Соціальна держава та нові соціальні ризики посткомуністичних країн

Для визначення напрямків розвитку соціальної держави в сучасному українському суспільстві, потрібне переосмислення сутності і змісту соціальної політики держави, яке відбувається сьогодні в наукових колах Західних країн. Соціальну державу можна визначити як таку державу, що організовано та цілеспрямовано використовує свою владу, за допомогою адміністративних засобів, для того щоб вплинути на ринкові механізми, для регулювання їхньої ролі, щонайменше в трьох напрямках. По-перше гарантування робітнику та членам його сім'ї мінімального доходу, незалежно від того як на ринку оцінюється його праця, чи власність від якої він отримує прибуток. По-друге дозволяє робітникам та їхнім сім'ям зменшити ступінь небезпеки та бути готовими до «непередбачуваних соціальних витрат», наприклад до таких як хвороба, старість, безробіття. По-третє забезпечити якісні та доступні соціальні послуги для громадян незалежно від їхнього соціального статусу, чи класу [6].

Перші дві цілі можуть бути досягнуті в рамках того що раніше називалося «держава соціального обслуговування», тобто така держава, яка використовує національні ресурси для зменшення проблем пов'язаних з бідністю та наданні допомоги нужденним. Третя ціль виходить за рамки «держави соціального обслуговування», вона походить від ідеї «оптимуму», а не від ідеї «мінімуму». Тут головна увага зосереджена не стільки на проблемі боротьби з класовими відмінностями, скільки на потребах соціальних груп, питанні рівності, ставленні до громадян як до виборців, які мають рівні частки виборчого права [6, с. 18].

Дослідженням феномену соціальної держави та проблем, які виникають у зв'язку з її функціонуванням, займаються філософи, політологи, юристи, економісти, державознавці, соціологи. Вони розглядають різні аспекти цієї проблематики: моделі соціальної держави, соціальну політику, соціальну справедливість, соціальні гарантії, соціальні права, кризу соціальної держави.

Серед закордонних дослідників можна виокремити таких вчених Роберт Гудін, Роберт Даль, Ральф Дарендорф, Госта Еспін-Андерсон, Френсіс Кастлес, Петер Тейлор-Губі, Крістофер Пірсон, Джон Роулз, Деніель Шапіро. У своїх дослідженнях вони розкривали причини виникнення соціальної держави, влив глобалізації на теорію соціальної держави, структуру суспільства яка зумовлює існування соціальної держави.

До російських дослідників, які займалися дослідженням соціальної держави, можна віднести Миколу Волгіна, Сергія Калашнікова, Людмилу Лєбєдєву. У своїх працях дослідники приділяють значну увагу інститутам соціального партнерства та світовим тенденціям розвитку соціальної держави.

Серед українських науковців слід виокремити Наталю Батуру, Олександра Панкевича, Ярослава Пасько, Олександра Скрипнюка, Аллу Сіленко, Наталю Хому, Федіра Шульженка.

Не дивлячись на це, проблема осмислення нових соціальних ризиків, які виникають у сучасних державах залишається недостатньо дослідженою, та потребує більш детального вивчення.

Метою статті є визначення і загальна характеристика нових соціальних ризиків, які виникають під час реалізації політики сучасної соціальної держави в пострадянських країнах.

Концепція соціальної держави виникає в політичній науці, в демократичних країнах Західної Європи з розвиненою ринковою економікою, в другій половині ХІХ. Соціальну державу можна асоціювати з появою державної відповідальності за соціальне благополуччя громадян, системою охорони здоров'я, системою обов'язкової та безкоштовної освіти та інших сфер соціального забезпечення.

