Размещено на http: //www. allbest. ru/

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Інститут соціології НАН України

Соціологія цінностей сьогодні

Бакіров В.С. академік НАН України,

доктор соціологічних наук, професор, ректор президент САУ

Ручка А.О. доктор філософських наук,

професор, головний науковий співробітник

Короткий вступ. Мабуть, спеціальне обговорення тематики, пов'язаної з феноменом цінностей, давно вже назріло і навіть перезріло для вітчизняної соціологічної спільноти. Сьогодні вже немає жодного сумніву, що ціннісна проблематика загострилася у світі вкрай. Це викликано різноманітними кризами, небезпеками, ризиками - економічними, політичними, екологічними, технологічними. Наслідком зазначених явищ є глобальне поширення невизначеності, невпевненості, розгубленості. За цих умов завдання соціологічної науки полягає насамперед у тому, щоб дати грамотну, адекватну діагностику, що відбувається, знайти причину цьому, його спрямованість, практичні вияви і впливи на суспільне життя.

Соціологія цінностей як науковий напрям. У нашому суспільстві зазначена глобальна симптоматика накладається на трансформаційні проблеми неузгодженості і конфлікти у зв'язку з побудовою правової держави, розвиненої ринкової економіки, консолідованої демократії і зрілої політичної нації. Тим самим зрушення, які тут відбуваються, торкаються усіх соціальних сфер, сегментів, структур і процесів. Вони, зрозуміло, заторкують і суспільну аксіосферу, де зосереджуються людські цінності та смисли. Соціологія цінностей, яка вивчає різноманітні параметри суспільної аксіосфери, зміст, стан і змінюваність ціннісної ментальності людей, стає сьогодні - за умов невпинних глобальних і вітчизняних перетворень - дуже актуальним науковим напрямом соціологічної науки.

Відомо, що цінності на соцієтальному рівні здатні виконувати фундаментальну функцію інтеграції соціуму, підтримки його цілісності та стабільності. Звідси зацікавленість феноменом цінностей з боку як науковців, так і політиків, громадськості загалом спричиняється тим потенційним значенням, який він має для нормального суспільного життя. Тому недарма ціннісна проблематика вже давно, а зараз тим паче, користується підвищеною увагою соціологів. Більше того, для деяких метрів соціологічної науки, наприклад, Пітирима Сорокіна, «соціологія у своїй основі є дослідженням цінностей». Відомий американський дослідник цінностей Мілтон Рокіч теж стверджував, що «соціологія є власне наукою про цінності людини і суспільства».

Як би там не було, але сьогодні соціологія цінностей дійсно опинилась на передньому плані наукового вивчення ціннісної проблематики. Про це свідчать, зокрема, загальновідомі міжнародні проекти, що здійснюють соціологічне вивчення ціннісної зміни в сучасному світі: Всесвітні дослідження цінностей (WVS), Європейські дослідження цінностей (EVS), Європейське соціальне дослідження (ESS). Українська соціологія також здійснює систематичний моніторинг ціннісних пріоритетів громадян країни і приймає участь у декількох міжнародних соціологічних проектах, які передбачають дослідження цінностей і ціннісних змін.

Перспективи соціологічної аналітики ціннісної проблематики. На сьогодні у рамках соціології цінностей як певного наукового напряму накопичений достатньо значний досвід по вивченню ціннісної проблематики. Спираючись на цей досвід, можна спробувати - з урахуванням двох аналітичних перспектив: теоретико-соціологічної та емпірико-соціологічної - здійснити деякі узагальнення. соціологічний цінність нація демократія

Одне з основних аналітичних узагальнень (у межах теоретико-соціологічної перспективи) стосується регулятивно-методологічної ролі цінностей у соціологічному пізнанні. Колись класична наука з метою збереження своєї об'єктивності радикально відділяла факти від цінностей. Останні трактувались вузько, лише як психологічні, ірраціональні компоненти людської життєдіяльності: пристрасті, схильності, емоції, збудження, забобони тощо. Їх присутність у соціологічному пізнавальному процесі довгий час визнавалось зайвою, ненауковою. Орієнтація тільки на факти, на підставі яких, до речі, не можна виробляти ціннісних суджень, а останні, своєю чергою, не здатні впливати на факти - це лише одна з ліній позитивістського тлумачення соціологічного пізнання. Вважалося, що цінності є суб'єктивною перепоною на шляху досягнення валідного, різноманітного і об'єктивного соціологічного пізнання. Тому вони повинні бути виявлені, проконтрольовані і, якщо є можливість, повністю еліміновані із сфери науки.

Витончену позицію займав у цьому питанні Макс Вебер. Він, як відомо, розробив так званий принцип «свободи від оціночних суджень» (Wertfreiheit), реалізація якого ніби забезпечує аксіологічну нейтральність соціальної науки. Вчений загалом не заперечував важливої ролі позанаукових (насамперед, практичних) цінностей у науковому виробництві. Такі цінності, на його думку, впливають на вибір проблеми дослідження, відбір емпіричного матеріалу, вони можуть бути предметом емпіричної науки, наукової критики, розглядались у вимірі співвіднесення цілей і засобів.

