Модернізація, самоорганізація та легітимація соціального порядку у сучасному перехідному суспільстві: концепція дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модернізація, самоорганізація та легітимація соціального порядку у сучасному перехідному суспільстві: концепція дослідження

Зміст соціологічного поняття соціального порядку не конкретизований з огляду на особливості сучасного перехідного українського суспільства. Актуальна наукова проблема полягає у тому, що концептуалізації соціального порядку у стабільних розвинутих суспільствах можуть проявити змістовні обмеження або невідповідності стосовно сучасного українського суспільства. У соціології є дефіцит знання про соціальний порядок перехідних пострадянських суспільств. Це вимагає окремого теоретичного дослідження для уточнення концепту соціального порядку перехідного суспільства. Метою дослідження є концептуалізація соціального порядку як соцієтального феномену та отримання знань про стан соціального порядку сучасного українського суспільства. Дослідження буде стосуватися таких аспектів, як модернізація, громадянська самоорганізація та легітимація соціального порядку суспільства.

Дані соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України уможливили спостереження симптомів нагальної соціальної проблеми. Йдеться передусім про брак порядку в суспільстві та дотримання діючих у країні законів, що його відчувала переважна більшість громадян (70%) впродовж останнього десятиліття. Відтак більше року тому соціальна проблема була визначена як невідповідність наявної соціальної упорядкованості життя суспільства очікуванням переважної більшості його громадян. З огляду на це, дослідники відділу історії та теорії соціології Інституту соціології НАН України зауважували неабиякі ризики для соціального порядку в сучасному українському суспільстві. Адже цей порядок не був загальноприйнятним і загальновизнаним, тобто легітимним для переважної більшості громадян. Впродовж останнього року зауважені ризики втілилися. Ми спостерігали гостре політичне і громадянське протиборство, дочасну зміну влади, іноземну окупацію та відторгнення частини території України, прояви збройного сепаратизму і тероризму, підтримуванні ззовні. Вказані обставини підтвердили необхідність соціологічного дослідження проблеми порядку в суспільстві загалом та в сучасному українському перехідному суспільстві із притаманним йому культурним розмаїттям, зокрема.

Понад те, наразі бракує обґрунтованого визначення характеру зазначеного розмаїття, що напевне неабияк далося взнаки в Україні упродовж недавніх драматичних подій. Варто звернути увагу на узагальнені американським соціологом-неопозитивістом У. Уоллесом головні підвиди культурної та соціальної структур, що їхнє поєднання опосередковано показують зв'язки між особливостями культурного розмаїття та соціальною впорядкованістю суспільства (табл. 1).

Таблиця 1.Головні підвиди культурної та соціальної структур за У. Уоллесом [1, с. 114-116]

Які із зазначених головних підвидів культурної та соціальної структур, тобто культурного розмаїття та похідної від нього соціальної впорядкованості, склалися в сучасному українському суспільстві за два останні десятиліття? Як ці переважаючі наразі підвиди будуть далі змінюватися/усталюватися? Для успішного пошуку відповідей на ці питання слід зважати на відповідний теоретико-методологічний досвід, накопичений у світовій соціології.

Проблематика порядку у суспільстві розроблялася дослідниками завжди - впродовж протосоціологічного, класичного та сучасного етапів розвитку соціології. Ідея упорядкування суспільного життя присутня у творчості соціальних мислителів всіх часів та народів. Але започаткування теоретизування із приводу «проблеми порядку в суспільстві» пов'язують із теоретиками природних прав та суспільної угоди - Т.Гобсом, Дж. Локом, Ж.-Ж. Руссо та ін. Фактично вона є осердям предметного поля соціологічної науки. Вкрай важкою і позбавленою сенсу видається спроба складання списку чільних дослідників, що оперують терміном «порядок» у різних аналітичних соціологічних контекстах. Легше згадати тих, хто виніс термін «порядок» у заголовок своїх книг. Серед них -Ч. Х. Кулі [2], Р. Бендікс [3], Н. Хомскі [4], Р. Дарендорф [5], Ф. Фукуяма [6], У. Бек, Е. Ґіденс та С. Леш [7; 8], С. П. Гантінгтон [9; 10], Д. Норт та ін. [11]. Поняття «соціальний порядок» вживане соціологами для позначення суспільного ладу (устрою) або певних загальноприйнятих правил та норм у межах суспільства загалом або його окремих осередків життєдіяльності . Водночас вживаними також є поняття громадського, громадянського, світового та глобального порядку, якими окреслюється середовище існування даного соціального феномену.

