Ціннісна детермінація формування та розвитку новітніх субкультур

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЦІННІСНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ НОВІТНІХ СУБКУЛЬТУР

Судаков В.І.

Доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії соціології факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У доповіді з'ясовуються гносеологічні особливості категорій «культура» та «субкультура» як пізнавальних засобів дослідження ціннісної детермінації культурної та субкультурної диференціації. Представлена каузально-емпірична типологія ціннісних детермінант формування та розвитку новітніх субкультур.

Актуальність дослідження. Відомо, що в сучасній теоретичній соціології особливої теоретичної та практичної значущості набули наукові дослідження, пов'язані з вивченням технологічного потенціалу культури, тенденцій сучасної культурної диференціації та новітніх культурних змін. Не буде перебільшенням висновок багатьох авторитетних соціологів, які стверджують, що інноваційне поле сучасних соціологічних досліджень культури формує проблематика культурної дифузії та субкультурної варіативності сучасних соціальних систем. Враховуючи зазначені обставини метою даної доповіді є з'ясовуються гносеологічні особливості категорій «культура» та «субкультура» як пізнавальних засобів дослідження ціннісної детермінації формування та розвитку новітніх субкультур.

Насамперед зазначимо, що глобалізація сучасного культурного розвитку суттєво ускладнює завдання наукового розуміння як самого феномену культури, так і її функціональної та технологічної специфіки. На цю обставину справедливо вказують автори відомого соціологічного словника Н.Аберкомбі, С.Хіл, С.Тернер, які підкреслюють, що поняття «культура» в новітніх інтерпретаціях є демаркаційною абстракцією, зміст якої фіксує лише найважливіші атрибутивні властивості і якості, які властиві суспільному життю та людській поведінці. «Соціологи та антропологи використовують це поняття в якості узагальнюючої категорії, яка відображує символічні, небіологічні, тобто набуті аспекти життя людського суспільства. Культура включає мову, звичаї та узгоджені традиції (конвенції), за допомогою яких можна відрізнити людську поведінку від поведінки інших приматів» [1, с.147].

Погоджуючись із такою оцінкою, ми вважаємо, у переважній більшості визначень категорії «культура» не вказується на специфічні онтологічні ознаки, що відображують ціннісно-практичну значущість і прагматичну технологічну спрямованість культури [див.: 2]. Іншими словами, поза увагою дослідників залишається важливе питання: у чому полягає практична цінність культури?

По-перше культура як цілісний функціональний технологічний комплекс процесуальних і результативних тенденцій суспільно-історичної практики реально не тільки відтворюється, але й розвивається через різноманітні способи та форми діяльності індивідуальних і колективних соціальних суб'єктів, які використовуючи технологічний базис культури, розвивають її інтегративний потенціал, створюючи при цьому прецеденти як культурної, так і соціальної диференціації.

По-друге, культура як втілення результативних тенденцій суспільно-історичної практики є значущим ресурсним фактором технологізації й легітимації систем діяльності й соціальних претензій соціальних суб'єктів, що і є важливим джерелом виникнення й існування різноманітних субкультур.

Зосереджуючи увагу на з'ясуванні гносеологічних особливостей категорії «субкультура», ми вважаємо важливим підкреслити необхідність подолання спрощених трактувань субкультури як специфічного онтологічного різновиду культури. Зазначимо, що західні соціологи, починаючи з 30-х років ХХ століття, коли категорія «субкультура» була уведена у науковий обіг, намагаються тлумачити зміст даної категорії виділяючи таку її сутнісну ознаку, як «культура меншості» [див.:3,с. 17-26; 4,с.187-188].

Так, за визначенням Е.Гіденса, субкультура - це «цінності й норми, відмінні від цінностей і норм більшості яких дотримується певна соціальна група у складі великого суспільства» [5, с.662].

Близьке за змістом визначення пропонує і Н. Смелзер: «Субкультура - система норм та цінностей, які відрізняють культуру певної групи від культури більшості членів суспільства» [ 6, с.660]. Аргументуючи значущість такого визначення, Смелзер пояснює, що у ХХ столітті утвердилися дві основні форми культури - 1) елітарна культура та 2) масова культура, яка «ігнорує особливості регіональних, релігійних та класових субкультур» [6, с.67]. Таким чином, вивчення субкультур має особливе значення для розуміння явних та латентних процесів культурної та соціальної диференціації.

