Соціальна обумовленість проявів фізичного насильства дітьми до 18 років

У результаті дослідження встановлено, що для дітей із багатодітних сімей (або варіант полінуклеарної сім”ї) фізичне насильство є засобом для самоствердження 0,578. Для дітей із малодітних сімей застосування фізичного насилля - це немотивований вчинок або слугує засобом релаксації -0,401. Діти, які зростають у багатодітних сім'ях частіше виступають ініціаторами ситуацій застосування фізичного насильства - 0,252.

За допомогою якісного аналізу інформації експертів про характер спілкування з підлітками під час їх постановки на облік у МВ КМСД ОВС встановлено, що перехід на вторинний рівень девіації може відбуватися тільки тому, що так його оцінюють інші люди з середовища дитини. Важливо, щоб на першому етапі обліку оточуючим (друзям, родичам, вчителям та учням у школі) надавалося якомога менше інформації про девіантну поведінку неповнолітнього. Розповсюдження даної інформації тягне за собою негативні наслідки, оточуючі починають сприймати дитину як особу з девіантною поведінкою і накладають на нього «тавро правопорушника». Треба пам'ятати, що не існує «крадія», а існує неповнолітня людина, яка скоїла крадіжку. Тобто треба позбавлятися від «тавра» за допомогою відмови від іменування дітей на користь іменування їх поводження. Людина не може бути «порушником назавжди» вже тому, що поводження людини - ситуативне явище, залежне від багатьох факторів. Треба довести до свідомості соціального оточення дітей, які перебувають на обліку у КМСД - не вирок, перебування на обліку у КМСД не може бути підставою для стигматизації дітей.

За результатами обстеження дітей, які знаходяться під вартою, встановлено, що їх суб'єктивні моделі майбутнього відрізняються максимальною невизначеністю. Майбутнє дітей з делінквентною поведінкою перебуваючи у невизначеності, лякає їх, породжує песимізм та відчайдушність. Ці фактори здатні обумовлювати немотивовані прояви агресії та прояви фізичного насильства дітей по відношенню до інших.

За результатами дослідження були зроблені висновки, згідно яким, долання проявів фізичного насильства дітей можливо за використання конструктивних можливостей соціальної детермінації, що обумовлює поведінку дітей майбутнім станом справ, збалансоване співвідношення у дітей об'єктивних та суб'єктивних моделей минулого, сьогодення і майбутнього. Головним напрямком профілактичної роботи з дітьми, що схильні до проявів фізичного насильства є впровадження «нерепресивного» втручання в їх життя. Головною перспективою цього напрямку є перетворення правосуддя щодо дітей з карального на відновне. Одним з напрямків перетворення правосуддя щодо дітей з карального на відновне є створення комплексної інноваційної моделі профілактики девіантної і делінквентної поведінки дітей. Нова модель профілактики має замінити неефективний каральний підхід, правосуддя щодо дітей повинно перетворитися з карального на відновне.

Дисертантом доведено, що практичним кроком для долання крайнощів метафізично-об'єктивістського та деонтологічно-суб'єктивістського підходів може стати об'єднання ресурсів представників правової системи, зокрема правоохоронних органів, а також органів місцевої влади, соціальних служб і неурядових організацій. Розширення повноважень мультидисциплінарної команди щодо прийняття зважених рішень здатне здійснити перемикання уваги з оцінки наслідків вчинків або мотивації на цілісну оцінку поводження дітей різних соціальних груп. Технологічною інновацією формування у дітей навичок ненасильницького розв'язання конфліктів може стати медіація, яка є процедурою позасудового способу вирішення конфліктів. Медіація є принципово новою процедурою, яка відноситься до категорії недирективних технологій, складовою частиною відновного правосуддя.

Ґрунтовним аргументом на користь медіації є те, що посередник-медіатор не пропонує готове рішення, а пропонує обрати власне рішення між найгіршою та найкращою альтернативами обговорюваної згоди (НАОЗ). Діти, яким надають право самостійного вибору найкращої альтернативи відчувають себе не фізичними об'єктами для маніпуляцій дорослих опікунів, а самостійними суб'єктами, здатними до самостійного рішення. За таких умов, дитина здатна по-іншому побачити власне майбутнє, набуває самоповаги та поваги до соціального оточення. Технологія недирективного посередництва уникає зайвого репресивного втручання у життя дитини, покладаючись не тільки на власні ресурси, але й на ресурси дитини. Будь яке адміністрування, маніпуляція або примусове діагностичне тестування, виключаються. Недирективність медіації забезпечується процесом проведення дитини скрізь конфлікт та надання можливості власного вибору своєї майбутньої стратегії поводження. Головним ресурсом зміни стратегії силового рішення конфліктів стає відчуття дитиною свободи вибору.

