Руйнування повсякденності як актуальна практика в умовах нової сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

РУЙНУВАННЯ ПОВСЯКДЕННОСТІ ЯК АКТУАЛЬНА ПРАКТИКА В УМОВАХ НОВОЇ СУЧАСНОСТІ

Скляренко Катерина Олександрівна - викладач

кафедри соціології Дніпропетровського

національного університету імені Олеся Гончара

Анотація

Соціальні трансформації неминуче супроводжуються змінами в структурі повсякденності. Норми повсякденності, що формувалися віками, сьогодні модифікуються, виявляючи свою нестійкість в сучасних умовах. У рамках цієї роботи розглядаються сучасні зміни - збої повсякденності - внаслідок її трансфомації разом із соціальною реальністю. В цілому, аналіз ситуації руйнування, збоїв повсякденності розширює наші уявлення про способи її трансформації та перебудови. У роботі також розкривається позитивний сенс наявності таких «нежорстких» станів, умови яких дозволяють актуалізуватися потенційним буттєвим можливостям людини. Руйнування семантичної інтерсуб'єктивної мережі колишньої реальності відкриває можливість рефлексії повсякденних сенсів і самої повсякденності, може сприяти «пересуванню меж» свідомості людини, її розширенню.

Ключові слова: повсякденність, трансформація, збої, інтерсуб'єктивність. свідомість повсякденність сенс рефлексія

Аннотация

Социальные трансформации неизбежно сопровождаются изменениями в структуре повседневности. Веками формировавшиеся нормы повседневности сегодня выявляют свою неустойчивость в современных условиях и модифицируются. В рамках данной работы проблематизируются современные изменения повседневности вследствие ее трансформации наряду с социальной реальностью. В целом, анализ ситуации разрушения повседневности расширяет наши представления о способах ее трансформирования, перестройки. В работе также раскрывается позитивный смысл наличия таких «нежестких» состояний, условия которых позволяют актуализироваться потенциальным бытийным возможностям человека. Разрушение семантической интерсубъективной сети прежней реальности открывает возможность рефлексии повседневных смыслов и самой повседневности, а, значит, может способствовать «передвижению пределов» сознания человека, его расширению.

Ключевые слова: повседневность, трансформация, сбои, интерсубъективность.

Annotation

Social transformations are inevitably accompanied by changes in the structure of everyday life. Norms of everyday life today are unstable. Norms of everyday life today are upgraded too. Modern changes of daily life are problematized in this paper. Everyday life is transformed with transformation of social reality. In general, the analysis of the situation of everyday life destructions is expanding our understanding of the methods of its transformation and restructuring. Presence of a positive sense of «non-rigid» states is revealed in this paper. These conditions allow us to actualize potential of human-ness opportunities. The destruction of the semantic network of the former intersubjective reality opens up the possibility of reflection of everyday meanings and everyday life. This can lead to «the movement limits» of human consciousness, its expansion. According to the largest carriers of social knowledge, humanity today is on the verge of cataclysms. It is due not only to actively discussed environmental problems today. Reality needs foundation that allows communication among different people, social groups, and societies. Understanding the ways in which people can held communication becomes important. The reality of these people is destroyed. They do not want, but have to live together, to understand the basics and mechanisms of socialization, which are defined in the context of globalization. In this paper, we tried to get a general idea of how these people can communicate. We tried to explain how this interaction can lead to construction of a new social reality.

Keywords: еveryday life, transformation, failures, intersubjectivity.

Виклад основного матеріалу

Сучасний соціум стає усе більш динамічним, нестабільним і важкопрогнозованим. Відповідно, такими ж нестійкими, порушуваними, стають і культурні зразки повсякденності, що на протязі тривалого часу вироблялися соціальними групами. Збільшена рухливість, мінливість сучасних соціокультурних процесів, нові способи соціальної творчості роблять виразним конструктивістський характер соціально- культурних зразків, що вимагає нових засобів їх опису та пояснення в гуманітарній науці.

