Особливості неформальних молодіжних об’єднань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Особливості неформальних молодіжних об'єднань

Київ 2018

Ознаки молодіжної субкультури

1. Субкультурам притаманні суворі внутрішні вписки і заходи, спрямовані на остракізацію, які забезпечують їхню стійкість.

2. Субкультурам властивий структурований процес навчання, протягом якого кандидати вчаться, як стати членами.

3. Субкультурам притаманний дуже виразний ступінь автентичності, який творить настільки міцні суспільні межі, що групу можна назвати субкультурою. Майбутні члени мають показати досвідченим членам, що вони зрозуміли альтернативні правила, що вони - "свої".

4. Субкультури формуються навколо добровільних об'єднань.

5. Субкультури творять власні субінтерпретації норм загалу - вони або повністю відкидають їх на користь власних, або трішки їх змінюють, щоб надати сенсу способові життя своєї субкультури. Жодна субкультура як така не є відхиленням. Групі, що певним чином відходить від норми, притаманний активний процес залучення нових членів. Вони формуються навколо єдиного харизматичного символу чи літератури.

Субкультурні групи бувають двох типів:

1. Всеохопна інституція - це соціальний простір, у якому члени субкультури живуть і працюють із однодумцями - відрізані від загалу. Вони живуть замкнуто і відокремлено. Це - втеча від суспільства.

2. Діяльність у суспільстві - тип, протилежний до першого. Його члени не схвалюють правил загалу, але діють у його межах. Це - навернення суспільства. Протистояння.

Інший погляд на відмінності серед субкультур виділяє такі два типи: естетична субкультура й опозиційна субкультура. Естетична субкультура просто відрізняється від культури загалу. Натомість опозиційні субкультури протистоять певним суспільним інститутам або звичаям.

Досліджуються особливості субкультур різних суспільних груп:

· Субкультура людей похилого віку - групи, яка має свої цінності, установки, яка об'єднана специфічними (в силу віку) інтересами, які визначають їх сприйняття світу. Люди похилого віку як культурна група і притаманні їй дискурсивно-концептні форми діяли та продовжують діяти в різних культурних періодах ? від архаїчних до сучасних;[3]

· Кримінальна та пенітенціарна субкультура (або тюремна; субкультура засуджених, що перебувають в містах позбавлення волі).

· Кримінальна субкультура, яка визначається як система групових цінностей, інтересів, звичаїв, традицій, норм і правил поведінки, які обумовлюють регулювання неформальних відносин в середовищі злочинців, включаючи й середовище засуджених, що відбувають кримінальне покарання в вигляді позбавлення волі.

· Пенітенціарна субкультура - вид кримінальної субкультури, обумовлений з однієї сторони - системою впливу держави на засуджених, що відбувають покарання в містах позбавлення волі, включаючи створення для них умов регулювання відбуття покарання, з іншої - вимушеним прагненням пристосуватися, забезпечити особисту безпеку, самоутвердиться в цій специфічній суспільній групі, де формується притаманна їй система цінностей, понять, звичаїв, що регулюють взаємовідношення в локальному просторі пенітенціарної установи.

Особливо гостру потребу в діяльності таких об'єднань відчувають підлітки, оскільки підлітковий вік є вирішальним етапом у соціалізації особистості. У цьому віці важливу роль у становленні особистості відіграють насамперед ровесники. У зв'язку з чим послаблюється педагогічний вплив сім'ї та школи на формування підлітка. Відтак, вимоги соціуму до підлітка, не завжди співпадають з його потребами, тобто проблеми самореалізації особистості полягають у тому, щоб максимально забезпечити рівновагу суспільних і особистих інтересів індивіда. У цьому контексті ми розглядаємо соціалізацію в неформальних молодіжних об'єднаннях як процес засвоєння підлітком соціального досвіду, в ході якого він (підліток) перетворює соціальний досвід у власні цінності та орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми, які прийняті в групі.

Характеристику процесу соціалізації як системи, розробку основ її теорії здійснено також у працях І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Коваль, М. Лукашевича, Л. Міщик, І. Огороднікова, Ю. Сичова, В. Слюсаренка, Т. Філонова, С. Харченка, С. Хлєбнік, Н. Щуркової.

Актуальним у психолого-педагогічному розкритті поняття соціалізації підлітка є діяльнісний підхід, який базується на працях педагогів і психологів Б. Ананьєва, Л. Виготського, А. Леонтьєва, С. Рубінштейна та ін. У їхніх дослідженнях особистість розглядається як суб'єкт діяльності, яка сама формуючись у діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності та спілкування.

