Підтримання стійкої соціальної стабільності в Японії у минулому та в наш час
Розвиток Японії за економічними, соціальними та екологічними показниками. Державна політика сталого розвитку на засадах "зеленої" економіки. Підтримання стійкої соціальної стабільності та збереження конформізму в селі. Підвищення освітнього рівня.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.04.2019 |
| Размер файла | 139,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ПІДТРИМАННЯ СТІЙКОЇ СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В ЯПОНІЇ У МИНУЛОМУ ТА В НАШ ЧАС
Тетяна Кучай (Черкаси)
Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найперспективнішою ідеологією 21 століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі наявні світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації. Термін «сталий розвиток» на Конференції в Ріо-де-Жанейро у 1992 році в рамках прийняття «Порядку денного на ХХІ століття» визначався як «розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби». Всі наступні визначення поняття за основу брали саме це тлумачення сталого розвитку [1].
В аналітичній записці «Державна політика сталого розвитку на засадах «зеленої економіки» В. Потапенко зазначає, що порівняльний аналіз індексів, які характеризують рівень розвитку країни за економічними, соціальними та екологічними показниками дозволяє визначити, що група країн, такі як Швейцарія, Швеція та Норвегія, фактично, вже майже досягли сталого розвитку. японія соціальний економіка освітній
Такі економічно розвинуті країни як Японія, Німеччина, Франція та США суттєво просунулися у напрямку сталого розвитку. Інші країни від цього ще дуже далекі, нажаль і Україна входить до їх числа. Тому постає питання механізмів реалізації стратегії сталого розвитку в країнах з відносно невисоким доходом на душу населення, суттєвими ресурсними та екологічними проблемами та напруженою демографічною ситуацією.
ЮНЕП визначає «зелену» економіку як таку, що підвищує добробут людей і забезпечує соціальну справедливість, при цьому істотно знижує ризики для навколишнього середовища та збільшення бідності населення [2].
Нам імпонує визначена триєдина концепція стійкого розвитку, схема якої представлена на рис. 1.
Концепція сталого розвитку з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної.
Економічна складова передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних - природо-, енерго- і матеріало-зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.
Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Важливо досягнення не тільки внутрішньо, а й міжпоколінної справедливості. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу йогожиттєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання.
З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність біосфери. Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.
Важливу роль у забезпеченні реалізації триєдиної концепції сталого розвитку має узгодження цих різних поглядів та їх переклад на мову конкретних заходів, які є засобами досягнення сталого розвитку - завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і механізми взаємодії цих трьох концепцій. Економічний і соціальний елементи, взаємодіючи один з одним, породжують такі нові завдання, як досягнення справедливості всередині одного покоління (наприклад, щодо розподілу доходів) та надання цілеспрямованої допомоги бідним верствам населення. Механізм взаємодії економічного та екологічного елементів породив нові ідеї щодо вартісної оцінки та інтерналізації (обліку в економічній звітності підприємств) зовнішніх упливів на навколишнє середовище. Нарешті, зв'язок соціального та екологічного елементів викликав інтерес до таких питань як внутрішньопоколінна і міжпоколінна рівність, включаючи дотримання прав майбутніх поколінь, та участі населення в процесі прийняття рішень [1].
З огляду на зазначене, ми вважаємо, що на те, що одна з передових країн світу стала на шлях сталого економічного розвитку і суттєво просунулася в цьому напрямку, значно впливає соціальна складова концепції сталого розвитку. Спробуємо це твердження довести обґрунтуванням тих процесів, які відбуваються в Японії з метою підтримання стійкої соціальної стабільності в минулому і в теперішній час. Японія продемонструвала високі темпи росту національного продукту й продуктивності праці та набула репутації самого стабільного суспільства. Причини цього сягають корінням у саме суспільство, в особливості його структури. Японське суспільство складається із органічно спаяних одна з одною груп різного рівня, починаючи з сім'ї й закінчуючи спільністю самого високого рангу - нацією в цілому.
Американці такому згуртованому конкуренту дали назву « Japan Incorporated» [3, с. 59].
Таке згуртоване суспільство часто ідеалізувалося як досвід гармонійного й стабільного розвитку соціуму взагалі, адже більша частина населення орієнтується швидше на суспільні, ніж на особистісні інтереси. Таке суспільство, добре організоване і ефективно кероване, легко згуртувати навколо певної ідеї, адже в країні формується групова свідомість [4, с. 46]. На думку Т. Лебра, для японців характерно почуття приналежності до певної групи, яке може поширюватися на сім'ю, місце проживання, село, місто, фірму тощо [5, с. 47].