Виникнення соціальної держави тісно пов'язане з такими явищами як стрімкий капіталістичний розвиток, індустріалізація, урбанізація. Нові соціальні ризики постали, як нові запити суспільства щодо зміни політичного ладу та визначення соціальних прав громадян. Зміни в соціальній структурі суспільства, громадські рухи, зростання рівня заробітної плати найманих робітників та нові види соціальних ризиків сприяли появі «нового типу мислення» про соціальну роль держави. Розвиток соціальної держави відбувається в суспільствах з розвиненою ринковою економікою, де рівень розвитку економіки ставав причиною зростання благополуччя громадян. З теорією соціальної держави тісно пов'язана концепція «ринкових відносин», яка і визначає напрямок розвитку держави. У суспільствах без ринкової економіки, проблема добробуту має значні відмінності. У контексті сучасної політичної економії були спроби, створити саморегулюючу систему ринків. Концепція «соціальних ризиків» перебуває в значній залежності від розвитку індустріальних відносин. Хвороба, старість і смерть завжди пов'язані із труднощами для будь-якої соціальної групи. Тому, навіть, стародавні системи права і моралі включали в себе приписи, щоб зменшити ці труднощі. Наприклад, догляд за батьками, чи припис давати пожертви нужденним. Проте, безробіття, в тому вигляді в якому воно існує тепер це продукт розвитку індустріальних відносин. І саме безробіття найбільш вплинуло на формування соціального законодавства. З появою масового безробіття нездатність осіб забезпечити своє існування працею стало однією з ключових проблем права. Існування «хронічного безробіття» стало потужним стимулом для організованих трудових колективів, щоб перейти від групових інтересів до розгляду «соціальних прав» працівників як особливого класу. Боротьба з безробіттям стала козирем для бізнесменів, які хотіли підвищити продуктивність на власному виробництві та зміцнити свій авторитет серед громадськості. Також боротьба з безробіттям стала головною ідеєю політиків в середині ХІХ століття [6].

Також значний вплив на формування соціальної держави здійснило перекладання соціальних функцій на недержавні інститути, такі як сім'я, церква, благодійні організації.

Наступним важливим елементом формування соціальної держави було «коло соціальних послуг», що закономірно походили із теорії соціальної держави. А саме система охорони здоров'я, яка довгий час були предметом дискусії у країнах Західної Європи.

Остання фаза визначення добробуту громадян це ступінь втручання у вільний ринок, задля забезпечення «мінімальних стандартів існування громадян».

Велика частина сучасних досліджень з трансформації сучасної соціальної держави зосереджена на питанні скороченню витрат на соціальні програми. Соціально-економічні зміни, які виникли в епоху переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки призвели до появи нових груп ризику, що не належать до традиційної клієнтури післявоєнної соціальної держави. За останні десятиліття в Європі про- слідковується тенденція, що одночасно із зусиллями, спрямованими на стримування зростання соціальних витрат, також почала збільшуватися кількість соціальних груп, які потребують допомоги. Структури ризику змінилися дуже істотно. Тенденції в нерівності доходів і ринку праці, означають, що сьогодні дуже складно забезпечити достойний рівень життя для робітників, особливо для сімей з дітьми.

Сімейна нестабільність також постійно зростає, яка пов'язана з вищим рівнем бідності, особливо серед самотніх батьків. Ризик бідності менший коли обоє батьків є годувальниками, але перед ними виникають абсолютно нові проблеми, такі як узгодження роботи і сімейного життя. Це є проявами нових соціальних ризиків, які є типовими для постіндустріального ринку праці та структури сім'ї. Ці соціальні ризики, як правило мало схожі, на ризики, з якими соціальна держава Західної Європи боролася в післявоєнний період, крім того, що вони, як правило мало відображені в соціальній державі та стосуються тих самих соціальних груп, особливо молодих жінок та тих хто має низьку професійну кваліфікацію. Соціальні перетворення, які призвели до нових соціальних ризиків, з'являються у різних країнах, але в основному через економічну та культурну глобалізацію вони мають впив у більшості країн світу.

Дослідник соціальної держави Г Еспін-Андерсен та вказує на такі фактори, що сприяли виникненню нових соціальних ризиків: деіндустрі- алізація, вихід жінок на ринок праці, зростаюча нестабільність структури сім'ї, процеси, які були пов'язані з приватизацією структур соціальної держави [5]. Важливим є питання наскільки фактори, які спричинили появу нових соціальних ризиків у Західній Європі можуть бути застосованими для колишніх комуністичних країн та України зокрема. Після краху комуністичної системи господарства економічні ризики були, в першу чергу, пов'язані із відсутністю необхідних товарів у магазинах, через «економічний дефіцит» та наданням неякісних соціальних послуг. «Нові» соціальні ризики охоплюють значно ширший спектр проблем: балансування між робочим місцем та сімейними обов'язками, догляд за літніми батьками, недостатня кваліфікація робітників на ринку праці. Наступна фаза модернізації соціальної держави пов'язана з переходом до економіки, заснованої на знаннях, що вимагає радикальних змін в політиці соціальної держави та політичному дискурсі. Перехід повинен відбуватися від статусу технічного обслуговування (класична політика соціальної держави), чи політики скорочення витрат (традиційна «нова» політика соціальної держави) до збільшення продуктивності, поліпшення соціальних інвестицій та розширення можливостей потенціалу розвитку соціальної держави.