Доведено, що перевага відновного правосуддя в роботі з дітьми полягає в тому, що воно дозволяє зберегти соціальні зв'язки, не виключити неповнолітніх правопорушників із суспільства, а дати їм можливість відновитися й бути його повноцінною ланкою. Це, у свою чергу, сприятиме налаштуванню конструктивної соціальної взаємодії - соціально прийнятної, законослухняної поведінки.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нові підходи вчасного попередження, досудового, недирективного вирішення проблеми девіантного поводження дітей, що проявляється у формі фізичного насильства до інших.

Змістовні характеристики нового підходу містяться у наступних положеннях:

1. Соціальна детермінація фізичного насильства - це соціальний конструкт, який створюється сучасними подіями, традиційними установками суспільства, рівням відкритості чи закритості соціальних порядків та проекцією на майбутнє. Соціальна детермінація фізичного насильства дітей традиційними установками суспільства - це породження традиційної культури, яка існує в силу того, що суспільство визнає об'єктивне існування гендерної та вікової нерівності. Згідно традиційним соціальним конструктам дієвим засобом долання фізичного насильства є симетричне покарання винного (таліон), незалежно від статі і віку.

2. Вертикальна соціальна ієрархія, яка призначалася для приборкання «первинного хаосу», перетворилася у нездоланну перешкоду для молодшого покоління і разом з тим у підставу демонстрації дитиною ініціації власної зрілості, свого нового соціального статусу, який набувається за допомогою героїки девіантного поводження та фізичного насильства над іншими. Наслідком традиційної вертикальної ієрархії проявів фізичного насильства дітми є потреба в гендерній ініціації маскулінності хлопців, що традиційно відтворює прояви фізичного насильства у молодіжних угрупуваннях. Демографічним індикатором гендерної природи традиційної соціальної детермінації фізичного насильства дітьми є високий рівень участі хлопців та низький рівень участі дівчат.

3. Важливою складовою сучасного соціального конструкта фізичного насильства дітей, виступає традиційне домінування тілесних потреб дитини над розумовими і духовними, реклама фізичного насильства у ЗМІ, яка є додатковим фактором підтримки потреби ініціації дітей чоловічої статі. Завдяки ЗМІ зміст фізичного насильства ототожнюється з його оцінкою. Об'єктивним чинником насильства виявляється не природна схильність людини, а соціальні норми, штучно створені бар'єри та обмеження ступені свободи людей. Найбільш велика кількість бар'єрів та обмежень випадає на долю дітей до 18 років, кримінальна активність яких останніми роками зростає. Причому характер цієї активності має загрозливі риси зухвалості, жорстокості, цинізму, насильства. Основними причинами цього є, по - перше, фізіологічні та психічні риси, які взагалі характерні для дітей: соціальна незрілість, що контрастує з бурхливим фізіологічним дозріванням, прагненням випробувати нові відчуття; по-друге, нездатність прогнозувати наслідки різноманітних дій, сильне прагнення до незалежності. Дитина не завжди відповідає вимогам, які висуває стосовно нього суспільство, проте сам він вважає, що суспільство його надто обмежує. Завдяки цьому онтологію і феноменологію дитячого насильства встановити набагато важче, ніж прояви насильства іншими віковими групами людей.

4. Онтологією фізичного насильства дітьми до 18 років є долання несвобод та обмежень, які створені попередніми поколіннями. Несвободи і бар'єри на своєму шляху, діти не можуть зрозуміти у повному обсязі та сприймають їх, переважно як міфологічний феномен, як продукт минулих років. Міфологічний шар мислення сучасних дітей навіює їм фізичне насильство не тільки в якості спроби долання розбіжності між змістом і оцінками, але й як основний засіб ініціації в нових соціальних ролях. Природна агресивність дітей, домінуюча на феноменальному рівні, насправді знаходиться у синкретичній єдності онтологічного змісту та соціальної оцінки проявів фізичного насильства.

