Класові позиції і класові ідентичності: аналіз взаємозв’язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класові позиції і класові ідентичності: аналіз взаємозв'язку

Симончук О. В.

У статті подано результати емпіричного вивчення класових ідентичностей згідно з двома до-слідницькими традиціями. Здійснений у рамках традиції вивчення зв'язку класових позицій і класо-вих ідентичностей аналіз даних Міжнародної програми соціального дослідження 2009 року дав під-стави констатувати, що велика частина населення України, низки постсоціалістичних і розвине-них капіталістичних країн цілком адекватно усвідомлюють свою класову позицію; зокрема, близько двох третин представників робітничого і середнього класів ідентифікують себе з відповідними класовими позиціями; сила зв'язку між об'єктивним і суб'єктивним класами досить сильна в усіх порівнюваних країнах (причому в пострадянській Україні вона вища, ніж у розвинених капіталіс-тичних суспільствах). У рамках традиції типологічного аналізу на ґрунті матеріалів глибинних інтерв'ю сконструйовано типології класових ідентичностей представників середнього і робітни-чого класів. Результати типологічного аналізу дали змогу уточнити висновки, зроблені на підставі даних масового опитування. класовий ідентичність населення україна

Ключові слова: класова позиція, класова ідентичність, зв'язок класової позиції і класової іден-тичності, типи класових ідентичностей.

У сучасній соціології використання поняття «клас» передбачає, що соціальні нерівності й ієрархії не лише фіксуються соціологами в ма-трицях класових позицій, а й усвідомлюються людьми, а це усвідомлення надалі спричиняєть-ся до класово орієнтованих дій (електоральне голосування, солідарність у суспільстві, про- тестні практики та ін.). Залежно від національ-них і дослідницьких традицій для концептуалі- зації суб'єктивного визначення та інтерпретації соціального класу в індивідуальній і суспільній свідомості використовують низку термінів. Класову ідентичність, або «суб'єктивний клас», зазвичай розглядають як суб'єктивне розуміння людиною або групою власного класового ста-новища. Під класовими уявленнями/образами мають на увазі думки соціальних акторів про клас, класову структуру, природу та джерела класових відмінностей.

У західному світі загальновизнаною є дум-ка, що останніми десятиліттями ХХ століття внаслідок політики держави загального добро-буту поступально послаблювалися класова іє-рархія і класова свідомість, розмивалися класо-ві уявлення та ідентичності. Цілком пояснюва-но, що через ці об'єктивні тренди суспільного розвитку класова проблематика відійшла на останній план інтересів західних дослідників. Натомість в Україні цього періоду через реін- ституціоналізацію капіталістичних відносин, перерозподіл власності на засоби виробництва, появу високого рівня диференціації доходів на-селення, реформування галузевої та професій-ної структури, класові відмінності й ієрархії трансформувалися, загострились, і люди го-стро переживали їх. Проблематика класів акту-алізувалась у вітчизняному соціологічному дискурсі й передбачала пошук емпірично об-ґрунтованих відповідей на питання, зокрема про нову класову структурацію пострадянсько-го суспільства в Україні, особливості класової свідомості й поведінки представників різних класів. У рамках вивчення класової свідомості актуальним є також розгляд класових уявлень і класових ідентичностей в сучасному україн-ському суспільстві, які рідко потрапляють у фо-кус вивчення соціологів.

Класова ідентичність була предметом бага-тьох дослідницьких проектів. Знайомлячись із теоретичними й методологічними підходами до її вивчення, можна вирізнити кілька традицій. Традиція вивчення місця класової ідентичності серед інших соцієтальних ідентичностей сфор-мована працями Паули Саррідж (Surridge), Во-лодимира Ядова, Олени Данилової, Сергія Ма- кеєва, Світлани Оксамитної і Олени Швачко [4; 6; 7; 13; 14; 22]. Традиція дослідження розподі-лу класових ідентичностей серед членів суспіль-ства, а також зв'язку об'єктивного і суб'єктивного класів об'єднує проекти Річарда Сентерса (Centers), Роберта Ходжа (Hodge) і Дональда Трей- мана (Treiman), Джефрі Еванса (Evans), Еліна Олі- на Райта (Wright) [15; 16; 17; 19; 24]. Типологіч-ний аналіз класових ідентичностей в суспіль-стві й окремо серед представників певного класу розроблено у дослідженнях Ллойда Уо-рнера (Warner), Григорія Дилігенського, Олени Симончук [5; 9; 12]. Традицію вивчення меха-нізму та критеріїв класової самоідентифікації закладено у працях Марі та Роберта Джекманів (Jackman), Генрі Таджфела (Tajfel) і Джона Тер-нера (Turner) [20; 23]. Традицію дослідження впливу класової ідентичності на різноманітні аспекти поведінки розробляли Пітер Бергер і П'єр Бурдьє [1-3].