Інші дослідники намагаються навести більш розгорнуту аргументацію позиції, що категорія «субкультура» є концептуальним засобом відображення культури «явної меншості людей» і яка не є «панівною культурою». Авторами «Великого тлумачного соціологічного словника» підкреслюється, що категорія «субкультура» відображує певні реалії способу життя локальних груп. «Субкультура (subculture) - система переконань, цінностей та норм, які поділяються та активно використовуються явною меншістю людей у межах певної культури. Відношення субкультури до так званої панівної культури було ідентифіковано як відносини підкори та відносного безсилля, Тому владні відносини - важливий вимір будь-якої соціологічної роботи у даній сфері» [7, с.308].

Вочевидь, що у межах такої когнітивної перспективи категорія «субкультура» вимушено визначається як наочний вираз соціальної нерівності, як певний тип протестної поведінки. У «Короткому словнику з соціології» доволі примітним є наступне визначення: субкультура - «це у чомусь обмежена культура соціальної спільноти, яка обумовлена бідністю її соціальних зв'язків, наявністю для даної спільноти перешкод у доступі до культурного спадку та культурних надбань» [8, с.401]. Зазначимо, що у «Російській соціологічній енциклопедії» дається ще більш радикальне визначення: «Підкультура (субкультура) - поняття, що характеризує культуру групи або класу, яка відрізняється від панівної культури або ж є ворожою до цієї культури» [ 9, с.387].

Доцільно також звернути увагу що, у підготовленому українськими соціологами виданні «Соціологія. Короткий енциклопедичний словник» пропонується наступне тлумачення: « СУБУЛЬТУРА ( букв. - підкультура) - культура окремої соціальної групи, класу, регіону, конфесії тощо, що чимось відрізняється від традиційної культури суспільства» [ 10, с.612].

Неважко помітити цілком певні вади даного тлумачення.

По-перше, акцент на тому, що субкультура є чимось окремим - тобто являє собою культуру саме «окремої соціальної групи, класу, регіону, конфесії» по суті є аргументацією того, що означені соціальні суб'єкти є виключено носіями певної субкультури і є ізольованими від вплину інших культур і субкультур. Такий погляд на субкультуру, на наш погляд суттєво спрощує розуміння проблеми міжкультурних взаємодій.

По-друге, фіксація того, що субкультура «чимось відрізняється від традиційної культури суспільства» загалом не прояснює питання про специфіку цієї «чимості» - тобто питання про визначення підстав ідентичності субкультури, про особливості її конструктивних та деструктивних функцій.

По-третє, пропозиція розуміння субкультури в аспекті визначання її відмінності «від традиційної культури суспільства» створює враження, що саме традиційна культура у будь-якому суспільстві є домінуючою культурою. Однак культурні реалії сьогодення, пов'язані з феноменом культурної дифузії засвідчують про суттєві зміни у самому функціональному статусі традиційних культур. На наш погляд, розуміння традиційної культури як вияву «культури більшості», як культури, котра є безпосереднім виразом сукупного «культурного спадку» призводить до зневажливого ставлення до феномену субкультури та суттєвої недооцінки креативного потенціалу субкультур.

Зазначимо також, що деякі сучасні дослідники цілком справедливо вказують на необхідність врахування цілком певних труднощів використання пізнавального потенціалу категорії «субкультура» в сучасних соціологічних дослідженнях. На думку Н.Аберкомбі, С.Хіла, С.Тернера ефективне проведення досліджень різних субкультур потребує попереднє проведення спеціалізованої аналітичної роботи. «Застосування поняття субкультури пов'язано з двома головними аналітичними проблемами. (1) Все ще залишається нез'яcованим питання про те, якими визначальними чинниками обумовлюється розвиток субкультур. Деякі дослідники вважають, що новітні субкультурні феномени являють собою відхилення робітничого класу від вимог культури панівного класу. (2) Поняття субкультури передбачає легку для розпізнання панівну культуру, однак фрагментація сучасної культури робить проблематичним розпізнавання такої, за визначенням поширеної домінуючої культури, як панівної» [1, с.325].

