Віртуальний дискурс як засіб формування інформаційно-комунікаційної компетенції студентів ОКР "Магістр", майбутніх вчителів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Віртуальний дискурс як засіб формування інформаційно-комунікаційної компетенції студентів ОКР "Магістр", майбутніх вчителів

У статті проаналізовано поняття віртуального дискурсу. Визначено критерії, які є актуальними для оперування віртуальним дискурсом як засобом формування інформаційно-комунікаційної компетенції студентів ОКР “Магістр”, майбутніх вчителів. Розглянуто методичні та дидактичні можливості віртуального дискурсу.

Дискурс вивчається багатьма науками, предмет яких прямо чи опосередковано стосується вивчення функціонування мови. Серед таких наук лінгвістика, літературознавство, семіотика, соціологія, філософія, етнологія і антропологія.

Чіткого та загальноприйнятого визначення “дискурсу”, яке охоплювало б усі випадки його вживання, не існує, тому значення залежить від того, які специфічні аспекти його прояву хоче акцентувати автор. Найбільш широке розуміння дискурсу (фр. discours, англ. discourse, від лат. discursus “біганина вперед-назад; рух, кругообіг; бесіда, розмова”), мовлення, процес мовленнєвої діяльності; спосіб говоріння [11].

Узагальнюючи погляди на природу дискурсу і його функції, О.Л. Михальова пропонує його розуміти як “вербалізацію певної ментальності...” [9]. Таким чином, дослідження зосереджується на конкретних різновидах дискурсу, які об'єднують стилістичну специфіку і тематику (ідеологію), тобто спосіб говоріння створює предметну сферу дискурсу та відповідні їй соціальні інститути. Так виникають поняття персонального та інституціонального дискурсу, які розглядаються В.І. Карасиком з позицій соціолінгвістики. На думку дослідника, інституціональний дискурс представляє собою спілкування в заданих рамках статусно-рольових відношень, отже має такі види: політичний, дипломатичний, адміністративний, юридичний, воєнний, релігійний, містичний, медичний, діловий, рекламний, спортивний, науковий, сценічний і масово-інформаційний [11], виділяють також педагогічний та комп'ютерний дискурс [5, 200 - 206].

Досліджуючи педагогічний дискурс як один із видів інституціонального, А.С. Роботова зазначає, що складності виділення того чи іншого виду дискурсу пов'язані зі специфікацією знань, мовленнєвих жанрів, прагматикою різних дискурсів та не погоджується з підходом В.І. Карасика щодо визначення учасників педагогічного дискурсу (учитель - учень) і виділення концепту “навчання”. Натомість дослідниця пропонує розширити склад учасників і збагатити концептуальне визначення, на її думку, не можна обмежуватися тільки університетом або школою [10]. Сучасне розуміння педагогічного дискурсу зосереджується в тематичній площині і дозволяє вживати цей термін на позначення текстів з педагогіки: теоретичних, методичних, навчальних у писемній та усній формах. Разом з цим, сучасний педагогічний дискурс не мислиться без інформаційно-комунікаційних технологій, тож електронні тексти (зокрема і розміщені в мережі Інтернет) є його невід'ємною частиною.

Як вид інституціонального дискурсу - віртуальний дискурс включає в себе науковий, розмовний, педагогічний тощо. Отже, на перетині двох інституціональних дискурсів виникає широке поле діяльності, яке потребує всебічного дослідження. Оцінити можливості віртуального дискурсу у формуванні інформаційно-комунікаційної компетенції студентів ОКР “Магістр”, майбутніх вчителів допоможе аналіз методичного та дидактичного потенціалу його жанрів.

Інформаційно-комунікаційна компетенція студентів ОКР “Магістр” у змістовому аспекті, на нашу думку, має інформатичну, інформаційну і комунікаційну складові. Інформаційна складова - пошук і аналіз інформації, оперування даними, створення інформації. Комунікаційна складова - створення комунікації і управління нею. Інформатична складова - знання, уміння, навички і досвід у сфері інформатики, тобто вивчення основ інформатики, обізнаність із технічними засобами і програмним забезпеченням, необхідним для успішної експлуатації комп'ютера.

Дискурс як мовлення, занурене в життя, як текст, вписаний у комунікативну ситуацію, як спілкування в заданих рамках статусно-рольових відношень тощо, поєднує в собі інформаційну і комунікаційну складові. Віртуальний дискурс здійснюється за допомогою комп' ютерних технологій, а отже, включає також і інформатичну складову Таким чином, формуючи інформаційно-комунікаційну компетенцію магістрантів, не можна оминути увагою віртуальний дискурс.

