Концепції "суспільства знань" як стратегічного ресурсу держави у гуманітарно-науковому дискурсі

Як свідчить соціально-філософський аналіз, інформаційне суспільство - концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. На нашу думку, при розгляді розвитку суспільства як “зміну ступенів”, послідовники теорії інформаційного суспільства пов'язують його становлення з домінуванням “четвертого”, інформаційного сектору економіки, який йде після сільського господарства, промисловості та економікою послуг. Інші автори зосереджують свою увагу на окремих сторонах, факторах сучасного розвитку: економічних (П.Дракер, Ф.Махлуп, М.Порат, Т.Стоуньєр, В.Л. Іноземцев), технологічних (З.Бжезинський, С.Леш и др.), культурних (З.Бауман, Ж.Бодрійяр и др.). Вони описують характерні зміни, тенденції, але не відображають конфлікту, що супроводжує розвиток інформаційного суспільства. Так, ще в 1962 р. Ф.Махлуп вперше виокремив в економіці США сектор “виробництва і розповсюдження знань”, ввівши в обіг термін “економіка знань”, а М.Порат у 1977 р. вперше заговорив про “інформаційну економіку”. Філософське вчення про інформаційне суспільство було націлене на пошук і узагальнення його ознак. Пізніше теоретики зосередилися на прогнозах перспектив цього суспільства, що привело до появи футурологічних робіт, у першу чергу “Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство” І.Масуди у 1981 р., у якій він виразив мрію про суспільство, у якому буде процвітати людська інтелектуальна творчість, так як це суспільство - це система, що постійно розвивається. Під інформаційним суспільством часто розуміють “розвинуте капіталістичне суспільство”, П.Дракер говорить про домінування “інформаційного капіталізму”, М.Кастельс - про “інформаційний капіталізм”, “інформаціоналізм”, Г.Шиллер - про “розвинутий капіталізм”, так як інформація і засоби її розповсюдження задовольняють у першу чергу потреби капіталістичної системи. Характерними рисами цього суспільства є глобальні масштаби всієї системи суспільних відносин, глобальні масштаби матеріального і духовного виробництва, інформаційно-технологічний спосіб виробництва, необхідність випереджаючого розвитку науки і духовної культури в цілому, відносно всіх інших сторін його життя.

Захист інформаційної додаткової вартості у продуктах - один з ключових елементів зовнішньоекономічної політики розвинутого світу, а знання стає рушійною силою і джерелом суспільного розвитку сучасного світу ХХІ ст. [6, с. 134-152]. Велике значення научать для аналізу даної теми роботи Б.Гейтса, М.Кастельса, К. Ланкастера, Г.Мартіна, Д.Тапскотта, Т.Сакайї, А.Салавця, Дж.Стіглера, Т.Стоуньєра, Т.Стюарта, Р.Хіллебранда, Й.Штарбатті. Теорію постіндустріального суспільства розробляв О.Тоффлер - американський публіцист, соціолог і футуролог, один з авторів концепції “постіндустріального суспільства” чи “сверхіндустріальної цивілізації”. В його працях “Зіткнення з майбутнім” (1970), “Доповідь про екоспазм” (1975), “Шок майбутнього” (1980), “Третя хвиля” (1980), говорячи про те, що суспільство переживає технологічну революцію, яка веде до створення “суперіндустріальної цивілізації”, попереджує про нові технологічні зміни, соціальні конфлікти і глобальні проблеми, з якими зіткнеться суспільство напередодні XXI століття. Він стверджує, що державний капіталізм не здатний справитися з суперечностями, які породжує НТР, з соціальними конфліктами, які приймають форму глобальних суперечностей. Соціальні суперечності сучасної епохи являють собою суть і наслідки кризи індустріального суспільства в світовому масштабі, вихід із якої вони вбачали у створенні “перед-захоплюючої демократії”. Основна ідея творів О.Тоффлера - прискорення соціальних і техногенних змін, що створюють багато труднощів для адаптації, здійснюючи шокову взаємодію індивіда і суспільства в цілому Наслідком інформаційного буму, прогресу засобів масової інформації другої половини ХХ століття є розповсюдження культурологічного виміру інформаційного простору на Заході, що стало однією з найпопулярніших тем у працях зарубіжних дослідників (М.Кастельса, А. Димера, А.Моля, Дж.Гранта, У.Онга, Г.Шиллера, О.Тоффлера).

