Суспільна думка та комунікативні джерела влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суспільна думка та комунікативні джерела влади

Костиря І.О.

Анотації

Стаття присвячена науковому дослідженню проблем влади та її залежності від громадської свідомості. Базуючись на філософській спадщині Юргена Хабермаса, автор розмірковує над взаємодією комунікативної та адміністративної влади, в ході якої і реалізується концепт суспільної думки. Дослідження покликане продемонструвати комунікативне підґрунтя сучасної політики. В ході дослідження нами було підкреслено неоднозначність та суперечливість поняття "суспільна" або "громадська" думка. Показано, що це поняття може бути штучно насадженим соціологами для опису загальної калькуляції індивідуальних поглядів. Суспільна думка визначається як узагальнення, яке демонструє спільні погляди певної соціальної групи чи класу. Доводиться, що думка громадськості - це позиція більшості, основна функція якої генералізація поглядів інших членів соціальних мас. Виділено три основних напрямки адміністративного впливу влади на суспільну думку: контроль поведінки виборців; інструменталізація правового дискурсу; культурна, економічна, політична та національно-етнічна пропаганда; штучне розширення дискурсивного поля та примноження суспільних проблем для обговорення.

Ключові слова: влада, суспільна думка, комунікація, політика, комунікативна влада, адміністративна влада, інструменталізація, контроль.

Костыря И.А. кандидат политических наук, заведующий кафедрой международных отношений, Киевский национальный университет культуры и искусств (Украина, Киев), som_org@ukr.net Общественное мнение и коммуникативные источники власти

Статья посвящена научному исследованию проблем власти и ее зависимости от общественного сознания. Основываясь на философском наследии Юргена Хабермаса, автор размышляет над взаимодействием коммуникативной и административной власти, в ходе которой и реализуется концепт общественного мнения. Исследование призвано продемонстрировать коммуникативное основу современной политики. В ходе исследования нами было подчеркнуто неоднозначность и противоречивость понятия "общественное " мнение. Показано, что это понятие может быть искусственно насаженным социологами для описания общей калькуляции индивидуальных взглядов. Общественное мнение определяется как обобщение, то которое демонстрирует общие взгляды определенной социальной группе или классу. Доказано, что мнение общественности - это позиция большинства, основная функция которой генерализация взглядов других членов социальных масс. Выделены три основных направления административного воздействия власти на общественное мнение: контроль поведения избирателей; инструментализация правового дискурса; культурная, экономическая, политическая и национально-этническая пропаганда; искусственное расширение дискурсивного поля и приумножение общественных проблем для обсуждения.

Ключевые слова: власть, общественное мнение, коммуникация, политика, коммуникативная власть, административная власть, инструментализация, контроль.

Kostyrya I. А., PhD in Political Science, Head of International Relations of Kyiv National University of Culture and Arts (Ukraine, Kiev), som_org@ukr. net

Public opinion and the communication power source

This article is devoted to scientific research of the power and its dependence on the public consciousness. Based on the philosophical heritage of JurgenHabermas, author reflects about the interaction of communicative and administrative power in the course of which the concept of public opinion is realized. The research aims to show the communicative basis of modern politics.In the study, we have emphasized the ambiguity and inconsistency of the concept of "public" opinion. It is shown that this concept can be artificially planted by sociologists to describe the overall costing of individual views. Public opinion is defined as a generalization, demonstrating the common vision of a particular social group or class. It is proved that public opinion - is the position of the majority, the main function of which is generalization of views of other members of the social masses. Three main areas of administrative power influence on public opinion: control the behavior of voters, instrumentalization of legal discourse, cultural, economic, political, and national and ethnic propaganda, the artificial expansion of the discursive field and increasing social problems for discussion.

Keywords: power, public opinion, communication, politics, communication power, administrative power, instrumentalization, control.

