Феномен тілесного стайлінгу в сучасному соціальному просторі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НПУ імені М.П.Драгоманова

Феномен тілесного стайлінгу в сучасному соціальному просторі

Н.Є. Доній

Анотація

Мета даної статті полягає в з'ясуванні сенсу тілесного стайлінгу, як концепту, що описує одну з граней існування індивіда в сучасному соціальному просторі. Тілесний стайлінг дає тілу позбавлення від ознак хвороби та старості, проте має елементи штучності й перетворюється на проект, що вимагає розробки та впровадження. Людина, дотримуючись вимог тілесного стайлінгу, не замислюється про перетворення себе на автомат або машину. Найбільш негативним наслідком тілесного стайлінгу є те, що людина не отримуючи від нього того задоволення на який вона розраховувала, все більше демонструє нові симптоми захворювання невдоволеності собою - перенасиченість життям, апатію, відсутність сенсу існування.

Ключові слова: тіло, стайлінг, ідентичність, соціум, мода, пластична хірургія.

Доний Н.Е. Феномен телесного стайлинга в современном социальном пространстве

Цель данной статьи состоит в раскрытии смысла концепта «телесный стайлинг», который описывает одну из граней существования индивида в современном социальном пространстве. Телесный стайлинг дает телу возможность избавиться от признаков болезни и старости, однако имеет элементы искусственности и превращается в проект, требующий разработки и внедрения. Человек, который придерживается требований проекта телесного стайлинга, не задумывается о собственной трансформации в автомат или машину. Считаем, наиболее негативным последствием увлеченности телесным стайлингом является то, что человек не получая от него того удовольствия на который она рассчитывал, все больше демонстрирует новые симптомы недуга «недовольство собой» - перенасыщенность жизнью, апатия, отсутствие смысла существования.

Ключевые слова: тело, стайлинг, идентичность, социум, мода, пластическая хирургия.

Doniy N. Phenomenon of bodily styling in Modem social space

The world is changing, and therefore some phenomena change and they require rethinking. In recent years, a number of such phenomena enveloped the individuals' orientation to the various types of manipulation with his own body in order to achieve a certain bodily perfection. The purpose of this article is to reveal the meaning of the concept “bodily styling”, which describes one of the aspects of the existence of the individual in contemporary social space.

The body since ancient times has been the only person data. It has also been an important symbolic way of transmitting the information about the social reality. It was indestructible and relatively stable. Social and cultural trends of the twentieth century provoked a series of processes as a result of which the statics disappeared, giving its position to dynamics. Naturally, that attitude to the body has changed dramatically - the body was presented as a kind of costume-suit, so the body has ceased to embody the fate. The body was perceived solely as a certain raw material which, for the sake of getting his new role requires processing technology. Thus, the body began to be perceived as an element of an artificial, mechanical enviroment, and thus goes into the category of those objects for which the technology of styling can be applied.

The bodily styling gives the body a chance to get rid of signs of illness and old age, but it has elements of artificiality and turns into a project requiring the development and implementation. A person who meets the requirements of the bodily styling project, does not think about his own transformation into a automaton or a machine.

We believe the most negative consequence of bodily styling passion is that a person not getting the pleasure from it, which he hoped for, shows more and more the symptoms of a new disease called “dissatisfaction” - oversaturation with life, apathy, lack of sense of existence.

Key words: body, styling, identity, society, fashion, plastic surgery.

Відправним простором та межею для осягнення людиною кордонів із зовнішнім світом є тіло. Саме воно служить першим джерелом символів та кодів, найбільш природним інструментом людини і виступає способом проекції внутрішнього світу на зовнішній. Крім того, людині не просто дається певне тіло-проектор, а їй дається тіло в конкретному світі. Відповідно, не можна стверджувати, що тіло й соціум знаходяться в стані антагонізму, а, навпаки, суспільство генетично та соціотехнічно входить в тіло людини, відіграючи роль одного з елементів образу життя людини. Більш того, тіло людини інтегрує в собі соціальне, культурне та біологічне завдяки взаємопроекції зовнішнього і внутрішнього просторів людини й саме від тіла сьогодні залежить як особистість побудує відносини із соціальним простором.

