Зарубіжний та міжнародний досвід забезпечення соціальної справедливості у суспільстві

Таблиця 2 Рівень безробіття в країнах ЄС (у відсотках до загальної чисельності економічно активного населення).

У кінці 2012 р. рівень довготривалого безробіття сягнув небувало високого рівня, а саме чисельність осіб, які були безробітними тривалий час, становила 11,6 млн. в ЄС, що, у свою чергу, становить майже 5,0% економічно активного населення. Тенденція стабілізувалася тільки під час недовгого відновлення у 2010 р., і з того часу продовжує збільшуватись. З 2008 р. чисельність осіб, які були безробітними тривалий час, подвоїлася в ЄС-27 та в Євро-17.

Найбільш негативно криза 2008 р. вплинула як на постійно працюючих, так і на тимчасових працівників. Усе більше роботодавців стали відмовлятися від постійних контрактів на користь короткострокових. За 2012 р. темпи зростання чисельності постійно працюючих становили лише +0,1%. У 2012 р. частка тимчасових працівників була найвищою в Польщі, Іспанії, Португалії, Нідерландах та Словенії, найнижчою в Румунії, Естонії, Болгарії та Латвії. Більшість з тимчасово працюючих (майже 60,0%) в ЄС не можуть знайти постійну роботу. Так в Іспанії та Португалії майже 90,0% працюючих за тимчасовими контрактами роблять це вимушено.

Протягом останніх п'яти років у країнах ЄС спостерігається стійка тенденція до зростання чисельності осіб, що працюють неповний робочий день (+6,4% з 2008 по 2012 рр.). У 2012 р. частка осіб, що працювали неповний робочий день, була найвищою у Нідерландах (49,2%), Великої Британії, Німеччині, Швеції, Австрії, Данії та Бельгії (близько 25,0%), найнижчою - в Болгарії, Словаччині, Чехії та Хорватії (близько 5,0% або нижче).

Молоді люди несуть на своїх плечах основний тягар кризи у сфері зайнятості, що створює реальний ризик появи втраченого покоління. Із трьох вікових груп (молодих, зрілих та літніх працівників) найбільш високий рівень безробіття спостерігається серед молоді. Він перевищує 20,0% у двох третинах країн ЄЦА і сягає рівня понад 50,0% у таких країнах, як Греція, Іспанія і Македонія. Заходи щодо боротьби з кризою зайнятості молоді, як правило, стосуються пропозиції (наприклад, можливостей розвитку професійних навичок і підвищення кваліфікації) і рідше вживаються заходи, спрямовані на попит з метою стимулювання роботодавців щодо працевлаштування молоді.

Рівень безробіття молоді варіюється від 8,1% для Німеччини до 56,5% для Іспанії (за станом на листопад 2012 р.), 57,6% для Греції (вересень 2012 р.) та 54,8% для колишньої югославської Республіки Македонія. Дві третини з 35 країн регіону ЄЦА демонструють рівень безробіття серед молоді вище 20,0%. Під час кризи різке зростання рівня безробіття серед молоді спостерігалось також в Іспанії, Греції та Хорватії. Тривале зростання безробіття серед молоді призвело до загострення довготривалого безробіття: у другому кварталі 2012 р. близько третини (32,6%) чисельності всіх безробітних молодих людей в ЄС перебували без роботи протягом більше 12 місяців. Однак у Болгарії, Греції, Ірландії, Італії та Словаччини на кінець третього кварталу 2012 р. цей показник перевищив 45,0%. Рівень безробіття різко збільшився серед всіх молодих людей, незалежно від рівня їхньої освіти. Зазвичай рівень безробіття нижче серед осіб з високим рівнем освіти (за даними за другий квартал 2012 р. він склав 16,6% серед молодих людей з університетською освітою, 19,2% - для молодих людей із професійною освітою та 30,7% - серед низькокваліфікованої молоді), однак у третьому кварталі 2012 р. відбулось зростання рівня безробіття серед найбільш освічених молодих людей (Греція - 53,2% серед молоді з вищою освітою, Португалія - 42,8%, Іспанія - 39,5% і Кіпр - 31,8%).

