Інформаційне суспільство: поняття, основні складові, характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційне суспільство: поняття, основні складові, характеристика

Ю.Є. Петрухно

кандидат наук з соціальних комунікацій, зав. сектором Наукової бібліотеки

Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, вул. Пушкінська 77, м. Харків, 61024, Україна

У статті дається визначення поняттю «інформаційне суспільство» на основі аналізу вчень зарубіжних та вітчизняних науковців. Як наслідок, подається власне визначення, основні складові та характеристика інформаційного суспільства як якісно нового етапу розвитку людства, в якому будь-яка людина за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій може отримувати, переробляти, розповсюджувати інформацію, а держава забезпечує високий рівень інформатизації всіх галузей. Вагоме значення в побудові інформаційного суспільства відіграють бібліотеки.

Ключові слова: інформаційне суспільство, інформація, бібліотека

інформаційний суспільство бібліотека телекомунікативний

У літературі термін «інформаційне суспільство» з'явився в 60-х рр. XX ст. Проте деякі дослідники [2] вважають, що цей термін виник в Японії, і приписується професору Токійського технологічного інституту Ю. Хаяши. Приблизно в той же час у США поняття було вжите вченим-економістом Ф. Махлупом [8, 9]. Згідно з іншою версією, зазначений термін ввели в науковий обіг одночасно американські і японські науковці Ф. Махлуп і Т. Умеасо, які досліджували динаміку розвитку наукоємних виробництв [5] на початку 60-х рр. XX ст.

У свою чергу А. М. Новицький [10] вважає, що перехід від постіндустрі- ального суспільства до інформаційного характеризується такими основними ознаками, як:

1. переосмислення розуміння категорії «інформація»;

2. значний розвиток телекомунікаційних і інформаційних систем в усіх сферах суспільного життя;

3. розповсюдження мережі Інтернет та забезпечення загального доступу до цієї мережі;

4. різноаспектне визначення наукових підходів щодо вирішення проблем теоретичного обґрунтування суспільних змін при здійсненні досліджень у різних галузях науки;

5. зміни, пов'язані із зайнятістю населення, формування, становлення і розвиток новітніх суспільних відносин, створення нових суспільних конфігурацій, суспільних груп, суспільних відносин;

створення нових мережних субкультур, притаманних віртуальним відносинам;

6. можливість планування, аналізу, а також наукове прогнозування розвитку суспільних відносин, де основною цінністю є знання, інформація;

7. сукупність і різноаспектність пізнавальних процесів, що зумовлюються науковими дослідженнями в різних галузях науки; вивчення проблем природи пізнання нових можливостей, притаманних цьому суспільству, співвідношення інформації та знання із реальністю, дослідження загальних передумов пізнання інформаційного суспільства, виявлення умов його достовірності та істинності;

8. безпосередня участь органів влади у запровадженні, розробці нових інформаційно-телекомунікаційних систем;

9. виникнення, формування та розвиток специфічних інститутів, притаманних даним суспільним відносинам, що характеризує нові особливі інформаційні процеси.

Зараз існує багато точок зору із приводу того, що ж таке інформаційне суспільство. Так, соціальна філософія його трактує як «суспільство нового типу, що формується в результаті нової соціальної революції, породженої вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій» [5, с. 22]. Інформаційне суспільство як новий етап в історії людства розглядали

І. Арістова, В. О. Данильян, В. О. Ільганаєва, В. А. Ліпкан та ін. Так, на думку В. О. Ільганаєвої, інформаційне суспільство - це «нова історична фаза розвитку цивілізації, життя та діяльність котрої перш за все пов'язані зі створенням, переробленням та використанням інформації» [19, с. 122], а В. О. Данильян розглядає це явище як «якісно новий етап соціотехнологічної еволюції суспільства, що формується в результаті довгострокового соціально-економічного розвитку, який передбачає збільшення ролі інформації і знань, а також формування та споживання інформаційних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності суспільства за допомогою розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, що існують у глобальних масштабах» [5, с. 22]. Натомість І. Арістова трактує наступним чином: «суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій» [1, с. 56], а В. А. Ліпкан - як «суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжує вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій» [8, с. 252]. Науковець у своїй монографії розглядав поняття «інформаційне суспільство» як синонім суспільства знань, тобто «суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею» [8, с. 253].

Інформаційне суспільство як суспільство, в якому кожна людина може накопичувати, розповсюджувати та отримувати інформацію, розглядали В. М. Бебик [2], В. С. Цимбалюк [12, с. 69; 20] та ін. Дуже цікаві визначення цього терміна дають М. С. Вершинін [3] («суспільство безперервної загальної освіти») та В. М. Бебик [2] («сучасне суспільство з високим рівнем розвитку інформаційної культури (створення, переробки та використання інформації)»). У свою чергу О. В. Пархоменко категорично не згоден ні з поняттям «інформаційне суспільство», ні з поняттям «суспільство знань», оскільки вважає, що найбільш точним визначенням є «інформаційно-знаннєве суспільство» [14].

На наш погляд, інформаційне суспільство - це якісно новий етап розвитку людства, в якому будь-яка людина за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій може отримувати, переробляти, розповсюджувати інформацію, а держава забезпечує високий рівень інформатизації всіх галузей.

