Корупція і соціальний капітал

Але це не означає, що з цих 44% хтось не стане в майбутньому співучасником корупційних дій.

Корупція невіддільна від соціальних практик, які зводяться до імперативів: торгуватися, дарувати, допомагати. Саме їм корупція зобов'язана культурною виправданістю та рутинізацією.

Торг ведеться не лише через ціну, а й через правила її встановлення. На об'єкт торгу перетворюються правила, їх застосування та спосіб інтерпретації.

Обдарування передбачено в такій низці ситуацій, що подарунок стає елементом цілого спектру взаємодій. Широка й насичена мережа реципрокних взаємодій створює умови для виправдування незаконних подарунків. Межа між корупцією та щоденними практиками дарування досить умовна.

Допомагати членам своєї соціальної мережі - водночас і важкий тягар, і спосіб формування соціального капіталу.

Поняття соціального капіталу в соціологію ввів один із найбільш видатних соціологів кінця XX століття - француз П'єр Бурдьє, щоб дати назву особливому типу вартісного ресурсу - соціальним зв'язкам. Бурдьє зазначав, що стійкі неформальні соціальні зв'язки, побудовані не на примусовій основі, як вертикальні (начальник - підлеглий, держава - громадянин), і не на функціональній (як професійні), є потужним джерелом одержання різних благ. Такі зв'язки будуються на “добровільних взаємних зобов'язаннях”, що можна виразити розхожою формулою “ти мені - я тобі”.

Поняття соціального капіталу було введено для того, щоб урахувати вплив соціокультурних факторів на економічний розвиток. У цьому сенсі під соціальним капіталом можна розуміти внесок соціальної організації, характерної для того чи іншого суспільства, в економічну діяльність. Очевидно, з більшою або меншою впевненістю можна називати соціальним капіталом сукупність соціальних зв'язків і відносин, зокрема, накопичених взаємних зобов'язань, які поряд з економічним і фінансовим капіталом давно й успішно використовуються в економічній теорії й на практиці, можуть накопичуватися й витрачатися, інвестуватися в ті або інші види економічної діяльності, приносячи, щоправда опосередковано, цілком конкретні фінансові прибутки. Зокрема, соціальні зв'язки, відносини, норми і правила діяльності, що асоціюються з ними, можуть збільшувати продуктивність праці, скорочувати витрати на ведення бізнесу, полегшувати координацію й співробітництво в економічній діяльності, але можуть діяти і в протилежному напрямі.

Соціальний капітал можна оцінювати за якістю й кількістю соціальних взаємодій у суспільстві, тому що більш- менш виражена соціальна єдність суспільства є важливою умовою сталого розвитку його економіки. Але соціальний капітал не завжди є позитивним ресурсом розвитку суспільства, оскільки, використовуючи свої зв'язки й взаємодії в суспільстві, деякі соціальні групи й окремі індивіди можуть домагатися реалізації не суспільно значущих, а корисливих інтересів. Якщо це відбувається з використанням такими групами суспільних і державних ресурсів, то їх діяльність слід визнавати корупційною, такою, що перешкоджає економічному й соціальному розвитку, незалежно від того, чи порушують ці групи своєю діяльністю норми законодавства чи ні.

Українська бюрократія, реалізовуючи не державні інтереси, а інтереси корупційних мереж, виявилася нездатною запропонувати суспільству, бізнесу й державі реальне розв'язання стратегічних проблем. Подібні розв'язки здійснюються в особистих або корпоративних інтересах з метою допуску до розпорядження тими чи іншими ресурсами, а суспільні та державні інтереси практично не реалізуються.

Держава, декларуючи розвиток соціального й людського капіталу, на ділі перешкоджає їхньому розвитку. Причина в тому, що більшість носіїв некорупційних символічних капіталів не є членами корупційних мереж, а тому не мають шансів на реалізацію інтересів соціальних груп, до яких вони належать. Корупційні мережі розбудовують тільки символічні капітали, носіями яких є їхні члени, у результаті пріоритетний розвиток у нашій країні отримують корупційні соціальні й людські капітали. Корупційним соціальним капіталом можна назвати соціальні зв'язки й відносини, що сприяють діяльності корупційних мереж і здійсненню корупційних дій окремих громадян.