Поширеність нестандартних форм зайнятості серед молоді дуже висока: у 2011 р. в ЄС близько 42,5% усіх молодих працівників були зайняті на тимчасових робочих місцях (що в три рази вище, ніж в цілому для працездатного населення), при цьому третина з них - всупереч власному бажанню. Наприклад, у Словенії троє з чотирьох молодих людей працюють за тимчасовим трудовим договором. Крім того, у 2011 р. 29,7% молодих людей працювали на умовах неповного робочого часу. У деяких випадках це результат добровільного вибору, за якого роботу можна поєднувати з навчанням або родинними обов'язками, однак частка тих, хто зайнятий на умовах неповного робочого часу не з власної волі, за час кризи збільшилася на 5 в.п. Найбільш помітне зростання частки частково зайнятих молодих працівників - на 20 в.п. з 2007 р. спостерігалось в Ірландії. Це зростання свідчить про прагнення до такої форми зайнятості серед студентів, а також про спроби з боку роботодавців заощадити під час кризи на трудових витратах. Нещодавно проведений аналіз показав, що в ЄС частка молодих працівників, зайнятих у неформальній економіці, складає близько 17,0% проти 7,0% для працівників основного працездатного віку (від 25 до 54 років). Аналіз неформальної зайнятості молоді, яка проживає у восьми країнах Східної Європи та Кавказу, показав, що у 2009 р. у неформальній економіці була зайнята одна третина всієї працевлаштованої молодіНова ера соціальної справедливості. Звіт Генерального директору Міжнародного бюро праці. 100-та сесія МОП, 2011р. Режим доступу до статті: www.ilo.org/publns.

За останнє десятиліття взаємозв'язок між продуктивністю праці та заробітною платою суттєво послабішав в усьому світі. Продуктивність праці випереджає зростання заробітної плати в багатьох країнах. У розвинутих країнах продуктивність праці зросла за останнє десятиліття на 10,3%, випередивши темпи зростання заробітної плати майже вдвічі (див. рис. 3). За оцінками МОП, ця тенденція переважає в 16 з 21 обстеженої країни, що розвивається, і країн з ринком, що формується.

У країнах ЄС-15 Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Сполучене Королівство. явище стримування зростання заробітної плати, яке було особливістю процесу регулювання заробітної плати в період економічного зростання, продовжувалося і під час кризи. У Греції, Ірландії, Італії, Португалії, Іспанії та Великій Британії реальна заробітна плата знизилася. Це також спостерігалося у Чеській Республіці, Угорщині та Ізраїлі. На відміну від цього деяким країнам вдалося досягти стабільних темпів зростання реальної заробітної плати, зокрема Норвегії, Польщі, Словенії та Швеції, де позитивне зростання реальної заробітної плати зареєстровано як до початку, так і в період рецесії. Криза посилила довгострокові тенденції низької оплати праці та бідності в регіоні. У 2011 р., за даними Євростату, 18,6 млн. осіб ЄС -27 Австрія, Бельгія, Болгарія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція та Велика Британія. отримували мінімальну заробітну плату.

Щодо номінальної заробітної праці спостерігається така тенденція: в країнах з високим рівнем безробіття номінальна заробітна плата знизилася (Греція (4,2%), Португалія (-2,7%), Іспанія (-0,5%) та Словенія (-0,4%), а в країнах з низьким рівнем безробіття вона зросла (Німеччина (2,5%), Австрія (3,0%), Фінляндія (3,1%) Литва (13,2%), Польща (6,9%), Естонія (6,6%), Румунія (5,7%), Латвія (5,7%), Данія (1,1%), Чехія (1,6%).

Зберігається нерівність в оплаті праці між жінками та чоловіками. У період 2008 - 2009 рр. жінки в середньому заробляли на 22,9% менше, ніж чоловіки. Слід зазначити, що цей розрив став меншим порівняно з 1995 р. (26,2%). Позитивна тенденція спостерігається в 39 з 48 обстежених країн. Жінки виконують непропорційно більший обсяг неоплачуваної роботи і, як правило, проводять на роботі менше часу, ніж чоловіки. При цьому навіть за погодинної оплати праці жінки в країнах ЄС заробляють в середньому на 17,1% менше чоловіків.

