Соціальний статус лікарів в українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний статус лікарів в українському суспільстві

Оксамитна С. М., Степурко Т. Г.

У статті йдеться про місце лікаря в соціальній структурі українського суспільства та яким є престиж професії лікаря. Результати напівструктурованих інтерв'ю з лікарями свідчать про те, що робота медичних працівників не цінується державою, існує разюча невідповідність між інвес-тиціями в освіту і професійне зростання та матеріальною винагородою такої соціально відпові-дальної праці. Проте індивідуальні споживачі лікарських послуг частково компенсують несправед-ливу оплату лікаря. Медичні працівники зазначають про відмінності в престижі та соціальному статусі лікарів різних спеціальностей. Сучасна система охорони здоров'я потребує від медичних працівників не лише умілого володіння лікарським фахом, а й навичок і умінь для успішної напівпід- приємницької діяльності, яка створює матеріальні засади для існування.

Ключові слова: соціальний статус, лікар, престиж, статусна неконсистентність.

Професія лікаря є однією з найдавніших, а роль медичного працівника, як і роль пацієнта, нерозривно пов'язані із розвитком суспільства, ціннісними орієнтаціями населення та політико- економічним устроєм країни. Професія лікаря має особливу форму організації і домінуючий стан з-поміж інших професій в охороні здоров'я, а її характеристики суттєво впливають на харак-тер надання медичної допомоги у країні [21, с. 186]. В Україні важливою структурною особли-вістю професійного середовища медичного пра-цівника є те, що система охорони здоров'я, а саме © Оксамитна С. М., Степурко Т. Г., 2014 основні принципи організації та фінансування надання медичної допомоги не зазнали істотних змін від часів розпаду Радянського Союзу. Нее-фективне використання наявних незначних ре-сурсів, підтримання радше інфраструктури, аніж фінансування медичної допомоги вважаються основними недоліками наявної системи [11; 18]. На відміну від сусідніх країн, які реформують га-лузь протягом останніх десятиліть, українській медицині практично не знайомі докорінні струк-турні зміни, що й відображається у відсутності тенденції до ефективного використання ресурсів.

Одним з прикладів останнього в інших країнах є зниження кількості як лікарняних ліжок, так і лі-карів, зокрема в Польщі припадає 2,2 лікаря на 1000 населення на противагу українському показ-нику 3,5 або ж 9 лікарняних ліжок на тисячу насе-лення в Україні проти 2,9 в Грузії чи 6,5 в Польщі [13; 20]. Середня заробітна платня в охороні здоров'я у півтора рази менша (2371 грн у березні 2014 року) за середню зарплату у країні (3585 грн) та у 1,8 раза менша за середню зарплату у промисловості (4229 грн) [3]. Хоча відсоткове значення частки бюджету України на охорону здоров'я порівнювальне з європейськими країна-ми, більша частина витрат (приблизно 80 %) йде на оплату праці.

На тлі такого стану медичної галузі цілком очікувані високі показники захворюваності на-селення, наприклад захворюваність і смертність від неінфекційних хвороб є однією з найвищих з-поміж сусідніх європейських країн [11]. Систе-ма охорони здоров'я України стоїть перед викли-ками нових паттернів неінфекційних хвороб, що вимагає відходу від застарілих підходів до орга-нізації та фінансування медичної допомоги. Проте держава практично бездіяльна щодо за-безпечення охорони здоров'я населення та про-філактики захворювань, а відповідальність за лі-кування хвороб лежить здебільшого на лікарях. Однак за наявних умов праці, зокрема недостат-нього рівня заробітної плати, несприятливих умов для професійного розвитку лікарів та за-кладів оточення [14], відбувається значний від-тік лікарів як до інших професійних галузей, так і до інших країн [10]. За дослідженням Світово-го Банку, в Україні існує така система організації надання медичної допомоги, де професіоналізм, компетенції та мотивації поступаються місцем протекціонізму та корупції [14]. В аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень зазначено, що медична галузь страж-дає на значний дефіцит кадрів, відбувається ста-ріння кадрового складу та зниження рівня квалі-фікації кадрів [10]. Дещо стримує масштабний відтік лікарських кадрів вельми поширені не-формальні платежі пацієнтів, які слугують істот-ним доповненням до офіційної частини доходу лікаря [17; 22; 23]. Така оплата з кишені пацієн-та розподіляється нерівномірно між різними ме-дичними працівниками та фахівцями: більше отримують лікарі стаціонару, особливо хірурги, акушери-гінекологи, на противагу лікарям пер-винної ланки [9].

Зважаючи на невелику кількість досліджень, присвячених особливостям професії та соціаль-ного статусу лікаря як в українському суспіль-стві, так і на пострадянському просторі [5; 7; 8], існує потреба у подальшому дослідженні стано-вища лікарів у соціальній структурі українсько-го суспільства. За основну мету цієї статті визна-чено аналітичний опис соціального статусу ліка-рів, зокрема як сучасні лікарі оцінюють свій соціально-економічний статус, своє розташуван-ня в соціальній структурі та як загалом оціню-ється престиж професії лікаря.