Тіло виступає в якості стабілізуючої сили і з'єднує альтернативні особистості, альтернативні історії, альтернативні види суспільного уявлення в стійкий образ. Особливої актуальності останнє набуває в ситуації, коли соціум є розколотим між «буттям і ніщо» (Ж.-П. Сартр), як це відбувається в добу Модерну та його Постформи. Нестабільність і анемічність Модерну в реальності існування особистості стали одним із джерел труднощів, адже вони змушують людину включатися в безперервну реорганізацію ідентичності. В умовах перманентної нестабільності соціуму та ідентичності, єдиною інваріантою, яка лишалася до останнього часу людині - це була зв'язка з її тілом (Е. Гідденс).

Тотальна нестабільність підживлюється мозаїчністю та динамічністю культури Модерну. Нагадаймо, культура, як важливий елемент соціального простору, завжди вибудовувала життєво необхідну ієрархію цінностей від духовного до природно-матеріального та, тим самим, встановлювала рамки існування людини. Одночасно культура є віддзеркаленням бажань людини, а сучасна людина продовжує хотіти відчувати все тактильно, пробувати на смак, тому культура, відзиваючись на запити перцепієнтів, стає все менш споглядальною й все більше орієнтованою не духовно, а тілесно (звернення до практик боді-арту, перфоменсу, хепеннінгу, можливість отримання тактильних відчуттів при інсталяції та ін.). Результат цілком очікуваний - матеріальне поступово займає пріоритетні позиції в ієрархії. Це характерно, як для авангардного мистецтва й культури, так і для популярної культури, що буквально перенасичена образами красивих напівоголених тіл у музичній сфері, в кіно й, особливо, у моді та рекламі, де тіло стає одним з найважливіших інструментів впливу на суспільну свідомість й перетворюється на об'єкт динаміка змін якого вражає своїм темпом.

Пальму першості в наданні перцепієнтам образів тіла в новітньому культурному просторі тримає популярна культура, яка йде в ногу з прогресом, особливо з досягненнями в медичній сфері й такому її напрямку, як пластична хірургія. Все це ставить людину обличчям до двох основних проблем сучасної людини. По-перше, формування ідентичності стає ще більш сумнівним, бо якщо тіло піддається постійній неприродній трансформації через те, що не вдовольняє людину з якихось причин, то криза особистісної ідентичності лише поглиблюється, не маючи навіть надії на можливу стабілізацію й остаточну ідентифікацію. По-друге, новітні тенденції в поширенні моди на пластичні операції та інші варіації тілесних модифікацій вже не дозволяють вважати тіло відносно стабільним, й навіть більше, змушують науковців звертати увагу на нові форми технологій видозміни тіла, до яких в останні роки додався й тілесний стайлінг.

Необхідно зауважити, що людське тіло ніколи не було позбавлене уваги мислителів і науковців й, більш того, можна констатувати - тіло було важливим об'єктом вивчення в різних сферах філософської науки. Наприклад, достатньо згадати, що одне з класичних питань філософського дискурсу - це питання про співвідношення між духом і тілом людини та характер їх взаємозв'язку (онтологія людського тіла). Категоріальне протиставлення душі й тіла, розпочате Сократом, внесло аксіологічний аспект в їх розгляд. До речі, для Сократа тіло було зовнішньою оболонкою, випадковою для сутності людини. Платонівська концепція душі в тілесній оболонці закріпила погляд на людину як на поєднання зовнішнього (тіла) і внутрішнього (душі). Аристотель синтезував натурфілософські погляди на людське тіло з ідеями дуалізму душі та тіла й усунув сумніви щодо питання про їхню єдність. Значне місце зайняло тіло й в гносеологічних дослідженнях, де воно представлено як зосередження органів чуття людини, як джерело безпосередніх відчуттів.

Символічна концепція у своїй основі виходить з положення Аристотеля про душу, як форму тіла, яка набула свого подальшого розвитку в філософії схоластів та отримала своє продовження в феноменології (А. Арто, Ж. Батай, М. Бахтін, Е. Гуссерль, М. Мерло-Понті, Ж-Л. Нансі). Російський філософ М. Бахтін присвячує низку своїх робіт феноменології тілесного почуття і виділенню «зовнішнього» і «внутрішнього» тіла. Феноменологічна очевидність тіла висловлює «внутрішнє тіло». А.М. Мерло-Понті показав, що за допомогою тіла відбувається не лише символічне відображення внутрішнього змісту особистості, але й символічне відображення світу в цілому.