Якщо це так, тоді можна очікувати, що позанаукові цінності певним чином включаються у самий процес соціологічного пізнання і впливають на його результати. Німецький теоретик вважає, що саме ця обставина може обумовлювати деформацію соціологічного пізнання. Тому він пропонує строго розрізняти, кажучи мовою сучасної логіки, дескриптивні висловлювання (які встановлюють емпіричні факти) і нормативні речення (що виражають оцінки і норми). Правда, реалізація цієї аналітичної операції є непростою справою, бо всередині соціальної науки застосовується немало змішаних дескриптивно-оціночно-нормативних принципів і стандартів. Тим не менш, за Вебером, потрібно будь-що вивільняти наукове дослідження від практичних оцінок і норм. Останні лише задають спрямованість емпіричній науковій роботі, але самі не повинні бути присутніми у науково-дослідницькому процесі. Емпіричне наукове дослідження, крім того, не може виробляти або обґрунтовувати практичні оцінки і норми. Завданням емпіричної науки, вважає вчений, ніколи не може бути встановлення обов'язкових норм та ідеалів, з яких можуть бути виведені рецепти для практики.

У цілому створюється враження, що веберівський принцип «свободи від оціночних суджень» спрямований не стільки на розрізнення дескриптивних висловлювань і нормативних речень у науковому пізнанні, скільки на елімінацію оціночних суджень із науки загалом. Але тоді даний веберівський принцип характеризується жорсткою, ригористичною спрямованістю. Крім того, знання про суще, про те, що є, принципово відділялось від того, що повинно бути. При цьому знання про суще, про те, що є, яке вільне від оцінок, норм і ідеалів, розглядалось як об'єктивне знання.

Зрозуміло, у наведених міркуваннях Вебера проглядається певні позитивістські тенденції. Його трактування, зокрема, соціальної науки як орієнтованої на виробництво лише емпіричного знання про соціальну дійсність суперечить прикладній функції сучасної соціологічної науки. Тим не менш, створений ним ідеал наукової об'єктивності соціологічного знання ще й досі є для багатьох соціологів «своєрідною професійною ідеологією» (Р.Мертон), що не втратила свого значення й сьогодні.

Тим не менш, уже в середині минулого століття в науковій літературі почалась - з боку антипозитивістські налаштованих дослідників - інтенсивна «реабілітація метафізичних припущень» в соціальній науці. Важливу роль тут зіграв відомий шведський соціолог і економіст Гуннар Мюрдаль. У 1944 році він опублікував «Методологічні пояснення на тему фактів і цінностей». Це був теоретичний додаток до результатів його досліджень негритянської проблеми в США. Спираючись на досвід своїх багаторічних комплексних емпіричних досліджень, Мюрдаль доводить, що розрізнення опису і оцінки в соціологічних дослідженнях є повністю утопічним постулатом. На його думку, оцінки як у повсякденному житті, так і в науці є результатом неминучого впливу соціокультурного середовища на людину. Тому оцінки присутні на будь-якому етапі пізнавального процесу, починаючи від збору фактів і кінчаючи побудовою теорії. Загалом готових наукових фактів не існує. Вихідні припущення в науці завжди навантажені певними ціннісними настановами, перевагами, оцінками, що рідко усвідомлюється дослідниками. Саме ці ціннісні чинники якраз схиляють дослідників до певного вибору проблеми дослідження і відбору відповідних даних, впливають на впорядкування фактів, а також на висновки, які продукуються в остаточному підсумку дослідження. Отже, як стверджує Мюрдаль, вплив ціннісних настанов, переваг, оцінок на процес наукового дослідження та його результати є неминучим.

Цікаво, що Вебер, який теж фіксував проникнення у наукове пізнання поза наукових цінностей, зводив їхню функцію лише до вибору спрямування наукових досліджень і обмежував дію даних цінностей цариною ґенези дослідницького процесу. Мюрдаль же поширює дію позанаукових цінностей на весь зміст наукового дослідження. Однак тоді виникає принципове запитання: як можливе об'єктивне наукове пізнання, якщо його ґенеза і зміст буквально просякнуті неминучими ціннісними настановами, перевагами, оцінками? Як загалом можливе досягнення об'єктивно-істинного наукового знання, якщо процес його продукування на кожному кроці перевантажений різними ціннісними настановами, перевагами і оцінками?

Мюрдаль розуміє принциповість даних питань, визначаючи їх у цілому як «логічний вузол науки». Але його не влаштовує позитивістське розв'язання цього «логічного вузла» соціальної науки. Він вважає, що позитивістський ідеал науковості загалом не можна досягнути. Раціональним мислення можна зробити лише в тому випадку, якщо ми будемо не відкидати оцінки, а враховувати їх. Тим самим Мюрдаль формулює методологічну вимогу, яка полягає у необхідності відкритого експонування в науковому дослідженні його фактуальних і ціннісно-оціночних компонентів. У цьому зв'язку дослідникам рекомендується формувати і застосовувати специфічні настанови (наприклад, критицизму, скептицизму), які ніби сприяють науковій об'єктивності, використовувати напрацювання психоаналізу і соціології знання, відкрито і чесно повідомляти про свої відданості стосовно досліджуваних явищ і проблем. Саме таким чином шведський учений пропонує нейтралізувати вплив «неминучого зла» пізнавального процесу - ціннісних настанов, преференцій і оцінок дослідника.