Зміст статті ґрунтується на результатах за-гальнонаціональних опитувань дорослого насе-лення України щодо престижу професій, а також напівструктурованих інтерв'ю з двадцятьма лі- карями-практиками різного віку, які працюють переважно в державних медичних закладах міс-та Києва та Київської області. Основу опиту- вальника складали питання щодо мотивації ви-бору медичної професії, бачення лікарями струк-тури сучасного суспільства і яке місце вони займають у ній, чи самі лікарі вважають свою професію престижною, чи усвідомлюють ста- тусну неузгодженість тощо.

Престиж професії лікаря

Невід'ємну складову соціального статусу як багатовимірної позиції індивіда чи спільноти в соціальній структурі суспільства становить пре-стиж, оцінка з боку інших. Престиж професій і занять серед дорослого населення України до-сліджується порівняно нещодавно, лише від по-чатку 1990-х років Інститутом соціології НАН України. Опитування проводились у 1994, 1999, 2007 та 2012 роках. Вибіркові сукупності репре-зентували доросле населення України (віком від 18 років). Розмір вибірки становив від 1200 до 1800 осіб. Для оцінювання престижу низки про-фесій та занять респондентам ставився блок за-питань: «Який престиж, повагу, на Ваш погляд, мають у суспільстві перелічені далі профе-сії / заняття?». У переліку професій і занять міс-тилося 31 найменування - різні за рівнем квалі-фікації й освіти професії як розумової, так і фі-зичної праці, а також заняття сфери обслуговування. Серед зазначеного переліку присутній і лікар. Індекси престижу професій та занять розраховувались як зважені середні ариф-метичні в континуумі від +1 до -1. Відповідям респондентів щодо міри престижності кожної професії у суспільстві надавалися такі ваги: +1 - дуже високий престиж; +0,5 - високий; 0 - се-редній; -0,5 - низький; -1 - дуже низький.

У таблиці 1 представлено дані щодо динамі-ки оцінок найпрестижніших професій і занять (повний перелік професій і занять див. [5]). Про-фесія лікаря незмінно входить до першої десят-ки найпрестижніших, хоча й поступається міні-стру, депутату, керівнику банку, директору заво-ду, адвокату, вченому та викладачу вищого навчального закладу. Протягом 1994-2012 років оцінка престижу професії лікаря не залишалася незмінною. Після деякого зростання наприкінці 1990-х престиж медичного працівника суттєво зменшився у другій половині 2000-х, проте до 2012 року оцінка престижу лікаря знову повер-нулася до значень і рангів 1990-х років.

півстолітньої історії національних і порівняль-них міжнаціональних досліджень престижу про-фесій і занять у різних за рівнем соціально-еко-номічного і політичного розвитку країнах у соці-ології досягнуто консенсусу щодо значної подібності оцінок престижу, дуже високої коре-ляції між оцінками престижу як між різними країнами, так і у міжчасових проміжках. Най-важливіше досягнення полягає у створенні Д. Трейманом разом з колегами Стандартної міжнародної шкали престижу занять (Standard

лікар соціальний професія інвестиція

Таблиця 1. Динаміка оцінок престижу професій і занять в Україні (1994-2012 роки)

Примітки:

1) професії та заняття упорядковано за зменшенням індексу престижу в 2012 році;

2) знак «*» означає, що відмінності середніх статистично значущі на рівні р < 0,05, а знак «**» - на рівні р < 0,01;

3) відмінності середніх престижу професій та занять у 2012 році розраховувались відносно 2007 року, у 2007 - відносно 1999 року.

Оцінці престижу професії лікаря не прита-манна значна залежність від таких соціально-де-мографічних характеристик респондентів, як вік і гендер. Проте рівень освіти чоловіків і жінок суттєво впливає на оцінювання престижу лікаря. Здається нелогічним, але значно нижче престиж цього заняття оцінюють люди з повною вищою освітою (0,291), на противагу індивідам, які здо-були тільки загальну середню освіту (0,364) або ж не мають і такої (0,381). Статистично значуще вище престиж лікаря оцінюють мешканці селищ міського типу (0,422), великих міст (0,374) та сіл (0,360), порівняно з мешканцями найбільших міст (0,290). Отже, у найбільших містах, від 500 тис. населення, де відповідно й найбільші мож-ливості для різних видів професійної та підпри-ємницької зайнятості, включаючи висококвалі-фіковані заняття, професія лікаря оцінюється порівняно нижче.

Якщо в Україні престиж професій і занять се-ред дорослого населення досліджується лише близько двох десятків років щодо вельми обме-женого переліку професій, то у західній соціоло-гії така традиція започаткована ще на початку минулого століття, а масовими подібні дослі-дження стали у повоєнний час. Після більш як

International Occupational Prestige Scale (SIOPS)) як одного з основних інструментів вимірювання статусу зайнятості, прийнятного і рекомендова-ного для застосування у міжнародних дослід-ницьких проектах [16].

