Аналіз сучасного стану надання послуг із супроводу та психологічної підтримки сімей, у складі яких є особи, нездатні до самообслуговування

Джерело: Побудовано авторами за даними Державної служби статистики України.

В Україні, зокрема, зростання чисельності інвалідів відбувається внаслідок зниження рівня медичного обслуговування, зростання побутового і виробничого травматизму, складної екологічної ситуації, яка загострюється змінами в соціально-економічній сфері, становлення ринкових відносин господарювання тощо. Все це неминуче впливає на загальний життєвий стан і психологічне самопочуття людини.

При цьому слід відзначити, що загальні статистичні дані не відображають повну картину становища осіб, нездатних до самообслуговування, та їхніх сімей, тому що значна частка осіб, нездатних до самообслуговування, не мають юридично встановленого статусу інвалідності. У цілому ж державна статистика стосовно загальної чисельності осіб, нездатних до самообслуговування, та їхніх сімей відсутня.

Необхідно зауважити, що у вітчизняному законодавстві наявне лише визначення поняття «інвалід».

Так, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Натомість чіткого визначення такої категорії, як «особи, нездатні до самообслуговування», у чинному законодавстві не існує, але всі особи, нездатні до самообслуговування, які проживають у сім'ї, за різних підстав можуть бути поділені на кілька груп: за віком, походженням інвалідності, за мірою збереження працездатності, за характером захворювання тощо. У свою чергу, родини, які мають у своєму складі осіб, нездатних до самообслуговування, можна умовно поділити на наступні види: сім'я, яка виховує дитину-інваліда; сім'я, у якій один або два дорослих (подружжя, батьки) є інвалідами; сім'я, у якій найближчі родичі - інваліди; сім'я інвалідів війни або військової служби тощо. Соціальна специфіка таких сімей полягає у правових, економічних, комунікативних, психологічних та інших бар'єрах, які не дозволяють як самим особам із різними відхиленнями у здоров'ї, так і членам їхніх сімей активно включатися до життя суспільства й повноцінно брати участь у ньому Звіт про науково-дослідну роботу «Дослідження можливих механізмів соціального супроводу та психологічної підтримки сімей, у складі яких є особи, нездатні до самообслуговування». - Луганськ : ДУ НДІ СТВ, 2013. - С. 6..

Соціалізація осіб, нездатних до самообслуговування, та їхніх сімей здійснюється в державі шляхом поступового розвитку системи соціального супроводу, тобто комплексу дій, націлених на соціальну допомогу з метою подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу зазначених вище осіб та їхніх сімей тощо.

Процес соціалізації названих осіб неможливий також без психологічної підтримки, яка є системою соціально-психологічних, психолого-педагогічних способів і методів допомоги особі з метою оптимізації її психоемоційного стану в процесі формування здатностей (компетенцій) і самосвідомості.

Здійснення соціального супроводу осіб, нездатних до самообслуговування, в Україні базується на нормах чинного міжнародного законодавства, до якого приєдналася й наша держава, та на нормах національного законодавства.

До основних міжнародних документів, якими визначається сутність та принципи здійснення соціального супроводу осіб із обмеженими фізичними та розумовими можливостями, належать Декларація про права розумово відсталих осіб, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1971 р., Конвенція про права дитини, прийнята ООН у 1989 р., та Стандартні правила забезпечення рівних можливостей інвалідів, затверджені ООН у 1993 р., Конвенція про права інвалідів та Факультативний протокол до неї, схвалені 13.12.2006 р. на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН; Конвенція МОП про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів від 20.06.1983 р. №159; Рекомендація МОП щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів від 20.06.1983 р. №168; Рішення Ради Європи від 17.06.1999 р. щодо рівних можливостей працевлаштування для людей з фізичними вадами; Рішення Ради Європи та представників урядів держав-членів на зустрічі в рамках Ради Європи від 20.12.1996 р. щодо рівності можливостей для людей з фізичними вадами; План дій Ради Європи «Сприяння правам і повній участі життя людей з обмеженими можливостями в суспільстві: покращення якості життя людей з обмеженими можливостями в Європі у 2006-2015 роках».