Соціальні зв'язки японців реалізуються в сім'ї та на роботі. Група живе за своїми законами. Сім'я - це первинна група, існування якої залежало від діяльності всіх учасників, тому її можна розглядати, стверджують Е. Молодякова та С. Маркарьян, як сімейне підприємство, скоріше як соціально- економічний інститут, ніж пов'язану кровними узами спільність [6, с. 117].
Коли ж сформувалося нове суспільство з акцентом на підвищення ролі особистості в ньому, стало питання про забезпечення її творчої індивідуальності, що свідчить про перехід від ієрархічного суспільства до громадянського. З утвердженням нуклеарних сімей у 60-ті рр. ХХ ст. відбувається відхід від бажання відповідати групі й утвердження індивідуальних життєвих принципів. Але в кінці 70-х рр. ХХ ст. продовжує домінувати група, колектив (так висловилися понад 70% населення). В японському суспільстві, в якому основним осередком є група, то вона і виступає як індивідуум, як єдине ціле. При цьому особистість розглядається як органічна частина групи [4, с. 33-34]. Слід зазначити, що традиції не свідомо використовувались національною елітою у процесі побудови нового суспільства [там само, с. 53].
Як бачимо, особливості соціальної структури японського суспільства забезпечують ефективне управління людьми для динамічного розвитку країни.
Щодо ранжування, то у будь-якій японській організації, будь то компанія або державна установа, ієрархія індивідуумів вибудувана в системі супідрядних один з одним груп різного рівня, відносини між якими будуються по квазі-сімейному типу оябун-кобун. У такій системі головній особі всієї організації (або частіше чільній групі) оя підпорядковуються кілька осіб, які перебувають по відношенню до першого в положенні ко. У свою чергу, по відношенню до своїх підлеглих ці останні виступають в ролі старших оя. Принциповий момент соціального просування в рамках такої системи полягає у відносній налагодженості цього механізму з огляду на те, що він заснований на чітких відносинах старшинства. На це, зокрема, спочиває переконаність у тому, що сходження до більш високих щаблях ієрархії має характер мало не закономірного процесу. На доказ цього зазвичай наводяться факти про те, що більша частина президентів японських корпорацій, їх управлінська номенклатура, як правило, є вихідцями з нижніх поверхів соціальних сходів своєї організації.
Разом з тим, вчені-традиціоналісти бачать, що це вірно до тих пір, поки мова йде про соціальну рухливість в рамках «своєї» вертикальної структури. Як тільки будь-кому трапляється вийти з неї, невблаганно набирає чинності принцип уті-сото. Чужому ніколи не судилося дістатися до верху ієрархії в іншій організації. Соціальна мобільність в Японії істотно обмежена наявністю замкнутих рамок вертикальних структур. Особливо сильно це впливає на становище тих, хто з самого початку не потрапив у сферу великого бізнесу і елітних державних служб. Таких в країні в даний час більшість: до 70% робочої сили в країні зайняті на підприємствах з числом зайнятих менше 100 чол. Можна стати президентом маленької фірми або зайняти високу посаду в міністерстві сільського, лісового та рибного господарства, але подальший шлях наверх буде припинений через низький статусу самої організації, оскільки вони також строго ранжовані [там само, с. 55].
Ідеологія сім'ї, до якої постійно апелює бізнес Японії, сприяла тому, що в решті решт і профспілки були органічно вбудовані в структуру корпорації, що виявилось важливою обставиною для збереження соціальної стабільності в суспільстві в цілому, адже трудові конфлікти «не розтікалися» по всьому шару найманої робочої сили, а локалізувалися всередині корпорацій та набували вигляду вияснення сімейних відносин. Побудова корпорації за принципами сім'ї відособлює її від «чужих» не лише з економічної точки зору, а й із соціальної. Претендуючи на роль сім'ї, сучасна японська корпорація самостійно виконує стосовно своїх членів певні функції, які на Заході вважаються прерогативою суспільства й держави [там само, с. 52].
