Соціальні чинники фізичного насильства серед дітей старшого підліткового віку

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

22.00.04 - Спеціальні та галузеві соціології

Соціальні чинники фізичного насильства серед дітей старшого підліткового віку

Орос Олександра Богданівна

Київ 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному вищому навчальному закладі «Ужгородський національний університет», Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцентПелін Олександр Володимирович, Державний вищий навчальний заклад "Ужгородський національний університет", професор кафедри соціології та соціальної роботи.

Офіційні опоненти:

Захист відбудеться ............. р. об ...... год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.01.30 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

Автореферат розісланий “ ” 2013 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Тарабукін Ю.О.

1. Актуальність дослідження

Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена потребами ефективного попередження соціально небезпечного поводження дітей старшого підліткового віку, яке проявляється у формі прямого фізичного насильства по відношенню до інших. Соціальна небезпека фізичного насильства визначається в якості "ядра" інших форм насильства, а його прояви з боку дітей утворюють умови для перетворення фізичного насильства у суттєвий елемент молодіжних субкультур, молодіжних угруповань, що належать до соціальних "груп ризику" та злочинців. Фізичне насильство у молодіжному середовище залишає не тільки важкий моральний осад в душах скривджених, але й формує соціальні норми для майбутніх кривдників. підліток соціальний фізичний насильство

Яким буде наше майбутнє і майбутнє наших дітей, залежить від здатності суспільства максимально забезпечити права дітей, які потерпають від насильства та дітей, які знаходяться у конфлікті з законом. Дитяче насильство є гострою соціальною проблемою, яка вивчається однобічно, переважно у аспекті застосування фізичного насильства по відношенню до дітей. Між тим, масштаби дитячої злочинності та насильства по відношенню до інших значно перевищує масштаби насильства по відношенню до дітей. Злочинність та девіантна поведінка дітей постійно привертає до себе увагу як вчених і практиків в силу того, що діти завжди одна з найбільш кримінально вразливих верств населення.

Соціально-політична нестабільність, економічна криза та безробіття, невирішені завдання культурно-виховного характеру та інші соціальні фактори впливають на формування особливостей злочинності дітей, яка має тенденцію до зростання. Загалом кожний третій злочин в Україні здійснюється дітьми до 18 років. При цьому кожна друга дитина вже раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, а кожен четвертий притягнутий до засудження не навчався й не працював. Тобто 80% дітей, які відбувають покарання, пов'язані з позбавленням волі, раніше перебували в так званій групі ризику. За даними МВС, чималу частину злочинів здійснюють діти-сироти, діти, які позбавлені батьківського піклування або виховуються в неблагополучних сім'ях. Скоєння злочинів цими дітьми є доволі прогнозованим явищем, тому викликає занепокоєння рівень профілактичної роботи з дітьми, який може бути суттєво покращеним.

Особливу турботу викликає той факт, що на фоні загального зменшення рівню злочинності в Україні рівень злочинності проти життя і здоров'я громадян залишається стабільно високим. При цьому рівень насильницької злочинності значно розрізняється у регіональному розрізі. Так, питома вага злочинності проти життя і здоров'я громадян у Закарпатської області станом на 20 листопада 2012 року була максимально високою в Україні і складала 7,4% проти 3,7% в цілому по Україні. У Генпрокуратурі засвідчують зростання злочинності серед неповнолітніх. Найбільш суттєве зростання злочинності серед неповнолітніх було відмічено у Закарпатті. За підсумками 1 кварталу 2012 року спостерігається тенденція до зростання злочинності серед неповнолітніх (+11,3%). Підлітками вчинено на 20,5% більше тяжких та особливо тяжких злочинів. "Майже кожен третій неповнолітній, який вчинив протиправні дії, з числа учнівської молоді. Ще гірша ситуація з учнями професійно-технічних закладів, якими вчинено у 3 рази більше злочинів ніж у минулому році. Разом з тим, на 16,6% зменшилась кількість підлітків, які вчинили злочини в стані алкогольного сп'яніння та майже у два рази - рецидивна підліткова злочинність"

Дослідженню проявів фізичного насильства з боку дітей приділяється недостатньо уваги в силу його латентності. Статистичні дані про дітей, які перебувають на обліку в підрозділах КМСД МВС України відображають тільки частину загальної чисельності дітей, які схильні до фізичного насильства. Прояви фізичного насильства між дітьми-однолітками найчастіше ідентифікуються або маскуються як фізичні змагання, виправдовуються особливостями психофізіологічного розвитку дітей, провокуються поблажливим ставленням до них дорослих. Дослідження латентних за змістом проявів насильства дітьми вимагає нових підходів.

Найбільш поширеним аспектом у дослідженні насильства залишається дослідження злочинного насильства. Це зрозуміло з боку практичного застосування результатів дослідження у правоохоронній діяльності та з боку вдосконалення кримінального законодавства. Проте, дослідження насильства виключно з кримінально-правової точки зору не може однозначно диференціювати агресивний напад і злочинне насильство, соціальний примус та символічне насильство, що має виключно знакову природу. Отже, дослідження насильства як цілісного соціокультурного феномену потребує залучення соціологів, психологів, філософів та представників інших наук, що дозволяють вивчати цей феномен у різних аспектах. У свою чергу, дослідження соціальної обумовленості насильства ставить під сумнів традиційну для суспільних наук методологію дослідження насильства з позиції теорії девіантного поводження. Відсутність погодженості у дослідженнях насильства з позицій кримінології, соціології злочинності та соціології девіантного поведінки не дозволяє визначити міру неформального втручання в процес профілактичної роботи з дітьми, які знаходяться у конфлікті з законом або перебувають на спеціальному обліку в підрозділах КМСД МВС України. Потребують ґрунтовного наукового пояснення факти стабільного відтворення насильственної злочинності та значні розбіжності її питомої ваги у регіональних та вікових аспектах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науково-дослідною роботою кафедри соціології соціальної роботи Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" " Дисертаційна робота висвітлює результати наукових досліджень, що отримані автором у процесі виконання комплексного наукового проекту Ужгородського національного університету та кафедри соціології і соціальної роботи факультету суспільних наук «Закарпаття в системі соціальних трансформацій України» (державний реєстраційний номер 0110U000768), у яких дисертант брав участь як виконавець. Участь здобувача у виконанні зазначених робіт полягала у розробці інструментарію, аналізі отриманої інформації, розробці пропозицій та рекомендацій при підготовці аналітичних звітів.