Вивчення того, що являє собою матриця повсякденності, а також питань, пов'язаних з її трансформацією і варіантами адаптації як складного механізму соціалізації особистості в умовах сучасного «суспільства ризиків» (У. Бек) має не лише важливе теоретичне, але і практичне значення. Процеси глобалізації, в результаті яких формується новий соціум, ведуть за собою руйнування колишніх, замкнутих, соціальних спільностей. Тенденції глобалізації забезпечують умови для міграції з одного соціокультурного поля в інше, як наслідок - руйнування колишньої групової стабільності. Сьогодні, в умовах наростання протиріч глобалізації, актуалізуються питання конфлікту цінностей, співвідношення різних культурних світів, і способів ведення раціонального дискурсу (Ю. Хабермас). Відбувається процес своєрідної універсалізації повсякденності: екстраординарні події втрачають свою винятковість і стають повсякденними, буденними. Це знайшло теоретичне вираження в таких поняттях, як «напруга цивілізації» (К. Поппер), «суспільство ризику» (У. Бек), які стверджують, що наше життя є ланцюг ризикових ситуацій, з якими індивідам постійно доводиться стикатися [1, с. 6]. Нині ніяка життєва ситуація не застрахована від подібного роду збоїв, в результаті яких формується вже інша реальність, а повсякденність піддається трансформації. Відкритим же залишається питання про те, яким чином відбуваються такі зміни. Відповідь на нього можна знайти, якщо розглянути деякі способи здійснення трансформації повсякденності шляхом взаємодії повсякденного і «неповсякденного» (нового, чужого, такого, що вторгається ззовні). Спробі даного розгляду і буде присвячена дана стаття.

Соціально-філософське дослідження повсякденності широко представлено рядом відомих імен, особливо це стосується гуманітарного дискурсу XX століття. В той же час трансформації повсякденності і способи її відтворення залишаються не лише теоретичною, але і реальною практичною проблемою, що вимагає серйозного наукового обґрунтування.

Увесь корпус літератури по заявленій проблематиці можна умовно розділити на дві групи. По- перше, це джерела, де експліцується тим або іншим чином ключове поняття повсякденності. Повсякденність в них розглядається як інтерсуб'єктивна та нетиматизуєма: вона існує над і поза людиною. У такій реальності основи повсякденності, тобто робота сенсотворних механізмів реальності, включеним актором не рефлексується. Класичний гуманітарний дискурс тематизує виключно гносеологічні кореляти повсякденності, її інтеллектуалізовані модифікації, такі як життєвий світ, здоровий глузд, буденна свідомість. Цьому присвячені роботи Е. Гусерля, А. Шюца, П. Бергера і Т. Лукмана, німецького феноменолога Б. Вальденфельса.

Друга група джерел з питання, що нас цікавить - це роботи, автори яких наполягають на тому, що повсякденне життя суспільства може бути розглянуте як соціально сконструйоване неоднорідне середовище, яке відбиває в безпосередньому практичному житті діалектичні стосунки об'єктивних структур і реально діючих суб'єктів в єдиному соціальному просторі. Спроби такого розгляду повсякденності в сучасній соціальній теорії і гуманітарному знанні відбуваються під знаком «практичного повороту» - спроб формування нового теоретичного консенсусу відносно природи повсякденності на основі поняття «практики». Якщо у феноменологічних версіях соціології повсякденності, які були розглянуті нами вище, йшлося про «життєвий світ» як «верховну реальність» людського існування (А. Шюц) [2, с. 131], то тепер повсякденність розглядалася як рутинні практики і нерефлексивні дії. Соціологічній концептуалізації поняття «практики» сприяли три сучасні теорії: структуралістський конструктивізм П. Бурдье, теорія структурації Е. Гідденса і етнометодологія Г. Гарфінкеля [3;4;5]. Цікавлячись, головним чином тим, як адекватно відобразити соціальну реальність, сучасні теорії повсякденності підводять до того, що зміни її можливі, але питання про істотні зміни не ставлять. Та все ж, якщо наслідувати «логіку» цих теорій [3;4;5], то соціальний збій проявляється в невідповідності, розбіжності двох структур - ментальності, заданою колишньою реальністю, з одного боку, і нормами соціального середовища «нової» реальності, з іншого. Цей збій в сприйнятті повсякденності припускає нову можливість у вивченні повсякденності - не лише те, як структури відтворюють значення і сенси, але і те, як ці нові сенси можуть вироблятися соціальними акторами. Цьому співзвучно і постмодерністське сприйняття соціальної реальності як принципово гетерогенної в роботах Ж. Дерріди, Ж.-Ф. Ліотара, Ж. Бодрійяра.