Переоцінка ролі і статусу науки в епоху глобалізації, коли посилились глобальні проблеми і ризики, супроводжується суттєвою зміною позиції щодо зазначеного методологічного питання. Тепер переважно розмірковують не про те, чи вільна наука від цінностей або як її вивільнити від них. Сьогодні вже напевно усвідомлено, що присутність цінностей у науковому пізнанні у різноманітних явних і неявних формах - це об'єктивний факт, який не можна звести до ірраціональних пристрастей і забобонів. Так, позанаукові цінності відображають зв'язок науки з культурно-історичними умовами її функціонування. Тому ігнорувати вплив позанаукових цінностей на наукове пізнання принципово неможливо. Тим паче, що в цьому плані зберігається небезпека ідеологічного втручання в науково-пізнавальний процес, унаслідок чого отримані наукові результати можуть бути деформованими. У науковому пізнанні також присутні суто наукові, епістемологічні цінності (ідеали і норми наукового опису, пояснення, доказу, обґрунтування тощо), які безпосередньо забезпечують зростання наукового знання. Історія науки свідчить, що епістемологічні цінності, особливо ідеали наукового пізнання, змінювались разом із зміною культурно-історичних епох, наукових картин світу, світогляду вчених. Змінювався й принцип об'єктивності, який завжди вважався найголовнішою епістемологічною цінністю науки. Тепер, коли з'ясувалось, що наукове знання не може претендувати на абсолютну істину про дійсність, ця епістемологічна цінність перебуває у кризі, яка стосується, насамперед, її попередніх смислових (вузько-сцієнтистських!) підстав. Тому в науці домінантною стає позиція, що ґрунтується на соціокультурному образі наукового пізнання, врахуванні невід'ємного зв'язку наукової спільноти з цінностями культури і соціуму, спробах розмити границі між науковими і позанауковими формами знання про дійсність. У соціологічній науці ця обставина є особливо виразною у зв'язку з поширенням якісної методології соціологічного пізнання, в межах якої робиться наголос на суб'єктивному аспекті суспільного життя суспільного життя людей. Отже, загалом активність суб'єкта наукового пізнання є ціннісно орієнтованою. Це завжди передбачає оцінювання, яке містить у собі елементи вибору, преференцій, схильностей тощо, а також спирається на певні ідеали, норми і принципи. Ця обставина переконливо свідчить про те, що в сучасних умовах, коли наперед вийшли питання гуманізації науки, цінності виступають необхідним регулятивно-методологічним інструментом як розвитку наукового пізнання, так і успішної професійної діяльності вчених.

Соціологічне знання не обмежується, як відомо, тільки своїм методологічним базісом, де якраз є дуже помітними питання взаємодії когнітивних і ціннісних компонентів науково-пізнавального процесу. Якщо звернути увагу на об'єктну частину соціологічного знання, то тут цінності виступають не в ролі регулятивно-методолоічного інструмента соціологічного пізнання, а є його предметом, як будь-які інші аспекти соціальної дійсності. У цьому випадку вивчаються перш за все емпіричні (історичні й актуальні) вияви цінностей у культурі, соціальних взаємодіях, ментальності і поведінці людей. При цьому важливим аналітичним результатом є встановлення специфічних функцій, які виконують цінності в соціальному та індивідуальному житті. У науковій літературі на цю тему існує достатньо напрацювань щодо обґрунтування тих чи тих функцій цінностей. Наприклад, виділяються такі функції цінностей, як інтегрувальна, орієнтувальна, регулятивна, мотивувальна, оцінювальна, ідентифікувальна, комунікативна, виховна, пізнавальна. Крім того, цінності становлять смисловий фундамент культури будь-якого соціуму, вони здатні наділяти сенсом будь-які дії і взаємодії людей. Цінності можуть також виступати як стандарти чи критерії вибору із існуючих альтернатив, що притаманні будь-якій ситуації людської життєдіяльності. Водночас не треба забувати, що цінності можуть характеризувати не тільки згуртованість соціуму, але і його ієрархію, розшарування, неоднорідність, бути джерелом латентних ціннісних конфліктів.

У цілому значення цінностей для людського життя полягає в першу чергу у продукуваннні і підтримці соціальних зв'язків між людьми, сприянні їхньої ідентифікації, полегшенні орієнтування людей у складних життєвих ситуаціях, створенні атмосфери впевненості у людських взаємовідносинах тощо. Тут, зрозуміло, без впливу механізму виховання не обійтись, але тоді ще більш помітною стає приоритетна роль цінностей, бо виховання без ціннісних орієнтирів не буває.

У науковій літературі зустрічається також аналітичне ділення функцій цінностей на індивідуальні і соціальні. Реалізація індивідуальних функцій цінностей забезпечує адаптацію людини до оточуючого природного і соціального середовища, а також сприяє подоланню границь її екзистенції (через самовдосконалення, саморегуляцію, розвій мислення, особистої моралі). Соціальна функція цінностей базується переважно на соціальній інтеграції, в межах якої наголошується стабільність, контроль, згуртованість, профілактика девіантної поведінки. Реалізація цієї функції цінностей пов'язується з так званою соціальною раціоналізацією, яка слугує виправданню соціальних інтересів. На практиці індивідуальні і соціальні функції цінностей взаємопронизують і доповнюють одна одну.

З'ясування регулятивно-методологічної ролі цінностей у соціологічному пізнанні та їх функцій в індивідуальному та соціальному житті не вичерпує, зрозуміло, потенціалу теоретико-соціологічної аналітики ціннісної проблематики загалом. Успішність реалізації цього потенціалу так чи так залежить від теперішнього стану соціологічної теорії цінностей. На нашу думку, на сьогодні соціологічна теорія цінностей є недостатньо розробленою. Як раніше, так і зараз основні труднощі викликає неоднозначна ідентифікація феномена цінностей та його концептуалізація. Останнім часом загострилось питання ціннісних об'єктивацій або носіїв цінностей. І дійсно, яку природу мають ціннісні об'єктивації? Конкретну чи абстрактну? Предметну чи суб'єктну? Суб'єктивну чи об'єктивну? І взагалі, чи потрібно розрізняти цінність від її носія? Можливо, об'єктивація цінності і сама цінність - це одне і теж?