Відносини між людьми у найбільш широкій мірі зумовлюють спосіб їх існування. Комунікація, дискурс, спілкування - саме ці поняття є центром філософської проблематики сучасності. Актуалізація соціальності людини можлива лише в межах традиції, цивілізації та культури, історичність яких, безумовно дає право стверджувати їх тимчасовість. З іншого боку, наше пізнання ніколи не змогло б усвідомити історичний процес цілісним, а епохи соціального буття людства наслідуваними, якби не існувало спільного знаменника між усіма векторами часовості людини, як конкретної так і абстрактної. Слід зазначити, що річ йде не просто про стимул, рушійну силу розвитку чи деградації людства, мається на увазі універсальні, трансісторичні властивості людини, які, можливо, є вищим проявом специфічності її розуму, почуттів і волі. Очевидним, є існування певної сукупності таких властивостей, проте в рамках цього дослідження ми розглянемо один з головних аспектів "людського" у людині - владу.

В історії гуманітарної науки присутні теорії, які визначають владу як потребу, як неусвідомлену волю, як результат організації відносин між людьми. На нашу думку, якби сутність влади лежала настільки поверхнево (за виключенням неусвідомленої волі), тоді б сфери її впливу на індивідуальну та колективну свідомість обмежувалися б сферою господарської необхідності в наслідок життя людей серед собі подібних. Проте очевидно, що поняття влади відсилає нас до фундаментального аналізу відносин між людьми, суть яких, з часів винайдення мови, не особливо змінилася.

У ході невеликого дослідження, ми здійснимо спробу побачити сутність "суб'єкт-об'єктних" відносин між людьми, та неможливість відношення до "іншого" як до суб'єкта, на основі найбільш яскравого феномену співіснування людей - влади.

Для ефективного доказу відповідних позицій ми вважаємо доцільним зупинитися на сфері влади над суспільною думкою, яка на думку автора, несе у собі вищий ступінь розвитку влади.

В мікро-соціальному просторі у житті індивіда має місце деяка ноуменальна проблема свідомості іншої людини. Не дивлячись на усю багатогранність мови, вона, все ж, не дає нам достатніх знань про людину як про активний суб'єкт, тобто мова являє нам не так думки іншого, як слова, що походять від цих думок. Влада над суспільною думкою проявляється як апогей бажання володіти свідомістю. Її мотиви коріняться в прагненні до усвідомлення себе як автономної волі та іншої людини як диференційованої форми себе.

Відомі матеріалістичні теорії стверджують, що влада є наслідком потреби в здобутті різного роду благ, на основі експлуатації іншого індивіда. В сучасному капіталістичному суспільстві, за такою логікою, влада повинна була б бути лише ефективним засобом здобуття грошей. Проте саме наша епоха і доводить, що з кінця ХХ століття гроші стають міфом, відтепер вони підтверджують себе як один із засобів влади, тобто один із проявів глобальної влади над суспільною думкою.

Відтак, виявляється необхідним підняття суперечливого та важкого пласту філософських проблем пов'язаних з владою, для їх вирішення потрібна низка часу та зусиль. Якщо реконструювати наші знання про владу, якщо опуститися глибше аби зрозуміти її ідейну суть, можливо тоді ми зможемо зрозуміти якої влади ми прагнемо, у тому числі і політичної.

На початок ХХІ століття феномен влади зазнав досить вагомих перетворень пов'язаних з ускладнення структури владної реалізації та джерел її забезпечення. Відтепер, комунікативні зв'язки провладної особи відіграють чи не найбільш істотну роль, для підтримання власного політичного авторитету. Але не просто участь в комунікативній практиці забезпечує стабільність владних повноважень політику, мова йде скоріш про можливість комунікативного впливу на маси, який виступає соціальною основою для утримання влади не лише у сфері політики, але й у громадянському суспільстві в цілому. Більше того, ідеали демократичної держави передбачають вільну циркуляцію владних повноважень серед обраних осіб, джерелом якої є виборці. В інтегрованій сукупності поглядів, яка формується в тому числі із зовні, контроль суспільної думки виступає головним предметом боротьби, а учасники соціальної комунікації є суперниками та союзниками водночас.

З цього приводу відомий англійський політолог та соціолог Л. Мізес підкреслив: "У кінцевому рахунку жоден уряд не зможе підтримувати владу, якщо він не має підтримки громадської думки, якщо ті, ким він керує, не переконані в тому, що цей уряд хороший. Сила, до якої вдається уряд для того, щоб зломити непокірні настрої, може бути успішно використана тільки доти, доки більшість не об'єднується в згуртовану опозицію" [6, с. 55]. В сучасному суспільстві влада ґрунтується на специфічній комунікативній структурі, що забезпечує переконання виборчої більшості в тому, що поставлена ціль - змінити владних представників не виправдовує потрачених на засобів.