З позиції соціолінгвістичного підходу ми можемо говорити про віртуальний дискурс як про лінгвістичну категорію, що поєднує в собі ознаки особистісно орієнтованого і статусно-орієнтованого дискурсу. Термін “віртуальний” в даному випадку припускає наявність особливого простору, штучно створеного за допомогою технічних засобів в якому існує можливість інтерактивного спілкування співрозмовників.

Хронотоп віртуального дискурсу обмежений технічними можливостями (наявністю або відсутністю комп'ютера і виходу в Інтернет) і людським фактором (наявністю або відсутністю співрозмовника в режимі “on-line”). Однак, будучи штучно створеним комунікативним середовищем віртуальний дискурс, по суті, умовний, і не має часових і просторових меж. Можливість спілкування двох і більше співрозмовників в єдиний момент часу з будь-яких точок світу викликає “розмивання” державних, національних, політичних, економічних і просторових кордонів [7].

Вважаємо за доцільне позначити наступні конститутивні ознаки віртуального дискурсу:

- цифровий сигнал як канал спілкування;

- віртуальність (спілкування з уявним співрозмовником);

- дистанційність, тобто роздільність в просторі і в часі;

- опосередкованість (здійснюється за допомогою технічного засобу);

- мережева структура - це принципова можливість учасників віртуального дискурсу з рівною легкістю спілкуватися один з одним, незалежно від будь-яких соціальних, економічних чи політичних чинників;

- комбінація різних типів дискурсу;

- специфічна комп'ютерна етика [2, 12 - 16].

Визначимо критерії, які будуть актуальними

для оперування віртуальним дискурсом як засобом формування інформаційно-комунікаційної компетенції: ознаки віртуального дискурсу, стилістичні особливості, правила етикету, жанрові різновиди, методичні та дидактичні можливості відносно педагогічного дискурсу.

Віртуальний дискурс інтерпретується як система, для якої, на думку дослідників, характерні такі загально дискурсивні ознаки: динамічність і процесуальність; комунікативність; персоніфікованість; ситуативна обумовленість; конотативність; соціальна та культурологічна маркованість. [1, 82 - 101]. Віртуальний дискурс є комплексним утворенням, адже являє собою складну комбінацію різних видів дискурсу: побутового, ділового, наукового, рекламного, політичного. Ознаками віртуального дискурсу є віртуальність глобальність, гіпертекстуальність [2, 12 - 16].

Існує цілий ряд термінів, які позначають комунікацію засобами Інтернет-технологій: віртуальна комунікація, комп'ютерне спілкування, online-комунікація тощо. На думку О.В. Грязнової [3, 10 - 15], Інтернет-комунікація поєднує в собі чотири процеси: створення нової реальності, відображення об'єктивної дійсності, вираження суб'єктивно-особистісного світу і передавання особистого духовного змісту всім учасникам комунікації. О.Н. Галичкіна [2, 12 - 16] зазначає, що комп' ютерне спілкування може бути “особистісно орієнтованим” (електронне листування приватного характеру) і “статусно-орієнтованим” (комп'ютерні конференції).

Функціонування комп'ютерного мовлення технічно обмежено переважно письмовою формою, яка стилістично максимально наближена до неформального усного розмовного стилю. Традиційний письмовий текст, потрапляючи в інформаційний простір, трансформується, набуває гіпертекстової форми.

О.В. Дєдова [4, 39 - 61] вказує на такі ознаки стирання меж між усною та писемною формами комунікації: велика кількість дискурсивних слів, характерних для усного мовлення, специфіка використання розділових знаків, великих і малих літер, “смайликів” або emoticons (EMOTional ICONS), демонстративне зневажання правилами орфографії, перенесення рис розмовності і зниженості з чату до більш “високих” Інтернет-жанрів (інформаційних і наукових).

Дослідниця вважає, що віртуальність зазначеного дискурсу, через яку нівелюється різниця між міжособистісною і масовою комунікацією, сприяє виробленню особливих норм етикету: певна зниженість стилю, некоректність, іноді предметна грубість; створення своєрідного ідіолекту (комп'ютерного жаргону) на основі специфічної комп'ютерної лексики, що використовується як засіб самовираження учасників комунікації. За словами О.В. Дєдової, “створюється доволі парадоксальна ситуація: з одного боку, перебування в Мережі - суто індивідуальний досвід, з іншого - перед кожним відкривається майже необмежена аудиторія, з'являються несподівані, непередбачувані контакти, які дозволяють при цьому зберегти індивідуальність... Не випадково стає популярним такий Інтернет-жанр, як публічний щоденник” [4, 39 - 61].

