Фінансова нерівність: причини виникнення та шляхи подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІНАНСОВА НЕРІВНІСТЬ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

О.Д. Гордей,

доктор економічних наук, Національний університет ДПС України

У статті розглянуто основні причини виникнення фінансової нерівності у ретроспективному розвитку суспільства. Виявлено нагальні потреби зменшення її глибини. Запропоновано оцінку масштабу фінансової нерівності за існуючим середнім класом у суспільстві, за підвищенням його рівня життя. Окреслені основні напрями забезпечення потреб та інтересів населення для подолання фінансової нерівності та запобігання збільшенню її глибини.

У нових соціально-економічних реаліях розвитку важливим є зменшення фінансової нерівності в суспільстві. Важливу роль у фінансовій нерівності відіграють індивідуальні здібності громадян. Через різні інтелектуальні, фізичні, психічні відмінності люди досягають неоднакового фінансового забезпечення рівня життя. Причиною цього життя були вихідні умови, склад характеру - відсутність сили волі, пасивність, лінь. Цікаво зазначити, що в розвинених країнах причини фінансової нерівності вбачають у першу чергу в самих верствах населення, яким притаманний низький рівень життя, оскільки багатьом із них характерні особисті недоліки - шкідливі звички, на які витрачаються значні фінансові ресурси, небажання підвищувати свій професійний рівень, йти на ризик заради змін у своєму житті тощо. Важливе значення також мають відмінності у здоров'ї людей та рівні медичного обслуговування в країні. Подолання фінансової нерівності є необхідною умовою для соціально-економічного розвитку держави.

Питанням нерівності були присвячені роботи давньогрецького філософа Аристотеля. Протягом соціально-економічного розвитку суспільства вивчення причин існування фінансової нерівності актуалізувалося. Їх розглядали лауреат Нобелівської премії з економіки Гері Стенлі Беккер, американський учений Д. Белл, англійський економіст Дж. М. Кейнс, бельгійський учений А. Кетле, американські вчені А. Маслоу і Дж. Е. Мейо та інші. Однак у сучасних реаліях розвитку економіки України виникла нагальна потреба в комплексному вивченні причин фінансової нерівності та виявлення шляхів її мінімізації.

Основною метою дослідження є визначення основних причин, які спричиняють фінансову нерівність населення, а також вивчення пріоритетних напрямів їх подолання з метою досягнення активізації соціально-економічного розвитку країни.

У процесі еволюційного розвитку суспільства завжди вивчали питання нерівномірного розподілу фінансових ресурсів між різними його верствами. Очевидно, що визначення заходів та інструментів дії, спрямованих на зменшення фінансової нерівності населення та на скорочення бідності, побудова комплексної стратегії її подолання повинні починатися з аналізу й виявлення причин їх виникнення.

Одним з перших учених-філософів, хто досліджував причини соціальної нерівності, був Аристотель (384-322 рр. до н.е.). У своїй праці „Політика” [1, с. 376-644] він зазначав, що всі держави містять три складові елементи: один клас - багатих людей; другий - середніх за достатком, третій - бідних. Відповідно другий клас - найкращий, оскільки його члени найбільше готові наслідувати раціональний принцип (відповідно до якого основою прийняття рішень є розум, виділення інтелектуального критерію сутності) перерозподілу національного багатства. Аристотель вважав, що з бідняків і багачів одні зростають злочинцями, а інші шахраями” [2, р. 29]. Він виступав як проти влади бідняків, у яких немає власності, так і проти егоїстичного правління багатої плутократії - „форми правління, коли рішення уряду визначаються думкою не всього народу, а впливового класу багатих людей, при цьому існує глибока соціальна нерівність і низька соціальна мобільність” [2, р. 147]. Реалістично роздумуючи про стабільність держави, Аристотель зауважував: „Необхідно думати про бідних, бо бідність породжує бунт і злочинність, прирікаючи державу на загибель” [2, р. 164]. Важко не погодитися з давньогрецьким філософом.

Американський учений Д. Белл (1919-2011) як необхідну передумову зменшення фінансової нерівності вбачав доступність освіти і науки. Він був переконаний, що основний стратегічний засіб повинен неминуче привести до структурних реформ в освіті та науці як важливий шлях для формування середнього класу. „Найважливішим джерелом структурних змін у суспільстві, - стверджував Д. Белл у праці „Прихід постіндустріального суспільства”, - є зміни в характері знань: експоненціальне зростання і диференціація наук, розвиток нової інтелектуальної технології і, як наслідок, - поява нового класу”. професіоналів, фахівців, які є головними прихильниками і носіями ідеалів „рівня життя” [3, с. 154]. Можна беззаперечно погодитися, що без достатнього фінансового забезпечення науки й освіти неможливо досягти високого рівня середнього класу в суспільстві. Погоджуємося з тим, що економічна вигода відігравала і відіграє важливу роль у вчинках людини і суспільства в цілому. Ще у ХІХ столітті бельгійський визначний учений Адольф Кетле (1796-1874) встановив, що аналогічно законам фізики існують об'єктивні соціальні закони, які працюють і при виявленні громадської думки населення з будь-якого питання на основі представлених статистичних даних [4].

