Соціальна відповідальність інституту приватної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна відповідальність інституту приватної освіти

Постановка проблеми

соціальний відповідальність освіта

ХХІ століття ознаменоване виникненням постіндустріальної цивілізації, появою технологічних систем, що з'єднують технічні та соціальні інновації у соціотехнічний процес, завершенням переходу від економіки ресурсів до економіки знань. Становлення постін- дустріального суспільства відторгає бюрократизацію і централізацію індустріальної стадії росту і орієнтує людей на особисту автономію і цінності самовираження [1]. Зазначені зміни та трансформації в цілому обумовлюють домінувальну роль соціального аспекту людської діяльності та трансформацію статусу і цілей освіти як соціального інституту, до якого сучасність висуває вимоги дотримуватися етики корпоративної соціальної відповідальності за принципом бізнес-структур.

Проблема соціальної відповідальності набула сьогодні виняткової значимості через критичний стан сучасного світу, оскільки формуються якісно інші принципи організації життя і діяльності людей, змінюється ієрархія соціальних і поведінкових норм і цінностей, на передній план виходять питання соціально стійкого і безпечного розвитку не лише держави і країни, а й особистості, громадянина. Видається, що найбільш точно і ємко із цього приводу висловився А. Панов, який стверджує, що кожен громадянин повинен знаходити в громадських інтересах і свої особисті, інакше, діючи на шкоду інтересам суспільним, він, тим самим, буде наносити шкоду і своїм особистим інтересам [2]. Звідси очевидним стає збільшення відповідальності людини у визначенні власної долі, акцентування уваги на особистій самостійності. Як зазначає відомий російський соціолог В. Розин, одна справа -- існування об'єктивних відносин відповідальної залежності, а інша -- формування суб'єкта відповідальних дій, покликаного реалізувати назрілі об'єктивні потреби [3].

Не викликає сумніву той факт, що для вирішення зазначених завдань нагально необхідний високий освітній і культурний рівень населення і наявність позитивних соціальних шаблонів поведінки. Освіта є ключовою цінністю особистості, сім'ї та соціуму, що, у свою чергу, викликає необхідність перегляду її розуміння як системи, процесу і результату в контексті реалізації навчальними закладами соціальних функцій і соціальної відповідальності, які у сукупності надають можливість забезпечити прирощення індивідуального і соціокультурного досвіду індивіда в цілях досягнення сталого розвитку суспільства [4]. Виходячи із цього, пошук освітньої парадигми, орієнтованої на соціальну відповідальність навчальних закладів, з оновленим змістом, новими формами і методами та здатної формувати високоякісну робочу силу, особливо для приватної освіти з приводу наявності її певних відмінностей, специфічних і характерних рис, являє собою актуальне і значиме завдання. Система освіти повинна створювати сприятливі умови, щоб виховувати не тільки професіонала, але і гідного громадянина країни з розвиненим почуттям громадського обов'язку, відповідальності перед суспільством. При цьому особлива увага приватному сектору сфери освіти приділена автором не випадково.

Аналіз, проведений міжнародними експертами, свідчить, що ані державна, ані приватна форма навчання для формування якісної та конкурентоспроможної системи освіти окремо не є оптимальною, найбільш кращим видається їх поєднання [5]. Це обумовлює факт значного поширення приватної освіти в цілому світі. Крім того, глобалізація і побудова ринкової економіки зумовили виникнення нових вимог до системи освіти, які державні навчальні заклади не завжди можуть задовольнити. Їх опір значною мірою є мотивом і стимулом розвитку приватного сектору, що пояснює та вимагає зосередження уваги саме на ньому.

Таким чином, зазначені обставини визначили вибір теми дослідження, його композиційну платформу, цільові установки і науковий інструментарій пізнання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням дослідження соціальної відповідальності освіти присвятили свої праці такі представники гуманістичної педагогіки, як С. Н. Гессена, П. Ф. Каптере- ва, В. О. Сухомлинський, С. 1 Шацький, В. І. Водовозова, П. П. Блонський, К. Н. Вентцель. Завданням виховання людини-громадянина як одного з ключових напрямків освіти приділяють увагу М. Н. Бе- рулава, І. А. Зимова, В. П. Зінченко, Л. Н. Кулікова, Н. Є. Сєдова, О. С. Газман та ін.

