Цивілізаційний розвиток українства: теоретико-методологічні засади дослідження

Размещено на http://allbest.ru

УДК 323.24

Цивілізаційний розвиток українства: теоретико-методологічні засади дослідження

Тетяна Воропаєва

Після того, як окупаційні війська Російської Федерації увійшли на терени України і анексували Крим, а представники російських спецслужб та російської армії розпочали неоголошену війну на Сході України (повністю порушивши не тільки Будапештський меморандум, але й зруйнувавши той світовий порядок, який усталився після завершення Другої Світової і холодної війни) давній імперсько-радянський міф про те, що росіяни завжди несли «здобутки цивілізації» іншим народам Євразії, був зруйнований самими росіянами. Їм уже не треба грати «месіанську роль» носіїв і захисників загальнолюдської цивілізації, бо в це вже не повірить ні жодна розумна людина, ні жодна демократична країна світу.

Сьогодні суспільно-політична позиція Росії як країни-агресора в ідеологічному плані нічим не відрізняється від тоталітарної пропаганди часів СРСР, ця позиція чітко окреслена, зокрема, у висловлюваннях Ігоря Друзя: «Украинство - это идеология погрома, фашизма и мятежа» (телеканал «ТВЦ», 24 березня 2014 р.), у сепаратистських листівках так званої Донецької народної республіки, де йдеться про те, що «России нужна вся Новороссия», а також про «лечение украинства» за допомогою «хирургических инструментов».

У зв'язку з цим актуальність дослідження цивілізаційного розвитку українства не викликає жодних сумнівів.

На основі здійснених упродовж 1993 - 2014 рр. теоретико-емпіричних досліджень цивілізаційної ідентичності та цивілізаційного розвитку українства нами були розроблені теоретико-методологічні засади дослідження українства у світовому цивілізаційному процесі та в контексті європейської цивілізації. Окреслимо основні з них.

1. Цивілізаційна проблематика розробляється в науці з XVIII століття, але інтерес до неї не слабшає вже майже 300 років. У СРСР цивілізаційному підходу почали приділяти велику увагу з середини 1980- х років, а в кінці 1990-х років цивілізаційна проблематика була включена у перелік пріоритетних наукових напрямів в Російській Федерації. Українські науковці досліджували цивілізаційну проблематику спорадично й несистемно.

2. Сучасні дослідники (Г.Прокоф'єва, О. Маслов та ін.) виділяють різні підходи до вивчення цивілізацій:

а) екогеографічний (Ш.Монтеск'є, Г.Бокль, Л. Мечников та ін.),

б) філософсько-культурологічний (В.Гумбольдт, М. Бердяєв, П. Сорокін, А.Тойнбі, Б. Єрасов, О. Маслов, В.Стьопін та ін.),

в) соціологічний (Е.Дюркгейм, К. Леві- Стросс, М. Мід, М.Барг, І. Гобозов, Н.Клягін та ін.),

г) етнологічний (М.Данилевський, О.Шпенглер, Л.Гумільов, Ю. Бромлей та ін.),

д) аксіологічний (М.Вебер, Г.Ріккерт, П.Гуревич та ін.);

е) технологічний (О.Ахиєзер, С.Крапивенський, Л.Кузнєцова, Н.Мотрошилова, О.Тоффлер та ін.); є) соціобіологічний (Р.Докінс, Ч. Ламсден, Е. Вілсон та ін.);

ж) культурно-історичний (Ф. Вольтер, Ж.Кондорсе, В.Келле та ін.).

3. Застосування нами інтегративного підходу (який може не тільки зняти протиріччя природничо-наукового і гуманітарного знання, а й поєднати їхні переваги) при дослідженні цивілізаційного розвитку людства передбачає:

а) врахування системного бачення поступового розгортання таких стадій еволюції універсуму як геогенез, біогенез, психогенез, антропогенез, глоттогенез, соціогенез, культурогенез, суб'ектогенез, ноогенез, політогенез, які зумовлюють специфіку цивіліогенезу (ці питання докладно викладені у працях В.Вернадського, П. Тейяр де Шардена та ін.),