Також в зоні уваги дослідників тіла завжди знаходилось питання про співвідношення біологічного і соціального. Так, соціально-філософський аналіз тіла та тілесності людини в західному гуманітарному знанні розвивався в двох парадигмах, започаткованих ще давніми греками:

а) з акцентом на природну, біологічну сутність даного феномену, який будучи розміщений в соціальному просторі «пристосовується» до нього, вписуючись у дане оточення, зберігаючи власну природність (Геракліт, Демокрит). З часом такі уявлення набувають все більш натуралістичного характеру, зокрема, в філософії Просвітництва (Вольтер, К.А. Гельвецій, Ж.О. Ламетрі, Ж.-Ж. Руссо). Подальшого розвитку ця концепція набула в соціобіологічних теоріях XIX-XX ст. (Е.О. Вілсон, А. Гелен, Г Спенсер,). Зв'язок інстинктів і рефлексів, як функцій людського тіла, з соціальними якостями людини встановлюють в своїх роботах такі вчені, як У. Джеймс, У. Мак-Дугал, Б. Скіннер, Дж. Уотсон, З. Фройд;

б) з акцентом на соціокультурній сутності тілесності, «природність» якої інтегрована та сконструйована соціальними атрибутами. Це положення набуває свого подальшого розвитку в епоху Відродження (М. Кузанський, Пікоделла Мірандола, П. Помпонацці).

Зі вступом суспільства в епоху індустріальної цивілізації відкриваються нові теоретичні горизонти у вивченні тіла й тілесності, які визначаються розвитком природничо-наукових знань та медицини, зміною культури мислення, спричинену розвитком німецької класичної філософії. Так, завдяки Л. Фейєрбаху тіло вперше входить в саму сутність людини як проблемне поле.

У рамках екзистенціальної філософії тіло розглядається як джерело особливого роду чуттєвості, завдяки якому людина спроможна пізнавати навколишній світ (М. Гайдеггер, Г Марсель, Х. Ортега-і-Гассет, К. Ясперс). Постструктуралісти (Ж. Лакан, М. Фуко) визнають реалізацію тілесності людини через соціум, але таке втілення відбувається не просто при взаємодії з іншими людьми, а в соціокультурному просторі, який і наділяє тіло та тілесність конкретним змістом. Наприклад, М Фуко прагне з'ясувати межі людської тілесності й доходить висновку, що вони оформляються дисциплінарними просторами, що підпорядковують індивідуальне тіло колективному.

Найбільш активно вплив соціальності на тілесність почав вивчатися філософією наприкінці ХХ ст., особливо в аспекті співвідношення тілесного і соціального з погляду різних засобів впливу, або використання тілесності соціумом (М. Дуглас, Б. Тернер, П. Фрейнд), а також з акцентом на соціокультурну природу тілесності (І. Биховська, Л. Жаров, С. Фролова та ін.).

Вітчизняний філософський дискурс розглядає тіло та тілесність як найважливішу складову буття людини (науковий доробок сучасних українських філософів таких як: О. Гомілко, Л. Газнюк, О. Кисельова, В. Косяк, Н. Медвєдєва, О. Муха, А. Осипов, Ю. Семенова тощо).

При всій різноплановості накопиченого за століття наукового матеріалу, присвяченого питанням людського тіла, не можна стверджувати про досягнення максимального рівня розкриття усіх його аспектів. Світ змінюється, а, отже, й феномени, що супроводжують його зміни, вимагають переосмислення. Одним з таких феноменів в останні роки стала орієнтація індивідів на різні види маніпуляцій з власним тілом заради досягнення певної тілесної досконалості. Отже, мета даної статті - з соціально-філософської позиції розкрити причини тяжіння до тілесного стайлінгу, як феномена, що характеризує одну з граней існування індивіда в сучасному соціальному просторі.

