Соціальна культура і дієздатність громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

соціальна культура і дієздатність громадянського суспільства

Пахольчук І. С., кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних і правових дисциплін

Уманського національного університету садівництва

У статті розкривається суть соціальної культури та її роль у становленні і функціонуванні громадянського суспільства.

В статье расскрывается сущность социальной культуры и ее роль в становлении и функционировании гражданского общества.

The article opens up the essence of the social culture and its role in the formation and functioning of civil society.

Постановка проблеми

Основними критеріями сучасного цивілізаційного розвитку європейських країн є демократія й громадянське суспільство. Генеза європейської цивілізації переконливо доводить, що без існування та розвитку громадянського суспільства соціальний поступ й ефективний розвиток держави значно ускладнюються або взагалі унеможливлюються. Теперішні негаразди в Україні можна визначити як велику соціальну драму. Позбутися їх можна лише виявивши й усунувши причину цих явищ, без чого будь-які реформи є тимчасовим рішенням і тому приречені на невдачу. Причину цієї драми професор О. Костенко бачить наступним чином: «Свобода волі і свідомості мінус культура дорівнює свободі сваволі й ілюзій» [1]. Інакше кажучи, соціальне безкультур'я громадян, що зумовлює прояви сваволі й ілюзій в усіх галузях життя людей, і є коренем будь-якого соціального зла в суспільстві - політичного, економічного, правового, морального тощо. Суспільство історично поділяється на два класи: тих, хто має розвинену соціальну культуру, і тих, хто її не має. Залежно від того наскільки громадяни, які є носіями розвиненої соціальної культури, поборюють громадян, які її не мають, настільки й розвивається саме суспільство.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що соціальна культура - один з провідних напрямів у західній культурології, що склався на початку ХХ століття як результат інтенсивного розвитку наук про суспільство і місце в ньому людини, і введений вперше як поняття в соціологічну науку М. Адлером. Найбільш значними редставниками соціальної культури, чиї дослідження поставили загальні теоретичні та методологічні питання у цій галузі, визначили її майбутнє як науки можна вважати М. Вебера, Т. Парсонса, Л. Уайта, Р. Мартона, А. Моля та ін. Розв'язання проблем взаємодії соціокультурного виховання та громадянського суспільства спирається на наукові дослідження А. Колодій, Г. Костюка, О. Костенка, С, Максименка, В. Кременя, Г. Філіпчука та ін. На особливу увагу заслуговують наукові пошуки Л. Бєлової, К. Дубич, В. Журавського, М. Шульги та інших науковців спрямовані на розкриття потенціалу вищої школи не лише як освітньої, але й виховної, культурної інституції та соціокультурного осередку. Метою статті є з'ясування впливу сучасного вітчизняного соціокультурного середовища на дієздатність громадянського суспільства та виявлення можливостей активізації цієї взаємодії.