До жанрів комп'ютерного спілкування відносять також електронну пошту, чат, форум, електронні дошки оголошень, вебінари, комп'ютерні конференції. Серед зазначених жанрів найбільше виділяються комп'ютерна конференція та вебінар. Вебінар - це особливий тип веб-конференцій. На початку появи Інтернету даними термінами називали гілку форуму, пізніше - спілкування в режимі реального часу Сьогодні вебінари використовуються в рамках системи дистанційного навчання. Вони можуть включати сеанси голосувань і опитувань, що забезпечує повну взаємодію між аудиторією та ведучим, можуть мати функцію анонімності або “невидимості” користувачів, завдяки чому учасники конференції можуть не знати про присутність один одного.

У вебінарах можуть брати участь від одного до кількох сотень учасників, з них один або кілька виступають у якості ведучих (спікерів). Але існує певна різниця між вебінаром і веб-конференцією: вебінар зручніше проводити з аудиторією до 20 осіб, щоб легше було спілкуватися, відстежувати зворотній зв'язок і спрямовувати виступ. Веб-конференції, як правило, проводять на великі аудиторії, а матеріали заздалегідь розміщують на порталі або розсилають на електронну пошту Спікеру обов'язково допомагає модератор, який слідкує за чатом і матеріалами веб-конференції. Тривалість вебінару і веб-конференції 45 - 60 хвилин, хоча веб-конференція може тривати і близько 3 годин. Крім того, існує ще один тип веб-конференції - промовебінар: виступ спікера або тренера перед основним вебінаром, тривалістю від 3 до 12 хвилин. Як правило, промовебінари передають учасникам інформацію про правила вебінару, спікера, тему тощо. Досвідчені тренери встигають протягом промовебінару дати практичні інструменти для участі в основному вебінарі. Основна мета на промовебінарі - дотримання регламенту та етичних норм, забезпечення активної роботи аудиторії, зворотного зв'язку.

Вебінари дозволяють проводити онлайн-презентації (Power Point), тренінги, синхронно переглядати сайти, відео файли та зображення, спільно працювати з документами та додатками (Word, Excel тощо). Веб-конференція виконує функцію он-лайн уроку, адже надає можливість спілкування з конкретною аудиторією в реальному часі за допомогою тексів, набраних на клавіатурі, а також за допомогою голосу і відео. Як і під час аудиторного уроку, у веб-конференції забезпечується візуальний контакт, інтерактивне спілкування, демонстрація наочності, графічна підтримка пояснень учителя і опитування учасників [6, 54 - 60]. Таким чином, вебінар є синтезом найбільш використовуваних на сьогодні ІКТ:

- Слайдові презентації (зазвичай створюються за допомогою Power Point та зберігаються у форматі pdf).

- Відео через web-камеру

- VoIP (аудіозв'язок через комп'ютер).

- Веб-тури - коли інформація про сеанс може бути передана іншим учасникам для унаочнення матеріалів.

Запис (розміщується за унікальною веб-адресою з метою подальшого перегляду \ прослуховування будь-яким користувачем

- Інтернету).

- Дошка для коментарів, на якій усі можуть залишати примітки чи коментувати пункти слайдової презентації).

- Текстовий чат - для питань і відповідей учасників конференції. У чаті можливе як групове (повідомлення видно всім учасникам) так і приватне спілкування (розмова між двома учасниками).

- Голосування та опитування (дозволяють ведучому опитувати аудиторію, надаючи на вибір кілька варіантів відповідей).

- Робочий стіл/спільне використання додатків (коли учасники можуть переглядати все, що показано ведучим веб-конференції). Це є важливою функцією програм для організації конференц-зв'язку. Тобто один учасник веб-конференції може передати контроль над додатком (наприклад, таблицею чи ін.) будь-якому іншому учаснику.

Освоєння студентами технології проведення вебінарів та конференцій дає можливість розвинути всі складові ІК-компетенції. Покращуються навички інформатичної складової (програмне забезпечення, робота з web-камерою, Інтернет-платформами), інформаційної (активне оперування інформацією в режимі он-лайн), комунікаційної (створення та підтримання Інтернет-комунікації впродовж певного терміну - 45 - 60 хвилин). До того ж засвоюються правила комп'ютерного спілкування - етикету, розширюється спектр дискурсивної компетентності філологів, іншими словами, відбувається поєднання дискурсивних практик і інформаційно-комунікаційних технологій. Крім того, відбувається вдосконалення професійної компетентності - студенти засвоюють методику викладання мови і літератури за допомогою ІКТ, отримують необхідні знання, уміння, навички, а також досвід дистанційного навчання дітей.