Як влучно зазначив представник Франкфуртської школи М. Хоркхаймер: "за посилення своєї влади люди відплачують ціною відчуження від усього того, на що їх влада поширюється" [9, с. 24]. Як би сильно політики не пропагували єднання з народом на основі "виходу з його лона", отримання влади це завжди відчуження від суспільства, яке тобі підвладне. В комунікативній сфері громадськості людина, що володіє владою виступає як ревізор та предмет критики. В герменевтичному сенсі індивід з владними повноваженнями це особа, що володіє надмірністю, тобто потребує інакшого, "додаткового" розуміння з боку отримувачів повідомлень.

На сьогоднішній день поняття влади та її комунікативних джерел і досі є науково важливим та дискусійним. Відтак досить актуальним є науковий аналіз феномену суспільної думки як головного комунікативного джерела сучасної влади. Робочою гіпотезою нашого дослідження є припущення за яким цілісна суспільна думка є основою, що у повній мірі виникає лише в специфічних політичних умовах.

Науковому аналізу комунікативних джерел влади було присвячено ряд досліджень іноземних та вітчизняних вчених.

Широко відомий німецький соціолог Н. Луману роботі "Влада" зумів показати, що комунікація як основна умова влади не зводиться лише до опосередкованого чи безпосереднього обміну повідомленнями, але й полягає у впливі одного суб'єкта на іншого через здійснення політичного вибору (селекції). "Фундаментальна умова всякої влади полягає в тому, що стосовно селекції, здійсненої можновладцям альтер, виникає деяка невизначеність. Байдуже на якій підставі альтер завжди вибирає з декількох альтернатив. При скоєнні свого вибору він зможе поселити в своєму партнерові невпевненість, або усунути її. Цей постійний перехід від виробництва невизначеності до її усунення є передумовою існування влади, умовою, яка утворює простір генералізації і специфікації особливого комунікативного засобу, а аж ніяк не являє собою чогось на зразок особливого джерела влади нарівні з іншими" [5, с. 16]. Узгодження вибору між співучасниками комунікації є передумовою для виникнення нового специфічного засобу - влади.

Луман розглядає владу як засіб комунікації, що існує завдяки постійному переконанні суб'єктом об'єкта влади, її сила завжди залежить від комунікативного потенціалу. "Влада стає більш могутньою, якщо вона виявляється здатною добиватися визнання своїх рішень за наявності привабливих альтернатив дії або бездіяльності. Із збільшенням свобод підлеглих вона лише посилюється" [5, с. 18]. Влада, що у захисті своєї позиції орієнтується на суспільну думку завжди буде мати перевагу над правлінням з експлуативними засобами, адже найбільш цілісна та могутня влада - це влада надавати свободу.

Луман підкреслив, що у ліберальних діях обох сторін влади криється її укріплення, яке в свою чергу є доказом того, що сутність влади має під собою комунікативне підґрунтя. "Влада посилюється у міру збільшення ступеня свободи обох сторін, наприклад, вона зростає в якому-небудь суспільстві у міру збільшення в цьому суспільстві можливих альтернатив" [5, с. 19]. Саме можливість, а не дія є головною ознакою могутності влади. Бути здатним діяти за підтримки підвладних учасників комунікації - головна прерогатива успішного політика.

Влада є життєво-світовою універсалією існування соціуму, вона проявляє себе на усіх рівнях суспільного життя, а не лише політичному чи економічному. Адже там, де люди комунікують одне з одним, завжди існує ймовірність того, що вони будуть орієнтуватися на можливість заподіяння взаємної шкоди і тим самим здійснювати одне на одного вплив. Тому розглядаючи взаємодію влади та суспільної думки слід мати на увазі її універсальний прояв в усіх сферах міжлюдських відносин, від побутових до планетарних.

