Масовість вищої освіти та освітня нерівність в Україні

З метою виявлення стану і динаміки освітньої нерівності протягом пізньорадянського часу та доби незалежності порівняємо освітні здобутки чоловіків і жінок трьох вікових когорт 1955-1964, 1965-1974 та 1975-1982 років народження. Верхня межа наймолодшої вікової когорти визначається тим, що на момент останнього опитування 2007 р. респонденти мали досягти віку не менше 25 років, коли для більшості завершується процес здобуття освіти, включно з повною вищою. Час завершення середньої та здобуття вищої освіти когорти наймолодших дорослих громадян припадає саме на роки незалежності.

Для трьох зазначених вище послідовних вікових когорт характерні кілька основних тенденцій динаміки освітньої нерівності (табл. 1). Насамперед це статистично значуще збільшення часток чоловіків з найвищим і найнижчим рівнями освіти. Наявність у чверті наймолодших чоловіків 1975-1982 років народження (27%) дипломів про вищу освіту становить цілком очікуваний результат освітньої експансії протягом років незалежності. Навряд чи можна вважати так само очікуваним те, що кожен сьомий-восьмий молодий чоловік (13%) не матиме атестата про обов'язкову загальну середню освіту, що майже вдвічі перевищує відповідні показники для попередніх вікових когорт (6-8%). Очевидно, це перша вікова когорта протягом повоєнної історії України, коли частка молодих чоловіків з неповною середньою освітою (13%) така ж, а не менша, аніж частка їхніх батьків. Без будь-якої професійної освіти після здобуття загальної середньої наймолодші чоловіки залишаються вдвічі рідше (12%), аніж їхні попередники. В усіх трьох порівнюваних вікових когортах відносно найбільшою серед інших залишається категорія чоловіків, які виходять на ринок праці, маючи професійно-технічну освіту на базі повної загальної середньої.

Наймолодші жінки зуміли скористатися структурно розширеними можливостями здобуття повної вищої освіти і заснували, ймовірно, нову освітню традицію доби незалежності - найбільшою серед інших стала частка жінок 1975-1982 років народження зі здобутою повною вищою освітою, яка вже досягла 34%. Неповна вища освіта, як і професійно-технічна, втратила колишню привабливість, що й позначилося на статистично значущому зменшенні відповідних часток жінок двох останніх вікових когорт.

освітня нерівність

Рівні освіти чоловіків і жінок трьох вікових когорт та рівні освіти їхніх батьків (%)

Як і для ровесників-чоловіків, наймолодшим жінкам також притаманна зростаюча статистично значуща тенденція залишатися без нормативної повної загальної середньої освіти (8%).

Отже, на тлі експансії вищої освіти відбувається процес поляризації освітньої нерівності, зростання часток молодих людей з найвищим і найнижчим рівнями досягнутої освіти.

Динаміка нерівності шансів здобуття різних рівнів освіти

Рівність освітніх можливостей, мінімізація залежності доступності освіти від соціального походження індивідів у розвинених демократичних країнах розглядається не лише як опосередковуючий механізм соціального відтворення й соціальної мобільності, а тісно пов'язана з ідеєю соціальної справедливості й соціальної рівності, вважається невід'ємною складовою та важливим чинником забезпечення соціальної інтеграції, стабільності й сталого розвитку суспільства. Освітня нерівність як результат є наслідком нерівності можливостей, існування і відтворення якої у демократичних соціально орієнтованих країнах вважається явищем неприйнятним, таким, що потребує втручання держави шляхом опрацювання і запровадження заходів, спрямованих на вирівнювання можливостей індивідів, зокрема дітей, незалежно від соціального походження.