Незважаючи на тісний, хоча і певним чином опосередкований взаємозв'язок між економічним зростанням і рівнем фінансової нерівності, було б неправильно вважати, що всі життєві блага забезпечують тільки чинники матеріального порядку. Про це, зокрема, писав англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883-1946) у своїй відомій роботі „Загальна теорія зайнятості, відсотків та грошей” (1936) [5].

Кейнс вважав, що, коли буде забезпечено задоволення основних матеріальних потреб, зникне прагнення до накопичення грошей і люди почнуть приділяти основну увагу розвитку своїх творчих та інтелектуальних здібностей. Учений у своїй статті „Бізнес і якість життя” виступав з критикою неухильного зростання виробництва і накопичення матеріальних благ [6, с. 132].

У 1992 році відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки Гері Стенлі Беккер (1930-2014) зазначав, що людина у процесі ухвалення майже всіх важливих рішень і навіть у своїй побутовій поведінці керується економічними міркуваннями (вигідно, невигідно), інколи не підозрюючи цього. Він вважає, що скоєння злочинів, одруження, розлучення, планування дітей та ін. також пов'язані з економічними міркуваннями. На його думку, як тільки людина переконується, що їй невигідно здійснювати той або інший вчинок, вона відразу від нього відмовляється. Як стверджує Г. С. Беккер, свою економічну вигоду розуміє кожна людина з будь-якою мораллю та інтелектуальним рівнем розвитку [7].

Розглядаючи роль теорії потреб у контексті вивчення причин фінансової нерівності, американські вчені часто використовують тріаду потреб, що формуються як потреби у: володінні матеріальними благами, тісних міжособистісних зв'язках, самореалізації, причому основний акцент робиться на двох останніх потребах. Так, узагальнено систематизуючи різноманітні підходи, виділимо два напрями розвитку теорії потреб: соціальний (Е. Мейо (18801949), Р Оуен (1771-1851), М. Фолетт (1868-1933), Д. Макгрегор (1906-1964)) та психологічний (А. Маслоу (1908-1970), К. Альдерфер (1940 р.н.), Д. Макклеланд (1917-1998), Ф. Герцберг (1923 р.н.)) [8, гл. 13].

Важливими, на нашу думку, є теорії базових потреб, засновані на загальновідомій теорії потреб американського вченого А. Маслоу (1908-1970), згідно з якими виділяють п'ять умовних груп потреб, які перебувають у пірамідальній залежності [9, с. 120-132].

А. Маслоу стверджував, що існує основна закономірність, єдина для всіх людей, яка спонукає від фундаментальних фізіологічних потреб поступово підніматися за ієрархічними рівнями до необхідності самореалізації, самовираження вищого рівня потреб людини. При цьому не потрібно вважати, що лише при цілковитому задоволенні потреб будь-якого рівня можлива поява потреб наступного рівня. Вони можуть реалізовуватися багато в чому одночасно.

Поведінка людини залежить і від того, який з п'яти основних видів потреб є в даний момент домінуючим. Хоча кожна людина в один і той самий час має потреби з усіх п'яти видів, сила кожної потреби залежить від власних пріоритетів. При цьому задоволення одних потреб не можна розглядати ізольовано. Вони тісно взаємопов'язані: виникнення однієї потреби, як правило, спирається на задоволення іншої сильнішої (закон сили). Проте і закон сили, й ієрархічність мають умовний характер. Саме рівень задоволеності потреб людини може характеризувати рівень життя, включаючи як кількісні показники розвитку, так і якісні, охоплюючи етично-моральні цінності. Існуючу вихідну ієрархію, зважаючи на рівень розвитку суспільства, доповнимо і розширимо.

1. Основні фізіологічні потреби: їжа, відпочинок, житло, заробітна плата, відпустка, пенсійне та медичне забезпечення, сприятливі робочі умови, побутові умови. Одним з основних засобів задоволення фізіологічних потреб є грошові ресурси, високий заробіток. Отже, матеріальні стимули, заробітна плата, соціальні блага - це засіб задоволення фізіологічних потреб.

2. Потреба в безпеці. Як тільки фізіологічні потреби задоволені, пріоритетною стає потреба в безпеці. Кожна людина хоче уникнути хвороб, зберегти здоров'я і працездатність на довгі роки. Ці потреби відображають бажання зберегти вже отримані нагороди і становище, захистити себе від небезпеки втрат. Цим потребам відповідають такі стимули, як гарантована робота, соціальне страхування, можливість розміщувати грошові ресурси, цінні папери в банках, інвестиційних і страхових компаніях для отримання додаткової винагороди.