З розширенням та розвитком суспільства диференціювалась і структура влади: спочатку - влада кількох спільнот, інших політичних систем, потім - влада землевласників, пізніше-головним чином влада фінансова. Влада, по суті, завжди є каталізатором якісних суспільних змін: її видозміни та ускладнення відображають вихід соціальної системи за свої межі. Відтак, влада як загальний феномен не можу існувати у "замороженому" стані, вона передбачає безперервний поділ своїх видів та засобів. Тому досить вульгарним буде розглядати владу лише на основі засобів її реалізації, вони скоріш існують postfactum щодо уже присутньої владної можливості.

Для Лумана фізичне насилля, що використовується владою, не може бути повністю викорінене із арсеналу суб'єктів влади, проте головною проблемою для її утримання (яка на сучасному етапі є настільки диференційованою, що питання про утримання постає ще більш актуально) є найбільш ефективне використання цього насильства. "Володар, перш ніж застосовувати насильство, завжди повинен піклуватися про консенсус" [5, с. 102].

Визначний французький філософ М. Фуко досить багато зусиль приділив критиці сучасної європейської влади, продемонструвавши свої погляди на прикладі несправедливості ув'язнення людини та тиранії в тюрмах. "В'язниця - це єдине місце, де влада може проявлятися у всій своїй наготі і непомірності аби підшукувати собі моральне виправдання" [7, с. 72]. Фуко звертає нашу увагу на те, що спроби влади сховатися за моральністю і є справжнім проявом цинічного насильства. З моральної точки зору справедливість такої влади мусить бути переосмислена. "Саме це у в' язниці і захоплює: цього разу влада перестає ховатися і маскуватися, а постає як тиранія, яка, будучи сама цинічною, але доведена до самих найдрібніших деталей, в той же самий час виявляється чистою і повністю "обґрунтованою", тому що може цілком формулюватися всередині якоїсь моралі" [7, с. 72]. Моральна чистота влади, на думку Фуко, мусить в проявлятися в прозорості її методів.

Досить доречними, на наш погляд, є дослідження суспільної думки запропоновані російськими науковцями Е. Кленіною та А. Пєсковим. На їх погляд суспільна думка значною мірою може бути визначена через діяльність соціальних мас, яка в свою чергу впливає на індивідуальну свідомість їх членів. "Громадська думка проявляється тільки в діяльності маси, проте не слід випускати з уваги той момент, що громадська думка передбачає зміну характеристик свідомостей, які входять в масу людей. І тут виникають дві основні проблеми:

а) проблема чіткого розмежування колективних (масовидність) проявів і виявлення специфіки всіх можливих суб'єктивних практик;

б) проблема зовнішніх впливів, стимулюючих практику суб'єктивної діяльності" [4, с. 83].

Проблема доцільності поняття "суспільна думка" та його сутнісного значення і досі залишає простір для дискусій. З одного боку це поняття може бути штучно насадженим соціологами для опису загальної калькуляції індивідуальних поглядів. З іншого, ми можемо говорити про суспільну думку про універсальність, що відображає спільні погляди певної соціальної групи чи класу. Або ж стверджувати, що суспільна думка є позицією більшості, яка на основі свого комунікативного впливу, генералізує погляди інших членів соціальних мас.

Тим не менш, умовно приймаючи її існування, перед нами постає головний парадокс сучасної демократії, у тому числі європейської: суспільна думка, будучи джерелом та умовою влади, водночас є об'єктом владного контролю. Як і зазначав Хабермас, адміністративна влада здійснює контроль над громадським дискурсом, широким спектром засобів. Походження цих засобів умовно можна узагальнити в таких напрямках:

1) Контроль поведінки виборців.

2) Інструменталізація правового дискурсу.

3) Культурна, економічна, політична та національно-етнічна пропаганда.

4) Штучне розширення дискурсивного поля, примноження суспільних проблем обговорення.

Контроль виборців у вигляді демократичної гри досить наглядно демонструє ілюзію політичного дискурсу, який в сутності у передвиборчий період виникає лише імпліцитно. Адже виборці, не здатні актуально вплинути на зміну передвиборчої програми кандидатів, і більшість дискусій виникає уже на основі заданих майбутніх результатів (екзит поли, опитування т.п.). Відтак, вибір громадянина, якщо він здійснений безпосередньо у передвиборчий період, зумовлений у більшості сторонніми факторами, а не політичними.

