У статті представлена та проаналізована проблема дослідження топологічних характеристик електорального поля України. Топологічний аналіз дозволяє не тільки аналізувати динамічний стан електорального поля, але й виявляти регіональні анклави й локуси, і виявляти латентні характеристики поведінки виборців.

Ключові слова: політична топологія, електоральний простір, електоральна поведінка, вибори.

електоральний простір поляризація локус

Події останніх років, що відбулися в Україні після президентських виборів 2010 року та парламентських виборів 2012 року, продемонстрували невміння українських політичних експертів аналізувати політичний простір країни, а також поверховість їхніх суджень про специфіку наявних політичних відносин. Це зумовило, з одного боку, продукування певних політичних кліше (наприклад, “протистояння сходу і заходу”, “помаранчевий захід і біло-блакитний схід”), а з іншого - неспроможність застосування таких кліше на практиці і, перш за все, під час виборчих кампаній [2].

Більшість політичних оглядачів уявляють політичний простір як теоретичний конструкт, як сукупність об'єктивних збалансованих самопідтримуючих структур. Водночас, політичний простір і будь-яке його поле - це реальна сутність, арена динамічної безперервної боротьби за право домінувати в ньому. Зважаючи на це, варто враховувати, що кожне з полів політичного простору має власну (притаманну тільки йому) топологію, логіку функціонування, “правила гри” і домінуючий капітал.

Особливо рельєфно невідповідність політичного простору як теоретичного конструкту і як реальної сутності проявляється в процесі проведення передвиборчих кампаній, коли чимало політичних сил можуть здобути підтримку там, де на неї не розраховують, і, навпаки, ризикують залишитись без підтримки у виграшних, на їхню думку, регіонах. Як вважає Гугнін Е.А., це пов'язано з поверховим аналізом (а подеколи й з відвертим нехтуванням) топологічних характеристик політичного простору і його складової - електорального поля. Оскільки електоральні переваги і засновані на них об'єднання людей з більш-менш подібними позиціями в соціальному просторі зовсім не є неминучістю, а можливість союзу між людьми, розділеними більшою соціальною дистанцією, апріорі не можна виключати.

Можливості застосування аналізу категорії "поле політики" з метою дослідження практичної політики обґрунтовується з позицій політичної топології. Політична топологія, за словами російського фахівця Ю. Качанова, являє собою напрямок досліджень розстановки, складу, напрямку і способу дії політичних сил та позицій, які визначаються умовами конкретної політичної реальності. Політична реальність або "поле політики" визначається "онтологічною даністю", всередині якої постійно змінюються взаємні відносини соціальних акторів "під комплексним впливом такого числа змінних, що це виключає можливість однозначного опису системи політичної дії" [3, c. 14].

На наш погляд, застосування топологічного підходу до вивчення сутності політики є необхідним, адже сучасна політика характеризується поліваріантністю виявів, суперечливістю змін, відкритістю позицій. Політика сьогодні настільки тісно включена до системи соціальних, культурних, економічних, державних та міждержавних зв'язків суспільства, що не можна не враховувати їх впливів та взаємовпливів для об'єктивного аналізу цього складного феномена.

Політична топологія передбачає розуміння поняття "поле політики" як "відносно замкненої царини політичних відносин і подій, що органічно виростає з ансамблю соціальних відносин між конкретними (індивідуальними й колективними) агентами у даний момент у визначених місцях". Специфікою поля політики є те, що воно розглядається як "автономний ансамбль політичних відносин", котрий управляється власними законами функціонування. Поле політики постає як усталений політико- історичний феномен, він детермінується "сукупністю активних характеристик, що надають політичним агентам силу, владу і вплив, тобто у найзагальнішому вигляді, це здатність досягати результатів", саме остання особливість поля політики відрізняє його від усіх інших полів соціального простору суспільства. Таким чином, "поле політики" виступає "модусом соціальної дійсності" будь-якого суспільства на певному етапі його [3, c.11].

"Поле політики" сьогодні є вкрай необхідною категорією для аналізу сутності політики в цілому та політичного життя як її практичної іпостасі виборів, адже представлене поняття допомагає визначати специфіку обумовленості політичних відносин. Базовими елементами "поля політики" будь-якого суспільства є позиції, агенти, інститути, програмні заяви, коментарі, маніфестації - все те у політичному житті, що може бути досліджено виключно у співставленні, порівнянні, протиставленні. Адже "полі політики" завжди являє собою "простір боротьби" політичних сил.

Отже, застосування поняття "поле політики" методологічно розширює дослідницький простір сучасного науковця, оскільки дозволяє розглядати політики у всій її багато вимірності і суперечливості, наближуючи теоретичні рівні вивчення політики та реалій поточного політичного життя. Це особливо важливо, зважаючи на ті зміни, які розгортаються в останні десятиріччя під впливом процесів демократизації, глобалізації, трансформації, становлення засад інформаційної цивілізації.