Мета і завдання дослідження. Метою є концептуалізація визначення соціальних чинників фізичного насильства серед дітей старшого підліткового віку, та обґрунтування шляхів профілактичної роботи з даною категорією дітей.

Відповідно до поставлених цілей були визначені наступні завдання:

1) з'ясувати теоретико-методологічні підходи до вивчення фізичного насильства у різних парадигмах;

2) визначити зміст, структуру та дисфункціональні чинники фізичного насильства;

3) визначити місце соціальних факторів у структурі обумовленості поведінки дітей, які схильні до проявів фізичного насильства;

4) визначити емпіричні соціально-демографічні характеристики дітей, які схильні до фізичного насильства;

5) встановити особливості системи обліку дітей з делінквентною поведінкою та безпосередні та опосередковані наслідки;

6) дослідити наслідки недосконалості ідентифікації проявів фізичного насильства дітьми та можливості профілактичної роботи з дітьми, які знаходяться у конфлікті з законом.

Об'єкт дослідження - фізичне насильство серед дітей як дисфункціональне соціальне явище.

Предмет дослідження - соціальні чинники фізичного насильства серед дітей старшого підліткового віку.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є міжгалузевий підхід до вивчення соціального механізму, що сприяє відтворенню проявів фізичного насильства дітьми по відношенню до інших. У роботі використовуються методи компаративного, статистичного та конкретно-соціологічного дослідження. Теоретичною основою дослідження стала наукова праця вітчизняних і зарубіжних авторів в області теорії соціального порядку і соціальної дезорганізації (О.Конт, Е. Дюркгейм, В. Парето, Г. Моска та ін.), онтологія соціальних порядків і насильства (Дуглас С. Норт, Беррі Р. Вейнґаст), соцієтального підходу (Т.Парсонс, Е.Афонін), аналіз насильницьких дій, що знаходимо у роботах Ю. Антоняна, Дж. Норріса, В. Пилипенко, І. Рущенка, М.Саппи, В.Савчука, Ю. Свіріна, В.О.Соболєва та ін. Методологічною основою компаративного дослідження стала типологія насильства, що запропонована Й. Гальтунгом. Особливу роль у дослідженні зіграла модель соціального опрацювання Кріка і Додже, що пояснює схильність до агресивної поведінки дефіцитом соціальних компетенцій та проблеми переробки інформації.

Емпіричну базу дослідження складають матеріали авторських досліджень:

1. Анкетування (N=363) на основі випадкової багатощаблевої гніздової вибірки, суцільного на останньому етапі, учнів 9-11 класів в містах Ужгород, Мукачево; в селах Білки Іршавського району, Нанково Хустського району, Червоне Мукачівського району методом суцільного опитування. Проведено у квітні 2008 року.

2. Глибинне інтев'ю (N=21) дітей, які перебувають під вартою в Ужгородському відділенні МВС України. Проведені у квітні 2010 року.

3. Аналіз неструктурованої інформації (N=97) коментарів до публікації в ЗМІ про випадок фізичного насильства 13 річного мешканця села Новичі Шепетівського району на Хмельниччині. Проведено у квітні 2012.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у розробці нової моделі дослідження соціальної обумовленості проявів фізичного насильства дітьми з виділенням об'єктивних і суб'єктивних аспектів. Головні характеристики цієї моделі містяться у наступних наукових положеннях:

вперше:

– фізичне насильство розглядається як продукт конструктивної напруженості соціальних порядків обмеженого доступу, домінування особових відносин та перебільшення значущості індивідуальної ідентичності;

– обґрунтовано впровадження профілактики проявів фізичного насильства дітьми, що спирається на збалансоване співвідношення у дітей об'єктивних та суб'єктивних моделей сприйняття сьогодення і майбутнього, позбавленого інверсії міжособових відносин та репресивного втручання у їх життя директивних методів прийняття рішення.

набуло подальшого розвитку:

- розуміння теорії розвитку суспільства в контексті бінарних опозицій "порядку" і "прогресу", "порядку" і "відхиленням", "порядку" і "насильства";

- онтологічний аспект фізичного насильства, яке необхідне досліднику для запобігання «пастки ідеології» та сприйняття фізичного насильства іманентним моралі та праву ;

- розмежування соціологічного і кримінологічного підходів у дослідженні феномену фізичного насильства ;

- зміст соціальних умов фізичного насильства визначається через соціальний конструкт сучасних подій і традиційних установок суспільства;

удосконалено:

– понятійно-категоріальний апарат дослідження феномену фізичного насильства з авторським переозначенням понять «фізичне насильство», «справедливість», «епістемологія доброчинності», «соціальний конструкт», «недирективні методи посередництва» та ін. Фізичне насильство тлумачиться як неприйнятна форма суб'єктно-об'єктних комунікацій, в яких жертва сприймається дітьми в якості об'єкту фізичних маніпуляцій, як неприйнятний засіб долання дітьми перешкод у фізичному просторі;

– ідентифікацію фізичного насильства через поняття мети, мотиву і наслідку події, уявлення значення тілесного і розумового, справедливого і несправедливого у природі фізичного насильства;

