Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна практика як механізм засвоєння соціальних норм молоддю з інвалідністю

Гордієнко Н.М.

Анотації

У статті проаналізовано проблему засвоєння соціальних норм молоддю з інвалідністю. Доведено, що соціальна практика є важливим механізмом включення дітей та молоді з інвалідністю в активну соціально значущу діяльність, спрямовану на засвоєння ними соціальних норм співжиття, спілкування, взаємодії, взаємоповаги і самоповаги та набуття досвіду діяльності відповідно до них. Системне взаємодоповнення компонентів соціальної практики розглянуто на прикладі Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру (м. Запоріжжя).

Ключові слова: соціальні норми, соціальна практика, соціальний проект, молодь з інвалідністю, учнівсько-студентське самоврядування.

В статье проанализирована проблема усвоения социальных норм молодежью с инвалидностью. Доказано, что социальная практика является важным механизмом включения детей и молодежи с инвалидностью в активную социально значимую деятельность, направленную на усвоение ими социальных норм общежития, общения, взаимодействия, взаимоуважения и самоуважения и приобретения опыта деятельности в соответствии с ними. Системное взаимодополнение компонентов социальной практики рассмотрено на примере Хортицкого национального учебно-реабилитационного многопрофильного центра (г. Запорожье).

Ключевые слова: социальные нормы, социальная практика, социальный проект, молодежь с инвалидностью, ученическо-студенческое самоуправление.

The article analyses the problem of social norms assimilation by the youth with disabilities. It is proved that the social practice is an important mechanism for the inclusion of children and young people with disabilities in active socially relevant activities aimed at the assimilation of the social norms of coexistence, dialogue, cooperation, mutual respect and self-esteem and obtaining of activities experience in accordance with them. The systemic complementary of components of social practice were considered on the example of Khortytskyi national educational and rehabilitation multispecialized center (Zaporizhzhia).

Key words: social norms, social practice, social projects, youth with disabilities, students' government.

соціальна практика молодь інвалідність

Основний зміст дослідження

Постановка проблеми. Актуальність теми полягає в тому, що молодь з інвалідністю треба навчити засвоювати соціальні норми, які прийняті у суспільстві на сьогодні. Молодь з інвалідністю - найбільш вразлива частина сучасного суспільства. З одного боку, на рівні держави розроблені і діють закони, спрямовані на підтримку і допомогу цій категорії суспільства, а з іншого - їм важко фізично і психологічно входити в суспільство на рівні зі здоровими людьми, навіть маючи певні пільги. Фізично важко входити в суспільство через об'єктивну причину - інвалідність, а психологічно важко через ставлення до особистості, в першу чергу, як до інваліда з усіма його наслідками: визнання неповноцінності, поблажливе ставлення суспільства до інваліда, гіперопіка батьків або осіб, які їх замінюють, недостатнє включення у суспільно корисну практичну діяльність, послаблені вимоги до інтелектуального розвитку та інтелектуальної праці, знижене порівняно зі здоровими однолітками спілкування і взаємодія та ін. Перераховані вище фактори психологічного неспокою і, врешті-решт, звичка до такого життя впродовж років формує у дитини чи молодої людини пасивне, споживацьке ставлення до життя, психологічно неврівноважену поведінку в тих соціумах, до яких вона належить, підвищену вимогливість до оточуючих та відсутність вдячності за турботу, допомогу, корисні поради.

Для попередження означених вище наслідків необхідні певні соціальні механізми. Їх багато напрацьовано в соціологічних, соціально-психологічних, наукових працях.

Оскільки це дослідження спрямоване на аналіз механізмів засвоєння соціальних норм особами з інвалідністю віком до 23-25 років, то ми розглянемо один із них: соціальну практику.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні існує вже достатньо багато наукових досліджень, присвячених аналізу та механізмам засвоєння соціальних норм у сучасному суспільстві.