За шкалою SIOPS, значення оцінок престижу занять коливаються від 0 до 100 балів. Яке ж міс-це у цій шкалі посідає професія лікаря? Як з'ясувалося, одне з найвищих. Престиж медиків, так само як і університетських викладачів, має значення 78 балів, що є найбільшим серед усіх 530 занять, для яких наведено значення оцінок престижу [16]. Як уже зазначалося, в Україні престижність щонайменше сімох занять оціню-ється вище лікаря. За оцінками Стандартної між-народної шкали, ситуація протилежна. Престиж міністра має значення 71 бал, законодавців (чле-нів парламенту і місцевих органів влади) - 64 ба-ли, директора заводу (великий підприємець, ди-ректор) - 70, юриста - 73, вченого - 60-67 балів (в залежності від фаху).

Отже, за міжнародною шкалою, професія ме-дика вважається найпрестижнішою. Високому престижу лікаря в західних розвинених суспіль-ствах відповідають й інші виміри соціального статусу, насамперед високі рівні освіти та матеріального забезпечення. Становище лікаря в соціальній структурі суспільства вважається статусно узгодженим (консистентним), коли усі виміри соціального статусу узгоджуються, ма-ють приблизно однакові значення на різних іє-рархічних шкалах. За розподільчої (градаційної) моделі класової належності лікарі зазвичай по-трапляють якщо не до вищого, то до вищого се-реднього класу. За відносинної моделі соціаль-них класів, зокрема поширеної в європейській соціології класової схеми Дж. Голдторпа (EGP), професіонали в галузі лікувальної справи нале-жать до вищого службового класу [6, с. 268].

Уявлення про соціальну структуру суспільства та соціальний статус лікарів

Розповідаючи про вибір професії, опитані нами українські лікарі вказували на зовнішні обставини, які привели їх до медичного вищого навчального закладу. Так, одна респондентка пояснювала практичну відсутність вибору тим, що у місті було два інститути: педагогічний та медичний, і враховуючи відсутність схильності до педагогіки, вибір покладено на медичний навчальний заклад. Іншим прикладом слугує продовження медичної династії: деякі опитані, будучи нащадками медиків, не стояли перед проблемою розуміння власних уподобань й від-повідного вибору професії: «в мене дядя був лі-карем, потім професором, академіком і він ду-же любив медицину. Тому можна сказати, що в мене це сімейна традиція» (кардіолог, Київ). За такого контексту так само могла «обиратися» і медична спеціальність. Декілька респондентів зазначали, що професію лікаря обирали свідо-мо, зважаючи на хворобу чи смерть близької людини: «Я стала лікарем, бо в мене хворіла мама. Вона померла, коли ми ще вчилися в шко-лі. Це було основним стимулом, чому я виріши-ла так» (акушер-гінеколог, Київ).

Досить складно давалася лікарям відповідь щодо їхнього розуміння соціальної структури суспільства: «Ніяк не уявляю... яка вона є такою і має бути, але розумію, що всі люди не можуть бути рівні» (сімейний лікар, Київ). Медичні пра-цівники як старшого, так і молодшого віку спо-чатку згадували про можливість розподілу сус-пільства на інтелігенцію та робітничий клас або на вищу, середню та нижчу верстви населення. Розмірковуючи про соціальну структуру сучас-ного українського суспільства, опитані зазвичай ставили наголос на відсутності середнього класу та неможливості досягнення рівності в суспіль-стві: «суспільство ділиться на три класи... це нижчий, середній, вищий соціальний статус... вважаю, що середнього класу у нас в Україні ду-же мало.... то ж, нижчий і вищий» (стоматолог- терапевт, Київ); «в нас немає середнього класу... є дуже забезпечені люди, які можуть собі все дозволити... і це залежить від їхніх статків, персональних доходів.і незабезпечені люди» (акушер-гінеколог з приватної медичної устано-ви, Київ). Респонденти переважно вказували на те, що зарахування людей до певного класу сус-пільства безпосередньо залежить від рівня їх-нього добробуту, і лише зрідка опитані лікарі по-годжувалися, що класова приналежність люди-ни має також враховувати й інші індивідуальні характеристики, зокрема рівень освіти.

Значно легше респондентам-медикам дава-лася відповідь щодо їхнього місця на уявній се- мищаблевій драбині соціальної ієрархії. Біль-шість опитаних медичних працівників вказува-ли свою позицію на рівні середньої четвертої чи п'ятої (третьої знизу) сходинки на драбині: «Держава поставила лікаря в таке становище, що на верхніх щаблях лікарів немає, а верхні по-зиції займає все, що пов'язано з грошима» (пси-хотерапевт, Київ). Як зазначалося вище, лікарі переважно підкреслюють пріоритетність стат-ків у визначенні соціального статусу людини, що особливо позначається на статусі лікаря, який, зважаючи на рівень кваліфікованості та міру відповідальності, отримує явно неналеж-ний рівень заробітної плати.