б) обов'язкову концептуалізацію міждисциплінарних узагальнень (філософських, історичних, культурно-антропологічних, соціально- психологічних, політологічних тощо) з дотриманням принципів вертикальної і горизонтальної інтеграції;

в) вивчення системотворчої ролі аксіологічного та ноетичного вимірів процесу цивілізаційного розвитку різних соціально-історичних організмів (це поняття ми розробляємо з 2002 р., продовжуючи традицію філософії історії, соціальної філософії та соціальної історії; термін «соціально-історичний організм» використовували О. Конт, Г. Спенсер, В.Антонович, М.Грушевський, С. Рудницький, П.Бурдьє, Ф. Барт, Ю. Семенов та ін.; дане поняття допомагає підкреслити роль різних форм самоорганізації людства у процесі його цивілізаційного розвитку, оскільки сучасні вчені називають соціально-історичними організмами (мікро-, мезо- і макрорівня) певну кількість соціальних груп - від археологічної культури до цивілізації [4; 6; 10]).

4. Як вітчизняні, так і зарубіжні вчені найчастіше розглядають цивілізацію як антитезу «природному» стану людства, як високий щабель його соціокультурного розвитку, на якому соціум долає свою тотальну залежність від природного середовища, розвивається в самобутній соціально-історичний макроорганізм з продуктивним типом господарства, функціональною диференціацією різних сфер суспільного життя і системною самоорганізацією більш високого рівня.

5. Сучасні дослідники розглядають цивілізацію як фундаментальну одиницю аналізу соціально-історичного процесу, адже становлення і розвиток людської цивілізації детермінується розподілом праці, підвище нням ролі інтелекту в історії, що пов'язано з появою міст, писемності, перших держав, а також з інтенсивним виробництвом і втручанням у природні процеси з метою їх кардинального перетворення. Самобутність і унікальність кожної цивілізації передусім визначають її онтологічні та духовні (світоглядні та ціннісно-смислові) основи.

6. Ми визначаємо цивілізацію як макрокультурну соціально-історичну спільність, що охоплює різні суб'єкти (країни, народи, нації, держави), які мають спільні соціонормативні принципи надетнічного рівня, подібні етико-релігійні системи, фундаментальні основи ментальності, основоположні ідеали й базові цінності, стійкі особливі риси господарсько-економічної, політико-правової та соціокультурної організації, що виражаються у відповідному способі життєдіяльності (ми використовуємо поняття «цивілізаційне поле», аналізуючи, зокрема, європейське цивілізаційне поле та євразійське цивілізаційне поле, але ми не визначаємо цивілізацію за допомогою поняття «поле», адже тоді при аналізі, наприклад, європейського цивілізаційного поля будуть виникати термінологічні неузгодженості через тавтологію).

Різні суб'єкти, які входять в одну цивілізацію, зв'язані відносинами еволюційної спадкоємності, синхронністю культуротворення, поширення основних цивілізаційних здобутків та циркуляції соціокультурної інформації, подібністю ментальних типів і ментального інструментарію, соціокультурних норм, цінностей та релігійних уявлень (які можуть бути зумовлені однією із світових релігій), спільною цивілізаційною ідентичністю, схожими світоглядними уявленнями про географічні та інформаційні кордони (на рівні «мерехтіння смислів» (Ю. Лотман)) своєї цивілізаційної спільності.

Будь-яка цивілізація здатна до саморозвитку, схильна до поширення власних досягнень, здобутків та способу життя. Отже, цивілізація - це своєрідна й самодостатня просторово-часова (тобто чітко локалізована в просторі Культури й часі Історії) цілісність, яка репрезентує вищій ступінь самоорганізації та розвитку людського соціуму і в якій сталі (стабільні) елементи переважають над нестабільними [1; 2].

7. Існують локальні, первинні (ранні), вторинні (сучасні), континентальні, міжконтинентальні, субконтинентальні, глобальні цивілізації (виділяють також циркумполярну, кочову, океанічну та інші (наприклад, річкові) цивілізації) та цивілізаційні ойкумени (при цьому сучасна цивілізація завжди є надетнічним, наднаціональним і наддержавним утворенням, а локальні цивілізації (які переважно існували у давні часи, а їхньою відмінною характеристикою була закритість суспільства) в добу глобалізації виявити надзвичайно важко, в сучасній Європі їх точно немає (це підтверджується, зокрема, останніми працями Ф. Фукуями)).