В сучасний період руйнує сімейні зв'язки розвиток джерел інформації - телевізор, комп'ютер тощо, адже вони замінюють особисті контакти між членами сімей. Послабленню внутрішньосімейних зв'язків сприяють і сучасні умови життя: чоловік відсутній зранку до вечора, діти - в школі й на репетиторських курсах. Навіть у неділю сім'ї часто обідають, а то й снідають у ресторанах. Проте, укріпленню сім'ї сприяє будівництво будинків для двох поколінь, в яких окремо живуть батьки й діти.
Як зазначає Дж. Тобін (J. Tobin), на Заході існує уявлення, що розпещені японські діти дошкільного віку перетворюються в слухняних, застандартизованих школярів, а після закінчення навчальних закладів стають роботоподібними службовцями, а жінки переважно домогосподарками [7].
Однак, вчені С. Маркарян та Е. Молодякова заперечують таке твердження. Якщо підходити до виховання дитини цієї країни з урахування національних традицій, то можна так пояснити цей феномен: у перші роки життя дитини мати робить усе, щоб вона відчула себе люблячою і відчула особистістю. Це не вважається розпещеністю. Це - основа формування японського «Я», яке пізніше підкоряється правилам поведінки в групі. А в сім'ї дитина відчуває себе захищеною, вчиться мистецтву спілкування з людьми - початкові міжособистісні відносини. Гармонія у японців проявляється згідно принципу «поступай з іншими так, як хочеш, щоб поступали з тобою».
Перед школою діти відвідують дитячі садки або денні дитячі центри, де мають можливість уперше утвердити своє «Я», що подальший розвиток одержує в школі. Діти вчаться контролювати свої поступки в інтересах колективу. На цьому рівні і вище виховується здатність приживатися в кожній наступній групі (дитячий сад, школа, університет, підприємство).
Як бачимо, починаючи з дитячого садка, діти привчаються до роботи в інтересах групи, колективу, що упродовж тривалого часу пов'язується із груповою психологією. На підприємстві японці відчувають себе членами однієї спільноти, бо у всіх однакові цілі та інтереси, що приводить до ідентифікації їх із підприємством, пов'язаної із груповою психологією. Звідси - основна риса трудових відносин: орієнтація на підприємство. В певній мірі компанію можна розглядати як сучасний еквівалент иэ.
Характерно, що підприємство інтегрує не тільки працюючого, але і його сім'ю. Воно будує для них будинки, дошкільні установи, спортивні комплекси, організовує колективний відпочинок, подорожі, розваги. Одним словом діє під гаслом «моя компанія - мій дім». Сім'я, зі свого боку, більше орієнтується на підприємство, ніж на родичів.
Певне ототожнення працівника з підприємством пояснюється по-різному. Одні пов'язують це з традиціями иэ. Інші знаходять подібні риси в сільській громаді, або навіть у бюрократичній структурі феодальної держави. Безумовно глава иэ в силу володіння дуже широкими правами щодо будь-якого його члена асоціювався радше не з батьком, а з господарем підприємства. Очевидно, такий її характер і давав можливість в останній період Токугава і перший Мейдзі перенести цю систему у виробничі відносини. Відлунням цього є традиція у великих корпораціях шанувати предків, мати свій гімн і створювати певний кодекс поведінки для наступних поколінь. У самий останній час народжується традиція «залишати» працівника і після смерті, встановлюючи йому пам'ятник як «людина у компанії» [4, с. 63-64].
З метою збереження існуючої спільності адміністрація воліє набирати працівників безпосередньо із навчальних закладів. На думку професора Урабе Кійосі, наймані в ранньому віці працівники представляють собою «ідеальний матеріал, щоб стати ідеальною «людиною компанії»[8, с.222].
Ряд японських соціологів (Ханами Тадасі, Фудзита Вакао, Іто Ітіро) пов'язує пофірменні профспілки, в основі діяльності яких лежить ототожнення працівника з підприємством, з груповою свідомістю, із системою патерналістичних відносин. На думку Іто Ітіро, Західна Європа і Японія пішли різними шляхами індустріалізації - Західна Європа - виходячи з принципу індивідуалізму, Японія - з принципу спільності [9 с, 267].
Ієрархічну структуру иэ забезпечували норми, що регулювали поведінку всіх членів иэ. Такі відносини поширювалися не лише на сім'ї, що пов'язувалися кровними узами, а й охоплювали й квазісімейну систему - додзоку, яка характеризується строгою ієрархією, авторитарним контролем над усіма членами групи при відсутності родинних зв'язків.
