Соціологічна концептуалізація ризику в контексті соціокультурних підходів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціологічна концептуалізація ризику в контексті соціокультурних підходів

Новосад К.Я.

Анотація

Ключові слова: концептуалізація, ризики, суспільство ризику, калькулятивна раціональність, культурно-символічна концепція ризику, соціально-перцептивна концепція ризику.

Аннотация

Ключевые слова: концептуализация, риски, общество риска, калькулятивна рациональность, культурно-символическая концепция риска, социально-перцептивная концепция риска.

Annotation

Key words: conceptualization, risks, society risk, calculational rationality, cultural and symbolic concept of risk, socially perceptive concept of risk.

Постановка проблеми. Поняття ризику є предметом широкого наукового дискурсу. Ризик вивчається різними науковими дисциплінами на різних рівнях аналізу. Проте концептуалізація поняття ризику не набула достатнього погодження в соціологічної рефлексії. Згідно з дослідженням Н. О. Яницького, концептуалізація ризику відбувається в межах двох великих напрямків: «реалістичного» та «соціокультурного». Вихідними моментами реалістичного підходу є поняття небезпеки або шкоди, твердження про можливість обчислення моменту настання ризиків та калькуляції їх наслідків. Ризик визначається в якості об'єктивного явища, продукту ймовірності виникнення небезпеки та масштабу його наслідків.

Аналіз досліджень і публікацій. Головна проблема реалістичної концептуалізації поняття ризику є його відкидання залежності від соціальних факторів або визнання їх в якості залежних від зовнішніх небезпек. Невизначеність цього питання стала підґрунтям для формування соціокультурних підходів концептуалізації ризиків: «культурно-символічному» (М. Дуглас, А. Вільдавські), теорії «суспільства ризику» (У. Бек, Е. Гідденс) та «калькулятівної раціональності» (М.Фуко). Але для простоти розуміння двох напрямків соціологічної концептуалізації поняття ризику пропонується виділити дві лінії рискологічних досліджень: «помірну» і «радикальну». На думку Н. О. Яницького: «Прихильники помірної вважають, що ризик є об'єктивно існуюча небезпека, яка завжди опосередковується соціальними та культурними стереотипами і процесами. Представники радикальної лінії стверджують, що ризик як такої не існує. Є лише сприйняття ризику, яке завжди буде продуктом історично, політично і соціально обумовленого погляду на світ» [1, с. 3-4].

Узагальнення соціологічної концептуалізації ризику до чотирьох основних можна знайти у О. Ренн, який додає до трьох вже перерахованих підходів, соціально-перцептивну концепція ризику П. Словіка і Н. Лумана [2, с. 81]. Проте будь яке узагальнення позбавляє соціологічну концептуалізацію конкретики поглядів кожного окремого дослідника.

Мета статті - визначити обмеженість соціокультурних підходів у соціологічної концептуалізації ризиків. Основні завдання: розглянути особливості соціокультурних підходів концептуалізації ризиків та визначити обмеженість їх інтерпретації понять ризику та безпеки.

Виклад основного матеріалу. Результатом соціологічної рефлексії упродовж попереднього століття стали кілька концептуалізацій щодо ризику. Проблема ризику почала привертати увагу у 1921 році після виходу друком книги американського економіста Френка Найта «Ризик, невизначеність і прибуток». Саме з цього періоду, за даними В. І. Зубкова, «до статистичного трактування ризику додалися економічні дослідження, а сама тема стала звертати на себе увагу все більшої кількості вчених різних спеціальностей і міцно увійшла в науку» [3, с. 13]. Пізніше до проблематики ризиків додалися ризики інформаційної ізоляції, нерозвиненості інфраструктури та інші проблеми, які мали вплив на соціальну політику деяких регіонів США.

