Поліваріативність статусів міста у просторі міжнародних відносин: до постановки проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поліваріативність статусів міста у просторі міжнародних відносин: до постановки проблеми

Обґрунтовано, що міста в просторі міжнародних відносин (далі - МВ) можуть реалізовувати себе в трьох різних іпостасях - як актори, агенти та суб'єкти МВ. Таке розуміння дає змогу уявити актуальні й потенційні можливості міста як гравця на полі МВ, до того ж не обмежуватися розгляданням переважно глобальних міст, як це відбувається зараз у теорії МВ.

Принципи плюралізму, децентрації, фрагментарності, притаманні постіндустріальному соціуму, знаходять вираження перш за все у поліваріантності різноманітності, втраті монополій у будь-якій сфері життєдіяльності. За З. Бауманом, все стало відкритим, «проникним», динамічним [1]. Відбулася децентралізація виробництва, управління (пріоритет місцевого самоврядування та локального управління над центральним), політичної сфери. В умовах постіндустріального суспільства змінюється і простір міжнародних відносин, а отже, і перелік ключових гравців у ньому. Враховуючи глобалізацію світу, активну включеність української держави в систему міжнародних відносин та наявність певних рис постіндустріального та постмодернового суспільства в Україні, питання про нових дійових осіб міжнародних відносин, до яких відносять і міста, здається актуальним.

Проблемна ситуація полягає в тому, що в умовах постсучасності у просторі міжнародних відносин (далі - МВ) міста одночасно діють як гравці різного типу. Так, з другої половини XX ст. все активніше виявляють себе як актори МВ надвеликі (глобальні, світові) міста; у полі міжнародних відносин діють агенти, що являють собою міста з будь-якою кількістю населення та ресурсною базою. Вони слугують провідниками державної політики, при цьому вони самі не створюють певних міжнародних стратегій, проте активно включені в міжнародне співробітництво. І ще одним учасником даного простору є міста - суб'єкти міжнародних відносин, тобто ті, що не відіграють активної ролі у МВ на будь-якому рівні. Таким чином, якщо розглядати лише глобальні міста як акторів МВ, як це прийнято в сучасній теорії міжнародних відносин, відбувається звуження гравців даного поля та ігноруються актуальні та потенційні можливості інших типів міст.

Проблематика, пов'язана з діяльністю нових акторів МВ, не є цілком розробленою в українській політології; її певні аспекти розглянуті в працях Л. Дорош (питання класифікації міжнародних акторів), Л. Примаченко (недержавні актори в зовнішній політиці Німеччини), Л. Чернявської (міжнародні неурядові організації). Окремо відзначимо наукові розробки С. Ковальчука щодо дослідження міжнародного співробітництва між містами. На пострадянському науковому просторі тематика акторів міжнародних відносин у цілому та окремих аспектів знайшла відображення в працях С. Афонцева, Д. Балуєва (транснаціональні злочинні об'єднання як актори МВ), І. Богданова (євро регіони як актори МВ), О. Зегонова, М. Лєбєдєвої, П. Циганкова, Є. Хохлової (бізнес як актор МВ). При цьому міста як актори фактично не розглянуті, за винятком глобальних міст, які досліджуються у працях Є. Довбиша, М. Слуки, Д. Савкіна, В. Ягья, А.Д. Кінг, П. Нокс, П. Дж. Тайлор, С. Сассен. Зазначимо, що в теорії міжнародних відносин, на думку П. Циганкова, концепти «актор», «суб'єкт», «агент», «гравець» вживаються параллельно [2, c. 31-35]. Проте вони стосуються різних об'єктів міжнародних відносин. Мета ж статті полягає в тому, щоб розглянути місто водночас і як актора, і як агента, і як суб'єкта простору міжнародних відносин.