Водночас у соціологічному теоретизуванні наявне концептуальне протиставлення порядку та безпорядку. Стани соціального порядку та безпорядку розглядаються як протилежні одне одному і водночас як невід'ємні одне від одного. Коли спостерігаємо або аналізуємо ці стани суспільства, то завжди опосередковано один з них уявляється на тлі іншого, і - навпаки. Дається взнаки синхронність їхнього існування та взаємної мінливості: впорядкованість та невпорядкованість суспільства - несталі його стани, що можуть зростати або знижуватися, змінювати один одного. Разом із тим, вжиток поняття «соціальний порядок» у соціологічному дискурсі має подекуди певний політико-ідеологічний характер: наприклад, цілком сталий соціальний порядок, за якого наявна несправедливість чи невиправдана нерівність, трактується як безпорядок. Відтак непоодинокими є протиставлення старого та нового соціальних порядків тощо. Також подекуди певний соціальний порядок внаслідок різних обставин може бути бажаним і прийнятним для однієї спільноти та небажаним і неприйнятним для іншої спільноти у межах суспільства. Може йтися про взаємне доповнення, співіснування, узгодженість, конкурування або протиборство різних соціальних порядків у межах суспільства або світової спільноти.

У соціологічному дискурсі зауважуються й ознаки соціальної впорядкованості та безладності, що виявляються дослідниками як властивості різних спостережуваних соціальних феноменів (табл. 2).

Серед властивостей соціального порядку можна також зазначити відтворюваність, врегульовану мінливість та взаємну прийнятність соціальних взаємодій та відносин. Таким чином, зміст поняття «порядок» в сучасній соціології є вельми розгалуженим і неоднозначним. Його складають низки взаємопов'язаних та вибірково споріднених за змістом понять, а також протилежних за змістом дихотомічних понять. Неоднозначність у зміст поняття «соціальний порядок» привносить також політико- ідеологічна та парадиґмальна позиція дослідників. Відтак необхідне окреме дослідження для узагальнення та уточнення: а) змісту поняття «соціальний порядок», його функцій та зв'язків у поняттєвому апараті сучасної соціології; б) позачасових, універсальних та інваріантних властивостей феноменів соціального порядку та впорядкування.

Водночас зміст соціологічного поняття соціального порядку не конкретизований з огляду на особливості сучасного перехідного українського суспільства із притаманним йому культурним розмаїттям. У цьому випадку бракує емпіричної верифікації. Отже, актуальна наукова проблема полягає у тому, що неузагальнені концептуалізації соціального порядку здебільшого у стабільних розвинутих суспільствах, поширені у світовій соціології, можуть виявити свої змістовні обмеження або невідповідності стосовно сучасного українського суспільства, а відтак - увиразнюють дефіцит знання про соціальну упорядкованість перехідних суспільств. Це вимагає окремого теоретичного дослідження для уточнення пізнавальних можливостей концепту соціального порядку стосовно перехідного суспільства, що зазнає докорінних перетворень. Тобто метою перспективного дослідження є концептуалізація соціального порядку як соцієтального феномену та отримання на цьому концептуальному підґрунті вірогідних знань про стан соціальної упорядкованості сучасного українського суспільства, імовірні

Вельми інформативна також загальна етимологія слова «порядок». Зокрема, в українській мові слово «порядок» походить від слова «ряд», що позначає (1) сукупність однорідних предметів або істот, вишикуваних в одну лінію, та (2) договір або угоду. Таким чином, «порядок» - це буквально розташування «по ряду» (у певний спосіб, а не абияк) або життєдіяльність «по ряду (договору, угоді)». Втім, значення цього слова у мовленні дещо ширше, оскільки воно позначає: а) стан, коли де-небудь всі речі на своїх місцях; лад у протиставленні безладдю; правильне або звичне розташування, розміщення чого-небудь; б) стан, коли все робиться, виконується як слід, відповідно до певних вимог, правил; упорядкованість; лад; злагодженість, узгодженість у діях; організованість; дотримання правил, норм поведінки де-небудь; дисципліна; в) державний, суспільний лад; устрій; чинні будь-де закони, правила; норми громадської поведінки; місцеві звичаї, обряди; г) певна послідовність, черговість чого-небудь; спосіб виконання, метод здійснення будь-чого; спосіб розміщення, розташування чогось [12, с. 1074]. Дуже близьким, а подекуди й однаковим за змістом в українській мові є також синонім «лад», що також може означати: а) стан, коли будь-де всі речі на своїх місцях; порядок у чомусь або будь-де; протилежність безладдя; б) стан, коли все робиться, виконується як слід, відповідно до певних вимог, правил; упорядкованість; злагодженість, узгодженість у діях; організованість; згоду, злагоду у стосунках, взаєминах; в) певним чином зумовлене розташування, розміщення кого-небудь, чого-небудь; порядок; г) систему суспільного, державного укладу [12, с. 603]. Ще один україномовний синонім-дублікат «порядку» та «ладу» - «устрій» - теж означає установлений суспільний порядок, систему організації будь-чого; лад [12, с. 1518]. Загалом в усіх випадках йдеться про таке поєднання різних складників чогось цілого (наприклад, суспільства чи іншої людської спільноти), коли ті не протидіють і не заважають один одному, діють узгоджено, доладно, на кшталт частин єдиного механізму або організму. При цьому явно чи неявно припускається можливість безладу, безладдя, неладу, розладу чи хаосу у межах зазначеного цілого, що може призвести його до руйнування або припинення існування.

Таке дослідження має передбачати історико-соціологічний, теоретичний та емпіричний аналіз виокремленої проблематики.

