Потреби дітей-сиріт в сфері соціальної інтеграції та працевлаштування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.614

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ПОТРЕБИ ДІТЕЙ-СИРІТ В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

В. Лазаренко

Актуальність дослідження та постановка проблеми. Проблема сирітства є споконвічною. В усі часи були діти, яким випадала доля рости без батьків. Сиріт всиновлювали, брали у монастирі, створювали приюти. Час появи таких закладів відомі чеські дослідники проблеми сирітства Й. Лангмейєр та 3. Матейчек називають IV ст. н. е. (335 р., Цар-місто). У Російській педагогічній енциклопедії згадується відкритий в 787 р. в Мілані перший дім для виховання дітей. Початок наукового осмислення проблеми розвитку дітей, що залишилися без батьківського піклування відноситься до початку ХХ ст. [1]. Але, незважаючи на те, що в останній час проблема сирітства привернула увагу науковців різних сфер, в ній залишається значна частка проблем, які потребують наукового вирішення. До однієї з найбільш актуальних проблем вихованців дитячих будинків дослідники відносять труднощі в соціалізації дітей-сиріт.

Ступінь розробленості проблеми. Під соціалізацією розуміють сукупність всіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює певну систему норм і цінностей та може повноцінно функціонувати як член суспільства. Соціалізацію визначають як такий процес взаємодії індивіда і соціального середовища, в ході якого, опинившись в різних проблемних ситуаціях, які виникають у сфері міжособистісних відносин, індивід набуває механізми і норми соціальної поведінки, установки, риси характеру, особливості і підструктури, котрі в цілому мають адаптивне значення [2]. Крім того, соціалізацією називають двосторонній процес засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних відносин, разом з тим, самостійне відтворення цих соціальних відносин за рахунок активної діяльності та активного включення самої людини в соціальне середовище [3]. Соціалізація, як засвоєння індивідом соціального досвіду в кінцевому прояві полягає не тільки в тому, щоб надати індивіду інформацію про соціальні норми, санкції та рольові приписи, але й перевести їх у внутрішній план, перетворити їх у внутрішні поведінкові регулятори. Тим самим соціалізація має дві взаємопов'язані сторони: змістовну і функціональну. Змістовна сторона визначає що і які особистісні утворення формуються в процесі соціалізації, а функціональна сторона - завдяки яким механізмам відбувається.

Г. Гібш і М. Форверг, визначаючи зміст процесу соціалізації, наголошують, що соціалізація охоплює такі найважливіші сфери життєдіяльності людини, як "організм і середовище", "людина і професія", "людина і суспільство", "людина і самосвідомість" [4]. Тобто, змістовна сторона процесу соціалізації передбачає формування професійних знань, навичок, які дозволяють людині включатися в систему трудових відносин, формування системи регулятивних механізмів суспільної поведінки індивіда, систему його ціннісно-нормативних, правових, етичних, соціальних, політичних уявлень, ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, емоційно-вольових якостей, а також формування механізмів саморегуляції. Отже, процес соціалізації можна вважати успішним, якщо в проблемних ситуаціях людина успішно використовує набуті на попередніх етапах розвитку навички і механізми поведінки, а також виконує функції, які призводять до її адаптованості в різних соціальних ситуаціях.

Функціональний аспект процесу соціалізації має відповісти на запитання завдяки яким соціальним детермінантам, соціально-психологічним механізмам, агентам та інститутам відбувається засвоєння соціальних норм і правил та входження людини в соціум. Напевно, що соціальними детермінантами вважається вся сукупність соціально-економічних, ідеологічних, культурних, національних умов життя соціуму в цілому та його окремих груп, в яких відбувається становлення та формування особистості. Інститутами соціалізації є ті конкретні групи, в яких особистість залучається до соціальних норм і цінностей і які є трансляторами соціального досвіду. Такими соціальними інститутами є сім'я, навчальні, трудові колективи, неформальні групи і об'єднання. Роль сім'ї є вирішальною, особливо на ранніх етапах життя людини. Поступово все більшого значення в соціалізації набувають шкільні і трудові колективи, неформальні групи [5]. Але в ситуації, коли людина позбавлена сімейного оточення, функцію первинної соціалізації з самого початку виконують соціальні інституції та їх представники, які на всіх етапах соціалізації активізують всю сукупність механізмів, завдяки яким відбувається засвоєння та відтворення людиною норм, правил та входження людини в систему соціальних відносин, зокрема трудових. Звісно, наявність сім'ї необов'язково гарантує якісне забезпечення процесу соціалізації дитини та її успішної інтеграції в соціум, але предметом нашої уваги стали форми роботи тих соціальних інститутів, до компетенції яких входить безпосередня участь та надання допомоги громадянам у соціальній інтеграції та працевлаштуванні, які знаходяться в скрутних життєвих ситуаціях та особливо цього потребують, а саме діти-сироти.

Метою нашого дослідження є емпірично визначити потреби дітей-сиріт в сфері інтеграції і працевлаштування та умови покращання надання послуг цільовій групі спеціалістами профільних соціальних служб.