На ці питання соціологічна теорія цінностей сьогодні не дає однозначних відповідей. Можливо, причиною цього є аксіологічну криза, яка охопила аксіосферу всього людства. Про це сповіщає світова система медіа, турбуються філософи, журналісти, священнослужителі. Деякі соціологи, спираючись на отримані ними емпіричні дані теж приєднуються до зазначеної алармістської позиції.

Історія, справді, свідчить, що людські цінності з часом підлягають трансформації чи зміні. Тому недарма в соціогуманітарній літературі час від часу з'являються заклики на кшталт ніцшеанської «переоцінки» всіх існуючих цінностей. З точки зору соціологічної теорії цінностей ця обставина завжди повинна мати каузальне пояснення. Крім того, певні теоретичні очікування, наприклад, щодо спрямованості, масштабу і швидкості певної ціннісної зміни, повинні отримати валідне емпіричне підтвердження. І тільки тоді можна робити обґрунтовані оцінки відносно наслідків - впливу на індивідуальне і соціальне життя людей - даної ціннісної зміни.

Сьогодні у соціологічній теорії цінностей дуже актуальним є питання генези цінностей, їхнього макро- і мікровідтворення, трансмісії наступним поколінням, зміни у часі та впливу на індивідуальне і соціальне життя. Водночас у контексті емпірико-соціологічної аналітики соціологи активно вивчають механізми і наслідки функціонування цінностей у різних суспільних (публічних і приватних) сферах, соціальних групах, верствах, субкультурах, у межах ментальності окремих людей. Важливість вивчення зазначеного у наші часи обумовлюється давно сформульованим очікуванням щодо потенціалу цінностей: вони здатні спрямовувати і стимулювати як розвиток суспільства, його різних сфер, так і ментальність та реальні дії окремих людей або їхніх груп. Однак вивчення реалізації даного потенціалу цінностей наштовхується на певні труднощі теоретико-методологічного штибу. Насамперед це стосується аналітичної та операціональної ідентифікації феномену цінностей.

Ідентифікація і концептуалізація цінностей. У науковій літературі існує не одна сотня визначень концепту «цінність». Часто-густо дослідники використовують те чи те визначення цінності в залежності від приналежності та симпатій до тієї чи іншої наукової дисципліни, наукової школи, наукової теорії чи, нарешті, від особистих переваг і смаків. Концепт «цінність» активно застосовується у дослідженнях різноманітних соціогуманітарних наук: антропології, філософії, соціології, психології, політології, культурології, історичної науки, педагогіки тощо. Концептуальна присутність цінностей у структурі багатьох наук є чинником, який час від часу стимулює спокусливу думку про те, а чи не є теорія цінностей тією центровою ланкою, яка б змогла інтегрувати всі галузі соціогуманітаристики. Однак, як свідчить досвід, цю думку дуже важко реалізувати на практиці. І першою перешкодою тут є неоднозначність концепту «цінність». Останній вживається, як правило, по-різному різними науковими дисциплінами. Нерідко даний концепт застосовується по різному і усередині окремих наук. Тим не менш, останнім часом у соціогуманітаристиці почали жваво обговорювати міждисциплінарний статус концепту «цінність».

На наш погляд, у зв'язку з тим, що соціологічна наука активно користується категоріальною тріадою суспільство-культура-особистість, концепт «цінність» тут майже автоматично набуває міждисциплінарного статусу. Соціологія, наприклад, охоче використовує напрацювання інших наук, які стосуються характеристик суспільства, культури і особистості. Водночас не треба забувати, що мультидисциплінарність соціогуманітарних наук сьогодні ще є джерелом неузгодженості та різнобою щодо ідентифікації і концептуалізації цінностей.

Аналіз схем концептуалізації цінностей, що є в соціологічній літературі, показує перш за все наступне: соціологи у своїх дослідженнях повинні приймати до уваги як предметний-суб'єктний, так і індивідуальний-соціальний аспекти існування і вияву цінностей. Це означає, що у першому випадку дослідникам необхідно рахуватися з предметним і суб'єктним способами ідентифікації цінностей. Згідно з предметним способом ідентифікації, цінність - це будь-який предмет потреб, інтересів, устремлінь людей, його настанов, оцінок і дій. Інакше кажучи, в даному випадку цінностями можуть бути як конкретні, так і абстрактні об'єктивації: матеріальні предмети, соціальні інститути, ідеї, індивіди, групи людей, тощо. Прикладом предметного способу ідентифікації цінностей є відоме визначення цінностей Уільяма Томаса і Флоріана Знанецького. Пізніше відомий польський соціолог Ян Щепанський також притримувався предметної ідентифікації цінностей. У соціологічній літературі радянських часів предметних концептуалізацій цінностей було немало. Зараз цей спосіб ідентифікації є теж поширеним у ціннісних аналізах соціокультурної дійсності.

Разом з тим у соціологічній літературі набув поширення й суб'єктний спосіб ідентифікації цінностей. Згідно з ним, цінність - це ідеал, ідея, концепція, зразок культури, які виступають як критерії оцінки різних предметів, дій та орієнтацій індивідів або їх груп. Деякі прихильники цього способу концептуалізації цінностей, зокрема, Мілтон Рокіч, вважають, що за кількістю цінностей-критеріїв значно менше, ніж цінностей-предметів і ця обставина істотно полегшує завдання ідентифікації цінностей загалом.