Виклад основного матеріалу. Тіло соціокультурно обумовлено, тому способи презентації та оформлення зовнішності людини не виникають спонтанно, а діють у відповідності до виставлених соціальних вимог. Для з'ясування з чого починався рух в бік стайлінгу тіла, треба звернутися до думки М. Фуко про те, що влада над життям, починаючи з XVII ст. розвивається в двох формах. Перша - «політика анатомії людського тіла», де тіло розуміється як машина, яка дозволяє збільшувати власні здатності й надає усе необхідне для включення в ефективні економічні системи контролю. Друга - «біополітика народонаселення», коли тіло визнається основою роду, відтак, конче необхідним стає регулювання суспільством народжуваності, розмноження, тривалості життя й смерті. Ця форма, як вважав М. Фуко, почала свій розвиток і масштабну ходу з середини XVIII ст. З цією формою пов'язана ідея доцільності «інвестування в життя» й з неї фактично починається масштабне поширення різноманітних технік покращення тіл, їхнього підпорядкування й контролю за населенням (наприклад, як це робить в школі, армії) [7, с.243-244]

Таким чином, можемо припустити, що починаючи з XVIII ст. тіло та моделі споживання тілесності стали одними з об'єктів конструювання, завдяки чому надавали можливість індивідові залишатися присутнім в соціумі. Все частіше проголошується, що тіло вимагає постійного контролю, турботливої уваги, інтенсивного догляду й маніпуляцій задля відповідності власного тіла образу тіла, сформованого соціальним простором, а пізніше 3MI. Тіло переходить до розряду складових соціальної мобільності та трансформується в повідомлення. Другим наслідком встановлення влади над життям та визначення нормативного тіла став факт перетворення поняття краси, еротичності на функцію, на діяльність чи навіть роботу, чим було спровоковано метаморфозу тіла на розмите утворення, як це притаманне свідомості. тілесний стайлінг індивід соціальний простір

Модерн, а особливо його Пост-форма, додали тілу яскравість барв, принісши з собою нове світосприйняття, яке насамперед проявилося на рівні відчуття часу та стилістики. Так, в 60-ті рр. XX ст. починається трансформація часу з лінійного росту в ритмічне повторення, що іноді ситуаційно переривається, а відтак й рух тіла вперед замінюється поліцентричними рухами. Воно нібито перестає зростати, воно, постійно повертаючись до вже пройденого, набуває додаткових штрихів.

На цей же історичний відрізок припадає й зміна у мовно-стилістичному дискурсі. На початку 60-х рр. XX ст. на сторінках англомовної преси, при обговоренні змін у сфері моди більше вживався концепт «style». Пізніше йому на заміну прийшов інший концепт - «look». Сталося це невипадково і дуже своєчасно. Концепт «style» фактично виступав відображенням внутрішнього вибору людини у зовнішньому самовиконанні, а «look», навпаки, означало зовнішність без внутрішнього забарвлення, такий собі імідж, що змінюється в залежності від вимог ситуації, виявляючи іронічний погляд на стиль з позицій нової системи цінностей. Look - «це байдужість, відсутність різниці» [2, с. 37-38]. Як результат, з'являється нове відношення людини до свого тіла, яке все більше стає результатом не власного відчуття себе, а результатом конструкторсько-дизайнерських зусиль. Фактично, інший вирішує якою бути людині, сприяючи перетворенню тіла на симулякр, який лише віддалено буде нагадувати біологічне тіло живої людини.

Часові та стилістичні зміни, фактично стали важливими елементами в системі соціокультурних змін, які призвели до того, що в новітній ментальності актуалізувалося питання підвищення якості життя через культивування культури і краси тіла. Не останню роль в цій ситуації зіграв процес становлення постмодернізму, якій широко пропагандував в ідеологічній сфері суспільства цінності деконструкції, демонтажу та інші подібні «де-». И дійсно, не зважаючи на ідеологічний парадокс Постмодерну (одночасна пропаганда «тіла без органів» та проголошення тіло центризму), тіло для Постмодерну не було визнано за об'єкт поклоніння, охорони, особливо збереження цілісності. Тіло визнавалося необхідним для деконструкції (демонтажу), розкладання та трансформації, заради підтвердження існування [див., напр., 6, с.130].

Відтак, образ тіла, що «вноситься» в уми індивідів, все частіше ґрунтується на технології «будівництва», згідно якої основні параметри задаються та підтримуються ззовні. Індивід все більше стає залежним від технологій та обростає саморегульованими технологічними комплексами, а тіло перестає бути формою, виступаючи в якості формули - успіху чи невдачі, щастя чи негараздів.