Важливими стосовно проблеми нашого дослідження є концептуальні ідеї особистісно орієнтованого підходу у вихованні, обґрунтовані М. Акимовою, І. Бехом, А. Бойко, І. Єрмаковим, В. Кузем, В. Нечипоренко та ін.

Неформальне об'єднання як сфера соціалізації особистості підлітка

Практика свідчить, що сучасною загальноосвітньою школою у позаурочній діяльності соціалізація підростаючого покоління здійснюється здебільшого стихійно, без належної координації впливів різних соціально-педагогічних систем. Так, у процесі дослідження проблеми було виявлено суперечності: а) між необхідністю підвищення ефективності виховної позаурочної діяльності з підлітками та відсутністю науково обґрунтованих організаційно-педагогічних засад їх соціалізації; б) потребою в інтеграції виховних впливів навчально-виховних, позашкільних закладів, громадських організацій та відсутністю означених вище зв'язків у реальній педагогічній практиці; в) проголошеним у Законах України "Про освіту", "Про позашкільну освіту", Національній Доктрині розвитку освіти пріоритетом загальнолюдських цінностей та орієнтацією значної частини сучасної підліткової молоді на матеріальні блага тощо.

Характеристика про соціальних, асоціальних та антисоціальних неформальних молодіжних об'єднань

У шкільному колективі, який є формальним утворенням, функціонують різноманітні самодіяльні групи (неформальні дитячі об'єднання), діяльність яких спрямована на реалізацію та розвиток інтересів і потреб їх учасників.

Формальна група - група, структура і діяльність якої раціонально організовані та стандартизовані згідно з точно приписаними груповими правилами, цілями і ролевими функціями.

Ефективність функціонування її забезпечується системою керівництва та контролю. Безпосереднє управління спирається на владні повноваження, розподілені відповідно до формально-статусної структури групи.

Неформальна група - самодіяльне об'єднання громадян, статус, структура, функції якого юридично не оформлені.

У формальній групі взаємостосунки її учасників регламентуються внутрішніми документами, передбачаючи високий рівень дисципліни, організованості, підпорядкування індивідуальних інтересів колективній меті, а в неформальній порядок ґрунтується на традиціях, морально-етичних принципах, за дотриманням яких стежать не тільки лідери, а й усі учасники.

Якщо у формальній групі дитина виконує приписані їй соціальні ролі (у класі - учень), а авторитет учасників її визначається обійманою посадою, то в неформальній понад усе - самодостатність, неповторність особистості, у ній немає формального керівника (переважно лідирує найавторитетніша особа), вона функціонує на засадах демократичного спілкування. Для згуртованості такої групи вирішальними є симпатії, звички та інтереси, а особливістю - наявність неформального лідера, особистісні характеристики і мета якого є близькими для групи в цілому.

Ще одна особливість формальних груп - здійснення контролю за поведінкою учасників через зафіксовані норми та правила. У неформальних - контролюючу функцію виконують норми і традиції, сутність яких залежить від рівня згуртованості групи, ступеня її "закритості" для інших соціальних груп. субкультура молодіжний соціалізація

Неформальні об'єднання за їх головними ознаками й характерними рисами називають ще самодіяльними самокерованими об'єднаннями (ССО).

Вони можуть існувати:

1. У структурі формальних колективів (угруповання). Наприклад, окремі угруповання в класі. Воно не є самозамкнутим, його учасники активно взаємодіють як між собою, так з усім колективом, можуть допомагати педагогам у згуртуванні колективу або заважати цьому процесу. Один і той же підліток може належати до кількох неформальних груп, що може призвести до внутрішнього конфлікту особистості. Особливо тоді, коли спрямованість груп різна, що створює ситуації напруженості. Підліток ніби опиняється між двома вогнями, перед необхідністю проблеми вибору. У шкільному віці такі ситуації переживаються особливо драматично.

2. Паралельно (незалежно) від формальних. Виникають на основі просторової близькості, спільності інтересів, занять, особистої симпатії, парної та групової дружби. У таких об'єднаннях їх учасники знаходять можливості для самовираження, виявлення ініціативи, неконтрольованого дорослими спілкування. Вони мають свою систему цінностей (гасла, символи, манеру одягатись). Мета їх діяльності може бути як соціально значущою, так і асоціальною. Школа намагається зблизити цілі, сферу діяльності, грані взаємодії дитячих формальних і неформальних об'єднань.

