Філософське обґрунтування природи громадянської соціалізації молоді: методологічні основи дослідження процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЛОСОФСЬКЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРИРОДИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ

Грищук Д.Г.

Анотація

У статті аналізуються методи філософського пізнання процесу громадянської соціалізації. Саме такий спосіб уніфікує різноманітні види знань про цей процес та служить базисом для будування теоретичного конструкту поняття громадянської соціалізації як предмета його пізнання.

Ключові слова: громадянська соціалізація, соціалізація, громадянськість, методологія, метафізика, діалектика, Людина-Громадянин.

Аннотация

Грищук Д.Г.

Философское обоснование природы гражданской социализации молодежи: методологические основы исследования процесса

В статье анализируются методы философского познания процесса гражданской социализации молодежи. Именно этот способ унифицирует разные виды знания об этом процессу и служит базисом для построения теоретического конструкта понятия гражданской социализации как предмета его позанания.

Ключевые слова: гражданская социализация, социализация, гражданственность, методология, метафизика, диалектика, Человек-Гражданин.

Annotation

Grischuk D.G.

Philosophical justification nature civic socialization of youth: methodological bases of research process

The paper analyzes the methods of philosophical knowledge of the process of civil socialization of young people. It is this method unifies various types of knowledge about the process and serves as the basis for building a theoretical construct notions of civic socialization as the subject of his pozananiya.

Key words: civil socialization, socialization, citizenship, methodology, metaphysics, dialectics, Man-Citizen.

Постановка проблеми

Актуальність філософського обґрунтування природи громадянської соціалізації молоді зумовлена цілою низкою причин. По-перше, відсутність єдиного чіткого понятійного апарату громадянської соціалізації молоді; слабке дослідження методологічного підґрунтя дослідження онтології громадянської соціалізації. По-друге, філософське знання спроможне об'єднати різноманітні види знання про громадянську соціалізацію. По-третє, метафізичні та діалектичні уявлення про природу громадянської соціалізації здатні представити цей процес в контексті самої людини, групи людей, суспільства, економіки, політики, мистецтва, тобто в площині, яка не завжди підлягає наукової верифікації. В цієї статті робиться спроба підготувати базис для майбутнього теоретичного конструкту поняття громадянської соціалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Філософські аспекти соціалізації особистості розглядаються в наукових працях А. Капьскої, Н. Лавриченко, О. Безпалько, Р. Вайноли, А. Мудрика, С. Савченко, С. Харченко, М. Лукашевич, В. Москаленко, Б. Паригіна, А. Ручки, А. Харчева та ін.

Мета статті - розглянути онтологію громадянської соціалізації в світі філософської методології.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

громадянський соціалізація філософський пізнання

Після закінчення ери міфологічної інтерпретації реальності, людина почала шукати нові більш стійкі пояснення природного світу та людини. В розвитку філософського знання основним було питання про буття, або про все те, що оточувало людину. Тому одним з пояснень терміну “буття” є слова Л. Феєрбаха “Для себе - буття, реальність”.

Поясненням всього навколо нас займаються як емпіричні науки (фізика, хімія, біологія), так і гуманітарні (психологія, педагогіка, соціологія). Проте існує інша реальність, яку не можна перевірити експериментально, або взяти під контроль. Так І. Пригожин констатує: “Вимальовуються контури нової раціональності, до якої приводить ідея нестабільності. Ця ідея покладає кінець претензіям на абсолютний контроль над будь-якою сферою реальності, покладає кінець будь-яким мріям про абсолютно контрольоване суспільство. Реальність взагалі не контрольована в тому сенсі, який був проголошений попередньою наукою.” [1, с. 25]. Стає зрозумілим, що існує метафізична (філософська) категорія, яка пояснює природу того, що не можна контролювати або абсолютного, незмінного, істинного буття. Цією проблемою опікується філософська онтологія (гр. “ontos''-сутність; “logos''-вчення, розум).

У нашому дослідженні ми розглянемо світі філософської онтології поняття “громадянська соціалізація”.

Будь-яка об'єктивна реальність представляється нашою свідомістю у вигляді абстракції. Г. Грєбєньков називає це “теоретичним зліпком”. [2, с.38] І це стає предметом пізнання. Але такий предмет детермінований від людської свідомості та залежить від часу та мислення, тому він не може бути “чистим”. Так “громадянськість” в різні часи під впливом стилей мислення представлялась по-різному. В радянській період громадянськість була тісно пов'язана з державною ідеологією, “лінією партії”. Західне бачення цього поняття (Дж. Зевін) навпаки представляє його здатністю людини критично оцінювати як ситуацію в суспільстві, так і рішення влади. [3]. По- різному бачили громадянськість, наприклад давні піфагорійці (“Зроби його громадянином держави, в якій діють добрі закони” (Г. Гегель) [4, с. 207] та ідеології нацистської Німеччини (бачили громадянськість привілеєм лише одного етносу). Через те ми можемо прийти до висновку, що громадянськість не можливо “побачити” на прикладі чи тим більше піддати науковому (об'єктивному аналізу).