Зокрема, М. Сидоренко у своїй докторській дисертації "Соціальні норми і регуляція людської діяльності" [10] дає нове визначення поняття "соціальної норми". На його думку, соціальну норму слід розглядати не тільки як правило, зразок, схему реалізації необхідної поведінки людей і суспільних відносин, але і бачити в ній основу упорядкування процесів суспільного життя. Ним виявлено, зокрема, що за допомогою соціальних норм фіксується міра дотримання певного суспільного порядку, виявлено взаємозв'язок соціальних норм і законів держави і здатність соціальних норм впливати на реалізацію державних законів у реальній дійсності; доведено, що знання соціальних норм сприяє засвоєнню їх в процесі навчання та виховання; встановлено, що людська діяльність може бути представлена як процес досягнення нормально виражених цілей. Цінність соціальних норм полягає в забезпеченні здатності людей за допомогою певних соціальних правил необхідного рівня організованості їх життєдіяльності.

Д. Швець у дисертації "Соціальна норма і девіації: теоретичний аналіз" [14] розглядає соціальну норму як історично сформовану в цьому конкретному суспільстві межу, міру, інтервал допустимого (дозволеної або обов'язкової поведінки, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій). Він доводить, що соціальною є та поведінка людини, яка співвідноситься з соціальними нормами, встановленими соціумом, а соціально зумовленою поведінкою є така поведінка, яка орієнтована на персоніфікованого "іншого".

Н. Уланова в дисертації "Особливості орієнтації на соціальні норми у молодших школярів у різних освітніх середовищах" [13] йде далі від своїх попередників. Вона аналізує проблему соціального розвитку школярів у контексті орієнтації на соціальні норми того суспільства, до якого входить дитина. Практична значущість її дослідження полягає в тому, що вона експериментальним шляхом дійшла висновку про існування реальної залежності орієнтації у конкретних учнівських об'єднаннях на соціальні норми від фактору освітнього середовища, в якому перебувають діти. Усвідомлення цієї залежності дає можливість фахівцям різної спрямованості досить оперативно розв'язувати цілий блок конкретних завдань, пов'язаних з формуванням толерантності школярів і педагогів, підвищенням рівня соціалізованості школярів незалежно від типу освітніх установ.

Напрацьовано багато інших матеріалів стосовно значущості соціальних норм, способів їх засвоєння та набуття досвіду, дотримання і подальшого удосконалення, але проаналізовані вище дослідження уже дають можливість впевнитися у необхідності навчати дітей та молодь засобам засвоєння і набуття досвіду дотримання соціальних норм на прийнятому рівні незалежно від здібностей, особливостей віку, стану здоров'я, наявності певних фізичних та психофізичних вад. В умовах сучасного суспільства, як показують дослідження Н. Андреєнкової [1], Л. Ваховського [2], М. Лукашевича, М. Туленкова [7], І. Кона [6], С. Спасибенко [12], С. Савченко [2] та ін., спостерігається тенденція до відособлення особистості, яка породжує споживацьке ставлення до життя, ідеалом якого є тільки особистісний успіх, прагнення маніпулювати іншими у своїх корисливих цілях.

Така тенденція зумовлена змінами в організації суспільного життя. Враховуючи те, що зміни відбуваються досить часто, підростаюче покоління треба навчити дотримуватись норм і творчо ставитись до цього процесу. Особливі ускладнення виникають у молодих людей з інвалідністю. Вони специфічні, відрізняються від проблем інвалідів старшого віку, бо цей період пов'язаний з процесами становлення як особистості, входження в соціум, одержання освіти і фахової підготовки.

Друга, не менш важлива тенденція, яку відчуває на собі молодь з інвалідністю, це традиційне сприйняття її суспільством, як об'єкта виховання, освіти, соціалізації без врахування того факту, що вона є і суб'єктом суспільного життя, як наголошує доктор соціологічних наук Г. Жигунова [5]. Як суб'єкт, така молодь теж визначає прогресивність розвитку суспільства. Через таке сприйняття суспільством молоді люди-інваліди ще з дитинства усвідомлюють труднощі своєї задіяності в суспільстві навіть при великому бажанні і деяких можливостях, вони не можуть реалізувати свій потенціал у повній мірі і бути успішними.