Соціальні зміни та трансформація усіх пострадянських країн до постіндустріальної економіки, що заснована на знаннях повинні включати в себе три основні параметри: 1) зміни в структурі праці та трудових відносинах; 2) демографічні зміни та зміни в складі структури сім'ї; 3) індивідуалізація обов'язків та монетизація економічних і соціальних відносин.

Розглянемо детальніше ці параметри. Зміни у структурі праці та робочих відносин, перш за все, пов'язані із: а) збільшенням кількості безробітних у зв'язку із звільненням робітників з численних державних підприємств; б) збільшенням зайнятості та само зайнятих громадян в приватному секторі за рахунок приватизації підприємств колишньої централізованої економіки; в) значним зменшенням кількості людей, що працюють в сільськогосподарському та промисловому секторі на фоні незначного збільшення зайнятості працівників у сфері послуг; г) формуванням нової управлінської еліти, значною мірою, із попередніх адміністраторів; д) формуванням нового середнього класу з приватних підприємців, робітників та інтелігенції [4].

Зміни в структурі ринку праці в посткомуністичних державах при переході до західної моделі соціальної держави несуть в собі також зміни у сфері зайнятості, зокрема: а) відхід від принципу довічного робітника, б) перегляд взаємозв'язку між виконаною роботою та її оплатою; в) запровадження диференційованої заробітної плати робітникам.

Зміни в структурі сім'ї перш за все пов'язані із зростанням бідності: а) сімейного господарства; б) батьки одинаки з дітьми; в) проблеми молоді.

Проте бідність це не єдиний негативний результат пов'язаний із трансформаційними процесами. Значна кількість членів найбідніших сімей часто опиняються виключеними із соціального життя та не мають доступу до соціальної активності ( наприклад, доступу до культурних подій). Крім того, суспільство в умовах ринкової економіки характеризується більш вираженою формою відтворення соціальної нерівності ніж це було за часів комунізму. Для того щоб добитися успіху та отримати економічне благополуччя діти з неблагополучних сімей повинні докласти значно більше зусиль, ніж діти зі звичайних родин. соціальний ризик посткомуністичний ринковий

Індивідуалізація відповідальності і монетизація економічних та соціальних відносини повинні бути згадані в якості подальших ключових аспектів соціальних змін, що відбуваються в посткомуністичних суспільствах. Регулювання всіх сфер суспільного життя було одним з пріоритетів комуністичної соціальної системи. В умовах ринкової економіки відбулися істотні зміни. З одного боку, індивідуалізація в управлінні суспільного життя дає громадянам більше можливостей, для управління власним майбутнім, а з іншого боку, в умовах економічної кризи, що виникла після переходу до ринкових відносин значно зменшилися можливості індивіда на економічний успіх.

Крім того, «перерозподіл ризиків» є ще одною важливою проблемою. Роботодавці швидко реагують на мінливість ринку, капіталу і товарів, перекладаючи ринкові ризики на своїх працівників.

Повна зайнятість населення була правилом в державі радянського зразка і кожен громадянин не тільки мав право на працю, а був зобов'язаний працювати, а держава, у свою чергу надавала йому широкий спектр соціальних послуг (наприклад, охорона здоров'я, житло, відпочинок і т. д. ), Держава як роботодавець надавала безкоштовно у користування ці блага. Що призводило до того, що гроші втратили велику частину своєї цінності. З переходом до ринкової економіки, соціальні відносини переводяться в чітке грошове вираження (монетизоване), але виживання громадяни тепер пов'язане з успішним втілення своїх навичок і здібностей на роботі в сфері виробництва товарів та послуг, спрямованих на задоволення попиту на ринку, а не виконання планів. Це досить тривалий і складний процес інституційної, культурної та психологічної адаптації.