8. Оскільки дослідження специфіки різних цивілізацій передбачає аналіз усіх форм життєдіяльності цих макрокультурних (це поняття використовується для того, щоб підкреслити макрорівень соціокультурних, політико-правових, релігійних, економічних, аксіологічних явищ і процесів; саме тому цивілізаційний аналіз передбачає врахування релігійного, а не конфесійного чинника) спільностей (матеріальних, господарських, культурних, моральних, ідейних, релігійних, аксіологічних та інших у процесі їх розвитку і спадкоємності), то критеріями виокремлення цивілізацій є: екогеографічні, геокультурні, антропо-демографічні, господарсько-економіч ні, релігійні, морально-етичні, політико-правові, геополітичні, соціокультурні, техніко-технологічні, науково-інноваційні, освітньо-виховні, інформаційні, аксіологічні та духовно-світоглядні чинники, а також спільні тенденції розвитку міст, писемності й державності.

При цьому в одну історичну епоху можуть домінувати одні критерії, а в іншу історичну епоху - інші. Зокрема, в неолітичну добу головними чинниками цивілізаційного розвитку людності українських земель були господарсько-економічні й технологічні, пізніше почали домінувати геокультурні, антропо-демографічні, політичні та релігійні, а в добу глобалізації на одне з перших місць виходять техніко-технологічні, науково-інноваційні та інформаційні чинники (що пов'язується з розвитком нанотехнологій, генної інженерії, з формуванням глобальних інформаційних технологічних мереж виробництва й збуту продукції, з інтеграцією науки, освіти й виробництва, тобто з усіма провідними галузями шостого технологічного укладу), у наш час ці чинники стають все більш взаємозумовленими і взаємозалежними.

У зв'язку з цим необхідна розробка ноосферної парадигми цивілізаційного розвитку людства, яка не тільки резонує з базовими потребами людства, а й забезпечує перехід в ід моделі паразитування на природних ресурсах до моделі коеволюції Людини з Природою.

9. Аналіз різних аспектів цивілізаційної проблематики й визначення поняття «цивілізація» дозволили розглядати українство як в контексті загальнолюдської цивілізації (розмаїття культурно-історичних форм, націй, країн і держав, які об'єднані загальнолюдськими цінностями), так і в контексті європейської цивілізації (унікальна системна комбінація традицій, суспільних структур і цінностей, що притаманні багатьом націям і утворюють певну культурно-історичну цілісність, яка визначається спільними об'єктивними елементами (історія, соціальні інститути, християнство, базові цінності тощо) і суб'єктивною самоідентифікацією громадян багатьох держав («ми - європейці»), а також співіснує та взаємодіє з іншими подібними феноменами). Такий підхід сприяє з'ясуванню самоцінності українства, його місця і ролі в цивілізаційному розвитку не тільки Європи, але й всього світу [5].

10. Оскільки цивілізаційний розвиток українського народу необхідно розглядати у порівнянні з іншими європейськими народами, то при розгляді етапів цивілізаційного поступу українства (як і багатьох інших європейських народів) потрібно враховувати етапи розвитку європейської цивілізації: неолітичний, ранньокласовий, античний, середньовічний, ранньоіндустріальний, індустріальний та постіндустріальний, а також теорію «цивілізаційних хвиль» Е. Тоффлера (про цивілізаційне значення аграрної, промислової та інформаційної хвиль [9]).

11. Ми відрізняємо світовий цивілізаційний процес та європейський цивілізаційний процес. Адже світовий цивілізаційний процес - це хід становлення і розвитку характерних рис загальнолюдської цивілізації, підвищення рівня цивілізованості людини, людських спільнот і суспільств. Для цього процесу характерні загальні закономірності культуротворення, самоорганізації та соціокультурної еволюції людства, що проявляються в історичному розвитку усіх народів світу як цивілізування індивідуальних і колективних суб'єктів (сутність цивілізування (тобто визрівання цивілізованості) проявляється через поступальний перехід суб'єктів від нижчих етапів цивілізаційногорозвитку до вищих).