Правовий дискурс, що виникає в суспільстві після гучних заяв у ЗМІ як правило детермінований політичною діяльністю адміністративної влади, яка своїми діями викликає відповідні обговорення. Варто розуміти, актуальність правових проблем та інструментарій її обговорення повністю залишається в руках суб'єктів влади. Відтак, предмет суспільного дискурсу є наперед визначеним провладною меншістю.

Пропаганда є найбільш явним та історично відомим напрямком впливу на суспільну думку. Часто її сутність полягає у додатковому загостренні політичної проблеми, без особливого заглиблення в способи її вирішення. Такий засіб дозволяє привернути увагу громадськості до відповідної партії чи політика, в обхід необхідності розробки програми політичних дій. Досить часто це етнічні, тендерні чи емансипаційні питання.

Особливе місце в сучасній політиці займає напрямок примноження суспільних проблем та розширення дискурсивно-комунікативного поля. Яскравим прикладом застосування цього прийому в Україні став соціальний дискурс, щодо регіонального статусу мов національних меншин. Нагнітання політиками національної проблеми двомовності забезпечило відведення на другий план передвиборних соціо-економічних негараздів та дозволило залучитися підтримкою раніше втраченого електорату. Можливо, такі наслідки і не були основною метою ініціаторів реформи, проте фактична ситуація демонструє майстерний прийом адміністративного впливу на алгоритм суспільної думки.

Наведенні напрямки владного впливу на громадську свідомість реалізують циркуляцію влади в рамках адміністративної складової. Вітчизняна громадська думка, наскільки про неї взагалі можна говорити, характеризується відсутністю чіткого уявлення про механізми та засоби комунікативної влади, які через потужний адміністративний вплив в українській політиці присутні лише імпліцитно. Тому в сучасний український соціум задовольняється уявленням про політику як про сферу діяльності з держаного управління та регулювання професійною меншістю обраних осіб, що є лише наслідками політики, а не актуальним її творенням.

Звідси і відсутність політичної відповідальності народу за дії їх обранців, та, як наслідок, міф про "апріорну винуватість" політиків.

Тому суспільна думка постає як генералізована концепція, для ефективного адміністративного контролю над комунікативною сферою владного впливу.

Отже, в ході невеликого дослідження за допомогою праць Мізеса, Хоркхаймера, Адорно, Хабермаса та Луманами зуміли показати, що влада виступає як засіб та основа комунікації, а ефективність її утримання полягає в узгодженні її регулятивних зв'язків з суспільною думкою, диференціації джерел та засобів, а також у взаємному розширенні свобод підвладних та провладних суб'єктів. На основі праць Фуко, було також продемонстровано досуб'єктивнусутність влади та її комунікативне походження.

Базуючись на філософському досвіді Хабермаса ми підкреслили присутність в структурі влади двох складових комунікативної і адміністративної влади. Комунікативна складова прояснює можливість впливу громадян на політику своєї держави, адміністративна ж включає в собі активну діяльність політиків та підприємців, тобто фактичних носіїв влади. Комунікативна влада може владарювати тільки опосередковано, обмежуючи виконавчі функції адміністративної, тобто реально здійснюваної, влади. влада свідомість соціальний

Через формування структури легітимності адміністративна влада намагається керувати політичними комунікаціями, тим самим замикаючи та відчужуючи її від громадськості.

В ході дослідження нами було підкреслено неоднозначність та суперечливість поняття "суспільна" або "громадська" думка. По-перше, це поняття може бути штучно насадженим соціологами для опису загальної калькуляції індивідуальних поглядів. По-друге, суспільна думка визначається як узагальнення, яке демонструє спільні погляди певної соціальної групи чи класу. По- третє, думка громадськості- це позиція більшості, основна функція якої генералізація поглядів інших членів соціальних мас.

Далі, нами було виділено три основних напрямки адміністративного впливу влади на суспільну думку: контроль поведінки виборців; інструменталізація правового дискурсу; культурна, економічна, політична та національно-етнічна пропаганда; штучне розширення дискурсивного поля та примноження суспільних проблем обговорення.