Нині існує багато ознак інформаційного суспільства, але усі їх можна розподілити на три основні групи. Перша - це вільний доступ будь-якої людини до будь-якої інформації, друга - це високий рівень розвитку інформаційно- комунікаційних технологій, третя група - це наявність розвиненої інформаційної інфраструктури суспільства. Тільки за таких умов суспільство можна вважати інформаційним. Проте деякі вчені мають іншу точку зору. Наприклад, В. М. Бебик вважає, що однією з важливіших характеристик інформаційного суспільства є наявність великої частки працездатного населення, що працює в інформаційному секторі економіки, а О. В. Соснін [18, с. 14] характеризує його як знищення біологічної і соціальної ритмічності. Інший науковець, А. І. Ра- кітов [16, с. 33-34], розглядає його як радикальні зміни соціальних структур, наслідком яких стає розширення сфери інформаційної діяльності і послуг. На думку І. В. Арістової, ознакою інформаційного суспільства є відсутність часових, просторових та політичних меж та відкриття кожному суспільству нових можливостей для самоідентифікації [1,с. 56].

Доречно зауважити, що головними складовими інформаційного суспільства визначають людину, інформацію, інформаційні ресурси та інформаційно- комунікаційні технології. Так, О. П. Дзьобань у своїй монографії «Інформаційна безпека у проблемному полі соціокультурної реальності» наголошує, що «основу соціальної динаміки в інформаційному суспільстві складуть не традиційні матеріальні, а інформаційні, інтелектуальні ресурси - знання, наука, організаційні чинники, інтелектуальні здібності людей, їх ініціатива, творчість» [7, с. 29], а І. Марущак [9, с. 53] визначає зовсім інші складові - інформаційна економіка, індустрія інформаційних послуг, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв'язку, значний потенціал в науці, матеріально- технічне забезпечення різноманітних послуг.

У зв'язку з цим у більшості країн світу, у тому числі і в Україні, були прийняті документи, які регламентують розвиток інформаційного суспільства. Так, у 2003 р. в Женеві і в 2005 р. в Тунісі проведено Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства - дві конференції з питань інформації, комунікацій та інформаційного суспільства в широкому сенсі. Спонсорувала заходи ООН. Одна з головних цілей саміту - поширення доступу до Інтернету в країнах, що розвиваються, подолання так званої глобальної цифрової нерівності, яка існує між багатими і бідними країнами. У результаті були прийняті такі документи, як Женевська декларація принципів, Женевський план дій, Туніське зобов'язання та Туніська програма інформаційного суспільства. У цих документах мова йде про:

1. ключові стратегії розвитку інформаційного суспільства та принципи його побудови;

2. роль держави та ЗМІ в побудові інформаційного суспільства;

3. етичніпринципи.

Також в Женевській конвенції (пункт 32) зазначено, що активна роль в формуванні інформаційного суспільства належить саме бібліотекам. Це пов'язано з тим, що в сучасних бібліотеках створюються власні інформаційні та електроні ресурси, впроваджуються нові інформаційно-комунікаційні технології, забезпечується інтелектуальна свобода читача, з метою популяризації книжок існує співпраця з професійними, громадянськими організаціями та ЗМІ та ін.

22 липня 2000 року в Японії був прийнятий ще один важливий документ - Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства [10], в якій розглядається розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) як один із важливих компонентів інформаційного суспільства. Однак в жодному з цих документів немає визначення поняття «інформаційне суспільство». 13 квітня 2005 р. в Страсбурзі державами-членами Ради Європи прийнята Декларація про права людини в інформаційному суспільстві, де йдеться про вплив ІКТ на розвиток громадянського суспільства та відповідно з цим перераховуються такі права людини, як:

1. право на самовираження, інформацію та комунікації;

2. право на повагу до особистого життя та до таємниці листування;

3. право на освіту та важливість забезпечення доступу до нових інформаційних технологій та їх загального використання;

4. заборона на рабство, примусову працю та торгівлю людьми;

5. право на справедливе судове рішення та заборона на позасудове переслідування;

6. захист власності;

7. право на вільні вибори;

8. свободазборів [6].

В Україні 4 лютого 1998 р. Верховною Радою України була прийнята Національна програма інформатизації (з доп. від 2 грудня 2012 р.). Крім того, 1 грудня 2006 р. прийняті «Рекомендації щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні» [21], а 9 січня 2007 р. - «Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [19]. До речі, саме в «Основних засадах розвитку...» йдеться про те, що однією з умов розвитку інформаційної інфраструктури в Україні є «створення в електронній формі архівних, бібліотечних, музейних фондів та інших фондів закладів культури, формування відповідних інформаційно-бібліотечних та інформаційно-пошукових систем з історії, культури, народної творчості, сучасного мистецтва України тощо».

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Термін «інформаційне суспільство» вперше з'явився в 60-х рр. XX ст.

2. Інформаційне суспільство - це якісно новий етап розвитку людства, в якому будь-яка людина за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій може отримувати, переробляти, розповсюджувати інформацію, а держава забезпечує високий рівень інформатизації всіх галузей.

3. Основні складові інформаційного суспільства - це людина, інформація, інформаційні ресурси та інформаційно-комунікаційні технології.

4. Основні ознаки інформаційного суспільства - це вільний доступ будь-якої людини до будь-якої інформації, високий рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та наявність розвиненої інформаційної інфраструктури суспільства.

5. Вперше план стратегічного розвитку інформаційного суспільства на міжнародному рівні був закладений на Всесвітньому саміті з питань інформаційного суспільства (Женева, 2003 р.), а в Україні - в 2006 р.

6. Активну роль в побудові інформаційного суспільства відіграють бібліотеки.

Список використаної літератури

1. Apicmoea І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти [Текст] 11. В. Арістова ; за заг. ред. О. М. Бандурки. - Харків : Ун-т внутрішніх справ, 2000. - 386 с.

2. Баєв О. О. Доступ до електронно-інформаційної інфраструктури та технологій в Україні [Текст] ІО. О. Баєв // Інформація і право. -2011.-№ 2.-С.98-102.

3. Бебик В. М. Соціально-комунікаційна праксеологія: поняття і методології [Текст] / В. М. Бебик II Інформація і право. --2011.--№ 2.-С. 53-60.