Причиною виникнення неформальних об'єднань є протиріччя між збільшенням вільного часу та рівнем загальної культури, різноманітних потреб молоді, ізольованість дітей від дорослих, прагнення до самодіяльності (з одного боку, підвищена активність дітей, їх потреба в самовираженні, з іншого - педагогічний формалізм в організації виховної роботи, намагання жорстко регламентувати їх діяльність).

Участь молоді в неформальних об'єднаннях пов'язана з потребою вільного самовираження, неформального спілкування з однолітками. Цю функцію перебирають на себе ССО, де можна знайти друга, висловити душевні переживання, вислухати інших, відчути себе вільно й комфортно. Життєдіяльність ССО, створених на соціально корисній основі, є органічною частиною цілісного педагогічного процесу, сприяє вирішенню найважливіших проблем дитячого спілкування, заповнення емоційного вакууму особистісно-значущими справами.

До об'єднання в самодіяльні групи дітей підштовхують і застійні явища в громадському житті (дефіцит правди, громадське лицемірство тощо). Втрата інтересу до громадського життя, поваги до фальшивих авторитетів, незадоволеність шкільними справами спонукають частину підлітків і молоді спершу до відчуженості від сім'ї та школи, а згодом до об'єднання в групи на основі стимулів та ідеалів, які вони вважають істинними і престижними. Найпоширеніші серед них: самореалізація, задоволеність від вільного спілкування, різноманітної діяльності; самоствердження, емоційно-психологічна захищеність; бажання брати участь у вирішенні соціальних проблем; прагнення до естетичного самовираження через уявлення про ідеал людської краси та шляхетної поведінки; отримання естетичного й емоційно-фізіологічного задоволення засобами стандартизованої "культурно-масової" продукції; реалізація індивідуалістичних, егоїстичних потреб та інтересів; можливість здійснення асоціальних дій (хуліганство, вживання алкоголю і наркотиків).

Підлітки прагнуть самостійності, визнання дорослими й ровесниками, гідності й поваги до себе, самореалізації через творчість. Деякі молоді люди вступають до неформальних груп з метою, наприклад, знайти захист від нападів хлопців з іншої вулиці чи нагнати страху на інших дітей, познайомитися з дівчиною на основі спільних інтересів (захоплення технікою, музикою, спортом тощо). У такому разі неформальне об'єднання виконує інструментальну функцію у процесі соціалізації особистості. Інші прагнуть задовольнити власні потреби, скажімо, у певній інформації. Створені для цього групи виконують інформаційно-розважальну функцію, оскільки в них відбувається інтенсивний обмін інформацією, обговорення різноманітних проблем.

Формальна і неформальна організації не протистоять, а доповнюють одна одну, задовольняють інтереси, потреби дітей, необхідні для нормальної соціалізації особистості - пристосування до життя у суспільстві, засвоєння вимог, які суспільство пред'являє індивіду. Неформальні групи є незамінними для спілкування рівних з рівними. Завдання вчителів - не ізольовувати й не протиставляти їх, не загострювати суперечності між ними, а знаходити спільне, зближувати, використовуючи усе найкраще в них.

Релігійні організації та їх соціалізуючи функції

Соціалізуючи функції релігійних організацій. Релігія як один з соціальних інститутів традиційно відігравала велику роль в житті різних товариств. У соціалізації людини релігія і релігійні організації (спільності віруючих при молитовних центрах) були найважливішим - після родини - фактором.

У процесі секуляризації, т. Е звільнення суспільства від впливу релігії, значення релігії падало і в житті суспільства, і в соціалізації. Проте в сучасному світі її роль, по-перше, залишається важливою, по-друге, вона різна в залежності від країни і конфесії (віросповідання), по-третє, в ряді країн її вплив стало знову зростати.

Всі ці процеси добре видно на прикладі Росії, де представлені всі чотири великі світові релігії - християнство, мусульманство, буддизм, іудаїзм - і багато їх різновиди (всього - понад шістдесят віросповідань різного напрямку).

Социалізаційний вплив релігійних організацій відчувають на собі як віруючі, так і члени їх сімей. Крім того, різні конфесії ведуть активну роботу по залученню до своїх лав нових віруючих.