Громадяни не намагаються змусити державу змінити стратегії розвитку символічних капіталів, а адаптуються до складних умов. Фактично діяльність корупційних мереж мотивує й спрямовує розвиток соціального й людського капіталу в нашій країні на реалізацію тих або інших корупційних практик. Причина в тому, що більшість громадян із труднощами або взагалі не можуть розв'язувати свої проблеми в органах влади легальними, повністю законними способами. Корупція дає змогу таким особам змусити чиновників виконувати їхні обов'язки і розв'язувати проблеми громадян. Крім того, корупція здатна вирівняти соціальні статуси громадян і чиновників у системі державних послуг, коли громадяни звертаються до них для розв'язання власних проблем. Тому саме корупційні практики найбільш ефективні для вирішення проблем громадян, особливо при їхніх взаємодіях з органами влади. І для українських громадян стають цілком раціональними стратегії адаптації своїх соціальних і людських капіталів до цих реальних практик розв'язання проблем. Фактично корупція стає вигідною українським громадянам, вони не схильні протидіяти їй, навпаки, прагнуть освоїти у власних соціальних практиках способи здійснення ко- рупційних дій. Такі соціальні позиції наших громадян приводять до зниження якості сукупного соціального й людського капіталу соціальних груп, регіонів і всієї країни в цілому.

При цьому більшість громадян негативно оцінюють корупційні дії щодо розв'язання проблем і нерідко заявляють, що були б готові вирішувати їх без корупції. Але вони виявляються нездатними самостійно знаходити й впроваджувати такі некорупційні способи розв'язань своїх проблем. У результаті формується розбіжність реальних соціальних практик з оцінками їх сутності, що поступово, радше, призводитиме до того, що постійно здійснювані корупційні дії перестануть негативно оцінюватися більшістю громадян. Вони можуть перестати ці дії оцінювати як корупційні, а визнаватимуть їх цілком легальними, соціально схвалюваними практиками.

Прояви зниження якості соціального й людського капіталів доволі різноманітні. Зокрема, зниження якості соціального капіталу виявляється в тому, що:

> українське суспільство дедалі більше губиться в розумінні суспільних проблем, кожний громадянин вирішує корупційними способами власні;

> знижується рівень взаємної довіри й взаємних зобов'язань у суспільстві;

> найбільш значущі соціальні зв'язки під впливом корупції стають дедалі більш неформальними і діють в обхід норм законів;

> у суспільстві зростає зневага до права й закону, норми законів використовуються громадянами вибірково, у тих випадках, коли дають змогу одержати розв'язання особистих або корпоративних проблем. Але громадяни не схильні підкорятися нормам законів, коли вони не відповідають їхнім інтересам;

> як наслідок погіршуються умови інвестування в економіку, цей процес без підтримки держави ускладнюється, але коли держава в нього включається, то проводить інвестування в корупційних цілях.

В українському суспільстві соціальні мережі й соціальний капітал відіграли, відіграють і будуть відігравати величезну роль у всі часи. Само по собі це, звичайно, непогано. Соціальний капітал - це завжди вигідні відносини для тих, хто в них вступає, оскільки дає змогу забезпечити людям задоволення важливих для них потреб. Однак чи завжди соціальний капітал вигідний для суспільства в цілому? “Ку-клукс-клан”, італійська (та й будь-яка інша) мафія, екстремістські фанатські угруповання теж побудовані на принципах соціального капіталу - внутрішньо- груповій довірі, неформальних зв'язках, взаємних зобов'язаннях. Точно так само “працює” принцип “кругової поруки”. На цьому ж принципі будуються й відносини “блату”. Тим, хто за рахунок великого обсягу міжособис- тісного соціального капіталу може розв'язувати свої проблеми, пов'язані зі здоров'ям, дитячими садками і таке ін., з чиновниками, звичайно, добре. Однак на суспільстві в цілому, на довірі до соціальних і політичних інститутів, на відносинах між різними соціальними групами, на рівні соціальної напруженості розвиток таких соціальних відносин відбивається досить несприятливо.

В умовах, коли люди можуть розв'язати свої проблеми тільки через міжособистісні неформальні мережі, побудувати громадянське суспільство, яке працює на загальне добро і відповідає принципам взаємовиручки й взаємної відповідальності, неможливо.

Література

1. Бинецкий А. Коррупция / Бинецкий А. -- М. : Известия, 2005. -- 342 с.

2. Борисов В. Громадянське суспільство та питання подолання корупції/ В. Борисов, О. Кальман // Вісник Академії правових наук. -- 2005. -- № 2 (41). С. 168--173.

Размещено на Allbest.ru