Висловлені зауваження можуть слугувати певною підставою для обгрунтування дослідницької позиції, згідно якої сучасне наукове соціологічне розуміння феномену субкультури та субкультурних відмінностей можливе в контексті дослідження процесу диференціації культурних практик індивідуальних та колективних суб'єктів суспільного життя.

В межах даної доповіді ми вважаємо доцільним зробити акцент на концептуальній гіпотезі, зміст якої відображує наступне визначення субкультури як категорії соціологічної теорії: субкультура - це специфічний поліфукціональний феномен суспільного життя, який стабільно відтворюється у суспільстві як наслідок процесу диференціації культурних практик індивідуальних та колективних суб'єктів суспільного життя.

Таке концептуальне розуміння в пізнавальному та евристичному аспектах, на наш погляд, дозволяє зосередити дослідницьку увагу на ідентифікації та характеристиці трьох специфічних культурних феноменів, які безпосередньо відображують процеси ціннісної детермінації культурних практик і пояснюють причини стабільного відтворюється у будь-якому суспільстві різноманітних субкультур.

1. Конфлікт культурних ідеалів - феномен, який відображує суперечності у практиках діяльності соціальних суб'єктів, котрі намагаються орієнтувати свою діяльність на різні культурні ідеали. Зазначимо що конструктивна спроба дослідження конфлікту культурних ідеалів була здійснена Г.Зімелем у праці «Конфлікт сучасної культури»[11]. Нагадаємо, що згідно позиції Зімеля, культурний ідеал - це певна редукована максима культурного багатоманіття, яка може бути презентована у різноманітних формах - у формі ідеалу справедливості, демократичного ідеалу, національної ідеї тощо. Вочевидь, що далеко не завжди формулювання культурного ідеалу може бути здійснено на основі соціального консенсусу. Тому, наприклад, численні спроби українських політиків та науковців сформулювати та виразити у формі культурного ідеалу зміст української національної ідеї досі не увінчались успіхом. Проте, приймаючи до уваги сам зміст даних спроб, доцільно зробити висновок, що ці спроби є специфічним відображенням реального існування в українському соціумі певних конфліктуючих та конкуруючих субкультур.

2. Культурна криза - феномен, який являє собою ситуацію обмеження для соціальних суб'єктів бути активними агентами культурних інновацій. Зазначимо, що феномен культурної кризи досліджувався у працях багатьох соціологів ХХ століття. Незважаючи на наявність різних теоретичних підходів щодо розуміння специфіка даного феномену, ми вважаємо доцільним зауважити, що переважна більшість дослідників сходяться на думці, що наукове дослідження культурної кризи повинно здійснюватись в контексті проблеми відтворення культури. Зазначимо, що такі відомі дослідники феномену культурної кризи, як П.Сорокін, К.Мангейм та Й.Гейзінга загалом схилялись до думки,що культурні кризи у будь-якому суспільстві виникають як наслідок невиправданого посилення утилітарних та прагматичних рис культури, які витісняють на периферію емоційного та інтелектуального життя людей її духовну сутність. Тому культурні практики певних соціальних суб'єктів, які відображують їх намагання та спроби подолати культурну кризу, можна вважати важливою онтологічною підставою виникнення та утвердження різних субкультур.