Поняття соціальних ризиків скорегувало концепцію ризиків у бік, де він не може бути так однозначно прогнозованим статистичними методами. Окремі соціальні ризики, що пов'язані із захворюванням, недбалістю, нечесністю або безвідповідальністю співробітників набагато важче прогнозувати. Із точки зору засновників теорії «суспільства ризику», соціологічна концептуалізація ризиків ґрунтується на об'єктивних змінах макросоціального рівня. Згідно з У. Беку, перехід до ери ризиків - це процес переходу до ери ризику як об'єктивної необхідності. Як наслідок, «відбувається інституціоналізація соціогенного ризику у повсякденному житті, значного поширення набула девіація поведінки щодо ризик-рефлексії реальних та потенційних еколого-техногенних небезпек» [4, с. 38]. Особливості розвитку модерного суспільства штовхає людину «суспільства ризику» на вандалізм та створення різного роду аварійних ситуацій.

Теорія «суспільства ризику» У. Бека ґрунтується на визнанні нового нормативного ідеалу суспільства - безпеці. Завдяки цьому, нова суспільна стратегія набуває захисного характеру, що проявляється через уникнення більш гіршого. Система цінностей «нерівноправного суспільства» заміщується системою цінностей «небезпечного суспільства», а орієнтація на задоволення нових потреб - орієнтацією на їхнє самообмеження [5, с. 49]. Солідарність суспільства ризику - це солідарність «жертв ризиків», що утворюється за рахунок не об'єктивних чинників, а суб'єктивних відчуттів занепокоєння чи страху. Оцінка та визначення рівня довіри до існуючих соціальних інститутів й організацій стає важливішим за реальні результати їх діяльності. Таким чином, «суспільство ризику - це суспільство невизначеності, в якому віра в науку і прогрес розхитується, життєві стереотипи руйнуються, що вимагає їх постійного перевизначення, а, отже, проблеми рефлексії і рефлективності виступають на перший план» [3, с. 32].

На думку багатьох сучасних дослідників, Ніклас Луман, перш за все, пов'язує ризик з такими соціологічними категоріями як «вибір», «рішення», «комунікація» [6, с. 7]. Він пропонує схему розрізнення «ризик-небезпека», згідно з якою ризик тлумачиться як об'єктивний і пізнавальний факт, який може змінюватися незалежно від соціальних процесів і культурного середовища. Згідно його концепції, у сучасному суспільстві немає поведінки, вільної від ризику, що не можливо уникнути ризику, приймаючи будь-яке рішення. При цьому, суспільне пізнання тільки поглиблює усвідомлення ризику. Чим більш глибоким є вимірювання ризиків, тим більше воно впливає на впевненість суспільства про неможливість уникнення ризиків. Для Н. Лумана характерне розуміння ризику в якості маркера невизначеності: «Ризик - це і до певної міри все, що може погано скінчитися. В якості протилежного йому поняття ми думаємо про «безпечний», однак негайно ж додаємо, що безпека в строгому, вільному від ризику сенсі, взагалі не існує. Значить, і поняття ризику в розхожому розумінні є універсальним поняттям, яке не виключає нічого, але лише маркує само себе в контексті своєї власної форми» [7, с. 242243].

Висновки

Отже, спільною рисою теорії «калькулятивної раціональності» і культурно-символічної концепції ризиків є ототожнення ризику та небезпеки. Концепції ризику як небезпеки та погрози нівелюють можливість його тлумачення як атрибуту виключно людської діяльності. Дослідницькі зусилля на визначення ризику виключно як соціокультурного факту втратили концептуальну широту поглядів завдяки втраті бінарної опозиції об'єктивного та суб'єктивного. Визнання природної небезпеки в якості об'єктивного фактора та ризиків в якості суб'єктивного фактора людської діяльності, надають набагато більше можливостей для соціологічної концептуалізації ризиків ніж заплутана різноманітність соціокультурних підходів. Носієм ризиків є виключна людська діяльність, яка може бути спрямована на долання як зовнішніх загроз, так й рефлективної невизначеності майбутнього.

соціокультурний ризик небезпека людський

Література