Специфіка сучасного етапу включення міст у міжнародні процеси потребує звернення до досліджень у сфері теорії МВ. Стисло розглянемо еволюцію теоретичної інтерпретації учасників міжнародних відносин. Реалізм, як одна з класичних теорій міжнародних відносин, дає однозначну відповідь на питання про те, хто є учасником міжнародних політичних процесів. Для реалістів і неореалістів головним актором міжнародних відносин була та залишається держава, що постає як цілісна структура, при цьому дії держави на міжнародній арені визначаються її інтересами, продиктованими необхідністю забезпечення територіальної цілісності і суверенітету. Неореалізмвизнав наявність інших учасників міжнародних відносин, однак наполягає на тому, що держави відіграють першорядну роль у міжнародних відносинах. З погляду транснаціоналізму, акторами світової політики є не тільки держави, а й корпорації, неурядові організації, окремі міністерства та відомства, а також міжнародні організації міжурядового та неурядового характеру, залучені у відносини на міждержавному, трансурядовому і транснаціональному рівнях. Згідно з неомарксизмом держава розглядається як актор міжнародних відносин, однак рушійною силою світових політичних процесів є світовий капіталізм; відповідно міжнародні події повинні пояснюватися з погляду інтересів капіталізм, а не держави. Соціальний конструктивізм, який панує зараз в гуманітаристиці, а також і теорії МВ, дозволяє трактувати «дійових осіб» міжнародних відносин як активних учасників конструювання соціальної реальності.

Місто з найдавніших часів було локусом концентрації історії і культури. Місто - це й екологія, і економіка, і повсякденне життя, і макросоціальні процеси тощо. Слово «місто» (міське поселення, населений пункт, град, іноді - городище, містечко, посад) наділене багатьма змістами. «Містами» в різні епохи й у різних країнах називали явища з дуже різним змістом і з несхожими істотними ознаками, унаслідок чого сучасні урбаністи дають місту найрізноманітніші визначення. Традиційно міста були джерелами політичних, наукових, економічних та культурних ідей, так званими інноваційними центрами, які стимулювали перетворення суспільства; вони були показниками ефективності управління, джерелами соціальних змін. Існує достатня кількість визначень міст, проте мало з них відповідають рівню розвитку як сучасної соціології, так і власне міст. Наведемо одну з дефініцій, в якій враховується соціокультурний складник міста, який зазвичай ігнорується у визначеннях. Так, професор А. Я. Гуревич трактує місто як «...особливий тип поселення, який характеризується низкою структурних особливостей та специфічними функціями в системі... соціального та культурного життя» [3, с.113]. (Тут і далі переклад наш - А.Д.) У цілому, у сучасній соціологічній думці місто розглядається як особлива соціально-територіальна та просторова форма життєдіяльності суспільства; особливий тип соціальності.

Окреслимо ракурси присутності міста в сучасному просторі міжнародних відносин. Перший статус - це актор МВ. Відомий російський дослідник МВ П.А. Циганков вважає, що в наші часи роль міжнародного актора може виконувати будь-яка соціальна спільнота чи індивід, якщо вони мають певний ступінь автономії під час прийняття рішень, чинять певний вплив на міжнародні відносини, якщо їх дії враховуються іншими акторами у процесі розробки міжнародної політики [4, с.6]. Тобто актор - це активний учасник (колективний чи індивідуальний), який, завдяки актуальним чи потенціальним ресурсам, які він має у своєму розпорядженні, самостійно, відповідно до власного розуміння своїх інтересів, приймає рішення та реалізовує певну власну стратегію, що впливає на міжнародну систему. Французький соціолог А. Турен окреслив такі атрибути соціального актора, як здатність сказати «я»; визнання з боку іншого; належність до певної групи [5]. До них можна додати можливість ігнорувати тиск системи; здатність до активних дій; здатність створювати стратегії; автономність у прийнятті рішень, наявність різних капіталів. Виходячи з такого розуміння акторів МВ, до них можна віднести глобальні (світові, мегаполіси) міста.

В останні десятиліття серед найбільших міських агломерацій виокремлюються так звані глобальні міста, тобто агломерації, наділені величезними управлінськими, фінансовими, політичними, інформаційними функціями. Саме вони стають центрами активності міжнародної спільноти. Британський урбаніст П. Геддес у праці «Еволюція міст» (1915), вперше увів до наукового обігу концепт «світове місто». Підставою для того, щоб місто вважалося «світовим», повинно бути поєднання таких критеріїв, як політичне значення, економічна могутність та кількість населення.