3. Культурна дифузія - явище, яке відображує поширення та утвердження у певній культурі цінностей та культурних зразків (патернів) інших культур. Важливо зазначити, що більшість сучасних соціологів (З. Бауман, У.Бек, Е.Гіденс, Дж Рітцер, Р.Робертсон, А.Ручка, П.Штомпка та ін.) доводять важливість розуміння специфіки культурної дифузії в контексті дослідження проблеми культурної глобалізації. На наш погляд, саме в концептуальних межах цієї стратегії власне і актуалізується важливе для соціологів питання щодо визначення онтологічних підстав процесу формування та утвердження нової глобальної культури, а також і цілої низки проблем, пов'язаних зі з'ясуванням ідентичності різних типів субкультур. Водночас варто зауважити, що зростаючий вплив нової глобальної культури, ще не означає того, саме дана культура є домінуючою в конкретному соціумі. Тому, як ми вважаємо, при дослідженні процесу культурної дифузії є важливим врахування вже набутого історичного досвіду, який засвідчує про можливість, принаймні, трьох різних типологічних ситуацій міжкультурного взаємовпливу та міжкультурних взаємодій. А) Ситуація підкорення слабкого суспільства більш сильним, культура сильного суспільства постає як домінуюча, тому її утвердження приводить, а може призвести до знищення культури слабкого суспільства (колонізація Росією території багатьох північних народів Сибіру, що призвело до їх культурного занепаду та втрати власної культурної ідентичності). Б) Ситуація змішування культур, на базі консенсусного сприйняття певних загальнолюдських цінностей (феномен американського «плавильного тиглю» як певного культурного сплаву, який формувався на основі масового сприйняття цінностей лібералізму та демократії). В) Ситуація міжкультурних взаємодій, яка загалом не супроводжується завоюваннями або фізичними контактами представників різних культур. Така ситуація спричинюється, як вважає Дж. Рітцер технологічним впливом процесу глобалізації як «макдональдизації» [12, c.220-223]. Даний процес породжує протилежні культурні наслідки: а) відбувається уніфікація культурного життя через поширення стандартизованих технологій і відповідних до них стилів життя (стимул утвердження нової глобальної культури); б) підрив престижу і витіснення на периферію локальних культур (стимул формування та утвердження різних субкультур та контркультур).

Приймаючи до уваги зазначене, важливо також враховувати ту важливу обставину, що сучасні вчені намагаються розвинути нові теоретичні підходи, які б давали можливість уникати прямого протиставлення культури її субкультурним варіаціям. Так Дж. Александер, розвиваючи функціоналістську стратегію аналізу культури Т.Парсонса, підкреслює, що відтворення культури як певного смислового порядку здійснюється акторами шляхом інтерналізації різноманітних норм культурної системи. Сам процес такої інтерналізації по суті є основним джерелом реальної та можливої субкультурної варіативності, оскільки він є процесом «більш загальним, ніж набір соціальних інтеракцій (соціальна система), які є важливою складовою даного процесу» [13, c.241].

Відома британська дослідниця С.Торнтон також підкреслює важливість вивчення процесу інтерналізації культурних норм, яким, на її думку, визначається креативний потенціал різних субкультур. Вона пропонує ввести у науковий обіг поняття «субкультурний капітал» та аргументує перспективну наукову значущість дослідження його «соціологіки» [14, р.200-208]. субкультура історичний емпіричний

Розвиваючи дану позицію, інший британський соціолог Д.Хебдідж у монографії «Субкультура: розуміння стилю ( нові акценти) [15] вказує,.що у будь-якій культурі класового суспільства певним чином втілюється ідеал «естетичної досконалості». Різноманітні практичні способи онтологізації даного ідеалу породжують різні субкультурні життєві стилі, які можуть мати виразні як функціональні, так і дисфункціональні прояви. Примітно, що функціональність субкультурних стилів вчений визнає як важливу атрибутивну рису суспільного життя. Тому, на його думку, різноманітні контркультури (counter cultures) зараз взагалі недоцільно розглядати як субкультури в силу соціальної локальності самих контркультур (як ціннісного виклику невеликої частини молоді середнього класу) [15, р.2-7].

Вочевидь, що наукова аргументація та визнання функціональної значущості субкультурних стилів життя індивідуальних та колективних соціальних суб'єктів слугує важливою концептуальною підставою для наукової розробки каузально-емпіричної типології ціннісних детермінант формування та розвитку новітніх субкультур, зміст якої в узагальненому вигляді доцільно представити наступним чином:

Каузально-емпірична типологія ціннісних детермінант формування та розвитку новітніх субкультур

1. Деконструкція цінності праці.

· Субкультура неповної зайнятості.

· Субкультура випадкової зайнятості (free lance)

2. Трансформація цінності дозвілля в Інтернет-комунікаціях.

· Субкультура самопрезентації ( блогосфера).

· Субкультура індивідуальної та соціальної атракції в соціальних Інтернет-мережах.

3. Актуалізація цінностей нових мобільностей.

· Субкультура дауншіфтингу

· Субкультура сервісної мобільності (інтелектуальне та трудове заробітчанство).

Каузальну основу запропонованої типології, на наш погляд, доволі виразно формують три групи цінностей, які відображують: 1) деконструкцію цінності праці; 2) трансформацію цінності дозвілля в Інтернет-комунікаціях; 3) актуалізацію цінностей нових мобільностей. Дослідницька увага до спеціалізованого вивчення означених цінностей, як ми вважаємо, сприяє ідентифікації певних типів новітніх субукультур та подальшому їх емпіричному аналізу.