– класифікацію соціальних детермінант фізичного насильства на основі виділення онтологічних та ідеологічних чинників, що впливають на специфіку проявів фізичного насильства у різних соціокультурних умовах.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати дозволять уточнити понятійний апарат соціології девіантної поведінки, соціології освіти, більш конкретно враховувати діалектику зовнішніх та внутрішніх факторів, що сприяють вчиненню насильства. Матеріали дисертації можуть бути використані як теоретична база для розробки урядових програм, законодавчих актів щодо створення належних соціальних умов для попередження і подолання фізичного насильства. Матеріали дослідження дозволять удосконалити викладання таких курсів як «Соціологія девіантної поведінки», «Соціологія освіти», «Соціологія виховання», «Соціологія молоді», «Соціологія права», «Вайолентологія» і сприятимуть створенню спеціальних міждисциплінарних курсів (наприклад, «Соціологія насильства» і «Медіація»).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою роботою автора. Наукові результати і висновки, що містяться в дисертації, отримані автором особисто, опубліковані без співавторів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційної роботи пройшли апробацію та знайшли відображення у виступах і повідомленнях на семи міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях і семінарах: І Конгрес Соціологічної асоціації України "Соціологія в ситуації соціальних невизначенностей" від 15-17 жовтня 2009 р. на базі Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Доповідь : "Вплив соціального статусу батьків на застосування неповнолітніми фізичної сили проти інших"; Міжнародна науково-практична конференції "Україна: шляхи формування державно-національної цілісності суспільства та утвердження духовної основи української цивілізації" від 22 жовтня 2010 року, «Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія - Карпатський університет імені Августина Волошина». Доповідь: "Агресія неповнолітніх, що схильні до фізичного насилля" ; VIII Міжнародна науково-практична конференція «Молодіжна політика: проблеми та перспективи» від 20 - 21 травня 2011 року в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка. Доповідь : "Особливості обліку неповнолітніх, які схильні до девіантної поведінки"; V Львівський соціологічний форум «Сучасне українське суспільство: рух вперед чи повернення назад?” від 27 травня 2011 року. Соціологічна асоціація України. Львівське обласне відділення САУ. Львівський національний університет імені Івана Франка Кафедра історії та теорії соціології. Доповідь : "Поняття насильства в класичних та сучасних парадигмах соціології"; V Международная научная конференция Одесские чтения по социальным наукам «Соціокультурна та політична інтеграція: локальний, регіональний і глобальний виміри» від 7-8 жовтня 2011 року. Доповідь: «Самовизначення неповнолітніми мотивації проявів фізичного насильства у власному середовищі»; Науково-практична конференція "Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти" від 7 квітня 2012 року. Харківський національний університет внутрішніх справ. Доповідь : "Онтологія і феноменологія проявів фізичного насильства дітьми до 18 років". IV Всеукраїнська науково-практична конференція "Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти" від 6 квітня 2013 року. Харківський національний університет внутрішніх справ. Доповідь : "Соціальні порядки і насильство".

Публікації. Основні положення і результати дисертаційної роботи викладено в 16 наукових публікаціях, 5 з яких опубліковано у вітчизняних та закордонних спеціалізованих виданнях із соціології, що входять до переліку наукових фахових видань з соціологічних наук.

Структура та обсяг дисертації. Структура та обсяг дисертаційної роботи зумовлені метою і основними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (в кожному по 2 підрозділи та короткі висновки після кожного розділу), загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 234 сторінки, з яких 160 сторінок основного тексту. Робота містить 18 таблиць. Список використаних джерел складає 167 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито зв'язок роботи з науково-дослідними темами, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, подано відомості про їхню апробацію та наукові публікації автора.

Перший розділ - "Теоретико-методологічні основи дослідження насильства та агресії" - має теоретико-методологічний характер. У ньому розкрито зміст, взаємозв'язки та взаємообумовленість основних понять і категорій дисертації: "насильство", "соціальне насильство", "фізичне насильство", "соціальний порядок", "соціальне відхилення", "епістемологія доброчинності", "соціальний конструкт", "недирективні методи посередництва", що дозволило сформувати концептуальну модель дослідження соціальної детермінації проявів насильства дітьми в сучасному українському суспільстві.

Теоретичне обґрунтування дослідження базується на опрацюванні наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних фахівців, які з питань соціального порядку, соціальних відхилень, соціального та фізичного насильства поділилися на декілька груп. До першої групи належать дослідники насильства на теоретико-методологічному рівні, а саме О. Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, Ф.Тьоніс, В.Вундт, В.Зомбарт, М.Вебер, Г.Зімель, Г. Тард, та інші представники класичної соціології. Другу групу дослідників складають представники емпіричного підходу: А. Кетлє А. Геррі, А. Паран-Дюшатле, М. Сміт, Є. Тарновський, М. Гернет, К.Герман, А.Анучін, В. Міхневич, Н. Карєєв, Е. Феррі, Ф. фон Лист, Д. Дріль, А. Кістяківський, І. Фойницький, М. Духовський, М. Чубинський, С. Гогель, А. Жижиленко, Х. Чарихов, Т. Знанецький, Р. Парк, Ф. Трашер, К. Тіббетс, Е. Сазерленд та інші.

Насильство, як фундаментальний соціальний феномен, потрібно розглядати в широкому і вузькому сенсі. Насильство у широкому сенсі - це один із способів задоволення потреб. Воно відбувається на макрорівні, як цілком легітимний та інституціализований примус або протизаконне військове загарбництво. Насильство на мезорівні припускає як різного роду види спровокованого колективного самозахисту, так і невиправданні конфлікти між окремими соціальними групами і спільнотами. В основі такого насильства лежить прагнення певної частини людей до домінування і панування над іншими, а також боротьба за життєві ресурси, в тому числі за владу. Насильство на мікрорівні проявляється у формі свідомого впливу на особу поза її волею та бажання, що призводить до обмеження чи втрати нею можливостей для власного розвитку.

У вузькому значенні, насильство - це завдання особі будь якої шкоди. Насильство у вузькому сенсі - це, перш за все, заподіяння особі прямої фізичної шкоди. Заподіяння психічного, економічного або морального ущербу має бути пов'язано з примусом, який обмежує волю іншої особи, позбавляє її свободи пересування. В силу того, що насильство завжди несе порушення здоров'я або загрозу його порушення, воно проявляється в якості соціально небезпечного явища. Але значні розбіжності між широким і вузьким сенсами розуміння насильства вимагають певних засобів їх інтеграції.

В протосоціологічний період соціальний порядок і насильство розглядалися наслідком долання природної нерівності. Відома Піфагорова акусма наголошувала право постраждалого від насильства на симетричну відповідь (таліон). Проте, антична соціальна наука не змогла пояснити природу насильства, виходячи з природної нерівності людей. Своєрідним «каменем спотикання» стало поняття справедливості. За думкою Арістотеля, справедливим можна вважати як «благовоління до людей» так і «панування сильнішого». Спроби об'єктивного аналізу реальних фактів виявляли ідеологічну навантаженість та деонтологізацію насильства.

Принципове нове бачення природи насильства формується лише у ХVIII столітті. На зміну установкам прихильників абсолютизму приходить декларація про інтелектуальну і фізичну рівність людей. Томас Гоббс декларує у своєму «Левіофані» природну рівність людей, фізична сила та міцність тіла не визнається об'єктивним змістом фізичного насильства, а психічна та інтелектуальна сила визнається такою, що може успішно нейтралізувати будь які фізичні переваги людини. Проголосивши соціальну рівність, дослідники Нового часу заклали підвалини новому соціальному порядку, який був заснований не на соціальних статусах і привілеях, а на особистих здібностях і договорі. Потреба в легітимному насильстві була підірвана, але не прибрана остаточно.

Проголошуючи справедливість всього лише обов'язком виконання укладених договорів, науковці і правознавці Нового часу зробили дуже важливий крок на шляху до деонтологізації права. Тенденції до деонтологізації (грец. deontos -- належне і logos -- вчення) позбавляють правові явища об'єктивного статусу. Прибічники деонтологічно-суб'єктивістського підходу (Г. Грійенз, Дж. Фінніс, Дж. Байль, В. Мєй, П. Лі) відмовляються від пошуків метафізичних, або онтологічних основ насильства, критерій же істинності положень в нормативній етиці і політичній теорії вони убачають в їх самоочевидності.

Засновники класичної соціології поклали в основу теорії суспільства бінарну опозицію "порядок" - "прогрес", яка, за гіпотезою І.П.Рущенко, стала дискримінаційною по відношенню до іншої бінарної опозиції, "порядок" - "відхилення (порушення)". Таким чином, "Конт і його послідовники для теоретичної соціології обрали домінуючою темою соціальний порядок, а Кетлє для емпіричної соціології - соціальні відхилення". Завдяки цьому, спеціальні галузі соціології розпочали розвиватися у двох паралельних напрямках: дослідженні нормативної діяльності, що утворює соціальний порядок, і асоціальної - що є відхиленням від норми. При цьому, дослідження соціальних відхилень отримали більш низький статус у порівнянні з дослідженнями соціального порядку.

Подальший розвиток соціології виявив потребу у відмові від усіх форм органіцизму, універсалізму і тоталітаризму, які були притаманні класичній соціології. Руйнування універсалістської стратегії дослідження не є неминучим переходом до "спонтанних порядків", їх соціальної диверсифікації, трансгресії та, навіть, "вибуху порядків" (Ф. Хайєк). Відмова від домінування упорядкованих соціальних процесів і технології на користь неупорядкованих і спонтанних порядків не означає непереборність процесу елімінації раціональності. Перевага "спонтанних порядків" над свідомими не означає повну перемогу афектів і насильства над упорядкованими соціальними процесами. Але доведення цього потребує визначення соціальних механізмів, здатних пояснити природу високої динамічності, трансгресії, складності та стохастичності сучасних соціальних порядків.

Механізмом, здатним пояснити трансгресію сучасних соціальних порядків, стала концепція дослідницької групи Стенфордського університету під керівництвом Дугласа С. Норта. За думкою американських дослідників, дійсною альтернативою насильству є соціальні порядки відкритого доступу, які виникли під час другої соціальної революції. На відміну від порядків першого типу, особисті стосунки для них є менш значимими. Для соціальних порядків другого типу більш характерні безособові стосунки між громадянами, які можливі завдяки морфології великих громад. Індивідуальна ідентичність громадян нівелюється тільки в умовах великих урбанізованих спільнот сучасного міста. Саме в умовах урбанізованого міста потреба в індивідуальній ідентичності партнерів зменшується за рахунок зростання значення розподілу праці та трансформації механічної солідарності у гармонійну. Важливим індикатором у порядках відкритого доступу стає можливість формувати організації, які користуються підтримкою більш широкого суспільства. зменшується потреба в примусових формах інтеграції.

Безпосереднім індикатором насильства є обмеження конкурентів у боротьбі за ресурси. Легітимним механізмом обмеження є соціальні статуси. Процес легітимації вимагає процедур колективної та індивідуальної ідентифікації. Соціальні порядки відкритого доступу здатні підтримувати безособові відносини у великому масштабі завдяки своїй здатності підтримувати безособові, постійно існуючі організації як всередині інститутів держави, так і в більш широкому суспільстві. Безособовість фундаментально змінює природу конкуренції. Безособові ринки і безособовий обмін - це не просто теоретичний ідеал економічної науки; вони є особливістю товариств відкритого доступу. Дуже важливо, що в суспільствах відкритого типу безособовий обмін може існувати завдяки колективним ідентичностям постійно існуючих організацій, а не особистим ідентичностям членів організації. Саме такі безособові відносини відкривають суспільству нові можливості. Рівень насильства в соціальних порядках відкритого доступу значно менше за рахунок зменшення " війн ідентичностей", яка є найбільш гострою в невеликих населених пунктах. Верхня межа розміру спільнот, де спостерігаються проблеми управління насильством, дорівнює 500 особам. Незважаючи на неоднозначність фактів, існує припущення, згідно якого невеликі спільноти страждають від більш високого рівня насильства, ніж великі. Було зроблено припущення, що в сучасному суспільстві рівень насильства в сільській місцевості вище ніж в містах.

Повторення випадків насильства створює явище "пульсації насильства". Існування сучасного суспільства на різних рівнях відкритості створює явище "пульсації соціальних порядків". Насильство, як і соціальні порядки не є альтернативою прогресу, вони є проявом циклічних рухів у вигляді пульсації. Насильство, як і соціальні порядки описуються в рамках моделей бінарних опозицій, вони продукти інверсії та антімедіації. Сила насильства не постійна і залежить від можливості долання інверсії соціальних порядків за рахунок посередництва і медіаційної логіки. Таким чином, насильство - це результат неможливості діалогу, неможливості безособового сприйняття ситуації та перспектив її вирішення.

Дослідницькі підходи до феномена насильства відрізняються значною предметною різноманітністю. Насильство має бути об'єктом комплексного міждисциплінарного дослідження, яке інтегрує філософські, юридичні соціологічні, психологічні та медичні підходи до аналізу цього феномену. Міждисциплінарні дослідження насильства концентрують увагу як на об'єктивній природі насильства, так й на його суб'єктивних проявах, а консеквентні підходи закономірно доповнюються деонтологічними напрямками дослідження насильства.

Важливим недоліком поняття фізичного насильства є дистанціюювання процесів пояснення і його розуміння як суспільного феномену. Фізичне насильство і злочинність в цілому реалізуються не в рамках онтологічного, а виключно в рамках аксіологічного підходу. Це виключає або зменшує вартість когнітивних стратегій, а соціальний феномен фізичного насильства оцінюється суто в контексті мовної реальності. У свою чергу, це невиправдано трансформує проблему дослідження проявів фізичного насильства в проблему інтерпретації понять та оцінок їх шкоди.

Процес деонтологізації проявів фізичного насильства, відбувається завдяки пріоритету правознавчої парадигма над соціальною, телеологічного аналізу над причинним. Головним питанням аналізу проявів фізичного насильства стає відповідь не на питання: «Чому відбулося фізичне насильство?», - а на питання: «Чи є у цьому склад злочину?» Це невиправдано звужує контекст аналізу фізичного насильства як соціального феномену.

Продуктивною спробою долання крайнощів метафізично-об'єктивістського та деонтологічно-суб'єктивістського підходів став «аретічний поворот» епістемології або «епістемологія доброчесності». Аретічний підхід допомагає долати обмеженості консеквенційних та деонтологічних напрямків дослідження, перемикає увагу з наслідків вчинків, а також з принципів, норм і правил на цілісний характер людини.

Справжньою онтологією фізичного насильства треба вважати боротьбу між горизонтально тягловим часом і вертикальними структурами. Соціальна ієрархія, яка була головним засобом приборкання фундаментального протиріччя між поколіннями в архаїчних суспільствах, транслюється на сучасні соціальні порядки. Впорядкування горизонтальних процесів, що відбуваються у часі, було здійснено за допомогою їх проекції у вертикальній площині, жорсткої ієрархії батьків і дітей.

Діти - це особлива соціально-демографічна група осіб віком до 18 років, що потребує постійного піклування з боку сім'ї, суспільства та держави. Діти дозволяють транслювати у майбутнє суспільні досягнення попередніх поколінь або негаразди минулого. З одного боку, від них залежить майбутнє старшого покоління, але їх майбутнє залежить від старшого покоління, від поганих звичок батьків.

Увага до захисту дитини від фізичного насильства з боку дорослих не може відкидати того факту, що дитина є жертвою фізичного насильства з боку однолітків і, навіть, молодших за віком дітей. Дослідженню фізичного насильства з боку дітей приділяється недостатньо уваги і цей бік проблеми залишається у латентному стані. Прояви фізичного насильства між дітьми-однолітками найчастіше ідентифікують або маскуються як фізичні змагання, виправдовуються особливостями психофізіологічного розвитку дітей, провокуються поблажливим ставлення до них дорослих.

У другому розділі - "Соціальна обумовленість насильницької та агресивної поведінки дітей старшого підліткового віку" - соціальна обумовленість фізичного насильства розглянута як така, що має значний діапазон. До цього діапазону належать як глобальні соціально-політичні та соціально економічні явища, так і патологічні, неусвідомлені риси особи. Залежно від характеру насильницьких явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних конфліктів, умисні вбивства, тілесні ушкодження та інші прояви фізичного насильства об'єднано у чотири групи: 1) сімейно-побутові; 2) ситуаційні; 3) ті, що заздалегідь плануються; 4) патологічні. В силу того, що структура насильницької діяльності проти життя визначається переважно сімейно-побутовою і ситуаційно-дозвільною спрямованістю, в дисертації більшу увагу приділено обумовленості саме цих груп проявів фізичного насильства.

Незважаючі на те, що більшість проявів фізичного насильства не є заздалегідь запланованим, вони є "соціальним конструктом" (І.Я.Гилінський) соціальних інститутів. Соціальні інститути як "типові реакції індивідів на типові ситуації" (П.Бергер, Т.Лукман) мають специфічний вплив на дітей, соціалізація яких не є завершеною. Дітям набагато складніше відрізнити ситуацію "подвиг" від ситуації "злочин", ситуації "захист честі" від ситуації "приниження іншого". Дітям старшого підліткового віку набагато складніше адекватно оцінити соціальні сенси соціальних норм, штучно створених бар'єрів та обмеження ступені їх свободи. Тому, дитина не завжди відповідає вимогам, які висуває стосовно нього суспільство, проте сам він вважає, що суспільство його надто обмежує. Незавершеність соціалізації дитини компенсується міфологічним дискурсом, завдяки якому девіантна поведінка в якості руйнівника табу здатна перетворити дитину в героя за допомогою девіантної за змістом ініціації. Для дитини, порушення будь якого соціального табу перетворюється у феномен демонстрації набутої внаслідок ініціації зрілості, свого нового соціального статусу.

Фізичне насильство виступає не просто ритуалом ініціації, воно є конструктом або «деконструктом маскулінності жертви». За допомогою публічного використання фізичного насильства хлопці здатні отримати статус «справжнього пацана» або «лоха». Соціальним фактором, що відтворює насильство у молодіжних угрупуваннях є підтримка «символічного чоловічого гомосоціального статусу», важливого для ініціації маскулінності хлопців. Сутність цього явища доводиться майже повною ізоляцією молодіжних угрупуваннях від жінок та майже п'ятнадцятикратною різницею в чисельності пострадалих від фізичного насильства чоловіків та жінок.

На відміну від злочинності дорослих, злочинність дітей або делінквентна поведінка включена у більш широкий соціальний контекст, є наслідком глибинних соціально-економічних, політичних, морально-психологічних суперечностей суспільства. Стратифікація суспільства, соціально-економічна нерівність та відсутність реальних можливостей задоволення власних потреб, бідність та інші соціальні фактори впливають на антисуспільну мотивацію делінквентної поведінки. Роль мікросередовища в детермінації делінквентного поводження дітей грає другорядну роль формального приводу для використання фізичної сили по відношенню до інших осіб. Негативні впливи на дітей макросередовища можуть частково нівелюватися правильним вихованням у сім'ї та школі. Діти з незаможних але згуртованих родин, можуть краще подолати несприятливі економічні умови ніж розбещені та егоїстичні діти із зовнішньо благополучних та матеріально забезпечених родин.

Діти, що схильні до фізичного насилля, відрізняються умовами проживання та мають певні соціально-демографічні характеристики. Частина дітей, які часто демонструють фізичну силу, мають низький соціальний статус, належать до сімей робітників із низьким рівнем освіти. Проживання у власному будинку, сприяє формуванню у дітей мотивації самоствердження та компенсації власної пригніченості, яка зумовлена примусом батьків до тяжкої фізичної праці, яку потребує проживання у власному будинку. При цьому, зв'язку між рівнем проявів фізичної сили неповнолітніми та проживанням у сільській чи міській місцевості не встановлено.

За допомогою вторинного аналізу вітчизняного моніторингу стану злочинності серед дітей від 10.10.2011 року, встановлено, що делінквентне поводження дітей має чіткі демографічні та соціальні ознаки. Перш за все, це обумовленість делінквентного поводження віковим фактором. Чисельність дітей у віці 14-18 років, які перебувають на обліку в підрозділах КМСД ОВС складає 79,89% від загальної кількості. Друга демографічна особливість дітей, які находяться на обліку в підрозділах КМСД ОВС України - викривлення контингенту за статтю. За даними моніторингу, разом на обліку перебуває 1887 осіб жіночої статі, що складає 14,7 % від загальної кількості поставлених на облік. Третім демографічним фактором делінквентного поводження дітей є їх освітній рівень. Якщо кількість учнів загальноосвітніх закладів, які знаходяться на обліку в підрозділах КМСД ОВС складає - 57,11%, то кількість учнів професійно-технічних навчальних закладів - тільки 21,34%.

З метою уточнення соціально-демографічних особливостей дітей, які схильні до фізичного насильства на основі випадкової багатощаблевої гніздової вибірки було проведено власне соціологічне дослідження учнів загальноосвітніх закладів та професійно-технічних навчальних закладів Закарпатської області.

Опитування проведено: в містах Ужгород, Мукачево; в селах Іршавського, Хустського та Мукачівського районів Закарпатської області. Розмір вибіркової сукупності 363 учня загальноосвітніх закладів дев'ятого, десятого, одинадцятого класів ЗОШ та професійно-технічних навчальних закладів Закарпаття. Стандартні відхилення при достовірних 95% і співвідношенні змінних від 0,1 до 0,5 становлять 2,55-2,63 відсотка. Рівень досягнення респондентів 93,5%.

Результати дослідження підтвердили попередні припущення про значно менший рівень залучення дівчат до участі у застосування дітьми фізичного насильства проти інших осіб.

Більше 80 % опитаних дівчат вказали, що дуже рідко приймають участь у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб.

На теж саме питання така ж відповідь присутня для 67,4% опитаних хлопців.

Спряженість спостереження або участі у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб зі статтю учнів

За допомогою результатів дослідження доведено, що діяльність дітей, які схильні до проявів фізичного насильства, має вертикальну і горизонтальну структуру. Вертикальна структура діяльності складається з природно-біологічних, психологічних та соціальних факторів. Горизонтальна структура діяльності складається з факторів минулого, сьогодення та майбутнього. У структурі діяльності дітей, які схильні до проявів фізичного насильства, соціальні фактори займають вирішальне місце, тому що саме вони забезпечують зв'язок їх минулого, сьогодення та майбутнього. На відміну від природно-біологічних та психологічних факторів, які є ситуативними (ad hoc), соціальні фактори впливають на поведінку дітей після встановлення факту насильства (post hoc). Мотив «знищення перешкоди» є результатом сприйняття Іншого не в якості соціального (одухотвореного) суб'єкта, а в якості фізичного об'єкта. Сприйняття Іншого в якості фізичного об'єкта є онтологічною складовою застосування дітьми фізичного насильства по відношенню до інших. Мотив «небажання майбутнього» у дітей обумовлюється мотивом дорослих «позбавиться у майбутньому від проблем», які надають діти.