На прикладі вітчизняної суспільної свідомості було відображено процес реалізації цього контролю, у якому ступінь впливу комунікативної влади присутній лише імпліцитно.

Список використаних джерел

1. Бурдьё П. Социология и демократия / П. Бурдьё [пер. с фр. Н. Шматко] // Поэтика и политика. Альманах Российско- французского центра социологии и философии. - 1999. - № 4. - С. 119-124.

2. Бурдьё П. Социология политики / П. Бурдьё [пер. с фр. Н. Шматко]. - М. : Socio-Logos, 1993. - 336 с.

3. Воробьев Ю.Л. Общественное мнение в системе коммуникативного воздействия структур публичной власти / Ю. Воробьев // ЗПУ. - 2009. - № 3. - С. 88-93.

4. Кленина Е.А., Песков А.Е. Общественное мнение: от исследования полисемантичности понятия к выявлению сущности феномена / Е.А. Кленина, А.Е. Песков // Вестник АГТУ. - 2012. - № 2. - С. 78-86.

5. Луман Н. Власть / Н. Луман [пер. с нем. А.Ю. Антоновского]. - М. : Праксис, 2001. - 256 с.

6. Мизес Л. Либерализм в классической традиции / Л. Мизес [пер. с англ. В. Семцов]. - М. : "Начала-Пресс", 1994. - 190 с.

7. Фуко М. Интеллектуалы и власть: Избранные политические статьи, выступления и интервью / М. Фуко [пер. с фр. С.Ч. Офертаса]. - М. : Праксис, 2002. - 384 с.

8. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность / Ю. Хабермас [пер. с нем. А. Михайлов, В. Кононов]. - М. : Наука, 1992. - 176 с.

9. Хоркхаймер М., Адорно Т.В. Диалектика просвещения. Философские фрагменты / М. Хоркхаймер, Т.В. Адорно [пер. с нем. А. Заклевич]. - М., С-Пб. : Медиум-Ювента, 1997.

10. Russell B. Power: A New Social Analysis / B. Russell. - L. : Routledge Classics, 2004. - 288 р.

References

1. Burd'jo P. Sociologija i demokratija / P. Burd'jo [per. s fr. N. Shmatko] // Pojetika i politika. Al'manah Rossijsko-francuzskogo centra sociologii i filosofii. - 1999. - №4. - S. 119-124.

2. Burd'jo P. Sociologija politiki / P. Burd'jo [pear. s fr. N. Shmatko]. - M. : Socio-Logos, 1993. - 336 s.

3. Vorob'ev Ju.L. Obshhestvennoe mnenie v sisteme kommunika- tivnogo vozdejstvija struktur publichnoj vlasti / Ju.Vorob'ev // ZPU. - 2009.- № 3. - S. 88-93.

4. Klenina E. A., Peskov A. E. Obshhestvennoe mnenie: ot issle- dovanija polisemantichnosti ponjatija k vyjavleniju sushhnosti fenomena / E.A. Klenina, A.E. Peskov // Vestnik AGTU. - 2012. - № 2. - S. 78-86.

5. Luman N. Vlast' / N. Luman [per. s nem. A. Ju. Antonovskogo]. - M. : Praksis, 2001. - 256 s.

6. Mizes L. Liberalizm v klassicheskoj tradicii / L. Mizes [per. s angl. V. Semcov]. - M. : "Nachala-Press", 1994. - 190 s.

7. Fuko M. Intellektualy i vlast': Izbrannye politicheskie stat'i, vystuplenija i interv'ju / M. Fuko [per. s fr. S. Ch. Ofertasa]. - M. : Praksis, 2002. - 384 s.

8. Habermas Ju. Demokratija. Razum. Nravstvennost' / Ju. Habermas [per. s nem. A. Mihajlov, V. Kononov]. - M. : Nauka, 1992. - 176 s.

9. Horkhajmer M., Adorno T.V. Dialektika prosveshhenija. Filosofskie fragmenty / M. Horkhajmer, T. V. Adorno [per. s nem. A. Zaklevich]. - M., S-Pb. : Medium-Juventa, 1997.

10. Russell B. Power: A New Social Analysis / B. Russell. - L. : Routledge Classics, 2004. - 288 p.

Размещено на Allbest.ru