Політична етика в епоху соціокультурного розмаїття: проблеми толерантності та плюралізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична етика в епоху соціокультурного розмаїття: проблеми толерантності та плюралізму

У статті розкриваються механізми встановлення зв'язку між різними рівнями і формами толерантності й прагматичним плюралізмом, наслідком чого є вироблення відповідних стратегій толерантності в умовах мінливості і розмаїття суспільних відносин. Доводиться, що найбільш фундаментальним і всеосяжним обґрунтуванням толерантності виступає гідність кожної людини як вільної й рівноцінної особистості, яка має право на власні переконання. Основним критерієм оцінки політичної етики при цьому стає теза, що загальний порядок і культура суспільства заслуговують більшого визнання там, де шануються права, а свобода виводиться із принципу справедливості. Це означає, що толерантне суспільство зв'язує терпимість до агресії з позбавленням агресора шансів зловживати лібералізмом соціуму.

Політична палітра сучасного суспільства, в тому числі українського, демонструє різноманітні погляди на призначення і зміст політичної діяльності саме в етичному аспекті. Серед сучасних політиків немало відвертих прихильників Н.Макіавеллі або носіїв екстремістських поглядів. Для демократично мислячого політика принциповим є визнання пріоритетів морального чинника, гуманістична орієнтованість, обов'язкове врахування моральних наслідків політичних рішень і дій.

Пріоритетність вимог політичної етики зумовлена особливостями ситуації, в якій діє політик. Політик у владі й політик в опозиції, політик-переможець та переможений політик, професійний політик та людина, яку випадково занесло на фарватер політичного життя, по-різному використовують принципи політичної моралі. Тому політична етика містить конкретні рекомендації щодо поведінки політика за різних обставин: етика боротьби, етика успіху, етика поразки, етика очікування, етика опозиції, етика компромісу тощо.

Особливості поведінки політика залежать і від аудиторії, з якою він взаємодіє. Але моральні переконання не можна взяти «на прокат» - люди швидко розпізнають показну етику. Істотною рисою сучасної культури політики є відмова від монологічного стилю спілкування на користь діалогічного (політичний та моральний плюралізм). Політична етика вимагає ставлення до всіх суб'єктів суспільно-політичного життя як до рівноправних, визнає правочинність їхніх моральних цінностей. «Атакуйте проблему, а не партнерів, ставтеся до переговорів не як до змагання, а як до процесу пошуку спільного рішення, намагайтеся переконати опонентів у справедливості й обґрунтованості ваших позицій замість того, щоб просто зламати їхню волю», - такі поради дають американські політологи Р. Фішер і С. Браун.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що спроб систематичного висвітлення політичної етики існує значна кількість. Так, політична етика, за К.Г.Баллестремом, займається основними нормативними питаннями політики, а саме: принципами справедливого соціального устрою, критеріями легітимного управління, правами та обов'язками політичної єліти та громадян, проблемою справедливості у стосунках між державами. Енциклопедичний словник «Етика» в статті В. І. Бакштановського та Ю.В.Сагомонова визначає політичну етику як особливу частину соціальної етики, що характеризує моральні вимоги громадян до наділених владою чиновників. С.В.Пазенко вважає, що політична етика досліджує моральні засади політики та влади. На думку Бернхарда Сутора, політична етика переслідує мету формування політично мислячого та політично дієвого громадянина.

Узагальнюючи існуючі підходи, можна означити, що політична етика характеризує ціннісно-нормативне орієнтування політичної діяльності, процедуру досягнення консенсусу та балансу інтересів, проблему морального вибору в політиці. Отже, на передній план висувається питання політичної толерантності.

У соціальному, культурному або релігійному контексті толерантність означає терпиме ставлення до тих, чиї погляди або переконання відрізняються від думки більшості. На практиці толерантність символізує заборону етнічної й релігійної дискримінації. І навпаки, «нетерпимість» може бути використана для позначення дискримінаційної політики. Зустріч із толерантністю в реальному житті, особливо в епоху соціального розмаїття, несе із собою чимало проблем. Але їхнє розв'язання, як і колись, залежить від здатності суспільства виносити компетентні й точні судження. Суспільство опиняється перед низкою питань, серед яких на ключові позиції виходить: «Чи можна розуміти ЩОСЬ як само собою зрозуміле, але, незважаючи на це, зазнавати труднощів?