Серед російських дослідників цього предметного поля можна назвати О. Ф. Лосева, Л. А. Мікешину, І. Ф. Девятко, В. А. Лекторського, Б. Я. Пушканського, В. М. Горелову, Б. В. Маркова, М. С. Козлову, H. М. Козлову, Л. М. Волинську, І. Т. Касавіна, Н. К. Балалаєва, О.Р. Ярську-Смирнову, П. Романова, В.С. Вахштайна.

Серед сучасних українських авторів, що займаються проблематикою повсякденності, слід зазначити Даниленко О. Я., Ковальову І. Д., Худенко А. В., Ходус О. В. та ін.

Проблема трансформації або збою повсякденності носить більш специфічний характер по відношенню до загальнокризових явищ, описаних досить великим колом дослідників, і, спираючись на вищеперелічений літературний масив, є малорозробленою, а тому вимагає особливого аналізу.

Предметом нашого інтересу є динаміка повсякденності в ситуації «розриву» особистої, нерефлексованої раніше, реальності, коли виникає незнайома проблемна ситуація. Колишня система співвідношень вже не в змозі осмислити «нову» реальність, смислова схема минулого дає збій, внаслідок чого виникає «порожній простір», що вимагає заповнення, проблемна ситуація, яку можна порівняти з метафорами «бездомності» (М. Бубер), «екзистенціального вакууму» (В. Франк) людини. Цю проблемну ситуацію, пов'язану з випаданням людини із звичного соціального хронотопа індивід і намагається вирішити. В ході вирішення проблемної ситуації «стара» повсякденність трансформується і виникає «нова» повсякденність.

Інтерес до явищ збою повсякденності в науковому середовищі зовсім не носить випадкового характеру. І. Валлерстайн говорить про «кінець знайомого світу» у зв'язку з кризою західноєвропейського типу раціональності [6, с. 17]. Це означає руйнування і повсякденності, оскільки вона протягом останніх трьохсот років цією раціональністю створювалася. М. Маффесолі, директор Центру досліджень повсякденного життя в Сорбонні, трактує підвищену увагу до повсякденності як ознаку краху великих пояснювальних схем минулого [7, с. 112]. Про кризу західноєвропейської раціональності писали філософи О. Шпенглер, А. Шопенгауер, Н. Данілевський, Ф. Ніцше, Е. Гуссерль, М. Хайдеггер, представники постмодерністського напряму Ж. Дерріда, М. Фуко, Ж. Ліотар, Ю. Хабермас.

Парадигмі інтелектуальних традицій Нового часу протиставляє себе і сінергетика, яка розглядає нестабільність як нормальне явище, характерне для усіх відкритих систем; випадковість має статус норми, розвиток же складних відкритих систем здійснюється за принципом нелінійності, самоорганізації.

Усе більшого значення набуває «конструктивістська перспектива» соціального бачення, що виникла у рамках феноменологічної філософії. Основний дослідницький акцент переноситься на вивчення способів виробництва суспільства в ситуаціях міжособистої взаємодії, способів конструювання соціальної реальності. Наслідки цих дій жорстко не задані, багатоваріантні.