Ми провели дослідження в рамках проекту "Кожний має право отримати роботу: партнерство для покращення працевлаштування соціальних сиріт в Кривому Розі" за підтримки мережі Нідерландських благодійних фондів для Центральної та Східної Європи.

Серед завдань дослідження були: 1) вивчити проблеми та потреби сиріт як користувачів послуг та рівень їх задоволення послугами, що надаються, в сфері інтеграції і працевлаштування; 2) проаналізувати стан нормативного забезпечення надання послуг у сфері працевлаштування й особливості реалізації партнерства в у цій галузі на місцевому рівні (оцінка партнерства між суб'єктами соціальної роботи з метою створення можливостей для працевлаштування сиріт); 3) вивчити місцеві ресурси надання послуг в сфері працевлаштування і інтеграції сиріт (оцінка наявності, якості, доступності соціальних, інформаційних, освітніх послуг і можливостей працевлаштування для сиріт); 4) сформулювати рекомендації щодо покращення послуг у сфері працевлаштування і інтеграції сиріт. Для проведення дослідження були обрані методи: контент- аналіз документів, фокус-групи, анкетне опитування, пси- ходіагностичне тестування.

В дослідженні взяли участь 25 фахівців соціальних служб, зокрема 20 спеціалістів центрів соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді, та 5 спеціалістів центрів зайнятості (міського та районних) м. Кривий Ріг. А також 70 ді- тей-сиріт, які є випускниками інтернатних закладів віком (від 14 до 20 років), які навчаються в середніх технічних та середніх спеціальних навчальних закладах м. Кривий Ріг та стоять на порозі працевлаштування.

Результати дослідження та висновки. Проведене дослідження потреб дітей-сиріт в сфері працевлаштування та соціальної інтеграції дає можливість говорити, що: соціальний інтеграція працевлаштування сирота

1. Проблема працевлаштування та соціальної інтеграції дітей-сиріт в Україні є надзвичайно актуальною і гострою як з точки зору працівників соціальної сфери, так і з точки зору самих дітей-сиріт.

2. Спеціалісти соціальної сфери (зокрема, ЦСССДМ) використовують традиційні форми роботи і майже не впроваджують спеціальні послуги для даної цільової групи дітей-сиріт. А саме, переважні види послуг, які надають спеціалісти соціальних служб (за ступенем переваги): співпраця з навчальними закладами (наприклад, ПТУ, технікуми, вузи); інформаційні послуги; співпраця з іншими службами (центр зайнятості); профорієнтаційна робота; безпосереднє працевлаштування; психологічне консультування; влаштування в навчальні заклади. Переважними формами надання послуг (за ступенем переваги) є: індивідуальні консультації; консультації спільно з іншими спеціалістами; індивідуальні бесіди; групові тренінги.

Доводиться констатувати, що такі форми надання послуг є малоефективними для розвитку та формування навичок соціальної адаптації, які потрібні дітям- сиротам не менше, ніж професійні навички, які вони не можуть реалізувати, навіть при наявності бажання, оскільки відсутні навички соціальної взаємодії, а основними питаннями, які обговорюються під час проведення таких заходів є (за перевагою у обговоренні): умови та проблеми навчання; матеріальні та побутові проблеми; проблеми поведінки в навчальному закладі або в інших суспільних місцях; особисті проблеми; плани подальшої роботи та працевлаштування.

3. Самі діти-сироти оцінюють такі види та форми роботи як малокорисні, оскільки вони носять загальний характер, не стосуються особистих проблем, не задовольняють особистих потреб кожної дитини. Переважна кількість дітей-сиріт відмітили, що такі послуги є частково корисними, оскільки лише частково стосуються вирішення їх проблем; дещо менша кількість дітей відмітила, що послуги не є корисними, оскільки неможливо ними скористатися і що отримані послуги не стосуються їх конкретної ситуації, тому не задовольняють їх потреб. Разом з тим, певна частина респондентів відмітили, що послуги були повністю корисними і цікавими, оскільки містили рекомендації стосовно шляхів вирішення їх особистої проблеми.

4. Спеціалісти ЦСССДМ підкреслюють переважні соціальні та психологічні проблеми дітей-сиріт, пов'язані з працевлаштуванням: неадаптованість в соціумі; відсутність підготовки до праці; не знання відповідних служб; відсутність мотивації активного пошуку вакансій; відсутність навичок працювати; відсутність навичок комунікації; проблеми самореалізації; невідповідність обраної професії бажанням; недовіра до рекомендованого місця роботи.

5. Разом з тим, спеціалісти центрів зайнятості мають значні ресурси у вирішенні даної проблеми і можливості у наданні спеціальних послуг, але з даною цільовою групою не працюють в силу певних причин та обставин, які традиційно склалися.