Вивчення зв'язку класової позиції і класової ідентичності: кількісна стратегія

Спочатку дослідницькі завдання було пов'язано з традицією, яка концентрується на розробці ідей про розподіл класових ідентичнос-тей серед членів суспільства, а також вимірюван-ні сили зв'язку класових позицій і класової іден-тичності. Піонером цієї традиції є Річард Сентерс (Centers) [15], який в середині 1940-х років для дослідження класових ідентичностей в перебі-гу масових опитувань першим запропонував метод самоідентифікації населення з чотирма категоріями (вищий клас, середній, робітни-чий, нижчий) та аналізу цих розподілів. Двад-цять років по тому таку саму методологію вико-ристали Роберт Ходж (Hodge) і Дональд Трей- ман (Treiman) у дослідженні 1968 року, зробивши висновок про те, що кристалізація класової свідомості усередині кожної «об'єктивної» класової групи фіксується через посилення зв'язку між «об'єктивною» і «суб'єктивною» класовими позиціями [19].

Висновки цих соціологів стали теоретич-ним засновком багатьох досліджень, подібних за тематикою. Так, аналіз класової ідентичнос-ті став частиною проекту вивчення класової структури Великої Британії, який наприкінці 1980-х років провели дослідники Ессекського університету Гордон Маршалл (Marshall), Го-вард Ньюбай (Newby), Девід Роуз (Rose) і Ка-роль Воглер (Vogler). Згідно з їхніми даними, в той період 60 % респондентів мислили себе як таких, що належать до певного соціального класу, а понад 90 % змогли віднести себе до конкретної класової категорії [21]. Описана вище методологія закладена також у проект «Соціальна нерівність» у рамках Міжнародної програми соціального дослідження (Interna-tional Social Survey Programme - ISSP), і з 1987 року відповідні гіпотези вже чотири рази (у 1987, 1992, 1999 і 2009 роках) зазнавали пе-ревірки в порівняльній міжнародній перспек-тиві. Дані цього проекту лягли в підґрунтя ба-гатьох соціологічних досліджень і публікацій. Авторитетом тут є Джефрі Еванс (Evans) [16; 17], який на масивах семи індустріальних країн хвилі 1987 року зробив висновок про те, що взаємозв'язки між об'єктивним класом і суб'єктивним класом (іншими словами, класо-вою позицією і класовою ідентичністю) є сильними в усіх порівнюваних країнах (пев-ний виняток становлять США). Респонденти, робота яких класифікує їх об'єктивно як пред-ставників робітничого класу, мають тенденцію ідентифікувати себе саме з цією категорією (хоча серед них є й ті, хто ідентифікує себе із середнім класом, щоправда, їх значно менше). Водночас більша частина респондентів, що об'єктивно становлять середній клас, ідентифі-кують себе з відповідною категорією. Дж. Еванс констатував, що 1987 року велика кількість за-хідних країн відрізнялися високою силою зв'язку об'єктивного і суб'єктивного класів (зна-чення коефіцієнта Eta- близько 0,50-0,40), що свідчить, на його думку, про кристалізацію кла-сової свідомості. На підставі аналізу отриманих даних Дж. Еванс формулює такий основний ви-сновок: класи все ще залишаються акторами со-ціальних процесів у сучасних суспільствах.