Низький соціальний статус дітей, що схильні до фізичного насилля, пов'язаний з рівнем успішності з провідних шкільних предметів. Більшість таких дітей не бачить перспективи подальшого навчання та можливості підвищення власного соціального статусу. Результати дослідження показали, що школярі, які частіше стикаються із сферою застосування фізичного насилля проти інших осіб, не відчувають потребу у подальшому навчанні, про це свідчить зв'язок між відповідними змінними, r = -0.124, p<0.05. Варто зазначити, що більшість респондентів, які визначили свою потребу у подальшому навчанні як максимальну, дуже рідко стикалися з фактами застосування фізичного насилля проти інших осіб. Одержані дані підтверджують, що нехтування хорошою освітою в даному випадку не є наслідком неспроможності учнів здобути освіту через певні обставини (скрутне матеріальне становище, неблагополучна сім'я), небажанню здобути вищу освіту передує низький рівень потреби школярів у подальшому навчанні. Одержані результати дослідження свідчать про те, що на думку дітей із проявами девіантної поведінки хороша освіта їм не може бути потрібна навіть у перспективі.

Встановлено, що вибір престижної професії обумовлює низький рівень контакту з сферою застування насильства дітьми, r =-0.196, p<0.01. Учні, які обрали більш престижні, високооплачувані професії, приймали участь чи були свідками застосування фізичного насильства проти інших осіб дуже рідко. Частина учнів, яка вказала, що дуже рідко стикалася із проявами фізичного насильства, при виборі професії надала перевагу більш престижним професіям, 24,7% обрали економічний напрямок, 16,6% бажають стати у майбутньому юристами, 13,6% обрали фах медика. Тільки невелика частина цих учнів, близько 5,5%, обрали для себе робітничі професії. Це та частина підлітків, яка має потребу навчатися та продовжуватиме денне навчання у вузі, тобто вона обрала престижні професії і буде їх опановувати - це свідчить про їх впевненість у собі та своїх силах, а також про потребу у хорошій освіті та бажанні навчатися. Учні, які вказали, що спостерігали чи приймали участь у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб кілька разів на місяць при виборі професії здебільшого надали перевагу також престижним професіям, 21,1% фах юриста і стільки ж відсотків обрали інженерно-технічний напрямок, 18,4% підлітків цієї категорії обрали медичний напрямок. Не користуються популярністю у цієї частини неповнолітніх робітничі професії, адже тільки 7,9% учнів, що контактують з фізичним насиллям кілька разів на місяць здійснили вибір на їхню користь, також 7,9% учнів зазначили, що ще не визначилися з вибором.

Найбільша частка дітей старшого підліткового віку, що стикаються з сферою фізичного насильства кілька разів на тиждень не визначилася з вибором професії. Підлітки цієї категорії надають перевагу робітничим професіям - 16,7% і зовсім знехтували медичним напрямком при обранні майбутнього фаху. Учні, які постійно спостерігають чи беруть участь у застосуванні неповнолітніми фізичної сили здебільшого надають перевагу робітничим професіям - 20% та не визначилося з вибором професії 15%. Це свідчить про те, що діти невпевнені в собі, не вірять в те, що зможуть опанувати престижну професію. Характерною рисою для частини дітей старшого підліткового віку, що частіше контактують із сферою фізичного насилля є те, що вони ще не визначилися із майбутнім фахом, хоча це учні старших класів. Така невизначеність свідчить про неготовність прийняти важливе рішення. Для цієї частини неповнолітніх характерна також така риса як лінь, можливо лінощі заважають їм більше працювати над собою.

Встановлено наявність зв'язку між якістю навчання дітей у школі та рівнем контактів учнів із сферою застосування фізичного насилля. Для неповнолітніх, у яких рівень проявів фізичного насилля є низьким, характерна успішність у вивченні основних шкільних предметів, зокрема гуманітарних дисциплін та математики (r = 0,148, p<0,01). Для цієї групи дітей притаманна успішність навчання на рівні 8-10 (8 балів - 23,2%, 9балів - 23,6%, 10 балів - 24,4%).

Найбільш впевнено можна казати про підтвердження зворотного припущення про зниження участі у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб із підвищенням їх навчального статусу. Учні професійно-технічних навчальних закладів набагато рідше (3.1%) потрапляють у ситуації «застування кулака» ніж учні загальноосвітніх закладів (8,1%). Дуже рідко потрапляють у ситуацію «застування кулака» 84,7% учнів професійно-технічних навчальних закладів Закарпаття і 70,4% учнів загальноосвітніх закладів.

Ще однією соціально-демографічною особливістю дітей, що схильні до застосування фізичної сили проти інших осіб стало їх місце проживання. Так, мешканці сіла набагато частіше потрапляють в ситуацію «застосування кулака» ніж мешканці міста і селища міського типу, і, навпаки, «дуже рідко» у ситуації «застосування кулака» буває 78,9% мешканців міста, 76,5% мешканців селища міського типу, 70,6% - мешканців села.

Спряженість спостереження або участі у застосуванні дітьми фізичної сили проти інших осіб із їх постійним місцем проживання

Результати аналізу спряженості цілком підтверджують попереднє припущення, яке випливає з теорії Дугласа С. Норта, та згідно якого невеликі спільноти частіше страждають від насильства, ніж великі, що в сучасному суспільстві рівень насильства в сільської місцевості вище ніж в містах. Додатково встановлена обумовленість проявів фізичного насильства дітьми типом житла, в якому вони проживають. Набагато частіше в ситуацію «застосування кулака» потрапляють мешканці власних будинків, ніж мешканці власних квартир і гуртожитків. В силу того, що проживання у власних будинках характерно для мешканців сільської місцевості, це є додатковим непрямим аргументом на користь попередньої гіпотези.

Аналіз випадку показує що перспектива будь-якого втручання директивними засобами в життя дитини, яка знаходиться у конфлікті з законом, не є продуктивною. Всі пропозиції втручання суспільства у життя дитини виглядають неефективними, а деякі здатні навіть погіршити ситуацію. Ефективна профілактика фізичного насильства серед дітей старшого підліткового віку стає можливою тільки завдяки впровадженню низки визнаних більшістю і скоординованих підходів, які здатні інтегрувати економічні, правові, соціальні та освітні стратегії зниження факторів ризику і зміцнення захисних чинників на рівні особистості, родини, громади та суспільства з коротко- та довгостроковими завданнями.