В рамках конкретних цивілізацій (наприклад, в межах європейських теренів) світовий цивілізаційний процес стає доволі специфічним, оскільки своєрідним, самобутнім і унікальним є хід набуття головних ознак цивілізованості тією чи іншою соціально-історичною макроспільнотою (наприклад, європейською), враховуючи її Самобутність (неповторність, оригінальність, самодостатність її власного буття).

Цивілізаційна зрілість (або незрілість) таких макроспільнот залежить від міри (ступеню) їх цивілізованості (наявність знарядь праці та інших культурних артефактів, освоєння вогню, поява людської свідомості, мовлення і мови, розвиток землеробства, ремесел, торгівлі й нових технологій, розподіл праці, наявність міст, писемності, приватної власності, державності тощо). При цьому деякі невід'ємні складові цивілізаційного поступу людства з'явились задовго до появи цивілізації як такої.

12. Основними європейськими цивілізаційними процесами є: культуротворення, самоорганізація, державотворення, а також аксіологізація, гармонізація, гуманізація, демократизація, державотворення, індивідуалізація, індустріалізація, інновація, інтеграція, інтелектуалізація, інформатизація, комп'ютеризація, консолідація, лібералізація, меморіалізація, модернізація, неолітизація, ноосферизація, плюралізація, ритуалізація, сакралізація, секуляризація, символізація, смислопородження, солідаризація, соціалізація, суверенізація, традиціоналізація, унормування, урбанізація, християнізація та ін.

Відомо, що цивілізаційний аналіз передбачає не тільки всебічний розгляд процесів антропогенезу, соціогенезу, культурогенезу й політогенезу, але й врахування впливу на цивілізаційний розвиток людини і людських спільнот виробництва, нових технологій, соціально- економічних відносин, суспільно-політичної, духовно-світоглядної та інших сфер життя. Інтегративний підхід передбачає можливість створення цілої системи «концептуальних мостів» не тільки між українознавством та цивіліологією, але й між українознавством та філософією історії, яка (в свою чергу) може поєднати цивілізаційний та світ-системний підходи із системно-синергетичною методологією при вивченні цивілізаційного поступу українства.

Це розширює дослідницькі горизонти сучасного українознавства, уможливлює цілісний, більш глибокий аналіз генези й цивілізаційного розвитку різних соціально-історичних організмів на теренах України, дає можливість розглядати цивілізаційні процеси в динаміці, з урахуванням різноманітних чинників, які або стимулювали дані процеси, або ж гальмували їх. Філософія історії - це філософська дисципліна, яка спрямована на цілісне пізнання єдності й багатовимірності історичного процесу, його об'єктивних закономірностей та духовно-світоглядних чинників, на розкриття першопричин людського буття й метаісторичних (надподієвих) смислів історичного процесу.

Філософія історії досліджує варіативність і спадкоємність різних культурно-історичних форм, іманентну логіку й «вузлові моменти» соціокультурного розвитку людства, шляхи реалізації сутнісних сил людини в історії та типи включеності людини й спільноти в суспільно-історичний процес, а також смислоутворюючі параметри історичного процесу.

Базовими категоріями для створення «концептуальних мостів» між українознавством, цивіліологією та філософією історії є такі: «цивілізація», «цивілізаційні процеси», «цивілізаційна динаміка», «українство», «цивілізаційний розвиток українства», «європейська цивілізація», «українськість», «українська людина», «Україна» (як територія, країна і держава), «Європа», «український соціум», «українська культура», «європейська культура», «українська еліта», «історична особистість», «цивілізаторська місія», «цивілізаційна ідентичність», «базові цінності», «соціокультурні трансформації», «глобалізація» та ін. Ці категорії утворюють цілісну «систему координат», уможливлюючи нове осмислення поставленої проблеми.