6. Існують певні проблеми у наданні послуг цільовій групі, які полягають у тому, що:

• у спеціалістів, які залучені до вирішення проблеми працевлаштування та соціальної інтеграції дітей-сиріт, відсутні необхідні уміння та навички з індивідуальної роботи на основі клієнт-орієнтованого підходу (який передбачає спільне з дитиною визначення її потреб, пошук та активізація саме її особистісних ресурсів, розробка плану дій та контроль за їх реалізацією);

• відсутні уміння проведення інтерактивних занять з технологій працевлаштування саме для даної категорії дітей;

• відсутні тренінгові програми з формування життєвих навичок;

• відсутній досвід міжсекторної'/міжвідомчої взаємодії, а саме відсутня інформація в організаціях про зміст та можливості надання послуг іншою організацією, тому має місце розрізненість та одномоментність надання послуг;

• має місце брак інформаційного та матеріального забезпечення (необхідної апаратури, відповідно обладнаного приміщення тощо).

7. Переважна більшість працівників соціальних служб готові підвищувати кваліфікацію з питань соціальної інтеграції та працевлаштування дітей-сиріт.

8. Певна частина дітей-сиріт не усвідомлюють власних майбутніх проблем стосовно працевлаштування та соціальної адаптації, що свідчить про їх певну споживацьку позицію у питаннях соціального пристосування та сподівання на те, що проблеми вирішить хтось, або вони вирішаться без їх власної участі та докладання зусиль. Не розуміють які зусилля прийдеться докладати, які навички їм знадобляться. Власне, це не дивує, оскільки цьому сприяє виховання у дитячих будинках, основне завдання яких полягає у забезпеченні їх існування, а методи виховання є недостатньо ефективними для розвитку необхідних навичок соціальної адаптації.

9. З'ясовані потреби дітей-сиріт для їх успішної соціальної інтеграції, професійної адаптації та працевлаштування:

• навички пошуку інформації та інформації про організації, які можуть надати допомогу;

• навички поведінки в робочому колективі, культури поведінки в громадських та державних установах;

• навички ставити запитання та відповідати на них;

• навички контролювати емоції;

• навички гідного ставлення до себе як особистості та до оточуючих;

• навички безконфліктного спілкування;

• навички прийняття рішення;

• навички відповідального ставлення до проблем та їх вирішення;

• вміння критично оцінювати ситуацію і себе в ній;

• вміння планувати і раціонально використовувати бюджет;

• навички пошуку шляхів досягнення реальних цілей;

• вміння залучати різні ресурси.

Наведені результати дослідження не вичерпують всіх аспектів досліджуваної проблеми та дозволяють сформулювати рекомендації щодо покращення послуг у сфері соціальної інтеграції та працевлаштування сиріт:

1. Підвищувати професійну компетентність спеціалістів з метою покращення якості та рівня послуг, а також розширення їх спектру.

2. У роботі з дітьми-сиротами з питань їх соціальної адаптації та працевлаштування рекомендується обирати переважно інтерактивні форми навчання, які допомагають розвивати навички та звертатися до особистих проблем, пов'язаних з власними потребами, поступово їх усвідомлювати через власний досвід участі в їх обговоренні та випробування власних здібностей у рольових вправах.

3. Розвивати різноманітні життєві навички, оскільки переважна кількість дітей-сиріт мають дефіцит соціально корисних навичок та моделей поведінки. Заперечення існування у них будь-яких проблем є психологічним захистом від їх усвідомлення та визнання власної збитковості. Відсутність соціально корисних навичок обумовлює їх агресивність, ізольованість, низьку мотивацію досягнень, низьку самооцінку, невпевненість у собі, відсутність самостійності у вирішенні важливих питань, соціальну непристосованість.

4. Впроваджувати систему роботи з дітьми- сиротами з оволодіння ними навичками соціальної адаптації (життєвих навичок), проведення циклу освітніх тренінгових занять в інтернатних установах, підтримуючих в СПТУ, технікумах, місцях працевлаштування.

5. Реалізувати міжсекторну взаємодію з метою організації системи комплексного надання послуг з означених проблем: проведення спільного навчання, створення дорадчого координуючого органу, організація постійно діючого діалогу між представниками служб та роботодавцями, розробка міжгалузевої програми, налагодження та розвиток зв'язків між інтернатними установами та підприємствами для формування позитивних моделей соціалізації у дітей-сиріт.

Список використаних джерел

1. Прихожан А. М. Психология сиротства / А. М. Прихожан, Н. Н. Толстых. - СПб. : Питер, 2004. - 391 с.

2. Налчаджян А. А. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии) / А. А. Налчаджян [Отв. ред. Э.А. Александрии]; АН АрмССР, Ин-т философии и права. - Ереван : Изд-во АН АрмССР, 1988. - 263 с.

3. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1980. - 416 с.

4. Гибш Г. Введение в марксистскую социальную психологию / Г. Гибш, М. Форверг. - М. : Прогресс, 1972. - 296 с.

5. Беличева С. А. Основы превентивной психологии / С. А. Беличе- ва. - М. : Редакционно-издательский центр Консорциума "Социальное здоровье России", 1994. - 250 с.

Анотація