Метою даної статті є спроба довести, що існує об'єктивний зв'язок між різними рівнями і формами толерантності й прагматичним плюралізмом сучасної політики, наслідком чого є вироблення відповідних стратегій толерантності в умовах мінливості і розмаїття суспільних відносин.

Сьогодні толерантність стає природною на всіх рівнях, де вона з'являється: і на рівні персональної толерантності, коли люди поважають тих, хто належить до інших релігій і конфесій, має інші політичні переконання й прямує у відповідності до власних життєвих планів; і на рівні соціальної толерантності, коли суспільство визнає причетність людини до всього або, навпаки, допускає його повну байдужість до організації життя в різних формах; і на рівні політичної толерантності, яка виступає в якості принципу держави і права, коли закріплюються й гарантуються права людини у законах [1].

Протягом багатьох років глобалізаційні процеси передбачали визнання толерантності як однієї з найсуттєвіших ознак сучасності [див. 2], однак останні події свідчать, що вона знову зазнає випробувань. Світове співтовариство зіткнулося з тим, що вимушене орієнтуватися вже не на її принципове визнання, а, скоріше, на застосування в конкретних випадках. Наприклад, чи припустимо прикрашати стіни шкіл релігійною символікою, якщо в них навчаються представники різних релігій? Чи можливо носити хустку-хиджаб для вчителів-мусульманок, якщо вони працюють у загальноосвітніх школах в країнах, де мусульманство не є державною релігією? І, нарешті, більш загальне питання: чи повинен ліберальний порядок миритися з порушенням рівноправності з боку окремих груп?

Пошук відповідей на ці питання спрямовує дослідників на аналіз окремих рівнів й форм толерантності, її зв'язку з соціальним плюралізмом і окремими стратегіями толерантності.

Поняття «толерантність» означає терпіння й полегкість до того, хто не такий як ти. В цьому сенсі вона безпосередньо змикається з психологічною категорією «емпатія». Хоча ставлення до інших формується із власних установок поведінки, індивідуальна етика й ідеї евдемонізму змінюються за допомогою соціальних і моральних установок, що знаходить вираження у двох формах:

- елементарній, яка означає пасивну толерантність із поблажливим ставленням до іншого способу життя або інакомислення;

- вищій, яка припускає активну толерантність із усвідомленим визнанням права інших на життя, свободу й розвиток.

В елементарному, пасивному розумінні загальний порядок є толерантним, якщо має місце лише терпиме ставлення до меншин. У вищому, активному розумінні цей порядок стає толерантним, коли меншини знаходять у ньому офіційний захист і гарантії прав та свобод.

Толерантність суспільства завжди ширше й змістовніше, ніж прояви толерантності на інших соціальних рівнях. Завдяки політичній толерантності соціальна толерантність виключає будь-який примус до одноманітності й припускає оригінальність порядків, створює передумови для відмови від насильства та/або готовності до миру. Взаємоповага у формі активної толерантності не мириться із цинічним нігілізмом, який і в особистій, і в суспільній формі може надавати можливість проявам свавілля, дискримінації окремих соціальних груп або нетерпимості до інших культур. Справжня толерантність - це не «фіговий листок», за яким приховується моральна байдужність, вона закладає основу цінності й поваги кожної людини. При цьому немає значення, чи йдеться про індивіда (індивідуальна толерантність), соціальний устрій (політична толерантність) або культуру суспільства (соціальна толерантність), бо толерантність дає змогу не бачити в інших ворога або супротивника, не прагнути їх змінити або підкорити - навпаки, вона формує прагнення зблизитися з ними на основі рівності й взаєморозуміння.

