондів у провідних галузях економіки;

- низька конкурентоспроможність продукції;

- структурні деформації різного типу;

- критична залежність економіки від зовнішніх ринків;

- нераціональна структура експорту;

- небезпечна експансія іноземного капіталу у стратегічних галузях;

- неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів;

- "тінізація" національної економіки.

Мистецтво управління регіональною економікою та забезпечення економічної безпеки регіону полягає у здатності гармонізувати приватні, локальні і державні інтереси, налагодити міцні економічні зв'язки між регіонами держави та створити мотиваційні механізми їх ефективної взаємодії з метою забезпечення цілісності національної економіки.

Ринкові засади функціонування економіки та глобалізація економічного простору посилюють актуальність проблем забезпечення економічної безпеки країни та її регіонів.

Показники:

Глобалізація світової економіки є складною, багатовимірною і неоднозначною проблемою, тому з приводу визначення її суті існує багато розбіжностей. Учені сходяться на думці, що глобалізація означає не лише новий кількісний вимір міри інтенсивності взаємозв'язків окремих країн та їх економік, а головним чином - нову якість таких зв'язків, коли формується фактично новий, глобальний рівень економічної глобалізації [1].

Поряд із виникненням і формуванням нових джерел та умов розвитку глобалізація створює виклики економічній безпеці держави.

У сучасних умовах без урахування цих викликів неможливо забезпечити стабільний розвиток та конкурентоспроможність національної економіки будь-якої країни. Найбільш актуальними викликами глобалізації, які створюють численні загрози економічній безпеці держави, є такі:

1. Нестабільність світової фінансової системи, яка супроводжується незбалансованістю світової торгівлі та інвестиційних потоків між найбільшими економічними центрами світу. Дестабілізують світову фінансову систему також велика тривалість періодів дефіцитної бюджетної політики передових країн, різкі коливання курсів світових валют, відсоткових ставок та індексів фондових ринків. Усі перелічені фактори дають змогу стверджувати, що загроз зазнає економіка кожної країни.

2. Розширення світових ринків для певних видів продукції, товарів і послуг. Наприклад, фінансові послуги компанії American Express (США), програмна продукція компанії Microsoft (США), сітьова мережа ресторанів McDonald's (США), напої компанії The Coca-Cola Company (США), технології та послуги глобальної мережі Інтернет заповнили світові ринки, які стали глобальними для цих видів продукції і послуг. У таких умовах виникає гостра проблема збереження переваг глобальних ринків для забезпечення достатнього простору для розвитку ресурсів національних ринків. Таким чином, розширення світових ринків окремої продукції в умовах глобалізації, з одного боку, повинне приносити економічну вигоду країні, з іншого - є викликом глобалізації, що може спричинити загрозу економічній безпеці.

3. Поширення кризових явищ. Протягом останніх десяти років світова економіка була вражена трьома фінансовими кризами (1994 р. - Мексика, 1997 р. - Південно-Східна Азія, 1998 р. - Росія), які мали переважно національні витоки, міжнародні наслідки і потенційно глобальний характер [2, с. 100-101]. Остання фінансова криза, що розпочалася у вересні 2008 р. з банкрутства великих фінансових установ у США, швидко переросла у глобальну кризу, що призвело до банкрутства декількох європейських банків, падіння різних біржових індексів і вартості акцій та товарів по всьому світу, створивши загрози економічній безпеці країн.

4. Експансія передових країн світу. Глобалізація посилює вплив зовнішніх факторів розвитку. Особливо відчувають зовнішній вплив викликів глобалізації країни з перехідною економікою. Часто це супроводжується тим, що високорозвинені країни безперешкодно потрапляють на ринки найбільш слабких країн, руйнуючи місцеву промисловість та експортуючи чужі соціокультурні цінності.

5. Дефіцит ресурсів для розширеного розвитку. У сучасних умовах розвитку світового енергетичного ринку існує низка проблем, безпосередньо пов'язаних з енергетикою, яка є однією з ключових галузей економіки. Швидкі темпи зростання економік передових країн світу без тривалої відповіді з боку інших держав - виробників енергоносіїв уже спровокували зростання цін на паливо та викликали істотні зміни у структурі споживання населення в більшості країн світу. Нині бідні регіони світу залишаються без доступу до базових енергетичних послуг. Окрім того, дедалі гострішими стають екологічні проблеми.

З огляду на зазначені виклики глобалізації та з метою ефективного забезпечення економічної безпеки України необхідно чітко окреслити коло загроз економічній безпеці.