Про транзитивний характер сучасності свідчить те, що в загальнотеоретичних теоріях структурно-системна і інституціональна складові починають поступатися пріоритетом діяльнісно-суб'єктним. Теоретики макросоціологічного напрямку затверджують концепції «морфогенезу» замість «морфостазису» (М. Арчер), «соціального становлення» як вираження стану «суспільства у дії» (П. Штомпка). Ю. Хабермас говорить про спонтанність історичного процесу, звертаючись до внутрішніх джерел еволюції, найважливішою з яких визнається діяльність людини, регульована соціокультурною системою [8, с. 218]. Французький дослідник А. Турен стверджує наявність в сучасних соціокультурних процесах явища програмованого суспільства, основне багатство в якому - інформація. Сучасні інформаційні технології роблять людину запрограмованою в усіх сферах. Єдність інформаційного виробництва забезпечує єдність усіх процесів у світі. Програмоване суспільство ставить кожного індивіда в залежність від анонімного програміста. Володарюють компетентні, які підпорядковують некомпетентних, де головне - доступ до інформації [9, с. 7]. На думку В. О. Ядова, людська історія перестала бути природно-історичним і стає соціально-історичноим, соціокультурним процесом [10, с. 270]. Це означає, що у наш час вирішальну роль набувають чинники суб'єктні, тобто здатність соціальних суб'єктів (від пересічних громадян до національних урядів) реагувати на внутрішні (у рамках цих суспільств) і зовнішні (з боку глобальної системи) виклики, попереджувати або стримувати небажані і небезпечні тенденції природних, соціальних, економічних, політичних зрушень і сприяти бажаним. Навіть якщо ці реактивні заходи нерідко призводять до несподіваних, незапланованих наслідків, ці наслідки не перестають бути продуктом їх дій, похідною їх соціальної творчості. Природно-історична обумовленість соціального світу змінюється штучною.

Усе це означає, що колишня наукова картина світу з її прагненням структурно упорядкувати світ, знайти за численними емпіричними фактами єдині загальні закономірності поступається місцем постмодерністській фрагментарності, прагненню до пізнання, за словами Г.С. Кнабе, «людської, культурної, психологічної, художньої реальності» [11, с. 118]. Увага переноситься з дослідження великих суспільних явищ на дослідження унікальних пригод індивіда; виявляється прагнення знайти неявні елементи соціального, які визначають особисту унікальність індивіда, вибір і відповідальність («магма чистого бажання» Д. Касторіадиса, «фонові практики» Г. Гарфінкеля). У зв'язку з процесами глобалізації і дією описаної Ю.Хабермасом інструментальної раціональності, сучасне суспільство набуває нову якість, що іменується У. Беком як «суспільство ризику». У такому суспільстві стають особливо виразними прояви хисткості тих або інших культурних зразків. Тому виникає науковий інтерес відносно тих ситуацій, які вважаються «буденними», їх порушення і вивчення способів, якими індивід вписується в новий соціальний простір, представлений малими громадськими групами (сім'я, товариські і трудові колективи, повсякденні контакти). Людина при цьому затверджується як суб'єкт соціальних змін. Питання полягає в тому, яким чином відбуваються такі зміни. Розглянемо деякі способи здійснення трансформації повсякденності шляхом взаємодії повсякденного і «неповсякденного» (нового, чужого, такого, що вторгається ззовні).

Повсякденний досвід будується на принципі повторюваності, регулярності предметів і зв'язків. Для актора повсякденність є непроникною, а тому залишається незмінною. Це означає, що якщо і трансформуються елементи повсякденності, то для актора це залишається невидимим. Така непомітна, «безболісна» її трансформація відбувається, наприклад, в результаті трансляції у «легкозасвоюваній» формі - формі міфу - нових ідей з вищих рівнів «рефлексій» (наукового, художнього, філософського та ін.) [11, c. 115]. У разі такого вертикального руху, «розриву» самого соціально-культурного поля і включеної в нього свідомості не відбувається. Нове, чуже поглинається і засвоюється досить тривало, а повсякденне поле і свідомість змінюється за принципом «запізнювання». В даному випадку фонові основи не порушуються, а піддаються повільній трансформації. Це відносно самого поля повсякденності. З погляду індивіда - людина відчуває себе досить комфортно. Вона веде своє «звичайне» життя: зміни відбуваються непомітно для «природної установки» (А. Шюц), яка кризі не піддається. Проблематизуватися в такий спосіб можуть не базові сенси і сформовані ними цінності, а схеми щодо досягнення цих сенсів та цінностей. Самі ж сенси, які спрямовують активність, мотивуючи досягницьку діяльність - є загальними і рефлексії не піддаються. В межах повсякденності свідомістю не проблематизується ні свій життєвий досвід, ні поведінкові схеми, ні існування інших людей, їх біографії і життєві обставини. Вони сприймаються свідомістю як «наперед-дана реальність» (за А. Шюцем), а діяльність усередині цих культурних зразків забезпечується фоном, або сукупністю фонових практик - нерефлексивних сенсів. А. Шюц говорить про наступні базові підстави, що підтримують повсякденне мислення [2, с. 135]:

- життя триватиме таким же, яким воно було і досі; в ньому виникатимуть ті ж проблеми, що вимагають таких же рішень, що і раніше;

- відповідно, попереднього досвіду вистачає для вирішення майбутніх ситуацій;

- ми можемо спиратися на знання, передане нам нашими батьками, учителями, урядом, традиціями;

- спільність повсякденної рецептури - ми, як і інші у нашому соціальному світі, можемо управляти і контролювати життєві події, використовуючи ті або інші інструменти.

У стабільній ситуації актори в практичному житті наслідують ці перелічені А. Шюцем принципи єдності соціального буття і свідомості, їх тісне, конкретне злиття. Сучасні інтеграційні теорії і, зокрема П. Штомпка у своїй теорії соціального становлення, також підтверджують наявність цих базових основ повсякденної взаємодії, що виражаються у відтворенні соціальних відносин: «немає безструктурних агентів і немає безагентних структур. Але в той же час структури не розчиняються в агентах, і агенти не поглинаються структурами... Сенс полягає в тому, що не існує ні реальності агентів, ні реальності структур самих по собі. Тому що насправді вони злиті в єдиний світ - світ соціальних відносин» [12, с. 251].

У звичайних обставинах так і відбувається: свідомість не схоплює спосіб породження сенсів, а лише інструментально їх використовує. Непроникна повсякденність залишається незмінною, константною. Аби основи, що утворюють повсякденну матрицю, стали видимими, повинен статися «розрив» в повсякденності, збій в роботі механізмів інтерсуб'єктивного конструювання смислової структури реальності. Повсякденність проблематизуєтся, перестає бути для людини «природною» даністю в результаті дії таких обставин (ситуацій), які провокують «збій» в роботі механізмів повсякденної реальності. Неявні підстави сконструйованої і постійно відтворної реальності знаходяться в площині фонового знання - знання дорефлексивного, що утворюється системою самоочевидних або «природних» сенсів. Тому збої в цій «природній» знаковій мережі сприймаються як особиста трагедія - втрата себе і свого соціального простору. Суб'єктивно це відчувається у формі крайнього внутрішнього незадоволення: свідомість опиняється в кризовому стані. Кардинальне зміщення засадничих сенсів свідомість сприймає як крах, руйнування. Актор, використовуючи наявний в його розпорядженні соціальний досвід, прагне відтворити втрачену картину соціальної реальності. У цей момент починає тематизуватись сама робота механізмів конструювання соціальних сенсів.

Оскільки повсякденність для діючого в її рамках актора незмінна, то для того, щоб зміни сталися (щоб змінився фон), потрібне введення своїх суб'єктивних сенсів в деякий «порожній простір». Порожній простір з'являється, коли «світ рушиться» (точніше, він рушиться у свідомості людини). Новий простір (поки що хаотичний, порожній) виступає як простір становлення «Я» по відношенню до Іншого, внаслідок чого, як правило, породжується новий образ «можливого (особистого) світу», який так або інакше змінює контекст найближчого соціального оточення. Адаптивний потенціал (який можуть складати соціальний статус, соціально-психологічні характеристики, система цінностей індивіда і так далі) є резерв властивостей людини, який в нормальній ситуації існує в прихованому виді, але актуалізується в ході описаного вище потрясіння. Його стратегія спрямована на отримання нової повсякденності, він здійснює діяльність по компонуванню нової світоглядної картини. Остання розгортається у формі кризової комунікації - пошуку. Актор в цій ситуації стає Суб'єктом, творцем свого світу, тобто - трансцендентні раніше, фонові сенси повсякденності входять в простір рефлексії і зазнають зміни. Проте носій кризової свідомості у своєму індивідуальному житті сприймає навколишній соціальний світ як зруйнований, хаотичний: його сенси, цінності, цільові установки виявилися приголомшеними до основи, світ для нього втратив визначеність. Життя людини набуває хаотичного існування. Але, саме через це, зміни відбуваються не у вузьких (як в умовах непорушеної повсякденності), а широких межах.