Разом з тим, існують механізми залучення дітей і молоді з інвалідністю до активного творчого життя, хоча вони ще далеко не всі досліджені.

Мета статті: розкрити сутність, цінність і зміст соціальної практики як важливого механізму залучення молоді з інвалідністю до активного засвоєння соціальних норм в процесі цієї практики, що буде сприяти більш широкому розкриттю внутрішнього ресурсу молодих людей і усвідомленню ними своєї цінності в суспільстві.

Виклад основного матеріалу. Соціальна практика є важливим механізмом включення дітей та молоді з інвалідністю в активну соціально значущу діяльність, спрямовану на засвоєння ними соціальних норм співжиття, спілкування, взаємодії, взаємоповаги і самоповаги та набуття досвіду діяльності відповідно з ними.

Дослідження соціальних практик як самостійного соціального феномена та поняття розпочалось з другої половини ХХ століття, однак соціальні практики досить швидко набули статусу соціального явища і досліджувались у руслі соціологічної науки [3]. Відтоді проблематика соціальних практик перебуває в центрі уваги як вітчизняної, так і зарубіжної соціологічної науки. Розгляду цього питання присвячено праці зарубіжних учених: М. Джонса [15], Т. Крупа [16], Е. Макдональда [17], Г. Маунтина [18], М. Пейна [19], А. Пінкуса [20], Дж. Райлі [21], С. Тернера [22] та ін.

Дослідження свідчать, що в соціально - філософському значенні соціальна практика, насамперед, розглядається, як діяльність суб'єкта, спрямована на перетворення його соціального середовища для повноцінного розвитку самого суб'єкта в цьому середовищі [8]. У філософському значенні акцентується увага на здатності соціальної практики до реалізації безперервності освіти через систему "пролонгованої дії" [4].

За І. Єрмаковим, соціальна практика - це, по - перше, освітня технологія, за допомогою якої створюються умови розвитку життєвої компетентності учня; по-друге, це технологія активної соціальної дії, яка спрямована на розв'язання конкретних соціальних проблем учня, школи, громади, за допомогою самих учнів [11].

Ми дотримуємося думки Г. Нікітіної, що в педагогічній науці визначення поняття "соціальна практика" узагальнюється як: ситуація - сукупність обставин, умов, що створюють соціальні відносини; діяльність - форма соціальної активності (соціальна активність - суспільна властивість особистості, що виявляється в її мотивованому, діяльнісному ставленні до навколишнього середовища з метою участі в його життєдіяльності та перетворенні; процес - певна послідовність дій, що мають перетворюючий соціальний характер; функція - вид діяльності, спрямований на придбання позитивного соціального досвіду, спрямованого на отримання навичок соціальної компетентності та реальної дії в суспільстві [8].

Досвід системної організації соціальної практики молоді з інвалідністю доцільно розглянути на прикладі Хортицького національного навчально - реабілітаційного багатопрофільного центру (м. Запоріжжя). В умовах закладу соціальна практика виступає організаційною формою, механізмом передачі учням соціального досвіду, залучення їх до суспільного життя, соціальної дії, соціальної творчості, суспільно корисної праці, продуктивної освіти. Відповідно до цих пріоритетів, система соціальної практики школярів складається з чотирьох компонентів: робота школярів над компетентнісно зорієнтованими завданнями; розробка та реалізація соціальних проектів; участь у проведенні інтерактивних виховних занять за технологією "Океан життєвої компетентності"; діяльність учнівсько-студентського самоврядування.

Реалізація першого компонента - роботи школярів над компетентнісно зорієнтованими завданнями допомагає подолати протиріччя між надмірною теоретизованістю освітнього процесу та проблемністю соціального життя, репрезентувати в освітньому процесі життєві ситуації в їх цілісності, підтримувати в учнів інтерес до навчального матеріалу. Досвід учителів Хортицького центру свідчить про те, що компетентнісно зорієнтовані завдання успішно виконують роль першої сходинки на шляху підйому дитини по вертикалі соціальної практики. Досвід розв'язання умовних (описаних на папері) завдань дозволяє учням перейти до якісно вищого рівня соціальної практики - участі в соціальних проектах, які передбачають реальну дію кожного учасника щодо розв'язання актуальної проблеми.