Однак, незважаючи на наявну наукову спадщину, комплексних досліджень, присвячених особливостям, механізмам і засобам реалізації соціальної відповідальності навчальними закладами, недостатньо. Головним чином переважають роботи описового характеру, де автори поширюють власну точку зору щодо сутності та змісту цього феномена або характеризують основні інструменти соціальної відповідальності окремих освітніх установ, що викликає необхідність проведення подальшого аналізу, розширення та поглиблення існуючих напрацювань та результатів.

Як наслідок, з урахуванням вищевикладе- ного, мета статті полягає в дослідженні сутності концепції соціальної відповідальності освіти, порівнянні особливостей реалізації цієї концепції в державній та приватній сферах і виявленні характерних рис, переваг та труднощів формування й впровадження соціальної відповідальності в приватних навчальних закладах.

Виклад основного матеріалу дослідження

Дослідження наявних на сьогоднішній день трактувань дефініції «соціальна відповідальність» дозволяє зробити висновок про те, що єдиної думки щодо сутності та змісту цієї категорії не існує. Так, у науковій літературі поняття соціальної відповідальності трактується як добровільний внесок, пов'язаний безпосередньо з основною діяльністю організації, що виходить за рамки визначеного законом мінімуму, в розвиток суспільства у соціальній, економічній та екологічній сферах [6]. Деякі автори сприймають соціальну відповідальність як обов'язок суб'єкта господарювання діяти відповідно до рішень, які тією чи іншою мірою виходять за рамки його безпосередніх економічних інтересів [7]. Інші -- розглядають соціальну відповідальність як нагальну необхідність для установ здійснювати, в межах існуючої економічної системи, операції, які відповідали б інтересам і потребам різних соціальних кругів і організацій [8]. Зіставляючи ці різні концептуальні позиції, можна зробити висновок про те, що всі вони правомірні і відображають різні аспекти складного процесу взаємозв'язку суспільства, держави та бізнесу.

Таким чином, спираючись на наведені трактування і тлумачення, сформулюємо визначення соціальної відповідальності освіти, під яким автор розуміє відповідальність навчального закладу за потенційні та реальні наслідки, які виникають у ході реалізації його випускниками набутих знань, навичок і умінь стосовно тих суспільних груп, структур та інститутів, з якими вони взаємодіють. Соціально відповідальна система освіти сприяє прискоренню розвитку суспільства, зменшенню політичних і соціальних ризиків, зміцненню міжнародних зв'язків держави з партнерами, укріпленню репутації навчальних закладів, збільшенню цінності освітніх брендів країни та піднесенню інвестиційної привабливості сфери освіти.

Виходячи з вищевикладеного, основна мета сучасної освіти як основи динамічного економічного зростання та соціального розвитку суспільства, фактора благополуччя громадян і безпеки країни полягає в тому, щоб не тільки забезпечити учнів глибокими професійними знаннями, а й розвинути в них почуття соціальної відповідальності за результати своєї діяльності.

На рис. 1 наведена модель, що відображає результативність реалізації навчальними закладами принципів соціальної відповідальності та ілюструє цінність соціальної освіти для окремого індивідуума зокрема і для суспільства в цілому.

Соціальна відповідальність освіти може бути реалізована в двох напрямках: інтернаціоналізація та регіоналізація.

Регіоналізація проявляється у тісній співпраці навчального закладу з бізнесом, науковими центрами, суспільством, іншими навчальними закладами та органами влади регіону, в якому він функціонує. Регіоналізація сприяє прискоренню розвитку регіону, зменшенню політичних і соціальних ризиків, зміцненню репутації навчального закладу, його інвестиційній привабливості, підвищенню конкурентоспроможності, зростанню інноваційного потенціалу. Інтернаціоналізація полягає у навчанні іноземних громадян, залученні зарубіжних викладачів, проведенні стажувань за кордоном, здійсненні студентських обмінів, впровадженні спільних міжнародних досліджень, організації конференцій, симпозіумів та ін. [10].