5. Дослідження випадків фізичного насильства дітьми вимагає використання нової епістемології, що дозволяє дослідникам уникнути обмеженості деонтології та консеквеціалізму. Найбільш прийнятною є епістемологія доброчинності. Більш функціональна назва епістемології доброчинності - «аретічний поворот», який не тільки є спробою долання крайнощів метафізично-об'єктивістського та деонтологічно-суб'єктивістського, але перемикає увагу з наслідків вчинків, а також з принципів, норм і правил на цілісний характер людини.

6. У результаті емпіричної перевірки дослідницьких гіпотез доведено, що:

- мотивація дітей до 18 років щодо фізичного насильства детермінована як внутрішніми (жорстокість, агресія, бажання самоствердитися), так і зовнішніми спонуками (захист, негативний вплив оточення). Проте, за вибором дітьми до 18 років пояснення причин застосування сили на користь провини оточення, ми вбачаємо бажання перекласти провину на інших;

- прояви фізичного насильства серед дітей формуються не виключно їх схильністю до прямого насильства, але й структурним насильством, зокрема статусною нерівністю. Випадки фізичного насильства дітьми обумовлені соціальним статусом їх батьків. При цьому, обумовленість як низьким, та і високим соціальним статусом батьків здатне сприяти проявам фізичного насильства дітьми, але із різною мотивацією;

- механізм формування схильності дітей до прямого насильства визначається класами потреб, що тотожні механізму формування схильності до структурного насильства: виживання, благополуччя, ідентифікації та свободи.

- можна простежити чотири поведінкові стратегії дітей до 18 років щодо визначення мотивації «застосування кулака». Перша стратегія спрямована на виправдання неповнолітніх, до неї можна віднести такі причини: непорозуміння, дурість, захист. Наступна стратегія спрямована на перенесення провини за використання фізичної сили на інших: вживання алкоголю, погане виховання батьків, негативний вплив друзів. Також простежується стратегія спрямована на визнання провини: жорстокість, зневага, агресія та стратегія «застосування кулака» з метою самоствердження.

7. У структурі мотивації дітей, які схильні до проявів фізичного насильства, соціальні фактори займають вирішальне місце, тому що саме вони забезпечують зв'язок їх минулого, сьогодення та майбутнього. На відміну від природно-біологічних та психологічних факторів, які є ситуативними (ad hoc), соціальні фактори впливають на поведінку дітей і після встановлення факту насильства (post hoc). Здатність соціальних факторів обумовлювати делінквентну поведінку дітей у часі надають їм високий рівень конструктивності та можливості використання у технологіях випередження у дітей проявів фізичного насильства.

8. Потрібно збалансоване співвідношення у дітей об'єктивних та суб'єктивних моделей минулого, сьогодення і майбутнього. Відновлення балансу є можливим або за рахунок корекції соціальних факторів або корекції суб'єктивних моделей дітей. У першому випадку, основою корекції є директивні методи, у другому - більш гнучкі, відновні. У першому випадку є небезпека залишити дітей, що схильні до проявів фізичного насильства на рівні природно-біологічної обумовленості. У другому - є можливість конструктивного підходу на рівні соціальної обумовленості.

9. Недиференційований облік дітей під час їх постановки на облік у МВ КМСД здатний створювати несприятливий влив на дітей. Передчасне розповсюдження інформації про постановку на профілактичний облік тягне за собою, як правило, негативні наслідки. Оточуючі починають сприймати дитину як особу з девіантною поведінкою і накладають на неї «тавро правопорушника». Це, у свою чергу, надає суб'єктивні підстави для самоідентифікації дітьми не в якості особи, що помилилася і яка є її ситуативною роллю, але як правопорушника і злочинця, яка є роллю тривалою. Стигматизація дитини під час обліку в КМСД впливає на її позицію в просоціальних системах (сім'я, община, суспільство) та сприяє залученню в асоціальні системи (групи, які підпадають під визначення «під обліковий елемент»). На рівні вже профілактичного обліку дітей відбувається факт невиправданого втручання у життя дитини, яке назавжди обумовлює його майбутнє. Стигматизація дитини під час обліку в КМСД руйнує її недостатньо сформовані цінності, позбавляє впевненості у майбутньому. Майбутнє дітей, цінності і норми яких ще не є повністю сформованими, визначається глибоко суб'єктивними моделями та помилками їх дорослих опікунів.