Найбільш типовим прикладом суб'єктної ідентифікації цінностей є визначення Клайда Клакхона, яка наголошувала на тому, що цінністю може бути те, що варто бажати. Тобто те, що визнається суспільством, його культурою, інститутами як бажане, важливе, необхідне. І саме це не завжди збігається з конкретно бажаним для даних людей або їх груп. Фундатор структурного функціоналізму Толкотт Парсонс також притримувався суб'єктної ідентифікації цінностей. Він визначав цінності, як «концептуалізацію того, що варто бажати».

Серед прихильників суб'єктної концептуалізації цінностей потрібно виділити таких відомих дослідників ціннісної проблематики, як Мілтон Рокіч, Рональд Інглхарт, Герт Гофстеде, Шалом Шварц.

Наша позиція щодо предметної-суб'єктної ідентифікації цінностей така: ми вважаємо, що в межах даного континуума цінностей потрібно рахуватися з трьома типами об'єктивацій - предметними (об'єктними), які часто-густо виступають цілями і засобами задоволення потреб і інтересів людей; поведінковими (діяльнісні), які репрезентують поведінкові (діяльності) способи досягнення (реалізації) предметних об'єктивацій; ментальними, які відображають ідеали, критерії, стандарти стосовно того, що варто бажати і прийнятні (загальновизнані) способи його досягнення (реалізації).

Крім предметного-суб'єктного аспекта існування і вияву цінностей слід враховувати також їхній індивідуальний-соціальний аспект. Ідеться про розрізнення і взаємозв'язок цінностей-об'єктів і цінностей-норм. Перші пов'язані з індивідом як суб'єктом, який щось оцінює та реалізує. При цьому цінності виступають як об'єкти зацікавленості індивідів. Інші (цінності-норми), навпаки, перш за все є санкціонованими і підтримуються з боку соціальних інститутів. Цю проблематику колись активно розробляв польський соціолог Станіслав Яловецький (1978). У нас нею займався Володимир Оссовський (1985). Було з'ясовано, що будь-яка цінність може бути розглянута як з індивідуальної, так і соціальної точки зору.

Цінності-об'єкти і цінності-норми, зрозуміло, взаємообумовлюють одна одну. При цьому даний зв'язок може набувати наступні форми:

1) цінності-норми можуть бути повністю інтеріоризовані індивідом і перетворитися в цінності-об'єкти на рівні переконань. Тим самим цінності-норми втрачають характер зовнішньої норми, остання перетворюється у внутрішній імператив особи;

2) цінності-норми можуть бути засвоєні індивідом тільки як інструмент для досягнення інших цінностей. У цьому випадку вони не втрачають свого нормативного характеру, бо не переходять на рівень переваг і не перетворюються в цінності-об'єкти;

3) певні цінності-норми можуть виступати лише у формі знання про те, що вони існують, однак це не супроводжується їх засвоєнням, інтеріоризацією;

4) зміст певних цінностей-норм може бути невідомим для індивідів. Це означає, що для певних цінностей-об'єктів (на рівні переконань) відсутні еквіваленти у світі цінностей-норм.

Отже, між цінностями-об'єктами та цінностями-нормами може бути встановлена як їхня узгодженість, так і неузгодженість. Те, що конкретно цінує окремий індивід або що він бажає здобути, не завжди в соціумі визначається як цінність. І навпаки, те, що визначається соціумом як цінність, не завжди цінується окремим індивідом.

У соціологічній літературі є дуже багато концептуалізацій цінностей. Тут активно репрезентуються їхня ієрархія, типологія, системність. На наш погляд, предметна-суб'єктна і індивідуальна-соціальна концептуалізація цінностей набула сьогодні дуже важливого значення. Вона свідчить скоріше про подвійну природу цінностей суспільства, культури та особистості і орієнтує на використання обох полюсів їх суб'єкт-об'єктного існування і проявів. І це варто враховувати при вивченні спрямованості і змісту сучасної ціннісної зміни.

Ціннісна зміна як тема соціологічного дискурсу. В епоху глобалізації, коли тема змін у всіх суспільних царинах стає генеральною, ціннісна зміна теж стає провідною темою наукового вивчення, у тому числі й соціологічного аналізу. Стрижневе питання тут наступне: якщо в країнах світу відбуваються суспільні перетворення, то чи змінюються разом історично напрацьовані цінності та смисли людського життя? Відповідь на це запитання ніби не така вже й важка. Колись на нього відповів Пітирим Сорокін, який вказував, що усі явища соціокультурного світу «змінюються в процесі свого емпіричного існування». Отже, цінності та смисли людського життя підлягають історичній зміні. Але в якій спрямованості? Що робиться із змістовністю історично напрацьованих цінностей і смислів? І як виглядає їхня історична трансмісія?