Для виявлення динаміки нерівності освітніх можливостей чоловіків і жінок різних вікових когорт використовувалися дані, які засвідчують, до якої освітньої категорії потрапили респонденти зазначених вище трьох вікових когорт, чиї батьки здобули різні рівні освіти (від повної вищої до неповної середньої). Визначалися шанси для кожного окремого поєднання соціального походження (освіта батьків) та досягнутого індивідом рівня освіти, а також застосовувалися логлінійні статистичні моделі (докл. див. [2]).

За результатами емпіричних досліджень можемо стверджувати, що експансія вищої освіти не привела до збільшення освітніх можливостей для всіх чоловіків і жінок наймолодшої пострадянської вікової когорти незалежно від соціального походження, не відбулося суттєвого послаблення чи посилення нерівності освітніх можливостей одночасно для вихідців з усіх соціальних категорій (освіта батьків), що не виключає можливості збільшення освітніх шансів для одних і зменшення для інших. Емпірично підтверджується зафіксована раніше тенденція поляризації освітніх можливостей, послаблення нерівності для вихідців з сімей високоосвічених батьків і посилення для дітей, батьки яких мають відносно нижчі рівні освіти. Виявлена тенденція практичного зрівняння шансів на здобуття повної вищої освіти для тих, батьки яких мають повну і неповну вищу освіту в наймолодшій віковій когорті. Проте водночас відбувається суттєве посилення освітньої нерівності, тобто зменшення шансів здобуття вищої освіти для вихідців з сімей, де батьки мають професійно-технічну, загальну середню і особливо неповну загальну середню освіту. Для останньої категорії різниця шансів порівняно з дітьми високоосвічених батьків досягла вже кількох сотень разів.

Якщо подивитися на дві виявлені тенденції - збільшення часток низько освічених індивідів, а також суттєве зменшення шансів для вихідців з такого освітнього середовища, то, очевидно, у нашому суспільстві відбувається формування соціальної категорії населення, для якої неосвіченість і, як наслідок, бідність, ймовірна схильність до девіантної культури і поведінки може стати спадковою і передаватися наступним поколінням з мінімальними шансами вирватися з такого замкнутого кола з усіма відповідними наслідками для індивідів і суспільства.

Чи матимуть такі тенденції продовження, а чи відбуватиметься зворотний процес, покажуть час і наявність відповідних емпіричних даних. Освітня політика як складова соціальної політики в сучасному українському суспільстві дає підстави сумніватися у швидкій зворотності виявлених негативних тенденцій серед наймолодшого покоління дорослих громадян.

Сегрегація і стратифікація середньої освіти

Одним із механізмів створення рівності можливостей здобуття вищої освіти упродовж останніх років можна було б вважати запровадження нових інституційних правил вступу до вищих навчальних закладів шляхом конкурсу за результатами зовнішнього незалежного оцінювання. Проте умовність цього заходу очевидна, меритократичний принцип запроваджується до молодих людей, які до цього перебували у нерівних умовах на попередніх етапах дошкільної і шкільної освіти, зокрема в умовах сегрегованої і стратифікованої системи середньої загальної освіти. Очевидно, сучасна українська держава - основний інституційний актор щодо формування соціальної політики, зокрема й освітньої, не ставить собі за мету і завдання створення умов рівності освітніх можливостей для дітей різного соціального походження. Навіть на тому рівні, як це відбувалося за радянського часу. Навпаки, експансія вищої освіти супроводжується поглибленням сегрегації та стратифікації (за доступом і якістю) закладів освіти всіх рівнів, починаючи з дошкільної.