Отже, українство (категорію «українство» ми вважаємо міждисциплінарною і досліджуємо її в системній єдності з категорією «українськість»; термін «праукраїнство» можна вживати стосовно періоду становлення протиукраїнського етнокультурного ядра (на основі взаємодії племен склавинів і антів) та постання праукраїнських племен (полян, деревлян, сіверян, волинян (з урахуванням дулібів і бужан), уличів, тиверців, білих хорватів), як загальноцивілізаційний феномен, у своєму розвитку пройшло кілька етапів етнонаціонального розвитку:

1) встановлення протоукраїнського етнокультурного ядра на основі взаємодії племен склавинів та антів;

2) постання праукраїнських племен;

3) становлення українського етносу;

4) становлення української етнічної нації;

5) утворення діаспоральних спільнот поза межами України;

6) формування української політичної нації;

7) кристалізація українства як світової макроспільноти (куди входять як етнічні, так і політичні українці (що репрезентують сучасну повномасштабну українську націю, визнану такою міжнародними експертами ще у 1981 р.), а також вихідці з України, мігранти й представники української діаспори).

Основними критеріями, які дозволяють виокремити українство серед інших макроспільнот, є збереження його представниками власної українськості та національно-культурної ідентичності, наявність помітного (або хоча б мінімального) внеску в розбудову України й модерної української нації, різнопланові позитивні взаємозв'язки з Україною (як територією, країною і державою), українським народом і українською культурою та поєднання власної долі з долею України (специфіка таких зв'язків, власне, й обумовлює характер ставлення конкретної особи до України, її співпричетність або відчуженість тощо). Звичайно, сучасне українство засвоїло величезні культурні здобутки давньої людності українських земель, оскільки цивілізаційний розвиток на теренах України почався задовго до постання і утвердження світового українства.

Цивілізаційний поступ українства - це складний інтегральний процес, сутність якого проявляється через поступальний перехід від нижчих етапів цивілізаційного розвитку до вищих. Цивілізаційний аналіз передбачає виявлення найсуттєвіших змін в процесі різнопланових трансформацій конкретної спільноти, враховуючи при цьому особливості її соціальної, політичної, економічної та етнічної історії.

Поступальність тут не є прямолінійною, вона не може розглядатися як просте кількісне зростання, а більш пізні соціокультурні явища і форми не обов'язково є досконалішими за попередні. Цивілізаційний розвиток є дуже складним, нерівномірним і асинхронним (відмова від концепції синхронізму (Н. Мерперт), передбачає детальне вивчення всіх цивілізаційних змін у певній спільноті з урахуванням місцевих особливостей).

Такий розвиток передбачає поступове визрівання якісних інновацій, наявність суперечностей, коли періоди розквіту змінюються періодами зворотного руху, застою, занепаду. Трапляються також і непоправні соціокультурні втрати.

Критерії цивілізаційного поступу українства треба розглядати комплексно, адже не можна обмежуватися якимось одним показником, відкидаючи інші, тут потрібно враховувати найсуттєвіші параметри цивілізаційного розвитку та поступове визрівання цивілізованості спільноти та її членів.

Магістральними лініями цивілізаційного поступу людства є:

1) господарсько-економічний і техніко-технологічний розвиток,

2) соціокультурний і духовно-світоглядний розвиток певної спільноти. При цьому рівень цивілізаційних досягнень спільноти на різних етапах її цивілізаційного розвитку не є однаковим.

Враховуючи основні постулати філософії історії, Ю. Павленко зазначав, що розуміння цивілізаційного розвитку людства передбачає його одночасне бачення в аспектах стадіальності, багатолінійності та цивілізаційної дискретності (при цьому кожен з цих методологічних принципів має самостійне значення і може розроблятися автономно).

Проте цілісна картина такого культурно-історичного процесу розкривається лише за умови їх поєднання у відповідності з принципом доповнюваності [8, с. 115-116]. Ю.Павленко підкреслив, що при стадіальному підході необхідно розрізняти два найбільш значних періоди, які розмежовує неолітична революція: перехід від привласнювального до відтворювального типу гос подарства (що пов'язано з виникненням тваринництва, землеробства й сприяло становленню міських поселень, ремесел і писемності).

Таким чином, важливою межею між епохою первісності та початком цивілізаційного поступу людства є неолітична революція та початок формування надобщинних структур влади й управління, тобто племінних інститутів, які з часом набувають вигляду вождівств. І якщо неолітична революція закладає передусім господарські підстави майбутньої цивілізації, то формування племінних органів влади й управління - підстави майбутніх державно- адміністративних структур [8, с. 116].