Соціалізація в релігійних організаціях здійснюється під впливом практично всіх механізмів соціалізації. Інша справа, що в залежності від конфесії, до якої належить та чи інша організація, роль механізмів і їх співвідношення різні. Так, в парафіях російської православної церкви провідними механізмами можна вважати традиційний і інституційний. У ряді сектантських організацій - інституційний та стилізований, а в організаціях ряду східних конфесій - інституційний і рефлексивний.

У процесі соціалізації віруючих релігійні організації реалізують ряд функцій:

Ціннісно-орієнтаційна функція релігійних організацій проявляється в тому, що вони пропонують своїм членам і прагнуть сформувати у них певну систему вірувань (віру в Бога, безсмертя душі та ін.), позитивне ставлення до релігійних цінностей і нормам. Це здійснюється як в процесі культових дій (богослужіння в храмі, молитви та ін.), Так і в різних формах релігійної освіти.

регулятивна функція проявляється в тому, що релігійні організації культивують серед своїх членів поведінку, відповідне релігійним нормам. Це здійснюється в процесі колективних культових дій і всієї життєдіяльності організацій, а також через різні форми контролю (в одних конфесіях більш, в інших - менше жорсткого) за відповідністю життя віруючих релігійним нормам.

комунікативна функція реалізується в створенні умов для спілкування віруючих, в певних формах його організації, а також в культивуванні норм спілкування, відповідних віроучітельним принципам конкретної релігії.

милосердна функція релігійних організацій реалізується в різноманітних сферах і формах діяльності милосердя та благодійності як в рамках самих організацій, так і за їх межами, завдяки чому члени організації набувають специфічний досвід.

компенсаторна (Втішна) функція проявляється в гармонізації духовного світу віруючих, в допомоги їм в усвідомленні своїх проблем і в духовній захисту від мирських потрясінь і неприємностей.

І наостанок, виховна функція - релігійне виховання людини.

Виділяють два рівня релігійного виховання - раціональний і містичний (Т.В. Склярова).

раціональний рівень включає в себе три основних компоненти - інформаційний, моральний і діяльнісний, зміст яких має конфесійну специфіку. Так, в православ'ї інформаційний компонент - це той обсяг знань, який виховуваних отримують по історії церкви, богослов'я, догматики, священної історії; моральний - научіння виховуваних заломлення власного досвіду через вимоги християнської моралі; діяльнісний - участь в богослужіннях, церковне творчість, справи милосердя.

містичний рівень тісно пов'язаний з раціональним, і його можна охарактеризувати лише настільки, наскільки він в ньому проявляється. Містичний рівень в значно більшому ступені, ніж раціональний, має специфіку в різних конфесіях. Наприклад, містичний рівень православного виховання визначають наступні моменти - підготовка і участь в церковних таїнствах, домашня молитва, виховання почуття благоговіння і шанування святинь.

Список використаних джерел

1. Чернета С.Ю. Типологізація самодіяльних молодіжних об'єднань // Проблеми педагогічних технологій: Наук. зб. пр. / Гол. ред. В.С. Зубович..- Луцьк, 2001.- Вип. 4.- С. 77-81.

2. Чернета С.Ю. Мотиви входження молодої людини в неформальні об'єднання // Проблеми педагогічних технологій: Наук. зб. пр. / Гол. ред. В.С. Зубович.- Луцьк, 2001.- Вип. 2.- С. 49-54.

3. Чернета С.Ю., Назарук Н.М. Проблеми соціалізації шкільної молоді у самодіяльних об'єднаннях // Проблеми педагогічних технологій: Наук. зб. пр. / Гол. ред. В.С. Зубович..- Луцьк, 2001.- Вип. 1.- С. 27-32.

4. Чернета С.Ю. Взаємозв'язок формальних і неформальних організацій старшокласників // Педагогічний пошук.- 2002.- № 4(36).- С. 34-35.

5. Дурманенко Є.А., Чернета С.Ю. Соціально-педагогічна діяльність з підлітками у неформальних молодіжних об'єднаннях (методичний аспект) // Проблеми педагогічних технологій: Зб. наук. пр. / Гол. ред. В.С. Зубович.- Луцьк, 2004.- С. 126-133.

6. Савельєв Ю.Б. Взаємодії субкультур як фактор соціокультурного розвитку: Автореф. дис. ... канд. філос. наук. 09.00.03 .- Київ, 1997. - 26 с.

7. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. - К., 1997.

Размещено на Allbest.ru