Такого ґатунку закономірності соціологи різних країн прагнуть виявити для підтвер-дження або спростування актуальності класо-вого підходу. Бажаючи приєднатися до цих по-шуків, авторка статті висунула низку дослід-ницьких завдань: по-перше, вивчення розподілу класових ідентичностей серед населення Укра-їни, Росії й деяких постсоціалістичних і розви-нених капіталістичних країн; по-друге, аналіз особливостей класових ідентичностей серед представників різних соціальних класів; по-третє, вимірювання сили зв'язку класової позиції і класової ідентичності. Як емпіричну базу використано дані проекту з вивчення со-ціальних нерівностей («Social Inequality») 2009 року, здійсненого в рамках Міжнародної програми соціального дослідження (ISSP). Для порівняльного вивчення взято Україну, Росію і два угруповання - сім постсоціаліс-тичних країн (Польща, Східна Німеччина, Болгарія, Чеська Республіка, Угорщина, Лат-вія, Словаччина) і вісім західних (США, Ав-стралія, Нова Зеландія, Норвегія, Швеція, За-хідна Німеччина, Велика Британія, Іспанія). У цьому дослідженні об'єктивні класові позиції визначено згідно з класовою типологією Джо-на Голдторпа; при цьому 11 класів згруповано у п'ять: службовий (I і II), проміжний (III і V), дрібна буржуазія (IVa, IVb і IVc), кваліфікова-ні робітники (VI) і некваліфіковані робітники (VIIa і VIIb). Класова ідентичність фіксується шляхом співвідношення респондентом себе з однією із шести категорій - вищий клас, верх-ній середній, середній, нижній середній, робіт-ничий і нижчий. (На окремих етапах аналізу да-них три категорії середнього класу об'єднувалися в одну - «середній клас».)

Результати вивчення розподілу шести класо-вих ідентичностей серед членів порівнюваних суспільств (відповідно до першого завдання) ві-дображено на рисунку 1 у вигляді віддзеркале-них діаграм. Частина респондентів, які іденти-фікували себе з вищим класом, в усіх країнах мінімальна і майже невирізнювана (близько 1 %). Найбільш запитуваною виявилася іден-тичність «середній клас», представлена трьома категоріями/верствами - верхній, середній і нижній середній клас (їх зображено ясно-сі-рим). її сумарна частка становить в Україні - 52 %, в Росії - 62 %, в постсоціалістичних краї-нах - 65 %, в західних - 70 %. Проте принципо-ва відмінність криється в розподілі ідентичності «середній клас» за верствами: частки респон-дентів, що зараховують себе до верхньої та се-редньої верств, найменш вагомо представлені в Україні у зіставленні не лише із західними кра-їнами, а й із постсоціалістичними. Категорію «робітничий клас» (відображено темно-сірим) використали для самоідентифікації не менш як чверть респондентів у всіх країнах, причому максимально її представлено в Україні (38 %) і мінімально - в західних країнах (30 %). Нижчий клас (показано чорним кольором) - суб'єктивно найбільший в Україні (10 %), а найменший - в розвинених країнах Заходу (4 %).

Проте головний дослідницький інтерес ста-новить не сам по собі розподіл класових іден-тичностей усередині певного суспільства і його порівняння з іншими, а (згідно з другим завдан-ням) особливості класової самоідентифікації людей, що об'єктивно належать до різних кла-сів. Фігури на рисунку 2 відбивають те, як у по-рівнюваних країнах представники п'яти класів (вирізнених за схемою Дж. Голдторпа) ідентифі-кують свою класову належність. (Крім того, на рисунку подано ідентифікацію респондентів із чотирма класовими категоріями; три категорії середнього класу об'єднані в одну - «середній клас».) Вочевиднюється виразний взаємозв'язок об'єктивного і суб'єктивного класів (особливо в Україні та країнах Заходу): представники об'єктивних класів, які заведено називати «се-редніми» (на рисунку це фігури трьох верхніх рядів), - службовий (як вищий середній клас), проміжний (як нижній середній) і дрібна буржу-азія (як старий середній) - ідентифікують себе значно частіше (60-79 %) з середнім класом (йо-го увиразнено ясно-сірим), аніж з робітничим (13-36 %) (показано темно-сірим). Своєю чер-гою, респонденти, що об'єктивно посідають по-зиції робітничого класу (два нижні ряди), часті-ше (до 62 %) обирають ідентичність «робітни-чий клас», ніж «середній клас» (23-39 %). (Зауважимо, що ці розподіли є подібними в Україні та західних країнах, на відміну від Росії та постсоціалістичних країн).