При цьому, як правильно зазначає К Бунятян, «... дорога європе йського населення до цивілізації була дуже звивиста: підйоми в економіці чергувалися зі спадами, які нерідко змушували звертати в бік неперспективних (з точки зору загального поступу) систем господарювання» [7, с. 37]. Отже, історія цивілізацій починається з розвитку окремих локальних (ранніх) цивілізацій (або протоцивілізацій), навколо яких поступово формуються цілі цивілізаційні ойкумени.

Ю. Павленко запропонував основні принципи соціокультурної еволюції людства, які мають бути враховані при аналізі цивілізаційного поступу українства.

Першою епохою соціокультурної еволюції людства є епоха розвитку привласнювального господарства, а вузловою точкою - неолітична революція (як період величезних господарсько-економічних і соціокультурних зрушень, становлення й утвердження відтворювального господарства).

Після цього наступає епоха цивілізаційного розвитку людства, в рамках якої виокремлюються:

1) щабель становлення основ цивілізації (стадія родового ладу (коли родові й гетерогенні громади функціонують без надобщинних органів влади та управління), вузловою точкою є становлення племінних органів влади та управління (структур вождівств)); стадія племінного ладу (вождівств), вузловою точкою якої є постання ранньоцивілізаційних систем;

2) щабель розвитку та інтеграції окремих цивілізацій (стадія ранніх (локальних) цивілізацій (ранньокласових суспільств), вузлова точка - «осьовий час»; стадія зрілих цивілізацій і цивілізаційних ойкумен, вузлова точка - індустріалізація та пов'язані з нею процеси, що зумовили утворення всесвітньої макроцивілізаційної системи XX ст.);

3) щабель всесвітньої макроцивілізаційної системи Третього тисячоліття. При цьому, зауважує Ю. Павленко, стадіальне розуміння соціокультурного розвитку людства має бути доповнене баченням полілінійності цього процесу, адже починаючи з часу неолітичної революції спостерігається формування й розкриття потенцій тих основних типів (шляхів, ліній) соціокультурної еволюції, які пронизують всю історію людства останніх десяти тисячоліть [8, с. 120].

Таким чином, при розгляді етапів цивілізаційного розвитку українства (як і багатьох інших європейських народів) потрібно враховувати етапи розвитку європейської цивілізації.

У зв'язку з цим цивілізаційний розвиток різних соціально-історичних організмів, які мешкали на теренах сучасної України (людності українських земель, праукраїнців та українського народу, на основі якого, власне, й постало сучасне українство) триває від неолітичної доби до сьогодення, і у цьому процесі необхідно виділити наступні етапи (які корелюють з етапами розвитку європейської цивілізації): етап неолітизації України; етап трипільської протоцивілізації; етап індоєвропейських міграцій та виокремлення праслов'янської спільноти; етап греко-римського цивілізаційного впливу та утвердження ранньокласового суспільства на українських теренах; а також середньовічний, ранньоіндустріальний, індустріальний та постіндустріальний (інформаційний) етапи цивілізаційного розвитку українства.

При цьому дуже важливим є аналіз життєдіяльності та цивілізаційного поступу різних соціально- історичних організмів, які мешкали на теренах сучасної України в умовах аграрної цивілізаційної хвилі (тобто неолітичної революції), в умовах індустріальної цивілізаційної хвилі (тобто промислової революції), в умовах інформаційної цивілізаційної хвилі (тобто науково-технічної революції), а також в умовах 3-х технологічних революцій (Д. Белл), 4-х наукових революцій (Т. Кун) та 5-ти інформаційних революцій (А. Ракітов). соціокультурний міжнаціональний історичний

Перераховані вище етапи є складовими двох епох:

1) передісторичної епохи цивілізаційного розвитку українства (специфіка цивілізаційного поступу

а) людності українських земель,

б) протоукраїнських спільнот,

в) праукраїнських племен, які пов'язані між собою процесами культурогенезу, культуротворення і культурної спадкоємності (ці процеси репрезентують не етногенез та етнічну історію українського народу, а складний і суперечливий перебіг (хід) цивілізування перерахованих соціально- історичних організмів на українських теренах, тобто просування цих великих соціальних груп по шляху від дикості до все більшої й більшої цивілізованості, саме тому не варто плутати етнічну історію та історію цивілізацій, а також поняття «етнічність» і «цивілізованість» [3, с. 157]);

2) історичної епохи цивілізаційного розвитку українства (специфіка цивілізаційного поступу русинів-українців, українського етносу, української етнічної нації, української політичної нації та світового українства).