Мета статті - сформувати теоретичні підстави концепту глобального інформаційного суспільства, що еволюціонує в суспільство знань, та є однією з складових системи пізнання сучасного світу, що стрімко розвивається.

Дана мета реалізується в наступних задачах:

- проаналізувати сутність глобальної

- інтелектуальної революції, яка стала результатом розвитку науково-технічної революції і суміжної з нею глобальної соціальної революції, що повністю змінила соціально-політичний і соціально-культурний характер сучасної епохи в усіх сферах життєдіяльності;

- дати визначення інформаційного суспільства, що являє собою найрозвиненішу щодо технологічного способу виробництва людську цивілізацію, яка виникає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції й базується на інформаційній технології, “інтелектуальних” комп'ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер та галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку;

- виявити напрями розвитку “суспільства знань” як стратегічного ресурсу глобального інформаційного суспільства та показати еволюцію його розвитку;

- дати аналіз проблем, які приносить з собою інформаційна цивілізація, серед яких цифрова нерівність країн, яка ще більше загострюється, проблеми правового регулювання мережі Інтернет, електронної комерції, інтелектуальної власності, забезпечення безпеки і конфіденційності інформації, психологічного впливу на індивідуальну і суспільну.

На нашу думку, слід розробити концепцію інформаційного суспільства, що розвивається за умов глобалізації та євроінтеграції. Для вирішення цих задач, необхідно розкрити основний концепт дослідження - соціум у глобальному вимірі; дослідити методологію дослідження сучасного інформаційне суспільство як складний соціальний феномен, що розвивається контексті сучасного цивілізаційного процесу; обґрунтувати принципи, методи та категоріальний апарат інформаційного суспільства та рефлектувати феномен глобальності - економічної, соціальної і культурної як атрибутивної властивості соціальних систем; проаналізувати інноваційний вектор інформаційного суспільства, що сприяє упровадженню інноваційно-технологічного базису сучасного українського суспільства; обґрунтувати напрями та шляхи оптимізації інформаційного суспільства як дисипативної системи; що осмислює складні та суперечливі процеси глобалізації; визначення детермінантів оптимізації сучасного соціуму в умовах глобальної трансформації.

Обговорення проблеми. Знання - це інформація, що представляє собою найважливіші ціннісні характеристики культури, перетворені свідомістю і структуровані у відповідності з критеріями загальнозначущості, змістовні засади системи індивідуальних і групових орієнтацій у природному і соціальному світах, що трансформуються у згорнуту схему діяльності, що виступає, як правило, у знаковій (мовленнєвій) формі, яка забезпечує ефективність цієї системи у процесах соціальної комунікації, в яких створюються умови виникнення і розвитку соціальної та індивідуальної пам'яті. Інформаційне суспільство - це найрозвиненіша щодо технологічного способу виробництва людська цивілізація, яка виникає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції й базується на інформаційній технології, “інтелектуальних” комп'ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер та галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку. Дане поняття виникло ще у другій половині 60-х рр. ХХ століття, коли людство вперше усвідомило наявність інформаційного вибуху, і коли кількість циркульованої в суспільстві інформації стала зростати з неймовірною швидкістю. Щоб справитися з такою кількістю інформації, необхідні були спеціальні засоби її обробки, збереження і використання, що сприяло формуванню інформаційного суспільства. Майбутню еру в історії людства стали називати не тільки інформаційним суспільством, але і суспільством знань, постіндустріальним суспільством, інфосферою. Американський футуролог А.Тоффлер розробив теорію трьох революцій, згідно з якою людство вже пережило аграрну і постіндустріальну революції і стоїть на порозі третьої - інформаційної революції, що сприяє розвитку інформаційної економіки. Інформаційна економіка - це тип сучасної економіки, у якій відбувається поширення інформаційної технології у сфері матеріального і нематеріального виробництва, перетворення інформації на один із найважливіших факторів соціально-економічного прогресу суспільства загалом і особи, зокрема.

В умовах глобального інформаційного суспільства знань суспільство знань як стратегічний ресурс держави, по-перше, повинен носити характер соціального технократичного проекту (проектів), що має в своїй основі декілька інноваційних напрямів локомотивного характеру; по-друге, власне наукові розробки повинні відповідати технологічному укладу виробництв і системі управління, що базуються на інформаційно-комунікаційних технологіях. В соціальній філософії прослідковується такий еволюційний ланцюжок трансформації категорій “Низка міжнародно-правових актів підкреслюють мінімізацію державного контролю та обмежень на поширенні інформації в Інтернеті, заперечують встановлення обмежень для контенту в Інтернеті. Йдеться, зокрема, про такі документи прийняті Радою Європи, як:

Резолюція №1120 “Про вплив нових комунікативних та інформаційних технологій на демократію” (1997 р.); “Декларація про Європейську політику в галузі нових інформаційних технологій” (1999 р.); “Декларація про свободу інформація” і “знання”: 1) нове знання приводить до виникнення нової технології, яка викликає породження нових економічних змін; 2) за ними - соціально-політичні та економічні перетворення з метою формування нової парадигми, що визначають новий погляд на світ; 3) суспільство знань сприяє посиленню інтелектуального і творчого потенціалу людей і дозволяє активізувати процес перероблення інформаційних потоків знань про природу і суспільство на продуктивну силу; 4) інформаційне суспільство потребує формування ціннісно-світоглядних настанов молоді в сучасних умовах, - відмічає В.М. Вашкевич [7, с. 205-209].

В законі “Про Концепцію державної інформаційної політики” відмічається, що в сучасних умовах необхідно забезпечення розвитку вітчизняної інформаційної сфери з метою зміцнення цілісності країни на ґрунті суспільних цінностей, завдань, ідей, збагачення інтелектуального потенціалу українського народу, збереження його національної та культурної самобутності, забезпечення інформаційного суверенітету України. До одного з проектів загальнонаціонального значення слід віднести широкосмуговий доступ до мережі Інтернет (ШСД), тобто покриття території засобами передачі інформації (зв'язку, телекомунікацій тощо), які дозволять використати різношвидкісні технології доступу споживачів до інформації, які нині інтенсивно розвиваються у США, країнах Європейського Союзу, Росії, країнах Східної Азії тощо. Подібний проект покликаний усунути “цифровий розрив”, який утворився між Україною та зазначеними країнами, і дедалі більше перетворюється на серйозну перепону на шляху європейської інтеграції України та її інтеграції у глобальний інформаційний простір й глобальне інформаційне суспільство [8].

У той же час слід відмітити, що поряд з очевидними благами інформаційна революція приносить і нові проблеми, серед яких цифрова нерівність країн, яка ще більше загострюється, проблеми правового регулювання мережі Інтернет, електронної комерції і оподаткування у цій сфері, питання інтелектуальної власності, проблема забезпечення безпеки і конфіденційності інформації, можливість психологічного впливу на індивідуальну і суспільну свідомість з метою нав'язування свого бачення характеристик суперника, його образу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. У зв'язку з цим виникає потреба у способах регулювання суспільних відносин, що зачіпають інтереси держави.

В одному з офіційних документів “Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні” відмічається про те, що стан розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно з світовими тенденціями є недостатнім, і не відповідає потенціалу та можливостям України, зокрема: відсутні національна стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні та план дій щодо її реалізації; немає координації зусиль державного і приватного секторів для ефективного використання наявних ресурсів; достатньо слабкою є ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на виконання Національної програми інформатизації, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у соціально-економічну сферу; спостерігаються відставання у впровадженні технологій в систему електронного бізнесу, електронних бірж та аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні безготівкових розрахунків за товари і послуги тощо; потребує підвищення ефективності створення національної інформаційної інфраструктури для надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням Інтернету, яке поки що відбувається повільно; рівень комп'ютерної грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій - повільним; рівень представленості України в Інтернет - просторі є низьким, а присутність в Інтернет україномовних інформаційних ресурсів - недостатньою; рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів і впровадження інформаційно-комунікаційних технологій не забезпечує всіх потреб економіки й суспільного життя; розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери є також недостатнім; рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів країни є низьким; спостерігається нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення “інформаційної нерівності” між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення;не вирішуються в повному обсязі питання захисту авторських прав на програмну продукцію, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних структур (центрів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення.