Размещено на http: //www. allbest. ru/

Соціокультурні наслідки реінституціоналізації релігії

Николаенко В.Л.

Анотація

Николаенко В.Л.

кандидат соціологічних наук, асистент кафедри галузевої соціології Київський національний університет імені Тараса Шевченка

В статті висвітлюються питання, пов'язані із соціокультурними наслідками реінституціоналізації релігії на пострадянському культурному просторі.

Ключові слова: реінституціоналізація релігії, десекуляризація, десцієнтифікація свідомості, сакралізація, містифікація свідомості, соціальні функції релігії.

Протягом останніх двадцяти років, разом з переходом до ринкового суспільства, відбувається стрімкий процес реінституціоналізації релігії. В засобах масової інформації це часто подається як виключно позитивний процес, який має сприяти і сприяє відродженню духовної культури нації. І, як не дивно, навіть багато вчених і, зокрема, соціологів погоджуються з цим положенням та підтримують його.

Чи насправді все так позитивно?

Реінституціоналізація будь-якого інституту - це процес поновлення його соціальних функцій, що має місце після обмеження їх дії і унеможлилення впливати на суспільне життя в межах усього суспільства.

Як показує практика, як деінституціоналізація релігії, так і її реінституціоналізація - результат дії відповідної політичної волі різних соціальних класів.

В радянський час відбувався процес деінституціоналізації релігії, функції якої не відповідали потребам того часу. Тобто релігія була абсолютно дисфункціональною для радянської системи, яка була абсолютно світською за своєю соціальною природою, і саме тому сприяла зростанню соціокультурних функцій інституту науки (замість церков будувала наукогради), культивуванню наукового знання та розвитку культури наукового мислення у широких мас населення.

Нині спостерігається зворотній процес, бо реінституціоналізація релігії є функціональним для даної політико-економічної системи.

Відбується поступовий процес десекуляризації суспільного життя та десцієнтифікації суспільної свідомості, а отже інтенсифікується процес сакралізації суспільного життя та містифікації суспільної свідомості.

Усупереч розповсюдженій думці, релігія і наука як форми суспільної свідомості, ані в гносеологічному, ані в соціальному відношенні не є сусмісними. Сумісними їх робить політична воля класу, в інтересах якого існування релігії є засобом підвищення соціального контролю над підлеглою масою людей.

Так от, розуміння процесу релігіїзації як процесу відродження духовної культури не є коректним, бо в ньому є тенденція до підміни понять: духовності релігійністю. Насправді це не лише не одне й те саме, а принципово протилежні явища в культурному житті суспільства, що можна продемонструвати, звертаючи увагу на реальні соціальні функції релігії, а не на декларовані богословами різних конфесій постулати релігійної віри.

Складність соціологічного аналізу зазначеної проблеми визначається декількома факторами:

- по-перше, широко розповсюдженою в суспільстві думкою про те, що духовність є результатом досвіду особистого чи опосередкованого релігійною службою спілкування з богом і особливо під час молитви;

- по-друге, наявною в самій науці тенденцією до ототожнення релігійності і духовності, що пропагується великою кількістю віруючих вчених; соціокультурний реінституціоналізація релігія суспільний

- по-третє, масованим наступом релігії на світське життя і поступовим поглинанням (інкорпорацією) різними церквами значної кількості людей (так званим «воцерковленням»).

- по-четверте, уведенням у вузівські програми релігієзнавства, яке на противагу думці про те, що це особлива наука, що прийшла на зміну науковому атеїзму, визнається багатьма богословами як складова богослів'я або поле, де вчені і богослови можуть шукати спільні точки світоглядного дотику.

То що ж в дійності відбувається в духовному житті сучасного українського суспільства, світському за Конституцією, але яке знаходиться під тиском процесу реінституалізації релігії?

Автор багато займався зазначеною проблемою, але допоки його публікації з цього приводу більшою мірою друкувалися в періодиці: тому переважно були публіцистичними і видавалися під псевдонімом.

Відвідування богослужінь, що відбуваються в різних церквах чи молебних домах (використання методу включеного спостереження), аналіз відповідних статей, що друкують і вчені, і богослови, дає підстави стверджувати що в межах сумісних зусиль різних конфесій (як традиційних «вітчизняних», так і нетрадиційних «імпортних») відбувається масований наступ на світську сферу суспільного життя, а правила релігійної поведінки поступово стають правилами повсякденного життя людей і навіть усієї держави. Поведінка ж, яка відхиляється від цих «правил», починає сприйматись, якщо, поки що, не як девіація чи ненормальність, але вже як дивна.

Можна сказати, що реінституціоналізація релігії поступово перетворює не лише Україну як світську державу, а й практично увесь пострадянський культурний простір в простір дії різних церков, що витісняють собою світську культуру і заміщують її системою сакральних обрядів і ритуалів.

Зазначу - будь-який соціальний інститут, перебуваючи в інституціональній структурі суспільства, з необхідністю впливає на увесь соціальний простір, так чи інакше трансформуючи його у згоді з власними інституціональними вимогами, фактично займаючись своєрідною соціальною експансією. Інститут, виступаючи як система регулятивів, нав'язує свої норми іншим соціальним інститутам. Точно також і інститут релігії (а точніше його соціальні агенти) прагне контролювати процес функціонування інших соціальних інститутів.

Цей процес потребує відповідної ідеологічної бази, яка й забезпечується кліром і богословами (а також віруючими вченими - цими агентами релігійного впливу на науковий процес).

Зрозуміло, що діячі релігійного культу самого різного ґатунку стверджують, що вони займаються просвітництвом, лікують душі, втішають, підвищують міру сумлінності, тобто несуть в народ культуру. При уважному аналізі все виявляється дещо в інший спосіб.

Не важко впевнитися, що практично всі джерела: і культурологічні, і філософські, і соціологічні тощо, при висвітленні соціальних функцій релігії звертають увагу на декілька з них, а саме:

- світоглядну - забезпечення відповіді на питання про смисл людського існування в світі;

- компенсуючу - забезпечення віруючих надією та втіхою;

- інтегративну або соціальної самоідентифікації - об'єднання віруючих в спільноти (конфесійні);

- комунікативну - забезпечення можливістю спілкування віруючого з богои та одновірцями;

- регулятивну або контрольну - визначення норм поведінки і контроль міри дотримання даних норм;

- адаптивну - сприяння виживанню в змінному соціальному середовищі;

- легитимізуючу, стабілізуючу або охоронну - підтримка держави, за що влада віддячує підтримкою відповідних конфесій тощо.

Також їй припусують культуротранслюючу функцію - трансляція та розповсюдження релігійних догм та відповідних правил поведінки.

Усі ці визначення функцій релігії настільки абстрактні і хоча й здаються правильними, але ніяким чином не стосуються ані духовної культури, ані принципів її соціологічного аналізу, при чому це стосується навіть культуротранслюючої функції.

Що стосується релігійного фанатизму, нетерплячості до іновірців та атеїстів, релігійних воєн, жорстоких жертвопринесень чи катувань та самокатувань, то це майже не відносять до її функцій (чи хоча б дисфункцій) і переважно відносять до непорозумінь або марновірства.

Між іншим, марновірство ніхто і ніколи не вважав елементом духовної культури, скоріше це відноситься до ознак духовної деградації. Але будь-яка релігійна віра, незалежно від її символа, є марновірством, отже, до реальної духовної культури не має стосунку.

Духовна культура знаходить вихід лише в тій чи іншій формі творчості (соціальної, наукової, мистецької, спортивної тощо) - творчого ставлення до дійсності, що в релігії не заохочується, або редукується до різних форм інтерпретації сакральних текстів.

Як бачимо, проблема соціальних функцій релігії одна з головних в аналізі процесу її реінституціоналізації.

Різні автори стверджують, що розвиток релігієзнавства, психології та соціології релігії надає можливість виокремлювати усе нові і нові її соціальні функції. Насправді, це не заслуга вчених і розвитку наук про релігію, а, як вже вище говорилось, наступ релігії на світську сферу суспільного життя, завойовування церквою та кліром все нових і нових прав для себе і відповідне звуження простору функціонування світської духовної культури.

Нині майже жодного фільму, концерту чи іншого культурного заходу не відбувається без присутності в них образів кліру чи віруючих або згадуючих про бога людей. На багатьох наукових конференціях з доповідями виступають богослови. Представники різних культів сидять в парламентах і пишуть закони для невіруючих людей. В школах поступово, але наполегливо в навчальні плани вводять християнську етику, а точніше правила поведінки, що відвертають учнів від світськості і властивої в її прострі вільної від ілюзій поведінки. Усе це поступово впливає й на науковий процес, витісняючи з наукової свідомості принципи побудови наукової картини світу, що має виконувати методологічну функцію в науковому пошуку.

Усе це і є мало ким досліджуваним процесом реінституалізації релігії.

Як би там не було, релігія - один з інститутів зміцнення буржуазної влади, що й забезпечує їй політичну підтримку. Мало того, і сама церква давно вписалася в економіку ринкового суспільства, перетворивши віру в товар, в предмет купівлі продажу.

Отже, треба ще й сказати про економічну функцію релігії, конкуренцію між конфесіями за прихід тощо. Віруючих годують солодкими казками, відриваючи від дійсності, a бізнесмени від релігії наживаються на людських стражданнях та довірі до «слова божого» (а точніше слова проповідників).

А якщо поставити питання ширше, то усі вище зазначені функції мають бути вписані в соціологічний контекст, що позбавить їх від ілюзорного нашарування, що присутній не лише в богословських, а й в сучасних релігієзнавчих та соціологічних працях.

Що стосується економічної функції релігії, то її сутність можна викласти так: в умовах товарно-грошових відносин все має приносити прибуток, включаючи і віру в бога. Релігія давно стала різновидом бізнесу, що приносить надприбутки без особливих на це витрат. Головний товар тут - бог, «мобільний» зв'язок з яким нібито і налагоджує церква. Якщо сказати точніше, головним товаром тут виступають релігійні забобони і неуцтво, виробництво яких поставлено на потік.

Прихід повинен давати дохід. Він і дає. Чим більше забобонів і чим сильніше вони сидять в людській голові, тим вище доходи як реальних бізнесменів, так і самої церкви. На заході давно відомо, що релігійні свята, а особливо Різдво та Пасха, є часом надвеликих прибутків. Отже, віра в бога простих парафіян перетворюється на мільярди як для релігійних бізнес-структур, так і для церковників-бізнесменів.

Неважливо, що сіється невігластво, головне гроші і відлучення віруючих від реальної соціальної активності, яка завжди виглядає загрозливою для влади.

Наступна політико-правова функція полягає в укріпленні політичної і правової влади капіталу. Чим більш вірнопіддано люди схиляються в поклоні перед богами небесними, тим впевненіше почувають себе земні боги. Чим нижче люди схиляються в молитовному екстазі, тим більше височить над ними капіталіст, тому що їм вселяють, що будь-яка влада від бога. Влада буржуазії для них стає священною і тому непорушною. Молячись, люди дають право панувати над собою і писати для них будь-які закони, яким вони повинні підкорятися. І навіть якщо ці закони суперечать інтересам народу, віруючі люди повинні змиритися.

Покора або смиренність - зовсім не випадково є однією з релігійних чеснот.

Мало того, в наш час майже кожна «поважаюча себе» політична сила (політична бізнес-структура) прагне створити власну приватну церкву або укласти договір з вже існуючою конфесією чи деномінацією.

Психологічна функція, як вважається, полягає в тому, щоб знімати стресовий стан, в якому знаходиться віруюча людина в суспільстві виживання. Помолившись, віруючий йде від світу повсякденних проблем у світ ілюзорної свободи. Але ілюзія - поганий засіб вирішення психологічних і соціальних проблем, з якими людина стикається в суспільстві виживання, яке гордо назване «суспільством споживання».

Світоглядна функція полягає в приписуванні законам природи надприродного смислу, в який змушують вірити. Мало кого цікавить, що така віра позбавляє віруючого здатності до самостійного критичного та аналітичного мислення.

Що б усе це робити найбільш ефективно, діячи релігійних культів отримують досить непогану освіту. Вони вчаться пристосовувати досягнення науки для підвищення можливостей маніпулювати повсякденною поведінкою віруючих, чому не в останню чергу сприяють і технології соціальної маніпуляції, що розробляються соціологами.

З цим пов'язана наступна функція релігії - формування рабської свідомості через доведення віри в бога до фанатизму. Це означає, що релігійна віра стає ворогом розуму, відучуючи від здатності розмірковувати про причини усих тих подій, що відбувається навколо кожного з нас.

Боротьба з науковим мисленням і науковим світоглядом - це одна з найголовніших складових в світоглядній функції релігії.

Насамкінець, власне соціальна функція релігії полягає в тому, що церква як соціальний інститут, разом з іншими інститутами (правовими, політичними, економічними, культурними тощо) сприяє відтворенню та поглибленню соціальної нерівності між людьми. Вона поглинає собою усі можливі соціальні функції, об'єднуючи їх в одну, - функцію влади і панування. Створюючи видимість боротьби за моральність, закликаючи до змирення, вона, фактично освячує багатство і нужденність, допомагає буржуазній державі в контролі над масовими настроями і поведінкою соціальних низів.

Отже, релігійна ідеологія сьогодні - це буржуазна соціальна і політична ідеологія, спрямована на обґрунтування і зміцнення влади капіталу. Вона глибоко ворожа реальному духовному розвитку суспільства і насправді є інструментом реального духовного гноблення.

З огляду на вище сказане, говорити про те, що реінституціоналізація релігії веде до зростання духовності нації - просто аморально.

Література

1. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. - Электронный ресурс: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/Veb_PrEt/

2. Гидденс Э. Социология. - Электронный ресурс: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/gidd/

3. Дорофеев Ф. А. Социальные функции религии. - Электронный ресурс: http://reset.ivanovo.ac.ru/courses/6-lectures/29-functions

4. Дюркгейм Э. Элементарные формы религиозной жизни. - Электронный ресурс: http://nauka-i-religia.narod.ru/religioved/garadga/text4.html

5. Примуш М. В. Загальна соціологія. - Электронный ресурс: http://textbooks.net.ua/content/category/40/91/46/

Размещено на Allbest.ru