Соціально-педагогічна підтримка дітей у Мексиці: умови, складові

Постановка проблеми. Сучасний соціально нерівний світ зумовлює різні вихідні позиції соціалізації дітей у суспільстві. Правовий захист дитинства, соціальна підтримка дітей як вразливої групи населення, соціально-педагогічна допомога у "ризикових" випадках - те коло проблем, що найбільшою мірою визначає можливості суспільства стало розвиватися, втілюватися у наступних поколіннях і цивілізовано сприяти історичному поступу.

Світ, що розвивається, зокрема латиноамериканський регіон, має обмежені можливості соціального захисту населення. Історичні умови соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку країн Латинської Америки означили пізніші, у порівнянні з розвинутими країнами, процеси формування громадянського суспільства і становлення соціальних держав. І у розв'язанні проблеми соціально-педагогічної підтримки дітей виявилися комплекс "залежності" від мір міжнародного співтовариства, відсутність солідарності суспільства у ставленні до дитинства як пріоритету розвитку, недостатність функціональних соціально-політичних механізмів допомоги дітям.

Проблема соціально-правового захисту дитинства у суспільстві знайшла відображення у дослідженнях багатьох іспаномовних авторів, з-поміж них - А. Палма дель Тесо (AngelesdePalmadelTeso),A. Пікорней Лукас (AntoniaPicornellLucas),y. Мадарьяга Діас (HugoMadariagaDfaz), О. Сьєрра Гарсія (OmarSierraGarda), Х. Фуертес (JesusFuertes), К. Мадарьяга Ороско (CamiloMadariagaOrozco)таін.

Мета статті- проаналізувати умови та складові соціально-педагогічної підтримки дітей у сучасній Мексиці.

Результати теоретичного аналізу. Населення Мексики складає понад 112,3 млн. людей, з них - 39,2 млн. - діти віком до 17 років (35% загального населення) (2010 р.). 48,8 млн. осіб (44,5% загального населення) перебувають у стані бідності. Національна рада оцінювання політики соціального розвитку з 1992 р. здійснює визначення бідності у країні за трьома рівнями - базовий (можливість задовольнити потреби харчування), рівень можливостей (доступність освітніх, медичних послуг) і рівень майнової бідності (доступність матеріальних благ). Згідно з даною диференціацією, у Мексиці 25,5% дітей віком до 18 років не можуть достатньо харчуватися, 34% - перебувають на рівні бідності можливостей, 59,5% - не мають доступу до матеріальних благ (2008 р.) [1,с. 21].

Соціальна допомога у сучасних соціально-економічних умовах розвитку країни може бути надана лише найбільш вразливим групам населення. Вона розуміється як важлива складова соціальної політики з подолання бідності, "допомога є людське обличчя соціальної політики"(М. Фуентес Алькала) [4, с.73].

За твердженням Г. Гвадаррами Санчес, ставлення до соціальної допомоги у сучасному суспільстві виходить з різних концептуальних позицій, зокрема таких: допомога здатна вирішувати проблеми і генерувати залежності, що пригальмовують мотивацію людини працювати, врешті- решт користувачі соціальних послуг можуть зловживати ними; співвідношення соціальної і економічної політики держави і зв'язок між ними за своєю сутністю відображають дихотомічну позицію продукувати багатство чи підтримувати добробут; соціальна допомога не вирішує проблеми, а лише сприяє пасивності і сподіванню бідних прошарків населення на державні виплати [4,с. 76].

У Мексиці, як і в інших країнах латиноамериканського регіону, історично склалася латинська (католицька) модель соціального захисту населення, заснована на принципі допоміжності - соціальна допомога у розв'язанні проблем особистості повинна бути надана найближчою інстанцією - громадою, церквою, благодійними організаціями, в останню чергу - державою. Після Мексиканської революції 1910-1917 рр. і прийняття нової конституції у 1917 р. контроль соціальної допомоги і управління суспільною доброчинністю поступово концентрувався у державному віданні. До початку 1930-х років тривав процес консолідації соціальних інститутів, які фрагментарно брали участь у суспільно-благочинній діяльності країни.