Теоретичну еволюцію концепції глобальних (світових) міст здійснив російський науковець Н. Слука. Як вже зазначалося, П. Геддес використав концепт «світовий центр» для позначення міст, які відіграють особливу роль у світовому розвитку; П. Холл у праці «Світові міста» (1966, 1984) «світовим містом» назвав велике місто із надпропорційною часткою участі у світовій політиці, господарстві, культурі, мистецтві; Ф. Бродель (1979) використовує поняття «метрополіс» для назви крупних міст, що виконують інтернаціональні економічні функції; Г. Рід (1981) вводить у науковий обіг концепт «столиці капіталів», розглядаючи найбільші міста як міжнародні фінансові центри; Дж. Фрідман (1982, 1986) вживає вже розповсюджене поняття «світове місто», але позначає ним центри з домінуванням фінансової сфери та сектора послуг [6].

Визнаним дослідником глобальних міст є професор Чиказького університету С. Сассен, головні погляди якої на дану тематику викладені в праці «Глобальне місто: Лондон, Нью-Йорк, Токіо» (1991, 2001), де розглядається історичний аспект виникнення глобальних міст, їх економічна, політична та соціальна роль у міжнародній системі. Саме ці міста мають наддержавну значущість, з ними пов'язано багато ключових глобальних процесів. Завдяки своїм капіталам (економічним, політичним, культурним, соціальним) та можливостям такі міста набувають певної самостійності на світовій арені. Отже, глобальні міста мають найбільш інтернаціоналізовану економіку та соціальну структуру. С. Сассен, оцінюючи роль глобальних міст, відзначає, що глобальні міста перетворилися на ядро розвитку глобальної економічної системи, опинилися тим магнітом, який притягує владу та капітал. Вони реально позбавили частини повноважень держави у сфері політики [7]. К. Аббот (1997), продовжуючи традицію дослідження найбільших міст, використовує поняття «міжнародне місто» та зазначає, що такі міста повинні мати ознаки міжнародного центру не лише економічного, а й політичного та громадського характеру; П. Тейлор та группа GaWC вживає терміни як світове, так і глобальне місто, розуміючи місто як центр корпоративних послуг. Дещо інше розуміння вкладають П. Маркузе та Р. ван Кемпен (2000) в термін «місто, що глобалізується», розуміючи не статус міста, а напрямок розвитку, якого дотримуються найбільші міста [6]. Власне М. Слука визначив глобальне місто як «агломерацію, яка наділена колосальними фінансовими, управлінськими, інформаційними та політичними функціями» [8, с. 6].

Таким чином, глобальні (світові, міжнародні) міста виконують роль як акторів міжнародних відносин завдяки особливим характеристикам та функціям. Серед основних функцій такого міста посередництво на різних рівнях (комерційне та посередництво при переговорах); функції міжнародних торговельних та фінансових центрів; центру виробництва та розповсюдження інформації; транснаціонального адміністрування світових ТНК; функція центру прийняття політичних рішень, крім того, в них концентрується переважна частина штаб-квартир як міжнародних міждержавних (міжурядових) організацій, так і міжнародних неурядових організацій. Емпірично доказану та сучасну класифікацію глобальних міст запропонував науковий колектив британського Університету Лафборо «Дослідницька група глобалізації світових міст», якою визначені 55 глобальних міст різного рангу, у тому числі чотири - Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо - займають вищі щаблі рейтингу [9].

Іншу групу міст можна визначити на наш погляд, як агентів міжнародних відносин. Головний атрибут агента - залежність від середовища (системи). Агент є провідником певних стратегій, норм, при цьому логіка системи визначає логіку дій агента [10]. Тобто місто як агент МВ не створює міжнародну політику чи власних міжнародних стратегій, а функціонує на рівні міжнародної співпраці.

У сучасному світі більшість міст не є незалежними суб'єктами міжнародного права чи активними творцями власних стратегій. Проте, вони підтримують між собою активні зв'язки та розвивають співробітництво. Як зазначає український дослідник С. Ковальчук, у науковій літературі немає згоди щодо визначення такого поняття, як «міжнародне співробітництво між містами», що робить використання цього терміна дещо неоднозначним. Крім того, використовується безліч синонімів для характеристики цього явища - муніципальне партнерство, міжнародне співробітництво муніципалітетів, децентралізоване співробітництво, партнерства між містами тощо [11, с. 326]. Хоча наукових досліджень даного тренда МВ майже немає, власне це явище важко назвати новим в історії людства (співробітництво між античними полісами, наприклад). Власні традиції участі у МВ складаються у столиць та великих міст.