Загрозами економічній безпеці України, які створюються в умовах глобалізації, на нашу думку, слід уважати реальні або потенційні явища та події, що загрожують функціонуванню і розвитку економічної, соціальної та політичної системи, а також життєво необхідним потребам та інтересам людини, суспільства і держави. При цьому загрози економічній безпеці прийнято поділяти на зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх загроз економічній безпеці України слід віднести: низький технологічний рівень більшості галузей, високі витрати виробництва, низьку якість продукції і, як наслідок, низьку конкурентоспроможність національної економіки; втрату значної частини науково-технічного потенціалу, позицій на важливих напрямах науково-технічного прогресу; деформовану структуру виробництва; зруйнування системи відтворення виробничого потенціалу; неефективність державного управління соціально-економічними процесами та ін.

До головних зовнішніх загроз належать: імпортна залежність України з багатьох видів продукції, включаючи стратегічні товари, енергоносії, комплектуючі вироби для машинобудування, продовольчі товари; нераціональна структура експорту; перебування в зародковому стані фінансової, організаційної та інформаційної інфраструктури підтримки конкурентоспроможності українського експорту; некерований відтік за кордон інтелектуальних і трудових ресурсів; недостатній експортний та валютний контроль і недосконалість митної політики; слабка розвиненість транспортної інфраструктури зовнішньоекономічних стосунків [2, с. 69].

Більшість вітчизняних і зарубіжних науковців поділяє загрози економічній безпеці на зовнішні та внутрішні. Наприклад, Г. Пастернак-Таранушенко визначає зовнішні загрози економічній безпеці як загрози з боку будь- якої іншої держави, а внутрішні - загрози від будь-якого громадянина або об'єднання людей [3].

В. Сенчагов уважає, що внутрішні загрози економічній безпеці викликані нездатністю економіки до самозбереження та саморозвитку, слабкістю інноваційного початку в розвитку, неефективністю системи державного регулювання економіки. Зовнішні загрози відображають поточний стан світової економіки і можуть підривати основи її розвитку [4].

Отже, поділ загроз на внутрішні та зовнішні використовується в більшості досліджень із проблем економічної безпеки та є цілком виправданим.

Водночас економічна безпека є системою, яка містить певні складники, тому вважаємо за необхідне дослідити загрози економічній безпеці в розрізі кожного складника, враховуючи складність проявів та форм впливу глобалізації на розвиток національної економіки.

Найбільш конкретне уявлення про основні складники економічної безпеки надано в Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України [5], розробленій Міністерством економічного розвитку та торгівлі України, де складниками економічної безпеки є: макроекономічна, фінансова, зовнішньоекономічна, інвестиційна, науково-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча.

Основними загрозами макроекономічній безпеці в сучасних умовах виступають:

- нестійкість економічного зростання;

- недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

- критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

- низька питома вага продукції з високою часткою доданої вартості; * високий рівень тінізації економіки.

У період фінансово-економічної кризи особливої актуальності набуває забезпечення фінансової безпеки. Розлад фінансів держави призводить до втрати внутрішньої і зовнішньої платоспроможності, нестабільності національної грошової одиниці, зниження доходів населення та активів суб'єктів господарювання.

Зазначені й інші негативні наслідки кризових явищ в економіці мають місце на сучасному етапі інтеграції України у світове господарство.

Відповідно, і масштаби цих наслідків можуть бути глобальними, тому основними загрозами фінансовій безпеці України сьогодні є:

- втрата фінансової самостійності у вирішенні соціально-економічних питань та власної фінансової інфраструктури;

- обмеження доступу держави до зарубіжних ринків;

- розбалансованість бюджету в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави;

- значний рівень доларизації економіки в умовах зростання зовнішнього боргу держави;

- нераціональний розподіл банківською системою кредитних ресурсів у стратегічно важливі види економічної діяльності;

- нарощування загальної суми державного боргу.

Нині істотне занепокоєння викликає надмірна залежність України від зовнішньоекономічної кон'юнктури, недостатній розвиток внутрішнього ринку та постійне погіршення стану зовнішньоторговельного балансу.

Така тенденція зберігається з 2008 р. внаслідок зростання від'ємного сальдо у торгівлі товарами до $18,5 млрд., мінеральними ресурсами - до $18,4 млрд., продукцією хімічної промисловості та полімерними матеріалами - до $5,4 млрд., машинобудування - до $15,7 млрд. [6].

Майже половина загального обсягу інвестицій в економіку України належить інвесторам із чотирьох країн: Кіпру (22,2%), Німеччини (15,8%), Нідерландів (10,5%) та Російської Федерації (7,4%).

З України загалом прямі інвестиції здійснено до 46 країн світу, але непокоїть той факт, що переважна їхня частка спрямована до Кіпру (92,3%) та Російської Федерації (2,8%) [8]. Очевидно, що під виглядом іноземних інвестицій в Україну повертаються українські ж капітали. У цих умовах для нашої країни стає актуальною проблема забезпечення інвестиційної безпеки.

