Показники життєвого рівня населення та їх вплив на соціальний розвиток приміських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Показники життєвого рівня населення та їх вплив на соціальний розвиток приміських територій

Standard of Living Index and its Impact on Social Development of Suburban Areas

О.В. Сотнікова

У статті розглянуто особливий вплив рівня життя населення на процеси субурбанізації. Виділено ключові показники матеріального добробуту та умов проживання, які обумовлюють соціальний розвиток приміських територій, проаналізовано їх останні тенденції в Україні. Визначено проблемні напрями, які слід враховувати при розробці стратегії соціального розвитку приміських територій.

Keywords: suburban areas, social development, suburbanization, standard of living, material wealth, living conditions, residential district.

Постановка проблеми

Із середини ХХ ст. у розвинених країнах світу під впливом ряду причин економічного (проблема перенаселення та пов'язаний із цим дефіцит житла і зростання його вартості, транспортні проблеми, високі місцеві податки, перенасиченість основних об'єктів соціальної інфраструктури), екологічного (забруднення повітря, проблеми водопостачання та утилізації побутових відходів), соціально-психологічного характерів (високий рівень злочинності, надмірне нервове навантаження, пов'язане з міським ритмом життя, шумовий вплив) активізувались процеси переселення частини населення з великих міст у приміські території, відомі нині як субурбанізація. У країнах Західної Європи та США субурбанізація розвивалась в діалектичній єдності зі зростанням добробуту, прогресивних технологічних зрушень, сприятливої урядової політики заохочення збільшення приміських територій, що дозволило не тільки вирішити ряд важливих соціальних завдань, а й підвищити ефективність розвитку в прилеглих зонах промисловості, сільського господарства, будівництва, сфери послуг тощо.

Натомість в Україні, для якої притаманний високий рівень урбанізованості старопромислових регіонів [3], практично не використовуються можливості подолання багатьох гострих проблем соціально-економічного характеру, які відкриває субурбанізація. Освоєння приміських територій ускладнюється відсутністю цілісної системи стратегічного планування, яка б враховувала специфіку їх ресурсного забезпечення, базисних соціальних умов тощо. Особливої актуальності при цьому набуває аналіз показників життєвого рівня населення, котрі виступають детермінантами соціального розвитку приміських територій за численними каналами впливу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Соціальна проблематика займає чільне місце у працях вітчизняних науковців, які розглядають різноманітні аспекти становлення і розвитку соціально орієнтованого ринкового господарства. Останні публікації українських дослідників у цій сфері присвячені, зокрема, розробленню концептуальних підходів до вимірювання якості життя населення з урахуванням міжнародного досвіду, проблемам нерівності в Україні, оцінюванню її масштабів, складових, проявів та наслідків (Е.М. Лібанова, О.М. Гладун, Л.С. Лісогор), дослідженню проблем соціальної спрямованості розвитку ринку праці та соціального захисту населення (В.В. Онікієнко), вивченню трансформаційних змін у сфері людського розвитку й вимірюванню його регіональних диспропорцій (Л.М. Черенько, О.В. Макарова), аналізу причин та особливостей соціального відторгнення в Україні та розробленню рекомендацій щодо подолання цього явища (Е.М. Лібанова, Ю.А. Левенець, О.В. Макарова, В.О. Котигоренко, Л.М. Черенько, О.М. Хмелевська, Л.Г. Ткаченко, О.М. Балакірєва) та ін. Не зважаючи на широке охоплення даними дослідженнями територіальних особливостей соціально-економічного й людського розвитку України, специфіка цих процесів у контексті субурбанізації залишається недостатньо висвітленою та потребує поглибленого вивчення.

Постановка завдання

Метою даного дослідження є вивчення показників рівня життя в Україні та визначення їх впливу на соціальний розвиток приміських територій.

Виклад основного матеріалу

Рівень життя населення - це комплексне, багатогранне поняття, на основі якого можна не лише охарактеризувати матеріальну сторону людського буття, а й визначити результати функціонування економічної системи країни за певний часовий проміжок. За всіма каналами вплив можна розглядати як прямий, так і опосередкований, бо матеріальне становище домогосподарств здійснює вплив практично на всі аспекти життєдіяльності людини й суспільства. Точки прямого впливу також мають широкий спектр і охоплюють практично всі сфери: економіку (промислове та сільськогосподарське виробництво, будівництво, транспорт та зв'язок); демографію (народжуваність, смертність, здоров'я, міграція); освіту та науку; культуру; екологію; фінансово-бюджетну та фінансово-кредитну сфери [1].

Зважаючи на предмет даного дослідження, доцільно обрати для вивчення тільки ті канали, що формують максимально прямі взаємозв'язки між рівнем життя та соціальним розвитком приміських територій.