Особливо молоді спеціалісти рідко вказують, що перебувають на вищій, ніж четверта ієрар-хічна сходинка: «ті кошти, які лікарі отриму-ють, не дають їм змогу почувати себе елітою; свою позицію можу оцінити на рівні приблизно 4-ої позиції» (психотерапевт, Київ). Траплялися і такі респонденти-медики, які вважають, що за-ймають найнижчу сходинку в суспільстві, адже вони не можуть собі дозволити придбати необ-хідні для життя речі: «зараз коштів вистачає на задоволення базових потреб (на їжу, на кому-нальні послуги, на лікування своєї матері), рані-ше я відносила себе до середнього класу, зараз до нижчого» (неонатолог, Київ).

Якщо елітою вважати кращих представників різних професій, то, безумовно, лікарі - еліта: «рівними не можуть бути всі: ні економічно, ні в правовому відношенні. Повинна бути еліта в державі, справжня еліта, яка очолює державу. Тобто еліта - це з кращих осіб інтелігенції, ро-бітничого класу, вихідців з селянства україн-ського. І лікарі (а також вчителі, інженери) належать до еліти» (травматолог, Київ). Проте така думка виглядає радше як виняток, сприй-няття бажаного, а не оцінка реального стану ре-чей. Значно реалістичнішим сприймається від-несення себе до вищих щаблів суспільної ієрар-хії медичними працівниками, які працюють в медичній галузі більше 20-30 років, поєднують медичну практику з науковою діяльністю, за-ймають керівні позиції в організаціях, а тому схильні бачити себе на одній з вищих сходинок драбини соціальної ієрархії: «я працюю в сфері науки, і це також має значення і в сфері меди-цини. Тож, я вважаю, що десь друга сходинка» (кардіолог, Київ).

Медики звертають увагу на разючу статусну неконсистентність українського лікаря: «мо-рально лікарі цінуються, але фінансове відно-шення до них призводить до їхнього положення на нижчих щаблях» (отоларинголог, Київ). Та-кож помітне велике розчарування медичних пра-цівників через неповернення інвестицій, зробле-них в освіту та вдосконалення своєї професійної майстерності: «отримати назад гроші, які були затрачені на отримання освіти і досвіду в меди-цині неможливо, а особливо в державній, та й в приватній заробити гроші теж майже немож-ливо» (сімейний лікар, Київ).

Додатковою роботою, як можливістю заро-бітку та професійного розвитку, займаються практично всі опитані лікарі. Йдеться про другу роботу, приватне консультування, інженерні роз-робки, активну співпрацю з фармацевтичними організаціями, дослідницьку та підприємницьку діяльність: «додаткова робота є не лише до-датковим джерелом прибутку, а й можливістю перспектив у майбутньому» (аудіолог, Київ). Проте не всім лікарям навіть на двох роботах вдається отримати дохід, який значно перевищує середню заробітну плату в індустріальному сек-торі: «Якщорозглядати себе як лікаря, тобто як незалежну від батьків одиницю, то я відношу себе до найнижчої сходинки, оскільки я працюю отоларингологом та клінічним ординатором, тобто на двох роботах, і при цьому мій дохід не перевищує 2500 гривень на місяць, на який важ-ко прожити, особливо у великому місті» (отола-ринголог, Київ). Респонденти зізнаються, що змушені часто заощаджувати, хоча деякі не вва-жають це проблемою, оскільки їхня ситуація не відрізняється від ситуації більшості населення: «який в мене достаток, такі в мене і бажання. Я не ставлю собі захмарних мрій» (терапевт, Ки-їв). Опитані нами українські лікарі не можуть дозволити собі купівлю нерухомості, автомобі-ля, а також подорожувати через брак відповід-них можливостей. За великої завантаженості на кількох роботах, респонденти часто відчувають брак вільного часу, на що дослідники вже звер-тали увагу: «якщо працювати на одній роботі, то немає що їсти, а з двома роботами немає часу по-їсти» [26, с. 24]. Типовий приклад буденних тур-бот і життя лікарів, залучених до неформальної пострадянської економіки, наведено Уільямом та Онощенко [26], де працевлаштовані в держав-них закладах лікарі мають ще декілька робіт чи приватних практик.

Самооцінка престижу професії

Опитані лікарі зазначають, що соціальний статус різних лікарів є неоднаковим, адже еконо-мічне й, відповідно, соціальне становище лікаря часто визначається медичною спеціалізацією. Найпрестижнішими фахівцями вважаються сто-матологи, нейрохірурги, «хірурги, гінекологи, офтальмологи. ...там, де крутяться гроші», а найнепрестижніші - це педіатри, алергологи, пульмонологи, рентгенологи, лаборанти та тера-певти. Відповіді опитаних лікарів наводять на думку, що престижність тієї чи іншої спеціаліза-ції оцінюється виключно за можливими дохода-ми: «вони [акушера-гінекологи] дуже добре за-робляють, вони престижні люди... є така тен-денція приватних пологів.і ті, хто займаються таким... вони можуть дуже гарно заробляти і дуже гарно почуватися» (акушер-гінеколог при-ватного закладу, Київ).