10. Суб'єктивні моделі дітей з делінквентною поведінкою відрізняються максимальною невизначеністю. Майбутнє дітей з делінквентною поведінкою перебуваючи у невизначеності, лякає їх, породжує песимізм та відчайдушність. Ці фактори здатні обумовлювати прояви агресії та прояви фізичного насильства дітей по відношенню до інших. Соціальна детермінація проявів фізичного насильства спрямовує дітей на суб'єктно-об'єктні комунікації, в яких жертва фізичного насильства сприймається в якості об'єкту фізичного впливу. У обмеженому недостатнім досвідом дитини соціальному просторі, жертва фізичного насильства сприймається як нездоланна перешкода, яку неможливо усунути іншими способами, крім фізичного.

11. Долання проявів фізичного насильства дітей можливо за використанням конструктивних можливостей соціальної детермінації, що обумовлює поведінку дітей майбутнім станом справ, збалансоване співвідношення у дітей об'єктивних та суб'єктивних моделей минулого, сьогодення і майбутнього. Головним напрямком профілактичної роботи з дітьми, що схильні до проявів фізичного насилля є впровадження «не репресивного» втручання в їх життя. Головною перспективою цього напрямку є перетворення правосуддя щодо дітей з карального на відновне.

12. Одним з перспективних напрямків перетворення правосуддя щодо дітей з карального на відновне є створення комплексної інноваційної моделі профілактики девіантної і делінквентної поведінки дітей. Нова модель профілактики має замінити неефективний каральний підхід, правосуддя щодо дітей повинно перетворитися з карального на відновне. Практичним кроком для долання крайнощів метафізично-об'єктивістського та деонтологічно-суб'єктивістського підходів може стати об'єднання ресурсів представників правової системи, зокрема правоохоронних органів, а також органів місцевої влади, соціальних служб і неурядових організацій. Розширення повноважень мультидисциплінарної команди щодо прийняття зважених рішень перемикає увагу з оцінки наслідків вчинків або мотивації на цілісну оцінку поводження дітей різних соціальних груп.

13. Технологічною інновацією формування у дітей навичок ненасильницького розв'язання конфліктів має стати медіація, яка є процедурою позасудового способу вирішення конфліктів. Медіація є принципово новою процедурою, яка відноситься до категорії недирективних технологий, складовою частиною відновного правосуддя. Головною перевагою медіації як соціальної технології є гарантія не декларованої, а реальної нейтральності. Посередник-медіатор не пропонує готове рішення, а пропонує обрати власне рішення між найгіршою та найкращою альтернативами обговорювання згоди (НАОЗ). Діти, яким надають право самостійного вибору найкращої альтернативи відчувають себе не фізичними об'єктами для маніпуляцій дорослих опікунів, а самостійними суб'єктами, здатними до самостійного рішення. За таких умов, дитина здатна по-іншому побачити власне майбутнє, набуває самоповаги та поваги до соціального оточення.

14. Перевага недирективного посередництва та відновного правосуддя в роботі з дітьми полягає в тому, що воно дозволяє зберегти соціальні зв'язки, не виключити неповнолітніх правопорушників із суспільства, а дати їм можливість відновитися й бути його повноцінною ланкою. Це, у свою чергу, сприятиме налаштуванню конструктивної соціальної взаємодії - соціально прийнятної, законослухняної поведінки.

Список публікацій за темою дисертації

1. Орос О.Б. Обумовленість участі неповнолітніх у ситуаціях застосування фізичного насилля проти інших осіб / О.Б.Орос // Нова парадигма. Журнал наукових праць Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, Випуск 100, К.: Магнолія, 2011. - С.290-298.

2. Орос О.Б. Самовизначення неповнолітніми мотивації проявів фізичного насильства у власному середовищі / О.Б.Орос // Вестник ОНУ им. И.И. Мечникова. Серия: Социология и политические науки, 2011.- С.603-608.

3. Орос О.Б. Соціально-демографічні особливості неповнолітніх, що схильні до фізичного насилля / О.Б.Орос // «Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Вип. 165. Т. 177. Серія: «Соціологія» Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра могили, 2011. - С.114-117.

4. Орос О.Б. Соціальна компетентність неповнолітніх, що стикаються із насиллям/ О.Б. Орос // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління: Збірник наукових праць ДонДУУ. Том ХІ. Вип.146. Серія: «Соціологія», Донецьк: ДонДУУ, 2010. - С. 319-324.