Згідно із третім завданням, досліджено силу зв'язку між класовою позицією і класовою ідентичністю, вимірювану в проекті коефіцієн-том Eta (чим ближче його значення до 1, тим сильніший зв'язок двох змінних). Виявилося, що значення Eta досить високе в усіх країнах; причому стосовно ідентифікації з робітничим класом воно є вищим у постсоціалістичних країнах (зокрема, в Україні - 0,43), ніж у розви-нених капіталістичних (0,31). Логічно припус-тити, що зв'язок між ідентифікацією з робітни-чим класом і відповідною об'єктивною класо-вою позицією тісніший у країнах, що мають великий індустріальний сектор і традиції ідео-логічного домінування робітничого класу в не-давньому історичному минулому. Проте склад-но пояснити, чому в Україні порівняно із захід-ними країнами вищою виявилася і сила зв'язку ідентичності «середній клас» і відповідних кла-сових позицій (0,47 і 0,33 відповідно).

Отже, дані проекту «Соціальна нерівність» 2009 року дають підстави зробити низку конста- тацій. 1. В усіх порівнюваних країнах респонден-ти мислять себе у класових категоріях (у будь- якому разі 98 % в постсоціалістичних країнах і 82 % в середньому в західних співвіднесли себе з певною категорією), при цьому категорія «серед-ній клас» є найбільше запитуваною не лише в за-хідних суспільствах, а й у постсоціалістичних. 2. Близько двох третин представників робітничо-го та середнього класів ідентифікували себе з від-повідними класовими позиціями. 3. Сила зв'язку між об'єктивним і суб'єктивним класами вияви-лася досить великою в усіх країнах (причому в пострадянській Україні вона вища, ніж у розвине-них капіталістичних суспільствах). Згідно з тра-дицією інтерпретації даних у заявленій методоло-гії, виявлені закономірності свідчать, по-перше, про те, що велика частина громадян усіх порів-нюваних країн цілком адекватно усвідомлюють свою класову позицію, тобто перший рівень кла-сової свідомості (концептуалізовуваної за типо-логією Майкла Манна) можна схарактеризувати як цілком сформований; по-друге, класовий під-хід є актуальним в усіх країнах.

Проте у цієї методології є критики (авторка статті приєднує до них свій голос), які піддають сумніву, наприклад, спосіб емпіричного вимірю-вання класової ідентичності у проекті «Соціальна нерівність», вважаючи, що він може негативно впливати на адекватність зроблених висновків. Зо-крема, додаткової перевірки, вочевидь, вимагає ви-сновок про високий рівень класової ідентичності та кристалізації класової свідомості, оскільки за-кладений у проекті ISSP підхід до вимірювання класової ідентичності здається недостатньо надій-ним. Так, в анкеті для виявлення суб'єктивного класу задано одне-єдине запитання; шкала має за-критий набір категорій; запитання дає змогу «зня-ти» тільки когнітивний аспект ідентифікації, але не емоційний чи поведінковий (іншими словами, во-но не забезпечує визначення того, наскільки вибра-на класова ідентичність є суб'єктивно значущою і здатною впливати на вчинки респондента); запи-тання не виявляє сенсів, що стоять для респонден-та за вибраною ідентичністю. При цьому на під-ставі відповідей на це запитання роблять досить узагальнений висновок - про кристалізацію класо-вої свідомості в суспільстві.

Очевидно, що в ситуації масового опитуван-ня респонденти справді досить легко ідентифі-кують свою класову належність у закритому пе-реліку класових категорій (98 % тих, що відпові-ли в Україні). Проте досвід авторки статті у глибинному інтерв'юванні з цієї тематики свід-чить, що класова ідентифікація респондентів не є спонтанною і чіткою, вона радше ситуативна і нечасто має емоційне наповнення в повсякден-ному житті [9], що дає підстави для сумнівів щодо однозначності висновків. Зрозуміло, що по-трібні тонші методичні інструменти для вивчен-ня класової ідентичності в масових опитуваннях (наприклад, методика спонтанної ідентифікації Е. О. Райта - детальніше про неї далі) і конкуру-ючі підходи для тріангуляції отриманих даних.