На початку 2001 р. європейські інтелектуали, які зібралися у Лондоні під егідою ЮНЕСКО для обговорення подібних питань, прийшли до такого висновку: Європа вже десь 200 років як охоплена кризою людських цінностей. З початком нового тисячоліття кількість і масштаби глобальних загроз, небезпеки і ризиків не тільки не зменшується, а навпаки лише зростають. Глобальні кризи в першій декаді ХХІ ст. (фінансово-економічна, енергетична, продовольча), масова міграція, падіння народжуваності в Європі, зростання невизначеності, невпевненості, конфліктогенності тощо дійсно вимушують інтелектуалів замислитись над природою кризових явищ і пріоритетами подальшого розвитку людства. Для того, щоб забезпечити екзистенційну безпеку людства далекоглядні експерти пропонують відмовитись від принципу антропоцентризму, згідно з яким «Людина є мірою всіх речей», на користь збалансованого екоантропоцентризму. У зв'язку з цим потрібно обмежити споживання, скоротити шкідливе виробництво, дбайливо ставитись до природи… На жаль, ця пропозиція залишається практично утопією, бо в світі, навпаки, спостерігається посилення конкуренції за природні ресурси, зростає економічна напруга, мають місце гострі політичні конфлікти.

Якщо це так, то немає нічого дивного, що й суспільна аксіосфера, де зосереджуються людські цінності та смисли, теж перебуває в кризі. Сучасний російський філософ Павло Гуревич стверджує, що сьогоднішній людський світ охоплений кризою ціннісних орієнтацій. При цьому поширюється «відчуття смисловтрати». Це відбувається тому, що девальвуються універсальні людські цінності. Сучасна людина зайнята переважно задоволенням власних потреб. Вона не переймається реалізацією якихось піднесених цінностей і смислів, а обмежується в основному пошуком засобів задоволення своїх потреб. Звідси усе більше людей відчувають безцільність і пустоту свого життя. Тим самим створюється ціннісно-екзистенційний вакуум, який потрібно долати за допомогою нових універсальних цінностей і смислів.

У західних соціальних науках сучасні ціннісно-смислові метаморфози активно вивчаються за допомогою як відповідних концептуальних моделей, так і всеохопних емпіричних досліджень. На сьогодні тут поширені три концепції ціннісної зміни (Рональда Інглгарта, Елізабет Ноель-Нойман, Гельмута Клагеса), які пропонують теоретичне бачення спрямованості, чинників і наслідків ціннісно-смислових метаморфоз у сучасному світі. Причому усі три моделі ціннісної зміни отримали валідне обґрунтування в результаті проведених емпіричних досліджень. Цікавим тут є те, що автори у своїх моделях виходять з одного: сьогодні кожне суспільство підлягає ціннісній зміні, яка йде рука об руку з економічними, соціальними і технологічними змінами. Однак висновки про спрямованість і наслідки ціннісно-смислових метаморфоз автори вказаних моделей роблять різні.

Одна із моделей сучасної ціннісної зміни належить американському досліднику Рональду Інглгарту. Він вважає, що підґрунтям масштабних змін у політичній, соціальній і культурній сферах людського суспільства є його рівень соціально-економічного розвитку. Ця теза підтверджується даними соціологічних опитувань, які проводились у 81 країні світу (1984-2001 рр.). Аналіз зібраних емпіричних даних показує, що основні цінності і переконання, які притаманні населенню розвинутих країн, радикальним чином відрізняються від цінностей і переконань мешканців менш розвинутих країн. Це означає, що соціально-екномічний розвиток стимулює ціннісну зміну в певному напрямі, а саме: від матеріалістичних цінностей, які пов'язані з потребами виживання, фізичної та матеріальної безпеки, до постматеріалістичних цінностей, які виражають потреби самореалізації, самоекспересії, зацікавленість якістю і комфортом життя. Водночас сучасна ціннісна зміна демонструє, за Інглгартом, певну девальвацію традиційних зразків сімейних відносин, традиційних інститутів, авторитетів, вірувань, орієнтацій і зростання світсько-раціональних цінностей, які підкреслюють індивідуальні досягнення, ефективність і самостійність, демократичну партиципацію, а також раціонально-правову легітимність інститутів суспільства. В цілому Інглгарт висловлює оптимістичну позицію щодо перспективи глобальної ціннісної зміни. На його думку, зростання соціально-економічного розвитку людського суспільства згодом створить ґрунтовну підставу для подальшого людського розвитку, утвердження тендерної рівності, демократичних свобод, зміцнення нових моральних цінностей і норм тощо.

Таким чином, згідно з моделлю Інглгарта, ціннісна зміна сьогодні зводиться до заміни «старих» цінностей (традиційних, матеріалістичних, модерних) на інші, «нові» цінності (ліберальні, постматеріалістичні, постмодерні). У цілому це означає, що в сьогочасних умовах попередні ціннісно-смислові пріоритети втрачають своє колишнє значення. З'являються нові ціннісно-смислові пріоритети, які разом із соціально-економічним розвитком суспільства успішно утверджуються в житті людей і повністю усувають (замінюють) «старі» цінності та смисли.

Якщо Інглгарт тлумачить ціннісну зміну, що відбувається в розвинутих країнах, як перехід до більш високої якості людського життя, високого рівня суспільного, політичного і людського розвитку, то відома німецька дослідниця громадської думки Елізабет Ноель-Нойман виступає з попередженням про загрозу з боку спостережуваної ціннісної зміни. Вона вважає, що утвердження цінностей саморозвитку за рахунок традиційних цінностей має своїм наслідком суспільну дезінтеграцію. Звідси сучасна ціннісна зміна є не що інше, як падіння класичних цінностей суспільства. Користуючись моніторинговими даними, Ноель-Нойман наводить приклади такого падіння зазначених цінностей. Про це свідчать, зокрема, ослаблення зв'язків людей із релігією і церквою, зниження традиційних обмежень щодо індивідуальної свободи, девальвація авторитетів та ієрархії, втрата важливості таких традиційних чеснот, як ввічливість, добрі манери, пунктуальність, акуратність, чистота, бережливість, зміна етики досягнень (професійного успіху) на зростаючу орієнтацію на вільний час і гедонізм, зниження смислу існуючих спільнот і здатності людей до взаємозв'язку. Подібна спрямованість ціннісної зміни, зазначає дослідниця, багато в чому залежить від впливу мас-медіа.