Згідно з концепцією життєвого шляху К.Х. Малдера [5], переселення - це форма раціональної поведінки населення, що підпорядковується трьом основним траєкторіям - професійній, житлово-матеріальній та родинно- побутовій. Виходячи з цього, переїзд у передмістя у більшості випадків обумовлений матеріальним становищем та умовами проживання населення (рис. 1). Безперечно, рушійною силою субурбанізації виступають жителі міських поселень, у першу чергу - великих міст, тому особливу увагу необхідно приділити окремим показникам рівня життя даної групи домогосподарств.

Дослідження процесів субурбанізації в Угорщині, Чехії, Польщі показали, що переважна більшість населення, яке переселилось до приміських територій, відноситься до середнього класу та має високий рівень освіти. Як основні причини зміни місця проживання респонденти називали відсутність якісного житла та екологічні проблеми середовища проживання [4].

Система показників матеріального становища охоплює широкий спектр соціально-економічних характеристик, що відображають матеріальний добробут населення в різних аспектах, у т.ч. такі важливі з точки зору субурбанізації показники, як доходи і витрати домогосподарств, а також їх майнові характеристики [2].

Переважну частку в складі доходів населення становить оплата праці як будь-який заробіток, обчислений у грошовому вимірі, який працівники підприємств, організацій, установ отримують за свою роботу. Так, в Україні частка оплати праці в структурі грошових доходів за період 2009-2012 рр. коливалась на рівні 49,1%.

Для оцінювання матеріального становища найманих працівників на макроекономічному рівні використовується показник частки оплати праці у структурі ВВП. У 2012 р. його значення дорівнювало 52,2%, що ненабагато більше, ніж у 2009 р. (49,4%) [8]. Хоча за даним показником Україна наближається до передових країн Організації економічного співробітництва та розвитку - ОЕСР (частка оплати праці у ВВП становить: у США - 53,1%, Великобританії - 53,9%, Франції - 54,4%, Німеччині - 51,6%), рівень номінальних і реальних доходів українського населення залишається порівняно низьким. Наприклад, у Польщі у 2012 р. частка оплати праці у ВВП дорівнювала 36%, однак при цьому середньомісячна заробітна плата становила понад 1 085 дол. США, у Словаччині відповідно 37,8% та 1 293 дол. США, Угорщині - 44,8% та 1 175 дол. США, у той час як в Україні показник середньомісячної зарплати дорівнював лише 378 дол. США.

соціальний розвиток приміський добробут

Для аналізу матеріального добробуту населення важливе значення має оцінка динаміки реальних доходів, у т.ч. такої компоненти як реальна заробітна плата, оскільки саме від її величини і темпів зростання залежить купівельна спроможність населення та можливості здійснювати заощадження. Протягом 2009-2013 рр. відбувалось зростання (окрім 2009 р.) як показників реального наявного доходу (у середньому на 9% щорічно), так і реальної заробітної плати (у середньому на 9,6% щорічно), однак їх позитивна динаміка уповільнювалась інфляційними явищами, про що свідчать темпи зростання номінальної заробітної плати (рис. 2).

Помітно вищою, ніж у середньому по домогосподарствах та у сільській місцевості (рис. 3), у 2010-2012 рр. намітилась негативна тенденція до зростання питомої ваги міських домогосподарств із середньодушовими грошовими доходами на місяць нижче прожиткового мінімуму. Якщо у 2010 р. даний показник становив 48,8% від загальної кількості домогосподарств у міських поселеннях, у т.ч. 19,1% у великих містах, то у 2012 р. його значення зросло до 49,7% від загальної кількості домогосподарств у міських поселеннях, з них 20,7% у великих містах.

Аналізуючи в цілому стан матеріальної забезпеченості населення в Україні за період 2009-2012 рр., можна відзначити як позитивні, так і негативні зрушення.

У 2012 р. грошові доходи домогосподарств у великих містах у середньому за місяць становили 4 283,22 грн, що на 37,3% більше, ніж у 2009 р. (119,09 грн). Основним джерелом доходів залишалась оплата праці, середньомісячний показник якої дорівнював 2 684,34 грн у 2012 р. проти 1 923,85 грн у 2009 р.

Важливо також розглянути окремі майнові характеристики міського населення, оскільки вони дозволяють не тільки опосередковано оцінити матеріальне становище домогосподарств, а й визначити їх потреби у житлі, суттєвий потенціал задоволення яких мають приміські території.

У структурі майна домогосподарств одним із найвагоміших активів є житло. Протягом 2009-2012 рр. величина міського житлового фонду в Україні зросла (рис. 4) з 688 784 тис. кв. м до 700 682 тис. кв. м. При цьому частка приватного житлового фонду стабільно збільшувалась і становила 90,9% або 636 743 тис. кв. м у 2012 р. проти 88,1% та 606 818 тис. кв. м у 2009 р. Тобто більшість населення проживає у житлі, що є приватною власністю (приватизоване, куплене або кооперативне).

Середня кількість умовних одиниць житла, що перебувають у приватній власності, млн од.