Паралельний процес перманентної кризи ідентичності також зіграв свою роль в тому, що людина не виказує невдоволення проти необхідності «зборки тіла». Сучасний індивід звик, що в умовах соціуму він постійно вимушений здійснювати «зборку» власної ідентичності з клаптиків, й тому, у нього майже не виникає сумніву щодо доцільності подібної «зборки» тіла, зборки яка вимагає постійного перегляду того, що вийшло, заради досягнення ілюзорної досконалості. Людини (індивіда) за цієї зборкою вже не має. Є математичний розрахунок чи прорахунок, а тому «... випадковість обличчя, його краса чи потворність, його відмінності, в тому числі й відштовхуючи риси - все це змінюється та доводиться до досконалості - до ідеального обличчя отриманого хірургічним шляхом» [2, с.66]. Тіло визнається або винним, або, у разі якоїсь перемоги, йому приписуються певні заслуги.

«Зборка» ідентичності та «зборка» тіла перетворюють індивіда на «прилад», «автомат» або «машину», а тому вимагають запозичення концепту, який є більш поширеним в практиці покращення зовнішнього виду автомобілів. Мова йде про «стайлінг», що в дослівному перекладі й означає «переробку зовнішнього вигляду». Але якщо дати більш широке визначення, то «стайлінг» - це напрямок художнього конструювання, який не зачіпає конструктивну та функціональну основи речі, він використовує лінії, форми, тони, кольори для зовнішньої зміни речі з метою стимулювання/виклику у глядачів позитивної емоційної реакції. Вкажімо, стайлінг, модифікації тіла можуть мати вигляд:

а) немедичне застосування хімічних препаратів (допінг);

б) механічні втручання (самопошкодження (пірсинг, татуювання) та пластична хірургія).

Причин звернення людини до тілесного стайлінг багато й подібні звернення, як вже було вище зазначено, не завжди є лише суб'єктивними. Опосередковано на прагнення до тілесного стайлінгу впливає технологізація та науково-технічні здобутки, які провокують втрату здатності тіла терпіти біль, боротися з хворобами, спокійно приймати вікові зміни тіла й взагалі приймати власне тіло. Відзначимо, індивід, який втратив здатність відчувати та переживати власний біль, не здатний відчувати біль іншого. И це призводить до процесу втрати об'єднаності соціуму: біль є таким повідомленням, що при його передачі провокується співпереживання, застереження, відбувається поштовх до дій.

Відмова від власного, природою даного вигляду не стає причиною метафізичної трагедії втрати селфу. Німецький дослідник Т Алкемайер звернув увагу на той факт, що на даному етапі розвитку тіло перетворилося на центральний об'єкт формування особистості [1, с.142-143].

В анестезованому соціумі, при відсутності орієнтирів необхідних для пошуків ідентичності будь-які форми тілесного стайлінгу стали механізмом вбудовування себе в ідентичність, в більшості затребувану тією чи іншою ситуацією. Так, для індивіда, який вдався до практики пірсингу, останній є носієм втраченої чуттєвості.

Тіло, що штучно врятоване від болі, двояко відповідає на подібну турботу - страхом болі чи абсолютною нечуттєвістю стосовно неї, тому-то біль переходить до категорії розваг чи залишається в числі маргінальних феноменів. Людина звертаючись до практики тілесного стайлінгу не просто малює власне тіло, а намагається відновили власну чуттєвість, запозичуючи її ззовні, через введення болю у власне тіло. Для індивіда серйознішим видається заміщення душевної порожнечі тілесним болем, який дозволяє окреслити межі ідентичності й, тим самим, позволяє індивідові набути власне тіло та власну душу, яка здається вже померла, а, отже, процес самоідентифікації видається більш досяжним. Більш того, популярність серед сучасних індивідів різного роду експериментів з тілом у формі пірсингу, татуюваннями, випаленнями клейм, шрамами й рубцями в якості прикрас тіла, можна спробувати пояснити тим, що «в плоскому світі з плоскими машинними тілами тільки рани можуть індивідуалізувати тіло» [6, с. 129]. Такі спроби індивідуалізації власних тіл можуть мати й екстремальні форми, коли справа доходить до навмисній ампутації деяких частин тіла. Тіло визнається в якості «tabula rasa», на якій, через ряд болісних операцій, з'явиться «підданий» певного соціального порядку.