На думку автора, соціальна відповідальність приватної освіти в деяких моментах відрізняється від соціальної відповідальності державної освітньої сфери. Уявляється, що принципова відмінність полягає в тому, що в першому випадку ставка робиться не на зростання вартості наукових досліджень і розробок (R&D -- research and development), а на використання вже створених (C&D -- connect and develop). Крім того, наявні відмінності обумовлені: колективними уявленнями педагогів про соціальну функцію освітньої установи, що відбиваються в інтегральному образі студента; рівнем товариськості педагогів; оцінкою викладачами ступеня соціальної відповідальності сфери освіти, в якій вони працюють; параметрами міжособистісних відносин педагогів: згуртованістю професорсько-викладацького складу, індексами соціометричного статусу педагогів, оцінкою викладачами соціально-психологічного клімату в навчальному закладі.

Вважаємо, що на користь більш стрімкого розвитку соціальної відповідальності у сфері приватної освіти свідчить внутрішнє середовище її навчальних закладів, яке є більш демократичним і творчим, сприяє об'єднанню викладачів та учнів з метою отримання й закріплення науково-професійного досвіду і передання його новим членам колективу як нормативної системи.

До активу держаної освіти та стимулів розвитку її соціальної відповідальності можна включити стабільність, передбачуваність, наявність державних гарантії та державного забезпечення.

Традиційно в процесі розвитку соціальної відповідальності навчального закладу виокремлюються два рівня: низький і високий. Для низького рівня характерна: відсутність цілісного інтегрального образу студента; нерозвиненість міжособистісних відносин педагогів, небажання їх вступати в контакти один з одним; низька оцінка викладачами корпоративної культури своєї організації; слабка інтеграція із соціумом; невідповідність освітніх послуг потребам суспільства; недотримання й неслід- кування за динамікою розвитку ринку професій та компетенцій. У свою чергу, високий рівень розвитку соціальної відповідальності відрізняється: наявністю цілісного інтегрального образу студента; задоволеністю спілкуванням в колективі і загальною високою оцінкою викладачами корпоративної культури навчального закладу; високим рівнем інтеграції із суспільством як на національному, так і на міжнародному рівні; не тільки чутким реагуванням на вимоги ринку праці, але й передбаченням та роботою на випередження його запитів [11].

Належність приватної і державної освіти до того чи іншого рівня кардинально відрізняється в залежності від держави. Так, для пострадянських країн характерним є знаходження приватної освіти на низькому рівні соціальної відповідальності, а державної, відповідно, на високому. Зумовлено таке становище тим, що багато приватних навчальних закладів із країн СНД орієнтовані на залучення більшої кількості учнів для збільшення прибутку, а не на покращення якості освіти, тому їх називають «фабриками з видачі дипломів». Звісно, така цільова установка функціонування приватних закладів не узгоджується з постулатами концепції соціальної відповідальності. При цьому слід звернути увагу на те, що окремі передумови для поліпшення ситуації вже сформовані, наприклад, завдяки впровадженню в освітній процес компетентнісного підходу.

У свою чергу, в розвинених країнах обидві системи знаходяться або на одному високому рівні, або рівень соціальної відповідальності приватної освіти, навпаки, перевищує рівень державної. Так, у Великобританії, наприклад, під керівництвом ліберального гасла, що держава в освіту повинна втручатися якомога менше, високий рівень соціальної відповідальності належить незалежним навчальним закладам, тобто приватним. У США 57 % коледжів і університетів, які беруть на навчання 23 % всіх студентів, є приватними некомерційними, серед яких значна частина -- це найбільш престижні коледжі та університети, що займають вищий щабель соціальної відповідальності [12]. Високий рівень соціальної відповідальності американської системи приватної освіти досягається завдяки її тісному зв'язку з бізнесом та орієнтацією на запити ринку. Для того щоб захистити себе від втручання державної влади, приватні американські університети і коледжі заручаються захистом бізнес-еліт і прагнуть налагодити максимально ефективні відносини із «замовником».

На відміну від наведених прикладів, у колишніх радянських республіках особливу роль у формуванні та організації соціальної відповідальності сфери освіти відіграє держава. Інструментами її сприяння є: фінансування, залучення освітніх установ до національних проектів та цільових програм, виокремлення груп провідних навчальних закладів, що включають класичні та науково- дослідні установи, які претендують на статус закладів світового класу. Однак, на жаль, не всі ці інструменти застосовні до приватної освіти, що звичайно ускладнює й обмежує її здатності реалізовувати свою соціальну відповідальність і негативно відбивається на міжнародній конкурентоспроможності навчальних закладів.