Згідно з прогнозами, демографічні зміни призведуть в майбутні десятиліття до пікових значень чисельності старіючого населення. Відповіддю на такі зміни вважають концепцію "активного старіння". Вона включає політику, що дозволяє літнім працівникам залишатися на ринку праці і сприяє реінтеграції працівників, що вийшли з нього. Незважаючи на те, що рівень безробіття серед літніх працівників нижчий, ніж в інших вікових групах, серйозною проблемою є повторне працевлаштування. Літні працівники поширено стикаються з низкою стереотипів, пов'язаних з продуктивністю їхньої праці та спроможністю до адаптації, що може змусити їх передчасно покинути ринок праці.

Національні системи соціального захисту в регіоні ЄЦА зазнають дедалі зростаючого навантаження в силу демографічних змін і заходів бюджетної консолідації. Якщо з 2008 по 2009 рр. у рамках пакетів заходів матеріального стимулювання багато країн, постраждалих від кризи, підвищили соціальні виплати, зокрема збільшили розміри і продовжили терміни виплати допомоги на випадок безробіття, розширили види соціальної допомоги та індексацією допомог і пенсій, то в подальші роки суми виплат на підтримку доходів населення були зменшені у рамках заходів бюджетної консолідації. Як наслідок, особи, залежні від соціальних виплат, тобто пенсіонери й одержувачі допомоги на випадок безробіття і соціальної допомоги, беруть непомірну для себе участь у подоланні бюджетних наслідків кризи.

Старіння населення створює додаткові проблеми для систем соціального захисту, яким необхідно буде адаптуватися для збереження своєї фінансової стійкості в довгостроковій перспективі, продовжуючи при цьому виплачувати соціальну допомогу в достатньому обсязі.

У нещодавній доповіді ЄС документально доведено те, що якщо не проводити реформ і не здійснювати перетворень у сфері ринку праці, а також не змінити поведінки відносно виходу на пенсію, витрати на пенсійне забезпечення як частка від ВВП у країнах ЄС-27 будуть зростати, в середньому, на 8,5 в.п. у наступні 50 років, винятково внаслідок демографічних чинниківСоціальна Європа. Сьогодні та у майбутньому. Річний звіт комітету з соціального захисту Європейської комісії. Лютий 2013. Режим доступу до статті: http://ec.europa.eu/social/main.jsp?langId=en&catId=327. Проте, коли здійснюються належні реформи, що поєднують елементи більш пізнього виходу на пенсію та активної політики у сфері старіння населення з окремими скороченнями коефіцієнтів заміщення, то втрати в коефіцієнті (ставках) заміщення можуть, таким чином, бути компенсованими різними передбаченими законом або добровільними приватними пенсійними системами, хоча не для найбідніших верств населення.

Різниця між установленим законом пенсійним віком і фактичним віком виходу на пенсію (коли люди реально виходять на пенсію) іноді дуже значна. У більшості країн ЄЦА встановлений законом пенсійний вік вищий, ніж фактичний вік виходу на пенсію: наприклад, у Німеччині середня різниця становить 3,1 року для чоловіків (встановлений законом вік - 65,0 років, а фактичний 61,9 років) і 3,6 року для жінок (65,0 проти 61,4); у Люксембурзі він становить 7,0 років для чоловіків (65,0 проти 58,0) і 6,4 року для жінок (65,0 проти 58,6). Проте в деяких країнах спостерігається протилежна картина: наприклад, у Туреччині законодавчо встановлений вік виходу на пенсію нижчий, ніж фактичний вік на 3,5 року для чоловіків (60,0 проти 63,5) і на 12,4 року для жінок (58,0 проти 70,4) (усі дані запозичені з бази даних ОЕСР).

Економічна криза 2008 р. та її наслідки вплинули і на міграційні потоки в ЄС за трьома напрямами: в межах ЄС, з третіх країн до ЄС та з ЄС до третіх країн. У цілому спостерігається зниження міграційних потоків (-3,7%) з третіх країн до ЄС (2010 р. - 1,78 млн., 2011р. - 1,72 млн.). У 2011 р. зареєстровано: у Великій Британії 362,9 тис. осіб, Іспанії - 299,0 тис. осіб, Італії - 257,0 тис. осіб, Німеччині - 211,4 тис. осіб, Франції - 152,0 тис. осіб відповідно. На ці п'ять держав припадає майже три чверті (74,8%) всіх мігрантів, що приїжджають із-за меж ЄС.