Третій розділ - "Соціальні чинники попередження та профілактики фізичного насильства серед дітей старшого підліткового віку, які схильні до насильницької та агресивної поведінки" - містить матеріали емпіричного вивчення процесу обліку дітей в МВ КМСД, дітей, які перебувають під вартою в Ужгородському відділенні МВС України та пропозиції по напрямкам профілактичної роботи з дітьми, що схильні до проявів фізичного насильства, методам впровадження «не репресивного» втручання в їх життя. Головною перспективою цього напрямку визначається процес перетворення правосуддя щодо дітей з карального на відновне.

Встановлено, що недиференційований облік дітей під час їх постановки на облік у МВ КМСД здатний створювати несприятливий влив на дітей. Передчасне розповсюдження інформації про постановку на профілактичний облік тягне за собою, як правило, негативні наслідки. Оточуючі починають сприймати дитину як особу з девіантною поведінкою і накладають на нього «тавро правопорушника». Це, у свою чергу, надає суб'єктивні підстави для самоідентифікації дітьми не в якості особи, що помилилася і яка є її ситуативною роллю, але як правопорушника і злочинця, яка є роллю тривалою. Стигматизація дитини під час обліку в КМСД впливає на її позицію в просоціальних системах (сім'я, община, суспільна спільнота) та сприяє залученню в асоціальні системи (групи, які підпадають під визначення «під обліковий елемент»). На рівні вже профілактичного обліку дітей відбувається факт невиправданого втручання у життя дитини, яке назавжди обумовлює його майбутнє. Стигматизація дитини під час обліку в КМСД руйнує його недостатньо сформовані цінності, позбавляє впевненості у майбутньому. Майбутнє дітей, цінності і норми яких ще не є повністю сформованими, визначається глибоко суб'єктивними моделями та помилками їх дорослих опікунів.

Доведено, що насильство з боку інших дітей набагато частіше відбувається у ситуації коли перебувають під інституційним доглядом, є уразливими до насильства з боку своїх ровесників. Цей факт є ще одними аргументом на користь гіпотези Дугласа С. Норта про насильство як продукт соціального порядку обмеженого доступу. Насильству з боку інших дітей сприяє відсутність приватного життя, бажання штучного доведення своєї ідентичності. Встановлено, що працівники закладів утримання дітей можуть схвалювати і навіть заохочувати дітей до насильства з метою додаткової підтримки контролю або просто заради власних розваг.

З метою визначення особливостей дітей, які знаходяться на особливому обліку КМСД, у квітні 2010 року, мною були проведені індивідуальні опитування (N=21) дітей від 13 до 17 років, які перебувають під вартою в Ужгородському відділенні МВС України. В результаті глибокого інтерв'ю встановлено значні психосоціальні відмінності групи дітей які перебувають під вартою від інших груп, що знаходяться на профілактичному обліку. Головна відмінність - зв'язок гостро імпульсивного необдуманого застосування фізичного насильства дітьми із відсутністю сім'ї (коеф.кореляції за Пірсоном -0,264). Діти, які перебувають під вартою, відрізняються від ровесників не дуже міцною статурою і низьким зростом. Саме між статурою дітей та невмотивованістю їх вчинків встановлено найбільш тісний корелятивний зв'язок (0,329). Встановлено, що та частина дітей, які зростають поруч із мамою частіше вказують, що застосування ними фізичної сили - це наслідок негативного впливу оточення, тобто частіше схильні перекладати провину на друзів та батьків (0,339). Діти, які зростають без батька частіше проводять свій вільний час на вулиці (-0,406). Відсутність батька у неповнолітнього обумовлює застосування неповнолітніми фізичного насильства через потребу самоствердження (-0,290) Діти у яких нема батька частіше проводять вільний час розважаючись з друзями (-0,174).

У результаті дослідження встановлено, що для дітей із багатодітних сімей (або варіант полінуклеарної сім”ї) фізичне насильство є засобом для самоствердження 0,578. Для дітей із малодітних сімей застосування фізичного насилля - це немотивований вчинок або слугує засобом релаксації -0,401. Діти, які зростають у багатодітних сім'ях частіше виступають ініціаторами ситуацій застосування фізичного насильства - 0,252.

За допомогою якісного аналізу інформації експертів про характер спілкування з підлітками під час їх постановки на облік у МВ КМСД ОВС встановлено, що перехід на вторинний рівень девіації може відбуватися тільки тому, що так його оцінюють інші люди з середовища дитини. Важливо, щоб на першому етапі обліку оточуючим (друзям, родичам, вчителям та учням у школі) надавалося якомога менше інформації про девіантну поведінку неповнолітнього. Розповсюдження даної інформації тягне за собою негативні наслідки, оточуючі починають сприймати дитину як особу з девіантною поведінкою і накладають на нього «тавро правопорушника». Треба пам'ятати, що не існує «крадія», а існує неповнолітня людина, яка скоїла крадіжку. Тобто треба позбавлятися від «тавра» за допомогою відмови від іменування дітей на користь іменування їх поводження. Людина не може бути «порушником назавжди» вже тому, що поводження людини - ситуативне явище, залежне від багатьох факторів. Треба довести до свідомості соціального оточення дітей, які перебувають на обліку у КМСД - не вирок, перебування на обліку у КМСД не може бути підставою для стигматизації дітей.

За результатами обстеження дітей, які знаходяться під вартою, встановлено, що їх суб'єктивні моделі майбутнього відрізняються максимальною невизначеністю. Майбутнє дітей з делінквентною поведінкою перебуваючи у невизначеності, лякає їх, породжує песимізм та відчайдушність. Ці фактори здатні обумовлювати немотивовані прояви агресії та прояви фізичного насильства дітей по відношенню до інших.