Окрім позначених труднощів і перешкод на шляху реалізації приватними навчальними закладами своєї соціальної відповідальності в державах, що розвиваються, автор переконаний, що приватна освіта має виняткові переваги порівняно з державною формою навчання. І, перш за все, ці переваги пов'язані:

-- по-перше, з можливістю повного впровадження в освітній процес, що знаходиться в менш жорстких формалізованих рамках, особистісно- орієнтованої концепції, яка дозволяє створити найбільш сприятливе педагогічне середовище для розвитку соціальної відповідальності учнів. Пов'язано це з тим, що приватна освіта дає можливість: виключити будь-які методи насильства і тиску на учнів, запроваджувати їх всіляке заохочення; розвивати практику включення слухачів у ситуації вибору та самостійного прийняття ними рішень; вироблювати у них потребу піддавати свої дії моральній оцінці та застосовувати інші механізми соціальної відповідальності навчально-виховної роботи. Цей підхід дозволяє приживити і розвинути у учнів навички реалізовувати свої інтереси відповідно до інтересів оточення;

— по-друге, приватна освіта є певним видом бізнесу, успішність і ефективність якого залежить від дотримання законів ринку (на якому однією з визначальних, на сьогодні, є концепція соціальної відповідальності бізнесу) і вмілого позиціонування на ньому, на відміну від державних освітніх установ, особливий статус і становище яких є заданими та обумовленими їх приналежністю. Ці обставини припускають можливість використання приватними навчальними закладами соціальної відповідальності як інструменту підвищення їх конкурентоспроможності. У цьому контексті стейкхолдери приватних закладів зацікавлені у розвитку соціальної відповідальності, через усвідомлення ними як власної значущості, так і значущості своїх дій для оточення, з метою підвищення іміджу, репутації та рівня самого закладу, який надає освітні послуги, що як наслідок тягне за собою вже його успішність як бізнесу. Таким чином, перебуваючи в менш регламентованих рамках і вимушені брати участь у постійній конкурентній боротьбі, приватні навчальні заклади можуть використовувати соціальну відповідальність як засіб, що дозволяє їм не тільки досягти рівня державних установ, а й задати нову, більш високу планку за рахунок різноманітності застосовуваних інструментів;

— по-третє, приватні заклади, сильніше дбаючи про затребуваність своїх майбутніх випускників, ніж державні, більшою мірою концентруються на програмах, які відповідають вимогам ринку праці. У порівнянні з державною сферою програми в приватних закладах відрізняються більшою гнучкістю і адаптацією до перманентних змін на ринку праці. Ці обставини створюють значний потенціал для збільшення соціальної відповідальності приватної освіти.

З метою посилення і підкріплення наведених переваг одним із інструментів і механізмів підвищення соціальної відповідальності приватної освіти в країнах, що розвиваються (у тому числі в країнах СНД), в рамках впровадження компетент- нісного підходу, на думку автора, є включення в навчальні плани дисциплін і компетенції, що спроможні забезпечити соціалізацію учнів та покликані формувати у них такі професійні здібності:

— здатність до аналізу соціально значущих процесів і явищ, до відповідальної участі в громадсько-політичному житті;

— вміння формувати свою громадянську позицію й інтегруватися в сучасне суспільство, націленість на його вдосконалення на принципах гуманізму і демократії;

— здатність до соціальної взаємодії на основі прийнятих моральних і правових норм, соціальних стандартів;

— готовність до підтримання партнерських відносин;

— вміння організовувати роботу виконавців, приймати управлінські рішення, у тому числі з урахуванням соціальної політики держави;

— вміння планувати виробничо-господарську діяльність залежно від зміни кон'юнктури ринку послуг і попиту споживачів, у тому числі з урахуванням соціальної політики держави.

Ефективній реалізації соціальної відповідальності в приватній освіті сприяє об'єднання зусиль колективу навчального закладу та всіх зацікавлених сторін для постійного вдосконалення навчально-виховного процесу. З метою формалізації та уточнення цієї взаємодії в табл. 1 наведені основні напрямки її реалізації та їх характеристика.

Таблиця 1 Напрямки взаємодії навчального закладу із зацікавленими сторонами з метою реалізації його соціальної відповідальності [13]