Загальноосвітні навчальні заклади, формально спрямовані на надання усім дітям можливості здобуття обов'язкової повної загальної освіти, не просто сприяють відтворенню соціальної нерівності в суспільстві, вони успішно легітимують наявну нерівність, перетворюючи переваги народження на легітимацію освітніх досягнень. Якщо у розвинутих демократичних країнах, насамперед у скандинавських, але не тільки, школа реформується у напрямі “єдиної середньої школи” (comprehensive school), тобто єдиної для країни системи переважно державних середніх шкіл, куди діти зараховуються без відбіркових перевірок здібностей і знань, незалежно від соціального походження і місця проживання та навчаються у соціально змішаних класах, то Україна незалежна успішно рухається у напрямі поглиблення стратифікації середньої освіти. Хоча середня освіта в Україні офіційно вважається не стратифікованою за ознакою наявності раннього відбору дітей і їхньої диференціації між різними навчальними закладами (так званий трекінг), вона такою є фактично. Усупереч законодавству, здобуття повної середньої освіти фактично відбувається на нелегітимних конкурсних засадах. Очевидно, так само легітимною за роки незалежності стала й нерівність у фінансовому й матеріально-технічному забезпеченні шкільного навчання дітей різного соціального походження.

У таблиці 2 наведено окремі результати складання випускниками шкіл тесту зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури у 2010-2012 рр. диференційовані за типом навчального закладу та містом проживання (докл. результати [3]). Частка випускників гімназій, ліцеїв, колегіумів порівняно з часткою випускників середніх загальноосвітніх шкіл є значно більшою серед тих, хто набрав найвищі бали і, навпаки, меншою серед тих, хто отримав найнижчі бали. У більшості випадків середній відсоток випускників елітних шкіл, які набрали на тестуванні від 173 до 200 балів, удвічі та втричі (а іноді й більше) вищий за середній відсоток їхніх ровесників зі звичайних шкіл, які набрали таку ж кількість балів.

Результати ЗНО суттєво диференціюються не лише за типом школи, а й місцем проживання випускників. Насамперед йдеться про дітей-мешканців міст і сільської місцевості. Випускники міських шкіл майже вдвічі частіше одержують найвищі бали ЗНО (173-200) (табл. 3 на прикладі ЗНО з української мови та літератури) і значно рідше потрапляють до категорії випускників з найнижчими балами.

Ще більш вражаюча відмінність між сільськими і міськими випускниками у знанні математики, з якої найвищі результати ЗНО (183,5-200 балів) мали 12% випускників шкіл міст (у Києві - 16%) і лише 2,5% колишніх учнів сільських і селищних закладів середньої освіти.

Таблиця 2

Частка випускників різних типів шкіл, які отримали відповідні бали за шкалою від 100 до 200 на зовнішньому незалежному оцінюванні з української мови та літератури у 2010--2012 рр.

Отже, по завершенні загальної середньої освіти спостерігаємо начебто рівні стартові умови переходу до вищої освіти (результати ЗНО), але застосовані до молодих людей, які тривалий час перебували в нерівних умовах здобуття освіти середньої, що не могло не позначитися на їхніх освітніх досягненнях. Переваги соціального походження перетворюються на меритократичні досягнення.

Таблиця 3

Частка випускників міських і сільських шкіл, які отримали відповідні бали за шкалою від 124 до 200 на зовнішньому незалежному оцінюванні з української мови та літератури

Нині дослідники, говорячи про витоки освітньої нерівності, дедалі частіше звертають увагу також на дошкільну освіту. Сумніви у визначальній ролі шкільної освіти виникли внаслідок накопичення переконливих емпіричних підтверджень, що ще до початку формального шкільного навчання між дітьми різного соціального походження існують суттєві розриви в рівнях когнітивного і некогнітивного розвитку та готовності до навчання. Висувається припущення, яке на ґрунті результатів емпіричних досліджень поступово перетворюється на переконання щодо першочергової важливості моделей поведінкових навичок і когнітивних умінь індивіда, сформованих протягом дошкільних, а не шкільних років як детермінант освітніх і класово-статусних досягнень у дорослому віці.