Сучасна політика є надзвичайно структурованим явищем, тому завдяки використанню категорії "поле політики" ми маємо змогу прослідкувати, яким чином позиційні практики політики виявляються у вигляді конкретних відносин влади, адже політика як у минулому, так і в сьогоденні є багато в чому цариною кратоцентричною (владноцентричною) за своєю природою. "Це означає, що поле політики є одночасно простором влади і простором можливих політичних практик. Поняття поля політики концентрує увагу дослідників на проблематиці структурних умов політичної практики. Поле політики конституюється відмінностями активних характеристик агентів, які надають їх власникам владу у полі (здатність досягати результатів). Ці активні характеристики є різновидами влади у полі", - пише Ю. Качанов.

Як бачимо, сучасна топологічна теорія за допомогою концепції "поля політики" намагається поєднати декілька історичних парадигм політики - кратоцентричну, соціоцентричну та біхевіористську [7].

Враховуючи те, що на сьогодні політичний простір України можна віднести до розряду структурованих за параметрами, доцільно, звернути увагу на характеристику електорального поля, що є субпростором по відношенню до простору політичного й певною результуючою, котра дозволяє визначити коефіцієнт корисної дії політичних практик, ефективність внесення й розподілу політичного капіталу, реальні позиції політичних агентів у полі політики демократичного суспільства.

Електоральне поле описує структуру, зміст і характер взаємодії основних суб'єктів електорального процесу. Електоральний простір, суттєво відрізняється від поля політики за логікою, метою та специфікою функціонування. Крім того електоральне поле зазнає впливу сезонних коливань (поствиборчий стан чи електоральна втома, міжвиборча пауза, передвиборча активізація), що визначають ступінь електоральної мобілізації, поляризації й інших характеристик електорату.

Аналізуючи електорат, варто враховувати основні складові електоральної поведінки - електоральну активність, мотивацію електоральної поведінки та її результуючого моменту - електорального вибору, часові параметри й стійкість електоральних преференцій.

Хоча соціально-політичні настрої населення України швидко змінюються, багато в чому непрогнозовані, проте все ж беззаперечною є наявність певних, досить стійких, закономірностей, котрі визначають загальну орієнтацію громадської думки. Ці закономірності, адекватно, чи неадекватно, вдало, чи невдало, застосовуються в усіх виборчих кампаніях загальноукраїнського рівня.

В найпростішому і найпоширенішому уявленні ці закономірності можна представити як наявність в стереотипах громадської думки трьох полюсів притягання: Захід, Схід, Центр. Ці полюси пов'язані з дещо різними цінностями, дещо різними пріоритетами, проте зі спільним усвідомленням, що Україна є єдиним цілим, всі частини якого мають спільне майбутнє, але бачать різні шляхи до цього майбутнього. При цьому, саме бачать, а не пропонують, тому що кожен з реальних шляхів розвитку України містить елементи позиції і Заходу, і Центру, і Сходу. Різниця проявляється більше в акцентах і базових поняттях, які використовуються у представленні цих шляхів, ніж у самій їх суті. Разом з тим, таке різне бачення має велике значення в електоральних процесах. Адже, не стільки самі шляхи, скільки спосіб їх подання і сприйняття.

Таким чином, три різні полюси притягання формують в Україні три основні електоральні поля. Відповідно до пріоритетів наявних у цих трьох полях, їх можна означити, як:

- конструктивно-патріотичне (полюс Заходу);

- економічно-східне (полюс Сходу);

- соціально-популістське (полюс Центр).

Звичайно, ці поля лише дуже умовно можна прив'язати до Заходу, Сходу, чи Центру. Адже досить часто у певних питаннях, громадська думка Центру чи Сходу буває значно конструктивнішою і реально патріотичнішою, ніж громадська думка Заходу. Проте, протягом останніх, як мінімум, 20-ти років суспільно-політичні процеси в Україні розвиваються із заходу на схід. Прогресивні і конструктивні ідеї, як правило швидше вкорінюються на Заході.

Таким чином, три електоральні поля, значною мірою відображають три рівні просування українського суспільства - від минулого, радянського, стану, до майбутнього, європейського стану [див.: 7].

Важливістю поділу на електоральні поля є те, що ефективна виборча кампанія може бути лише на одному електоральному полі. Намагання одночасного вкорінення на різних електоральних полях приводить до порушення цілісності іміджу політика чи політичної сили, неминучої суперечності в його декларованій позиції, і, зрештою, електоральної перспективи на кожному з цих полів.