Проведене дослідження показує, що в історії України були чітко відображені загальноєвропейські тенденції цивілізаційного розвитку:

а) тенденція до поступової гуманізації, індивідуалізації та демократизації українського суспільства;

б) тенденція до урізноманітнення форм історичного активізму української спільноти і української людини та збільшення ролі індивідуальної ініціативи в історичному процесі;

в) тенденція до посилення ролі ноосферного начала у здійсненні історичного процесу;

г) тенденція до зростання інформаційної та смислової насиченості поля соціокультурної і міжнаціональної взаємодії;

д) тенденція до зміцнення і розширення як індивідуальної, так і колективної суб'єктності українців.

Бібліографія

1. Воропаева Т. С. Трансформация цивилизационной идентичности граждан Украины / Т. С. Воропаева // Новый университет.Йошкар-Ола: Коллоквиум. 2011. - № 10. - С. 17-22.

2. Воропаєва Т. Роль еліт у цивілізаційному поступі українства / Т.Воропаєва // Українознавчий альманах - Вип. 14. - С. 9 - 18.

3. Воропаєва Т. С. Трансформація релігійної, національної та цивілізаційної ідентичності громадян України (1991 - 2012 рр.) / Т. С. Воропаєва // Світове українство як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Матеріали 4-го Міжнародного конгресу світового українства. - Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2013. - 628 с. - С. 157 - 161.

4. Воропаєва Т. Україна: соціор, геосоціор, етносоціор / Т. Воропаєва // Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького. Колективна монографія. К.: Українська Видавнича Спілка, 2003. - 245 с. - С. 142 - 153.

5. Воропаєва Т. Українство в європейському цивілізаційному просторі: теоретико-методологічні засади дослідження / Т. Воропаєва // Українознавчий альманах - 2013. - Вип. 11. - С. 79 - 83.

6. Воропаєва Т. Українство в цивілізаційному ракурсі / Т. Воропаєва // Українознавчий альманах - 2012. - Вип. 8. - С. 9 - 13.

7. Економічна історія України: Історико - економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін.; відп. ред. В. А. Смолій; авт. кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.]; НАН України. Інститут історії України. - К.: Ніка-Центр, 2011. - Т. 1. - 696 с.

8. Павленко Ю. В. Происхождение цивилизации: альтернативные пути / Ю. В. Павленко // Альтернативные пути к цивилизации: Коллективная монография / Под ред. Н. Н. Крадина, А. В. Коротаева, Д. М. Бондаренко, В. А. Лынши. - М.: Логос, 2000. - 386 с. - С. 115 - 128.

9. Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер. - М.: АСТ, 2004. - 784 с.Voropayeva T. Peculiarities of civilization identity of citizens of Ukraine / T. Voropayeva // Problems and tendencies of modern society development. Materials digest of the IXth International Scientific and Practical Conference. Socialogical, philological, philosophical, sciences and history / All-Organizing Committee: B. Zhitnigor (chairman), S. Godvint, L. Kupreychik, A. Tim, G. Georgio, T. Morgan, S. Serdechnyy, L. Straker - London: InPress, 2010. - P. 30 - 35.

Анотація

УДК 323.24

Цивілізаційний розвиток українства: теоретико-методологічні засади дослідження. Тетяна Воропаєва

У статті розглядається цивілізаційний розвиток українського народу та початок цивілізаційного процесу в Україні.

Ключові слова: цивілізаційний розвиток, цивілізаційні процеси, український народ, Європейська цивілізація

Annotation

This paper deals wth the civilizational development of Ukrainian people and the beginning of civilization process in Ukraine.

Key words: Civilization Development, civilizational processes, Ukrainian people, European civilization.

Размещено на Allbest.ru