Варто визнати, що без результатів відповідних фахових досліджень в Україні неможливо напевне стверджувати про переваги для раннього розвитку дитини перебування у дошкільних закладах освіти, де з дітьми працюють педагоги-фахівці, на відміну від домашнього дошкільного виховання. Можна лише припустити, за результатами численних досліджень у західних країнах, що якісний фаховий супровід мав би сприяти кращому всебічному розвитку дітей, а тим самим і вирівнюванню їхніх подальших освітніх можливостей і досягнень, що, звісно, не заперечує окремих, але вочевидь виняткових випадків чудової дошкільної освіченості та виховання дітей у домашніх умовах. Навіть не говорячи про диференціацію якості дошкільної освіти для залучених до неї дітей різного соціального походження, маємо вкотре констатувати, що велика частка дітей в українському суспільстві взагалі не має доступу до дошкільної освіти. За останніми статистичними даними, у 2012 р. охоплення дітей відповідного віку закладами дошкільної освіти становило загалом 59% з явною, майже двократною перевагою міських дошкільнят (69%), порівняно з дітьми, які народилися у сільській місцевості, де лише кожен третій малюк (38%) відвідує дошкільний навчальний [1]. Ми не знаємо напевне вагу соціально-структурних чинників як визначальних у тому, що діти дошкільного віку (і скільки саме з 40% загалом?) позбавлені можливості відвідувати дошкільні навчальні заклади. Чи це свідомий вибір батьків, а чи недоступність дошкільного навчання через відсутність таких закладів у населеному пункті, нестача місць, неспроможність оплачувати перебування дитини у такому закладі, соціальне неблагополуччя самої родини, яка зовсім не дбає про дітей, тощо? Ми говоримо лише про формальні кількісні показники, хоча не менш важливою є диференціація якості навчання дітей у різних закладах, забезпеченість останніх сучасними засобами навчання та розвитку дітей, висококваліфікованим педагогічним персоналом тощо. Маємо усі підстави припускати, що заклади дошкільної освіти в Україні сегреговані й стратифіковані не меншою мірою, аніж загальноосвітні школи.

Зв'язок між освітою та класовою належністю

Чи змінювалися і як саме зв'язки між соціальним походженням, освітою і класовою належністю чоловіків і жінок в українському суспільстві, ще належить з'ясувати. Наразі можна припустити, що вплив класового походження на клас належності, ймовірно, посилився для тих чоловіків і жінок, які досягли однакового, зокрема вищого, рівня освіти, що може пояснювати їхню відмінну зайнятість і відповідну належність до різних соціальних класів. Очевидно, експансія вищої освіти в Україні відбувалася не як відповідь на запити ринку праці. Останній не потребував такої кількості фахівців з вищою освітою, масова підготовка яких вищими навчальними закладами продовжує відбуватися й нині. Відтак зв'язок між освітою і зайнятістю у пострадянській когорті дорослих є значно слабшим, аніж у старших вікових когортах, що чітко видно на прикладі зайнятості/класової належності чоловіків і жінок, які здобули повну вищу освіту.

У таблиці 4 наведено дані щодо класів зайнятості чоловіків і жінок п'яти послідовних вікових когорт, які здобули повну вищу освіту.

Дані щодо класової належності високоосвічених чоловіків наймолодшої вікової когорти навряд чи можна вважати остаточними, оскільки за віком далеко не всі з них вже досягли піку трудової кар'єри й відповідної класової належності. Проте виявлена тенденція підтверджує значний розрив між рівнем освіти і зайнятістю представників пострадянського покоління, порівняно з представниками попередніх вікових когорт. Серед наймолодших дорослих чоловіків чверть молодих фахівців із повною вищою освітою зайнята кваліфікованою і малокваліфікованою фізичною працею. Подібні тенденції зайнятості і класової належності спостерігаємо й серед молодих високоосвічених жінок, які значно рідше зайняті висококваліфікованою розумовою працею, а частіше працею рутинною нефізичною.

Таким чином, в українському суспільстві за роки незалежності у сфері освіти сформувалося чимало явищ і процесів, які не сприяють вирівнюванню освітніх можливостей індивідів різного соціального походження.

Таблиця 4