3. Соціальні потреби. Коли досягнуте задоволення фізіологічних потреб і потреб у безпеці, увага людини переміщується на потребу в дружбі, любові (коханні), визначенні свого соціального статусу. Люди завжди прагнуть задовольнити свої соціальні потреби на роботі. Американський дослідник Дж. Е. Мейо (1880-1949) відкрив таку характеристику особистості, як соціальність. Людині властиве бажання постійно відчувати контакт із собі подібними. Вона завжди потребує емоційної прихильності, підтримки, перебування у соціумі. Можемо переконатися, які деформації відбуваються в особистості після тривалого перебування у статусі безробітного, коли людина відірвана від трудового колективу. Важко також сприймається вихід на пенсію або інші події, які спричиняють ізоляцію від колективу тощо.

4. Потреба в повазі. На четвертому рівні перебувають потреби в повазі, або особисті потреби: переживати почуття власної значимості та необхідності, соціального престижу, бажання відчувати повагу оточуючих, мати високий соціальний статус.

5. Потреби у самореалізації і самовираженні. Ширше цю потребу можна трактувати як потребу в творчості. Кожна людина прагне реалізувати свій потенціал, постійно самоудосконалюватися, знайти своє місце в житті. Крім того, управлінці вищих щаблів, які досягли значних професійних результатів, творчо й об'єктивно вирішують питання, притаманні керівним посадам. Намагаючись досягти цього, люди прагнуть реалізувати свій потенціал, збільшити свої здобутки, здібності і бути кращими. Така потреба в самовираженні є найвищою з усіх людських потреб. Прагнення до розкриття своїх здібностей, самовдосконалення, творчості, розвитку і розуміння свого життя характеризує потреби в самореалізації.

Задовольняючи потреби, значно розширюється коло фінансових ресурсів, необхідних для їх забезпечення: глобальні ресурси світових фінансових ринків, публічні та приватні фінансові ресурси, інвестиційні та кредитні ресурси, за допомогою яких відбувається процес фінансування потреб. Це зумовило необхідність застосування нових підходів до їх оцінки та аналізу.

Територіальна локалізація фінансових ресурсів, які значно скоротилися останніми роками, посилила фінансову нерівність населення різних верств та регіонів. Зросла роль геополітичного чинника у становищі територій та якісних характеристик населення в регіонах як з високим, так і низьким рівнем соціально-економічного розвитку. В українському суспільстві активно відбуваються процеси соціальної стратифікації та диференціації, не зменшується питома вага бідних верств населення у загальній сукупності, розвиваються процеси маргіналізації й інші негативні соціально-демографічні тенденції.

Одночасно трансформуються методи фінансового забезпечення формування рівня життя населення на рівні країни і регіонів - кошторисний метод фінансування соціальних потреб замінюється на програмно-цільовий та за фактично надані послуги. Крім того, замість різношвидкісного, але однонаправленого руху, характерного для радянського періоду, у 19902013 рр., у фінансовому забезпеченні рівня життя окремих соціальних груп і верств населення, регіонів країни, міського та сільського населення мала місце різноспрямована динаміка, що створило передумови для поглиблення фінансової нерівності.

За деяких позитивних змін останнім часом не тільки не вдалося повністю нейтралізувати наслідки фінансово-економічної кризи 2008-2010 років у соціально-економічному розвитку країни, але й поглибилася фінансова нерівність під час гострої фази економічного занепаду кінця 2013 - початку 2014 років. Не подолана тенденція випереджального зростання сировинних галузей і акумуляції в них основних інвестиційних ресурсів, не повністю сформовані ринки капіталів, відбувається старіння виробничого капіталу, погіршується демографічна ситуація, поглиблюється дисбаланс соціально-економічного розвитку регіонів. Негативним наслідком глибокої фінансово-економічної кризи української економіки є збільшення фінансової нерівності і посилення соціального напруження в суспільстві. Адже навіть зростання макроекономічних показників (збільшення ВВП на душу населення) не супроводжувалося відповідним зростанням рівня життя основної маси населення та зниженням рівня бідності.