Людина втратила відчуття затишності в своєму тілі, як це було в минулому, тож доволі важливою причиною звернень до практики тілесного стайлінгу можна вважати суб'єктивне бажання індивіда власноруч встановити порядок та означити певну структуру. Індивіду життєво необхідною є певна структурованість власної екзистенції. Він не може існувати в постійному хаосі, який є головною рисою сучасного соціального простору. Тілесний стайлінг представляє собою спосіб встановлення порядку, заснованого на розмежуванні як радощів, так і страждань. Тому-то, в сучасній соціокультурній системі тіло перетворилося на носія певного лейбла.

До впливу на тіло технологізації додається вплив ще одного елементу соціального простору. При падінні ролі інших соціальних інституцій в житті окремого індивіда майже до нуля, одна інституція не тільки зберегла, але й посилила свою роль та зайняла ту позицію, яку займали спочатку релігія, а пізніше ідеологія. Мова йде про моду, отже, можна чітко визначити: тілесний стайлінг - це спроба переробити себе у відповідності до модних тенденцій (здорове, спортивне тіло). Орієнтуючись на модні тенденції людина не розуміє до кінця, що на даний час у моді руйнування, а тому, все більше, краса представлена в варіації «жахливої краси», естетики потворності. И дуже часто так трапляється, що соціальні сенси тілесних трансформацій часто втрачають початковий сенс, як це відбулося з татуюванням, так широко поширеним на даний час.

Ще одна причина захоплення тілесним стайлінгом - поширеність апокаліпсичних теорій, яка провокує розгортання страху перед майбутнім. Людину лякає загрозливе та невизначене майбутнє, й людина вимушена постійно плекати дійсне, знову й знову повертаючи собі молодість, той стан, коли майбутнє було не таким жахаючим через сконцентрованість на речах, далеких від прогностики. Тому-то у людини присутня мрія - тіло яке не зруйнується з часом, а якщо й почне руйнуватися, то його можна «полагодити»/«знову зібрати» як це відбувається при грі в конструктор. Останнє й може пояснити захопленість пластичною хірургією, як прояву бажання збереження «вічної молодості». Ось ще один важливий момент - будь-який вид тілесного стайлінгу є свідоцтвом певної інфантильності, адже саме в наївній дитячій свідомості присутня мрія про тіло, більш досконале та красиве, ніж власне.

Суспільна свідомість постійно підігрівається різними образами та уявленнями, що чим індивід є молодшим, тим він є більш затребуваним соціумом. Людина усе своє життя підсвідому тужіть за дитинством й це визнається за симптом втрати світу. Дитинство для індивіда виглядає «золотою добою» й коли усвідомлено, що дитинство втрачено назавжди, індивід не бажає миритися зі зрілістю. Філософське трактування цьому небажанню дав в свій час М. Фуко, вказавши, що суб'єкт ніколи не прагне стати зрілим, тому що будь-яка зрілість - це нудьга, адже зрілість вимагає постійності. Варіантом уникнення зрілості як нудьги став «напівсмішний - напівганебний феномен нашого часу - культ «молодості» як такий. Усі від мала до велика подалися в «молодь»» [5, с.180].

Спостерігаючи за тілесними змінами в процесі старіння людина постійно відсторонюється від свого образу, що залишився на світлинах минулих років, задаючись запитанням «Невже це я?». Відтак, людина, яка прагне жити за законами сучасної практичної хірургії, не готова до смерті своєї молодості. Проте вона несвідомо готова до іншої смерті. Культивування юності та тілесної досконалості згідно запропонованої соціумом формули призводить до поширеності синдрому Доріана Грея. Носії синдрому орієнтовані на більш тривале збереження життя, в тому числі й, в рамках особливостей підліткового та юнацького віку. Проявами синдрому вважається поява страху перед фізичним зів'яненням, старінням. У крайніх випадках такий синдром закінчується депресіями та спробами самогубства.

Відтак, тіло з ігнорованого перетворилося в об'єкт поклоніння та обожнювання. Іншими словами, тіло стає цінністю, яку треба пестити, любити, виставляти на показ і його рекомендовано оберігати від вторгнення болю.

Тіло без болю провокує пересиченістю насолодами та знаходить своє вираження в найбільш патологічній формі егоїзму - нарцисизм. Тож поширення нарцисічної культури теж вносить свою лепту в затребуваність тілесного стайлінгу. Саме «нарцисизм завдяки пильній увазі до тіла, завдяки постійній турботі про його оптимальне функціонування долає «традиційні» джерела опору та робить тіло досяжним для будь-яких експериментів» [4, с.98]. Нарцисичний індивід усе більше фетишизує зовнішню чистоту й привабливість, зовнішню досконалість, забуваючи, що меж досконалості не існує.