Отже, Ноель-Нойман тлумачить сучасну ціннісну зміну з песимістичних позицій. Вона вбачає в цьому процесі певну загрозу для розвинутого плюралістичного суспільства. Можливість нейтралізації даної загрози німецька дослідниця пов'язує з сильним ціннісно-орієнтованим вихованням молоді (в дусі традиційних чеснот) та зміною громадської думки щодо класичних цінностей.

Третя модель ціннісної зміни в розвинутих суспільствах належить німецькому соціологу Гельмуту Клагесу. Згідно з його моделлю ціннісної зміни, остання в умовах сьогочасності полягає у переміщенні акценту з цінностей обов'язку і прийнятності (Pflicht und Akzeptanzwerte) на цінності саморозвою (Selbstentfaltungswerte). Причому в межах даної зміни відбувається не просто одновимірний перехід одних цінностей до інших. Тут спостерігається наявність декількох ціннісних конфігурацій. Клагес виділяє чотири такі конфігурації: 1) ціннісний консерватизм (Wertkonservatismus) вирізняється сильним визнанням цінностей обов'язку і прийнятності та водночас низьким рівнем орієнтації на цінності саморозвою; 2) ціннісний переворот (Wertumsturz), який демонструє низьке визнання цінностей обов'язку і прийнятності та водночас значне визнання цінностей саморозвою; 3) ціннісна втрата (Wertverlust), що означає низьке визнання обох типів зазначених цінностей; 4) ціннісний синтез (Wertesynthese), який характеризується визнанням як цінностей обов'язку і прийнятності, так і цінностей.

Згідно з Клагесом, ціннісний консерватизм притаманний такій типологічній групі суспільства, як конвенціоналісти. Саме конвенціоналісти показують сильне визнання цінностей обов'язку і прийнятності та водночас низьке визнання цінностей саморозвою. Як правило, це люди старшого віку, забезпечені, орієнтовані на традицію, сім'ю, порядок. Своєю чергою ціннісний переворот охоплює типологічну групу нонконформістів-ідеалістів, які демонструють сильне визнання цінностей саморозвою і незначне - цінностей обов'язку і прийнятності. У середовищі нонконформістів-ідеалістів панують критицизм щодо існуючих суспільних реалій, орієнтація на автономію, свободу, рівність, демократію. Конвенціалісти і нонконформісти-ідеалісти є носіями двох «чистих» протилежних ціннісно-смислових позицій, які протилежним чином заявляють про себе у суспільному житті.

Крім цього, німецький соціолог виділяє дві «змішані» ціннісно-смислові позиції. Одна з них стосується розчарованих (Resignierte) людей, які втратили перспективу життя і демонструють низьке визнання як цінностей обов'язку і прийнятності, так і цінностей саморозвою. Ціннісно-смислова втрата перспективи життя нерідко супроводжується тіканням від суспільних реалій, замиканням у собі відстороненням від соціального життя. На думку Клагеса, в контексті ціннісної зміни Resignierte являють собою неперспективний тип людської ментальності.

Натомість інша, «змішана» ціннісно-смислова позиція, яка характеризується значним визнанням як цінностей обов'язку і прийнятності, так і цінностей саморозвою, розцінюється в даному контексті корисною і перспективною. У цьому випадку «старі» традиційні цінності (дисциплінованість, любов до порядку, акуратність, слухняність, працьовитість) не відкидаються, а доповнюють «нові» постмодерні цінності (автономія, самоствердження, самозабезпечення, вільний час, розмаїтість тощо). Внаслідок цього виникає своєрідний синтез двох типів цінностей, який репрезентує собою значущий варіант ціннісної зміни в сучасних розвинутих суспільствах.

За Клагесом, носіями даного синтезу є типологічна група активних реалістів. Емпіричні дані свідчать, що активні реалісти позитивно і творчо поєднують потенціали цінностей обов'язку і прийнятності та цінностей саморозвою. Вони вирізняються своєю дисциплінованістю, готовністю до співпраці, орієнтацією на сім'ю, професійні досягнення, поважають право і порядок, відстоюють свої права перед владою. Водночас активні реалісти схильні до розвитку власної ініціативи, вони цікавляться смисловою стороною соціального життя, готові брати на себе відповідальність за справи, охоче включаються в дії публічного штибу.

Особливий різновид активних реалістів становлять гедоністичні матеріалісти (Hedonistische Materialisten). Це, як правило, молоді люди, які схильні здійснювати на практиці гедоністичні складові цінностей саморозвою (самоекспресія, самореалізація, розмаїтість, вільний час, задоволеність життям) разом із деякими цінностями обов'язку і прийнятності (добре сімейне життя, довіра партнерам, виконання обов'язку, соціальна справедливість тощо). Клагес вважає, що гедо-матеріалісти є не просто носіями гедоністичного матеріалізму як особливої ціннісної домінанти. Вони представляють перш за все окремий варіант ціннісної зміни, який німецький дослідник називає «малим синтезом» старих і нових цінностей.