Концепція квазісімейної системи додзоку слугує підтриманням стійкої соціальної стабільності в Японії. Вона ж лежала в основі системи «держава - сім'я», що найбільше проявлялася перед другою світовою війною. Отже, принцип иэ являє собою зерно всіх соціальних зв'язків у суспільстві, він екстраполювався знизу (від сім'ї) вверх на рівень додзоку.
Безумовно, у зв'язку з соціально-економічними змінами, що відбулися після другої світової війни, значення сім'ї змінилося для її членів. Впливають на послаблення сімейних зв'язків такі фактори:
- поява нуклеарної сім'ї;
- нова архітектурна концепція;
- зміна соціального статуса жінки (її участь у трудовій і громадській діяльності). У неї з'являється потреба у розкритті творчих здібностей. Зокрема, в кінці ХХ ст. жінки закінчивши коледжі та університети, займали посади вчителя в початковій школі (58% усіх учителів), в середній першої ступені (36%) та другої ступені (20%) [4, с.60-61].
Однак, концепція иэ продовжує жити в оновленому вигляді: продовжує існувати традиційна думка, що жінки знаходяться в підлеглому положенні в сім'ї й суспільстві в цілому; жінки ведуть сімейний бюджет та розпоряджаються зарплатою своїх чоловіків, яка переводиться на їхні банківські рахунки, але жінка залишається хранителькою минулого, традицій, які й сьогодні живуть в японському суспільстві [10, с. 29].
Одним із проявів ієрархічної структури додзоку в ретроспективі було японське село, яке базувалося на системі иэ і являло собою замкнуту групу, в якій всі, навіть і ті, що не були зайняті в сільському господарстві (вчителі, лікарі, ремісники тощо), трималися разом, чому сприяв і ландшафт, у якому долини річок відокремлені гірськими хребтами. Духовним стрижнем кожної сільської спільноти був місцевий храм, присвячений богу - покровителю (удзигами) своєї місцевості, який був символом єдності людей, укріплюючи у них почуття приналежності до свого села. У повсякденному житті мешканці села керувалися понад усе звичаями і традиціями. Домінуючим в житті села був конформізм. Сільська спільність з її груповою свідомістю та ієрархічною структурою лягла в основу сучасного, зберігаючи атмосферу гармонії, солідарності, дисциплінованості.
Ці старі принципи використовував і уряд Мейдзі, намагаючись перенести сільський груповий конформізм на загальнонаціональний рівень з метою укорінення концепції «держава - сім'я», зміцнення ідеї «імператорська сім'я - головна» в державі, відстоювання незалежності країни та збереження етнічної однорідності нації. Не дивлячись на розмивання давніх соціальних зв'язків, сільська спільність продовжує існувати в достатньо згуртованому вигляді - імідж иэ зберігається, хоча великих сімей залишилось не так багато. Так, на зборах с/г кооперативів чоловік виступає від двору, а не від себе, перед адміністрацією від села виступає староста. [4, с. 67-68].
Отже, підтриманню стійкої соціальної стабільності на рівні села сприяє збереження конформізму в селі, дотримання релігійних ритуалів, турбота про місцевий храм, проведення свят. Село являє собою хранительку культурної традиції [11, с. 64].
Послаблення соціальних зв'язків у місті проявляється сильніше, ніж у селі. Проте, ті локальні спільності, що утворюються за рахунок села, більше схильні до сільського типу: їм притаманна традиційна групова свідомість і спосіб життя; живе традиція проведення свят - ярмарок. У містах, де локальні спільноти утворюються навколо крупних підприємств, ритм їхнього життя визначається ритмом діяльності підприємства, яке для робочих будує багатоповерхівки, де встановлюються більш гнучкі соціальні зв'язки без жорсткої підкореності. Щоб перешкоджати цьому процесу й відродити стосунки, властиві традиційному суспільству, в країні будуються малоповерхові котеджі, які утворюють замкнену систему, що забезпечує соціальні потреби.
Отже, в період кінця 60-х - початку 70-х рр. ХХ ст. намітилася тенденція до певного «розкриття» замкненого локального громадянства, однак суспільні зв'язки та соціальні взаємодії в рамках локальної суспільності до цього часу залишаються важливою цінністю для японців, не зважаючи на значні зміни, які пережила країна [4, с. 70-71].
Японські наймані робітники завжди віддають перевагу стабільній зайнятості перед підвищенням зарплати й схильні до політики своїх підприємців, які розглядають найманих робітників не лише як робочу силу, а й як фактор виробництва при багатоваріантності форм участі робітників в управлінні виробництвом і зближенні інтересів найманих робітників та власників підприємства. Отже, трудові стосунки переходять на нову неопатерналістську основу, що в Японії досягло високого рівня зрілості. Цей японський досвід західні фахівці вважають моделлю запозичення, адже, спираючись на конфуціанські догми, робота на підприємстві сприймається в контексті групової психології не як робота на підприємця, а як робота на всіх, в тому числі й на самого себе. Підприємство являє собою те місце, де робітники відчувають себе членом однієї спільноти. Існують й інші засоби для виховання почуття спільності робітника з фірмою:
- крупні компанії мають свою символіку (гімн, емблема, торгова марка). В гімнах наголошується, що компанія - це велика сім'я;
- залучення творчих робітників;
- використання релігійних, зокрема буддійських ритуалів, які відповідають інтересам різних вікових груп;
- використання форменого одягу для відчуття себе частиною компанії.
Відродженню та зміцненню сім'ї сприяє також розширення будівництва будинків для двох поколінь, в яких незалежно поряд живуть батьки й діти. [6, с. 136-139].
В даний час Японія стоїть перед черговою реформою системи освіти. Головною цінністю в цій області визнається орієнтація на виховання творчої особи більшою мірою, чим на виховання старанного працівника. Інакше кажучи, ставиться мета формування суспільства, орієнтованого на культуру. Практично 100% дітей здобувають зараз середню освіту і більш за третину закінчує вищу школу. Це вельми високі показники на тлі інших розвинених країн. І це - одна з причин забезпечення економіки країни кваліфікованими кадрами. Недаремно, мабуть, японське суспільство часто називають «кваліфікованим». Хоча система освіти є в цілому досить егалітарної і жорсткі вступні іспити незалежно від соціального положення тих, що поступають, відбирають найбільш гідних, існує ранжирування всіх типів навчальних закладів. Селекція йде не за якістю освіти, а по престижності місця вчення. Престижний дитячий сад значною мірою автоматично відкриває двері в елітарну школу і університет, що у свою чергу, гарантує місце в політичній і економічній еліті. Таким чином при всій елітарності залишається ієрархічність системи, і якість вищої освіти частенько не є критерієм для заняття вищих постів в адміністративних органах. Іншими словами, співіснують колишні і нові чинники соціальної мобільності.
Важливі цінності для японців:
- активна життєва позиція;
- прагматизм;
- інтерес до матеріального добробуту;
- дисциплінованість [4, с. 36].
До системи пріоритетів у ціннісних орієнтаціях поступово входить дозвілля. Для молодого покоління вже немає протистояння між традиційно японським і європейським, бо переважно вони сприймають елементи західної культури як свої вітчизняні.
Сучасний японець демонструє самостійну життєву поведінку (пошана індивідуальності) і приналежність до соціальної групи, визнає залізну логіку дисципліни і творчий характер праці, віддає належне важливості накопичення і затвердженню естетичних цінностей, твердо дотримується принципів демократії і плюралізму, що гарантують стабільність в суспільстві, але не забуває виявляти повагу старшим за віком і положенню [4,с.42]. Отже, для сучасного японця характерний соціальний дуалізм.
Дуже вдало характеризують перетворення, які відбулися в Японії, вчені С.Маркарян та О. Молодякова: Зміни, які відбулися в японському суспільстві, дозволяють прослідкувати перетворення країни - «самітниці в економічну супердержаву», яка використовує всі міжнародні багатства, вміло поєднує загальнолюдські й традиційні цінності і в епоху інтернаціоналізації прагне поширити свою цивілізацію на інші народи [там само, с. 42].
Що стосується якості й рівня життя японців, слід зазначити, що в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. швидке зростання японської економіки не привело до поліпшення якості життя населення, не стабілізувалися їхні доходи, адже економіка працювала на війну. На кінець ХХ ст. рівень і якість життя населення Японії значно зросли: найвища тривалість життя, найменша кількість розлучень та самогубств, низька смертність, у тому числі й дитяча; у 1987 р. Японія була на другому місці в світі по екологічній ситуації та економічній стабільності [там само, с. 72].