5. Орос А.Б. Обусловленность физического насилия детьми до 18 лет против других лиц / А.Б.Орос // "Научное мнение" №1, 2013. - СПб. - С.???

В інших наукових виданнях надруковано:

6. Орос О.Б.Особливості обліку неповнолітніх, які схильні до девіантної поведінки / О.Б.Орос, О.В.Пелін // Молодіжна політика: проблеми та перспективи, Випуск 2: [збірник наукових праць / наук. Ред. С.А. Щудло]. Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, 2011.- С.294-298.

7. Орос О.Б. Агресія неповнолітніх, що схильні до фізичного насилля / О.Б.Орос // Україна: шляхи формування державно-національної цілісності суспільства та утвердження духовної основи української цивілізації [Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції м. Ужгород ], Частина I, 2011.- С. 585-591.

8. Орос О.Б. Розвиток соціальної компетентності як форма зменшення агресивності у неповнолітніх злочинців / О.Б.Орос // Зародження та розвиток українського цивілізаційного простору: проблеми національного державотворення, духовної та культурної самобутності українського народу. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 11-12 жовтня 2011 року. - Ужгород, УУБА-КаУ. - 2011. С. 248-253.

9. Орос О.Б. Онтологія і феноменологія проявів фізичного насильства дітьми до 18 років / О.Б.Орос, О.В.Пелін // Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти : матеріали наук.практ. конф. (Харків. 7 квітня 2012 р.) / МВС України, Харк. Нац. ун-т внутр.. справ, Навч.- наук. Ін.-т права та масових комунікацій. Ф-т психології менеджменту, соц.. та інформ. Технології ; Соціологічна асоціація України. Х. : ХНУВС, 2012. - С.82-85.

10. Орос О.Б. Особливості обліку неповнолітніх, що схильні до девіантної поведінки, у відділку кримінальної міліції в справах неповнолітніх (м. Ужгород) / О.Б.Орос // Вісник наукової думки студентів факультету суспільних наук Ужгородського національного університету. Випуск 1. - Ужгород, 2008. - С.93-100.

11. Орос О.Б. Структура мотивації неповнолітніх щодо проявів фізичного насильства / О.Б.Орос // «SOCІOПРОСТИР: междисциплинарный сборник научных работ по социологии и социальной работе», №1'10. Харків. - С.66-69.

12. Орос О.Б. Соціально-психологічні технології попередження делінквентної поведінки неповнолітніх у КМСД м. Ужгорода / О.Б. Орос // Науковий вісник ДННК «УУБА ім. св. Кирила і Мефодія - КаУ ім. А. Волошина ». Серія: Соціально-гуманітарні та природничі науки. Вип. 8. Ужгород: Інформаційно-видавничий центр УУБА-КАУ, 2011. - С. 51-57.

13. Орос О.Б Вплив соціального статусу батьків на застосування неповнолітніми фізичної сили проти інших/ О.Б. Орос // Соціологія в ситуації соціальних невизначеностей: Тези доповідей учасників І Конгресу Соціологічної асоціації України. - Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. - С. 187.

14. Орос О.Б. Соціальні фактори в структурі мотивації дітей, що схильні до фізичного насильства/ О.Б. Орос // Матеріали IV Харківської практичної психологічної конференції «Актуальні напрями сучасної практичної психології і психотерапії» / МВС України, Харк. Нац. ун-т внутр.. справ. Харків, 2012. - С. 83-85.

15. Орос О.Б. Соціальні фактори формування проявів фізичного насильства у неповнолітніх/ О.Б. Орос // ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Ґенеза буття особистості». Том І. - К.: ДП Інформаційно-аналітичне агентство, 2011.- С. 287-290.

16. Орос О.Б. Соціальні порядки і насильство / О.Б.Орос, О.В.Пелін // Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти : матеріали наук.практ. конф. (Харків. 6 квітня 2013 р.) / МВС України, Харк. Нац. ун-т внутр.. справ, Навч.- наук. Ін.-т права та масових комунікацій. Ф-т психології менеджменту, соц.. та інформ. технології ; Соціологічна асоціація України. Х. : ХНУВС, 2013. - С. 23-26.

Підписано до друку «____» _________ 2013 р.

Формат 60Ч90/16. Папір офсетний. Гарн. «Times New Roman»

Офс. друк. Обл.-вид. арк. ____. Ум. друк. арк. 0,9

Наклад 100 примірників. Замовлення № _____

Размещено на Allbest.ru