Загалом же самооцінка престижності лікар-ської професії в сучасному українському сус-пільстві виглядає суперечливою. З одного боку, стверджується, що бути лікарем - це суспільно важлива професія, лікарем бути вигідно, зважа-ючи на можливості заробітку: «я за престижем не ганялася. Мені подобалася робота як така, до того як я стала головним лікарем. Мені подо-бається спілкуватися з людьми, приносити їм якусь користь, якщо вони мені довіряють. А як-що ні - то немає фінансового заробітку абсо-лютно» (головний лікар, Київська область). З ін-шого боку, лікарі засвідчують перетворення сус-пільно важливої професії на комерціоналізовану справу: «якщо пацієнт задоволений тим, як ти йому допоміг, то він ще до тебе буде звертати-ся і порекомендує своїм знайомим. За рахунок цього збільшуються і фінансові потоки» (отола-ринголог, Київ). Медики зазначають і негативне ставлення до надавачів медичної допомоги останнім часом. Йдеться про те, що відданість лікарській справі спостерігається все менше, а меркантильні інтереси лікарів, так зване «стяжа-тельство» - все частіше: «[наші люди] вважа-ють, що система є безкоштовна, лікарі не виконують повноцінно свою роботу, тому що вони думають, де би взяти грошей, як би пацієн-тів “обробити”» (акушер-гінеколог, Київ); «де-які лікарі спочатку хочуть отримати гроші, і тільки потім дають якийсь результат» (сімей-ний лікар, Київ). Кілька респондентів наголошу-вали, що засоби масової інформації допомага-ють закріпити образ лікарів, як орієнтованих ви-ключно на фінансову винагороду та невідданих своєму фаху: «показують не добру сторону ро-боти лікаря, а лише наші помилки. А оскільки на-род бачить лише все погане, то коли вони прихо-дять, то в нас вже бачать ворогів» (головний лікар, Київська область).

Практично всі опитані медики наголошують на тому, що суспільство не оцінює належним чи-ном діяльність лікарів, тим самим ставлячи під загрозу власне виживання: «в такій мірі, в якій недооцінений фах лікаря, мені здається, що сус-пільство випробовує не тільки лікаря, випробо-вує себе на виживання. Не може бути бідного, злиденного лікаря і від такого лікаря суспіль-ство не може очікувати здоров'я - це просто знущання над лікарем» (ревматолог, Київ). Проте здебільшого респонденти підсумовують, що професія лікаря сьогодні є порівняно престиж-ною, переважно не шкодують за тим, що обрали саме її, однак мало хто може порекомендувати цю професію сучасній молоді з огляду на «ма-теріальну незадоволеність». Одна респондент- ка навіть вказала на відмінність статусів лікаря в залежності від країни (порівнюється Україна з більш розвиненими країнами, наприклад, Ізраї-лем): «іноземці вважають, що це круто бути лі-карем, а в Україні пацієнти вважають нас об-слуговуючим персоналом» (терапевт, Київ).

Можливості вдосконалення професійної майстерності

У медичній галузі рівень професійності віді-грає надзвичайно важливу роль, оскільки від цього часто залежить здоров'я й життя пацієн-тів. Більшість опитаних медичних працівників стверджують, що за сучасної системи охорони здоров'я керівники медичних закладів не заці-кавлені в індивідуальному професійному розви-тку лікарів. Крім того, особистий розвиток мож-ливий тільки якщо є «хороший керівник», який не перешкоджає цьому: «Чим більше ти знаєш, тим більше в тебе конкуренції, тим більше тебе пригнічують, щоб ти не розвивалась. Коли ба-чать конкурента, молодого спеціаліста, тобі показують своє місце. Тобі кажуть, що тобі ро-бити» (офтальмолог, Київ).

Опитані нами лікарі зазначали, що їхнє ке-рівництво переважно не зацікавлене в підви-щенні кваліфікації працівників через можливу відсутність працівника на робочому місці, од-нак нормативні документи галузі вимагають постійного підвищення кваліфікації кадрів: «в той час коли вона на курсах, немає кому працю-вати і, у зв'язку з цим, починаються проблеми. Але ми подаємо таку звітність, де вказано, чи стопроцентно атестовані працівники, і якщо не стовідсотково, то за це великий мінус» (го-ловний лікар, Київська область). Однак біль-шість вважає, що керівництво має бути зацікав-лене в підвищенні кваліфікації своїх працівни-ків. Респонденти стверджують, що намагаються оновити свою базу знань через участь в різно-манітних семінарах, тренінгах, конференціях, а іноді для цього використовують свою відпуст-ку, оскільки в робочий час керівництво не дає дозволу на участь в освітніх заходах.