Інші жанри віртуального дискурсу у педагогічній діяльності також мають певний методичний і дидактичний потенціал, тому введення їх у канву педагогічного дискурсу є прийнятним у комплексі методів формування інформаційно-комунікаційної компетенції бакалаврів філології.

Розглянемо методичні та дидактичні можливості віртуального дискурсу у сфері педагогічного дискурсу. Для унаочнення навчального матеріалу на етапах мотивації, актуалізації, викладу нової теми можливе використання демонстраційних ресурсів у форматі відео, аудіо, електронних презентацій. Відповідно подібні дидактичні матеріали міститимуть тексти усної та писемної форм навчального спрямування, зображення, схеми, таблиці (педагогічний і науковий дискурс), зразки текстів художньої літератури, інших стилів (художній, офіційно-діловий, розмовний та ін. дискурси) тощо. На етапах первинного застосування отриманих знань на практиці, а також у самостійній і/або творчій роботі доцільне використанняпошуково-довідкових ресурсів - електронних словників, енциклопедій, пошукових браузерів тощо (науковий і педагогічний дискурс у комп'ютерному форматі). Для відпрацювання навичок та контролю засвоєння усталених алгоритмів дій прийнятне використання тренінгово-контрольних ресурсів - програм-тренажерів (віртуальний дискурс у сфері педагогічного дискурсу) [8]. Отже, віртуальний дискурс активно використовується у сфері педагогіки, зокрема в роботі учителя, з методичною і дидактичною метою в таких напрямах, як: формування стійкого інтересу учнів до навчального предмету на всіх етапах уроку; підготовка до ЗНО; активізація творчого потенціалу учнів; наукові дослідження [8].

Частиною професійної компетентності вчителя є дискурсивна компетентність, яка формується у процесі підготовки у вищому навчальному закладі. Віртуальний дискурс як засіб формування інформаційно-комунікаційної компетенції, є невід'ємною складовою і формування дискурсивної компетентності учителя, отже його освоєння є обов'язковим для студента ОКР “Магістр”. Ознаки віртуального дискурсу, стилістичні особливості, правила етикету, жанрові різновиди, методичні та дидактичні можливості відносно педагогічного дискурсу можуть входити у змістові модулі для різних дисциплін освітньо-професійної програми підготовки магістрів.

Таким чином, процес формування ІК- компетенції студентів ОКР “Магістр” поєднує два інституціональні дискурси (віртуальний і педагогічний). У дискурсивній компетентності вчителів необхідним компонентом є віртуальний дискурс, що має високий методичний та дидактичний потенціал як засіб формування інформаційно-комунікаційної компетенції студентів ОКР “Магістр”, майбутніх вчителів. Врахування взаємозв'язку дискурсивних практик і інформаційно-комунікаційних педагогічних технологій дозволить оптимізувати і активізувати процес формування ІК- компетенції, підвищити її якісний показник.

Література

віртуальний дискурс спілкування

1.Войскунский А.Е. Интернет -- новая область исследований в психологической науке // ученые записки кафедры общей психологии МГУ. -- М.: Смысл, 2010. -- вып. 1. С. 82 -- 101.

2.Галичкина Е.Н. Специфика компьютерного дискурса на английском и русском языках (на материале жанра компьютерных конференций): автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 “Германские языки ” / Е.Н. Галичкина. -- Волгоград, 2001. -- 19 с.

3.Грязнова Е.В. Компьютерное общение как социальный феномен: автореф. канд. дисс. филос. наук: спец. 09.00.11 “Социальная философия” / Е.В. Грязнова. -- Нижний Новгород, 2001. -- 20 с.

4.Дедова О.В. О специфике комп'ютерного дискурса // Русский язык: Исторические судьбы и современность: тезисы / О.В. Дедова. -- М., 2004. -- С. 39 -- 61.

5.Карасик В.И., Языковой круг: личность, концепты, дискурс: монография / В.И. Карасик.

6.Коваль Т.І. Підготовка викладачів вищої школи: інформаційні технології у педагогічній діяльності / С.О. Сисоєва, Л.П. Сущенко. -- К.: Вид. центр КНЛУ, 2009 -- 380 с.

Размещено на Allbest.ru