Конституція Мексики 1917 р. (з пізнішими змінами діє нині) відносно прав дітей у суспільстві визначає наступне: право на освіту; освіта, умови надання якої визначаються державою (федерацією, штатами, муніципіями), - має на меті розвиток усіх людських здібностей (ст. 3); діти до 16 років не можуть використовуватися на шкідливих і загрозливих виробництвах, а також на нічній роботі на промислових підприємствах; у торгових установах вони не можуть працювати після десятої години вечора; для підлітків від 12 до 16 років найвищий робочий день не повинен перебільшувати шести годин; праця дітей віком менше 12 років не може бути предметом договору (ст. 123 ІІ-ІІІ) тощо [3].

Заснована у 1929 р. Асоціація опіки дитинства - приватна організація, що спрямувала діяльність на підтримку дітей і матерів у складних життєвих обставинах. У 1937 р. із створенням Секретари суспільної допомоги було започатковано державний захист потребуючих людей у країні і відкрито шлях для подальшого визнання права на соціальну допомогу.

За президентства А. Камачо (1940-1946 рр.) було прийнято закон "Про соціальне забезпечення" від 19 січня 1943 р., за чим засновано Мексиканський Інститут соціального забезпечення, а через рік було запроваджено Секретарію доброчинності і допомоги на основі об'єднання Секретари суспільної допомоги і Департаменту охорони здоров'я. Таким чином було розмежовано "соціальне забезпечення" (щодо працюючих осіб) і "суспільну допомогу" (щодо потребуючих за станом бідності, станом здоров'я тощо) [4,с. 0-91].

З 1960-х років розпочався процес професійної інституціоналізації уваги до соціально вразливих груп населення, насамперед дитинства. У 1961 р. був заснований Національний інститут опіки дитинства як найважливіша установа соціальної допомоги федерального уряду з відповідальністю покращити моральне і соціальне становище дітей у країні. Діяльність його була спрямована на надання медичної допомоги потребуючим дітям, організацію початкової освіти, забезпечення додаткового харчування шляхом роздачі шкільних сніданків. Також з метою медичної і освітньої підтримки у 1968 р. був запроваджений Мексиканський інститут допомоги дітям.

У 1970-х роках політика соціально-педагогічної допомоги набула нових рис, зокрема для її стратегії були означені інтегрований розвиток індивіда, родини і громади, а також окреслені завдання соціально-економічного, регіонального розвитку для зменшення масштабів бідності у країні. У 1976 р. Національний інститут опіки дитинства був перетворений на Мексиканський інститут підтримки дитинства і родини, його увага була спрямована на маргінальні групи населення, на допомогу дітям-сиротам, одиноким матерям, людям з функціональними обмеженнями. У 1977 р. внаслідок об'єднання Мексиканського інституту підтримки дитинства і родини та Мексиканського інституту допомоги дітям була утворена Національна система інтегрального (комплексного) розвитку родини задля сприяння соціальному добробуту, покращення становища дітей, насамперед покинутих, нещасних, бездоглядних. Згідно з Законом "Про соціальну допомогу" 2004 р., вона має 32 штатні підрозділи, 1500 муніципальних організацій [4,с.93-94]. опіка соціальний правовий захист

У Загальному законі "Про охорону здоров'я" 1984 р. було визначено, що Національна система соціальної допомоги - сукупність діяльностей, заходів, спрямованих змінювати і покращувати соціальні умови, що перешкоджають або ускладнюють всебічний розвиток людини, з метою досягнення нею повноцінного і продуктивного життя (ст. 166, 167). У кожному штаті

Мексиканської республіки є власне законодавство про соціальну допомогу. З 32 федеративних одиниць 27 мають місцеві закони про захист прав дітей.