Змінилася роль механізмів регулювання диспропорцій фінансового забезпечення як рівня життя населення країни у цілому, так і її регіонів; відбувся перехід від централізованого планування соціально-економічного розвитку до суттєвого скорочення участі держави в економіці та забезпеченні рівня життя населення, передачі соціальних функцій держави на регіональний рівень. При цьому різні соціальні заходи, що розробляються на державному рівні, не супроводжуються відповідною організаційною взаємодією на територіальних рівнях. Регіональна диференціація рівня життя населення (зокрема міждержавна) обумовлена рядом чинників, серед яких - економічний і фінансовий потенціал, частка нерентабельних підприємств, депресивних секторів економіки, здатність населення адаптуватися до нового типу фінансових відносин, структура зайнятості, особливості системи соціального захисту тощо. Тому достатньо повний аналіз фінансової нерівності може бути здійснений на основі комплексного підходу з урахуванням міжрегіональних та міждержавних відмінностей в умовах життя населення. фінансовий нерівність соціальний

У сучасній фінансовій науці поки що недостатньо розроблені теоретичні та методологічні основи комплексних досліджень фінансової нерівності, що забезпечувало б порівняльний підхід до виявлення міждержавних і регіональних відмінностей та вимагає розробки і формування державної програми щодо зменшення фінансової нерівності та її запобігання.

Оцінити масштаби фінансової нерівності у кінцевому підсумку можливо за існуючим середнім класом у суспільстві, за підвищенням його рівня життя. Якщо він є основним у суспільстві, а також за наявності фінансового потенціалу країни для підвищення рівня життя населення можемо говорити про ефективну державну політику щодо зниження фінансової нерівності.

1) Зменшити глибину фінансової нерівності в суспільстві можливо за умови забезпечення: матеріальних потреб (на рівні середнього класу);

2) достатнього рівня заробітної плати, пенсій, інших видів грошових доходів, відсотків з власності тощо;

3) володіння рухомим та нерухомим майном;

4) освітнього і наукового рівнів та можливості до їх підвищення;

5) високих моральних принципів;

6) підтримки та розвитку культурного рівня;

7) духовного вдосконалення.

Отже, одним із функціональних призначень державної програми щодо зменшення фінансової нерівності та її запобігання є пошук соціальних технологій, спрямованих на формування середнього класу в Україні, що пов'язано з прискоренням соціальної динаміки, обмеженням масштабів тіньової діяльності, детінізацією економіки (виведенням фінансових ресурсів у межі легальної економіки), оптимізація джерел фінансового забезпечення потреб населення. В умовах збільшення частки середнього класу буде відбуватися процес зменшення глибини фінансової нерівності. Після досягнення найбільшої частки середнім класом можна буде ототожнювати підвищення рівня життя населення зі зростанням його в середовищі середнього класу в суспільстві. Саме це має стати пріоритетним напрямом державного регулювання фінансової нерівності та її запобігання.

Отже, основні технології зменшення глибини фінансової нерівності у суспільстві повинні включати такі регуляторні механізми - дотримання чіткого співвідношення між працею і заробітною платою, освітою і розвитком особистості, соціальним захистом і соціальним партнерством.

Зниження фінансової нерівності потрібно забезпечити фінансовими ресурсами, насамперед за рахунок досягнення:

- раціональної зайнятості;

- системи життєдіяльності людини;

- відтворення трудових ресурсів тощо.

Відповідно до проведених досліджень найбільш повноцінна реалізація державної програми зменшення фінансової нерівності та запобігання її виникнення є можливою у процесі урахування сукупності факторів, процесів та результатів, які як безпосередньо, так і опосередковано орієнтовані на задоволення різноманітних та швидкозростаючих потреб та інтересів громадян.

Список використаної літератури

1. Аристотель. Сочинения: в 4 т. / Аристотель; [перевод С. А. Жебелева]. - М.: Мысль, 1983. Т 4. - С. 376-644.

2. The Work of Aristotle [Translated Into English] / Under The Editorship by Ross W. D. - Oxford: Clarendon Press, 1921. - 407 p.

3. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Белл Д.; [пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева]. - М.: Academia, 2004. - 788 с. - [2-е изд., испр. и доп.].

4. Кетле А. Социальная система и законы, ею управляющие / А. Кетле; [пер. с франц. Л. Н. Шаховской]. - СПб.: Издание Н. Поляков и Ко, 1866. - 313, [5] с.

5. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Джон Мейнард Кейнс; [В. Драгомир, Л. Курашов, Н. Любимова]; под ред. Л. Курашова; [пер. с англ.]. - М.: Гелиос АРВ, 2002. - 352 с.

6. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли / Б. Селигмен. - М.: Наука, 1968. - 435 с.

7. Becker G. S. A Theory of the Allocation of Time / Gary S. Becker // Economic Journal, 1965. - Vol. 75 (№ 299). - September. - Р. 493-508.

8. Жан Бодрийяр Общество потребления / La socmth de consommation: ses mythes et ses structures (1970) / Бодрийяр Жан: рус. перевод Е. Самарская. - М.: Культурная Революция, 2006. - 272 с. - (Серия: Мыслители XX века).

9. Маслоу А. Г. Мотивация и личность / Маслоу Абрахам Гарольд; [пер. с англ. А. М. Татлыбаева]. - СПб.: Евразия, 1999. - 478 с.

Размещено на Allbest.ru