Типологічний аналіз класових ідентичностей: якісна стратегія

Наступний етап дослідження (з використан-ням методу глибинного інтерв'ю) задумано, щоб уточнити, доповнити або спростувати дані масо-вого опитування. Дослідницькі завдання поляга-ли, по-перше, в конструюванні реальних типоло-гій, якими користуються люди робітничого і се-реднього класу для опису класового устрою українського суспільства і власної класової пози-ції; по-друге, в аналізі критеріїв класової самоі- дентифікації та джерел класових відмінностей; по-третє, в реконструюванні механізму класової ідентифікації. (У цій статті подано результати до-слідження лише стосовно першого завдання що-до типологій самоідентичностей.)

Під час інтерв'ю використано такі методичні прийоми: 1) методика спонтанної ідентифікації Е. О. Райта; 2) розповідь респондента про класо-ві уявлення й ідентичності, стимульована запи-танням про «уявну соціальну драбину»; 3) кон- тент-аналіз наративної частини інтерв'ю, де фік-сувалося, в яких категоріях респонденти описують себе та свої суспільні відносини. Зібра-ні колекції інтерв'ю містять багату інформацію, на основі якої сконструйовано дві типології кла-сових ідентичностей - представників середнього і робітничого класів.

Типологія класових ідентичностей серед представників середнього класу.

Серед представників трьох верств середньо-го класу (верхнього, середнього і нижнього), ди-ференційованих автором статті на підставі об'єктивних критеріїв (заняття і матеріального статусу), виділено три основні типи класових ідентичностей.

Тип «західний середній клас». Носіями цього типу є люди верхньої верстви середнього класу; він представлений підприємцями середнього рівня, топ-менеджерами й висококваліфіковани-ми фахівцями великих підприємств та організа-цій, держслужбовцями середньо-високої ланки та ін. Вони ідентифікують себе з «повноцінним середнім класом у західному його розумінні». Підґрунтям для такої ідентифікації є самооцінка респондентами своїх професійно-кваліфікацій-них і матеріальних ресурсів як досить високих і цілком порівнянних, на їхню думку, з характе-ристиками західного середнього класу (серед яких - стабільна трудова позиція, високий мате-ріальний рівень, ясні кар'єрні перспективи). Ця ідентичність є для її носіїв емоційно позитив-ною і суб'єктивно задовільною.

Тип «український середній клас» виявлено го-ловним чином серед представників середньої верстви середнього класу; це - дрібні підприємці, професорсько-викладацький склад ВНЗ, високок-валіфіковані наукові співробітники, держслуж- бовці середньої ланки, учителі приватних гімна-зій, лікарі, що мають приватну практику або пра-цюють у приватних медичних закладах. Вони спонтанно і упевнено ідентифікують себе із се-реднім класом, проте застерігають щодо його на-ціональної специфіки - «за українськими стан-дартами», «за нашими (українськими) мірками». Ця специфіка, на думку респондентів, зумовлена дефіцитністю важливих елементів, що характери-зують повноцінний середній клас, - нестабіль-ність їхнього професійного й економічного стано-вища, відсутність фінансових накопичень, недо-статній рівень та якість життя. В перебігу інтерв'ю представники середньої верстви демон-струють високу мотивацію досягнень, установку на самореалізацію і віру в оптимістичний розви-ток макроекономічної ситуації у країні. Ідентич-ність «середній клас» є для них емоційно значу-щою і бажаною, стимулюючи перетворення їх на економічно стабільний середній клас західного зразка. Така мета для них - цілком помітний і не особливо віддалений орієнтир.