Міжнародне співробітництво міст також отримало назву «дипломатія міст». Концепт «дипломатія міст» розуміється як інструмент місцевого самоврядування та їх асоціацій у просуванні соціальної інтеграції; запобіганні конфліктам та їх врегулюванні, постконфліктному відновленні з метою створення стабільної обстановки, в якій громадяни можуть жити разом у мирі, демократії та процвітанні [12, с. 3]. Це явно широке розуміння дипломатії міст. Організаційне оформлення процес дипломатії міст отримує у 2000 р., коли в Парижі скликається Перша установча конференція мерів міст світу «Дипломатія міст», ініціаторами якої стали переважно середземноморські міста. На другій конференції в Афінах (2002). приймається Афінська хартія дипломатії міст, а IV Міжнародна конференція мерів міст світу в Стамбулі (2007) провідною темою розглянула дипломатію міст та її роль у збереженні миру. Все більш важливу роль в розвитку дипломатії міст відіграє Конгрес місцевих та регіональних влад Європи (КМРВЄ), який діє як консультативний орган при Раді Європи. Дипломатія міст стала предметом обговорення КМРВЄ на весняній сесії 2008 р. У прийнятій з цього питання резолюції наголошується, що «дипломатія міст виражає зростаючу важливість міста як дійової особи на міжнародній сцені» [13]. Конгрес закликав міста брати участь у діяльності «дипломатії міст»; підтримав міста та їх асоціації в створенні мереж співпраці для підвищення ефективності дипломатії міст; зобов'язався взяти участь у розвитку міжнародної структури сприяння дипломатії міст; запропонував працювати в тісній співпраці з міжнародними міжурядовими і неурядовими організаціями з метою розробки Хартії дипломатії міст і заснувати відповідні пілотні проекти. Важливим елементом руху дипломатії міст є Організація міст Всесвітньої спадщини.

Механізмом практичної реалізації дипломатії міст є рух «міст-побратимів» та «міст-партнерів». Статус міста - побратима дозволяє звертатися в міжнародні організації за підтримкою спільних проектів. Міжнародний рух поріднених міст зародився в роки Другої світової війни, під час якої англійське місто Ковентрі та радянський Сталінград прийняли рішення про встановлення дружніх зв'язків та їх використання для розвитку співробітництва в інтересах миру та благополуччя людей. Такі альтруїстичні цілі здобули всесвітнє визнання та сприяли поширенню цієї ініціативи в різних країнах. У 1957 р. представники міст-побратимів створили Всесвітню федерацію поріднених міст (ВФПМ), рішенням якої від 1963 р. остання неділя квітня названа Всесвітнім днем поріднених міст. У 2004 р. в Парижі відбувся установчий Конгрес організації «Об'єднані міста та органи місцевого самоврядування» (ОМОМС), яка стала результатом злиття трьох організацій - Всесвітньої федерації поріднених міст, Міжнародного союзу органів місцевого самоврядування та Всесвітньої асоціації найбільших міст (метрополій) «Метрополіс» із штаб-квартирою в Іспанії [14, с.5]. Згідно документам, ОМОМС ставить досить різноманітні цілі, серед яких: сприяння сильному й ефективному демократичному місцевому самоврядуванню в усьому світі; зміцнення єдності членів організації і сприяння співробітництву між ними; забезпечення ефективної політичної представленості органів місцевого самоврядування в міжнародному співтоваристві, зокрема в ООН та її установах; виконання функції всесвітнього джерела знань, обміну досвідом і укріплення потенціалу шляхом підтримки створення і зміцнення вільних і автономних територіальних об'єднань та національних асоціацій; сприяння економічному, соціальному, професійному, екологічному і культурному розвитку територій; сприяння децентралізованій співпраці і міжнародному співробітництву територіальних об'єднань та їх асоціацій; сприяння виникненню та розвитку поріднених міст і встановленню партнерських відносин між ними як засобу поглиблення знання людьми один одного і дружби між ними та ін.[14, с.5-7]. Розглядаючи дипломатію міст як пріоритетний напрямок діяльності, ОМОМС у 2008 р. провела в Гаазі першу Всесвітню конференцію стосовно дипломатії міст, яка мала тематичну спрямованість «Роль місцевих влад у запобіганні конфліктам, зміцненні миру та в постконфліктному відновленні».