Загалом «ціннісний синтез» у Клагеса виступає ключовим поняттям його моделі сучасної ціннісної зміни. У цій моделі старі і нові цінності не обов'язково перебувають в опозиції одна до одної, а можуть у ментальності багатьох людей (перш за все у активних реалістів) створювати продуктивну взаємодію і відповідним чином мати прояв у їхній реальній поведінці. Таким чином, переміщення акценту з цінностей обов'язку і прийнятності на цінності саморозвою не означає, за Клагесом, утрату таких класичних цінностей, як виконання обов'язку, любов до порядку, старанність, надійність, працелюбність. Дані цінності продовжують мати значний рейтинг у ментальності багатьох людей розвинутих суспільств. З другого боку, нові цінності саморозвою (самореалізація, самоекспресія, креативність, любомудрість, толерантність тощо) не обов'язково означають егоцентризм і безвідповідальність. Навпаки, синтез певних класичних і новітніх цінностей може мати наслідком справді продуктивний (як з індивідуального, так і соціального огляду) вплив на ментальність і поведінку людей.

Отже, модель ціннісної зміни Клагеса займає десь проміжне становище між моделями Інглгарта і Ноель-Нойман. З одного боку, дослідник згоден з Інглгартом, що в розвинених суспільствах зараз відбувається ціннісна зміна, яка по суті є зміною ціннісних уявлень, орієнтацій пріоритетів людей. Але її спрямованість і зміст не можна зводити до простої (одномірної) заміни матеріалістичних цінностей постматеріалістичними. Клагес вважає, що в розвинених суспільствах ціннісна зміна відбувається скоріше за рахунок переміщень акценту з цінностей обов'язку і прийнятності на цінності саморозвою. Тим самим традиційні цінності не зникають і не замінюються, а лише втрачають (не повністю!) свою попередню значущість. У нових суспільних умовах останні можуть специфічним чином відроджуватися, про що наочно свідчить «ціннісний синтез» Клагеса.

Розглянуті моделі сучасної ціннісної зміни, як бачимо, дещо розрізняються між собою, за визначенням її спрямованості та наслідків для суспільного життя. За допомогою цих моделей їх автори намагаються дати пояснення ціннісно-смисловим метаморфозам, які відбуваються в сучасних розвинених суспільствах І цей досвід без сумніву, заслуговує уваги і ретельного вивчення. Тим паче, що ціннісна зміна є сьогодні провідною темою вітчизняної соціальної науки. Тому освоєння відповідного досвіду, що накопичили зарубіжні спеціалісти у своїх дослідженнях ціннісної проблематики, може бути релевантним для розуміння і пояснення ціннісно-смислових змін сучасного українського соціуму.

Література

1. Байчинска Красимира. Ценности. Ценностен стрес… Ценностна криза! - София : Акад. Изд-во «Марин Дринов», 1994. - 256 с.

2. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. - Харьков : Выща шк. Изд-во при ХГУ, 1988. - 152 с.

3. Гуревич П.С. Кризис ценностных ориентаций // Личность. Культура. Общество, 2008. Вып. 5-6, с. 135-149.

4. Инглхарт Р., Вельцель К. Модернизация, культурные изменения и демократия: Последовательность человеческого развития. - М. : Новое изд-во, 2011. - 464 с.

5. Лебедева Н.М., Татарко А.Н. Культура как фактор общественного прогресса. - М. : ЗАО «Юстицинформ», 2009. - 408 с.

6. Лейси Х. Свободна ли наука от ценностей? Ценности и научное понимание. - М. : Логос, 2001. - 360 с.

7. Микешина Л.А. Эпистемология ценностей. - М. : РОССПЭН, 2007. - 439 с.

8. Ручка А.А. Ценностный подход в системе социологического знания. - К. : Наукова думка, 1987. - 156 с.

9. Смислова морфологія соціуму / за ред. Н.Костенко. - К. : ІС НАНУ, 2012. - 422 с.

10. Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика: Исследование изменений в больших системах искусства, истины, этики, права и общественных отношений. - СПб. : РХГИ, 2000. - 1056 с.

11. Федотова В.Г. Хорошее общество. - М. : Прогресс-Традиция, 2005. - 544 с.

12. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества. - М. : Логос. - 664 с.

13. Kapralski Sіawomir. Wartoњci a poznanie socjologiczne. - Krakуw : Zakl. wyd. “NOMOS”, 1995. - 159 s.

14. Klages H. Brauchen wir eine Ruckkehr zu traditionellen Werten? // Aus Politik und Zeitgeschichte, 2001. Jg. 29. - s. 7-14.

15. Noelle-Neumann E., Peterson Th. Der Wertewandel 30 Jahre spatter // Aus Politik und Zeitgeschichte, 2001, Jg. 29, s. 15-22.

16. Misztal M. Problematyka warto њci w socjologii. - Warszawa : PWN, 1980. - 252 s.

17. Rokeach M. The Nature of Human Valuos. - New York : Free Press, 1973. - 438 p.

18. Spates J.L. The Sociology of Values // Annual Review of Sociology, 1983, Vol. 9, h. 27-49.

19. Schwartz S.H., Bilsky W. Toward A Theory of the Universal Content and Cross-Cultural Replications // Journal of Personality and Social Psychology, 1990. Vol. 58 (5), p. 878-891.

20. Sztompka Piotr. The Return to Values in Recent Sociological Theory // Polish Sociological Review, 2007, 3 (159), s. 247-261.

21. Zecha Gerhard (Hrsg.) Werte in den Wissenschaften. 100 Jahre nach Max Weber. - Tubingen : Mohr, Siebek, 2006. - 328 s.

Размещено на Allbest.ru