Самоосвіта також розглядається як можли-вість висхідної соціальної мобільності. Лікарі вмотивовані ознайомлюватися із західними ви-даннями, оскільки «закордоном значно більше грошей виділяється на дослідження, тому меди-цина не стоїть на місці, а крокує попереду» (отоларинголог, Київ). Респонденти вважають, що для лікаря надзвичайно важливим є доступ до новітніх технологій, можливість працювати з новим обладнанням, апаратурою, інструмента-ми, а також переймати досвід інших фахівців га-лузі: «фінансових вигід [професія], безумовно, не приносить, але дарує численну кількість но-вих контактів як серед лікарів, так і серед паці-єнтів. І так, відносно розвитку - є куди рости» (травматолог, Київ).

Гендерні аспекти медичної професії

В Україні зайнятість жінок в галузі охорони здоров'я суттєво перевищує відповідні показ-ники для чоловіків. У 2007 році частка жінок серед працівників галузі охорони здоров'я та надання соціальної допомоги (саме так це по-єднується вітчизняною статистичною служ-бою) становила 82,6 %. Проте, незважаючи на таке жіноче домінування у галузі, за рівнем за-робітної плати жінки майже на 15 % поступали-ся чоловікам (співвідношення заробітної плати жінок і чоловіків - 85,2 %) [1, с. 147]. За п'ять років зайнятість жінок у галузі майже не змен-шилася (81,3 %), а співвідношення заробітної плати жінок і чоловіків зросло до 90 %, що можна вважати позитивною соціальною тен-денцією [2, с. 361].

Гендерна диференціація лікарського фаху добре усвідомлюється і артикулюється самими лікарями. Наші респонденти акцентують увагу на нерівних професійних можливостях для жі-нок і чоловіків. Зазначається, що чоловіки і жінки мають різні життєві шанси, оскільки жін-ки, окрім професійної діяльності, залучені до інших сфер діяльності: народжують, вигодову-ють та більше часу віддають вихованню дітей, домашній роботі. Жінки-медики свідомі того, що їм важче досягти таких же успіхів, як чоло-вікам: «десь в 35років, після народження дити-ни років в 23-30, жінка лише починає набирати кар'єрний зріст, а чоловік уже в розквіті, він вже чогось досягнув в 35 років, а десь в 35-45 років в нього вже серйозна кар'єра. Якщо жін-ка хоче мати сім'ю, вона змушена жертвувати кар'єрою» (кардіолог, Київ). На думку лікар-ки - акушера-гінеколога, професійна діяльність вимагає не лише пожертви сімейним життям, а й оволодінням певними індивідуальними мас- кулінними рисами, які допомагають рухатися до поставленої мети: «жінкам важче, бо їм треба доказувати, що вона може так само, як і чоловік. Жінка все ж таки слабша...жінка ду-же емоційна і це дуже шкодить роботі, ти по-винен бути більш «трезвий» і мати холодний погляд під час екстреної ситуації чи операції. Тому чоловіки більше досягають» (Київ).

Майже виключно чоловічою вважається про-фесія хірурга, яка вимагає постійної зайнятості, без вихідних, свят і навіть вночі, а тому в пре-стижних медичних спеціальностях рідко можна побачити жінку. Більше того, деякі медичні на-прямки вимагають більших інвестицій у профе-сійний розвиток, оновлення своїх знань, і «впо-ратися з такою роботою під силу лише чолові-кам» (стоматолог, Київ). Одна респондента пояснила феномен поділу певних спеціальнос-тей на «чоловічі» та «жіночі» фізичними та пси-хологічними відмінностями протилежних ста-тей, зокрема на прикладі хірургії: «на операціях стояти - це фізично важка робота, вона краще підходить для чоловіка. їхня фізична витрим-ка, їхня більша амбіційність, вони хочуть по-більше адреналіну, а операція - певного роду адреналін. Жінки, які є хірургами, професійними та успішними, вони дуже часто або розлучені, або не мають особистого життя. Не кожен чо-ловік зможе мати як би конкурента в сім'ї. Коли жінка займається такими операціями, вона більш амбіційна, і це впливає на особисте жит-тя» (головний лікар, Київська область). Однак лікарі звертають увагу на нову тенденцію фемі-нізації раніше переважно чоловічих, престижні-ших лікарських спеціальностей, зокрема тієї ж хірургії. Пояснюється це насамперед низьким рівнем доходів у медицині.

Респондентки-лікарки визнають, що відпові-дальність за матеріальне забезпечення сім'ї ле-жить на їхніх чоловіках, оскільки заробітна пла-та медичного працівника не в змозі задовольни-ти всі потреби: «Якби в мене не було чоловіка, я би багато чого не могла собі дозволити... Моя зарплата не дозволяє відпочивати два рази на рі, де я хочу, одягатися як я хочу... Моєїзарпла- ти вистачає на мінімальні витрати» (акушер- гінеколог приватної лікарні, Київ).

