Залученість у добровільне об'єднання як кооперативна практика солідарності, відповідальності, толерантності і довіри

О. Резнік,

Ключевые слова: добровольное объединение, солидарность, ответственность, толерантность, доверие.

Участь у діяльності громадських організацій (на Заході прийнято говорити про “добровільні асоціації”, “товариства” чи “групи інтересів”) є важливою складовою розвитку громадянського суспільства. Поняття “добровільні об'єднання” більш адекватно відображає неформальність і реальність залученості людини в організації, які вимагають кооперації та переважно зосереджені на спеціалізованих інтересах. Подекуди діяльність цих організацій поширюється на більш масштабні суспільні проблеми. Ці групи історично стали виразниками ери модернізації та одним із головних способів структурування громадянського суспільства.

У дослідженнях участі населення в громадських організаціях України здебільшого привертають увагу до динаміки змін соціально-демографічних характеристик їхніх членів [1, 2, 3]. Виявлено, що члени громадських і політичних організацій вирізняються вищим рівнем освіти, інтересом до політики та користування Інтернетом, схильністю до активістських і демократичних цінностей та належністю до середньої верстви. Ці результати дають змогу приблизно змалювати соціальний портрет членів громадсько-політичних організацій. У безпосередньому вивченні чинників членства у громадських організаціях, крім зазначених, виявлено найбільший і найстабільніший вплив активних навичок дозвілля, зокрема спортивних [4]. З'ясовано також, що люди, які залучені у кооперативні (організаційні) практики, дещо частіше декларують достатність юридичної допомоги для захисту своїх прав та інтересів, ніж неактивні громадяни. Суб'єкти кооперативних практик залученості в добровільне об'єднання вирізняються ініціативою і самостійністю під час розв'язання життєвих проблем, упевненістю у своїх силах, наявністю роботи, яка їм підходить, можливістю працювати з повною віддачею та рішучістю в досягненні своїх цілей [5, с. 282-283].

Існує декілька пояснень причини об'єднання людей у громадські організації. Психологічне пояснення ґрунтується на інстинктивній потребі у спілкуванні, прагненні у самоствердженні. В опитуванні українських волонтерів, яке провів Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка, виявлено, що найбільш поширеною їхньою навичкою є комунікабельність, на яку вказали 71% респондентів, натомість наступними найбільш поширеними навичками виявилися грамотність та ерудиція, на які вказали 32% респондентів [6, с. 20]. До того ж участь у громадських організаціях базується насамперед на потребі у соціальній ідентичності почутті належності до певної соціальної групи. Оскільки потреби самоактуалізації та самоідентифікації стоять на верхніх щаблях ієрархії потреб А.Маслоу, то можна припустити, що участь у громадських організаціях беруть переважно люди, які вже задовольнили нижчі потреби фізіологічні, безпеки тощо. Натомість прагнення до певних вигод, реалізація якого потребує кооперації, спонукає людину до раціональних механізмів соціальної взаємодії та суперництва.

Якщо варіювати групи за мотивами об'єднання залежно від емоційного наповнення, то добровільні асоціації характеризуються меншою емоційністю, ніж сім'я чи друзі, деперсоналізацією відносин та прагненням досягти конкретної мети. Внаслідок взаємного впливу та взаємодії в асоціаціях їхні члени набувають досвіду відповідальності за колективні рішення. Люди з різних соціальних груп, об'єднані в асоціацію, стають набагато поміркованішими та толерантнішими [7, с. 45]. Встановлено, що молодіжна позанавчальна діяльність у добровільних асоціаціях сприяє громадянській активності у майбутньому, дорослому житті. Зокрема, найбільше заохочують подальшу політичну участь такі види молодіжної діяльності, як участь у студентських радах, товариствах, клубах обслуговування, музичних, драматичних та релігійних гуртках [8].

Виявлення детермінант громадянського суспільства часто пояснюють за допомогою теорії соціального капіталу. Соціальний капітал має різні прояви у традиціях громадянської культури певних країн. Теорія соціального капіталу стверджує, що громадянську активність зумовлює накопичений соціальний ресурс, а саме перебування у неформальних мережах, діяльність у громадських організаціях та довіра до людей і соціальних інститутів. Саме соціальнокультурним факторам було надано перевагу в емпіричному дослідженні громадянської активності в сучасній Італії, яке здійснив авторський колектив на чолі з Р.Патнамом. Щільність членства в асоціаціях насамперед повя'зується із мірою міжособистісної довіри між громадянами та їхнім сприйняттям ступеня взаємності та сприяння [9, с. 199226]. Схильність до соціальної взаємодії у місці проживання робить індивіда здатним до порозуміння з однодумцями. Р.Патнам зазначає: “З багатьох причин громадяни у громадянському суспільстві більш, ніж активні, пронизані громадським духом та рівні. Порядні громадяни люб'язні, ввічливі та довіряють одне одному навіть тоді, коли суттєво відрізняються між собою. Громадянське суспільство не вільне від конфліктів. Та оскільки його громадяни мають усталені погляди на громадські питання, вони толерантні до своїх опонентів” [9, с. 111]. Здатність до взаємодії в процесі включення до добровільної організації формує кооперативні навички, що сприяє формуваню горизонтальних мереж громадянського суспільства. Реалізація спільних інтересів вимагає солідарності, відповідальності, довіри та толерантності.

Опис даних. Емпіричну базу дослідження соціальнопсихологічних аспектів залученості у добровільне об'єднання утворює масив емпіричних даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України за 2013 р. Вибіркова сукупність опитування становить 1800 осіб і репрезентує доросле населення України (віком від 18 років). За типом побудови вибірка є триступеневою, стратифікованою, випадковою, із квотним скринінґом на останньому щаблі (автори вибірки: Н.Паніна, М.Чурилов). На першому щаблі здійснюють відбір населених пунктів (точок опитування), на другому добір адрес (вихідних точок маршруту), на третьому респондентів. Квотний скринінґ на останньому щаблі дає можливість у підвибірках кожної області України зберігати пропорції населення за типом поселення (обласний центр/місто/село), статтю, віком і рівнем освіти, характерні для певної області й певного типу населеного пункту.

Результати. Попри зростання кількості зареєстрованих громадських об'єднань, число об'єднань, що реально функціонують, вочевидь, залишається на одному рівні. Якщо взяти за основу динаміку показника “не належу до жодної з громадських, політичних організацій чи рухів”, який зазвичай використовується у соціологічному моніторинґу Інституту соціології НАН України, то відповідно членством у громадських або політичних організаціях охоплено лише 14-17% дорослого населення України.

Дещо змінений перелік альтернатив залученості у добровільні об'єднання у 2013 р. істотних коливань не виявив (табл. 1).

Таблиця 1. Відповіді українців на запитання “Членом яких громадських організацій, об'єднань або рухів Ви є ?”, 2013 р.