Тип «неузгоджений середній клас» властивий представникам нижньої верстви об'єктивно ви-значеного середнього класу; йдеться про фахів-ців бюджетної сфери (вчителі, лікарі, наукові співробітники, держслужбовці й керівники се-редньої ланки) і самозайнятих у різних секторах економіки. Для носіїв цього типу характерна від-сутність чіткої соціально-класової ідентифікації. Причиною цього є більш чи менш чітке усвідом-лення неконсистентності власних позицій у різ-них об'єктивних вимірах соціальної стратифіка-ції: з одного боку, їм властиві досить високі са-мооцінки професійно-освітнього статусу, які є потенційною підставою для ідентифікації себе із середнім класом; з другого боку, високий профе-сійний статус не є підкріпленим відповідним ма-теріальним статусом і суспільним престижем, що унеможливлює для них віднесення себе до повноцінного середнього класу. Усвідомлення статусної неузгодженості (дисбаланс інвестицій і винагород) призводить до ситуації соціальної депривації: респонденти вважають себе недоо- плачуваними, а несправедливо низька оплата праці вказує на непрестижність професійної ді-яльності, перетворюючись на джерело негатив-ного соціального самопочуття. Спонтанно з ка-тегорією «середній клас» вони себе або не іден-тифікують (виражаючи впевненість, що претендувати на такий статус вони поки не мо-жуть), або відносять себе до нижнього середньо-го класу, і це, як правило, становить негативну ідентичність. Виходячи зі свого негативного до-свіду соціальної ідентифікації, представники цього типу радше схильні заперечувати наяв-ність в Україні повноцінного середнього класу.

Таким чином, якість ідентичності у представ-ників різних верств середнього класу залежить від міри узгодженості їхніх самооцінок матері-ального і професійно-освітнього становища. Іс-тотна неузгодженість статусних самооцінок у різних ієрархіях у респондентів нижнього серед-нього класу призводить до суб'єктивної немож-ливості звести воєдино своє становище в сус-пільстві, чим пояснюється відсутність чіткої со-ціально-групової ідентифікації. Ситуація ж зіставності об'єктивних характеристик (баланс доходу і професійно-освітнього статусу) спри-чиняється до кристалізації соціального статусу і позитивно впливає на процес соціальної самоі- дентифікації. Так, представники середньої вер-стви ідентифікують себе із середнім класом «за українськими стандартами», а верхньої вер-стви - з «повноцінним (західним)» середнім кла-сом. Саме ці соціальні групи утворюють ядро се-реднього класу і за об'єктивним становищем, і за суб'єктивним відчуттям, проте концентрація їх в українському суспільстві залишається не-значною. Той факт, що з боку представників верхньої та середньої верств поняття «середній клас» активно запитуване при самоідентифіка- ції, підтверджує висновки деяких соціологів, згідно з якими нові уявлення найактивніше опа-новують люди, добре адаптовані, наділені силь-ною мотивацією успіху в рамках інституціо- нальних установ [5, с. 80-81]. Ці респонденти саме такі: орієнтовані на кар'єру, причому роби-ли її (чи планували зробити) і за радянських ча-сів, ставлячись до цього дуже інструментально і прагматично, відверто заявляючи, наприклад, що вступали в партію суто заради кар'єри. Нині самоідентифікація із соціальною категорією «се-редній клас», наділеною у громадській думці по-зитивним модерним змістом, важлива для них як визнання професійного і життєвого успіху. При-чому потреба особи в соціогруповій самоіден- тичності тим сильніша, чим результативніша її професійна діяльність.

Слід зазначити, що ця типологія, сконструйо-вана авторкою на початку 2000-х років у перебі-гу аналізу першої серії інтерв'ю, не зазнала змін і в 2010-х під час третьої серії інтерв'ювання. Змінилася, мабуть, кількісна представленість цих типів серед респондентів: наймасовішим ти-пом усе ще залишається нижній середній клас - носії неузгоджених статусів, проте впевненіше пред'являються ідентичності «західного» та «українського» середнього класу. Як і раніше, не виявлено прикладів спонтанної ідентифікації се-бе з робітничим класом (що було непоодиноки-ми випадками серед представників об'єктивного середнього класу під час масового опитування). Крім того, досвід інтерв'ювання показав, що не всі респонденти схильні уявляти соціальну структуру суспільства і визначати себе в класо-вих термінах, пропонуючи свої класифікації й номінації самоідентифікації (наприклад, за мі-рою самореалізації, за рівнем суб'єктності у сво-їй життєдіяльності та громадському житті).

Типологія класових ідентичностей серед представників робітничого класу.

У перебігу аналізу текстів інтерв'ю з пред-ставниками робітничого класу зафіксовано три типи класових самоідентичностей. Кожен з ти-пів властивий як висококваліфікованим, так і не- кваліфікованим робітникам.