Таким чином, соціальному статусу лікаря в українському суспільстві притаманна суттєва статусна неконсистентність. Престиж професії лікаря залишається порівняно високим, хоча й не найвищим, як у розвинених суспільствах. Лікарі належать до одних з найосвіченіших фа-хівців з найтривалішим терміном набуття ква-ліфікації. Проте добре усвідомлюється, насам-перед самими лікарями разюча невідповідність між розміром офіційної заробітної плати та ін-вестиціями в професію (часом витраченим як на базову освіту, так і на підвищення кваліфіка-ції), тяжкою і відповідальною працею. Тому й місце в межах соціальної ієрархії суспільства бачиться лікарями переважно як середнє або нижче середнього.

В українській медичній галузі професія ліка-ря має декілька образів: з одного боку, лікар-ською справою займаються лише ті, хто знахо-дить в собі таке покликання і захоплюється сво-їм фахом, оскільки наразі професія не дає можливості накопичення матеріальних благ. Усупереч переважно нездійсненим очікуванням медичних працівників щодо матеріального за-безпечення, професія лікаря надає чимало мож-ливостей для саморозвитку та особистісного зростання, а також доступ до розгалуженої соці-альної та професійної мереж, що робить профе-сію привабливішою. З другого боку, суспільство вимагає від лікаря безпомилкового та ідеального виконання своїх професійних обов'язків, однак образ професії лікаря, образ порядності, безко-рисливості та чесності поступово змінюється. Інший образ лікаря - це образ напівпідприємця, коли відповідальність за надання медичної допо-моги пов'язується насамперед з матеріальною винагородою, перетворюючи медичну професію також на джерело кращого матеріального забез-печення чи збагачення.

За часів незалежності безкоштовна державна медична допомога практично перестала існува-ти чи значно звузилася, натомість відбулася швидка комерціалізація галузі. Кишеня пацієнта стала істотним джерелом фінансування «безо-платної» медичної допомоги [19]. Тим самим держава перекладає відповідальність за забезпе-чення соціального блага на плечі самих грома-дян. Натомість, індивіди схильні орієнтуватися на забезпечення принаймні індивідуального бла-гополуччя («individual welfare»), якщо держава відмовляється від досягнення такої цінності як суспільне благополуччя («social welfare») [25].

За таких умов значно знизився рівень впевне-ності населення в якості надання медичних по-слуг [15], що може стати значною перешкодою, коли держава ініціюватиме національні програ-ми в охороні здоров'я. Порівняно з іншими краї-нами Центральної та Східної Європи, в Україні спостерігається один з найнижчих показників звернення до лікарів у разі хвороби [9], і серед інших причин також вказується на неспромож-ність оплатити медичну допомогу [24]. Схоже, що невпевненість населення у професійній май-стерності лікарів, якості медичних послуг, не-певність у можливості їх оплатити зумовлюють уникнення звертання до медичних інституцій, що не може не позначатися на загальному стані здоров'я населення країни. Протягом останніх десятиліть в Україні змінювалися домінантні по-літичні партії, уряди, президенти, а системного й ефективного реформування галузі охорони здоров'я так і не впроваджено, ба навіть не опра-цьовано і не запропоновано суспільству. Без цьо-го а ні покращити стан здоров'я населення, якість медичного обслуговування, ефективність використання соціальних ресурсів, так само, як і змінити соціальне становище лікарів у суспіль-стві, очевидно, неможливо.

Список літератури

1. Діти, жінки та сім'я в Україні : стат. збірник / Державний комітет статистики України. - К., 2008. - 383 с.

2. Діти, жінки та сім'я в Україні : стат. збірник / Державний комітет статистики України. - К., 2012. - 361 с.

3. Кількість, робочий час та оплата праці найманих працівни-ків у березні 2014 року [Електронний ресурс]. - Державна служба статистики України. - Режим доступу: http://www. ukrstat.gov.ua. - Назва з екрана.

4. Краснопольская И. И. Престиж профессии врача в россий-ском обществе и качество высшего медицинского образова-ния / И. И. Краснопольская, И. В. Мерсиянова // Профессии социального государства. - М. : ООО «Вариант», ЦСПГИ, 2013. - С. 21-39.

5. Оксамитна С. Динаміка престижності професій і занять в українському суспільстві / С. Стукало, С. Оксамитна // Со-ціальні виміри суспільства. Вип. 5 (16). - К. : Інститут со-ціології НАН України, 2013. - С. 392-406.

6. Оксамитна С. Міжгенераційна класова і освітня мобіль-ність / Світлана Оксамитна. - К. : НаУКМА, Аграр Медіа Груп, 2011. - 287 с.

7. Присяжнюк Д. И. Динамика профессионального статуса врачей поликлиник в 2000-х годах / Д. И. Присяжнюк // Профессии социального государства. - М. : ООО «Вари-ант», ЦСПГИ, 2013. - С. 75-90.