Нам цікава позиція В. Дільтея, який розмежовував навколишній світ і “Я”, при чому він наполягав, що свідомість (“Я”) не переходить, але перебуває. Вивчаючим психологію Дільтей підкреслював важливість внутрішнього сприйняття реальності [5, с.96]. При цьому філософ попереджав проти перенесення того, що має місце при спостереженні зовнішніх предметів, на уважне осягнення внутрішніх станів. [5, с.96]. Іншими словами існує осягнення природи і осягнення душі, тому принципи та методологія лікаря, вивчаючого будову тіла, не такі, як у психолога, який вивчає людську діяльність, або соціолога, що аналізує діяльність сукупності таких людей. А якщо додати до цього ще й індивідуальність, самобутність кожної душі, які мають свої квалії стосовно громадянськості. В підсумку маємо абсолютну неможливість існування єдиної науково доведеної реальності цього поняття. Тому нам слід піти шляхом Платона і Канта та представити громадянськість у вигляді Ідей, її первісного змісту, єдиного методологічного фундаменту, на якому ми в подальшому будемо осягати це поняття. Представник неокантіанства Г. Ріккер запропонував генералізуючий (узагальнюючий) метод, за допомогою якого всі об'єкти підводяться під загальні поняття, по можливості поняття закону. Вихідним принципом громадянськості ми будемо розуміти гармонію в суспільстві та симетрію людини з подібними до себе громадянами. Саме в гармонії та симетрії, на наш погляд, полягає сенс громадянського буття. Ідея гармонії симетрії розглядалась ще за часів античної філософії (Геракліт Ефеський, Емпедокл, Демокрід, Піфагор, Платон). Одні шукали гармонію в космології, другі в природі, треті в людській душі. З часів Ренесанса гармонію та симетрію в суспільстві шукали М. Макіавелі, Г. Гроція, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо. Пізніше проблемою гармонійного суспільства опікувалися позитивісти. О. Конт вважав гармонією в суспільстві єдність між цілим та частиною соціальної системи, поєднання інтересів різних особистостей та соціальних прошарків), представники психологічного напрямку філософії (Теорія еліт В. Парето), представники неокантіанства (за ствердженням Г. Ріккерта орієнтирами соціально-культурного розвитку суспільства виступають цінності). Сам І. Кант вважав ідею громадянського суспільства найбільшою проблемою людства. Гегель писав, що “без взаємовідносин з іншими людина не має можливості досягнути усього об'єму своїх цілей” [6, с. 253].

В сучасній науці для пояснення Ідеі гармонії та симетрії в суспільстві використовується поняття “Соціальний капітал”. Ми підтримуємо позицію Ф. Фукуями, який представляє це як “Відповідний потенціал суспільства, що є результатом наявності довіри між його членами. Він може бути втілений у найменшому базовому колективі - родині, і в найбільшому з усіх можливих - нації, і в усіх колективах, існуючих поміж ними” [7, с. 52]. Тож ідея гармонії та симетрії в суспільстві може бути фундаментом розвитку поняття громадянськості. Таке ствердження є результатом використанням метафізичного методу, який досліджує початкові умови існування об'єкту (Г. Грєбєньков). Такий метод І. Кант називає природною схильністю. Пошук Ідеї допомагає розкрити зв'язок суб'єкт-об'єктного віднощення в розумовій діяльності. За допомогою Ідеї ми синтезуємо за допомогою чуттєвості та розуму абстрактні форми (Ідея громадянськості) та реальність (громадянськість). Г. Грєбєньков дає цікаве пояснення взаємодії Ідеї з реальністю на основі теорії функціональних систем П. Анохіна. Він пояснює це здатністю людської свідомості до “випереджального схоплювання ідей” коли структурується реальність у вигляді Ідеї-здогадки, яка потім синтезується за допомогою чуттєвості та розуму з реальністю, та, якщо треба, корегується. На думку автора саме в цьому синтезі полягає дія метафізики. Синтезуючи свої уявлення, знання та досвід, соціальний капітал, ступінь інтегрованості в соціальне життя, характер між особистіших зав'язків людина матеріалізує метафізичну Ідею громадянськості (“Логос став плоттю”) [8].

