Соціальні настрої у довгостроковій та короткостроковій динаміці

* Респондент міг обрати усі відповіді, що підходять

Якщо перетворення тривають відносно довго, а життєва ситуація змінюється повільно або не змінюється взагалі, динамічні зрушення можна фіксувати насамперед у переживанні щодо очікування покращень. Оскільки вони не справджуються, населення реагує масовим згасанням надій. Як наслідок, у 2001 р. з надією думали про майбутнє України більше половини респондентів, у 2013-му таке почуття відчувала лише третина опитаних. Синхронно, але не так сильно, змінюються й інші показники, які демонструють погіршання суспільного настрою. Зростає відчуття безвиході, розгубленості, страху. Натомість відчуття тривоги залишається доволі стабільним, оскільки домінуючим моментом суспільної ситуації є відсутність зрушень, що сприяє рутинізації негараздів та водночас зменшує відчуття невизначеності, що не знімає розчарування, але дає відчуття відносної безпеки.

Восени 2013 р. у суспільстві починаються активні процеси “розконсервації” суспільної ситуації, що призводить до її суттєвого загострення. Самі ці перетворення супроводжувалися масовізацією як негативних, так і позитивних переживань, що зрештою втілилося як у радикальних суспільних змінах, так і у помітних відмінностях картини емоційних настроїв 2014 р. від картини, зафіксованої роком раніше (табл. 2).

Спинимося надалі на аналізі зрушень у соціальних настроях, які найбільше відбиваються на характері пове- дінкової активності населення. У переліку наданих респондентові варіантів є низка парних категорій, які представляють протилежні полюси континууму станів, що спричиняють посилення або блокування активності населення. Йдеться про категорії оптимізм - песимізм, упевненість - розгубленість, надія - безвихідь, інтерес - байдужість.

Оптимізм - песимізм (від лат. optimus - найкращий і pessimus - найгірший) є специфічною інтегральною характеристикою емційно-психологічного стану, яка фіксує не окреме переживання, а певний умонастрій, який виражає позитивне чи негативне ставлення до теперішнього і відповідні очікування щодо майбутнього. Оптимізм та песимізм є протилежними модальностями світосприйняття, які фіксують його позитивне або негативне емоційне забарвлення. М.Селігман визначає оптимізм як стиль мислення, за якого людина вважає невдачі випадковими і непостійними, а гарні події - закономірними і природними, а песимізм - як стиль мислення, що ґрунтується на протилежних тезах [1]. Йдеться про специфічні настанови щодо сприйняття реальності, які на рівні почуттів набувають форми надії або безвиході.

Таблиця 2

Динаміка емоційних станів населення у період 2013--2014 рр. (%)*

Рисунок 1. Динаміка позитивних емоційних станів у 2013-2014 рр. (%)

Протилежну картину спостерігаємо щодо станів негативних (рис. 2). На відміну від позитивної складової соціального настрою, яка у період з 2001 по 2013 р. не змінювалася або зменшувалася, як це спостерігалося щодо відчуття надії, негативні стани, навпаки, впевнено зростали. Проте за останній рік відбулося статистично значуще падіння усіх показників і наразі ми фактично повернулися до того, який вигляд мала негативна компонента емоційного стану у 2001 р. Проте загальний баланс наразі покращився за рахунок зростання частки тих, хто відчуває оптимізм і упевненість.

Оскільки емоційні стани є виявом прямої і безпосередньої реакції населення на ситуацію, слід було окремо проаналізувати відмінності у регіональному контексті. Зокрема, можна було припустити, що емоційна палітра жителів Луганської і Донецької областей, які на момент опитування фактично перебували в зоні бойових дій, відрізнятиметься від того, що зафіксовано у решті областей.

Рисунок 2. Динаміка негативних емоційних станів у 2013-2014 рр. (%)

Зазначимо принагідно, що окремо було проаналізовано дані по областях, які знаходяться на кордоні з зоною проведення антитерористичної операції. Проте статистично значущих відмінностей між жителями цих областей і жителями решти областей, які не дотичні до зони АТО, не було виявлено. Тому надалі розглянемо співвідношення позитивних і негативних складових емоційного стану населення в Донецькій та Луганській області та решті областей України. Оскільки у 2001 р. між областями не було виявлено статистичних відмінностей, можна вважати, що зафіксовані розбіжності спричинені насамперед особливою ситуацією, в яку потраїили мешканці областей, на території яких відбуваються військові дії.

Розпочнемо зі станів негативних (рис. 3). Як бачимо, розрив фіксується по кожному з показників, причому усі відмінності мають статистично значущий характер. Переважає в емоційному настрої населення регіону розгубленість. Цей психічний стан поєднує як суто емоційний, так і когнітивний компоненти. Щодо жителів Донецької та Луганської областей можна припустити, що йдеться про поєднання страху з нерозумінням того, що відбувається. Водночас ситуація певною кількістю населення сприймається як така, що не має виходу, а загальна перспектива розвитку подій має виразніший, порівняно з іншими областями, песимістичний компонент. Водночас позитивні емоційні стани (рис. 4) виражені зовсім слабко. Особливо добре це видно на значному розриві між представниками цього регіону та мешканцями решти областей у загальних очікуваннях щодо майбутнього. Показники оптимізму та надії тут практично удвічі менші, ніж у решти населення.

Фактично особливості соціальних настроїв жителів Донецької та Луганської областей не дають підстав для позитивного прогнозу щодо власної поведінкової активності жителів регіону, спрямованої на подолання несприятливої ситуації. Найбільш активна частина населення залишила проблемні території, а те населення, яке залишилося, має досить скромні особистісні резерви. У ситуації, коли стан розгубленості фактично дорівнює показникам надії, виникає проблема відсутності більш-менш надійних психологічних резервів для адаптації. Проблема ускладнюється й тим, що наразі рівень тривожності населення Луганської та Донецької областей значно змістився у бік надвисоких значень. Загалом висока тривожність, яка свідчить про обмеженість психологічних резервів щодо подолання стресу, наразі значно перевищує рівень 2012 р., коли до групи високотривожних потрапило 24,9% респондентів.