8. Розенбаум М. Д. Социальный статус медицинского работ-ника / М. Д. Розенбаум // Социологические исследования. - 1993. - № 3. - С. 36-40.

9. Неформальні платежі пацієнтів медичних закладів в Украї-ні та Болгарії / Т. Степурко, М. Павлова, І. Грига, С. Окса-митна, В. Гроот // Наукові записки НаУКМА. - 2013. - Том 148. Соціологічні науки. - С. 83-92.

10. Щодо кадрової політики у реформуванні вітчизняної сфери охорони здоров'я. Аналітична записка [Електронний ре-сурс] // Національний інститут стратегічних досліджень. -

Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/808. - Назва з екрана.

11. Is There a Place for the Patient in the Ukrainian Health Care System? Patient Payment Policies and Investment Priorities in Health Care in Ukraine / A. Danyliv, T. Stepurko, I. Gryga, M. Pavlova, W. Groot // Society and Economy. - 2012. - Vol. 34 (2). - P 273-291.

12. European Health for All Database (HFA-DB) [Electronic resource] // World Health Organization Regional Office for Europe. - Mode of access: http://data.euro.who.int/hfadb/shell_ en.html. - Title from the screen.

13. Hospital Beds (per 1,000 people) [Electronic resource] // World Bank. - Mode of access: http://data.worldbank.org/indicator/ SH.MED.BEDS.ZS. - Title from the screen.

14. How Is It Working? A New Approach to Measure Governance in the Health System in Ukraine [Electronic resource] // FISCo id and World Bank, 2013. - Mode of access: http://fisco-id.com/?m odule=an&action=preview&id=136. - Title from the screen.

15. Gallup World Poll [Electronic resource]. - Mode of access: http://media.gallup.com/dataviz/www/WP_Questions_ WHITE.pdf. - Title from the screen.

16. Ganzeboom H. Internationally Comparable Measures of Ocupational Status for the 1988 International Standard Classification of Occupations / Harry Ganzeboom and Donald Treiman // Social Science Research. - 1996. - Vol. 25, Issue 3. - P. 201-239.

17. Kornai J. Hidden in an Envelop: Gratitude Payments to Medical Doctors in Hungary / J. Kornai // The Paradoxes of Unintended Consequences. Dahrendorf, Lord et al. (eds). - Budapest and New York : Central European University Press, 2010. - P 195 - 214.

18. Lekhan V. Ukraine: Health System Review / V. Lekhan, V. Rudiy, E. Richardson // Health Systems in Transition. - 2010. - Vol. 12 (8). - P. 1-183.

19. Out-of-Pocket Health Expenditure (% of Total Expenditure on Health) [Electronic resource] // World Bank. - Mode of access: http://data.worldbank.org/indicator/SH.XPD.OOPC.TO.ZS. - Title from the screen.

20. Physicians (per 1,000 people) [Electronic resource] // World Bank. - HT. - Mode of access: http://data.worldbank.org/ indicator/SH.MED.PHYS.ZS. - Title from the screen.

21. Roemer M. I. Professional Dominance: The Social Structure of Medical Care by Eliot Freidson Review / M. I. Roemer // Medical Care. - 1972. - Vol. 10 (2). - P 186.

22. Shahriari H. Institutional Issues in Informal Health Payments in Poland [Electronic resource] / H. Shahriari, P Belli, M. Lewis // HNP Discussion Paper. Washington, D.C., The World Bank, 2001. - Mode of access: https://openknowledge.worldbank.org/ handle/10986/13679. - Title from the screen.

23. Informal Patient Payments in Maternity Hospitals in Kiev, Ukraine [Electronic resource] / T. Stepurko, M. Pavlova, O. Levenets, I. Gryga, W. Groot // The International Journal of Health Planning and Management. - 2013. - Vol. 28 (2). -

P. e169-e187. - Mode of access: http://onlinelibrary.wiley.com/ doi/10.1002. - Title from the screen.

24. The Inability to Pay for Health Services in Central and Eastern Europe: Evidence From Six Countries [Electronic resource] / M. Tambor, M. Pavlova, B. Rechel, S. Golinowska, C. Sowada, W. Groot // The European Journal of Public Health, ckt118. - 2013. - Mode of access: http://eurpub.oxfordjournals.org/content/ early/2013/09/23/eurpub.ckt118.short. - Title from the screen.

25. Wanner C. Money, Morality and New Forms of Exchange in Postsocialist Ukraine / C. Wanner // Ethnos. - 2005. - Vol. 70 (4). - P. 515-537.

26. Williams C. C. The Diverse Livelihood Practices of Healthcare Workers in Ukraine: the Case of Sasha and Natasha / C. C. Williams, O. Onoschenko // The Informal Post-Soviet Economy. Embedded Practices and Livelihoods. J. Morris, A. Polese (eds.). - London and New York : Routledge, 2014. - P. 21-34.

Размещено на Allbest.ru