Тип «робітничий клас». Слова «робітничий клас» і «робітники» респонденти нечасто вжива-ли спонтанно (без підказки інтерв'юера) у відпо-відь на запитання про класову належність (із 70 зібраних інтерв'ю таких випадків тільки п'ять). Контекст вживання свідчить, що для носіїв тако-го типу ідентичності ці категорії означають не лише трудову позицію («зайнятий фізичною працею», «виконавець певного обсягу роботи», «людина робітничої професії»), а й усвідомлен-ня класового конфлікту з представниками інших класів, якому вони протиставляють себе («тру-дівників», «створювачів», «виробників») - їм («хазяям, олігархам, паразитам, дармоїдам»). В одному випадку цей тип ідентичності власти-вий робітникам старшого віку, що набули трудо-вого досвіду за радянського періоду і продовжу-ють працювати на великому і досить успішному підприємстві, ностальгують про радянське інду-стріальне минуле. В іншому випадку категорію «робітничий клас» використовували для самоо- пису робітники (незалежно від віку), залучені до профспілкового руху як активісти із досвідом страйкової активності. В обох випадках ідентич-ність, пред'явлена респондентами, є мобілізу- вальним елементом для захисту своїх інтересів, водночас вона має радше негативну модаль-ність: вони висловлюють думку про низьку куль-туру сучасних робітників, незахищеність їх, па-сивність і неконсолідованість.

Тип «середній клас». Представникам цього типу властива спонтанно пред'явлювана іден-тичність із середнім класом; при цьому про на-лежність до робітників вони не лише не згаду-ють упродовж усього інтерв'ю, а й ігнорують на-відні запитання інтерв'юера. Можна виокремити кілька значень, у яких поняття «середній клас» вживали респонденти-робітники. В одному зна-ченні його використовують як синонім визна-чень «нормальні», «звичайні», «прості» люди, «такі, як усі», «як більшість». При цьому відне-сення себе до середнього класу не залежить від середнього матеріального стану (таку ідентич-ність привласнюють навіть ті, хто зарахував себе до бідних верств населення). Ідентифікуючи се-бе із середніми, «звичайними» для українського суспільства верствами, робітники радше втіша-ють себе типовістю цієї позиції, ніж висловлю-ють тим самим задоволеність досягнутим стату-сом. В іншому значенні «середній клас» - це лю-ди більш-менш матеріально забезпечені, мають стабільну роботу, невеликі накопичення (на осві-ту дітей, «про чорний день», «на випадок хворо-би»). Вони, як правило, ретельно обговорюють диференціацію середнього класу на верстви й детально пояснюють належність до однієї з них (частіше - до нижньої середньої верстви). Для представників цього типу досягнення стабільної середньокласової позиції в доході, стилі життя і матеріальному добробуті є декларованою метою і усвідомленим життєвим орієнтиром.

Амбівалентний тип «робітничий і середній клас». Описані вище «чисті» типи ідентичності або з робітником, або із середнім класом уявню- валися в інтерв'ю не так часто як комбінований варіант. У перебігу інтерв'ювання було сформу-льовано гіпотезу, підтверджену на етапі аналізу: класова ідентичність робітників амбівалентна і ситуативна - вона змінюється залежно від ситу-ації самоопису (на роботі або поза роботою). Описуючи сферу роботи, респонденти вдаються до ідентичності «робітничий клас» чи «робіт-ник». Контексти пред'явлення вочевиднюють, що за допомогою цих категорій робітники визна-чають передусім свій професійний статус і су-путні йому обставини - і не більше. їхня іден-тичність із робітничим класом здебільшого ла-тентна - спонтанно (без підказки інтерв'юера) її пред'являють нечасто. Коли під впливом навід-них запитань вони артикулюють свою належ-ність до цього класу, то стає зрозуміло, що в під-ґрунті такого самовизначення перебувають їхні професія/заняття (те, що вони мають робітничу спеціальність, зайняті фізичною працею), статус зайнятості (те, що вони є найнятими робітника-ми; опозицію номінації «робітник» в цьому ви-падку становлять «хазяїн, власник підприєм-ства»), владні повноваження (їм як підлеглим- виконавцям протистоїть «начальник» будь-якого рівня - заводу, цеху, ділянки). У контекстах цих значень є місце для уявлення про себе як про пригнобленого, експлуатованого, безправного. Багато робітників емоційно описують проблемні ситуації на робочому місці (низька зарплата і її несвоєчасна виплата, неоплата понаднормової праці), обговорюють макросоціальні проблеми та соціальну несправедливість (корупція, рей- дерські захоплення підприємств, величезна не-рівність доходів), проте заяви про наміри об'єднуватися в політичні партії або профспілки для захисту своїх інтересів і контролю суб'єктів влади в різних її іпостасях (від власника заводу до політиків) звучать нечасто; приклади пози-тивного досвіду протестних дій одиничні. Коли ж у рамках самоопису респонденти мають на увазі сферу поза роботою, вони вважають адек-ватною і бажаною ідентичність «середній клас».

