Місто й село як соціальний простір відповідальності: солідаризація пріоритетів

вивчення з залученням якісних досліджень, але вже помітно, що село з постійно незадовільного, а часто й збіднілого стану виходить і досить успішно, якщо вже не вийшло, адже лише серед селян знайшовся той відсоток респондентів, хто заявив, що живе в повному достатку. Матеріальне становище загалом у суспільному розрізі вирівнялося по всіх позиціях, і по злиденності, і по бідності, навіть за рівнем середнього достатку, незалежно від місця проживання, а по заможності село вийшло навіть на рівень життя великих міст, фіксуючи у своєму середовищі 1,6% заможних громадян, що вдвічі менше тільки за показники Києва, та й щодо багатих, котрих зазвичай майже не відображено вибіркою, 0,4% селян такими себе вважають

на тлі повної соціологічної їх відсутності у столиці та інших великих містах. Звичайно, ці дані не свідчать про розквіт села чи, навпаки, про занепад великого міста, але, сподіваємось, вказують на певну позитивну тенденцію, що, власне, й до снаги тільки встановлювати соціології, яка має справу з громадською самооцінкою, а не з офіційною статистикою.

Зважаючи на самооцінки респондентами свого місця на запропонованій умовній соціальній драбині, де згідно зі своїм матеріальним становищем вони себе розміщують, то й тут на найнижчих щаблях помітні мешканці малих і великих міст, але не столиці й села, котрі здебільшого облюбували собі серединний рівень - 5 сходинку з десяти запропонованих, більше того, сільські мешканці навіть потроху бачать себе на найвищих східцях, куди кияни й решта мешканців міст так і не потрапили. При цьому варто зазначити, що у відповідях про характер змін, які відбулися в житті опитаних за останні 12 місяців, якогось помітного покращення не зазнала більшість, але селяни все-таки й тут випередили решту співгромадян-містян за самооцінкою (6,2:4,8). І як тут не зазначити те, що хоча селяни комп'ютерами володіють вдвічі менше за киян - 44%, та це дає їм можливість користуватися Інтернетом майже цілковито в домашніх умовах - 41%, де 23% спроможні разом із іншими інформаційними перевагами міжнародної павутини долучатися до сайтів новин. Доречно буде зауважити, що селяни втричі більше за киян і вдвічі частіше за мешканців великих міст передплачують газети - 35,5%, що, безперечно, певною мірою відображається на їхньому рівні обізнаності з політичними та економічними процесами в країні.

У ціннісному вимірі для мешканців села найбільш важливими виступають не тільки проблеми матеріального добробуту (92,5%), що загалом характерно для решти українців, а й проблеми значного соціального розшарування в суспільстві та демократичного розвитку, показники значущості яких для селян взагалі є одними з найвищих у країні, особливо стосовно: демократичного розвитку - 79,5% (у Києві 85%, у великих містах 72%, у малих - 69%).

Цей висновок стосується й питання про значущість для селян можливості висловлювання власної думки з політичних та інших питань - майже 76%, що є співмірним лише з Києвом - 82%. Однаковою мірою з мешканцями столиці й інших великих міст важливим вбачається для селян можливість реалізації підприємницької ініціативи - 62% (у Києві - 67,7%, великих містах - 60%, у малих - до 50%). Ще більшого рівня сягає значущість підвищення освітнього рівня для селян - 70%, що є цілком рівнозначним для мешканців великого міста, перевищуючи таку цінність для мешканців малих міст - 59%. І в оцінці важливості державної незалежності України селяни набагато ближчі до столичних мешканців з найвищим рівнем підтримки (86:91%), ніж до мешканців решти міст (7578%); майже однаковим з киянами для мешканців сіл також виявився й рівень означення важливості створення в суспільстві рівних можливостей (85:88%), менш виразний для решти городян - 80%. Важливість цікавої роботи є беззаперечною цінністю для всіх громадян України й немає різниці чи то мешканці столиці, великого міста чи села - від 84% до 79%, лише дещо менше для мешканців невеликих міст - 74,5%.

Питання ж того, яким убачається респондентам майбутнє України та своє зокрема, як і в попередні роки, різниться стосовно оптимістичної оцінки, то й тут для киян загалом властивий вдвічі позитивніший прогноз і щодо бачення оптимістичної перспективи розвитку країни загалом, і щодо власного життя - 47% і 40,5%, порівняно з рештою громадян, однак надію щодо майбутнього України плекають загалом вже більше громадян: 69% киян, 52% селян, 43-46% решти городян.

Важливим з огляду на сьогоднішні політичні події у постмайданній Україні вбачається ставлення громадян до вибору головного союзника на історичному шляху розвитку, і тут думки столичних і сільських мешканців більше збігаються - до 60% киян і 54% селян, обираючи Європейський Союз, суттєво випереджають рівень підтримки рештою городян великих і малих міст (35%-39%), останні ж вдвічі частіше за селян (11,5%) і вчетверо частіше за киян (4,8%) схиляються до союзу з Росією та СНД (22%- 25%). Зауважимо, що навіть у питанні стосовно вступу України до НАТО сільські мешканці у своїх відповідях ближчі до думки столичних мешканців (39:57%), ніж до 30% решти городян, які обирають цей союз міжнародної колективної безпеки, бо саме велике й мале місто виступає виразником 43% противників такого союзу, коли в селах таких проживає лише 23%.

Отже, майже унікальний випадок України є прикметним стосовно перегляду стереотипного ставлення до мешканців села як ретроградів, що вимагають тільки стабільності в своєму закритому осередку життя, оскільки сільські мешканці в своїх оцінках і прагненнях, на противагу решті городян країни, набагато ближчі до киян - найбільш демократично й проєвропейськи налаштованих громадян України, котрі, використовуючи свої можливості, не нехтують обов'язком відповідальності за подальший розвиток країни. Беручи на себе цей тягар, добиваючись втілення в життя прогресивних цивілізаційних намірів, з киянами, як виявило опитування 2014 р., солідаризуються в цьому здебільшого мешканці українського села, спростовуючи тим самим стереотипне ставлення до селян як традиціона- лістського соціального прошарку. Якщо країна й сильна своїми містами, то, певно, чимало сили їй надасть і вже надає розвинуте українське село, часто випереджаючи в своєму ціннісному цивілізаційному вимірі навіть мешканців великих і малих міст, бо сказано не нами, що село - колиска України, не нам і спростовувати це. Проблема, як виявилось, не в місці проживання, а в ціннісно-цивілізаційному характері української ментальності, більше проявленої в автохтонній сільській Україні, а не в русифікованих пост/індустріальних містах.

Література