Виклад основного матеріалу

Соціальне безкультур'я громадян - це фактор, який має парадоксальну властивість обертати добрі наміри реформаторів на злі наслідки. Наприклад, воно перетворює будь-яку свободу на сваволю: свободу підприємництва на свободу псевдо підприємництва (тобто на експлуатацію громадян під виглядом підприємництва), демократію на псевдо демократію, право - на зловживання правом, моральність - на псевдо моральність тощо. Сьогодні відбувається не просто відставання розвитку суспільної свідомості від потреб часу, а, певною мірою, деградація класичних моральних категорій, зростання дефіциту вихованості, особливо в молоді. Не обминула ця проблема й студентське середовище. Українці - народ великої самобутньої історії і розвиненої етнічної культури, що виокремлює його в усьому світі. Але й найрозвиненіша етнічна культура не може компенсувати нерозвиненість іншої культури так званої «соціальної культури громадян», тобто культури соціальних відносин між людьми. Соціальна культура людини - це міра узгодженості її волі і свідомості із природними законами соціального життя людей. Не маючи такої узгодженості, воля людини набирає стану сваволі, а свідомість - стану ілюзій. У такій якості вони і є джерелом усякого соціального зла. Саме зруйнованість в Україні соціальної культури громадян і спричинила наявні соціальні негаразди в країні. Корупція, зокрема політична, - це закономірний наслідок нерозвиненості соціальної культури громадян. Як свідчить світовий досвід, чим нижча соціальна культура громадян - тим вищий рівень корупції. У зв'язку з поширеним у нашій країні соціальним безкультур'ям, проблемними є намагання і ефемерними сподівання щодо задіяння феномену так званого «громадянського суспільства». Громадяни, що за Конституцією є суб'єктами виборчого процесу, але не мають належної соціальної культури, приречені бути об'єктом політичних маніпуляцій. Ніхто, як зазначав Платон, не стає гарною людиною випадково. Тому лише з розвитком соціальної культури населення громадянське суспільство стане дієздатним і почне відігравати належну йому роль в Україні. Громадянське суспільство само по собі вже є тип соціальної культури, що «асоціюється з цінностями довіри, поміркованості й толерантності. Його члени з довірою ставляться до своїх колег по діяльності, до інших людей та до суспільних інститутів, визначають право інших громадян на власну думку, її виявлення та захист» [2]. Тобто, у межах структур громадянського суспільства формується громадянська доброчесність і громадянська позиція, що знаходить вираз у понятті соціального капіталу.Функція соціальної культури полягає в тому, що вона сприяє природності життя людей, тобто узгодженості його із законами соціальної природи - джерелом добробуту. Це добре розумів та намагався прищепити землякам відомий педагог В. Сухомлинський: «Умій відчувати поряд з собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ - радість, горе, біду, нещастя… Умій підтримати того, у кого горе. Пам'ятай, що воно може бути і у тебе. Умій себе виховати так, щоб ти ненавидів хамство, некультурність, невігластво» [3, с.128]. Наразі соціальне безкультур'я, яке спричиняє поширення у суспільстві сваволі й ілюзій, поза сумнівом, є основною загрозою національній безпеці. Переконливою ілюстрацією сказаного є діяльність четвертого президента незалежної України та його найближчого оточення. Якби громадяни мали належний рівень соціальної культури, вони б не допустили в Україні маніпулювання маргінальними політиками волею і свідомістю виборців під виглядом демократії. Високий рівень соціальної культури громадян є єдиним надійним гарантом природного соціального порядку і суспільного прогресу. Як свідчить світовий історичний досвід, лише з розвитком соціальної культури громадян з'являються реальні можливості подолання такого соціального зла, як експлуатація людини людиною, що набуло наразі нечуваного поширення в Україні, розв'язання політичних, економічних, правових, моральних конфліктів.

Соціальна культура громадян є фактором, що визначає усі галузі суспільного життя. Яким би чином не формувалася національна ідея України, її органічною частиною має бути ідея культу соціальної культури громадян. Соціальна культура громадян вище будь-яких конституцій, кодексів та інших законодавчих актів, бо від неї залежить, як ці акти застосовуватимуться. Яка соціальна культура громадян - таке й їхнє життя. Це - природний закон, за яким існує людське суспільство. 

Висновок

Вивести Україну зі стану глибокої соціальної кризи на шлях соціального і духовного прогресу можна лише за умови прищеплення українцям соціальної культури. Запорука успіху соціокультурного виховання, яке, в нашому випадку, синонімічне громадянському вихованню, що являє собою багатосторонню, багатоцільову і різноспрямовану сферу педагогіки, і в якості стратегічних цілей ставить перед собою створення умов становлення людської особистості, чия духовна сутність, моральна та національна ментальність, рівень соціальної культури відповідали б вимогам і викликам, що стоять перед сучасним світом. Визначення мети виховання молодого покоління - прерогатива держави, яка за широкої участі науки і громадськості формулює її як головний компонент своєї педагогічної політики. Держава зобов'язана конституювати, узаконити забезпечення економічних, правових і організаційних умов досягнення декларованих виховних завдань. Суспільними інституціями, які спеціально покликані забезпечувати реалізацію цих завдань є вищі навчальні заклади освіти. Університети мають стати ініціаторами, розробниками і реалізаторами системного комплексу просвітницької роботи спрямованої на поширення серед громадян передової соціальної культури. Соціокультурна модель освіти і виховання має стати своєрідним ідеалом, головним принципом якого поступово стає ідея соціокультурної адаптації людини у світі, її здібностей до активної дієздатності в координатах громадянського суспільства. Тільки за таких умов професійно і культурно підготовлена українська еліта значною мірою зможе започаткувати новітній просвітницький рух в Україні спроможний інтегрувати її в сучасну європейську спільноту, в суспільство цивілізованих громадян, з розвинутими економічними, культурними, правовими відносинами між самими індивідами, неопосередкованими державою.

Список використаних джерел

1. Костенко О. Просвітництво вище політики // О. Костенко. - Літературна Україна. - 2014. - 17 квітня.

2. Колодій А. Сутність громадянського суспільства і механізм його впливу на політику [Електронний ресурс. - Режим доступу]: political-studies.com/?p=148

3. Сухомлинский В. А. О воспитании // В. А. Сухомлинский. - М.: Политиздат, 1973. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru