Моральний конфлікт як елемент розвитку демократії

Размещено на http://allbest.ru

2

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

УДК 172.1

Моральний конфлікт як елемент розвитку демократії

Захарченко М. С. аспірантка кафедри філософії,

Україна, Київ

Саме поняття “демократія”, що походить від давньогрецького слова “демос” (народ) і “краток” (влада), існує в політичному лексиконі з часів Афінської демократії V ст. до н.е. Єдиного розуміння цього терміна до теперішнього часу немає. Дослівно демократія означає право народу здійснювати верховну політичну владу. Однак подібне прочитання цього терміна відразу ставить два питання:

1) яку спільність слід вважати народом;

2) який політичний механізм дозволяє народу ефективно реалізовувати своє право на верховну владу.

Таким чином, передбачається, що на відміну від інших форм державного устрою у демократії відсутнє протиставлення тих, хто наділений владою і тих, хто на собі відчуває цю владу. Якщо розглядати демократію в її ідеальній формі, то передбачається, що кожен член суспільства може мати доступ до тих важелів, за допомогою яких впливатиме на політичну долю своєї країни. Однак навіть в своєму ідеальному значенні (ідеальне тут означає суто поняттєве) демократія містить у собі певні протиріччя.

Так, на одне із таких протиріч звертає увагу Шанталь Муф у своїй роботі “Карл Шміт і парадокс ліберальної демократії” [4]. Власне вона дуже чітко сформулювала ту ідею, яка тривалий час панувала в наукових колах - демократія за своєю суттю містить парадокс: з одного боку передбачається, що вона дає можливість кожній особі у той чи інший спосіб реалізуватися як політичний агент. З іншого боку, для функціонування держави та в її межах демократії, необхідно, щоби була наявна певна спільність.

Отже, ми повертаємось до питань, які були поставлені на початку статті. Яка спільність може називатись народом. Мається на увазі, що приймати за основу для певною однорідності, яка надає державному апарату сили функціонувати. Суперечки стосовно співвідношення єдності та консенсусу в демократії з одного боку, та індивідуалізму й свободи слова, з іншого, в дечому нагадують суперечки стосовно концепції божественної Трійці. Так, само, як за часів середньовіччя християнські мислителі ламали голову над тим, як поєднується в Трійці єдина божественна природа та відмінні особи, так і сьогодні мислителі міркують про те, яким чином демократія може задовольняти, з одного боку, багатоманіття думок та право кожного бути почутим, а з іншого боку - що має стати підставою для об'єднання усіх цих голосів у єдиний голос народу.

Отже, можемо виокремити такі категорії, що є принциповими для суперечки про парадокс демократії - консенсус, єдність, однорідність, незгода, конфлікт. Дослідивши роль консенсусу та ціннісних спільностей у демократичних режимах, спробуємо також з'ясувати, яку роль відіграють в концепті демократії ті поняття, що на перший погляд, здається, мають негативний зміст та не є конструктивними.

Якщо думка про те, що демократію можна умовно назвати найприйнятнішою формою правління в західноєвропейських країнах, є достатньо поширеною і здається деякою мірою повторення очевидного, то дискусії щодо того, яким чином має реалізуватись демократичний режим, залишається темою для обговорення.

Так, можемо помітити, що сьогодні подекуди навіть авторитарні режими маскуються під демократію, утримуючи за допомогою цього владу. Це, на нашу думку, свідчить про те, що демократична теорія зайняла провідне місце в політичному дискурсі.

Водночас, можемо засвідчити палкі суперечки стосовно засновків самої демократії та того, якої форми вона повинна набути. Такі дискусії задають надзвичайно широкий діапазон розуміння демократичних принципів та процесів, утворюючи всередині демократичної теорії поле для дискусій, у якій ледве не розчиняється сама демократія.

Зазначимо, що, на нашу думку, це не є випадковим. Фактично, сьогодні про політичне та демократичне можемо говорити як про синоніми. Про політику говоримо там, де кожен із її учасників наділений певною владою ухвалювати колективні рішення або ж цю владу усвідомлює. Вище було зазначено, що демократію можна окреслити майже так само. Це є державний устрій, в якому зникає жорстка протилежність між тими, хто наділений владою, і народом, що змушений цю владу терпіти. Як політичне, так і демократичне, передбачає певну форму ідентичності, ототожнення особи із певною спільністю, що може бути публічно проголошена.

Таким чином, для функціонування демократії є необхідною певна спільність. Деякі цінності, що поділяє та чи інша група людей, та які надають державному апарату статичності. Сьогодні ідея про спільні універсальні цінності була поступово заміщена ідеєю консенсусу, раціональної згоди громадян стосовно тих чи інших питань. Завдяки роботам Юргена Габермаса терміни “демократія”, “дискурс” та “консенсус” здаються по суті поєднаними. Передбачається, що демократичні процеси або виходять із неявного консенсусу або ж до нього тяжіють [3, с. 125-126]. Водночас, там де йдеться про якусь спільність, обов'язково передбачають певну міру відмінності.

Так, по-перше, ідентичність почасти формується із протиставлення своєї групи іншим.

По-друге, ідентичність передбачає факт певного вибору (чи раціоналізації та осягнення наявної фактичності). В будь-якому разі теоретики демократії мають дати відповідь на питання, наскільки вона спроможна існувати в умовах відмінних засновків, тобто таких засновків, що передбачають певні моральні конфлікти.

Тут, передусім, варто детально проаналізувати підстави та види конфліктів, що можуть бути наявні в суспільстві. Особливу увагу темі морального конфлікту приділяють Емі Гутман та Деніс Томпсон у книзі “Демократія і незгода”. Автори розглядають моральний конфлікт у всіх аспектах людського життя, але найбільшу увагу звертають на моральний конфлікт у політиці та деліберативну демократію як засіб його подолання.

Перш за все, при розгляді проблематики моральних конфліктів необхідно розрізняти моральні конфлікти та неморальні конфлікти. Моральні конфлікти є продуктивним елементом людської взаємодії, тоді як конфлікти іншого характеру створюють перешкоди для людської комунікації. Моральний конфлікт є тим, що в умовах нашої неідеальної щоденної комунікативної практики все ж таки залишає простір для взаємодії між суб'єктами, він часто навіть підживлює таку взаємодію, розвиваючи межі кругозору осіб, що беруть у ній участь, а також розширяючи межі прав і свобод, що їх обіцяє демократичне суспільство.

За таких обставин особи, що спілкуються, не поділяючи точки зору опонента, визнають необхідність поваги до точки зору іншого. Так, на думку Емі Гутман та Деніса Томпсона, людина може не поділяти думки щодо дозволу на аборти, але поважати цю позицію (навіть вважаючи її за морально хибну). У випадку неделіберативної незгоди, наприклад, у питанні щодо дискримінації за кольором шкіри та статтю, опонент не розглядається як особа, що гідна поваги. У деліберативній незгоді громадяни мають максимально можливою мірою спробувати пристосуватися до моральних переконань своїх опонентів без шкоди для своїх власних переконань.

Такий вид незгоди знаходиться в просторі між простим непорозумінням та нездоланним конфліктом. Під власне моральним конфліктом автори також мають на увазі ситуації морального вибору, що торкаються не лише окремого індивіда та конкретної ситуації, а й також вихідних смислотворчих норм і цінностей людини й людства.

Отже, якими є джерела морального конфлікту? Деякі дослідники зводять моральний конфлікт до простого егоїзму. Інші, серед них найвідомішим є Давид Г'юм, розглядають цю тему у ширшому контексті, звертаючись до теми людської природи, намагаються довести, що морального конфлікту можна було б уникнути, якби не обмеженість ресурсів та якби люди були б не такими егоїстичними. Пропозиція Г'юма проливає світло на два важливі джерела морального конфлікту, але полишає поза увагою інші важливі елементи. Зокрема, йдеться про неспівмірні цінності (incompatible values) та брак розуміння (incomplete understanding). Саме такий підхід, за якого до розгляду беруться всі чотири джерела морального конфлікту, дозволяють зрозуміти, чому обговорення є невід'ємною рисою суспільного життя. Отже, перейдімо до більш детального розгляду джерел морального конфлікту.

Деякі дослідники вважають, що незгода в своїй основі має просто інтереси осіб, що вступають у протиріччя один з одним. Такий погляд тривалий час брався за основу в політичній філософії, його найвідомішим прибічником можна вважати Томаса Гобса. Філософ стверджував, що під терміном “моральний конфлікт” мають на увазі все, що нас не задовольняє, є неприємним, а воно в свою чергу залежить від того, що є предметом нашого інтересу. Дійсно, можна погодитись із тим, що на сьогоднішній день доволі часто в основі морального конфлікту - певні економічні конфлікти, тобто ті розбіжності, що віднаходимо у сфері грошових відносин.

Варто відзначити, що суб'єктами морального конфлікту в цьому контексті виступають не просто громадяни, а громадяни як представники того чи іншого класу, представники групи із різним достатком. Це може бути продемонстровано в питанні щодо збільшення чи зменшення податків.

Втім така інтерпретація морального конфлікту є неповною. Навіть, якщо особисті інтереси впливають на точку зору громадянина під час дискусії, вона цілковито не зумовлює її. Так, деякі громадяни вітають збільшення податків, хоча можуть від цього постраждати. На противагу їм інші виступають проти того, що по суті не торкаються їх особистих інтересів.

Отже, можемо спостерігати ситуацію, коли власні особисті інтереси не можуть цілковито пояснити людську поведінку та розкрити глибинну мотивацію особи. Людина в таких випадках керується також певними моральними принципами. Так, дехто радо пожертвує особистими майновими перевагами заради того, що він приймає за морально правильне.

Зрозуміло, що може відбутись і протилежна ситуація, коли певні особисті інтереси представляють під маскою моральних принципів. Так, відмову від збільшення податків можуть пояснювати несправедливістю по відношенню до певних верств населення й ті, хто фактично від такого підвищення не постраждав би. Економічний чинник ні в якому разі не можна підміняти моральним. Але взятий сам по собі економічний фактор є недостатнім для пояснення тих чи інших вчинків людей у ситуації морального конфлікту, - наголошують Емі Гутман та Деніс Томпсон [2].

Якщо в питаннях щодо збільшення податків майнові конотації займають доволі важливе місце, то в питаннях щодо дозволу чи заборони абортів, порнографії тощо, хоч-не-хоч доведеться звернутись до більш ширшої моральної перспективи, яка включає в себе те, що люди розглядають як морально правильне чи неправильне, як те що є частиною прийнятних етичних норм тощо.

Деякі дослідники вважають, що, якщо прибрати несправедливі економічні, расові та гендерні нерівності, можна було б позбавитися морального конфлікту в політиці або принаймні звести його до мінімуму. Йдеться про те, що моральний конфлікт лежить у самій природі людини та її оточенні, тобто про те, що умови, в яких живе людина, зумовлюють її моральну поведінку і навпаки моральна поведінка творить світ міжлюдських взаємин. ціннісний соціальний моральний демократичний

До такої точки зору схилявся Давид Г'юм, який твердив, що в умовах недостатніх ресурсів моральних конфліктів неможливо уникнути. На його думку, в світі, де людина могла б задовольнити не лише свої нагальні потреби, але також свої найбільші фантазії, не існувало б ніяких непорозумінь.

Емі Гутман та Деніс Томпсон наголошують на тому, що Г'юм безумовно правий щодо того, що моральний конфлікт не виникає виключно під тиском соціальних умов у тих чи інших суспільствах. Саме Г'юм звернув увагу на те, що джерела морального конфлікту варто шукати глибше - в надрах самої людської природи. Внесок Г'юма також варто переоцінити в тому, що саме він звернув увагу на дві основоположні риси становища людини, які призводять до різноманітних непорозумінь, а саме: недостатність ресурсів та обмеженість людської щедрості.

Автори наголошують на щонайменше ще двох факторах, які можуть спричинити певні непорозуміння в моральній сфері. Серед них: неспівмірні цінності та неповне розуміння. Ці два фактори розширюють погляд на проблему непорозумінь та дають можливість більш глибинного підходу.

Навіть в умовах обмежених ресурсів завжди виникають питання, хто ж першим потребує допомоги та хто є більш цінним для суспільства. Тут можна використати метафору підводного човна, або судна, яке тоне, а його пасажири мають вирішити, кого рятувати першим.

У цьому контексті Емі Гутман та Деніс Томпсон наводять для розмислів таку моральну дилему: чи необхідно витрачати мільйони доларів США на операції з пересадки серця, які можуть врятувати лишень декілька людей, чи існує необхідність у тому аби використати ці ж самі гроші на порятунок сотні тисяч людей, що хворіють на туберкульоз? У будь-якому разі обидва рішення залучають дещо більше аніж просто обмеженість ресурсів та людська жадібність.

Державне управління, при якому гроші все ж таки віддають на користь трансплантацій серця, автори називають управлінням за принципом “Титаніка”, коли спочатку рятують більш слабких пасажирів. Втім, навіть в умовах виключного егоїзму особам, що сперечаються, доводилося б апелювати до певних моральних аргументів з метою доведення власної точки зору. Отже, проблема морального конфлікту виникає не лише в умовах браку ресурсів та абсолютного егоїзму. Такі проблеми можуть також виникати в питаннях перерозподілу наявних надлишкових ресурсів.

Філософи також пропонують звернутись до такого аспекту як неспівмірні цінності. Так, дехто виступає за обмеження умов свого існування заради оточуючих, інший, навпаки проголошуватиме примат власних інтересів над інтересами суспільства. В ситуації із диференційованим підходом за гендерним принципом один буде виступати за цілковиту рівність чоловіків та жінок, інший навпаки буде вважати, що засобом для подолання нерівності є надання квот для жіночого населення. Зауважимо, що “моральні конфлікти не виникають виключно поміж тими чи іншими людьми, радше вони виникають поміж різними цінностями та ідеалами” [2, с. 23]. Особливо це можемо спостерігати у питаннях щодо легалізації абортів, порнографії, сурогатного батьківства, одностатевих шлюбів тощо. Зрозуміло, що, коли в конфлікт вступають різні цінності, це спричинює поглиблення конфлікту між особами.

Філософи звертають увагу на те, що сама по собі неспівмірність моральних цінностей рідко призводить до серйозних моральних конфліктів. Неспівмірність моральних цінностей майже завжди супроводжується недостатнім розумінням іншої особи, її мотивів, бажань та тих передумов, якими вона керується у своїй діяльності.

Можна сказати, що ця риса також лежить в основі людської природи, а саме: в розриві між тим, що людина думає, тим, що вона говорить та тим, що вона робить. Людські вчинки часто-густо не є самопрозорими та самозрозумілими навіть для людини яка їх вчиняє (до такого висновку можемо прийти, звернувшись до класиків психоаналізу).

Зрозуміло, що тим паче від сторонніх людей залишаються прихованим цілі та мета вчинків. Також важливу роль тут відіграє кореляція між мовою та мовленням. Мовою як тим, що є універсальним і до певної міри статичним та мовленням, що є змінним від однієї особи до іншої та продукує смислові конотації. За допомогою мовлення досягається можливість вираження індивідуальної позиції, але воно також призводить до викривлення змістів. Мова ж уніфікує, є чимось, що зрівнює усіх людей поміж собою та водночас допомагає віднайти спільний ґрунт у суперечках.

Провівши типізацію моральних конфліктів, ми з'ясували, що вони є невід'ємною складовою людської взаємодії. На нашу думку, конфлікти емпіричного характері не є сутнісними, а радше можуть розглядатись як тимчасові обставини. Тоді як саме недостатність інформації та неспівміврність цінностей є ключовими для розгляду проблем демократії. Зазначимо, що демократія не покликана назавжди вирішити ані перший ані другий тип конфліктів, радше вона дає змогу ситуативно діяти за їх наявності. Говорячи про неповне розуміння, звернімось до Сейли Бенхабіб [1]. Вона зазначає, що демократія, а саме в формі дорадчої демократії, покликана здійснити пізнавальну функцію.

В процесі дискусії її учасники, по-перше, краще прояснюють свої моральні засновки, а, по-друге, формулюють їх таким чином, щоб якомога більше наблизити їх до універсального розуміння.

По-друге, зазначимо, що конфлікти та незгода є, так би мовити, рушійною силою всієї теорії демократії. Як зазначалось на початку, демократія містить у собі парадокс.

З одного боку, вона апелює до індивідуальних ліберальних цінностей, таких як свобода людини, приватна власність тощо. З іншого боку, говорячи термінами Шанталь Муф, демократія є політичним об'єднанням людей та по своїц суті передбачає певну інклюзивність. Те, що, на перший погляд може здатись неконструктивним парадоксом, насправді є тим, що сприяє, з одного боку розвитку, а з іншого боку є елементом стримування [4, с. 51-53].