Нові умови відтворення трудових ресурсів визначили духовні й моральні зрушення в житті суспільства, що привели до перебудови свідомості. Загальне підвищення й вирівнювання освітнього рівня зближує культурні інтереси різних груп населення. Духовні інтереси стають доступними широким слоям народу, що також свідчить про значне зростання якості життя.
Революційні зміни відбулися в галузі житла (будують одно - і двоповерхові власні будинки), харчування населення, використання товарів тривалого користування [там само, с. 74]. Однак, скрізь у Японії сучасність існує поряд із давниною (збереження храмів, пам'яток культури, милування квітучою сакурою, участь у народних святах, дотримання звичаїв (займаються чайною церемонією, ікебаною), бо японець завжди відчуває себе японцем [4, с. 75].
Інтеграція конформізма й конкуренції підтримують стабільність у суспільстві: безробіття становить біля 2% чисельності діяльного населення; в країні найнижчий рівень злочинності й наркоманії; найвищий рівень життєвого циклу; 65% батьків живе з дітьми, в країнах Західної Європи (20-30%); матеріальний добробут людей являє собою важливу цінність [там само, 34-35]. Проте, в Японії стосовно якості життя є і проблеми: високі ціни на продовольчі товари, на житло; велика тривалість робочого часу; невелика тривалість оплачуваних відпусток і неповне їх використання, хоча в Японії 14 днів передбачено на державні свята. Основне завдання Японії - створення «понаддержавної якості життя». [там само, с. 7683].
Отже, Японія пройшла свій власний шлях від індустріального до інформаційного суспільства, який поєднав функціональну раціональність із традиціями, національними духовними цінностями, що придає стійкість японському суспільству, створює стабільний соціальний клімат, в якому кожна група знаходить свою нішу.
Бібліографія
1. Сталий Розвиток. [Електронний Ресурс].
2. Державна політика сталого розвитку на засадах "зеленої" економіки. Аналітична записка [Електронний ресурс].
3. Sosial Structures and economic dynamics in Japan Up to 1980 // Fodella. - 1975. - 59 s.
4. Лебедева И. П. Японский феномен / Лебедева И. П., Маркарян С. Б. Молодякова Э. В. и др. - М.: РИО Ин-т востоковедения, Центр по изучению соврем. Японии, Яп. фонд Рос. акад. наук, 1996. - 180 с.
5. Lebra T.C. The Japanese Pattern of Behavior. - Honolulu, 1976. - 47 с.
6. Молодякова Э. В. Японское общество: книга перемен / Молодякова Э. В., Маркарьян С. Б. - М.: РИО Ин-т востоковедения, Центр по изучению соврем. Японии, Яп. фонд Рос. акад. наук, 1996. - 256 с.
7. Tobin J. Japanese Presshools and the pedagogy of Selfhood. Japanese Sense of Self. - Cambridge, 1990. - С.21.
8. Урабэ Киёси. Нихонтэки кэйэй о кангаэру (Розмышления о Японском менеджменте). - Токио, 1978. -222 с.
9. Фудзита Вакао. Родо кумиай ундо но тэнкай (Изменения в профсоюзном движении). - Токио, 1967. -267 с.
10. Journal of Japanese Trade and Industry. - 1994. - №2. - С. 29.
11. Норин токэй тёса. - 1986. - №8. - С. 64.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Освіта як пріоритетна галузь соціально-економічного розвитку суспільства. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики з розвитку освіти. Розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави. Зміни в системі освіти.
реферат [28,2 K], добавлен 09.08.2010Сучасний рівень освіти та медичного обслуговування в Україні. Принципи діяльності держави щодо регулювання процесів у галузях соціальної сфери. Регіональні особливості нормовано-інтегрального показника рівня розвитку соціальної інфраструктури в Україні.
творческая работа [3,8 M], добавлен 01.10.2009Сутність та структура соціальної політики, її основні цілі, напрями, пріоритети, завдання та показники. Особливості, сучасні напрями та перспективи розвитку державної соціальної політики, витрати на соціальне забезпечення та шляхи удосконалення.
курсовая работа [389,2 K], добавлен 03.10.2010Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві, її основні напрямки. Сучасний стан та розвиток соціальної роботи в сільський місцевості. Соціальна робота на селі. Робота Житомирського обласного центру соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді.