Закон "Про захист прав дітей", прийнятий у Мексиці 29 травня 2000 р., наголошує на наступних принципах: визнання найвищим пріоритетом інтереси дитини у суспільстві; піклування про дитину та узгодженість з метою забезпечення участі і відповідальності родини, державних органів, суспільства у допомозі дітям; рівність і справедливість в усіх сферах, що стосуються дітей та підлітків; родина є первинним простором розвитку; розвиток має здійснюватися у вільному від насильства середовищі; спеціальні урядові і суспільні заходи підтримки дітей мають відповідати їх віковим етапам розвитку з метою забезпечувати їх права справедливо; повага до культурних, етнічних та релігійних відмінностей; повага до звичаїв (ст. 8).

Федеральний уряд, федеральний округ, штати і муніципії в межах своєї компетенції можуть визначати норми і необхідні адміністративні заходи для ефективного виконання закону (ст. 1), мають піклуватися про впровадження необхідних механізмів для дотримання культури захисту прав дітей, відповідно до Конвенції ООН про права дітей (ст. 5) [6].

Згідно з Законом "Про соціальну допомогу" від 2 вересня 2004 р., суб'єктами соціальної допомоги у країні визнаються окремі особи та родини, фізичні, ментальні, правові або соціальні умови життя яких потребують спеціального обслуговування для захисту і повної інтеграції до соціуму, зокрема усі діти і підлітки у стані ризику - голодуючі, виснажені; діти, які мають фізичні або інтелектуальні обмеження розвитку; діти, які зазнали насильства; покинуті, бездоглядні; жертви будь-якого типу експлуатації; діти вулиці; правопорушники і жертви правопорушень; діти батьків, які страждають невиліковними хворобами, або перебувають в умовах екстремальної бідності; діти, які були мігрантами і повернуті на батьківщину; діти, які були жертвами воєнних конфліктів, етнічних, релігійних переслідувань тощо (ст. 4). Управління системою соціальної допомоги здійснюється державою, яка основну увагу спрямовує на комплексний розвиток родини і підтримує ті потреби існування, які родина не здатна забезпечити самостійно (ст. 5). Окремі особи та їх родини відповідно до своїх можливостей братимуть участь у різних процесах соціальної підтримки, таких як підготовка (навчання), реабілітація та інтеграція; родичі суб'єктів соціальної допомоги мають нести спільну відповідальність за таку участь (ст. 11) [5].

Найбільш вразливими категоріями дітей, які потребують спеціальної уваги, у державі визнаються чотири групи:

- самотні, покинуті, бездоглядні діти з середовища мігрантів;

- діти в умовах експлуатації;

- діти, які страждають від насильства;

- діти, які скоїли злочини, правопорушення [2,с.69].

У сучасній Мексиці діють три владні установи, що опікуються дітьми мігрантів без супроводу, - Секретарія зовнішніх відносин, Національний інститут міграції, Національна система комплексного розвитку родини. Згідно з даними Національного інституту міграції, у 2008 р. було реалізовано понад 32 075 випадків репатріації дітей зі США, з них 18 192 випадків стосувалися дітей без батьківського піклування; 5 204 випадків повернення дітей до країн Центральної Америки, з них 3 565 - без опіки дорослих [2,с.70-71].

Мексика ратифікувала міжнародні документи - юридичні інструменти відносно захисту прав дітей мігрантів - Конвенцію ООН про права дитини (1990 р.), Конвенцію про захист прав усіх працюючих мігрантів та їх сімей (1999 р.). З 2007 р. було ініційовано Міжінституціональну програму уваги до дітей прикордоння, спрямовану на захист прав дітей мігрантів, а також у березні 2007 р. Комісією з проблем населення, міграції і релігійних справ Урядової Секретари було започатковано круглий стіл для обговорення проблем дітей і жінок-мігрантів. З 2008 р. на території Мексики діють 27 притулків для опіки дітей з середовища мігрантів (державної і приватної форм власності) [2,с.73-74].