Перехід від централізованої планованої до ринкової економіки в поєднанні з орієнтацією на постіндустріальну економіку, яка базується на знаннях, та обслуговуванні породило абсолютно нові фактори ризику, крім тих, що існували в комуністичній системі. В сучасному світі нові форми соціального виключення виникають в результаті нових форм бідності та нерівності доходів.

Невизначеність доступу до права на отримання пенсії, охорона здоров'я, зайнятість, отримання доходу, сімейна політика, і освітні можливості також несуть відповідальність за загострення ситуації. Важливо пам'ятати те що «старі» ризики для соціальної держави у Західній Європі є новими ризиками для посткомуністичних країн [4]. Тим не менше, складнощі в узгодженню ринку праці з соціальною та економічною, безпекою, встановленню балансу трудових відносин та сімейної відповідальності піклування про літніх, хворих батьків-інвалідів є новими соціальними ризиками Західної Європи, які повинні бути доданими до великого списку соціальних викликів всіх соціально-орієнтованих держав.

З розширенням кола і кількості ризиків здатність сім'ї та ринку адекватно їх нейтралізувати знижується. Г Еспін-Андерсен пропонує таку класифіцікацію, згідно з якою соціальні ризики можуть бути розподілені на три групи: класові, плину життя, поколінь. Названі ризики можуть бути знівельовані сім'єю, перерозподілені за допомогою ринкових механізмів (придбанням страхового полісу, чи пенсійного плану) або нейтралізовані соціальною державою [5].

Класові ризики передбачають нерівномірний розподіл соціальних ризиків серед соціальних груп. Ринкові інструменти і придбання страхування є недоступними для високо ризикових груп через недостатність ресурсів сімей. Проблема нерівних класових ризиків може бути розв'язана соціальною державою інструментами політики солідарності.

До другого типу згідно з Г. Еспін-Андерсеном, належать ризики плину життя, які передбачають нерівномірний розподіл соціальних ризиків протягом життя. Імовірність бідності найбільш висока в дитинстві, особливо у великих сім'ях, а також у старості внаслідок зниження доходів. Дані тенденції пояснюють спрямованість соціальної політики багатьох держав на два «пасивних» відрізки життя: на дітей--через надання родинних пільг, і літніх громадян--через надання пенсій. Ризики поколінь -- третя група з класифікації -- припускають наявність систематично низьких життєвих можливостей у деяких верств суспільства. Бідність легко успадковується, і ймовірність стати бідними у дітей з бідних сімей в 2,6 рази вища, ніж у інших [6].

Справді, хоча деіндустріалізація і перерозподіл зайнятості відбувається і на Заході, Сході, соціальні зміни, пов'язані з реструктуризацією централізованої планованої економіки і швидкої появи нової соціальної структури в посткомуністичних країнах.

Більш того, в той час як збільшення чисельності жінок на ринку праці може розглядатися як загроза для існуючої рівноваги на Західному ринку праці. В посткомуністичних країнах, структура ринку зайнятості має набагато вищий рівень жіночої зайнятості. А тому на нашу думку держава повинна брати на себе зобов'язання створити такі умови де жінка зможе в повній мірі виконувати соціальні і економічні функції матері та дружини.

Таким чином радикальні економічні та соціальні зміни, які відбуваються в посткомуністичних суспільствах в напрямку перетворення до постіндустріальної економіки, заснованої на знаннях, призвело до появи зовсім нових факторів ризику, крім тих, що існували до цього часу. Нові форми соціального виключення з'явилися в результаті нових і різних форм бідності та нерівності доходів. Невизначеність щодо охорони здоров'я, зайнятості населення, отримання основного доходу, безпеки сім'ї, можливості отримати освіту посилили напруження ситуації, пов'язаної із негативними економічними наслідками перехідного періоду.