Таблиця 2. Ознаки соціальної впорядкованості та безладності

При цьому головна ідея дослідження полягає у зосередженні уваги на таких напрямах соціального упорядкування суспільної життєдіяльності в Україні, як: а) модернізація, тобто спроби осучаснення суспільства, декларовані, ініційовані та здійсненні чинною владою (державою); б) громадянська самоорганізація, тобто ґенеза та розвиток громадянського суспільства як сфери спонтанних проявів громадської активності осіб та добровільних асоціацій; в) леґітимація, тобто визнання і прийняття громадськістю чинного соціального порядку суспільства, його змін внаслідок спроб модернізації та громадянської самоорганізації. Власне модернізацію та громадянську самоорганізацію доцільно розглядати як складові оновлення або облаштування нового соціального порядку суспільства, а легітимацію - як примирення громадян із цими новаціями.

В Україні розробка даної наукової проблеми наразі безпосередньо не здійснюється. Але українські соціологи накопичили значні масиви інформації за даною проблематикою. Зокрема, починаючи із 1994 року, в Інституті соціології НАН України виконується проект «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» (автор програми - Н. Паніна та Є. Головаха, керівник - В. Ворона). У структурі показників цього моніторингу наявна група емпіричних показників, що вможливлюють відстеження сприйняття громадянами України рівня соціальної упорядкованості сучасного українського суспільства. Вивчення наявного концептуального досвіду аналізу тенденцій зазначеного сприйняття за вказаними показниками уможливило формулювання основних робочих гіпотез перспективного дослідження. Ці гіпотези полягають у наступному: а) соціальний порядок у суспільстві є продуктом його історичних особливостей та національної культури (традицій, норм, цінностей, символів та взірців поведінки домінуючої культури суспільства), наслідком попередніх спроб модернізації країни; б) рівень леґітимності соціального порядку в суспільстві залежить від індивідуального сприйняття, сформованого під впливом персонального соціального оточення та місця людини в суспільстві (тобто від особливостей соціалізації особистості у ранньому віці, залежних від її статі, освіти, місця проживання, статків сім'ї, релігійності, цінностей, вподобань, життєвого досвіду, соціального становища та адаптованості тощо); в) різні (економічні, демографічні, регіональні, етнічні, поселенські, професійні та ін.) верстви сучасного українського суспільства мають відмінні сприйняття соціального порядку у ньому.

У перебігу верифікації наведених гіпотез необхідно систематизувати протосоціологічні та соціологічні теоретичні інтерпретації соціального порядку, узагальнити досвід вітчизняних досліджень проблематики соціальної упорядкованості суспільства, розробити концептуальні засади дослідження соціального порядку у перехідному суспільстві, з'ясувати особливості відтворення, модернізації, самоорганізації та легітимації соціального порядку в сучасному українському суспільстві. У підсумку можливе отримання таких основних наукових результатів, як історико-соціологічна періодизація розвитку концепту соціального порядку, теоретична типологія соціального порядку в суспільстві, концептуалізація соціального порядку у перехідному докорінно змінюваному суспільстві, з'ясовані особливості відтворення, модернізації та самоорганізації соціального порядку в Україні, виявлені тенденції легітимації чинного соціального порядку в сучасному українському суспільстві, обґрунтовані рекомендації щодо політики модернізації українського суспільства з метою підвищення рівня його соціальної упорядкованості.

Соціальна значущість проектованого дослідження полягатиме в тому, що за умови здійснення воно стане спробою науково-інформаційного супроводу процесів модернізації сучасної України, засвідчить намагання академічної соціології інтелектуально впливати на перебіг суспільних перетворень. Водночас економічна значимість пропонованої наукової роботи полягатиме в інформаційному сприянні виробленню оптимальної державної політики щодо модернізації сучасного українського суспільства як передумови ефективності та глобальної конкурентоспроможності його національної економіки.

легітимація соціальний самоорганізація

Література

легітимація соціальний самоорганізація

1. Уоллес У. Про дисциплінарну матрицю в соціології / Уолтер Уоллес // Філософська і соціологічна думка. -- 1994. -- № 1-2. -- С. 103--117.

2. Кули Ч. Х. Человеческая природа и социальный порядок / Чарльз Хортон Кули. ; пер. с англ. -- М. : Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. -- 320 с.

3. Bendix R. Nationbuilding and Citizenship: Studies of Our Changing Social Order / Reinhard Bendix. 3rd Revised edition edition. -- Transaction Publishers, 1996. -- 484 pp.

4. Chomsky N. Powers and Prospects: Reflections on Human Nature and the Social Order / Noam Chomsky. -- Boston : South End Press, 1996. -- xii + 244 pp.

5. Дарендорф Р. У пошуках нового устрою: Лекції на тему політики свободи у XXI столітті / Ральф Дарендорф. ; пер. з нім. -- К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. -- 109 с.

6. Fukuyama F. The great Disruption: Human Nature and the Reconstruction of Social Order / Francis Fukuyama. -- New York : The Free Press, 1999. -- 354 pp.

Размещено на Allbest.ru