Розповідаючи про матеріальне становище, рі-вень і спосіб життя, вони оцінюють їхні характе-ристики як близькі до середнього класу або такі, що до нього тяжіють. Властивий їм стиль життя, на погляд респондентів, визначається обсягом матеріальних ресурсів, які перебувають у їхньо-му розпорядженні, а не характером праці. Ця си- туативність ідентифікації свідчить, що для са-мих робітників поза сферою роботи немає під-став говорити про особливу «культуру робітничого класу» або специфічний для робіт-ників стиль життя. Очевидно, що роздвоєність ідентичності не сприяє формуванню класової свідомості.

Висновки

Викладені результати емпіричного вивчення класових ідентичностей згідно з двома дослід-ницькими традиціями дали підстави для низки висновків.

У рамках традиції типологічного аналізу на ґрунті матеріалів глибинних інтерв'ю скон-струйовано типології класових ідентичностей представників середнього і робітничого класів. Результати цього аналізу дозволили уточнити висновки, зроблені на підставі даних масового опитування. 1. У перебігу інтерв'ювання пред-ставники об'єктивно визначеного середнього класу при спонтанній ідентифікації не вдава-лися до категорій «робітничий» або «нижчий» клас, тоді як в ситуації опитування із закритим набором класових номінацій частка таких ста-новить в середньому близько третини. Спон-танно пред'явлювані номінації власного класо-вого становища представників різних верств середнього класу оберталися переважно навко-ло категорії «середній клас» із широким репер-туаром прикметників-уточнень («повноцін-ний», «західний», «український», «потенцій-ний», «неузгоджений»). У підґрунті вирізнення трьох типів ідентичностей («західного», «укра-їнського» і «статусно-неузгодженого») серед-нього класу лежить рівень консистентності са-мооцінок професійно-кваліфікаційного і мате-ріального статусів. 2. Особливості ідентифікації респондентів-робітників у ситуації інтерв'ю змушують якщо не піддати сумніву результати масового опитування (згідно з яким 60 % ро-бітників обирають ідентичність «робітничий клас»), то прояснити сенс, якого вони надають цій категорії. Можна припустити, що більшість кваліфікованих і некваліфікованих робітників, які в закритому списку класових номінацій від-несли себе до категорії «робітничий клас», бу-ли носіями типу амбівалентної ідентичності «і робітничий, і середній клас». У закритому списку вони обирали відповідь «робітничий клас», очевидно, вкладаючи в неї сенс, що сто-сується головним чином їхнього професійного статусу; проте водночас, як показує практика інтерв'ювання, вони тяжіли до ідентичності «середній клас» як соціально бажаної й такої, що відповідає їхньому економічному статусу і стилю життя. Це спостереження збігається з даними західних дослідників, які, опитуючи робітників про поняття «клас», виявили, що більшість відповідей респондентів ґрунтують-ся на уявленнях про рівень доходу і матеріаль-ні стандарти рівня життя [18].

Крім того, набутий в описаному проекті до-свід переконує, що методи вивчення класової ідентичності залишаються недостатньо адек-ватними для тонкого схоплення усіх методоло-гічно розроблених теоретиками ідей. Напри-клад, залишаються актуальними й дискусійни-ми завдання емпіричної фіксації не лише пізнавального компонента класової ідентич-ності, а й емоційного і поведінкового; а також вивчення механізму формування і трансформа-ції класової ідентичності впродовж життєвого циклу людини. Тематика класової ідентичності потребує подальшої розробки у рамках різних дослідницьких підходів.