Підведемо підсумки. Тіло з давніх-давен було єдино наданим людині та умовно стабільним. Соціальні та культурні тенденції ХХ ст. спровокували процес, у результаті якого статика зникла, віддавши свої позиції динаміці. Закономірно, що й відношення до тіла кардинально змінилося - тіло стало уособлювати своєрідний костюм, а отже, тіло не доля, воно лише певна сировина, що, заради отримання нової своєї іпостасі, вимагає технології обробки. Втративши постійність форм, тіло стало сприйматися як мінливе та таке, що має піддаватися різним змінам, а саме стайлінгу.

Тіло внаслідок стайлінгу не має ознак хвороби та старості, проте має елементи штучності та перетворюється на проект, що вимагає розробки та впровадження. Відтак, індивід стикається з ситуацією: «Моє тіло не є «Я», адже тілесний стайлінг дозволяє «забути», «перезавантажитися» й почати життя нібито заново. Позитивність такого «перезавантаження» є очевидною, а негативний момент не завжди усвідомлюється і озвучується: подібне забуття має наслідки для минулого, адже відбувається його знецінення та формується байдуже відношення як до власного, так й колективного минулого. Крім того, тілесно досконала та тілесно молода людина - це надлишкова людина, головною метою якої стає вбивство часу. Такий індивід, в певному сенсі, сучасний Фауст, який не здатний вбити самого себе, бо долаючи межу між життям та смертю він, фактично, є безсмертним.

Тіло в результаті включення до практик тілесного стайлінгу, позбавилося своєї ролі носія важливої інформації. Проте, це є ілюзія, в полоні якої перебуває індивід, який вдався до практики тілесного стайлінгу. Людина яка намагається створити собі тіло за вказівками Іншого, не замислюється про перетворення себе на автомат або машину. Тож, закономірно, що соціум охопила паніка, спровокована зникненням тіла та присутністю його симуляції.

Крім того, повсякденністю доведено, що заняття будь-якою формою стайлінгу (автомобілів, ноутбуків, тіла та ін.) є доволі цікавим та затягуючим заняттям, який відмовляється від будь-яких чітких меж. можна вносити корективи та штрихи постійно, намагаючись досягти досконалості. Часто при захопленні стайлінгом забувається теза: краще - ворог хорошого. Проте, найбільш негативним наслідком є те, що людина не отримає від тілесного стайлінгу того задоволення на який вона розраховувала, іноді людина все більше демонструє нові симптоми захворювання невдоволеності собою - перенасиченість життям, апатію, відсутність сенсу існування.

Бібліографічні посилання

1. Алкемайер Т. Социология спорта Телесные практики субъективации и самоинсценировки / Томас Алкемайер; пер.с нем. В. Калиниченко // Логос. - 2006. - №3 (54). - С.141-146.

2. Бодрийар Ж. Прозрачность зла / Ж. Бодрийяр; [пер. с фр. Л. Любарская, Е. Марковская]. - М.: Добросвет, 2000. - 258 с.

3. Козачинська В.В. Субєкт інформаційного суспільства: «образ тіла», спорт та «виклики» тілесності / В.В. Козачинська // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту.- 2012. - №5. - С. 76-79.

4. Липовецкий Ж. Эра пустоты. Эссе о современном индивидуализме / Ж.Липовецки. - СПб.: Изд- во «Владимир Даль», 2001. - 304 с.

5. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс / Хосе Ортега-и-Гассет // Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс: сб.; пер. с исп. - М.: ООО «Изд-во АСТ», 2002. - С. 11-208.

6. Свендсен Л. Философия скуки / Ларс Свендсен; пер. с норв. К. Мурадян. - М.: Прогресс-Традиция, 2003. - 256 с.

7. Фуко М. Воля к знанию. История сексуальности. / Мишель Фуко // Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. [сост., пер. с франц., коммент. и послесл. С. Табачниковой; общ. ред. А.Пузырея]. - М.: Касталь, 1996. - Т.1. - С. 97-268.

Размещено на allbest.ru