Хоча, звичайно, належність більшої частини населення, до певного електорального поля не є виразною, через недостатню політичну зрілість і недостатнє усвідомлення власних інтересів. Проте, є суспільні групи, які виразно розуміють і ототожнюють себе з позиціями, що відповідають електоральним полям. Саме ці групи є основними генераторами суспільних стереотипів на відповідних електоральних полях.

Характеризуючи сучасний стан політичного простору України (політичну топологію), варто виділити такі його тенденції, як:

- поступове зменшення кількості політичних партій;

- поступову відмову від практики створення масових партій та їх трансформацію у виборчі партії;

- поступове зрощення політичного простору й електорального поля України з його одночасним розколом за регіональною ознакою;

- посилення уваги широких мас населення, перш за все, тих його категорій, які в перспективі становитимуть основу середнього класу суспільства до політики в цілому;

- наявність значного сегменту протестного електорату, мотивація якого є майже неструктурованою, переважно емоційною, причому причини протестності електоральної поведінки (абсентеїзм, голосування “проти всіх” тощо) провокуються, переважно, головними акторами політичного простору політичними інститутами, політичними лідерами, які своїми діями зумовлюють людське неприйняття [9].

Топологічний аналіз дозволяє не тільки аналізувати еластичність електорального поля, але й виявляти регіональні анклави й локуси, які, попри очікування місцевих політиків, є ідентичними до характеристик інших регіонів. При цьому, топологічний аналіз дозволяє виявляти латентні характеристики, наприклад, ціннісні орієнтації, пов'язані з соціально-демографічними характеристиками, але не тотожні їм, наприклад, електоральні переваги працівників великого заводу як системи містоутворення й населення, що проживає навколо нього.

Результати, одержані під час проведених досліджень, переконують в тому, що саме в період виборчих кампаній відбувається структурування практично всіх акторів політичного процесу, під час якого спостерігаються такі тенденції, як:

- по-перше, активізується процес руху політичного капіталу, суть якого полягає в перерозподілі й консолідації владних ресурсів, що знаходяться в руках їх утримувачів і претендентів на їх одержання в результаті виборів;

- по-друге, різко підвищується інтенсивність взаємовідношень “верхів” і “низів”, котрі часто переростають у зіткнення між ними як наслідок переходу колишньої опозиції, що підтримується протестним електоратом, до лав утримувачів влади. У цій ситуації відбувається перетин і навіть зіткнення неоднакових траєкторій дій, обумовлених стратегіями акторів у тих чи інших точках політичного простору в цілому;

- по-третє, у межах електорального поля саме в період розгортання виборчих кампаній у політичних еліт і лідерів посилюється залежність від підтримки пересічних громадян, які прагнуть через ці еліти структурувати поле політики за власними інтересами;

- по-четверте, саме через участь, навіть найпасивнішу, у виборах активізується процес формування політичної культури широкого загалу населення, що проявляється в підтримці або неприйнятті тих чи інших політичних технологій;

- по-п'яте, саме в той період суттєво розширюється участь населення в різних формах політичної комунікації, роблячи її добровільними чи невільними учасниками комунікативних загалів;

- нарешті, по-шосте, в основу структурування електорального простору Гугнін Е.А. схильний також до включення часового сегменту - довиборчу, виборчу і післявиборчу стадії виборчого процесу [1].

Важливістю поділу на електоральні поля є те, що ефективна виборча кампанія може бути лише на одному електоральному полі. Намагання одночасного вкорінення на різних електоральних полях приводить до порушення цілісності іміджу політика чи політичної сили, неминучої суперечності в його декларованій позиції, і, зрештою, електоральної перспективи на кожному з цих полів.

Література

1. Гугнін Є.А. Топологічні характеристики електорального поля України: Автореферат канд. соц. наук : 22.00.04. / Гуманітарний університет "Запорізький інститут державного та муніципального управління". - Запоріжжя, 2007, - 10 с.

2. Карасёв В. Выборы 2006: линии и сценарии расколов // Національна безпека і оборона. - 2005. - № 10. - С. 57 - 60.

3. Качанов Ю. Политическая топология: структурирование политической действительности / Качанов Ю. - М.: Ай Магдіпет, 1995. - 223 с.

4. Качанов Ю. Опьть о поле политики / Качанов Ю. - М.: Институт экспериментальной социологии, 1994. - 159 с.

5. Мелешкина Е.Ю. Концепция социально-политических размежеваний: проблема универсальности // Политическая наука. - 2004. - № 4. - С. 92-116.

6. Ідрісов Б. Електоральна культура населення України в умовах трансформації суспільства. Дис. канд. соц. наук. К.: ІС НАНУ, 2006. - 160 с.

7. Піддубний В.А., Козак Б.З. Політичний простір транзитного суспільства: особливості формування та функціонування // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення III Всеукраїнської соціологічної конференції. - К., 2003.

Размещено на Allbest.ru