Поняття “соціалізація” ми розглядаємо в контексті руху. Будь-який словник, розкриваючи це поняття, акцентує увагу на процес засвоєння, інтеграції, освоєння, розвитку, трансмісії, адаптації. Тому соціалізація - це рух цілеспрямований (засвоєння досвіду), обумовлений (компоненти соціалізації, механізми, засоби, агенти) та континуальний. Філософія розглядає рух як онтологічну властивість матерії, атрибут, без якого матерія не має можливості до існування. В загальному вигляді рух це будь-які взаємодії об'єктів та зміна їх стану під впливом цих взаємодій. В. Касьян нагадує такі властивості руху, як його об'єктивність, незнищуваність, загальність, абсолютність, відносність, суперечливість. На наш погляд слід додати до цього ще і стадіальність руху. Де. Мід, наприклад, запропонував три етапи руху соціалізації в контексті онтогенезу: 1) психогенетичний (засвоєння маркерів задоволення потреб шляхом спроб та помилок); 2) образно-символічний (засвоєння досвіду за допомогою системи символів); 3) інтелектуально-концептуальний (досвід стає центральним механізмом будь-яких дій). Стадіальність руху доводить що це розвиток, отже сутність соціалізації, як руху, полягає в його об'єктивному розвитку. В контексті філогенезу М. Петров представив соціалізацію в три етапи: іменний, професійно-кастовий та універсально- логічний. Автор бачить це передусім як розвиток типів соціалізації. В нашому дослідженні ці стадії ми перенесемо в процес об'єктивного онтогенезу. Перший етап (іменний, архаїчний) відповідає предметному розвитку індивіда, грубому дослівному, чуттєвому копіюванню зовнішнього досвіду. Це етап початку привласнення чужого досвіду та зачаття здатності людини усвідомлено відтворювати цей досвід (народження - дошкільний вік). Другий етап (професійно-кастовий) відповідає суспільному розвитку індивіда, який обумовлений його оточенням, соціальними ролями в ньому. На цьому етапі провідне місце займає чуттєво-раціональне пізнання. В цей час рух розвитку залежить віл професійної складової (форма та орієнтація навчання і діяльності). На цьому етапі розвитку засвоєння та відтворення зовнішнього досвіду має найбільш усвідомлений характер, проте надто опосередкований. В цей час проходить адаптація до навколишнього середовища (шкільний вік - юнацтво). Третій етап (універсально-логічний) відповідає усвідомленому об'єктивному розвитку. На цьому етапі формується раціонально-чуттєве пізнання. Засвоєння та відтворення зовнішнього досвіду діє в полі культурному просторі та в контексті об'єктивного послідовного пошуку себе в цьому просторі. Адаптація в цьому етапі добігає максимальної об'єктивності та інтегрованості. Слід додати, що будь-який розвиток можливий тільки за умов існування протиріч та протилежностей. Соціалізація як рух особистостей в бік розвитку не є виключенням, тому сутність цього процесу будується на ключових принципах діалектики. Відомо, що фундаментом самої діалектики виступає принцип всезагального зв'язку. В нашому дослідженні це взаємозв'язок всіх складових процесу соціалізації, їх взаємопідпорядкованість, взаємовпливовість, взаємообумовленість. Громадянська соціалізація представляє собою своєрідний згусток об'єктів (Я, оточення), інтенсивності руху (стихійна соціалізація, самосоціалізація, відносно-керована соціалізація - громадянське виховання), векторами руху (позитивна соціалізація, асоціалізація, негативна соціалізації, ресоціалізація), простору (агенти соціалізації, інститути соціалізації) і часу (іменний етап, професійно-кастовий, універсально-логічний). Діалектичній принцип розвитку та зв'язку не єдині, ще можна знайти в процесі соціалізації. Важливе місце в діалектичному бутті соціалізації займає історизм, або зв'язок минулого стану об'єкту з принципами громадянського виховання та ціле покладання для майбутнього розвитку цього об'єкту. Яскравим прикладом для цього виступає приклад ресоціалізації. Принципи системності і цілісності, в процесі громадянської соціалізації ми знаходимо за допомогою теорії функціональних систем П. Анохіна, про яку ми згадували вище. У зв'язку об'єктів та інститутів соціалізації, компонентів та засобів бачимо принципи детермінізму, які розкриває, наприклад, зв'язок результатів певного стану громадянської соціалізації (соціалізація юнаків та дівчат) з інтенсивністю руху цього процесу (відносно-керована громадянська соціалізація у діяльності козацьких молодіжних організацій).

У процесі громадянської соціалізації прослідковуються також і загальні закони діалектики. Яскравим прикладом є закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. На наше переконання є важливим фактором формування громадянських якостей у людини є її включення в активне системне громадянське життя і, навпаки, вже сформована Людина Громадянин свою чітку громадянську позицію виявляє не інакше як через активну громадянську діяльність. В результаті ми маємо право говорити про революційно-еволюційний стрибок у свідомості людини під впливом громадянського виховання.