Всі згадувані рівні толерантності - персональна, соціальна, політична - досягаються не тільки через здатність бачити й визнавати «інше» [див. 3]. Плюралістична парадигма культури, на яку спирається культурна антропологія, виходить з припустимості й необхідності диференціації культур, відмовляючись від впевненості в бездоганності власних порядків або системи цінностей. Тому закономірний розвиток знань про культуру через Просвіту звертає увагу на два моменти, які, на жаль, нерідко ігноруються.

По-перше, незважаючи на те, що передача знань про «іншого» має глибоке коріння, Паскаль і Вольтер з іронією зазначали, що «розуміння справедливості обмежене берегами однієї ріки, і по різні сторони Рейну панують різні уявлення про неї» [цит. за 4]. Не випадково дві тисячі років тому античний скептик Карнеад озвучив дві думки про справедливість, одна з яких жагуче захищала її, а інша радикально засуджувала [4]. А Геродот, описуючи ритуали поховання, звертав увагу на їхні принципові відмінності: там, де перси віддавали мертвих диким звірам, греки їх спалювали, а індійці - з'їдали [цит. за 4].

По-друге, поверхневе сприйняття відмінностей несе загрозу їх помилкової оцінки як нормативного ядра. Це може відбуватися внаслідок диференціації географічних, кліматичних, економічних або інших «периферійних» умов, а також змішання вторинних уявлень про справедливість із її первинним, базовим розумінням у якості норми. Внаслідок цього «інше» нерідко розглядається як «чуже».

Отже, логіка пошуку відповідей на посталені вище питання виводить нас на проблему плюралізма і його онтологічного зв'язку з толерантністю.

Зі зсувом значення від поблажливого ставлення до того, що відбувається, до усвідомленої терпимості щодо інакомислення толерантність може набувати зв'язку як із плюралізмом, так і з релятивізмом. Там, де не вистачає плюралізму й/або панує абсолютний релятивізм, соціальна толерантність втрачає власну сутність і сенс як такий. Наприклад, приналежність усіх громадян певної держави до однієї релігії або конфесії (припустимо таке) не вимагає релігійної або соціальної толерантності, оскільки всі мають однакову систему життєвих цінностей. Також толерантність не потрібна там, де панує повна свобода або, навпаки, стійка байдужість до будь-яких проявів соціокультурних процесів. Якщо рівнозначними є всі думки й життєві форми, толерантність може втрачати сферу свого застосування, бо вона надає не просто можливість бути іншим, але й усвідомлювати значення власної самобутності, яка визнається й за іншими.

Сучасний глобалізований світ не може поскаржитися на нестачу плюралізму. Звичайно, різноманіття релігій, цінностей, способів життя різних соціальних груп існувало й раніше. Але сьогодні різні культури немов би зрослися між собою, активно відбувається дифузія культур «Схід» - «Захід» як в економіці, науці, техніці, так і в освіті, літературі, мистецтві. Різноманіття стилів усередині загальних укладів життя різко виросло: у державах закріпилася значимість плюралізму, з'явився мультикультуралізм, що зблизило між собою різні культури.

Втім там, де зустрічаються різні культури, на наш погляд, виникають дві серйозні небезпеки. З одного боку, культурна колонізація (за термінологією Ф.Бока), яка витісняє й підкоряє інші культури, а з іншого - культурний релятивізм, який змішує без розбору суперечливі цінності. В якості «противаги» цим небезпекам ми бачимо пасивну форму толерантності, в якій визнаються й мирно співіснують різні культури. Безумовно, кращим є визнання взаємності, ніж тотожності, і більш цінною являється активна толерантність, бо вона відмовляється від тих критеріїв оцінки, які віддають перевагу певним цінностям. Але, з практичної точки зору, в ситуаціях, коли протилежна сторона слабка, її можна підкорити, а при відсутності моралі - просто зжити. Тому в таких умовах дуже важко вимагати від суспільства плюралізму і активної толерантності. Та невже все так однозначно, і варіантів просто немає? Дозволимо собі впевнено стверджувати, що є. Плюралізм вимагає нормативного (правового) обґрунтування: за нього треба реально боротися, а не просто номінально декларувати.