Демократія як певне політичне об'єднання слугує формуванню тієї чи іншої ідентичності. З іншого боку, апеляція до індивідуальних принципів завжди дає можливість запитати про основи, критерії для включення тих чи інших осіб до цього об'єднання. Інтереси, що конкурують не є загрозою для демократії, радше їх неуникність є можливістю для постійної самоперевірки демократичного режиму.

Список використаних джерел

1. Benhabib, Seyla. “Toward a deliberative model of democratic legitimacy” // emocracy and Difference: Contesting the Boundaries of the Political Seyla Benhabib, ed. - Princeton: Princeton University Press, 1996. - P. 67-95.

2. Gutmann, Amy; Thompson, Denis Frank Democracy and Disagreement. - Harvard University Press, 1996. - 422 p.

3. Marion, Iris Young. “Communication and the other: beyond deliberative model of democracy” // “Toward a deliberative model of democratic legitimacy” // emocracy and Difference: Contesting the Boundaries of the Political Seyla Benhabib, ed. - Princeton: Princeton University Press, 1996. - P. 120-137.

4. Mouffe, Chantal. “Carl Schmitt and paradox of liberal democracy” // Chantal Mouffe, ed., The challenge of Carl Schmitt. - New York : Verso, 1999. - P. 38-53.

Анотація

УДК 172.1

Моральний конфлікт як елемент розвитку демократії. Захарченко М. С., аспірантка кафедри філософії, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ), zakharchenko_maria@ukr.net

Представлено аналіз співвідношення демократичного та політичного. Розглянуто демократичне як ключовий елемент політичного. Проведено розгляд місця термінів “консенсус”, “згода”, “відмінність”, “моральний конфлікт” в теорії демократії. Стаття пропонує дослідження наявної літератури, що присвячена взаємозв'язку демократії та незгоди, здійснюється огляд можливих підстав для моральних конфліктів. Послуговуючись термінологією Шанталь Муф, автор стверджує, що демократичні режими, з одного боку, культивують певну політичну спільність, задають основи для формування ідентичності. Водночас, для демократії характерною є увага до партикулярних, одиничних інтересів, що може слугувати виникненню різноманітних конфліктів. Стверджується, що така напруга в межах самої демократії є її конститутивним елементом.

Ключові слова: демократія, консенсус, моральний конфлікт, незгода, партикулярне, універсальне.

Annotation

Moral conflict as an element of democracy's development. Zakharchenko M. S., graduate student, Department of Philosophy, Kiev National University Taras Shevchenko (Ukraine, Kiev), zakharchenko_maria@ukr.net

The article provides an examination of interconnections between political and democratic. Democratic is considered as a key element of political. Author proposes an analysis of the terms “consensus ” “agreement ” “difference ” “moral conflict ”, “disagreement ” and their role in the theory of democracy. Article gives an overview of the philosophical literature, which is devoted to connections between democracy and disagreement, reviews of the possible reasons for moral conflicts. Using Chantal Mouffe's terminology author argues that democratic regimes cultivate political entity and provide the basis for the formation of identity. On the other hand democracy is characterized by attention to the particular, individual interests, what may cause the occurrence of various conflicts. However this tension is a constitutive element of democracy.

Keywords: democracy, consensus, moral conflict, disagreement, particular, universal.

Аннотация

Моральный конфликт как элемент развития демократии. Захарченко М. С., аспирантка кафедры философии, Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко (Украина, Киев), zakharchenko_maria@ukr.net

Проводится анализ соотношения демократического и политического. Осуществлен разбор терминов “консенсус”, “согласие”, “различие”, “моральный конфликт ” и их роли в демократических режимах. Предлагается обзор литературы, посвященной взаимосвязи демократии и несогласия, исследуются возможные основания для возникновения моральных конфликтов. Используя терминологию Шанталь Муф, автор утверждает, что демократические режимы, с одной стороны, культивируют некое политическое единство, задают основы для формирования идентичности. С другой стороны, для демократии характерно внимание к партикулярным, единичным интересам. Это может послужить возникновению разнообразных конфликтов. Однако именно такое напряжение в рамках самой демократии является ее конститутивным элементом.

Ключевые слова: демократия, консенсус, моральный конфликт, несогласие, партикулярное, универсальное.

Размещено на Allbest.ru