Міста-партнери - це міста, локальні уряди (органи місцевого самоврядування) яких встановлюють між собою прямі контакти та на їх основі формують відносини в будь-якій сфері, переважно економічній, фінансовій, захисту довкілля, соціальній, та на різних рівнях (між локальними урядами, органами місцевого самоврядування, навчальними закладами, неурядовими організаціями, підприємствами тощо). Партнерство спрямоване на реалізацію певного (чи декількох) проектів. Побратимство ж реалізується через обмін спеціалістами, театральними, спортивними коллективами, академічний обмін з містами- побратимами. Тобто, за великим рахунком, побратимство реалізує себе в культурно-освітній сфері.

Отже, протягом останніх десятиліть накремлилася чітка тенденція того, що міжнародні відносини - це не ексклюзивна площадка для національного уряду. Дипломатія як засіб презентації та захисту своїх інтересів використовується й органами місцевого самоврядування. Міста, органи місцевого самоврядування набули значного досвіду у сфері міжнародних відносин та роблять свій внесок у розвиток сучасного світу, беручи участь у децентралізованому міжнародному співробітництві. У даному сенсі дипломатія міст являє собою форму децентралізації міжнародних відносин, яка передбачає трактування місцевого рівня реалізації практик МВ як ключового. Важливу функцію в міжнародній співпраці міст, яку потрібно розглянути в подальшому, відіграє мер міста, оскільки мери (особливо столиць, великих міст) є авторитетними лідерами, здатними впливати на процес міжнародного співробітництва.

І останній, на наш погляд, ракурс присутності міста в полі МВ - це суб'єкт даних відносин. Вважаємо можливим застосовувати поняття «суб'єкт» для позначення міст, що не позиціонують себе як активні учасники МВ. Причини такої пасивної ролі можуть бути різними - обмежені матеріальні, інтелектуальні ресурси; відсутність активної позиції місцевої влади щодо участі в міжнародному співробітництві; відсутність креативної групи щодо запропонування якогось проекту для сумісної (наприклад, з містом-партнером) реалізації; відсутність інформації щодо дипломатії міст та її можливостей для розвитку міста тощо.

Таким чином, у сучасному деконцентрованому, глобалізованому просторі міжнародних відносин існує поліархічна конфігурація акторів, серед яких місто займає все більш вагомі позиції. При цьому місто теж має поліваріантні статуси як учасник міжнародних відносин: актор - агент - суб'єкт.

плюралізм місто міжнародний

Бібліографічні посилання

плюралізм місто міжнародний

1.Бауман З. Текучая современность [Текст] / З. Бауман. - СПб : Питер, 2008. - 240 с.

2.Цыганков П.А. О содержании термина «международный актор»: вклад социологии [Текст] / П.А. Цыганков // Пространство и время в мировой политике и международных отношениях: материалы 4 конвента РАМИ : в 10 т. / под ред. А.Ю. Мельвиля. - Т. 1. : Акторы в пространстве и времени мировой политики / под ред. М.М.Лебедевой. - М. : МГИМО-Университет, 2007. - С. 30-42.

3.Гуревич А. Я. Словарь средневековой культуры [Текст] / А. Я. Гуревич. - М. : «Рос. полит. энцикл.», 2003. - 632 с.

4.Цыганков П. Акторы и факторы в международных отношениях и мировой политике [Электронный ресурс] / П. Цыганков // Приватизация мировой политики: локальные действия - глобальные результаты / под ред. М.М. Лебедевой. - М., 2008. - Режим доступа : http://polit.msu.ru/ pub/unn_mpmo/Hbraiy/Actori_i_Factoripdf - Загл. с экрана

5.Турен А. Возвращение человека действующего. Очерк социологии [Текст] / А. Турен. - М. : Науч. мир, 1998. - 204 с.

Размещено на Allbest.ru