Для Західної соціальної держави ці соціальні ризики потрібно було розглядати як «старі», але для посткомуністичних країн вони мають характер нових викликів. Вони повинні вирішуватися комплексно разом з такими питаннями як узгодження ринку праці, гарантування соціальної та економічної безпеки, встановленні балансу між трудовими та сімейними обов'язками, забезпечення догляду за літніми людьми, хворих чи інвалідами. Методи державної політики, що ефективно діють у Західних державах і спрямовані на вирішення старих і нових соціальних ризиків у вигляді реформ для служб соціального забезпечення, приватизації інститутів соціальної держави, індивідуалізації ризиків та монетизації доступу до соціальних послуг, та децентралізації системи надання соціальних послуг не завжди можуть бути ефективними для посткомуністичних країн. Тому, що дані навички формувалися у «золоту епоху» соціальної держави, коли уряд надавав підтримку індивідам в умовах стабільного ринку праці. У новий постіндустріальний економіці, заснованій на знаннях, та наданні послуг, робоча сила повинна бути добре освіченою, краще навченою, більш диверсифікованою та сервісно-орієнтованою, а люди повинні оперативно пристосовуватися до змінного ринку праці.

Нова політика соціальної держави повинна формувати навички у громадян, які дали б їм можливість розвиватися у цьому напрямку, але це все одно не достатньо, для того щоб забезпечити адаптацію і охопити всі незахищені верстви населення від небезпек, які виникають на ринку праці.

Введення нової політики соціальної держави із розширеними правами і можливостями має дуже велике значення. Політика соціального забезпечення має вирішальне значення для захисту людей від бідності, і вони являють собою найважливіші інституційні елементи капіталістичної системи. «Нові розширення прав і можливостей політика» соціальної держави повинні складатися з чотирьох основних стовпів: 1 ) гарантований мінімальний дохід; 2 ) основний дохід для дітей; 3 ) інвестиції в освіту і формування людського капіталу; 4 ) гарантована базова пенсія, яка буде спрямована, з одного боку, збільшення людського капіталу кожної людини, а з іншого боку, на користь включення, охоплення і більш рівномірного розподілу ризиків протягом усього життя людини.

Список використаних джерел

1. Верхан Х. В. Предприниматель. Его экономическая функция и общественно-политическая ответственность / Х. В. Верхан; [пер. с немец. Владимир Котелькин]. -- Минск: ERIDAN, MPPO,1992. -- 39 с.

2. Кірнос І. О. Систематизація нових соціальних ризиків у контексті переходу до постіндустріального суспільства / І. О. Кірнос // Вісник Національного Університету «Львівська політехніка». --N° 706. -- Серія: логістика. -- Львів: ЛНУ «Львівська політехніка», 2011. -- С. 88-93.

3. Раушер А. Частная собсвтенность в интересах человека труда. Ее значение для личной свободы и социального порядка / А. Раушер; [пер. с немец. Владимир Котелькин]. -- М.: «DELO», 1994. -- 41 с.

4. Cerami А. New Social Risks in Central and Eastern Europe: The Need for a New Empowering Politics of the Welfare State / А. Cerami //A. Cerami Sociologicky casopis/Czech Sociological Review. -- №. 6. --2008, Vol. 44. -- рgs. 1089-1110.

5. Esping-Anderse G. The Social Foundations of Postindustrial Economies /G. Esping-Anderse.--Oxford: Oxford University Press, 1999. -- 20 рgs.

6. Pierson C. The welfare state reader /С. Pierson, F G. Castles. -- Cambridge: Polity Press, 2006. -- 492 pgs.

7. The Oxford Handbook of The welfare state / [Castles F.G., Leibfried S., Lewis J., Obinger H., Pierson C.]; edit by F.G. Castles.--New York: Oxford University Press, 2010. -- 876 pgs.

Анотація

Розглядається процеси виникнення нових соціальних ризиків пов'язаних зі становленням соціальної держави в посткомуністичних країнах, які пов'язані з переходом від планової до ринкової економіки..

Ключові слова: нові соціальні ризики, соціальна держава, постінду- стріальне суспільство, соціальні зміни.

Рассматривается процесс возникновения новых социальных рисков связанных со становлением социального государства в посткоммунистических государствах, которые связаны с переходом от плановой к рыночной экономике.

Ключевые слова: новые социальные риски, социальное государство, постиндустриальное общество, социальные изменения.

Oliynik S. V. Social state and new social risks of post-communist states The article describes how the emergence of new social risks associated with the development of the welfare state in post-communist countries that are associated with the transition from a planned to a market economy.

Keywords: new social risks, welfare state, post-industrial society, social change.

Размещено на Allbest.ru