курсовая работа [65,4 K], добавлен 17.02.2011Концептуальні засади соціальної роботи з сім’ями, жінками, дітьми, молоддю в Україні. Нормативно-правові засади реалізації соціальної молодіжної політики центрами соціальних служб. Державна програма сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді.
дипломная работа [864,1 K], добавлен 19.11.2012Важливі педагогічні аспекти соціальної роботи. Соціальна робота в контексті історичного розвитку. Вивчення історії суспільства, традицій, конкретних надбань соціальної роботи, використання досвіду минулих поколінь. Соціальна політика і соціальна робота.
реферат [14,3 K], добавлен 18.08.2008Розкриття особливостей соціальної політики в Україні, її основних напрямів та пріоритетів. Державна політика зайнятості працездатного населення. Соціальний захист та допомога населенню. Державне регулювання доходів. Мінімальний споживчий бюджет.
контрольная работа [115,5 K], добавлен 02.08.2015Сутність соціальної політики, основні напрямки її здійснення. Характеристика системи соціального захисту та соціального страхування. Особливості функціонування соціальної політики в Україні та інших державах. Людина як суб'єкт соціальної політики держави.
учебное пособие [488,3 K], добавлен 03.05.2010Поширення християнства на Русі. Початок найтивалішого в історії періоду церковної благодійності. Державна система захисту нужденних. Соціальне забезпечення після Великої Вітчизняної війни. Реформування соціальної політики України в сучасних умовах.
реферат [30,1 K], добавлен 12.08.2010Організація соціальної роботи в Україні на початку XX ст. на професійних засадах: британська й американська моделі. Українська соціальна робота в радянській системі. Соціальна робота як самостійна профдіяльність. Сучасні умови соціальної роботи.
реферат [20,1 K], добавлен 18.08.2008Інститут сім'ї в контексті соціології. Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві, що трансформується. Специфіка соціальної роботи з сім’єю. Роль центру соціальної служби у підтримці сімей. Особливості соціальної роботи з сім’єю закордоном.
курсовая работа [73,4 K], добавлен 09.09.2014Поняття соціальної діагностики. Принципи соціальної діагностики. Методи соціальної діагностики. Рівні та етапи соціальної діагностики. Соціально-педагогічна діагностика. Соціологічне дослідження на тему "Сучасне мовлення телебачення".
курсовая работа [54,3 K], добавлен 07.11.2007Компоненти соціальної структури. Поняття "соціальної групи", "соціальної спільності". Соціальна стратифікація у перехідному суспільстві та підходи щодо її аналізу. Подолання культурного бар’єра і бар’єра спілкування у процесі соціальної мобільності.
реферат [36,7 K], добавлен 21.08.2009Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві. Напрямки соціальної роботи. Світовий досвід соціальної роботи.
реферат [19,0 K], добавлен 18.08.2008Класичні трактування соціального інституту, сучасні підходи до їх вивчення. Необхідна передумова соціальної інтеграції і стабільності суспільства. Характеристика головних особливостей процесу інституціоналізації. Сутність поняття "рольовий репертуар".
курсовая работа [51,6 K], добавлен 03.06.2013Соціально-економічні й політичні передумови появи соціальної роботи як професії. Організована добродійність і сетльменти. Виникнення й розвиток шкіл підготовки соціальних працівників. Наукові дослідження соціальної роботі в період з 1945 по 1970 рік.
реферат [27,2 K], добавлен 15.02.2010Аналіз соціально-економічніх перетвореннь та основних напрямків соціальної політики Ірану по відношенню до жінок у контексті національних трансформацій суспільства і глобальних процесів, стан державної сімейної політики і статусно-рольових позицій жінок.
автореферат [26,9 K], добавлен 11.04.2009Зародження соціальної роботи ях фаху в індустріально розвинутих суспільствах на початку XX ст. Проблеми періодизації історії соціальної роботи. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності. Соціальна діяльність Нового часу.
реферат [23,2 K], добавлен 18.08.2008Дослідження сутності та завдань державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури в регіонах країни. Характеристика механізму та інструментів забезпечення державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури на основі програмно-цільового підходу.
статья [45,8 K], добавлен 20.08.2013Роль та значення інноваційної діяльності фахівця з соціальної роботи у життєдіяльності сучасного суспільства. Характеристика концептуального підходу до процесу ефективного використання особистісно-інноваційного потенціалу фахівця з соціальної роботи.
статья [24,8 K], добавлен 07.02.2018