Прагматичне обґрунтування плюралізму дається відносно легко: той, хто допускає різноманіття, підтримує заборону на гомогенність і уніформізм суспільства, сприяє усуненню перешкод для спільного життя й створення умов самореалізації людини. Також прагматичним є припущення, що держава, виконуючи керівні завдання в справі досягнення справедливості й свободи, зобов'язана лише надавати більше можливостей суспільним і політичним силам, а більше вона нікому нічим не зобов'язана. Не випадково принцип субсидіарності використовує плюралізм для розвитку самостійності таких субсистем суспільства, як економіка і культура, наука і техніка, право і політика.

Як вчить життєвий досвід, існує диференціація не тільки у потребах і інтересах, талантах і смаках, але і в походженні й оцінці соціальних і політичних обставин. Ніхто не застрахований від помилок, оман або упереджень, тому будь-яка вільна дискусія завжди дає більше шансів для пошуку істини, ніж догматична відсталість консервативних переконань. Тут більше підходять знання про альтернативи самореалізації й обмеженості будь-якої конкретної форми. Нетерпимість обмежує не тільки власний життєвий простор, але й загрожує вільному розвитку суспільства. Толерантність же, навпаки, сприяє творчому розвитку особистості й економічному й культурному процвітанню загального порядку. Тільки «пруденціальна» толерантність виключає тих, хто не досягся благополуччя в суспільстві.

Найбільш фундаментальним і всеосяжним обґрунтуванням толерантності виступає гідність кожної людини як вільної й рівноцінної особистості, яка має право на власні переконання. Таке право не повинне наносити шкоди іншим, оскільки толерантність, дотримуючись змісту права (справедливості) закінчується там, де порушуються свобода й гідність інших. Виправдання свободи й гідності кожної людини містять міру і критерії меж толерантності, які відбиває «Золоте правило» різних культур: «ніхто не може мати такої свободи, яка не дозволена всім іншим». І все-таки, як побоювався Герберт Маркузе, цього недостатньо для зміцнення наявних соціальних відносин. Цього також недостатньо, щоб обмежити своє або чуже свавілля: там, де захист свободи й гідності людини стає необхідністю, толерантність може поступатися критиці або протестам. Тому як морально-правовий принцип справедливості толерантність зустрічається зі своєю протилежністю - нетерпимістю. У цьому випадку повинні формуватися нові критерії оцінки політичної етики: загальний порядок і культура суспільства заслуговують більшого визнання там, де шануються права, а рівна свобода виводиться із принципу справедливості. Не випадково Олександр Митчерлих вважає толерантність ознакою сили власного «Я», а Карл-Отто Хондрих зазначає, що агресивна розрядка відносно слабкої меншини є індикатором перекрученого розуміння лібералізму. Толерантне суспільство повинне реагувати на це новою стратегією - зв'язувати безкомпромісність до агресії не із самовдоволеними протестами, а з позбавленням шансів агресора зловживати лібералізмом суспільства [5].

Література

політичний суспільство плюралізм

1. Бедалова Н. Толерантность и формы ее проявления в условиях глобализации / Н.Бедалова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.psychology.az;

2. Кутырев В. Культурологический смысл глобализма / В. Кутырев [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.philosophy.ru/library/ kutyrev/globalism.html;

3. Сорока Ю. Свої, чужі, різні: соціокультурна перспектива сприйняття Іншого: монографія / Ю.Сорока. - Х: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2012. - 332 с.;

4. Шипилов А. «Свои», «чужие» и другие. От античности до современности / А.Шипилов // Социологические исследования. - 2006. - №5. - С. 103-112.;

5. Тишунина Н. Современные глобализационные процессы: вызов, рефлексии, стратегии / Н. Тишунина // Глобализация и культура: аналитический подход [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://deja- vu4.narod.ru/Globalization.html.

Размещено на Allbest.ru