Ми вже казали вище, що рух діє через протиріччя. Про це свідчить головний закон діалектики - закон єдності та боротьби протилежностей або протиріч. Процес громадянської соціалізації протікає за умови низки об'єктивних протилежностей чи протиріч. Яскравим прикладом є часова розбіжність між минулим (людський досвід, сформована громадянська культура) та сьогоденням (нові реалії суспільних відносин, новий соціальний конструкт). Але ця суперечність перебуває також у діалектичній єдності, бо неможливо або дуже складно витратно по ресурсам і часу будувати нове без урахування попереднього досвіду спроб, помилок та досягнень. Хоча абсолютні тотожності між минулим і новим громадянським досвідом немає, бо “усі ріки течуть” і тут спрацьовує принцип прирощення соціального капіталу. Ще діалектичні протилежності існують між сформованістю громадянськості та / або її відсутності (Людина-Громадянин vs людина-обиватель). На прикладі цього протиріччя можна побачити вищу діалектичну тотожність - перехід протилежностей одна в одну. Під впливом керованої громадянської соціалізації Людина- обиватель еволюціонує до стану Людини Громадянина через зміну свідомості та досвід чуттєвого переживання громадянської реальності. В процесі громадянської соціалізації провідною діалектичною суперечкою виступають компоненти соціалізації: стихійна соціалізація та відносно керована (громадянське виховання). На прикладі цього дисонансу відкривається ще одна якість боротьби протилежностей - зняття. Ця категорія діалектики займала важливе місце в теорії Гегеля. Це вчення що називається заперечення заперечення. Гегель ілюстрував його в тріаді: теза - антитеза -синтез. Він так пояснює це поняття: “Воно означає зберегти, утримати і разом з цим припинити, покласти край” [9, с. 49]. У процесі громадянської соціалізації громадянське виховання, як провідна протилежність, може розповсюдити свій вплив на стихійну соціалізацію. В ході громадянського виховання людина може бути навчена, наприклад, бути пильною до природи, уважно придивлятися та вивчати її, як простір соціального руху та соціальних зав'язків або як символ громадянської гармонії та рівноваги: “оці ось чотири малі на землі” [10]. Також громадянське виховання може торкнутися і родини як важливого провідника стихійної соціалізації. На рівні співпраці заходів освіти та сімей, на футурологістичному рівні - виховання юнаків та дівчат сімейно-громадянських цінностей. Проте на цьому рівні єднання цих компонентів, їх асиміляції вони завжди залишаються протилежними, бо стихійна соціалізації, по-перше, не може бути до кінця прогнозована; по-друге, на відміну від громадянського виховання, де так чи інше є “вихователь” та “вихованець”, де суб'єктивне грає провідну роль, стихійна соціалізація об'єктивна і залежить від індивіда та його особистого досвіду.

Висновки

Отже в поняття громадянської соціалізації співіснують метафізика (ідея громадянської гармонії та рівноваги) та діалектика (рух соціалізації та суперечності між її компонентами). На вище загаданих прикладах ми побачили можливість співіснування цих філософських методів: коли Ідея громадянськості еволюціонує та проявляється у якостях та способі життя Людини Громадянина. У висновку ми розглянути громадянську соціалізацію в світі двох філософських ідеологій: метафізики та діалектики. Наявність двох методології філософії називається дуалістичною симетрією. Такий підхід дозволяє максимально використати можливості обох парадигм та вирішує проблему вибору найбільш ефективної методології.

Література

1. Пригожин И. Философия нестабильности / И. Пригожин // Вопросы философии. 1991. №6. с. 46-52.

2. Гребеньков Г.В. Человек в правовом бытии: Введение в правовую персонологию: монография / Г.В. Гребеньков. Донецк: Донецкий юридический институт МВД Украины, 2013. 540 с.

3. Зевін Дж. Столкновение разных подходов к понятию гражданственности: трудности развия у учащихся критического мышления // Гражд. Образование: активные методы обучения. М, 1997.

4. Гегель Г. Ф. Философия права, М. 1990.

5. Дільтей В. Описова психологія. С. П б.: Алестейя, 1996.

6. Політологія: хрестоматія / Сост. Проф. М. А. Василік, доц. М. С. Вєршинін. Н. Гардарики, 2000, 843 с.

7. Фукуяма Ф. Довіра: соціальни чесноти, шлях до процвітання. М.: ООО “Вид. во АСТ”. 2004., 474 с.

8. Біблія. Єв. Від Іоан. 1:14.

9. Гегель. Твори, т. 5.

10. Біблія, при повісті Соломон, 30:24-31.

Размещено на Allbest.ru