До основних загроз інвестиційній безпеці можна віднести: недостатні обсяги та недосконалу структуру прямих іноземних інвестицій в економіку України; недотримання норм інвестування щодо ВВП; несприятливий інвестиційний клімат; недосконалість державної грошово-кредитної політики, що заважає збалансуванню заощаджень та інвестицій. Україна належить до держав із недостатньою забезпеченістю власними енергоресурсами.

За рахунок власного видобутку наша країна може забезпечити свої потреби у нафті на 10-20%, у природному газі - на 20-25%, вугіллі - на 85-90% [9]. Енергетична залежність України від імпортних поставок енергоресурсів (нафти та природного газу) останніми роками становила понад 60% загального обсягу використовуваного палива. Фактично єдиним постачальником цих ресурсів для України є Російська Федерація. Як показує світовий досвід, країна не може проводити виважену незалежну політику, якщо вона імпортує понад третину стратегічно важливих енергоресурсів.

Аналіз соціального стану українського суспільства свідчить, що основними загрозами соціальній безпеці є:

* високий рівень бідності. В Україні 26,4% населення належить до категорії бідних, тоді як у більш розвинених європейських країнах (Швеції, Нідерландах) цей показник становить 3%, а максимальним може вважатися 10%. Близько половини бідного населення перебуває у стані крайньої бідності (49,1%), рівень злиденності становить 13% [10];

* соціальна нерівність та висока диференціація доходів населення. Достатньо високий рівень соціальної безпеки демонструють скандинавські країни, де співвідношення між доходами бідних і багатих не перевищує 1:7. В Україні ця цифра перетинає межу 30. Такий відрив не сприяє ні соціальній стабільності, ні підвищенню ефективності виробництва;

* погіршення стану фізичного здоров'я населення. Якщо в 1991 р. здоровими визнавали себе 62,6% населення України, то нині - 24%. У цілому по країні майже 12% населення оцінили свій стан здоров'я як поганий [11]. Також до сучасних загроз соціальній безпеці можна віднести погіршення психологічного та генетичного здоров'я людей;

* низький освітньо-професійний рівень населення. Повну середню та вищу освіту в Україні мають 92% громадян у віці від 18 років, у Німеччині цей показник становить 84%, у Великобританії - 65%, в Іспанії - 45% [12].

Високе значення цього показника в нашій державі не забезпечує якісної та безперервної освіти протягом усього життя людини. За оцінками експертів Всесвітнього економічного форуму, за якістю освіти Україна серед 134 країн-учасниць займає 56-е місце, а за таким показником, як покриття вищою освітою, - 8-е місце [13].

Соціальний розвиток тісно пов'язаний із демографічним станом держави. Демографічна ситуація в Україні характеризується скороченням народжуваності, зростанням смертності та старінням населення, що порушує сприятливий демографічний баланс.

На 1 січня 2011 р. в Україні проживало 45 778,5 тис. осіб (або 89,5% чисельності 1990 р.), порівняно з 2010 р. чисельність населення зменшилася на 184,4 тис. осіб, а з 2009 р. - на 365,2 тис. осіб [14]. Значне погіршення однієї з основних якісних характеристик народонаселення - його здоров'я, а також соціально-економічні та екологічні негаразди детермінують основну сучасну загрозу демографічній безпеці - депопуляцію, яка досягла значних розмірів і негативно позначається на можливостях сталого розвитку економічної системи України.

Не менш актуальною загрозою демографічній безпеці України стала міграція населення. Близько чверті українських громадян у віці 18-40 років (27%) сьогодні серйозно розглядає можливість виїзду за кордон, а 19% зазначають високу ймовірність виїхати з країни протягом наступних двох років, 41% теперішніх мігрантів з України - це молодь 20-34 років (41,6%) та 35-49-річні заробітчани (44,5%).

Можливій полегшеній міграції освіченої молоді - еліти нації - сприятиме Болонський процес в освітній галузі [15]. В умовах глобалізації науково-технічного прогресу Україна має забезпечити ефективне використання науково-технологічного потенціалу. Технологічне відставання України накопичується тривалий час, а у зв'язку зі вступом нашої держави до СОТ постала гостра проблема конкурентоспроможності вітчизняних виробників із провідними інноваційно-орієнтованими транснаціональними корпораціями світу. Якісним показником стану науково-технологічної безпеки є рівень фінансування науково-технічних робіт (НТР), який знижується в Україні внаслідок зменшення бюджетної підтримки науки та інноваційних інвестицій підприємств.

У розрахунку на душу населення рівень фінансування НТР в Україні становить $26,2, тоді як у США - $1 148,1, в Японії - $1 023,3, у Німеччині - $807,9, у Російській Федерації - $128,4 [16]. Рівень споживання майже всіх продуктів в Україні є значно нижчим, ніж у розвинутих країнах світу. Наприклад, рівень споживання м'яса в Україні на 70% нижчий, ніж у США та Франції, і на 65% - ніж у Німеччині [17].

...