В умовах Хортицького центру школярі працюють над різноманітними соціальними проектами, такими, як: "Я і колектив", "Історія рідного міста", "Заповідна Хортиця", "Кам'яні могили таврійських степів", "Схід-Захід: єдина Україна", "Легендарна історія Запорізького краю: від скіфів до сучасності", "Трагедії ХХ століття", "Моя майбутня професія", "Ми - українці", "Родина", "Свято - дітям", "Дні Європи в Україні", "Школа майбутнього", "Пізнай свою Батьківщину: Київ - столиця України", "Чорнобиль: забути чи пам'ятати?", "Этих дней не смолкнет слава", "Екосім'я", "Подорож рідним містом" та ін. Наведений перелік проектів показує тематичну багатоплановість системи соціального проектування в закладі. В рамках соціальних проектів педагогічний колектив реалізує основні типи соціальної практики: дослідницьку, творчу практику та практику соціального служіння.

Ще одним дієвим чинником збагачення соціальної практики школярів є впровадження виховної інтерактивної технології "Океан життєвої компетентності" - системи загальношкільних і групових тренінгів, інтерактивних ігор і семінарів, об'єднаних у цілісну технологію на основі оригінального ігрового сценарію - подорожі по океану, який символізує людське життя з метою самовдосконалення та набуття вихованцями та студентами життєвої компетентності. Інтерактивні виховні заходи за вищеозначеною технологією спрямовані на обговорення та пошук шляхів вирішення найбільш актуальних проблем шкільного життя. Протягом останніх років були проведені інтерактивні виховні заходи на теми: "Про добро та зло, обов'язок і совість, честь і гідність", "Компетентність у професійному самовизначенні", "Твоє, моє, наше", "Будь здоров!", "Хлопчики та дівчатка", "Учень - теж професія", "Життєві кризи особистості: як їх подолати?" та ін.

Цінність виховної інтерактивної технології "Океан життєвої компетентності" для якісного збагачення соціальної практики школярів полягає в набутті ними досвіду визначення, діагностики та раціонального розв'язання актуальних особистісних і соціальних проблем. При цьому проблеми шкільного життя, над якими працюють вихованці, виступають репрезентаціями суспільних ситуацій, з якими діти вже стикалися або зіткнуться пізніше.

Саме життєтворчий характер соціальної практики школярів є пріоритетом для освітньо-реабілітаційного простору Хортицького центру. Цей пріоритет ефективно реалізується в рамках реалізації четвертого компонента соціальної практики - діяльності учнівсько-студентського самоврядування.

Психолого-педагогічні можливості моделі самоврядування на засадах педагогіки життє - творчості особистості багатопланові: це, по-перше, створення сприятливих умов для розвитку здібностей вихованців, їх самовиявлення, набуття ними позитивного життєвого досвіду; по-друге, допомога в адаптації до постійних змін у навколишньому середовищі, до сучасних умов ринкової економіки; по-третє, розвиток інтересу до усвідомлення ключових проблем життя та готовності до їх конструктивного розв'язання, відкриття можливостей для самореалізації дитини в різних видах творчої діяльності. Організація шкільного самоврядування також є ефективним способом формування в учнів таких життєво важливих якостей, як відповідальність за доручену справу, принциповість (здатність конструктивно критикувати і належним чином сприймати критику), готовність знаходити правильні рішення та долати труднощі, вміння вносити та впроваджувати пропозиції.

Таким чином, поряд з іншими компонентами системи соціальної практики, учнівсько-студентське самоврядування забезпечує набуття учнями життєвої компетентності в процесі командної, партнерської роботи, спрямованої на покращення як внутрішньо - шкільного, так і зовнішнього середовища.

Висновки