Основні норми вітчизняного законодавства щодо здійснення соціального супроводу осіб, нездатних до самообслуговування, містяться у Законах України «Про соціальні послуги» від 18.09.2012 р. №5290-IV, «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» від 15.01.2009 р. №878-IV, «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 р. №2961-IV, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 05.07.2012 р. №5067-IV; в Указі Президента України «Про заходи щодо розв'язання актуальних проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями» від 19.05.2011 р. №588/2011; у розпорядженнях Кабінету Міністрів України «Про схвалення концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалі- дів» від 12.10.2000 р. №1545, «Про затвердження концепції соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю» від 25.08.2004 р. №619-р.; а також у постановах Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів, пов'язаних з розв'язанням деяких проблем соціального захисту інвалідів» від 03.12.2009 р. №1460-р та «Про затвердження порядку забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення, переліку таких засобів» від 05.04.2012 р. №321 та інші.

Аналіз досліджень і публікацій. Незважаючи на сформоване законодавче підґрунтя і створення соціально-реабілітаційної інфраструктури, соціальний супровід як комплексна система тільки-но починає формуватися в Україні. На відміну від нашої держави у країнах із розвинутою ринковою економікою перехід до «соціальної» моделі інвалідності розпочався ще у 70-х роках минулого сторіччя. Завдяки цьому такими країнами накопичено більш глибокий досвід і триваліші традиції забезпечення соціального супроводу та психологічної підтримки сімей, у складі яких є особи, нездатні до самообслуговування. Окремі аспекти впровадження системи соціального захисту інвалідів вивчалися таким зарубіжними та вітчизняними науковцями, як Е. Аалтонен, К. Бондарчук, І. Верховод, О. Вірич, Г. Гаврюшенко, М. Каргалова, Т. Кір'ян, О. Холостова, М. Талан, А. Шевцова. Огляд наукових праць названих авторів дозволив виявити, що чітко означеного системного підходу до порядку надання послуг із соціального супроводу та психо-логічної підтримки сім'ям, у складі яких є особи, нездатні до самообслуговування, особливо в практиці нашої країни не вироблено.

Отже, проблема пошуку перспектив та вдосконалення можливих механізмів надання послуги із соціального супроводу сімей, у складі яких є особи, нездатні до самообслуговування, в Україні стає вкрай актуальною.

Метою дослідження є виявлення перспектив розвитку існуючої системи соціального супроводу осіб, нездатних до самообслуговування для сприяння підвищенню інтеграції їхніх сімей до суспільства.

Виклад основного матеріалу. Організація соціального захисту сімей, у складі яких є особи, нездатні до самообслуговування, потребує, насамперед, зміни ставлення українського суспільства до інваліда зокрема та проблеми інвалідності в цілому. Розвиток цих людей значною мірою залежить від задоволення їхніх потреб іншими людьми внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за їхньою поведінкою. Протягом багатьох років державна підтримка людей з особливими потребами обмежувалась лише матеріальним забезпеченням (пенсійні виплати), наданням медичних послуг (діагностика, лікування) та наданням початкової освіти (найчастіше - у спеціалізованих навчальних закладах). Як правило, люди з інвалідністю знаходилися в ізоляції від суспільства, оскільки більшість із них мали обмеження в пересуванні. Каргалова М.В. Система социальной защиты в Европе: модели, измерение, перспективы / М.В. Каргалова // Труд за рубежом. - 2008.- №2. - С. 103-110. Сучасна ситуація в Україні фактично не змінилася. В умовах економічної нестабільності ця категорія населення виявилась однією з найбільш незахищених. Аналіз сучасної практики доводить відсутність суттєвих змін у ставленні до людей з особливими потребами та недостатність цілеспрямованої роботи з ними та їхніми родинами. З огляду на це, перед соціальними службами постають завдання дотримання вимог держави та суспільства при організації надання допомоги сім'ям, у складі яких є особи, нездатні до самообслуговування, у сучасних соціально-економічних умовах.

Станом на 01.01.2013 р. в Україні найчастіше люди з обмеженими можливостями потребували допомоги в обслуговуванні відділеннями соціальної допомоги вдома, у соціально-побутовій адаптації та в наданні адресної грошової та натуральної допомоги (табл.1, рис. 2). Розподіл осіб, яким надано послуги територіальними центрами соціального самообслуговування, за регіонами України показано на рис. 3. Він свідчить, що найбільше громадян було обслуговано в Донецькій, Львівській та Полтавській областях. Найменше осіб звернулося за допомогою до територіальних центрів соціального обслуговування Вінницької, Закарпатської областей та м. Севастополя.

Таблиця 1 Частка осіб, які потребують допомоги, у загальній чисельності осіб похилого віку, інвалідів, хворих, інших громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах, % (станом на 01.01.2013 р.)