Висновки. 1. Подальша розробка системи наукових уявлень стосовно розуміння специфіки соціокультурної детермінації сучасного соціологічного пізнання передбачає з'ясування гносеологічних особливостей категорій «культура»и та «субкультура» як пізнавальних засобів забезпечення технологічної орієнтації дослідницьких практик в соціології. 2. Традиційні тлумачення категорії «субкультура» як «підкультури» відносно домінуючої (панівної) культури, або як «культури меншості» є застарілими, оскільки вони не сприяють конкретизації наукових уявлень стосовно стимулів сучасної культурної диференціації та культурної глобалізації. 3. Категорія «субкультура» є важливим пізнавальним засобом теоретичного відображення онтологічних властивостей специфічного поліфукціонального соціального явища, яке стабільно відтворюється у будь-якому суспільстві як наслідок процесу диференціації культурних практик т а життєвих стилів індивідуальних та колективних суб'єктів суспільного життя. 4. Визнання функціональної значущості субкультурних стилів життя актуалізує питання наукової розробки каузально-емпіричної типології ціннісних детермінант формування та розвитку новітніх субкультур. Каузальну основу такої типології можлитвол представити трьома групами цінностей, які відображують: 1) деконструкцію цінності праці; 2) трансформацію цінності дозвілля в Інтернет-комунікаціях; 3) актуалізацію цінностей нових мобільностей.

Література

1. Аберкомби Н., Хилл С., Тернер Б. С. Социологический словарь. /Н.Аберкомби, С. Хилл, Б.С. Тернер / Пер с англ. ред. С.А.Ерофеева - Казань: КГУ 1997. - 420с.

2. Судаков В.И., Дамиров А.Г., Волынский А.К, Рухлис А.Б. Технологический статус культуры как общественного явления (социологический и социально психологический аспекты анализа) / В.И.Судаков, А.Г. Дамиров, А.К.Волынский, А.Б.Рухлис // Наукові праці МАУП. - Вип.6. - К.:МАУП.2003.- С. 35-38.

3. Субкульутрна варіативність укріїнського соціуму / За ред. Н.Костенко, А.Ручки. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2010, - 288с.

4. Фурман А., Литвин А. Субкультура /А.Фурман, А.Литвин // Психологя і суспільство.- 2011.- № 3.- С.187-192

5. Гіденс Е. Соціологія / Ентоні Гіденс.- К.: Основи, 1999.-726с.

6. Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер. - М.:Феникс, 1994.- 687с.

7. Большой толковый социологический словарь(Collins). - В 2-х т.- Т.2. - М: Вече; АСТ, 2001. - 528с.

8. Краткий словарь по социологии/ Под общ. ред. Д.М.Гвишиани, Н.И. Лапина. - М.: Прогресс, 1988. - 414с.

9. Российская социологическая энциклопедия / Под общей ред. Г.В.Осипова. - М.: НОРМА-ИНФРА,1999. - 672с.

10. Соціологія: короткий енциклопедичний словник /Під заг. ред. В.І. Воловича. - К: Укр. Центр духовн. культури, 1998. - 736с.

11. Зиммель Г. Конфликт современной культуры / Георг Зиммель // Зиммель Г. Избранное. Т1.: Философия культуры. - М.: Юрист, 1996. - С.494-516.

12. Ritzer G. McDonaldization and Globalization / George Ritzer // The Student's Companion to Sociology. - Oxford: Blackwell Publ., 1997.- P.220-225.

13. Александер Дж. Аналитические дебаты: понимание относительной автномности культуры / Джефри Александер // Социологческая теория: история, современность, перспективы. Альманах журнала «Социологическое обозрение». - М.: «Владимир Даль», 2008. - С.237-271.

14. Thornton S. The Sociologic of Subcultural Capital / Sarah Thornton // The Subcultures Reader / K.Geldner and S.Thornton (eds). - L.- N.Y: Routlege, 1997. -P. 200-212.

15. Hebdige D. Subculture: The Meaning of Style (new accents)/ Dick Hebdige. - L.: Routlege, 2002 -286 p.

Размещено на Allbest.ru