Отже, в умовах сучасної соціокультурної ситуації актуальними стали концепти, що акцентують увагу на соціальній динаміці, а не статиці (розрізнення підходів, як відомо, введене ще О. Контом). В унікальному світі людської повсякденності соціальні мислителі прагнуть угледіти зародження нових соціальних сенсів, які пізніше втіляться в стійкі форми соціального життя. Суспільству сучасного типу, що знаходиться у вищеописаному стані, властивий рухливий мультикультуралізм. Це означає можливість вибору варіантів самоідентифікації і адаптації. Такий світ сприймається індивідом як чужий, позбавлений глузду по відношенню до нього. Відповіддю на процеси в суспільстві, де людина не почуває себе захищеною (ризики), на процеси глобалізації і раціоналізації (Ю. Хабермас), являється створення «афективних» (М. Маффесолі), а також маргінальних співтовариств, або субкультур (хіппі, панки), інтерес до етнічної культури і екзотичних релігій - як прагнення знайти опору в деякій цілісності, обґрунтувати свій світ. У власній індивідуальності набути своє «не-алібі у світі» (М. Бахтін). Саме нестабільність, а іноді і невизначеність структурних зв'язків сучасності, робить її соціальну тканину нещільною.

В цілому, аналіз ситуації руйнування, збоїв повсякденності розширює наші уявлення про способи її трансформації, перебудови. У сучасних умовах перспектива розвитку цього питання задається подальшим опрацюванням проблем раціоналізації, адаптації, включення в реальність, що змінилася, як у фундаментальних, так і в прикладних дослідженнях. Експлікація «збоїв» повсякденності також може бути розширена шляхом введення її в інший філософський - онтологічний і антропологічний - дискурс із залученням фундаментальних дослідницьких парадигм філософії життя, персоналізму, екзистенціалізму.

Література

1 Бек У. Общество риска На пути к другому модерну / У. Бек. М.: Прогресс-Традиция, 2000. 384 с.

2 Шюц А. Структура повседневного мышления / А. Шюц // Социол. исслед. 1988. № 2. С. 130-136.

3. Бурдьє П. Социальные поля и практики / П. Бурдье. М., 2001. - 185 с.

4. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации / Э. Гидденс. 2-е изд. М.: Академический Проект, 2005. 528 с.

5. Гарфинкель, Г. Исследования по этнометодологии / Г. Гарфинкель. СПб.: Питер, 2007. 336 с.

6. Валлерстайн И. Конец знакомого мира. Социология XXI века / И. Валлерстайн. М.: «Логос», 2003. 603 с.

7. Алиева Д. Я. Парадигматические сдвиги в социологии повседневности: концепция Мишеля Маффесоли / Д. Я. Алиева // Социологический журнал. 1995. №1. С. 110-122.

8. Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории / Ю. Хабермас. СПб., 2001. 417 с.

9. Турен А. Социология после социологии / А. Турен// Социальные и гуманитарные науки. Отеч. и зарубеж. литература, Сер. 11, Социология: РЖ / РАН. М., 2008. № 3. С. 5-11.

10. Ядов В. А. Социальная идентификация личности в условиях быстрых перемен / В. А. Ядов // Социальная идентификация личности -- 2. М.:ИС,1994. Кн.2. С. 267-291.

11. Кнабе Г. С. Строгость науки и безбрежность жизни / Г.С. Кнабе // Вопросы философии. 2001. №8. С. 113-124. 12. Штомпка П. Социология социальных изменений / П. Штомпка. M.: Аспект-пресс, 1996. 414 с.

Размещено на Allbest.ru