У країні 3 647 067 дітей (12,5%) віком від 5 до 17 років з загальної кількості 29 203 394 дітей працюють. Найбільшу частку - 69% становить група працюючих дітей вікової категорії від 14 до 17 років. За галузями господарства 29% дітей зайнято в аграрному секторі, 25,3%- задіяні у сфері торгівлі, 23,7% - у сфері послуг, 14,2% - у мануфактурній промисловості, 6% - на будівництві. 19,3 млн. працюючих дітей зайняті на тих роботах, на яких працюють старші члени їх родин [2, с.75-76].

Федеральний Закон "Про працю" 1970 р. регламентує і деталізує положення Конституції Мексики відносно праці дітей старше 14-річного віку. У країні запроваджено дві федеральні програми, спрямовані на подолання дитячої праці, - PROPADETIUM (Програма попередження, уваги, викорінення дитячої праці, ініційована Національною системою комплексного розвитку родини), а також PAJA (Програма уваги до мігрантів, зайнятих на сезонних сільськогосподарських роботах). Секретарією праці і соціального прогнозування створено Групу задля попередження дитячої праці, до якої, окрім представників влади, входять представники громадянського суспільства [2,с. 80].

Відповідно до окреслених у Декларації тисячоліття ООН вісьмох цілей розвитку у Мексиці було поставлено завдання: скоротити дитячу смертність; скоротити материнську смертність; покращити харчування дітей вікової категорії до п'яти років; забезпечити доступність питної води; зменшити рівень захворювань ВІЛ/СНІД молоді 15-24 років та ін.

У 2009 р. рівень дитячої смертності у країні становив 14,7 осіб на 1000 новонароджених [1,с. 31].

У 2000-х роках започатковано Національну програму скорочення дитячої смертності, Програму розвитку людських можливостей, спрямовану на підтримку родин, в яких було кілька випадків смерті дітей, Програму поліпшення здоров'я населення. Серед найважливіших програм покращення якості життя дітей і молоді у країні виокремлюються освітньо-виховні програми. 45 інституцій Мексики залучені до участі в урядовій Програмі зміцнення раннього виховання і дитячого розвитку, спрямованій на організацію сприятливих умов фізичного, чуттєвого, когнітивного досвіду дитини віком до трьох років. Програма дошкільного виховання у громаді має на меті сприяння соціальній інтеграції дітей віком 4-6 років з середовища мігрантів, поширена в індіанських поселеннях; 151751 дітей (2009 р.) були охоплені цією програмою. Програма дитячих будинків для підтримки працюючих матерів, що бере до уваги і маленьких дітей до 5-річного віку з функціональними обмеженнями, стала базою для відкриття 8 923 дитячих установ і опіки 26 728 дітей (2009 р.). Найбільшу кількість дитячих будинків організовано у Мехіко, Гуанахуато, Халіско, Веракрусі [1,с. 89-90].

Окремі програми упроваджені для соціальної підтримки бездоглядних, покинутих дітей, тих, хто зазнав насильства, зокрема Національний план попередження поганого поводження з дітьми і насильства щодо них, Програма уваги і попередження занедбаного стану дітей Національної системи комплексного розвитку родини, Програма Мереж підтримки жертв злочинів та ін. [1,с. 115-116].

Висновки

Соціально-педагогічна підтримка дітей у мексиканському суспільстві - одна з ключових проблем багатонаселеної країни, що розвивається. Своєрідність соціально-історичних умов розвитку латиноамериканського регіону виявилася у примарності побудов соціальних держав європейського типу і фрагментарності процесів становлення громадянського суспільства і солідарної соціальної участі. Запроваджені у Мексиці нормативи соціально-правового захисту дітей, окреслені функціональні програми розв'язання найболючіших проблем дитинства у ключі глобальних цілей розвитку цивілізації, своєчасні заходи соціальної підтримки дітей з боку урядових органів, якісна професійна соціально-педагогічна діяльність соціальних працівників дозволяють певною мірою пом'якшувати соціальну ситуацію бездоглядності дитинства у країні, а також сприяють відповідно до цінностей соціально відповідального суспільства міжпоколінній взаємодії та історично-поступальній наступності.

Використані джерела