Скорочення чисельності економічних мігрантів підтверджується даними Євростату. Так, у 2008 р. було видано 750 тис. дозволів на працевлаштування, у 2012 р. - лише 378 тис. У цілому сальдо міграції залишається позитивним для більшості держав-членів ЄС. Починаючи з 2008 р. збільшилися потоки емігрантів з країн-членів ЄС до інших держав. За даними Євростату потік емігрантів у 2011 р. порівняно з 2010 р. зріс на 14,0%. Більша частка (майже 90,0%) мігрантів з країн ЄС припадає на Іспанію, Велику Британію, Францію, Ірландію, Португалію та Чеську Республіку. Емігранти виїжджають до США, Канади, Австралії та Латинської АмерикиЄвропейська соціальна статистика. Збірник Євростату - редакція 2013. Режим доступу до статті: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/por- tal/page/portal/product_details/publication?p_product_code=KS-FP-13-001.

Сьогодні в найбільш розвинутих країнах Західної Європи (Франції, Німеччині, Італії та ін.) завдяки багаторічній боротьбі громадських організацій і рухів, насамперед профспілок, як найбільш масових і соціально активних об'єднань, існує досить ефективна система соціального захисту. За весь повоєнний період завдяки діалогу влади й суспільства в цих країнах не допустили великого розриву між доходами найбільш багатих і найбільш бідних громадян. Сформована соціальна справедливість в європейських країнах, поза всякими сумнівами, є результатом досягнень масових організацій і громадянського суспільства в цілому, а також поміркованим компромісом з боку підприємців і держави.

Відповідно до звіту Європейської комісії, представленому в 1995 р., у країнах ЄС домінують чотири основні моделі: континентальна, англосаксонська, скандинавська й південно-європейська.

Соціальна політика країн ЄС у широкому її контексті (що включає витрати на розвиток людського капіталу) є найважливішим чинником, що зумовлює одну з головних характеристик сучасного європейського суспільства - низький ступінь диференціації доходів, помітний рівень соціальної рівності.

Особливістю європейської соціальної політики є активна й масштабна участь держави в процесах відтворення, високі податки й соціальні внески, за рахунок яких відбувається формування соціального бюджету.

Обсяг державних витрат на соціальний захист в ЄС є вкрай високим порівняно з іншими країнами світу. За розрахунками Європейської комісії обсяг фінансування соціального захисту в ЄС у 2005 р. склав у середньому майже 25,0% ВВП, тоді як у країнах ОЕСРЗ - 19,0%, в США - 16,0%. Загальний обсяг державних та приватних витрат на соціальний захист у 2005 р. в ЄС склав 28,0% ВВП, у країнах ОЕСР - 24,0%, у США - 26,0%. Однак обсяг витрат на соціальний захист в країнах-членах ЄС у 2005 р. коливався від 30,0% ВВП у Франції та Швеції до близько 13,0% у Латвії та Литві.

У 2010 р., у ЄС-27 середнє значення загальних видатків на соціальний захист становило 29,4% (від 17,1% в Болгарії та Естонії до 33,8% у Франції). У порівнянні із 2009 р., у ЄС-27 обсяг витрат на соціальний захист скоротився на 0,8%. Тринадцять держав- членів скоротили свої витрати. Найбільше зниження спостерігалося в Литві (-10,0%). Прогнозується, що такі країни як Ірландія, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Румунія та Словаччина, продовжать зменшувати обсяг витрат на соціальний захист. Натомість очікується, що Бельгія, Франція та Люксембург, навпаки, підвищать обсяг таких витрат.

Країнами-членами ЄС були вжиті заходи щодо підвищення доступності медичних послуг. Так, Латвія суттєво розширила систему компенсації для осіб з низьким рівнем доходів, а Естонія, навпаки, скасувала для них доплати. У Німеччині надається компенсація фізичним особам, розмір страхових внесків яких перевищує 2,0% від їхнього доходу. У Данії, Швеції, Італії та на Кіпрі було організовано центри медичної допомоги в бідних кварталах. Хорватія реалізує "Національні листи очікування", для зниження черг у лікарнях та перенаправлення пацієнтів до сусідніх закладів. У медичних закладах Болгарії забезпечено цілодобове надання первинної медичної допомоги в лікарнях та створення мобільних пунктів надання допомоги.